Рішення

від 11.03.2021 по справі 522/7642/19

ПРИМОРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

11.03.21

Справа № 522/7642/19

Провадження № 2/522/3441/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 березня 2021 року Приморський районний суд м. Одеси в складі:

Головуючого - судді Чернявської Л.М.,

при секретарі судового засідання Пейкова О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі засідань суду в місті Одесі справу за позовом публічного акціонерного товариства МТБ Банк до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна недійсним,

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство МТБ Банк 06 травня 2019 року звернулось до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та просить визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення АДРЕСА_1 , посвідченого 31.03.2016 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Задєсєнець О.О. та зареєстрованого за реєстровим № 135, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; Виключити запис з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно: підстава внесення запису: Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 29152784 від 07.04.2016 року 16:21:15, приватний нотаріус Задєсєнець Олена Олександрівна, Одеський міський нотаріальний округу, Одеська область.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що спірний договір купівлі-продажу нерухомого майна ОСОБА_1 укладено без мети настання відповідних правових наслідків. На думку позивача, ОСОБА_1 уклав спірний договір купівлі-продажу нерухомого майна з метою уникнення звернення стягнення на належне йому майно в рахунок погашення заборгованості перед позивачем. Крім того, позивачем вказано, що ОСОБА_1 на час укладення спірного договору купівлі-продажу нерухомого майна був обізнаний про наявність судового спору про стягнення з нього заборгованості за кредитним договором, за яким могло відбутись звернення стягнення на належне йому майно в рахунок погашення заборгованості перед позивачем. Позивач вважає, що спірним правочином порушено його законні очікування, а відтак договір купівлі-продажу підлягає визнанню недійсним.

Ухвалою суду від 08 травня 2019 року відкрито провадження у справі, встановлено загальний порядок розгляду справи. Клопотання публічного акціонерного товариства МТБ Банк про забезпечення позову задоволено. Накладено арешт на нерухоме майно, а саме нежитлове приміщення АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_2 .

Клопотання публічного акціонерного товариства МТБ Банк про витребування доказів задоволено. Витребувано від Приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Задєсєнець О.О. копію нотаріальної справи Договору купівлі-продажу нежитлового приміщення АДРЕСА_1 , посвідченого 31.03.2016 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Задєсєнець Оленою Олександрівною та зареєстрованого за реєстровим №135, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

03 червня 2019 року від приватного нотаріуса Задєсєнець О.О. до суду на виконання ухвали суду від 08 травня 2019 року надано копію нотаріальної справи договору купівлі-продажу нежитлового приміщення.

Ухвалою суду від 15 серпня 2019 року у задоволенні клопотання адвоката Сандакова О.В., який представляє інтереси відповідачки ОСОБА_2 про зустрічне забезпечення відмовлено.

27 серпня 2019 року від ОСОБА_2 до суду надійшов відзив на позов про визнання Договору купівлі-продажу нерухомого майна недійсним. Зазначила, що оспорюваним Договором права Позивача не порушувались у зв`язку із відсутністю у Позивача будь-яких прав на об`єкт нерухомості, що був предметом продажу оспорюваного Правочину. Відповідно у даній справі наявні ознаки та обставини, які свідчать про відсутність порушення прав, свобод або законні інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, що є ознакою відсутності спору та заінтересованості. Також, звертає увагу суду на те, що нежитлове приміщення АДРЕСА_1 , яке є предметом оспорюваного Договору, було відчужено особою, яка мала повне право на його відчуження. Та на момент укладання оспорюваного договору купівлі-продажу зазначена нерухомість не перебувала в іпотеці та на неї не був накладений арешт. Окрім того вказане нежитлове приміщення не було обтяжене будь-яким іншим чином, передбаченим законодавством. У зв`язку з вищевикладеним, просила відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Ухвалою суду від 22 червня 2020 року відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_2 про закриття провадження цивільній справі.

22 червня 2020 року протокольною ухвалою суду закрито підготовче судове засідання та призначено справу до розгляду по суті.

Постановою Одеського апеляційного суду від 24 вересня 2020 року апеляційна скарга представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 залишена без задоволення. Ухвала Приморського районного суду м. Одеси від 08 травня 2019 оку в частині забезпечення позову залишено без змін.

