Ухвала

від 06.07.2021 по справі 904/1432/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

06 липня 2021 року

м. Київ

Справа № 904/1432/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,

представники учасників справи:

позивача - не з`явилися,

відповідача - не з`явилися,

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Дніпровської міської ради

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 16.03.2021 (судді: Кощеєв І. М. - головуючий, Кузнецова І. Л., Чус О. В.) та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.10.2020 (суддя Бондарєв Е. М.) у справі

за позовом Дніпровської міської ради

до Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Мавка",

про визнання протиправним і скасування рішення державного реєстратора

ВСТАНОВИВ:

1. У березні 2020 року Дніпровська міська рада звернулася до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради (далі - Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Мавка" (далі - ТОВ "Мавка") про визнання протиправним і скасування рішення державного реєстратора Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Хабло К. О. від 23.03.2017 № 34408345 про державну реєстрацію прав (з відкриттям розділу) на споруду - перукарню літ. А-1 загальною площею 132,4 м 2 , основною площею 103,1 м 2 ; торговельні павільйони: літ. Б, В, Г; майстерні: літ. Д, Е (без зазначення площ) за адресою: вул. Генерала Воловіча, 1, Новокадацький район, м. Дніпро, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1204026512101.

2. Позовні вимоги з посиланням на положення Земельного кодексу України, Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" обґрунтовані тим, що реєстраційні дії призвели до порушення прав Дніпровської міської ради оскільки земельна ділянка, на якій розташовані зареєстровані об`єкти, належить територіальній громаді міста та не надавалась ТОВ "Мавка" для розташування таких об`єктів благоустрою.

При цьому, згідно з технічним паспортом на громадський будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами за адресою: вул. Генерала Волівача, 1, м. Дніпро від 14.01.2019, що міститься в реєстраційній справі № 1204026512101, торгівельні павільйони літ. Б, В, Г є металевими конструкціями, без улаштування фундаменту, а майстерні літ. Д, Е зовсім без зазначення матеріалу їх виготовлення.

Отже, позивач зазначав, що на підставі поданих державному реєстратору документів, відповідно до яких технічні характеристики об`єкта реєстрації є відмінними (право власності набуто на будівлю літ. А, а державна реєстрація проведена, у тому числі, й на торгівельні павільйони літ. Б, В, Г та майстерні літ. Д, Е), державним реєстратором протиправно прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

3. ТОВ "Мавка", заперечуючи проти позовних вимог через їх необґрунтованість, просило відмовити у задоволенні позову, наголошуючи на тому, що на підставі договору купівлі-продажу від 27.01.1995 № 216-в товариство придбало цілісний майновий комплекс "Державного комунального підприємства побутового обслуговування населення № 28 "Мавка" загальною площею 133,2 м 2 за адресою с. Таромське, вул. Леніна (нині - вул. Генерала Волівача, 1), а 10.03.1995 отримало свідоцтво № 142 про власність на зазначений цілісний майновий комплекс.

22.08.2002 на підставі рішення виконкому Дніпропетровської міської ради від 22.1.2001 № 2680 "Про надання земельної ділянки по вул. Леніна в оренду ТОВ "Мавка" під фактичне розміщення перукарні", було укладено договір оренди земельної ділянки площею 0,0766 га, розташованої за адресою: м. Дніпро, с. Таромське, Леніна буд. 1, для розміщення перукарні строком до 22.11.2016, який було поновлено на підставі додаткової угоди від 25.09.2019 на 15 років.

Отже, на переконання відповідача, позивач не довів незаконність дій реєстратора, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

4. У червні 2020 року Дніпровська міська рада звернулася до Господарського суду Дніпропетровської області з клопотання про виключення зі складу відповідачів та залучення як третю особу, як не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, - ТОВ "Мавка".

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 18.06.2020 клопотання Дніпровської міської ради задоволено, змінено процесуальний статус відповідача - ТОВ "Мавка" шляхом залучення товариства як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.

