Постанова

від 11.03.2021 по справі 377/343/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2021 року місто Київ

єдиний унікальний номер справи: 377/343/20

номер провадження: 22-ц/824/439/2021

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач),

суддів: Мережко М.В., Савченка С.І.

за участю секретаря - Орел П.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Славутицького міського суду Київської області від 29 вересня 2020 року у складі судді Малишенко Т.О., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

У червні 2020 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позовна заява мотивована тим, що 25 квітня 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був укладений договір позики, за яким відповідачка отримала від позивачки в позику грошові кошти у розмірі 3 500 доларів США. 27 квітня 2018 року ОСОБА_2 додатково передала ОСОБА_1 в позику грошові кошти у розмірі 3 000 доларів США, а 04 травня 2018 року - 3 500 доларів США. Позивачка вказувала, що загальна сума позики становить 10 000 доларів США, які відповідачка зобов`язалась повернути їй у строк до 01 червня 2018 року. Однак, ОСОБА_1 в обумовлений строк кошти позивачу не повернула. Також зазначала, що оскільки ОСОБА_1 прострочила виконання грошового зобов`язання, тому відповідно до положень ч.2 ст.625 ЦК України з відповідачки на її користь підлягають стягненню три проценти річних від суми боргу у розмірі 600 доларів США.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_2 просила стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за договорами позики у сумі 10 600 доларів США.

Рішенням Славутицького міського суду Київської областівід 29 вересня 2020 року позов ОСОБА_2 задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 борг за договорами позики у розмірі 10 000 доларів США, три проценти річних від суми боргу у розмірі 600 доларів США, а всього 10 600 доларів США.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду мотивоване тим, що відповідно до наданої позивачкою суду оригіналу розписки ОСОБА_1 зобов`язалась повернути їй борг в загальному розмірі 10 000 доларів США у строк до 01 червня 2018 року. Однак відповідачка добровільно не виконала умови договору позики та в обумовлений строк борг не повернула. Тому суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 у повному обсязі.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 повністю, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом допущено неповноту судового розгляду справи, оскільки за клопотанням відповідачки не був допитаний в якості свідка ОСОБА_3 , який фактично отримував грошові кошти, а також не були з`ясовані фактичні обставини видачі розписок. Також вказує, що судом неправильно визначено правову природу розписок, оскільки підстави для повернення суми боргу згідно розписки від 25 квітня 2018 року можуть бути встановлені лише після допиту ОСОБА_3 , а в розписках від 27 квітня 2018 року та від 04 травня 2018 року вказано лише про отримання нею від позивачки грошових коштів, однак не вказано, що ці кошти були взяті нею у борг та про її обов`язок їх повернути. Тому вважає, що у суду були наявні підстави для стягнення з неї боргу лише за розпискою від 25 квітня 2018 року у розмірі 3 500 доларів США, а в іншій частині позову відмовити. Вказує, що у разі задоволення судом першої інстанції її клопотання про виклик свідка ОСОБА_3 , у неї були б правові підстави вимагати у суду заміни її, як неналежного відповідача, та відмови у задоволенні заявлених до неї позовних вимог.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 - адвокат Федосін А.В. зазначає, що доводи апеляційної скарги є безпідставними, оскільки згідно вимог чинного законодавства та усталеної судової практики факт отримання/передачі грошових коштів чи виконання зобов`язань не може підтверджуватися поясненнями сторін чи показаннями свідків. Також є безпідставним твердження відповідачки про те, що вона не є належним відповідачем, оскільки вона 25 квітня 2018 року, 27 квітня 2018 року і 04 травня 2018 року отримала від ОСОБА_2 грошові кошти в позику, що підтверджується змістом розписки. Вказує, що розписка про отримання грошових коштів на загальну суму 10 000 доларів США складена особисто ОСОБА_1 , що нею не заперечується, а тому вона є належним відповідачем у даній справі. Також зазначає, що доводи апеляційної скарги про неправильне визначення судом правової природи розписки є маніпулюванням відповідачки та вибірковим посиланням без оцінки розписки, виходячи з її повного змісту, який не містить суперечностей. Вказує, що зміст розписки, як єдиного документа, дозволяє стверджувати про те, що саме відповідачка отримала від позивачки 25 квітня 2018 року, 27 квітня 2018 року і 04 травня 2018 року у позику грошові кошти на загальну суму 10 000 доларів США із зобов`язанням повернути їх до 01 червня 2018 року. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до положень ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, враховуючи доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

У ч.2 ст.78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується наявними у справі доказами, що 25 квітня 2018 року ОСОБА_2 передала в борг ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 3 500 доларів США на строк до 01 червня 2018 року, про що ОСОБА_1 власноручно написала розписку.

Також 27 квітня 2018 року ОСОБА_2 передала ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 3 000 доларів США, про що ОСОБА_1 на борговій розписці від 25 квітня 2018 року власноручно написала, що загальна сума позики становить 6 500 доларів США.

04 травня 2018 року ОСОБА_2 передала ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 3 500 доларів США, про що ОСОБА_1 на борговій розписці від 25 квітня 2018 року власноручно написала, що загальна сума позики на 04 травня 2018 року становить 10 000 доларів США.

03 березня 2020 року ОСОБА_2 надіслала на дві адреси ОСОБА_1 вимогу про повернення позики, в якій просила відповідачку повернути їй загальну суму боргу у розмірі 10 000 доларів США, але не пізніше 20 березня 2020 року. (а.с.8-11). Однак вказану вимогу ОСОБА_1 залишила без виконання.