Ухвалою суду від 20 жовтня 2020 року відмовлено ОСОБА_2 у задоволені заяви від 28 вересня 2020 року про скасування заходів забезпечення позову, які вжиті ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 08 травня 2019 року. 15 січня 2021 року відмовлено ОСОБА_2 у задоволенні заяви від 11 січня 2021 року про скасування заходів забезпечення позову.

В судовому засіданні 06.08.2020 року представник позивача ОСОБА_5 підтримала позов та надала пояснення, що відтворюють зміст позовних вимог, представники відповідача ОСОБА_2 адвокати Козак Р.Д та Бова П.С. заперечували проти задоволення позовних вимог.

В судове засідання 11.03.2021 року сторони не з`явились, сповіщались належним чином.

11 березня 2021 року представник ОСОБА_2 подав до суду заяву про розгляд справи за відсутності. Просив у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі та скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою суду від 08 травня 2019 року. Також 11 березня 2021 року від ОСОБА_1 до суду надійшла заява про розгляд справи за відсутності, просив відмовити у задоволенні позову.

Суд вирішив розглянути справу за відсутності сторін на підставі наявних доказів в матеріалах справи.

Суд, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, приходить до наступного.

Судом встановлено, що 31 березня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення АДРЕСА_1 , посвідчений 31.03.2016 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Задєсєнець О.О. та зареєстрований за реєстровим № 135.

Умови договору сторонами були виконані повністю, тобто ОСОБА_2 передала, а ОСОБА_1 прийняв грошову суму у розмірі 1 994 422,00 грн. за продаж вищевказаного нежитлового приміщення, а 07 квітня 2016 року за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на нежитлове приміщення АДРЕСА_1 .

Судом також встановлено, що 21 березня 2008 року між товариством з обмеженою відповідальністю Прексім Д , публічним акціонерним товариством Марфін Банк (правонаступником якого являється публічне акціонерне товариство МТБ Банк ) та ОСОБА_1 укладено договір поруки № 3860-СО, в якості забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором № 2698/OF від 21 березня 2008 року, укладеним між публічним акціонерним товариством Марфін Банк та товариством з обмеженою відповідальністю Прексім Д .

Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 23 січня 2015 року по справі № 522/13336/13-ц стягнуто з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 ) на користь Публічного акціонерного товариства Марфін Банк (код 21650966) суму заборгованості за кредитним договором 881 838,65 доларів США та 32 245,52 грн., з яких заборгованість за наданим кредитом у сумі 830 800 доларів США, заборгованість по сплаті відсотків за користування кредитом у сумі 51 038,65 доларів США, заборгованість по пені за несплату основного боргу у сумі 19 062,35 грн., заборгованість по пені за несплату процентів у сумі 13 183,17 грн. та судовий збір в сумі 3 441,00 грн.

Постановою головного державного виконавця Кравець О.В. відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області від 12 травня 2015 року було відкрито виконавче провадження № 47476041 з примусового виконання виконавчого листа № 522/13336/13-ц, виданого Приморським районним судом м. Одеси 01 квітня 2015 року.

30 грудня 2015 року головний державний виконавець Кравець О.В. відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області повернув публічному акціонерному товариству Марфін Банк виконавчий лист № 522/13336/13-ц й завершив виконавче провадження № 47476041, у зв`язку тим, що публічне акціонерне товариство Марфін Банк не здійснило авансування витрат на проведення виконавчих дій.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 23 лютого 2016 року задоволено заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення від 23 січня 2015 року по справі № 522/13336/13-ц й скасовано зазначене заочне рішення.

Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 27 лютого 2017 року по справі № 522/13336/13-ц позов Публічного акціонерного товариства Марфін Банк задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 ) на користь Публічного акціонерного товариства Марфін Банк (код 21650966) суму заборгованості за кредитним договором 881 838,65 доларів США та 32 245,52 грн., з яких заборгованість за наданим кредитом у сумі 830 800 доларів США, заборгованість по сплаті відсотків за користування кредитом у сумі 51 038,65 доларів США, заборгованість по пені за несплату основного боргу у сумі 19 062,35 грн., заборгованість по пені за несплату процентів у сумі 13 183,17 грн. та судовий збір в сумі 3 441,00 грн.

Відтак суд приходить до висновку, що на момент вчинення оспорюваного правочину обтяження на майно, що є його предметом, були відсутні.

Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Відповідно до ст. 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.

Згідно зі ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ст. 3 ЦК України однією із засад цивільного судочинства є свобода договору.

Відповідно до ч. 1-3, 5 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовленні ним.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦК України одним із юридичних фактів, який є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, є договори та інші правочини.

Правочином (різновидом яких є договори) є дії особи, безпосередньо спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Стаття 202 ЦК України визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Правочин являє собою вольові дії, спрямовані на досягнення певного результату, тобто є обставиною, з настанням якої закон пов`язує виникнення, зміну або припинення цивільних правовідносин.

Двосторонній правочин - це погоджена дія двох сторін, спрямована на встановлення, зміну, припинення тощо цивільних правовідносин. Двосторонні правочини є договорами, для яких характерне узгодження волевиявлення двох сторін.

Позивачем не надано до суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що оспорюваний правочин суперечить вимогам чинного законодавства й, на думку позивача, підлягає визнанню недійсним.

Суд не бере до уваги посилання позивача на фіктивність спірного договору внаслідок його спрямованості на ухилення ОСОБА_1 від звернення стягнення на належне йому майно, з огляду на наступне.

Фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином (ч. 1 ст. 234 ЦК України).

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Аналогічну правову позицію висловила й Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року по справі № 369/11268/16-ц.

Позивач не надав до суду доказів ненастання правових наслідків, що випливають зі змісту спірного правочину, чи настання інших правових наслідків, аніж передбачені спірним договором купівлі-продажу. Також позивач не надав до суду доказів на підтвердження наявності у ОСОБА_2 умислу щодо ненастання правових наслідків, що випливають зі змісту спірного правочину, чи настання інших правових наслідків, аніж передбачені спірним договором купівлі-продажу. Позивач також не довів наявність між відповідачами родинних зв`язків чи, принаймні, обізнаність ОСОБА_2 на момент вчинення спірного правочину про майнові претензії позивача до ОСОБА_1 та наявність відповідного судового спору.

На спростування наведених доводів позивача ОСОБА_2 надала до суду докази понесення безпосередньо нею витрат на утримання обумовленого спірним правочином нерухомого майна, а також докази його використання у господарській діяльності ОСОБА_2 .

Відтак позивачем не доведено, ОСОБА_2 спростовано, а судом не встановлено відповідність спірного договору купівлі-продажу ознакам фіктивності правочину.

Суд не погоджується з посиланнями ОСОБА_2 на відсутність предмета спору по даній справі, однак приходить до висновку, що зазначений у позовній заяві цивільний інтерес позивача не підлягає захисту у обраний позивачем спосіб, внаслідок його невідповідності загальним засадам цивільного законодавства.

Так, відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Право на захист є складовою частиною самого суб`єктивного права поряд із правом на власні дії, а також правом вимагати певної поведінки від зобов`язаних осіб.

Цивільний інтерес підлягає захисту, якщо він не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч. 2 ст. 15 ЦК України).

У розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Отже, об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес, саме вони є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод або законних інтересів позивача. Тому позивач повинен довести (а суд - встановити), що саме позивачу належать права, свободи або законні інтереси, за захистом яких він звернувся до суду.

Заінтересованість Позивача повинна мати правовий характер, який виявляється в тому, що рішення суду повинно мати правові наслідки саме для позивача.

Заінтересованість повинна мати об`єктивну основу. Юридична заінтересованість не випливає з факту звернення до суду, а повинна передувати йому. Тому для відкриття провадження у справі недостатньо лише твердження позивача, наведеного у позовній заяві, про порушення права, свободи або законного інтересу. Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання

Аналогічну правову позицію висловив й Верховний Суд в постанові від 20 лютого 2019 року по справі № 522/3665/17.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що цивільний інтерес позивача полягає у стягненні з ОСОБА_1 заборгованості, а визнання спірного правочину недійсним не вичерпує неврегульовані питання між позивачем та ОСОБА_1 .

Оскільки позивач визнав, що його майновий спір з ОСОБА_1 вже вирішено у судовому порядку (рішення Приморського районного суду м. Одеси від 27 лютого 2017 року по справі № 522/13336/13-ц), неврегульовані питання щодо виконання відповідного судового рішення підлягають вирішенню в порядку та у спосіб, що визначені Розділом VI ЦПК України та Законом України Про виконавче провадження .

Суд також дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заявлених позивачем вимог внаслідок їх невідповідності вимогам ч.ч. 2 та 3 ст. 13 Цивільного кодексу України.

Так, судом встановлено, що рішенням Господарського суду Одеської області від 25 лютого 2014 року по справі № 916/3625/13, яке набрало законної сили 07 березня 2014 року, позовну заяву публічного акціонерного товариства Марфін Банк задоволено повністю: стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю ПРЕКСІМ Д на користь публічного акціонерного товариства Марфін Банк заборгованість за кредитним договором N 2698/OF від 21.03.2008 р. у сумі 881 838,65 доларів США, що за курсом НБУ станом на 26 грудня 2013 року становить 7 048 536 грн. 33 коп. та 32 245 грн. 52 коп., з яких заборгованість за наданим кредитом у сумі 830 800 дол. США, що за курсом НБУ станом на 26 грудня 2013 року становить 6 640 584 грн. 40 коп., заборгованість по сплаті відсотків за користування кредитом у сумі 51 038,65 дол. США, що за курсом НБУ станом на 26.12.2013 р. становить 407 951 грн. 93 коп., заборгованість по пені за несплату основного боргу у сумі 19 062 грн. 35 коп., заборгованість по пені за несплату процентів у сумі 13 183 грн. 17 коп., витрати по сплаті судового збору у сумі 68 820 грн.

Враховуючи встановлену законодавцем правову природу поручительства, як додаткового (акцесорного) зобов`язання до основного договору та пряму залежність від його умов, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31.10.2018 р. відступила від правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 26.11.2014 р. (справа № 6-75цс14), від 03.02.2016 р. (справа № 6-2017цс15) та від 06.06.2016 р. (справа № 6-1199цс16), про презумпцію чинності поруки та неможливість її припинення на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України з огляду на наявність рішення суду про стягнення кредитної заборгованості, оскільки таке рішення саме по собі свідчить про закінчення строку дії договору. А тому на правовідносини, які виникають після ухвалення рішення про стягнення заборгованості, порука не поширюється, якщо інше не встановлене договором поруки.

Таким чином, обумовлені договором поруки № 3860-СО від 21 березня 2008 року зобов`язання ОСОБА_1 перед позивачем, яким забезпечувались майнові вимоги позивача до товариства з обмеженою відповідальністю ПРЕКСІМ Д за кредитним договором № 2698/OF від 21 березня 2008 року, припинились в момент набрання рішенням Господарського суду Одеської області від 25 лютого 2014 року по справі № 916/3625/13 законної сили, тобто 07 березня 2014 року.

Крім того, судом встановлено, що обумовлені кредитним договором № 2698/OF від 21 березня 2008 року майнові зобов`язання товариства з обмеженою відповідальністю ПРЕКСІМ Д було забезпечено іпотекою, предметом якої являлась земельна ділянка площею 2.20 га, кадастровий номер 5121084200:01:002:0129, що належала товариству з обмеженою відповідальністю ПРЕКСІМ Д на праві власності і знаходиться за адресою: масив № НОМЕР_2 , ділянка № НОМЕР_3 , Нерубайська сільська рада Біляївського району Одеської області. З метою стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю ПРЕКСІМ Д обумовленої кредитним договором № 2698/OF від 21 березня 2008 року заборгованості, позивач звернув стягнення на предмет іпотеки шляхом здійснення 28 лютого 2017 року реєстрації за позивачем права власності на зазначену вище земельну ділянку.

Відповідно до ч. 4 ст. 36 Закону України Про іпотеку у редакції, що діяла станом на набуття позивачем права власності на зазначену вище земельну ділянку, після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними.

Правові наслідки завершення позасудового врегулювання визначає й Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від д 17.03.2020 р. по справі № 916/3146/17 (провадження № 12-15гс20):

У постанові від 13 лютого 2019 року у справі № 759/6703/16-ц Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначив, що згідно зі змістом статей 1, 33, 36 Закону України Про іпотеку використання позасудового врегулювання способу звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до умови іпотечного договору, яка містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, незалежно від наявності інших предметів іпотеки по іншим іпотечним договорам, призводить до задоволення вимог кредитора за основним зобов`язанням. Враховуючи, що іпотекодержатель сам обрав такий спосіб захисту і зареєстрував за собою право власності на предмет іпотеки, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову про припинення договору поруки, який позивач уклав з банком, як додаткове забезпечення зобов`язань за кредитним договором.