5. 14.07.2020 Дніпровська міська рада подала до Господарського суду Дніпропетровської області заяву про зміну предмета позову, в якій просила: визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур від 23.03.2017 № 34408345 про державну реєстрацію прав (з відкриттям розділу) на будівлю перукарні літ. А-1 загальною площею 132,4 м 2 , основною площею 103,1 м 2 , торговельні павільйони літ. Б, В, Г; майстерні літ. Д, Е (без зазначення площ) за адресою: вул. Генерала Волівача, 1, Новокадацький район, м. Дніпро, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1204026512101; визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Восковець О. О. від 23.07.2019 № 47896375 про внесення змін до запису про право власності № 19588371 на перукарню літ. А-1 загальною площею 132,4 м 2 , основною площею 103,1 м 2 , торговельні павільйони літ. Б, В, Г; майстерні літ. Д, Е (без зазначення площ) за адресою: вул. Генерала Волівача, 1, Новокадацький район, м. Дніпро, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1204026512101.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач у заяві про зміну предмета позову фактично заявив ще одну позовну вимогу до особи яка не є стороною у справі, навівши правове обґрунтування такої вимоги. Отже, суд дійшов висновку про порушення вимог частини 3 статті 46 Господарського процесуального кодексу України, що є підставою для відмови в задоволенні заяви позивача та розгляду раніше заявлених позовних вимог, про що зазначено у судовому рішенні.

6. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 27.10.2020 в позові відмовлено.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур не є належним відповідачем, оскільки спір стосується цивільних прав Дніпровської міської ради і належним відповідачем є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено відповідні записи у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - ТОВ "Мавка".

Крім того суд зазначив, що рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію, отже належним способом захисту права або інтересу позивача у такому разі є не скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав, а скасування запису про проведену державну реєстрацію права.

7. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 16.03.2021 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.10.2020 змінено в мотивувальній частині та викладено її в редакції цієї постанови.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.

При цьому положення статті 376 Цивільного кодексу України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею.

Отже, реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, в силу положень законодавства та приписів частини 2 статті 376 Цивільного кодексу України не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного, з метою застосування, зокрема, положень частини 4 цієї статті, згідно з якою якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Проте, обраний позивачем у цій справі спосіб захисту не може забезпечити і гарантувати позивачу припинення порушення його законних інтересів або усунення перешкод для їх реалізації, та не забезпечить судовий захист у такий спосіб (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 914/2006/17 ).

8. Не погоджуючись із судовими рішеннями у справі, Дніпровська міська рада у касаційній скарзі просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.10.2020 і постанову Центрального апеляційного господарського суду від 16.03.2021 та ухвалити нове рішення про задоволення позову, обґрунтовуючи підстави для касаційного оскарження судових рішень посиланням на пункт 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Скаржник зазначає, що розташування та реєстрація тимчасових споруд порушує права власника земельної ділянки та прямо суперечить положенням чинного законодавства.

Проте, суди не звернули увагу на те, що торгівельні павільйони та майстерні належать до тимчасових споруд і в розумінні положень статті 181 Цивільного кодексу України є рухомим майном, тоді як реєстрації підлягають права власності тільки на об`єкти нерухомого майна. Аналогічну правову позицію викладено в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18.12.20149 у справі № 203/4180/15-ц.

Скаржник зазначає, що суд першої інстанції зазначив, що спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно має розглядатися як спір, що пов`язаний з порушенням цивільних прав на нерухоме майно позивача іншою особою, за заявою якої зареєстроване речове право на це майно (постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16 та від 07.04.2020 у справі № 904/3657/18). Крім того суди зазначили, що рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію тому належним способом захисту права або інтересу позивача в такому разі є не скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію, а скасування запису про проведену державну реєстрацію права.

Проте, заявник касаційної скарги зазначає, що застосування такої позиції не є правильною, оскільки Дніпровська міська рада не оскаржує право приватної власності ТОВ "Мавка" на перукарню, а оскаржує саме вчинену державним реєстратором реєстраційну дію щодо проведеної державної реєстрації права власності на тимчасові споруди, що заборонено відповідно до частини 4 статті 5 Законe України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Реєстрація права власності на тимчасові споруди за ТОВ "Мавка", яке здійснило самочинне будівництво, не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного, і, відповідно, відповідачем у справі не може бути ТОВ "Мавка", а запис про проведену державну реєстрацію не підлягає скасуванню, оскільки цивільні права товариства, які виникли у встановленому порядку на перукарню не оскаржуються та не ставляться під сумнів.

У зв`язку з тим, що право приватної власності на перукарню, яка належить ТОВ "Мавка", Дніпровська міська рада не оспорює, а до порушень прав позивача призвели протизаконні дії державного реєстратора, міська рада подала позов про скасування саме рішення державного реєстратора. При цьому про відсутність у державного реєстратора законних підстав для проведення реєстрації права власності на тимчасові споруди зазначено у постанові Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 927/509/18.

Дніпровська міська рада у касаційній скарзі зазначає, що у разі оскарження дій щодо нерухомого майна першочерговим завданням позивача є вибір найефективнішого способу захисту порушених прав та процесуального статусу реєстратора, який здійснив реєстраційну дію. При здійсненні реєстраційних дій щодо нерухомого майна у реєстрі нерухомого майна реєстратор вносить відповідний запис на підставі прийнятого ним рішення. У зв`язку з цим у позивача виникає питання, що саме оскаржувати, а саме запис чи рішення.

Скаржник вважає, що подана касаційна скарга має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики у питаннях як щодо скасування рішення державного реєстратора та його ролі у судовому процесі, так і щодо здійснення реєстраційних дій у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на об`єкти нерухомого майна, що не підлягають державній реєстрації відповідно до законодавства.

Зважаючи на відсутність єдиної правової позиції судів та наявність ризиків зміни норм законодавства, заявник касаційної скарги зазначив, що виграшною позицією позивача в цьому випадку буде звернення до суду з позовною вимогою до державного реєстратора з вимогою про скасування рішення державного реєстратора не порушуючи при цьому права приватної власності ТОВ "Мавка", захист якого гарантується державою.

При цьому, розташування та реєстрація тимчасових споруд на земельній ділянці комунальної власності без надання земельної ділянки у користування порушує права власника земельної ділянки - Дніпровської міської ради та суперечить чинному законодавству.

Дніпровська міська рада у касаційній скарзі також акцентує увагу на тому, що суд першої інстанції, що залишено поза увагою судом апеляційної інстанції, безпідставно відхилив заяву позивача про зміну предмета позову.

Відзивів на касаційну скаргу не надходило.

9. За змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду, після подання касаційної скарги.

З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції не приймає і не розглядає доводи скаржника, пов`язані з переоцінкою доказів та встановленням обставин справи.

Відповідно до частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

10. Суди попередніх інстанцій установили такі обставини:

- 27.01.1995 Товариство покупців членів трудового колективу ГКПНБОН № 28 "Мавка", яке в подальшому було реорганізовано в ТОВ "Мавка", на підставі договору купівлі-продажу комунальної власності № 216/в придбало цілісний майновий комплекс "Державного комунального підприємства побутового обслуговування населення № 28 "Мавка" загальною площею 133,2 м 2 за адресою: с. Таромске, вул. Леніна, 1 (нині мкр. Таромське, вул. Генерала Волівача, № 1);

- 10.03.1995 комітет комунальної власності м. Дніпропетровська видав ТОВ "Мавка" свідоцтво № 142 про власність на цілісний майновий комплекс "Державного комунального підприємства побутового обслуговування населення № 28 "Мавка" за адресою: селище Таромске, вул. Леніна, 1, придбаного на підставі договору купівлі-продажу комунальної власності від 27.01.1995 № 216/в;

- 22.08.2002 на підставі рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 22.11.2001 № 2680 "Про надання земельної ділянки по вул. Леніна, (с. Таромське) в оренду ТОВ "Мавка" за фактичним розміщенням перукарні", між Дніпропетровською міською радою та ТОВ "Мавка" укладено договір оренди земельної ділянки площею 0,0766 га, розташованої за адресою: м. Дніпропетровськ, с. Таромське, вул. Леніна, 1 для фактичного розміщення перукарні, яка зареєстрована в Державному земельному кадастрі м. Дніпропетровська за кодом 65267002 згідно з планом земельної ділянки.

