Постанова

від 16.03.2021 по справі 904/1432/20

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.03.2021 року м. Дніпро Справа № 904/1432/20

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Кощеєва І.М. ( доповідач ),

суддів: Кузнецової І.Л., Чус О.В.

секретар судового засідання Пінчук Є.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Дніпровської міської ради

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.10.2020 р.

( суддя Бондарєв Е.М., м. Дніпро, повний текст рішення складено 06.11.2020 р.)

у справі

за позовом Дніпровської міської ради

( м. Дніпро )

до Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур

Дніпровської міської ради

( м. Дніпро )

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача

Товариство з обмеженою відповідальністю "Мавка"

( м. Дніпро )

про визнання протиправним і скасування рішення державного реєстратора №34408345 від 23.03.2017 про державну реєстрацію прав

ВСТАНОВИВ :

1. Короткий зміст позовних вимог.

Дніпровська міська рада звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою про визнання протиправним і скасування рішення державного реєстратора Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Хабло Костянтина Олександровича № 34408345 від 23.03.2017 р. про державну реєстрацію прав ( з відкриттям розділу ) на споруду: перукарню літ. А-1 загальною площею - 132,4 кв. м., основною - 103,1 кв. м.; торговельні павільйони: літ. Б, В, Г; майстерні: літ. Д, Е ( без зазначення площ ) за адресою: вул. Генерала Воловіча, 1, Новокадацький район, м. Дніпро, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1204026512101.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що зазначені реєстраційні дії призвели до порушення прав Дніпровської міської ради з огляду на той факт, що земельна ділянка, на якій розташовані, зареєстровані вищезазначені торговельні павільйони: літ. Б, В, Г; майстерні: літ. Д, Е ( без зазначення площ ) за адресою: вул. Генерала Волівача, 1, Новокадацький район, м. Дніпро, належить територіальній громаді міста та не надавалась Товариству з обмеженою відповідальністю "Мавка" для розташування зазначених об`єктів благоустрою. У свою чергу державним реєстратором до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було протиправно внесено запис про право власності за Товариством з обмеженою відповідальністю "Мавка" на торговельні павільйони: літ. Б, В, Г; майстерні: літ. Д, Е ( без зазначення площ ) оскільки відповідно до реєстраційної справи № 1204026512101 у документах на підставі яких було проведено державну реєстрацію, зокрема: реєстраційному посвідченні № б/н від 11.05.1995 р., та додатку ( інвентаризаційна документація та оцінка ) до договору купівлі-продажу комунальної власності № 2-303 від 27.01.1995 р. - зазначено домоволодіння № 1 по вул. Леніна, яке складається з будівлі літ, А-1, загальною площею 133,2 кв. м. Відповідно до технічного паспорту на громадський будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами за адресою: вул. Генерала Волівача, 1, м. Дніпро від 14.01.2019, що міститься в реєстраційній справі № 1204026512101, торгівельні павільйони літ. Б, В, Г є металевими конструкціями, без улаштування фундаменту, а майстерні літ. Д, Е зовсім без зазначення матеріалу їх виготовлення. Отже, на підставі поданих державному реєстратору документів, відповідно до яких технічні характеристики об`єкту реєстрації є різні (право власності набуто на будівлю літ. А, а державна реєстрація проведена ще і на торгівельні павільйони літ. Б, В, Г та майстерні літ. Д, Е), державним реєстратором департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Хабло Костянтином Олександровичем протиправно прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

