Рішення

від 11.03.2021 по справі 910/19876/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.03.2021Справа № 910/19876/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Щербакова С.О., за участю секретаря судового засідання Філон І.М., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Діамед"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Адвокат"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Споживче товариство "Діамед"

про стягнення 231 368, 01 грн.

Представники:

від позивача: Пономаренко В.М.

від відповідача: Цюра П.С.;

від третьої особи: не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Діамед" (далі -позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Адвокат" (далі -відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 231 368, 01 грн., з яких: 200 000, 00 грн. - основного боргу, 12 872, 22 грн. - 3 % річних та 18 495, 79 грн. - інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач на підставі договору № 1 про відступлення права вимоги від 16.11.2016 набув право вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Адвокат".

Ухвалою Господарського суду міста Києва 21.12.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін. Судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 28.01.2021. Зокрема, залучено до участі у розгляді справи третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Споживче товариство "Діамед".

У судовому засіданні 28.01.2021 відкладено розгляд справи на 25.02.2021 .

25.02.2021 до суду надійшов відзив Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Адвокат" на позовну заяву (надісланий на електронну пошту суду), в якому відповідач, зокрема зазначає, що позивач вже звертався до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 200 000, 00 грн та рішенням Господарського суду міста Києва від 20.02.2020 у справі № 910/15248/19 було відмовлено у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Діамед", тож відповідач зазначає про наявність підстав для закриття провадження у даній справі в частині стягнення 100 000, 00 грн перерахованих відповідачу 14.07.2015 та нарахованих на цю суму інфляційних втрат та 3 % річних, а також просить суд застосувати строк позовної давності щодо решти вимог.

У судовому засіданні 25.02.2021 відкладено розгляд справи на 11.03.2021.

10.03.2021 до суду надійшла відповідь позивача на відзив на позовну заяву, в якій позивач, зокрема зазначає, що строк позовної давності рахується не з моменту укладення договору про відступлення права вимоги, а з моменту повідомлення відповідача про заміну кредитора у зобов`язанні, тобто з 18.11.2018.

Що стосується заявленого відповідачем у відзиві на позовну заяву клопотання про закриття провадження у справі в частині вимог про стягнення 100 000, 00 грн перерахованих відповідачу 14.07.2015 та нарахованих на цю суму інфляційних втрат та 3 % річних, суд відзначає наступне.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо суд встановить обставини, які є підставою для відмови у відкритті провадження у справі відповідно до пунктів 2, 4, 5 частини першої статті 175 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною другою статті 175 цього Кодексу.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 175 Господарського процесуального кодексу України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

Так, в провадження Господарського суду міста Києва перебувала справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Діамед" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Адвокат" про розірвання договору комісії № 01-15 від 01.05.2015 та стягнення 200 000,00 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.02.2020 у справі № 910/15248/19 у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Діамед" відмовлено.

Позовні вимоги у справі № 910/15248/19 були обгрунтовані невиконанням відповідачем умов договору комісії № 01-15 від 01.05.2015, укладеного між відповідачем та Споживчим товариством "Діамед", право вимоги за яким відступлено позивачу на підставі Договору № 1 про відступлення права вимоги від 16.11.2016, у зв`язку з чим позивач вказує на наявність правових підстав для розірвання договору комісії № 01-15 від 01.05.2015 та повернення перерахованих відповідачу грошових коштів у сумі 200 000,00 грн.

У даній справі предметом розгляду є вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Діамед" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Адвокат" про стягнення заборгованості у розмірі 231 368, 01 грн., з яких: 200 000, 00 грн. - основного боргу, 12 872, 22 грн. - 3 % річних та 18 495, 79 грн. - інфляційних втрат.

В обгрунтування підстав позову, позивач вказує про набуття на підставі договору № 1 про відступлення права вимоги від 16.11.2016 права вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Адвокат", а саме щодо повернення помилково сплачених коштів у сумі 755 000, 00 грн, з яких 655 000, 00 грн перерахованих відповідачу 14.07.2015 та 100 000, 00 грн перерахованих 04.07.2016.

Таким чином, враховуючи що предмет та підстави позову у справі № 910/15248/19 та у даній справі різні, суд не вбачає підстав для закриття провадження у справі в частині вимог позивача про стягнення 100 000, 00 грн перерахованих відповідачу 14.07.2015 та нарахованих на цю суму інфляційних втрат та 3 % річних.

Також, у цьому судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги.

Представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог.

Представник третьої особи у судове засідання не з`явився, причин неявки суду не повідомив.