Сторонами договору оренди земельної ділянки визначені такі умови: відповідно до пункту 2.1 договору оренди земельна ділянка передається до 22.11.2016 і після закінчення терміну договору його дія закінчується; згідно з пунктом 2.2 договір підписаний сторонами та нотаріальної посвідчений договір і набуває чинності після державної реєстрації, яку проведено 09.09.2002 за № 2162; земельна ділянка передається у користування з цільовим призначенням земельної ділянки - фактичне розміщення перукарні (пункт 4.1).

28.02.2011 між Дніпропетровської міської радою та ТОВ "Мавка" на підставі рішення Дніпровської міської ради від 13.02.2008 № 31/28 та від 02.02.2011 № 216/8 укладено додатковий договір, яким внесено зміни до договору щодо порядку сплати орендної плати, а також доповнено договір пунктом 4.3 стосовно категорії та цільового призначення земельної ділянки, визначивши категорію землі - землі житлової та громадської забудови.

11. Суди також установили, що державний реєстратор Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур здійснив реєстраційні дії у державному реєстрі речових прав - рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 23.03.2017 індексний номер 34408345, та надав ТОВ "Мавка" витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 23.03.2017 № 83188580 на споруду літ-А-1, загальною площею 133,2 м 2 за адресою: м. Дніпро, вул. Генерала Волівача, 1.

Суд першої інстанції установив, що оскільки нежитлове приміщення загальною площею 133,2 м 2 за адресою: с. Таромске, вул. Леніна, 1, яке ТОВ "Мавка" придбало за договором купівлі-продажу комунальної власності від 27.01.1995 № 216/в, є цілісним майновим комплексом "Державного комунального підприємства побутового обслуговування населення № 28 "Мавка", під час проведення технічної інвентаризації інженером було застосовано частину 4 розділу 4 "Будинки і споруди громадського та виробничого (у тому числі сільськогосподарського) призначення та їх комплекси" Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна затвердженої Наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України 24.05.2001 № 127 (у редакції наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 26.07.2018 № 186), згідно якої до складу приміщень громадських будинків входять приміщення іншого призначення - їдальні, буфети, бібліотеки, кіоски тощо, які належать до приміщень відповідного типу громадських будинків.

На підставі отриманої технічної документації, з метою приведення у відповідність характеристик об`єкту нерухомості, ТОВ "Мавка" звернулося до державного реєстратора - приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Восковець О. О., яка відповідно до вимог Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" внесла зміни до існуючого розділу по об`єкту нерухомості та видала витяг від 23.07.2019 № 174744366.

Після отримання пакета документів на нерухоме, у тому числі, технічного паспорта від 14.01.2019, акта від 14.01.2019 та витягу від 23.07.2019 № 174744366, представники Дніпровської міської ради здійснили обстеження земельної ділянки за адресою: м. Дніпро, вул. Генерала Волівача, 1, під час якого було зафіксовано наявність торговельних павільйонів: літ. Б, В, Г; майстерні: літ. Д, Е та складено акт обстеження земельної ділянки № 4/5-0919.

При цьому, як установили суди, 25.09.2019 між Дніпровської міської радою та ТОВ "Мавка" укладено додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки, згідно з пунктом 1 якої поновлено договір оренди земельної ділянки на 15 років, починаючи з 23.11.2016.

12. Предметом позову у справі, що розглядається, є вимога Дніпровської міської ради про визнання протиправним і скасування рішення державного реєстратора Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур від 23.03.2017 № 34408345 про державну реєстрацію прав (з відкриттям розділу) на будівлю перукарні літ. А-1 загальною площею 132,4 м 2 , основною площею 103,1 м 2 ; торговельні павільйони літ. Б, В, Г; майстерні літ. Д, Е (без зазначення площ) за адресою: вул. Генерала Воловіча, 1, Новокадацький район, м. Дніпро, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1204026512101, з посиланням на порушення права позивача на користування земельною ділянкою, яка належить міській раді, та на якій розташовані об`єкти нерухомого майна, право власності ТОВ "Мавка" на які зареєстровано згідно зі спірним рішенням державного реєстратора.

13. У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 914/2006/17 зазначено таке:

"У статті 15 Цивільного кодексу України унормовано, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (стаття 16 зазначеного Кодексу).

Разом і цим за змістом статті 20 Господарського кодексу України кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб`єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов`язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

За змістом наведених приписів способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16). Іншими словами, це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (пункт 14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17.

Обраний позивачем спосіб захисту цивільного права має призводити до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Якщо таке право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом, а той, який обрав позивач, може бути використаний для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких позивач звернувся до суду, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним і відмовляє у позові (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 у справі № 331/6927/16-ц (пункт 69)).

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам необхідно зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, передбачених Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дали би змогу компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" ЄСПЛ зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Так, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Порушення права/інтересу пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити/реалізувати своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Прийняття судом рішення покликане усунути цю невизначеність, відновити порушене право, створити можливість для реалізації інтересу. Тому застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права (інтересу) позивача.

Отже, кожна особа має право в порядку, встановленому процесуальним законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи, інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, що визначений законом або договором, а якщо закон або договір ефективного способу захисту не визначають - суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Велика Палата Верховного Суду також неодноразово звертала увагу, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19).

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

За статтею 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (стаття 331 Цивільного кодексу України).

Стаття 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачає, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Із офіційним визнанням державою права власності пов`язується можливість матеріального об`єкта (майна) перебувати в цивільному обороті та судового захисту права власності на нього.

Отже, законодавець визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не призводить. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має.

Таким чином, системний аналіз наведених положень законодавчих актів дозволяє стверджувати, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.

При цьому формулювання положень статті 376 Цивільного кодексу України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею.

Тож реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини 2 статті 376 Цивільного кодексу України не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного, з метою застосування, зокрема, положень частини 4 цієї статті.

Згідно із частиною 4 статті 376 Цивільного кодексу України якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Відповідно до практики Великої Палати Верховного Суду відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 48/340, пункт 4.17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17)."

14. Суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові з посиланням на положення статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України, а також правові позиції, викладені у постановах Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц зазначив, що належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування. Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Крім того посилаючись на статті 2, 11, 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", у тому числі, у редакції, чинній після внесення змін до зазначеного Закону, які набули чинності з 16.01.2020, положення статті 376 Цивільного кодексу України, та, зокрема, правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 16.02.201 у справі № 904/2006/17, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що обраний позивачем у цій справі спосіб захисту не зможе забезпечити і гарантувати йому припинення ущемлення його законних інтересів або усунення перешкод для їх реалізації, та не забезпечить судовий захист у такий спосіб відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

15. Як уже зазначалося, підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі є, зокрема, пункт 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, згідно з яким підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Зі змісту касаційної скарги вбачається, що скаржник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування положень законодавства стосовно ефективності способу захисту у такій категорії справ про скасування рішення державного реєстратора чи запису про державну реєстрацію, а також здійснення реєстраційних дій щодо об`єктів нерухомого майна, які не підлягають державній реєстрації у подібних правовідносинах.

Велика Палата Верховного Суду виходить із того, що подібність правовідносин означає схожість суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. При цьому зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16; пункт 38 постанови від 25.04.2018 у справі № 925/3/7, пункт 40 постанови від 25.04.2018 у справі № 910/24257/16).

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц).