У ст.15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Згідно ст.16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема примусове виконання обов`язку в натурі.

Згідно з ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст.1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (ч.1 ст.1049 ЦК України).

Частиною 3 ст.545 ЦК України передбачено, що наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку.

Відповідно до ч.1 ст.527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно з ч.1 та ч.4 ст.545 ЦК України, прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання зобов`язання частково або в повному обсязі. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

Частинами 1 та 2 ст.207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, з яким погодився Верховний Суд у постанові від 18 липня 2018 року у справі № 143/280/17 (провадження № 61-33033св18) та у постанові від 30 червня 2020 року у справі № 426/8022/17 (провадження № 61-17131св18).

Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції вірно встановлено, що з наданої позивачкою суду оригіналу письмової розписки вбачається, що ОСОБА_1 взяла у ОСОБА_2 в борг грошові кошти на загальну суму 10 000 доларів США, а саме: 25 квітня 2018 року - у розмірі 3 500 доларів США; 27 квітня 2018 року - у розмірі 3 000 доларів США; 04 травня 2018 року - у розмірі 3 500 доларів США, які зобов`язалася повернути до 01 червня 2018 року (а.с.60).

За своєю суттю вказана розписка є достатнім документом, який підтверджує як факт укладення між сторонами договору позики, так і умови цього договору, а також засвідчує отримання боржником ОСОБА_1 від кредитора ОСОБА_2 вказаної у розписці грошової суми в борг, що свідчить про існування між сторонами правовідносин за договором позики та, як наслідок, існування у ОСОБА_1 обов`язку перед ОСОБА_2 щодо повернення позики у загальному розмірі 10 000 доларів США.

Тому доводи апеляційної скарги про те, що у розписках від 27 квітня 2018 року та від 04 травня 2018 року вказано лише про отримання ОСОБА_1 від ОСОБА_2 грошових коштів, однак не вказано, що ці кошти були взяті відповідачкою в борг та про її обов`язок їх повернути, не заслуговують на увагу з наведених вище підстав.

Доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 зазначених коштів не отримувала матеріали справи не містять, тому наявні усі підстави вважати цей правочин укладеним.

Колегія суддів вважає, що заперечення відповідачки про те, що вона написала розписку з метою зафіксувати факт передачі ОСОБА_2 грошових коштів для ОСОБА_3 , який не міг написати боргову розписку у зв`язку з тим, що його паспорт був на переоформленні, і вона не брала на себе зобов`язань повертати грошові кошти позивачці, є необґрунтованими, оскільки зміст боргової розписки не містить будь-яких застережень на підтвердження вказаних обставин.

Також згідно з ч.2 ст.78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Колегія суддів враховує, що, якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Поясненнями сторони та показаннями свідка не може доводитися факт виконання зобов`язання за договором позики. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 18 липня 2018 року у справі № 143/280/17 (провадження № 61-33033св18) та у постанові від 02 вересня 2020 року у справі № 569/24347/18 (провадження № 61-11630св19).

Тому доводи апеляційної скарги про те, що судом допущено неповноту судового розгляду справи, оскільки за клопотанням відповідачки не був допитаний в якості свідка ОСОБА_3 , який фактично отримував грошові кошти, а також не були з`ясовані фактичні обставини видачі розписок, є безпідставними.

Встановлено, що в обумовлений договором строк відповідачка позику не повернула.

Відповідно до ч.1 ст.1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст.625 цього Кодексу.

Згідно з ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Такий правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі №703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі №373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) дійшла такого висновку, що при обрахунку 3% річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у гривні. 3% річних розраховуються з урахуванням простроченої суми, визначеної у відповідній валюті, помноженої на кількість днів прострочення, які вираховуються з дня, наступного за днем, передбаченим у договорі для його виконання до дня ухвалення рішення, помноженого на 3, поділеного на 100 та поділеного на 365 (днів у році).

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції правильно прийняв розрахунок позивача, згідно з яким 3% річних за період з 02 червня 2018 року по 01 червня 2020 року становить 600 доларів США. Вказаний розрахунок складений відповідно до наведеної вище формули обрахування 3 % річних та відповідачкою не спростований.

Отже, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її правильного вирішення, а також правильно застосувавши правові норми, які регулюють спірні правовідносини, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову ОСОБА_2 , оскільки встановлено, що між сторонами виникли правовідносини, які випливають із договору позики, відповідачка ОСОБА_1 , у визначений розпискою строк позичені грошові кошти не повернула, у зв`язку з чим з неї на користь ОСОБА_2 підлягають стягненню сума позики та 3% річних за період прострочення грошового зобов`язання згідно з ч.2 ст.625 ЦК України, що у загальному розмірі становить 10 600 доларів США.

Таким чином при вирішенні справи суд першої інстанції правильно визначив характер спірних правовідносини між сторонами, вірно застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідив і оцінив докази та встановив обставини у справі.

Інші доводи та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження у суді першої інстанції і висновки з цього приводу, зроблені судом, ґрунтуються на встановлених обставинах та досліджених у судовому засіданні доказах, яким судом дана належна правова оцінка.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому це рішення відповідно до ст.375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Славутицького міського суду Київської областівід 29 вересня 2020 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий

Судді: