Постанова

від 17.03.2021 по справі 210/5384/18

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/759/21 Справа № 210/5384/18 Суддя у 1-й інстанції - Сільченко В. Є. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 березня 2021 року м.Кривий Ріг

Справа № 210/5384/18

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Зубакової В.П.

суддів - Барильської А.П., Бондар Я.М.

секретар судового засідання - Євтодій К.С.

сторони:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадженняапеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 на рішення Дзержинського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 липня 2020 року , яке ухвалене суддею Сільченком В.Є. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 16 липня 2020 року, -

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.

В обґрунтування позову позивачкою зазначено, що вони з відповідачем зареєстрували шлюб 22.01.1983 року.

Відповідно до рішення Апостолівського районного народного суду Дніпропетровської області від 05.03.1990 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було розірвано.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 Кодексу про шлюб та сім`ю України, шлюб вважається припиненим з моменту реєстрації розлучення в органах реєстрації актів громадянського стану.

Відповідач зареєстрував факт розірвання шлюбу лише 20.02.2018 року.

Позивачка зазначила, що за час спільного проживання, сторонами було придбано наступне майно. Так, як молодий фахівець, вона 09.04.1994 року отримала 3 кімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , яку вона приватизувала 05.05.2006 року. Відповідач не приймав участі у приватизації даної квартири, так як на момент приватизації квартири не був там прописаний. Відповідно до Договору купівлі-продажу квартири від 11.09.2012 року, дана квартира була продана ОСОБА_3 . У пункті 1.5 даного Договору вказано, що на продаж квартири отримана письмова згода подружжя, зокрема -відповідача ОСОБА_2 .

Позивачкою, у присутності відповідача, 04.08.2012 року було дано Завдаток у сумі 5000 доларів США за продаж будинку за адресою: АДРЕСА_2 . Відповідно до Договору купівлі - продажу житлового будинку з господарськими будівлями серія ВТВ № 486917 від 12.12.2012 року, було придбано житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 у ОСОБА_4 . Даний житловий будинок було оформлено на ОСОБА_2 . У п. 4.6 даного Договору вказано, що придбання будинку здійснено за письмовою згодою дружини покупця ОСОБА_1 .

Відповідно до Договору дарування права на земельну частку (пай) серія АВА № 198867 від 13.03.1999 року, ОСОБА_5 подарувала позивачці право на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває в колективній власності КСП "Дніпро" Апостолівського району с. Марянське Марийської сільської ради, розміром 6,73 в умовних кадастрових гектарів.

Факт спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_6 у будинку за адресою: АДРЕСА_2 з квітня 2012 року, підтверджено Актом від 14.06.2018 року.

Також, під час спільного проживання позивачки з відповідачем, за спільні кошти подружжя, було придбано за 22000 грн. легковий автомобіль марки ВАЗ 21053, реєстраційний номер НОМЕР_1 (Договір купівлі - продажу № 2661 від 16.01.1996 року) та причеп "Асканія" за 4131 грн. червоного кольору, реєстраційний номер НОМЕР_2 . Вищевказані транспорті засоби було зареєстровано на ОСОБА_2 , за письмовою згодою дружини ОСОБА_1 .

Крім того, під час спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в інтересах сім`ї, ОСОБА_1 взяла кредит у КБ "Приватбанк" на суму 28000 грн. На час припинення шлюбних відносин між позивачем та відповідачем заборгованість по кредитній картці склала 26982 грн. Відповідно до ч. 4 ст. 65 СК України, договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Посилаючись на викладене, позивачка просила суд: визнати спільною сумісною власністю подружжя, а саме ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , наступне майно: житловий будинок з господарськими спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 , який складається з 2/3 шл. літі, 1/3 цегла житлового будинку А-1, загальною площею 80,4 кв. м., житловою площею 60,2кв.м., літньої кухні Б, гаражу Г, сараю Д, погрібу Е, 1 огорожі, І вимощеня, 2 ворота та розташований на земельній ділянці, площею 0,0451 га, кадастровий номер 1211000000:02:105:0024, цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель вартістю 131910 грн.; легковий автомобіль ВАЗ 2105, державний реєстраційний номер НОМЕР_3 вартістю11064 грн.; причеп легковий - В ХТР 81024, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , вартістю 4131 грн.; заборгованість за Кредитним договором перед ПАТ КБ ПРИВАТБАНК у сумі 26 982,14 грн.

Розділити майно подружжя, яке є спільною сумісною власністю у такому порядку: визнати за ОСОБА_1 право власності на 2/3 частини житлового будинку з господарськими спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 , який складається з 2/3 шл. літі, 1/3 цегла житлового будинку А-1, загальною площею 80,4 кв. м., житловою площею 60,2кв.м., літньої кухні Б, гаражу Г, сараю Д, погрібу Е, 1 огорожі, І вимощеня, 2 ворота та розташований на земельній ділянці, площею 0,0451 га, кадастровий номер 1211000000:02:105:0024, цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель; визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/3 частину житлового будинку з господарськими спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 , який складається з 2/3 шл. літі, 1/3 цегла житлового будинку А-1, загальною площею 80,4 кв. м., житловою площею 60,2кв.м., літньої кухні Б, гаражу Г, сараю Д, погрібу Е, 1 огорожі, І вимощення, 2 ворота та розташований на земельній ділянці, площею 0,0451 га, кадастровий номер 1211000000:02:105:0024, цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель.

Залишити у власності ОСОБА_2 наступне майно: легковий автомобіль ВАЗ 2105, державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , вартістю 11064 грн.; причеп легковий - В ХТР 81024, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , вартістю 4131 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 вартість 1/2 частини легкового автомобіля ВАЗ 2105, державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , що складає 5532. 00 грн. та вартість 1/2 частини причепу легкового - В ХТР 81024, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , що складає 2065 гривень 50 копійок.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 Ѕ сума заборгованості за кредитом, яка складає 13 491,07 грн.

Вирішити питання про розподіл судових витрат.

Рішенням Дзержинського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 липня 2020 року, описки у якому виправлено ухвалою цього ж суду від 16 липня 2020 року, позовні вимоги задоволено частково.

Визнано спільною сумісною власністю подружжя, а саме ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , наступне майно:

- житловий будинок з господарськими спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 , який складається з 2/3 шл. літі, 1/3 цегла житлового будинку А-1, загальною площею 80,4 кв. м., житловою площею 60,2 кв.м., літньої кухні Б, гаражу Г, сараю Д, погрібу Е, 1 огорожі, І вимощення, 2 ворота та розташований на земельній ділянці площею 0,0451 га, кадастровий номер 1211000000:02:105:0024, цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель вартістю 131910 грн.;

- легковий автомобіль ВАЗ 2105, державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , вартістю11064 грн.;

- причеп легковий - В ХТР 81024, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , вартістю 4131 грн.

Розділено майно подружжя, яке є спільною сумісною власністю у такому порядку:

- визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку з господарськими спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 , який складається з 2/3 шл. літі, 1/3 цегла житлового будинку А-1, загальною площею 80,4 кв. м., житловою площею 60,2 кв.м., літньої кухні Б, гаражу Г, сараю Д, погрібу Е, 1 огорожі, І вимощення, 2 ворота та розташований на земельній ділянці, площею 0,0451 га, кадастровий номер 1211000000:02:105:0024, цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель.

- визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину житлового будинку з господарськими спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 , який складається з 2/3 шл. літі, 1/3 цегла житлового будинку А-1, загальною площею 80,4 кв. м., житловою площею 60,2 кв.м., літньої кухні Б, гаражу Г, сараю Д, погрібу Е, 1 огорожі, І вимощення, 2 ворота та розташований на земельній ділянці, площею 0,0451 га, кадастровий номер 1211000000:02:105:0024, цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель.

