Постанова

від 09.03.2021 по справі 816/686/16

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 березня 2021 р.Справа № 816/686/16 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Григорова А.М.,

Суддів: Подобайло З.Г. , Бартош Н.С. ,

за участю секретаря судового засідання Щеглової Г.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 22.12.2020 року, головуючий суддя І інстанції: С.О. Удовіченко, м. Полтава, повний текст складено 28.12.20 року по справі № 816/686/16

за позовом Спільного підприємства "Полтавська газонафтова компанія"

до Головного управління ДПС у Полтавській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

11 травня 2016 року Спільне підприємство "Полтавська газонафтова компанія" (далі по тексту - СП "ПГК" / позивач) звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Полтавській області (далі по тексту - ГУ ДПС у Полтавській області / відповідач) в якому просить (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 19 листопада 2020 року вх. № 44663120 (т.2 а.с. 209-210) визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Карлівської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області від 11 січня 2016 року № 0000011619, № 0000021619 та № 0000031619.

В обґрунтування позовної заяви позивач зазначив, що відповідачем протиправно складено оскаржувані податкові повідомлення-рішення, оскільки підвищення ставки із 28% до 55% було вперше тимчасово передбачено Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України" від 31 липня 2014 року № 1621-VII, який набрав чинності 03 серпня 2014 року. На постійній основі ставка у 55% була закріплена Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28 грудня 2014 року № 71-VIII, що набрав чинності із 01 січня 2015 року. При цьому відповідно до підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніше як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року. Таким чином тимчасове підвищення ставок плати за користування надрами для видобування природного газу з покладів, які повністю або частково залягають на глибині до 5000 метрів, передбачене Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України" від 31 липня 2014 року № 1621-VII є зміною до ставки податку, що внесена пізніше, як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду. Так само є зміною до ставки податку, що внесена пізніше, як за шість місяців до початку бюджетного періоду, закріплення на постійній основі ставки у 55% Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28 грудня 2014 року № 71-VIII. Підвищення рентної плати до 55% є також порушенням Україною своїх зобов`язань із захисту та гарантування іноземних інвестицій.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 22.12.2020р. позов Спільного підприємства "Полтавська газонафтова компанія" до Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Карлівської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області від 11 січня 2016 року № 0000011619, № 0000021619 та № 0000031619.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції Головного управління ДФС у Полтавській області подано апеляційну скаргу, в якій зазначає, що зазначене рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 22.12.2020 щодо задоволення позовних вимог прийнято з порушенням застосування норм матеріального права: п.252.20 ст. 252 Податкового кодексу України, та при порушенні норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому підлягає скасуванню. Вказує, що перевірками встановлено, що СП «ПГНК» застосовано ставки рентної плати за користування надрами для видобування корисних копалин у розмірах відмінних від визначених п.252.20 ст.252 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податкових зобов`язань. Вважає, що спірні податкові повідомлення-рішення винесені на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та Законами України, тобто правомірно, а тому, адміністративний позов Спільного підприємства «Полтавська газонафтова компанія» є безпідставним, необгрунтованим нормами матеріального права та не підтверджений належними доказами, тобто таким, що задоволенню не підлягає. Також вказує, що в письмових поясненнях позивач помилково посилається на правову позицію Верховного Суду по справі №820/6312/16, №823/225/16, №820/6312/16, № 11/811/707/16, № 826/3671/17 оскільки правовідносини оскільки правовідносини у даній справі не є аналогічним тим, що розглядались у справах Верховним Судом. Посилається на те, що висновок комісійної судово-економічної експертизи не може вважатися належним доказом по справі. Також ГУ ДПС у Полтавській області не погоджується з заявленими позивачем вимогами щодо стягнення з контролюючого органу витрат на проведення експертизи в розмірі 80412,48гривен. Зазначає, що необхідність в проведенні експертизи по справі була відсутня. Крім того, ГУ ДПС у Полтавській області не погоджується з заявленою до стягнення з контролюючого органу суми судового збору в розмірі 3 114 205,4 гривні так як вказана сума фактично сплачена позивачем не була. Враховуючи вищевикладене просить скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 22.12.2020 по справі №816/686/16 та винести нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог платника в повному обсязі.

Від Спільного підприємства "Полтавська газонафтова компанія", до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що Полтавським окружним адміністративним судом при прийнятті рішення було правильно встановлено обставини справи та ухвалене судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Вказує, що апеляційна скарга відповідача є повністю необґрунтованою та безпідставною, а самим відповідачем не надано жодного доказу для доведення своєї позиції у відповідності до ст. 77 КАС України.

Також Головним управлінням ДПС у Полтавській області (код в ЄДРПОУ ВП: 44057192) подано до суду клопотання про заміну сторони відповідача по справі, в якому просило замінити відповідача - Головне управління ДПС у Полтавській області на його правонаступника Головне управління ДПС у Полтавській області, утворене на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України.

Наказом ДПС України від 24.12.2020 № 755 "Про початок забезпечення здійснення територіальними органами ДПС повноважень та функцій" з 01.01.2021 розпочато здійснення повноважень та функцій територіальними органами ДПС повноважень та функцій територіальними органами ДПС, утвореними як її відокремленими підрозділами згідно наказу ДПС від 30.09.2020 № 529.