Під час касаційного провадження у цій справі було з`ясовано, що Верховний Суд у касаційному порядку переглядав справу № 904/2006/17 за позовом Об`єднання Комітетів для Євреїв Колишнього Радянського Союзу, Представництва Американського Об`єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу, Єврейської релігійної громади "Турей Загав" ("Золота Роза") до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські інвестиційні системи", Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівські традиції", Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради про скасування державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, скасування запису про проведену 07.10.2013 державну реєстрацію права власності на об`єкт незавершеного будівництва за ТОВ "Українські інвестиційні системи", скасування державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва за ТОВ "Львівські традиції", скасування запису про проведену 24.05.2017 державну реєстрацію права власності на об`єкт незавершеного будівництва за ТОВ "Львівські традиції".

У постанові Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 914/2006/17, на яку також посилався суд апеляційної інстанції під час ухвалення оскаржуваного постанови, зазначено, що у розумінні положень наведеної норми у чинній редакції (яка діяла на час ухвалення судом апеляційної інстанції оскарженої постанови у справі - 02.07.2020), на відміну від положень частини 2 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Зважаючи на викладене та беручи до уваги предмет, підстави позову, нормативно-правове регулювання та обставини, що формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права у справі № 904/1432/20, що розглядається Верховним Судом, та у справі № 914/2006/17, колегія суддів зазначає, що правовідносини в обох цих справах є подібними.

Наведене свідчить про наявність висновку Верховного Суду щодо застосування положень законодавства стосовно ефективності способу захисту у такій категорії справ про скасування рішення державного реєстратора та здійснення реєстраційних дій щодо об`єктів нерухомого майна, які не підлягають державній реєстрації у подібних правовідносинах і здійснене судом апеляційної інстанції у справі № 904/1432/20 правозастосування повністю відповідає такому висновку.

16. Пунктом 4 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку).

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що касаційне провадження за касаційною скаргою Дніпровської міської ради на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 16.03.2021 у справі № 904/1432/20, відкрите з підстави, передбаченої у пункті 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, підлягає закриттю.

17. Посилання Дніпровської міської ради на постанову Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 927/509/18 не беруться до уваги, оскільки суд касаційної інстанції з посиланням на положення статей 15, 16 Цивільного кодексу України та статтю 2 Господарського процесуального кодексу України зазначив, що під час вирішення цього спору господарські суди повинні були достеменно дослідити та з`ясувати, зокрема, зміст, характер права та охоронюваного законом інтересу, за захистом якого позивач у цьому випадку звернувся до господарського суду, тобто на захист якого саме порушеного права (інтересу) позивач подав цей позов; дослідити дійсні права сторін стосовно предмета спору, зважаючи на предмет і підстави заявленого позову, чого не урахували суди попередніх інстанцій.

Зазначивши, що оформлення за ТОВ "Фірма "Хімік" (відповідач у справі) права власності на спірний навіс над торговими рядами порушує права позивача на земельну ділянку, попередні судові інстанції такого свого висновку належним чином не аргументували, не зазначили, якими саме дослідженими доказами це підтверджується, на чому ґрунтується, як того вимагають положення статей 236, 238, 282 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням положень статей 328, 331 Цивільного кодексу України, статей 2, 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній на час проведення державної реєстрації - 21.04.2015) Верховний Суд, скасовуючи судові рішення та передаючи справу на новий розгляд, зазначив, що господарські суди попередніх інстанцій помилково не врахували положень законодавства, вирішуючи цей спір; питання стосовно обраного позивачем способу захисту порушеного права у зазначеній частині (щодо скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень), як і склад учасників справи, залишилися поза увагою господарських судів.

18. Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що суд першої інстанції з посиланням на постанови Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 04.09.2018 у справі № 915/127/18, від 14.11.2018 у справі № 813/1462/17; від 20.11.2019 у справі № 802/1340/18-а, дійшов висновку, що рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію, тому належним способом захисту права або інтересу позивача у такому разі є не скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав, а скасування запису про проведену державну реєстрацію права.

Однак, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 № 915/127/18 зазначено, що у разі, коли суд установить, що суб`єкт державної реєстрації прав правомірно прийняв рішення про державну реєстрацію права (зокрема, для державної реєстрації подані всі необхідні документи, які вимагаються відповідно до закону, та немає встановлених законом підстав для відмови у державній реєстрації права), це не є перешкодою для задоволення позову про скасування запису про проведену державну реєстрацію права, якщо наявність такого запису порушує право або інтерес позивача. Тому за позовом про скасування запису про проведену державну реєстрацію відповідного права відповідачем є не суб`єкт державної реєстрації прав, а особа, щодо права якої здійснено такий запис.

При цьому, згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", який набрав чинності з 16.01.2020, статтю 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" викладено у новій редакції.

Відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній із 16.01.2020, тобто на час розгляду справи судом апеляційної інстанції) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Отже, у розумінні положень наведеної норми у чинній редакції (яка діяла на час ухвалення судом апеляційної інстанції оскарженої постанови у справі), на відміну від положень частини 2 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Тобто законодавець передбачив, що ухвалення зазначених судових рішень, пов`язаних з питаннями державної реєстрації, обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав.

Однак, суд першої інстанції зазначеного не врахував під час ухвалення рішення у справі, мотивувальна частина якого була змінена оскаржуваною постановою Центрального апеляційного господарського суду від 16.03.2021 із зазначенням про неефективний спосіб захисту, обраний позивачем з метою захисту свого права на користування землею комунальної власності.

19. Крім того як свідчать матеріали справи, суд першої інстанції згідно з ухвалою від 18.06.2020 задовольнив клопотання Дніпровської міської ради та змінив процесуальний статус відповідача - ТОВ "Мавка" шляхом залучення цього товариства до участі у справі як третю особу, як не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.

При цьому, відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції, у тому числі, зазначив, що оскільки спір у цій справі стосується цивільних прав Дніпровської міської ради, то належним відповідачем у ній є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено відповідні записи у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно Товариство з обмеженою відповідальністю "Мавка". Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, до якого позивач пред`явив позов, не є належним відповідачем у цій справі.

Однак, суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, змінив мотивувальну частину рішення суду та дійшов висновку про відмову у задоволенні позову з посиланням на постанову Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 914/2006/17 з огляду на те, що обраний позивачем у цій справі спосіб захисту не може забезпечити і гарантувати позивачу припинення порушення його законних інтересів або усунення перешкод для їх реалізації, та не забезпечить судовий захист у такий спосіб.

20. Доводи скаржника, викладені в касаційній скарзі про безпідставне відхилення судом першої інстанції, що залишено поза увагою судом апеляційної інстанції, заяви позивача про зміну предмета позову не беруться до уваги з огляду на таке.

За змістом частини 3 статті 46 Господарського процесуального кодексу України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі.

Суд першої інстанції зазначив, що під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача.

У разі подання позивачем заяви, направленої на одночасну зміну предмета і підстав позову, господарський суд повинен відмовити в задоволенні такої заяви і розглянути по суті раніше заявлені позовні вимоги, якщо позивач не відмовляється від позову.

Суд першої інстанції, дослідивши зміст заяви позивача про зміну предмета позову, в якій позивач фактично заявив ще одну позовну вимогу до особи яка не є стороною у справі (вимога про визнання протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Восковець О. О. від 23.07.2019 № 47896375 про внесення змін до запису про право власності № 19588371), навівши правове обґрунтування такої вимоги, дійшов висновку, що в порушення вимог частини 3 статті 46 Господарського процесуального кодексу України позивач змінив як підставу, так і предмет позову.

21. Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава для касаційного оскарження, передбачена у пункті 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів відповідно до пункту 4 частини 1 статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Дніпровської міської ради на постанову Центрального апеляційної господарського суду від 16.03.2021, якою було змінено мотивувальну частину рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.10.2020 у справі № 904/1432/20.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Дніпровської міської ради на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 16.03.2021 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.10.2020 у справі № 904/1432/20, відкрите з підстави, передбаченої у пункті 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді Н. О. Багай

Ю. Я. Чумак