Суд відзначає, що третя особа повідомлялася ухвалами суду про дату, час та місце розгляду даної судової справи, проте у судове засідання представників не направлено.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Місцезнаходження юридичної особи визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (стаття 9 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань ).

Так, з метою повідомлення третьої особи про розгляд справи судом на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвали суду у даній справі були направлені судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження третьої особи, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 20310, м. Умань, вул. Вокзальна, буд. 1, проте, до суду повернулися конверти з ухвалами суду з відмітками: адресат відсутній за вказаною адресою .

Згідно зі ст. 232 Господарського процесуального кодексу України судовими рішеннями є: ухвали; рішення; постанови; судові накази. Процедурні питання, пов`язані з рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом шляхом постановлення ухвал.

Пунктом 4 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Згідно з частиною першою статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного держаного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

За змістом пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270, у разі невручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п`ять календарних днів з дня надходження листа до об`єкта поштового зв`язку місця призначення із зазначенням причин невручення. Поштові відправлення повертаються об`єктом поштового зв`язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.

Отже, у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернено поштою у зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлявся належним чином.

При цьому, за змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Частинами 1, 2 ст.3 Закону України Про доступ до судових рішень визначено, що для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України Про доступ до судових рішень ).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 921/6/18 та від 21.03.2019 у справі № 916/2349/17, а також в ухвалі Верховного Суду від 29.04.2020 у справі № 910/6964/18.

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що третя особа мала право та дійсну можливість ознайомитись з ухвалами суду у даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Приймаючи до уваги, що представник третьої особи був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, суд вважає, що неявка у судове засідання представників третьої особи не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 11.03.2021 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Як зазначає позивач, 14.07.2015 Споживчим товариством "Діамед" трьома платежами було перераховано на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Адвокат" 655 000, 00 грн, в призначенні платежу вказано оплата згідно договору комісії № 01-15 від 01.05.2015 року та 04.07.2016 перераховано 100 000, 00 грн., в призначенні платежу вказано договір комісії № 01-07 від 01.07.2016 року .

Позивач також зазначає, що Споживчим товариством "Діамед" вищезазначені кошти були перераховані відповідачу помилково, оскільки договори комісії № 01-15 від 01.05.2015 року та № 01-07 від 01.07.2016 року не укладалися між Споживчим товариством "Діамед" та відповідачем, при цьому СТ "Діамед" не надавало відповідачу доручень на вчинення правочинів від власного імені на користь СТ "Діамед", в свою чергу відповідач не укладав жодних правочинів на користь СТ "Діамед".

З матеріалів справи вбачається, що 16.11.2016 між Споживчим товариством "Діамед" (первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Діамед" (далі - новий кредитор) укладено договір № 1 про відступлення права вимоги, відповідно до якого первісний кредитор відступає, а новий кредитор набуває право вимоги, належне первісному кредиторові, а саме щодо повернення помилково здійснених платежів, які були сплачені первісним кредитором 14.07.2015 року на загальну суму 655 000, 00 грн та 04.07.2016 року на загальну суму 100 000, 00 грн на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Адвокат" (далі - боржник).

За цим договором новий кредитор одержує право замість первісного кредитора вимагати від боржника сплати та стягувати грошові кошти у розмірі 755 000, 00 грн (п. 1.2. договору).

До нового кредитора також переходить право на стягнення інфляційних втрат та 3 % річних за користування боржником коштами первісного кредитора (п. 1.3. договору).

Відповідно до п. 3.1. договору, первісний кредитор зобов`язаний передати новому кредитору документи, що підтверджують право вимоги до боржника, протягом трьох робочих днів з дня набрання чинності цим договором. Таким документом є банківська виписка та довідка від 16.11.2016 року.

Згідно п. 3.2. договору, новий кредитор зобов`язаний повідомити боржника про відступлення права вимоги за цим договором шляхом надання копії цього договору та повідомлення щодо загальної суми боргу з зазначенням реквізитів поточного рахунку нового кредитора.

Цей договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором (п. 5.1. договору).

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було надіслано на адресу відповідача повідомлення про відступлення права вимоги від 18.10.2018, у якому позивач повідомив відповідача про те, що СТ "Діамед" передав позивачу право вимагати повернення помилково здійснених платежів 14.07.2015 та 04.07.2016 на загальну суму 755 000, 00 грн, у зв`язку з чим вимагав терміново перерахувати грошові кошти у розмірі 755 000, 00 грн на рахунок нового кредитора (позивача), що підтверджується описом вкладення у цінний лист та копією фіскального чеку від 18.10.2018.