Згідно ст. 52 КАС України, процесуальне правонаступництво у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає за необхідне клопотання про заміну відповідача у справі задовольнити, замінити Головне управління ДПС у Полтавській області на суб`єкта владних повноважень, який представляє інтереси органів ДПС України - Головне управління ДПС у Полтавській області, утворене на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (код в ЄДРПОУ ВП: 44057192), як правонаступника.

Учасники справи про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені заздалегідь та належним чином.

Представники позивача в судовому засіданні заперечили проти задоволення апеляційної скарги відповідача, просили її відхилити.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити.

Колегія суддів звертає увагу, що з урахуванням ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що СП "ПГК" зареєстроване як юридична особа 28 січня 1994 року, код за ЄДРПОУ 20041662.

Видами діяльності СП "ПГК" серед інших є: 06.10 Добування сирої нафти, 6.20 Добування природного газу.

20 листопада 2015 року СП "ПГК" направлено засобами електронного зв`язку до Машівського відділення Карлівської ОДПІ ГУ ДФС у Полтавській області уточнюючий податковий розрахунок з плати за користування надрами для видобування корисних копалин за І квартал 2015 року вх. № 9238086436 (т.3 а.с. 60-62).

20 листопада 2015 року СП "ПГК" направлено засобами електронного зв`язку до Машівського відділення Карлівської ОДПІ ГУ ДФС у Полтавській області уточнюючий податковий розрахунок з плати за користування надрами для видобування корисних копалин за ІI квартал 2015 року вх. № 9238162667 (т.3 а.с. 68-70).

20 листопада 2015 року СП "ПГК" направлено засобами електронного зв`язку до Машівського відділення Карлівської ОДПІ ГУ ДФС у Полтавській області уточнюючий податковий розрахунок з плати за користування надрами для видобування корисних копалин за ІII квартал 2015 року вх. № 9238195835 (т.3 а.с. 78-80).

16 грудня 2015 року головним державним ревізором-інспектором Машівського відділення Карлівської ОДПІ ГУ ДФС у Полтавській області були проведені камеральні перевірки вказаних податкових розрахунків з плати за користування надрами для видобування корисних копалин за I - III квартали 2015 року по Єлизаветівському родовищу поданих Спільним підприємством "Полтавська газонафтова компанія" 20 листопада 2015 року.

За результатами перевірки складені наступні акти:

- акт № 000294/16-19/20041662 від 16 грудня 2015 року про результати камеральної перевірки даних, задекларованих у податковому розрахунку з плати за користування надрами для видобування корисних копалин СП "ПГК" за І квартал 2015 року (вх. № 9238086436 від 20 листопада 2015 року) за висновками якого встановлено порушення пунктів 252.20 статті 252 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податкових зобов`язань з рентної плати за користування надрами для видобування корисних копалин за І квартал 2015 року у розмірі 32 857 939,28 грн (т.3 а.с. 18-21);

- акт № 000295/16-19/20041662 від 16 грудня 2015 року про результати камеральної перевірки даних, задекларованих у податковому розрахунку з плати за користування надрами для видобування корисних копалин СП "ПГК" за ІI квартал 2015 року (вх. № 9238162667 від 20 листопада 2015 року) за висновками якого встановлено порушення пунктів 252.20 статті 252 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податкових зобов`язань з рентної плати за користування надрами для видобування корисних копалин за ІI квартал 2015 року у розмірі 55 166 945,22 грн (т.3 а.с. 22-26);

- акт № 000296/16-19/20041662 від 16 грудня 2016 року про результати камеральної перевірки даних, задекларованих у податковому розрахунку з плати за користування надрами для видобування корисних копалин СП "ПГК" за ІII квартал 2015 року (вх. № 9238195835 від 20 листопада 2015 року) за висновками якого встановлено порушення пунктів 252.20 статті 252 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податкових зобов`язань з рентної плати за користування надрами для видобування корисних копалин за ІII квартал 2015 року у розмірі 50 384 244,47 грн (т.3 а.с. 27-31).

На підставі висновків зазначених актів перевірки Карлівською ОДПІ ГУ ДФС у Полтавській області винесені податкові повідомлення-рішення від 11 січня 2016 року:

- № 0000031619, яким СП "ПГК" збільшено суму грошового зобов`язання з рентної плати за користування надрами для видобування природного газу в загальному розмірі 75 576 366,71 грн, в тому числі за основним платежем в розмірі 50 384 244,47 грн та за штрафними санкціями в розмірі 25 192 122,24 грн (т.1 а.с. 6);

- № 0000011619, яким СП "ПГК" збільшено суму грошового зобов`язання з рентної плати за користування надрами для видобування природного газу в загальному розмірі 49 286 908,92 грн, в тому числі за основним платежем в розмірі 32 857 939,28 грн та за штрафними санкціями в розмірі 16 428 969,64 грн (т.1 а.с. 8);

- № 0000021619, яким СП "ПГК" збільшено суму грошового зобов`язання з рентної плати за користування надрами для видобування природного газу в загальному розмірі 82 750 470,83 грн, в тому числі за основним платежем в розмірі 55 166 945,22 грн та за штрафними санкціями в розмірі 27 583 472,61 грн (т.1 а.с. 10).

Не погодившись із вищевказаними податковими повідомленнями-рішеннями позивач звернувся до суду.

Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не було доведено, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті ним з дотриманням положень підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4, підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод суд приходить до висновку про задоволення позовних СП "ПГК" до ГУ ДПС у Полтавській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 11 січня 2016 року № 0000011619, № 0000021619 та № 0000031619.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Надаючи правову оцінку спірних правовідносинам, суд апеляційної інстанції керується наступними приписами норм чинного законодавства.

Пунктом 1.1 статті 1 ПК України встановлено, що ПК України регулює відносини, які виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно із підпунктом 9.1.9 пункту 9.1 статті 9 ПК України (в редакції станом час спірних правовідносин) до загальнодержавних податків і зборів належала плата за користування надрами.

Відповідно до статті 262 ПК України (в редакції станом час спірних правовідносин) плата за користування надрами - загальнодержавний платіж, який справляється у вигляді: плати за користування надрами для видобування корисних копалин; плати за користування надрами в цілях, не пов`язаних з видобуванням корисних копалин.

Згідно із підпунктом 263.9.1 пункту 263.9 статті 263 ПК України (в редакції станом до внесення відповідних змін) ставка плати за користування надрами для видобування корисних копалин щодо газу природного (будь-якого походження) з покладів, які повністю або частково залягають на глибині до 5000 метрів складала 28 відсотків від вартості товарної продукції гірничого підприємства.

Відповідно до підпункту 21 пункту 1 розділу І Закону України від 31.07.2014 за №1621-VII розділ XX "Перехідні положення" ПК України було доповнено підрозділом 9-1 такого змісту: "тимчасово, до 1 січня 2015 року, встановлюються такі особливості застосування деяких норм розділу XI "Плата за користування надрами" цього Кодексу. 1.1. Ставки плати за користування надрами для видобування нафти, конденсату, газу природного, залізної руди, визначені підпунктом 263.9.1 пункту 263.9 статті 263 цього Кодексу, встановлюються на період, визначений абзацом першим цього пункту, у відсотках від вартості товарної продукції гірничого підприємства - видобутої корисної копалини (мінеральної сировини) у таких розмірах: газу природний (будь-якого походження) з покладів, які повністю або частково залягають на глибині до 5000 метрів - 55,00 від вартості товарної продукції гірничого підприємства".

Отже, Законом України за №1621-VII було змінено розмір ставок плати за користування надрами для видобування корисних копалин щодо газу природного (будь-якого походження) з покладів, які повністю або частково залягають на глибині до 5000 метрів з 28,00 відсотків до 55,00 відсотків на період з 03.08.2014 до 01.01.2015.

Законом України від 28.12.2014 за № 71-VIIІ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" внесено зміни до ПК України, якими окремі платежі трансформовано в рентну плату за користування надрами для видобування нафти, природного газу та газового конденсату.

Отже, з урахуванням змін, внесених Законом України від 28.12.2014 за № 71-VIIІ, підпункт 9.1.6 пункту 9.1 статті 9 ПК України визначає, що до загальнодержавних податків належить рентна плата.

Колегія суддів зауважує, що відповідно до приписів підпункту 14.1.217 пункту 14.1 статті 14 ПК України рентна плата - загальнодержавний податок, який справляється за користування надрами для видобування корисних копалин; за користування надрами в цілях, не пов`язаних з видобуванням корисних копалин; за користування радіочастотним ресурсом України; за спеціальне використання води; за спеціальне використання лісових ресурсів; за транспортування нафти і нафтопродуктів магістральними нафтопроводами та нафтопродуктопроводами, транзитне транспортування трубопроводами природного газу та аміаку територією України.

Відповідно до ст.251 ПК України (в редакції Закону України від 28.12.2014 № 71-VIIІ) рентна плата складається з: 251.1.1. рентної плати за користування надрами для видобування корисних копалин; 251.1.2. рентної плати за користування надрами в цілях, не пов`язаних з видобуванням корисних копалин; 251.1.3. рентної плати за користування радіочастотним ресурсом України; 251.1.4. рентної плати за спеціальне використання води; 251.1.5. рентної плати за спеціальне використання лісових ресурсів; 251.1.6. рентної плати за транспортування нафти і нафтопродуктів магістральними нафтопроводами та нафтопродуктопроводами, транзитне транспортування трубопроводами природного газу та аміаку територією України.

Відповідно до пункту 252.20 статті 252 ПК України (в редакції Закону України від 28.12.2014 за №71-VIIІ) ставка рентної плати за користування надрами для видобування корисних копалин установлюються у відсотках від вартості товарної продукції гірничого підприємства - видобутої корисної копалини (мінеральної сировини) у розмірах: газ природний (будь-якого походження) з покладів, які повністю або частково залягають на глибині до 5000 метрів, 55,00 відсотків від вартості товарної продукції гірничого підприємства.

До набрання чинності Законом України за № 71-VIIІ ставки плати за користування надрами для видобування корисних копалин встановлювалися підпунктом 263.9.1 пункту 263.9 статті 263 ПК України.

Законом України за № 71-VIIІ було об`єднано в один податковий платіж - рентну плату - плату за користування надрами для видобування корисних копалин; плату за користування надрами в цілях, не пов`язаних з видобуванням корисних копалин; збір за користування радіочастотним ресурсом України; збір за спеціальне використання води; збір за спеціальне використання лісових ресурсів; рентну плату за транспортування нафти і нафтопродуктів магістральними нафтопроводами та нафтопродуктопроводами, транзитне транспортування трубопроводами природного газу та аміаку територією України.