Залишено у власності ОСОБА_2 наступне майно:

- легковий автомобіль ВАЗ 2105, державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , вартістю 11064 грн.;

- причеп легковий В ХТР 81024, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , вартістю 4131 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 вартість 1/2 частини легкового автомобіля ВАЗ 2105, державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , що складає 5532, 00 гривні.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 вартість 1/2 частини причепу легкового В ХТР 81024, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , що складає 2065 гривень 50 копійок.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 477,69 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму витрат за проведення оцінки у розмірі 575 гривень.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на неправильне встановлення судом обставин, що мають значення для справи, та неправильну оцінку судом першої інстанції доказів у справі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що позивачка ОСОБА_1 уклала шлюб з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , тоді як датою народження відповідача у справі є 27 грудня 1959 року, тобто, де-юре позивачка з відповідачем у шлюбу не перебувала, а факт їх перебування у шлюбі має бути підтверджений або спростований у судовому порядку в рамках іншого позовного провадження, що зазначалося відповідачем у відзиві на позовну заяву та не було взято до уваги судом першої інстанції.

Крім того, відповідач наголошує на тому, що рішенням Апостолівського районного народного суду Дніпропетровської області від 05.03.1990 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було розірвано, та з 1990 року їх спільне проживання стало неможливим, оскільки позивачка вела аморальний спосіб життя. Зазначає, що позивачка залишилася проживати в його будинку, оскільки діти були малими, їм потрібна була мати, однак шлюбних відносин вони не підтримували та відповідач був переконаний, що шлюб між ними розірваний саме у 1990 році. Надані позивачкою докази у справі, дійсно підтверджують їх спільне проживання у будинку, однак жодним чином не підтверджують факт проживання саме однією сім`єю та підтримання шлюбних відносин.

Зазначає, що позивачка самостійно приймала участь у приватизації квартири саме через те, що шлюб між ними було розірвано, та спірний будинок він придбав особисто за власні кошти, а позивачка ніякого відношення до цього майна не має.

Також, відповідач наголошує на тому, що спірні транспортні засоби придбано особисто ним за власні кошти, а не за кошти позивачки, оскільки у них був відсутній спільний бюджет та на той час шлюб було розірвано.

Крім того, на час подання ОСОБА_1 до суду позову про поділ майна, відносини між ними стали нестерпними, та позивачка виїхала з будинку і вивезла самовільно належні відповідачеві речі, на загальну суму 168 190,00 грн., згідно переліку із 27 пунктів, наведеного ним в апеляційній скарзі.

Не погоджується відповідач й з тим, що земельна ділянка, що розташована на території Мар`янської сільської ради Апостолівського району Дніпропетровської області та призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, є особистою приватною власністю позивачки ОСОБА_1 , оскільки ця земельна ділянка була придбана саме ним у приватну власність, а договір дарування на ім`я позивачки було оформлено фіктивно.

У відзиві на апеляційну скаргу, до якого додано докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, позивачка ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_7 зазначають, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, в процесі розгляду справи суд не порушив норм ні матеріального, ні процесуального права, а тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Зважаючи на те, що відповідач ОСОБА_2 в апеляційній скарзі просить суд скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі, та доводи апеляційної скарги зводяться саме до незгоди з висновками суду в частині відсутності правових підстав для визнання спільною сумісною власністю подружжя та поділу житлового будинку з господарськими спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 , на земельній ділянці площею 0,0451 га, легкового автомобіля ВАЗ 2105, державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , та причепу легкового В ХТР 81024, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , колегія суддів перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, адже, згідно ч. 1 ст. 13, ч. 1 ст. 367 ЦПК України, і зважаючи на роз`яснення, викладені в п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24.10.2008 року, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та заявлених позовних вимог у суді першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, відповідача ОСОБА_2 та його представника адвоката Голуба С.О., які, кожен окремо, підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити, позивачку ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_7 які, кожен окремо, заперечували проти доводів апеляційної скарги та просили залишити її без задоволення, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що сторони у справі - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - зареєстрували шлюб 22 січня 1983 року в Нововоронцовському районному відділі РАГС Херсонської області, про що вчинено актовий запис №3, який розірвано рішенням Апостолівського районного народного суду від 05.03.1990 року (т. 1 а.с.12).