Отже, обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що він на підставі договору № 1 про відступлення права вимоги від 16.11.2016 набув право вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Адвокат" щодо повернення помилково перерахованих коштів 14.07.2015 та 04.07.2016, у зв`язку з чим просить суд стягнути з відповідача частину загального боргу у розмірі 200 000, 00 грн, яка складається з 100 000, 00 грн, які було сплачено нібито за договором комісії № 01-15 від 01.05.2015 року та 100 000, 00 грн. які було сплачено нібито за договором комісії № 01-07 від 01.07.2016 року.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Як встановлено судом вище, 16.11.2016 між Споживчим товариством "Діамед" (первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Діамед" (далі - новий кредитор) укладено договір № 1 про відступлення права вимоги, відповідно до якого первісний кредитор відступає, а новий кредитор набуває право вимоги, належне первісному кредиторові, а саме щодо повернення помилково здійснених платежів, які були сплачені первісним кредитором 14.07.2015 року на загальну суму 655 000, 00 грн та 04.07.2016 року на загальну суму 100 000, 00 грн на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Адвокат" (далі - боржник).

За цим договором новий кредитор одержує право замість первісного кредитора вимагати від боржника сплати та стягувати грошові кошти у розмірі 755 000, 00 грн (п. 1.2. договору).

Позивачем було надіслано на адресу відповідача повідомлення про відступлення права вимоги від 18.10.2018, у якому позивач повідомив відповідача про те, що СТ "Діамед" передав позивачу право вимагати повернення помилково здійснених платежів 14.07.2015 та 04.07.2016 на загальну суму 755 000, 00 грн, у зв`язку з чим вимагав терміново перерахувати грошові кошти у розмірі 755 000, 00 грн на рахунок нового кредитора (позивача), що підтверджується описом вкладення у цінний лист та копією фіскального чеку від 18.10.2018.

Відповідно до ч. 1 ст. 510 Цивільного кодексу України, сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Згідно ст. 512 Цивільного кодексу України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

За приписами ст. 513 Цивільного кодексу України, правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до ст. 514 Цивільного кодексу України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Тож, позивач, як новий кредитор, внаслідок укладення договору № 1 про відступлення права вимоги від 16.11.2016 отримав право вимагати від відповідача повернення помилково здійснених платежів у загальному розмірі 755 000, 00 грн.

Заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням (стаття 516 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 517 Цивільного кодексу України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Як вбачається з матеріалів справи, Споживчим товариством "Діамед" було надано позивачу довідку б/н від 16.11.2016, в якій первісний кредитор зазначає, що грошові кошти у розмірі 655 000, 00 грн, які були перераховані 14.07.2015 та грошові кошти у розмірі 100 000, 00 грн, які були перераховані 04.07.2016 з поточного рахунку підприємства на рахунок ТОВ "Бізнес Адвокат" були перераховані помилково без належної правової підстави чи укладення правочину.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Предметом заявленого позову є вимоги про стягнення з відповідача, на думку позивача помилково перерахованої 14.07.2015 та 04.07.2016 частини грошових коштів у сумі 200 000,00 грн.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що право вимагати повернення вказаних грошових коштів у позивача виникло на підставі укладеного з СТ "Діамед" договору № 1 про відступлення права вимоги від 16.11.2016.

Крім того, як на підставу стягнення з відповідача грошових коштів у сумі 200 000, 00 грн позивач посилається на приписи ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України, відповідно до якої особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Судом встановлено, що 14.07.2015 Споживчим товариством "Діамед" трьома платежами було перераховано на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Адвокат" грошові кошти у розмірі 655 000, 00 грн та 04.07.2016 перераховано кошти у сумі 100 000, 00 грн, що підтверджується копією банківською випискою від 14.09.2016.

При цьому, суд вважає безпідставним посилання позивача на помилковість перерахування вказаних грошових кошів на рахунок відповідача, оскільки як вбачається з банківської виписки від 14.09.2016 грошові кошти в загальній сумі 655 000, 00 грн (перераховані трьома платежами 14.07.2015) та грошові кошти у сумі 100 000, 00 грн (перераховані 04.07.2016) були отримані відповідачем на відповідній правовій підставі - а саме: оплата згідно договору комісії № 01-15 від 01.05.2015 без ПДВ та оплата згідно договору комісії № 01-07 від 04.07.2016 без ПДВ .