З цією метою Законом України №71-VIIІ було внесено зміни до статті 9 ПК України, в якій закріплюється перелік загальнодержавних податків та зборів, шляхом виключення із переліку плати за користування надрами для видобування корисних копалин; плати за користування надрами в цілях, не пов`язаних з видобуванням корисних копалин; збору за користування радіочастотним ресурсом України; збору за спеціальне використання води; збору за спеціальне використання лісових ресурсів; рентної плати за транспортування нафти і нафтопродуктів магістральними нафтопроводами та нафтопродуктопроводами, транзитне транспортування трубопроводами природного газу та аміаку територією України, а також у статті 251 ПК України визначено відповідний склад рентної плати.

Колегія суддів зазначає, що Законом України № 71-VIIІ фактично не було змінено кількості зборів та плат (податкових платежів), а лише було у інший спосіб розміщено у ПК України норми, що регламентували плату за користування надрами для видобування корисних копалин; плату за користування надрами в цілях, не пов`язаних з видобуванням корисних копалин; збір за користування радіочастотним ресурсом України; збір за спеціальне використання води; збір за спеціальне використання лісових ресурсів; рентну плату за транспортування нафти і нафтопродуктів магістральними нафтопроводами та нафтопродуктопроводами, транзитне транспортування трубопроводами природного газу та аміаку територією України.

Зі змісту ст.4 ПК України вбачається, що даною нормою визначено основні засади податкового законодавства України і фактично визначаються принципи, на яких ґрунтується, у тому числі, податкове законодавство.

Цілий ряд принципів податкового законодавства є похідними конституційного принципу встановлення податків і зборів виключно законами (пункт 1 частини 2 статті 92 Конституції України).

Одним із таких принципів є принцип стабільності. Він передбачає, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки не можуть змінюватися протягом бюджетного року (підпункт 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 ПК України).

Відтермінування моменту набрання чинності закону, що вносить зміни до елементів податків та зборів слід розуміти як гарантію, що надається державою платнику податків для цілей податкового планування і передбачуваності податкового законодавства. Також, затримка моменту набрання чинності закону, що вносить зміни до елементів податків та зборів, виступає гарантією належного виконання платниками податкового обов`язку. Стабільність елементів податків та зборів забезпечує стале джерело доходів бюджетів різних рівнів.

Принцип стабільності податкового законодавства передбачає обов`язкове дотримання двох заборон:

1) заборона внесення змін до будь-яких елементів податків та зборів пізніше, ніж за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки;

2) заборона зміни податків та зборів, їх ставок, а також податкових пільг протягом бюджетного року.

Згідно із статтею 7 ПК України до елементів податків і зборів відноситься, зокрема, ставка податку та збору.

Згідно зі 6 ПК України збором (платою, внеском) є обов`язковий платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників зборів, з умовою отримання ними спеціальної вигоди, у тому числі внаслідок вчинення на користь таких осіб державними органами, органами місцевого самоврядування, іншими уповноваженими органами та особами юридично значимих дій. Законодавцем поставлений знак рівності між "збором", "платою" та "внеском".

Відповідно до ч.1 ст.3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року. Неприйняття Верховною Радою України Закону про Державний бюджет України до 1 січня відповідного року не є підставою для встановлення іншого бюджетного періоду.

Отже, з аналізу наведеного вище вбачається, що під "бюджетним роком" слід розуміти бюджетний період, встановлений для бюджетів, що складають бюджетну систему України.

Тобто, заборону зміни податків та зборів, їх ставок, а також податкових пільг протягом бюджетного року слід розуміти як заборону зміни податків та зборів, їх ставок, а також податкових пільг протягом поточного бюджетного періоду.

Так, Закон України №1621-VII було прийнято 31 липня 2014 року, тобто за 5 місяців до початку нового бюджетного періоду, а набрав він чинності 03 серпня 2014 року - протягом 2014 бюджетного року. У свою чергу, Закон України № 71-VIIІ було прийнято 28 грудня 2014 року, тобто за 3 дні до початку нового бюджетного періоду (набрання чинності 01 січня 2015 року).

Закон України № 71-VIIІ надав постійного характеру ставкам рентної плати, вперше запровадженим Законом України №1621-VII на період до 01.01.2015.

Отже, з огляду на вказане вище, зміни до ставок податку (збору), які були внесені Законами України №1621-VII та № 71-VIIІ у 2014 році менш, ніж за шість місяців до початку нового бюджетного періоду (01.01.2015 року), можуть застосовуватись у відповідності до принципу стабільності оподаткування лише з 2016 року. У такому разі буде виконано умову підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 ПК України, відповідно до якого зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. В іншому випадку, таке б застосування не відповідало б положенням статті 58 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно - правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Наведений вище висновок щодо застосування підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 ПК України узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 20.03.2018 по справі №804/1473/17, від 07.03.2018 по справі №806/622/16, від 24.09.2019 по справах №826/11330/16 та №820/1198/16.

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Крім того, колегія суддів зауважує, що пунктом 7.3 статті 7 ПК України визначено, що будь-які питання щодо оподаткування регулюються цим Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до цього Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства.