У відзиві Товариство з обмеженою відповідальністю "Мавка" заперечує проти позовних вимог, вважає їх необґрунтованими та таким, що не підлягають задоволенню, посилаючись на те, що 27.01.1995 р. на підставі договору купівлі-продажу № 216-в придбало цілісний майновий комплекс "Державного комунального підприємства побутового обслуговування населення № 28 "Мавка" загальною площею 133,2 кв.м. за адресою с. Таромське, вул. Леніна (Генерала Волівача, 1). 10.03.1995 р. Товариством було отримано свідоцтво №142 про власність на зазначений цілісний майновий комплекс на підставі договору купівлі-продажу комунальної власності № 216-в від 27.01.1995 р.. Так, 22.08.2002 р. у відповідності до рішення виконкому Дніпропетровської міської ради № 2680 від 22.11.2001 р. "Про надання земельної ділянки по вул. Леніна в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю "Мавка" під фактичне розміщення перукарні, з Дніпровською міською радою було укладено договір оренди земельної ділянки площею 0,0766 га, що знаходиться за адресою м. Дніпро, сел. Таромське, Леніна буд. 1, для розміщення перукарні. З урахуванням умов договору оренди, земельна ділянка передавалася у користування у строк до 22.11.2016 р.. У зв`язку з тим, що реєстрація речових прав на нерухоме майно відбувалась на підставі документації 1995 року та зауважень інспекції з благоустрою виникла необхідність у проведенні технічної інвентаризації об`єкту нерухомості. Тому, на підставі отриманої технічної документації (технічний паспорт та акту Інженера з інвентаризації) Товариство звернулося до державного реєстратора приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Восковець О.О., яка внесена зміни до існуючого розділу по об`єкту нерухомості про, що було видано витяг №174744366 від 23.07.2019 р.. Також, 25.09.2019 р. між позивачем та Товариством було укладено додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки, відповідно до умов якого поновили договір земельної ділянки від 22.08.2002 рю строком на п`ятнадцять років.

2. Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі та мотиви його прийняття.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 27.10.2020р. в позові відмовлено.

В основу оскаржуваного рішення про відмову в задоволені позову покладено висновок місцевого господарського суду про те, що Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, до якого Позивач пред`явив позов, не є належним Відповідачем у цій справі, оскільки спір стосується цивільних прав Дніпровської міської ради, то належним Відповідачем є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено відповідні записи у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно Товариство з обмеженою відповідальністю "Мавка".

Крім того, господарський суд, пославшись на позицію Великої Палати Верховного Суду, яка викладена в постанові від 07.04.2020 р. у справі № 904/3657/18, щодо способу захисту, обраного Позивачем, зазначив, що рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. Тому належним способом захисту права або інтересу Позивача у такому разі є не скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав, а скасування запису про проведену державну реєстрацію права.

3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, Дніпровська міська рада звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі. В апеляційній скарзі скаржник просив поновити строк на апеляційне оскарження.

4. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, Скаржник не погоджується з висновком господарського суду про те, що позов заявлено до неналежного Відповідача. Натомість, в обґрунтуванні відмови у прийнятті уточненого позову суд не навів порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору по суті. Враховуючи, що міською радою оскаржувались дії та рішення державних реєстраторів щодо вчинення реєстраційних дій стосовно тимчасових споруд, право, власності на які не підлягає державній реєстрації, а не оспорювалось первісне право власності ТОВ Мавка на перукарню літ. А, Відповідачем ця особа і не визначалась.

При цьому Скаржник зазначає, що Дніпровська міська рада посилалась на порушення з боку Відповідача ч. 4 ст. 5 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , відповідно до якої не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження на малі архітектурні форми, тимчасові, некапітальні споруди, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких можливе без їх знецінення та зміни призначення.

Що стосується висновків суду про відсутність порушеного права Позивача під час звернення із даним позовом до суду, то Скаржник вказує на те, що спірні реєстраційні дії призвели до порушення прав Дніпровської міської ради з огляду на той факт, що земельна ділянка, на якій розташовані, зареєстровані вищезазначені торговельні павільйони: літ. Б, В, Г; майстерні: літ. Д, Е ( без зазначення площ ) за адресою: вул. Генерала Волівача, 1, Новокадацький район, м. Дніпро, належить територіальній громаді міста та не надавалась ТОВ Мавка для розташування зазначених об`єктів благоустрою.

Скаржник наголошує на тому, що у правовстановлюючих документах, які були первинними та на підставі яких TОB Мавка було набуто право власності на даний об`єкт, значиться будівля літ. А. Відповідно до технічного паспорту на громадський будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами за адресою: вул. Генерала Волівача, 1, м,- Дніпро від 14.01.2019 р., що міститься в реєстраційній справі № 1204026512101, торгівельні павільйони літ. Б, В, Г є металевими конструкціями, без улаштування фундаменту, а майстерні літ. Д, Б зовсім без зазначення матеріалу їх виготовлення. Отже, на підставі поданих державному реєстратору документів, відповідно до яких технічні характеристика об`єкту реєстрації є різні ( право власності набуто на будівлю літ. А, а державна реєстрація проведена ще і на торгівельні павільйони літ. Б, В, Г та майстерні літ. Д, Е), державним реєстратором протиправно прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за ТОВ Мавка на споруду: перукарню літ. А-1 загальною площею - 132,4 кв. м, основною - 103,1 кв. м; торговельні павільйони: літ. Б, В, Г; майстерні: літ. Д, Е (без зазначення площ) за адресою: вул. Генерала Волівача, 1, Новокадацький район; м. Дніпро.

Відтак, на думку Скаржника, права Дніпровської міської ради, як власника землі, на якій розташовані, зокрема, зареєстровані тимчасові споруди порушує наявність не передбаченої чинним законодавством державної реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а тому висновки суду щодо відсутності такого порушення не відповідають обставинам справи та є порушенням норм матеріального права.

5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

Від Товариства з обмеженою відповідальністю "Мавка" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому Товариство не погоджується з доводами апеляційної скарги, вважає її безпідставною і необґрунтованою.

Зокрема, Товариство посилається на те, що оскільки Позивачем подано заяву, направлену на одночасну зміну предмета і підстав позову, суд першої інстанції правомірно відмовив у її задоволенні та здійснив розгляд справи на підставі раніше заявленої позовної заяви Дніпровської міської ради.

Крім того, у відзиві Товариство посилається на те, що відмовляючи у задоволенні позову суд правомірно дійшов висновку, про заявления позову до неналежного Відповідача, оскільки спір у цій справі стосується цивільних прав Дніпровської міської ради, то належним Відповідачем у ній є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено відповідні записи у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, тобто Товариство з обмеженою відповідальністю "Мавка". При цьому після виключення за заявою Позивача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Мавка" зі складу відповідачів та переведення його у склад третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, єдиним відповідачем залишився Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, до якого Позивач пред`явив позов, натомість останній не є належним Відповідачем у цій справі.

Товариство також вказує на те, що суд правильно встановив, що належним способом захисту права або інтересу Позивача у такому разі є не скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав, а скасування запису про проведену державну реєстрацію права, що повність кореспондується з позицією Верховного Суду під час розгляду аналогічних спорів ( п. 5.17 постанови від 22.08.2018 р. у справі № 925/1265/16 (провадження № 12-158гс18); п. 5.17 постанови від 04.09.2018 р. у справі № 915/127/18 ( провадження № 12-184гс18); п. 28.3 постанови від 14.11.2018 р. у справі № 813/1462/17 (провадження № 11-997апп18 ); постанова від 20.11.2019 р. у справі № 802/1340/18-а ( провадження 11-474 апп 19 ).

Крім того, Товариство вважаємо обґрунтованим та таким, що відповідає матеріалам справи висновок суду першої інстанції, щодо недоведеності Позивачем обставин порушення його суб`єктивного права та охоронюваного законом інтересу, оскільки відсутність права або інтересу унеможливлює його судовий захист.

Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради

не скористалися своїм правом згідно ч.1 ст. 263 ГПК України та не надали суду відзив на апеляційну скаргу, що згідно ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

6. Рух справи в суді апеляційної інстанції.

Автоматизованою системою документообігу Центрального апеляційного господарського суду для розгляду даної справи було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Кощеєв І.М. ( доповідач ), судді - Кузнецова І.Л., Чус О.В..

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 12.01.2021 р. апеляційну скаргу у справі № 904/1432/20 залишено без руху, надано апелянту строк 10 днів, з дня отримання копії цієї ухвали, для усунення недоліків, а саме, для надання суду доказів сплати судового збору, у розмірі 3 153 грн. 00 коп. та докази направлення Відповідачу та Третій особі копії скарги і доданих до неї документів, які у них відсутні, листом з описом вкладення.