Крім того, суд зазначає, що в провадженні Господарського суду міста Києва перебувала справа № 910/15248/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Діамед" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Адвокат" про розірвання договору комісії № 01-15 від 01.05.2015 та стягнення 200 000,00 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.02.2020 у справі № 910/15248/19 у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Діамед" відмовлено.

Зокрема, судом у справі встановлено, що 16.11.2016 між СТ "Діамед" (первісний кредитор) та позивачем (новий кредитор) було укладено Договір № 1 про відступлення права вимоги, відповідно до п. 1.1 якого первісний кредитор передає новому кредитору, а новий кредитор приймає право вимоги, що належить первісному кредитору, і стає кредитором за Договором комісії № 01-15 від 01.05.2015 (далі - Основний договір), що укладений між СТ "Діамед" та ТОВ "Бізнес Адвокат" (далі - боржник).

Крім того, судом у справі № 910/15248/19 встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Діамед", в силу пунктів 1.1, 1.2 Договору № 1 про відступлення права вимоги від 16.11.2016, є кредитором за договором комісії №01-15 від 01.05.2015.

Також, суд у справі № 910/15248/19 зазначив, що грошові кошти в сумі 200 000,00 грн були отримані відповідачем на відповідній правовій підставі - укладеному між СТ "Діамед" та відповідачем Договорі, що випливає з призначення вказаного платежу, а саме оплата згідно договору комісії № 01-15 від 01.05.2015 .

Суд зазначає, що підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, а таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту, що й унормовано в положеннях статей 4 - 5 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Переконливість кожного доказу доводиться у змагальній процедурі безпосередньо перед тим складом суду, який дає цьому доказу юридично значущу оцінку.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21 січня 2018 у справі № 5-249кс15.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи те, що під час перерахування 14.07.2015 грошових коштів у загальному розмірі 655 000, 00 грн та перерахування 04.07.2016 коштів у сумі 100 000, 00 грн СТ "Діамед" (первісний кредитор) в призначені платежу було чітко зазначено, що оплата здійснюється на підставі договору комісії № 01-15 від 01.05.2015 та договору комісії № 01-07 від 04.07.2016, при цьому позивач звертався до суду з позовом про розірвання договору комісії № 01-15 від 01.05.2015 та судом у справі № 910/15248/19 встановлено, що позивач є кредитором за договором комісії № 01-15 від 01.05.2015 на підставі договору № 1 про відступлення права вимоги від 16.11.2016, суд не може дійти до беззаперечного висновку що відповідні договори комісії не укладались. А отже суд вважає безпідставним посилання позивача на те, що вказані грошові кошти було перераховані СТ "Діамед" відповідачу помилково, без достатньої правової підстави.

Таким чином, у даному випадку суд не вбачає підстав для стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 200 000, 00 грн (які, як зазначає позивач, є частиною заборгованості від перерахованих грошових коштів 14.07.2015 та 04.07.2016) на підставі договору № 1 про відступлення права вимоги від 16.11.2016, як помилково здійснених платежів, оскільки як встановлено судом вище грошові кошти в сумі 200 000,00 грн були отримані відповідачем на відповідній правовій підставі - укладених між СТ "Діамед" та відповідачем договорах, що випливає з призначення платежу, вказаного у банківській виписці від 14.09.2016.

Тож, подані позивачем докази на підтримання власної позиції, на думку суду, є неповними та непереконливими.

Підсумовуючи вищенаведене, виходячи із заявлених позивачем вимог та наявних у справі доказів, суд не знаходить правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів у сумі 200 000, 00 грн.

Крім того, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Діамед" в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Адвокат" 12 872, 22 грн. - 3 % річних та 18 495, 79 грн. - інфляційних втрат відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України також не підлягають задоволенню, як похідні вимоги від основної вимоги, у задоволенні якої судом відмовлено.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Діамед" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Адвокат" про стягнення 231 368, 01 грн не підлягають задоволенню.

Судом також враховано, що відповідач у відзиві на позовну заяву заявив про пропуск позивачем строків позовної давності.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно статті 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (пункт 1), за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. (пункт 5).

Статтею 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (пункт 3), сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (пункт 4).

З урахуванням наведеного, оскільки суд відмовив позивачу у позові по суті у зв`язку з необґрунтованістю позовних вимог, питання порушення строку позовної давності (за даних обставин) не впливає на суть винесеного рішення і, відповідно, строк позовної давності, як спосіб захисту саме порушеного права, при вирішенні даного спору застосуванню не підлягає.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва.

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду або через відповідний місцевий господарський суд.

Повний текст рішення складено: 16.03.2021.

Суддя С. О. Щербаков