Відповідно до підпункту 4.1.9. пункту 4.1 статті 4 ПК України податкове законодавство ґрунтується, зокрема, на принципі стабільності - зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року. Зазначений принцип визнано законодавцем однією з основних засад податкового законодавства. Закріплений у нормах права, а саме - у положеннях Податкового кодексу України, процитований принцип є елементом правового регулювання. Зазначений принцип не лише окреслює правила нормотворення у сфері оподаткування, він визначає обсяг прав та обов`язків учасників правовідносин у такій сфері. Будь-який платник податків в Україні, опираючись на принцип стабільності, має право на незмінність режиму оподаткування, елементів податків, які ним сплачуються, протягом бюджетного року, як результат - на визначеність умов здійснення ним тієї чи іншої оподатковуваної діяльності чи діяльності, пов`язаної з виникненням об`єкта оподаткування. У випадку ж зміни елементів податків протягом такого року законодавцем, такий платник має право та обов`язок з урахуванням способу та змісту здійснених змін, враховуючи наявний у платника обов`язок сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених Податковим кодексом України та законами з питань митної справи, виконувати свої зобов`язання відповідно до закону із тими межами свободи, які допускаються.

У підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 ПК України закріплено принцип презумпції правомірності рішень платника податку, відповідно до якого в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Відповідно до пункту 56.21 статті 56 ПК України у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

В той же час, ні Закон України №1621-VII, ні Закон України № 71-VIIІ, не є законами, якими вносились зміни виключно до Податкового кодексу України, як про це йдеться у п. 7.3 ст. 7 ПК України.

Колегія суддів зазначає, що застосовані відповідачем при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень положення Закону № 71-VIIІ (положення ПК України в редакції Закону № 71-VIIІ) у їх взаємозв`язку із змістом процитованих вище положень ПК України, зокрема приписів пп. пп. 4.1.4, 4.1.9 п. 4.1 ст.4, ст. ст.1,7,26, пп. 263.9.1 п. 263.9 ст. 263 ПК України, припускали неоднозначне трактування прав та обов`язків платника плати за користування надрами, яким був і позивач.

Отже, наведене вище вказує на те, що приймаючи рішення про декларування податкових зобов`язань з плати за користування надрами та застосування нижчих ставок оподаткування, які діяли протягом бюджетного року, та до прийняття Закону №71-VIIІ, позивач діяв на підставі Закону, а саме, зокрема, на підставі положень п.п. 4.1.9 п. 4.1 ст. 4, п.п. 263.9.1 п. 263.9 ст. 263 ПК України. Прийняті ж відповідачем оскаржувані податкові повідомлення-рішення в умовах, коли норми ПК України допускали прийняття позивачем рішення про застосування незмінюваних ставок плати за користування надрами, додатково підтверджують наявність неоднозначного підходу в тлумаченні норм ПК України.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до розрахунків податкового зобов`язання з плати за користування надрами для видобування корисних копалин (у частині корисних копалин, для яких затверджено ставки у відносних показниках) №174, 175, 176, 177, 178, 182, 183, 184, 185, 186, 187, 190, 191, 192, 193, 194, 195, 197, 198, 199 позивачем було розраховано податкове зобов`язання за ІI квартал 2015 року з урахуванням ставки плати 28 відсотків (рядок 7 розрахунків).

Згідно рядка 7 уточнюючого податкового розрахунку з плати за користування надрами для видобування корисних копалин № 39 (вх. № 9239819262 від 24 листопада 2015 року), податкове зобов`язання за результатами виправлених помилок складає: - 2 643 447,86 грн, що відповідає показникам рядків 9.2 додатків 2 до податкового розрахунку № 39.

Згідно рядка 7 уточнюючого податкового розрахунку з плати за користування надрами для видобування корисних копалин № 38 (вх. № 9239792771 від 24 листопада 2015 року), податкове зобов`язання за результатами виправлених помилок складає: - 26 191 794,21 грн, що відповідає показникам рядків 9.2 додатків 2 до податкового розрахунку № 38.

Згідно рядка 7 уточнюючого податкового розрахунку з плати за користування надрами для видобування корисних копалин № 37 (вх. № 9239710696 від 24 листопада 2015 року), податкове зобов`язання за результатами виправлених помилок складає: - 13 998 473,26 грн, що відповідає показникам рядків 9.2 додатків 2 до податкового розрахунку № 37.

Згідно рядка 7 уточнюючого податкового розрахунку з плати за користування надрами для видобування корисних копалин № 36 (вх. № 9239671603 від 24 листопада 2015 року), податкове зобов`язання за результатами виправлених помилок складає: - 5 925 601,16 грн, що відповідає показникам рядків 9.2 додатків 2 до податкового розрахунку № 36.

Отже, колегія суддів вважає, що позивачем було правомірно визначено розмір податкового зобов`язання з плати за користування надрами для видобування корисних копалин за за I-III квартали 2015 року з урахуванням ставки на рівні 28% відповідно до підпункту 263.9.1 пункту 263.9 статті 263 ПК України.

Окрім того, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо того, що податковий орган, приймаючи оскаржувані рішення по даній справі діяв не у спосіб, встановлений законом та невірно застосовуючи приписи законодавства з огляду на наступне.