З 05.03.1990 року по 14.02.2018 року проживали однією сім`єю, як чоловік та дружина, вели спільне господарство.

Реєстрація рішення Апостолівського районного народного суду від 05.03.1990 року в органах реєстрації актів громадянського стану та розірвання шлюбу відбулася 20.02.2018 року (т. 1 а.с.13, 14).

За період спільного проживання сторони набули наступне майно: житловий будинок з господарськими спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 , який складається з 2/3 шл. літі, 1/3 цегла житлового будинку А-1, загальною площею 80,4 кв. м., житловою площею 60,2 кв.м., літньої кухні Б, гаражу Г, сараю Д, погрібу Е, 1 огорожі, І вимощення, 2 ворота та розташований на земельній ділянці, площею 0,0451 га, кадастровий номер 1211000000:02:105:0024, цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель вартістю 131910 грн.; легковий автомобіль ВАЗ 2105, державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , вартістю11064 грн.; причеп легковий - В ХТР 81024, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , вартістю 4131 грн.

Визнаючи житловий будинок з господарськими спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 , на земельній ділянці, площею 0,0451 га, легковий автомобіль ВАЗ 2105, державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , та причеп легковий НОМЕР_4 , державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , спільною сумісною власністю подружжя, суд першої інстанції виходив з того, що спірне майно придбано сторонами у період шлюбу, належних доказів придбання відповідачем ОСОБА_2 спірного майна за власні кошти суду не надано, а тому воно є спільною сумісною власністю сторін у справі, частки яких у вказаному майні рівні. При цьому, судом враховано, що поділ майна подружжя здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності - присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України), у зв`язку з чим залишено легковий автомобіль ВАЗ 2105, державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , та причеп легковий В ХТР 81024, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , як неподільні речі, у власності відповідача ОСОБА_2 , зі стягненням з нього на користь позивачки ОСОБА_1 вартості Ѕ частки цього рухомого майна.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.

У пункті 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя звернуто увагу судів на те, що хоча розірвання шлюбу, здійснене на підставі рішення суду, потребує подальшої реєстрації у державному органі реєстрації актів цивільного стану, моментом припинення шлюбу є день набрання чинності рішенням суду про його розірвання. Це правило не поширюється на випадки, коли шлюб було розірвано у судовому порядку до 01 січня 2004 року, тобто до дня набрання чинності СК України.

З огляду на зазначені правові норми та зважаючи на рішення Апостолівського районного народного суду від 05.03.1990 року про розірвання шлюбу між сторонами у судовому порядку, до спірних правовідносин, щодо визначення моменту припинення шлюбних відносин, застосовуються положення актів цивільного законодавства, чинних на момент їх виникнення, а саме КпШС України.

Статтею 39 КпШС України передбачено, що розірвання шлюбу провадиться в судовому порядку, а у випадках, передбачених статтями 41 і 42 цього Кодексу, - органами реєстрації актів громадянського стану.

При взаємній згоді на розірвання шлюбу подружжя, яке не має неповнолітніх дітей, розірвання шлюбу провадиться в органах реєстрації актів громадянського стану. Якщо між подружжям, що розлучається, виник спір про майно, яке є їх спільною сумісною власністю, або про аліменти на користь того з них, хто є непрацездатним, розірвання шлюбу може бути здійснене в суді за заявою подружжя або одного з них (стаття 41 КпШС України).

Відповідно до статті 42 КпШС України в органах реєстрації актів громадянського стану провадиться також розірвання шлюбу з особами: визнаними у встановленому законом порядку безвісно відсутніми; визнаними у встановленому законом порядку недієздатними внаслідок душевної хвороби або недоумства; засудженими за вчинення злочину до позбавлення волі на строк не менше трьох років. Якщо той з подружжя, що знаходиться в ув`язненні, або опікун того з подружжя, який є недієздатним, порушать спір про дітей, про майно, що є спільною сумісною власністю подружжя, або про стягнення аліментів на користь того з подружжя, який є непрацездатним, розірвання шлюбу провадиться через суд.