Після усунення недоліків апеляційної скарги, ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 19.01.2021 р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Дніпровської міської ради. Розгляд апеляційної скарги призначено в судове засідання на 16.02.2021 р..

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 16.02.2021 р. по справі оголошено перерву до 16.03.2021 р.

В судовому засіданні 16.03.2021 р. була оголошена вступна та резолютивна частини постанови Центрального апеляційного господарського суду.

7. Встановлені судом обставини справи.

27.01.1995 р. Товариство покупців членів трудового колетиву ГКПНБОН № 28 "Мавка", яке в подальшому було реорганізовано в Товариство з обмеженою відповідальністю "Мавка" на підставі договору купівлі-продажу комунальної власності № 216/в придбало цілісний майновий комплекс "Державного комунального підприємства побутового обслуговування населення № 28 "Мавка"" загальною площею 133,2 кв.м. за адресою: селище Таромске, вул. Леніна, 1, на сьогодні мкр. Таромське, вул. Генерала Волівача, № 1.

10.03.1995 р. Комітет комунальної власності м. Дніпропетровська видав Товариству з обмеженою відповідальністю "Мавка" свідоцтво № 142 про власність на цілісний майновий комплекс "Державного комунального підприємства побутового обслуговування населення № 28 "Мавка"" за адресою: селище Таромске, вул. Леніна, 1, придбаного на підставі договору купівлі-продажу комунальної власності № 216/в від 27.01.1995 р..

22.08.2002 р. на підставі рішення виконкому Дніпропетровської міської ради від 22.11.2001 р. № 2680 "Про надання земельної ділянки по вул. Леніна, (сел. Таромське) в оренду ТОВ "Мавка", код ЄДРПОУ 20206593, по фактичному розміщенню перукарні", між Дніпропетровською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Мавка" укладено договір оренди земельної ділянки площею 0,0766 га, що знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, сел. Таромське, вул. Леніна, 1, для фактичного розміщення перукарні, яка зареєстрована в Державному земельному кадастрі м. Дніпропетровська за кодом 65267002 згідно з планом земельної ділянки.

Відповідно до п. 2.1 договору оренди земельна ділянка передається до 22.11.2016 р., після закінчення терміну договору його дія скінчується.

Згідно з п. 2.2 договору оренди земельної ділянки підписаний сторонами та нотаріальної посвідчений договір набуває чинності після державної реєстрації. Договір оренди земельної ділянки посвідчено Приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Сусловою Н.Б. та зареєстровано в реєстрі за № 1994, договір зареєстрований за №2162 від 09.09.20002 р..

У відповідності до умов договору оренди земельна ділянка передавалася у користування з цільовим призначенням земельної ділянки: фактичне розміщення перукарні ( п. 4.1 договору ).

28.02.2011 р. між Дніпропетровської міської радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Мавка" укладено Додатковий договір, яким внесли зміни до договору оренди земельної ділянки від 22.08.2002 р., щодо порядку орендної плати, а також доповнили договір п. 4.3 у наступній редакції - Категорія цільового призначення земельної ділянки: землі житлової та громадської забудови. Підставою укладення Додаткового договору є рішення міської ради від 13.02.2008 р. № 31/28 та від 02.02.2011 р. № 216/8.

Державний реєстратор Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Хабло Костянтин Олександрович здійснив реєстраційні дії у державному реєстрі речових прав - рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 34408345 від 23.03.2017 р., та надав Товариству з обмеженою відповідальністю "Мавка" витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 83188580 від 23.03.2017 р. на споруду літ-А-1, загальною площею 133,2 кв.м. за адресою: м. Дніпро, вул. Генерала Волівача, 1.

25.09.2019 р. між Дніпровської міської радою в особі директора Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради Мовшина Д.І. та Товариством з обмеженою відповідальністю "Мавка" укладено Додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки, п. 1 якої поновили договір оренди земельної ділянки від 22.08.2002 р. (державна реєстрація від 09.09.2002 р. № 2162), посвідчений Приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Сусловою Н.Б. за реєстровим номером № 1994, укладений між Дніпропетровською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Мавка" на підставі рішення виконкому міської ради від 22.11.2001 р. № 2680, на п`ятнадцять років, починаючи з 23.11.2016 р..