Так, донарахування грошових зобов`язань платнику податків контролюючий органом відбувається на підставі підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 ПК України, яким передбачено, що контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму грошових зобов`язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо, зокрема, дані перевірок результатів діяльності платника податків, крім електронної перевірки, свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов`язань, суми бюджетного відшкодування та/або від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Колегія суддів звертає увагу, що в даному випадку податковий орган прийняв оскаржувані податкові - повідомлення рішення по даній справі на підставі актів камеральних перевірок, про які суд апеляційної інстанції зазначив вище.

Згідно пункту 75.1.1 ст.75 ПК України (в редакції, що була чинною на час проведення перевірок) камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків, та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій).

Відповідно до пункту 75.1.2 ст.75 ПК України (в редакції, що була чинною на час проведення документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Тобто, камеральна перевірка є одним з видів податкових перевірок, встановлених пунктом 75.1 статті 75 ПК України, та є способом здійснення податкового контролю, що проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість.

Особливості камеральної перевірки полягають у тому, що її проведення не потребує наказу керівника податкового органу або іншого спеціального дозволу чи направлення, згоди платника податків та його присутності.

Вищевказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка була викладена в постанові від 11.12.2018 р. по справі №806/1525/17.

Отже, за визначенням камеральної перевірки, наведеним у підпункті 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 ПК України, камеральна перевірка не може вважатись перевіркою результатів діяльності платника податків.

Колегія суддів зазначає, що за результатами камеральної перевірки можуть бути встановлені порушення заповнення, термінів подання податкової звітності, сплати податкових зобов`язань та відхилення/недостовірність даних, що можуть свідчити про порушення податкового законодавства.

Відповідно до підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 ПК України у випадку виявлення недостовірності даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначено виявлену недостовірність даних та відповідну декларацію протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту, контролюючим органом має бути проведена документальна позапланова перевірка.

З наведеної норми слідує, що ПК України передбачений механізм реалізації висновків акту камеральної перевірки через направлення запиту до платника податків щодо надання пояснень та документальних підтверджень та у випадку неотримання відповіді - ініціювання документальної позапланової перевірки.

Разом з тим, колегія суддів зауважує, що матеріали даної справи не містять належних доказів звернення податкового органу з запитом до позивача щодо надання останнім пояснень та документальних підтверджень щодо камеральних перевірок, які оформлені зазначеними вище актами.

Отже, при прийнятті спірних податкових повідомлень - рішень відповідачем по справі було порушено спосіб реалізації владних управлінських функцій.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини, викладену, зокрема, в рішенні від 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та №37943/06), де Суд зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним.

Окрім того, Європейський суд з прав людини в рішенні від 26 червня 2014 року у справі "Суханов та Ільченко проти України" (заяви №68385/10 та №71378/10) також наголосив, що перша і найбільш важлива вимога статті 1 Першого Протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання органів влади у право мирно володіти своїм майном має бути законним і переслідувати законну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання має бути пропорційним переслідуваній меті. Іншими словами, має бути досягнуто «справедливого співвідношення» між інтересами суспільства і вимогами щодо захисту прав людини.

Отже, колегія суддів вважає, що податковим органом, з урахуванням наведених вище висновків судом апеляційної інстанції, не було належним чином доведено факту того, що позивачем було протиправно занижено податкові зобов`язання з рентної плати за користування надрами для видобування корисних копалин за ІI квартал 2015 року з урахуванням ставки відповідно до підпункту 263.9.1 пункту 263.9 статті 263 ПК України.

Приймаючи рішення по даній справі, колегія суддів зазначає, що позивачем по справі було правомірно та обґрунтовано визначено розмір податкового зобов`язання плати за користування надрами для видобування корисних копалин за за I-III квартали 2015 року з урахуванням ставки відповідно до підпункту 263.9.1 пункту 263.9 ст.263 ПК України, а саме на рівні 28%.

Таким чином, враховуючи те, що Головним управлінням Державної податкової служби у Полтавській області не було доведено того, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті ним з дотриманням положень підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4, підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 ПК України, статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень Полтавської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області від 11 січня 2016 року № 0000011619, № 0000021619 та № 0000031619.

Щодо доводів скаржника про помилковість висновків суду першої інстанції про неправомірність встановлення заниження зобов`язань камеральними перевірками (без проведення позапланової перевірки), та неврахування обставин справи, а також посилання на те, що відповідачем було правомірно проведено камеральні перевірки позивача (результати яких зафіксовано в актах: № 000294/16-19/20041662 від 16 грудня 2015 року, № 000295/16-19/20041662 від 16 грудня 2015 року, № 000296/16-19/20041662 від 16 грудня 2016 року) і згідно вказаних актів встановлено арифметичні та методологічні помилки у застосуванні ставок рентної плати за користування надрами для видобування природного газу, що призвели до заниження зобов`язань задекларованих позивачем у поданих до контролюючого органу вх. № 9238086436, вх. № 9238162667, вх. № 9238195835, то колегія суддів вважає ці доводи необґрунтованими та такими, що не впливають на прийняття рішення по даній справі з огляду на наступне.

Так, приписами ПК України передбачено механізм реалізації висновків акту камеральної перевірки через направлення запиту до платника податків щодо надання пояснень та документальних підтверджень та, у випадку не отримання відповіді, ініціювання документальної позапланової перевірки.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем по справі не було отримано запиту від податкового органу щодо надання будь-яких пояснень та документальних підтверджень щодо камеральних перевірок, які оформлені актами № 000294/16-19/20041662 від 16 грудня 2015 року, № 000295/16-19/20041662 від 16 грудня 2015 року, № 000296/16-19/20041662 від 16 грудня 2016 року.

Отже, при збільшенні відповідачем позивачу оскаржуваними податковими повідомленнями - рішеннями грошового зобов`язання з рентної плати за користування надрами для видобування корисних копалин, податковим органом було порушено спосіб реалізації владних управлінських функцій, а тому це є порушення способу встановлення податкового правопорушення, покладеного в основу прийняття спірних рішень.

Тобто, якщо податковий орган вважав, що позивачем було занижено податкові зобов`язання з рентної плати за користування надрами для видобування корисних копалин за ІI квартал 2015 року з урахуванням ставки відповідно до підпункту 263.9.1 пункту 263.9 статті 263 ПК України, він повинен був відповідно до приписів підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 ПК України направити запит (запити) до позивача щодо надання останнім пояснень та документальних підтверджень, проте цього не зробив, і матеріали справи не містять доказів такого звернення.

Щодо посилань відповідача, в апеляційній скарзі на те, що коефіцієнт 0,97, на помилковість застосування якого наполягає позивач, був самостійні застосований підприємством та задекларований по рядках 4 додатків №2 до уточнюючих податкових розрахунків з плати за користування надрами для видобування корисних копалин за 1, 2 та 3 кварталі 2015 року, однак при розгляді справи судом не надано правову оцінку тому факту, що копіями наданих платником додатками до уточнюючих податкових розрахунків в яких в рядках 4 і кожному додатку платником власно вказано коригуючий коефіцієнт в розмірі 0.97, колегія суддів зазначає наступне.

Під час проведення перевірки та здійсненні відповідних нарахувань, податковий орган жодним чином не перевірив обґрунтувань застосування підприємством даних коефіцієнтів. Відповідач обмежився лише проведення камеральної перевірки.

Колегія суддів зазначає, що не проведення документальної перевірки і здійснення нарахувань виключно за наслідками камеральної перевірки ставить під сумнів визначені ГУ ДПС У Полтавській області податкові зобов`язання.

Дані доводи відповідача, на думку колегії суддів, свідчать про необґрунтованість оскаржуваних податкових повідомлень-рішень Карлівської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області від 11 січня 2016 року № 0000011619, № 0000021619 та № 0000031619.

Також, щодо доводів скаржника про безпідставність врахування судом першої інстанції у якості належного доказу висновку судово-економічної експертизи ХНДІ судових експертиз ім. засл. професора М.С. Бокаріуса №15579 від 22.09.2019, що свідчить про порушення судом процесуальних норм та неврахування обставин справи, а також посилання на те, що експертом не було досліджено жодного первинного та бухгалтерського документу, даних відповідного обліку, а тому висновок експерта є завідомо неправдивим та є неналежним доказом по даній справі та неправомірно врахований судом при прийнятті висновку про задоволення позову, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Відповідно до вимог ч.ч.1, 3 ст.101 КАС України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені перед експертом, складений у порядку, визначеному законодавством.

Висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.

Частиною 1 ст.104 КАС України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення.

Колегія суддів зауважує, що наявність висновку експертизи не впливає на юридичний висновок судів першої та апеляційної інстанцій щодо правомірності визначення розміру податкового зобов`язання плати за користування надрами для видобування корисних копалин за I-III квартали 2015 року з урахуванням ставки відповідно до підпункту 263.9.1 пункту 263.9 ст.263 ПК України, а саме на рівні 28%.

Суд першої інстанції, приймаючи рішення по сіті погодився з висновком судової економічної експертизи № 15579 від 22 вересня 2020 року Харківського науково - дослідного інституту судових експертиз ім. заслуженого професора М.С. Бокаріуса, згідно з яким висновки актів камеральних перевірок Карлівської ОДПІ ГУ ДФС у Полтавській області за № 000294/16-19/20041662 від 16 грудня 2015 року, № 000295/16-19/20041662 від 16 грудня 2015 року та № 000296/16-19/20041662 від 16 грудня 2015 року про заниження СП "ПГК" податкових зобов`язань з рентної плати за користування надрами для видобування природного газу за I-III квартали 2015 року нормативно та документально не підтверджено.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що висновки наведеної вище судово - економічної експертизи є такими, що не суперечать матеріалам даної справи та загальному висновку судів першої та апеляційної інстанцій по даній справі, підтверджують доводи позову щодо невірного визначення податкового зобовязання.

При цьому, колегія суддів зауважує, що по частині питань, які були поставлені на вирішення судової економічної експертизи судовими експертами зроблені висновки, в т.ч. щодо арифметичного підрахунку сум, а по частині питань зроблено висновки, що вони не відноситься до компетенції експертів та завдань економічної експертизи.

Колегія суддів зазначає, що висновок судово-економічної експертизи ХНДІ судових експертиз ім. засл. професора М.С. Бокаріуса №15579 від 22.09.2019 безпосередньо стосується даної справи, оскільки експертизу проведено щодо спірних нарахувань та є доказом по справі в розумінні ст. 101, 104 КАС України.