У постановах від 27 лютого 2019 року у справі № 643/18466/15-ц, від 27 лютого 2019 року у справі № 263/3809/17 та від 17 квітня 2019 року у справі №204/7148/16ц Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовів про стягнення кредитної заборгованості (позики) з тих підстав, що позивачі у позасудовому порядку звернули стягнення на предмет іпотеки, тоді як статтею 36 Закону України Про іпотеку передбачено таку підставу припинення зобов`язання, як позасудове врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки з метою забезпечення вимог кредитора - іпотекодержателя.

Таким чином, обумовлені договором поруки № 3860-СО від 21 березня 2008 року зобов`язання ОСОБА_1 перед позивачем, яким забезпечувались майнові вимоги позивача до товариства з обмеженою відповідальністю ПРЕКСІМ Д за кредитним договором № 2698/OF від 21 березня 2008 року, як власне й зобов`язання товариства з обмеженою відповідальністю ПРЕКСІМ Д перед позивачем за кредитним договором № 2698/OF від 21 березня 2008 року припинились в момент реєстрації позивачем права власності на предмет іпотеки - наведену вище земельну ділянку.

Крім того, у судовому засіданні 06 серпня 2020 року та у запереченнях на заяву про скасування заходів забезпечення позову, які надійшли до суду 15 січня 2021 року, представник позивача повідомив, що в період часу до звернення до суду з позовною заявою по даній справі, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 2698/OF від 21 березня 2008 року позивач звернув стягнення на належну ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_2 , площею 25,3 кв.м., а також на предмет іпотеки - земельну ділянку площею 2.20 га, кадастровий номер 5121084200:01:002:0129, що належала товариству з обмеженою відповідальністю ПРЕКСІМ Д на праві власності і знаходиться за адресою: масив № НОМЕР_2 , ділянка № НОМЕР_3 , Нерубайська сільська рада Біляївського району Одеської області.

Водночас позивач не надав суду відомостей та відповідних доказів на підтвердження наявності та розміру заборгованості за кредитним договором № 2698/OF від 21 березня 2008 року станом на момент звернення до суду з позовною заявою по даній справі.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Розглянувши справу повно, всебічно, об`єктивно та неупереджено, суд вважає позов не обґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.

Щодо заяви представника ОСОБА_2 про скасування заходів забезпечення позову від 11 березня 2021 року вжиті ухвалою суду від 08 травня 2019 року.

Вирішуючи питання про скасування заходів забезпечення позову, суд бере до уваги інтереси осіб, права яких можуть бути порушенні, у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Зазначений захід забезпечення був прийнятий судом з метою забезпечення позову та можливості виконання в подальшому рішення суду.

Згідно ч.ч. 9, 10 ст.158 ЦПК України у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову. У такому разі заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням або ухвалою суду.

А від так, заходи забезпечення позову вжиті ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 08 травня 2019 року слід скасувати.

Керуючись ст. ст. 10, 13, 18, 19, 158, 258, 259, 263 - 265, 268, 352, 354 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовної заяви Публічного акціонерного товариства МТБ Банк (код ЄДРПОУ 21650966, адреса місцезнаходження: Одеська обл., м. Чорноморськ, проспект Миру, буд. 28) до ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_3 ), ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_4 , адреса проживання: АДРЕСА_4 ) про визнання недійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення АДРЕСА_1 , посвідченого 31.03.2016 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Задєсєнець О.О. та зареєстрованого за реєстровим № 135, та про виключення запису з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно: підстава внесення запису: Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 29152784 від 07.04.2016 року 16:21:15, приватний нотаріус Задєсєнець Олена Олександрівна, Одеський міський нотаріальний округ, Одеська область, - відмовити.

Скасувати заходи забезпечення позову, накладені ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 08 травня 2019 року по справі № 522/7642/19 про накладення арешту на нерухоме майно, а саме нежитлове приміщення АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_2 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається через Приморський районний суд м. Одеси протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення суду складено 19 березня 2021 року.

Суддя Чернявська Л.М.