Позивач посилаючись на те, що реєстраційні дії державного реєстратора Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Хабло Костянтина Олександровича №34408345 від 23.03.2017 про державну реєстрацію прав (з відкриттям розділу) на споруду: перукарню літ.А-1 загальною площею - 132,4 кв.м., основною - 103,1 кв.м.; торговельні павільйони: літ. Б, В, Г; майстерні: літ. Д, Е (без зазначення площ) за адресою: вул. Генерала Воловіча, 1, Новокадацький район, м. Дніпро, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1204026512101, призвели до порушення прав Дніпровської міської ради з огляду на той факт, що земельна ділянка, на якій розташовані, зареєстровані вищезазначені торговельні павільйони: літ. Б, В, Г; майстерні: літ. Д, Е (без зазначення площ) за адресою: вул. Генерала Волівача, 1, Новокадацький район, м. Дніпро, належить територіальній громаді міста та не надавалась Товариству з обмеженою відповідальністю "Мавка" для розташування зазначених об`єктів благоустрою, звернувся до господарського суду з позовом до Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради про визнання протиправним і скасування вказаного рішення державного реєстратора Департаменту адміністративних послуг.

8. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників Позивача та Третьої особи, дослідивши доводи, наведені в апеляційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, виходячи з наступного.

Позивач вважає, що порушено його право користування земельною ділянкою, яка належить міській раді, та на якій розташовані об`єкти нерухомого майна, право власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Мавка" на які зареєстровано спірним рішенням державного реєстратора, що фактично свідчить про те, що Позивачем у справі оскаржується правомірність набуття третьою особою права власності на нерухоме майно, з урахуванням суб`єктного складу учасників цих відносин повинен вирішуватись в порядку господарського судочинства.

Спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно має розглядатися як спір, що пов`язаний з порушенням цивільних прав Позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно ( п. 36 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 р. у справі № 823/2042/16 (провадження № 11-377апп18) та у п. 71 постанови від 07.04.2020 р. у справі № 904/3657/18 (провадження № 12-159гс19).

Оскільки спір у цій справі стосується цивільних прав Дніпровської міської ради, то як вірно зазначив суд першої інстанції другим Відповідачем у ній є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено відповідні записи у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно Товариство з обмеженою відповідальністю "Мавка".

Як уже зазначалося, господарський суд, відмовляючи в задоволені позовних вимог також зазначив, що рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію, тому належним способом захисту права або інтересу Позивача у такому разі є не скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав, а скасування запису про проведену державну реєстрацію права.

За змістом статей 3, 15, 16 ЦК України правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Спосіб захисту права чи інтересу може бути визначено як вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи результату, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

При цьому спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що у такий спосіб буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам необхідно зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, передбачених Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дали би змогу компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

Таким чином, належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

У рішенні від 31.07.2003 р. у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Так, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права ( постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 р. у справі № 925/1265/16 ).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 р. у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 р. у справі № 905/1926/16 та від 30.01.2019 р. у справі № 569/17272/15-ц.

За змістом п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ст. 11 зазначеного Закону державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

У ч. 2 ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" ( у редакції, чинній до 16.01.2020, яка діяла на час прийняття оскарженого рішення державного реєстратора) було унормовано порядок внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування.

Зокрема, за змістом зазначеної норми у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 01.01.2013 р., або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується.

Однак, згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", який набрав чинності з 16.01.2020 р., ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" викладено у новій редакції.

Так, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" ( у редакції, чинній із 16.01.2020 р. ) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Отже, у розумінні положень наведеної норми у чинній редакції ( яка діяла на час ухвалення судом першої інстанції оскарженого рішення у справі) , на відміну від положень частини другої ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав.

При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Викладене свідчить, що з 16.01.2020 р., тобто на час ухвалення оскаржуваної постанови апеляційного господарського суду, такого способу захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права закон не передбачав, тому господарський суд помилково констатував необхідність використання Позивачем такого способу судового захисту, який в практичному аспекті не зможе забезпечити і гарантувати Позивачеві відновлення порушеного права, а отже неспроможний надати особі ефективний захист її прав.