Шлюб вважається припиненим з моменту реєстрації розлучення в органах реєстрації актів громадянського стану (стаття 44 КпШС України).

Судом першої інстанції встановлено та не заперечується сторонами, що рішенням Апостолівського районного народного суду від 05.03.1990 року розірвано шлюб між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , зареєстрований 22 січня 1983 року в Нововоронцовському районному відділі ЗАГСу Херсонської області, про що вчинено актовий запис №3.

Реєстрація рішення Апостолівського районного народного суду від 05.03.1990 року в органах реєстрації актів громадянського стану та розірвання шлюбу відбулася 20.02.2018 року (т. 1 а.с.13, 14).

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що, відповідно до положень статті 44 КпШС України, шлюб між позивачкою та її чоловіком ОСОБА_2 було припинено саме 20 лютого 2018 року (з моменту реєстрації розлучення органом реєстрації актів громадянського стану), тому майно, яке є предметом поділу, є спільним сумісним майном поружжя, оскільки придбано у період перебування сторін у зареєстрованому шлюбі.

Крім того, матеріалами справи та показами свідків у суді першої інстанції, підтверджено факт спільного проживання сторін у вказаний період, у зв`язку з чим доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_2 про те, що рішенням Апостолівського районного народного суду Дніпропетровської області від 05.03.1990 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було розірвано, та з 1990 року їх спільне проживання стало неможливим, оскільки позивачка вела аморальний спосіб життя, та позивачка залишилася проживати в його будинку, оскільки діти були малими, їм потрібна була мати, однак шлюбних відносин вони не підтримували та відповідач був переконаний, що шлюб між ними розірваний саме у 1990 році, колегія суддів вважає неспроможними.

До того ж, як вірно зауважив суд першої інстанції, згідно талонів-повідомлень, відповідей, висновків за матеріалами ЖЄО Металургійного ВП КВП ГУПН у Дніпропетровській області (т.1 а.с.77-88), неодноразово зазначається про факти сімейних сварок та конфліктів між позивачкою та відповідачем, з застосуванням при цьому стосовно них визначень чоловік та дружина , у зв`язку з чим колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_2 щодо припинення шлюбних відносин у 1990 році.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги відповідача про те, що позивачка ОСОБА_1 уклала шлюб з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , тоді як датою народження відповідача у справі є 27 грудня 1959 року, тобто, де-юре позивачка з відповідачем у шлюбу не перебувала, а факт їх перебування у шлюбі має бути підтверджений або спростований у судовому порядку в рамках іншого позовного провадження, що зазначалося відповідачем у відзиві на позовну заяву та не було взято до уваги судом першої інстанції, колегія суддів витребувала та оглянула належним чином завірену копію Актового запису Нововоронцовського районного відділі РАГС Херсонської області про укладення шлюбу №3 від 22 січня 1983 року, згідно якого датою народження чоловіка ОСОБА_2 зазначено саме 27 грудня 1959 року (т. 1 а.с. 97), а тому до доводів апеляційної скарги відповідача колегія суддів відноситься критично та оцінює такі дії відповідача, як намагання уникнути поділу спільного сумісного майна подружжя.

Як вбачається з матеріалів справи, житловий будинок з господарськими спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 , на земельній ділянці, площею 0,0451 га, було придбано сторонами у 2012 року, легковий автомобіль ВАЗ 2105, державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , придбано у 1996 році, а причеп легковий В ХТР 81024, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , придбано у 1991 році.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в п.1 Постанови Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів від 15.05.2006 року № 3 за загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (ч. 1 ст. 58 Конституції України) норми Сімейного кодексу України (далі - СК України) застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 1 січня 2004 року.

Як зазначено вище, шлюб між сторонами розірвано 20.02.2018 року, а тому права й обов`язки сторін визначаються на підставах, передбачених СК України.