Враховуючи наведене, доводи відповідача щодо необґрунтованості стягнення витрат на проведення експертизи у зв`язку з тим, що необхідність в її проведенні була відсутня і те, що висновок експерта не є належним доказом по справі, колегія суддів відхиляє.

Щодо доводів відповідача з приводу не правомірності стягнення судових витрат за проведення економічної експертизи та сплати судового збору, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

За змістом пункту 3 частини третьої цієї статті, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, пов`язані із проведенням експертиз.

Частиною 1 ст.104 КАС України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення.

Позивачем при зверненні до суду першої інстанції, з урахуванням чинного на момент звернення з позовною заявою законодавства, сплачено 622 841,08 грн. судового збору, що підтверджується платіжним дорученням № 3874 від 29 червня 2016 року (в іншій частині сплату судового збору в розмірі 2 491 364,32 грн. відстрочено) та 80 412,48 грн витрат пов`язаних із проведенням експертизи, що підтверджується платіжним дорученням рахунком на оплату № 1743 від 15 вересня 2020 року, актом здачі-приймання наданих послуг від 22 вересня 2020 року та платіжним дорученням № 3582 від 24 вересня 2020 року (т.4 а.с. 83-85).

Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

Оскільки передумовою для виникнення цього спору є прийняття відповідачем протиправнихвід 11 січня 2016 року № 0000011619, № 0000021619 та № 0000031619, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо необхідності компенсувати судові витрати позивача.

Щодо доводів апеляційної скарги стосовно не правомірності стягнення з контролюючого органу суми судового збору в розмірі 3 114 205,4 гривні так як вказана сума фактично сплачена позивачем не була, колегія суддів зазначає наступне.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 04.07.2016р. відстрочено Спільному підприємству "Полтавська газонафтова компанія" сплату судового збору до ухвалення судового рішення у справі.

Так, судові витрати розподіляються відповідно до ст. 139 КАС України, а відстрочена позивачу сплата судового збору до ухвалення судового рішення у справі за подачу позовної заяви підлягає стягненню в порядку ч. 2 ст. 133 КАС України.

За правилами частини 2 статті 133 КАС України, якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, положення ст. 139, 133 КАС України, колегія суддів приходить до висновку про правомірність рішення суду першої інстанції в частині стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Полтавській області на користь Державного бюджету України судового збору в розмірі 2 491 364,32 грн .

Щодо посилань відповідача в апеляційній скарзі на те, що в письмових поясненнях позивач помилково посилається на правову позицію Верховного Суду по справі №820/6312/16, №823/225/16, №820/6312/16, № 11/811/707/16, № 826/3671/17 оскільки правовідносини оскільки правовідносини у даній справі не є аналогічним тим, що розглядались у справах Верховним Судом, колегія суддів зазначає наступне.

Дані посилання жодним чином не впливають на вирішення справи по суті.

При цьому, в даному випадку судом першої інстанції, під час прийняття рішення по суті вірно було застосовано висновки Верховного Суду викладені в постановах від 20.03.2018 по справі №804/1473/17 та постанови Верховного Суду від 07.03.2018 у справі № 806/622/16, оскільки у вказаних справах, які були предметом перегляду Верховним Судом, був також порушений принцип стабільності, на якому ґрунтується податкове законодавство, в якому суд касаційної інстанції також посилався на приписи підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 ПК України. Окрім того, суд апеляційної інстанції зауважує, що не може бути проігнорований принцип "стабільності" щодо загальнодержавних податків лише через те, що ці податки є загальнодержавними, а не місцевими, а також лише через те, що застосування принципу стабільності щодо місцевих податків більш чітко прописане в ПК України, ніж щодо загальнодержавних.

Щодо посилань відповідача в апеляційній скарзі на те, що ГУ ДПС у Полтавській області, не являючись стороною по справі № 2015-11 за позовом «Джей-Кей-Екс ОйлЕндГес Пі-Ел-сі» до держави України та те, що в разі відсутності легалізації вказаного судового рішення у встановленому законодавством України порядку, рішення Постійного третейського суду не може б враховано при розгляді даної справи, колегія суддів зазначає наступне.

Дані посилання не впливають на вирішення справи по суті та не стосуються вирішення даного спору.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Частиною 1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Будь-яке рішення чи дії суб`єкта владних повноважень мають бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об`єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дій), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Таким чином, судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Щодо заявленого позивачем у відзиві на апеляційну скаргу клопотання про покладення на апелянта (відповідача) судових витрат позивача, пов`язаних з розглядом даної справи у Другому апеляційному адміністративному суді, то колегія суддів зауважує, що в даному випадку позивачем не конкретизуються та не обґрунтовуються, які саме, в розумінні ст.134 КАС України, позивач поніс судові витрати, пов`язані з розглядом даної справи у суді апеляційної інстанції, та не надав на час винесення рішення судом апеляційної інстанції відповідно доказів на їх підтвердження, а тому у суду апеляційної інстанції відсутні правові підстави для вирішення такого клопотання.

З урахуванням апеляційного перегляду даної справи, та враховуючи приписи ст.139 КАС України, колегія суддів вважає, що відсутні правові підстави для покладення судових витрат на позивача. .

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 22.12.2020 року по справі № 816/686/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя (підпис)А.М. Григоров Судді (підпис) (підпис) З.Г. Подобайло Н.С. Бартош Повний текст постанови складено 19.03.2021 року