Водночас колегія суддів зазначає, що у пункті 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству" передбачено, що судові рішення про скасування рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що на момент набрання чинності цим Законом набрали законної сили та не виконані, виконуються в порядку, передбаченому Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" до набрання чинності цим Законом.

Отже, за змістом вказаної норми виконанню підлягають виключно судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, тобто до їх переліку не належить судове рішення про скасування запису про проведену державну реєстрацію права, тому починаючи з 16.01.2020 р. спосіб захисту у вигляді скасування запису вже не може призвести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною у Законі України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Таким чином, зважаючи на те, що з 16.01.2020 р. і на час ухвалення оскаржуваного рішення суду першої інстанції матеріально-правове регулювання спірних реєстраційних відносин істотно змінилося, на що не звернув уваги місцевий господарський суд, колегія суддів зазначає про наявність достатніх підстав вважати, що за таких обставин Позивач буде позбавлений можливості ефективного захисту своїх порушених прав у спосіб, запропонований в оскаржуваному рішення, а саме шляхом ухвалення судового рішення про скасування запису про проведену державну реєстрацію речових прав на спірне нерухоме майно.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 23.06.2020 р. у справі № 906/516/19, від 20.08.2020 р. у справі № 916/2464/19.

Разом з тим, господарський суд, приймаючи оскаржуване рішення, не врахував вищенаведену правову позицію Верховного Суду.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду також неодноразово звертала увагу, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту ( постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 р. у справі № 910/3009/18, від 19.01.2021 р. у справі № 916/1415/19).

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

За ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (стаття 331 Цивільного кодексу України).

Ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачає, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Із офіційним визнанням державою права власності пов`язується можливість матеріального об`єкта (майна) перебувати в цивільному обороті та судового захисту права власності на нього.

Отже, законодавець визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не призводить. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має.

Таким чином, системний аналіз наведених положень законодавчих актів дозволяє стверджувати, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.

При цьому формулювання положень ст. 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею.

Тож реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини 2 ст. 376 ЦК України не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного, з метою застосування, зокрема, положень частини 4 цієї статті.

Згідно із частиною 4 ст. 376 ЦК України якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Відповідно до практики Великої Палати Верховного Суду відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи ( п. 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 р. у справі № 48/340, п. 4.17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 р. у справі № 911/3594/17 ).

Проте, обраний Позивачем у цій справі спосіб захисту не зможе забезпечити і гарантувати Позивачу припинення ущемлення його законних інтересів або усунення перешкод для їх реалізації, та не забезпечить судовий захист у такий спосіб відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту ( аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 16.02.2021 р. у справі № 914/2006/17 ).

9. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Згідно з ч. 1 ст. 277 ГПК України підставою для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

Відповідно до ч. 4 ст. 277 ГПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Враховуючи те, що суд першої інстанції правильно вирішив спір по суті, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволені зазначеного позову, колегія суддів вважає необхідним змінити шляхом доповнення мотивувальну частини оскаржуваного рішення суду першої інстанції (в частині належного спосібу захисту права Позивача ).

Отже, ґрунтуючись на матеріалах справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга Дніпровської міської ради задоволенню не підлягає, а мотивувальна частина рішення господарського суду підлягає зміні шляхом доповнення.

Інші аргументи, викладені в апеляційній скарзі, наведеного не спростовують.

Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розцінюватись як вимога детально відповідати на кожний аргумент апеляційної скарги (рішення ЄСПЛ у справі Трофимчук проти України, № 4241/03, від 28.10.2010 р.).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

10. Судові витрати.

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, згідно вимог ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на Скаржника.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Дніпровської міської ради залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.10.2020 р. у справі № 904/1432/20 змінити в мотивувальній частині, виклавши її в редакції цієї постанови.

Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у двадцятиденний строк до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 19.03.2021 р.

Головуючий суддя І.М. Кощеєв

Суддя І. Л. Кузнецова

Суддя О.В. Чус