Згідно ч.3 ст.368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

За правилом статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя. Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими чинниками: 1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

У Рішенні Конституційного Суду України від 19 вересня 2012 року у справі за конституційним зверненням приватного підприємства ІКІО щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 61 СК України №1-8/2012 (№ 17-рп/2012), яким встановлено, зокрема, що основою майнових відносин подружжя є положення про те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу); вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя

Отже, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Відповідно до положень частини першої статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована і один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18). Підстав відступити від зазначених висновків не встановлено.

Таким чином, вирішуючи спір про поділ майна, необхідно установити як обсяг спільного нажитого майна, так і з`ясувати час та джерела його придбання.

При цьому, за приписами ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 77 ЦПК України).

Дослідження доказів - це безпосереднє сприйняття і вивчення судом в судовому засіданні інформації про фактичні дані, представленої сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, за допомогою передбачених в законі засобів доказування на підставі принципів усності та безпосередності. Предметом доказування у кожній справі є факти, які становлять основу заявлених вимог і заперечень проти них або мають інше значення для правильного розгляду справи і підлягають встановленню для прийняття судового рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частини 2 статті 76 ЦПК України ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Положеннями ч. 2 ст. 78 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частиною першою статті 229 ЦПК України передбачено, що суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Розглядаючи справу, суд забезпечив сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Судом встановлено, що житловий будинок з господарськими спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 , на земельній ділянці площею 0,0451 га, легковий автомобіль ВАЗ 2105, державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , та причеп легковий В ХТР 81024, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , придбано сторонами у період шлюбу й доказів на підтвердження того, що зазначене майно придбано за особисті кошти відповідача ОСОБА_2 суду не надано.

Доводи апеляційної скарги про те, що спірне майно придбано за особисті кошти відповідача, а тому позивачка не має права на оспорюване майно та воно не є спільним майном подружжя, колегія суддів визнає необґрунтованими, оскільки відповідачем не спростовано презумпцію спільності майна. Зазначені доводи зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом першої інстанції, який їх обґрунтовано спростував.

Отже, встановивши, що спірне майно було придбано сторонами під час шлюбу й виходячи з відсутності доказів, які б підтверджували факт придбання такого майна відповідачем ОСОБА_2 за кошти, що належать йому особисто, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про належність вказаного майна до спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі статтею 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя.

Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України.

Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Положення частини п`ятої статті 71 СК України не вимагають обов`язкового внесення на депозитний рахунок грошової компенсації у справах за спорами, в яких про припинення своєї частки у спільному майні і отримання компенсації на свою користь заявляє позивач.

Подібні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 03 лютого 2020 року у справі № 235/5146/16-ц (провадження № 61-37616св18) та від 24 лютого 2021 року у справі №127/16630 (провадження №61-83св21).

Отже, спільне майно подружжя за відсутності домовленості між ними належить до поділу порівну, з урахуванням обставин справи, що мають істотне значення. У випадку неможливості поділу майна подружжя порівну, суд може присудити до стягнення відповідну компенсацію за збільшення частки.

Вирішуючи спір, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, встановивши обсяг спільно нажитого сторонами за час спільного проживання майна, з`ясувавши джерело і час його придбання, врахувавши презумпцію рівності часток, а також положення статті 71 СК України, відповідно до якої поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі або реалізується через виплату грошової компенсації вартості його частки у разі неподільності майна, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог, поділивши спільне нерухоме майно - житловий будинок з господарськими спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 , на земельній ділянці, площею 0,0451 га, між стронами у рівних частинах, та шляхом виділення рухумого майна - легкового автомобіля ВАЗ 2105, державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , та причепу легковоо В ХТР 81024, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , у власність відповідча ОСОБА_2 , стягнувши з відповідача на користь позивачки різницю вартості цього виділеного рухомого майна майна. Варіант поділу, визначений судом першої інстанції, є таким, що враховує інтереси обох сторін.

Доводи, викладені в апеляційні скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Дзержинського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 липня 2020 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повне судове рішення складено 19 березня 2021 року.

Головуючий:

Судді: