Постанова

від 18.03.2021 по справі 440/4952/20

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 березня 2021 р.Справа № 440/4952/20 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Перцової Т.С.,

Суддів: Любчич Л.В. , Жигилія С.П. ,

за участю секретаря судового засідання Губарєвої В.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 24.11.2020, головуючий суддя І інстанції: О.В. Гіглава, м. Полтава, повний текст складено 30.11.20 року по справі № 440/4952/20

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Головного управління ДПС у Полтавській області

про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки),

ВСТАНОВИВ

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі по тексту - ФОП ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДПС у Полтавській області (далі по тексту - ГУ ДПС у Полтавській області, відповідач - 1), Головного управління ДФС у Полтавській області (далі по тексту - ГУ ДФС у Полтавській області, відповідач - 2), в якій, з урахуванням уточнень, просить суд визнати протиправними та скасувати вимоги про сплату боргу (недоїмки) ГУ ДФС у Полтавській області від 29.11.2018 № Ф-7190-50 на суму 15819,54 грн та ГУ ДПС у Полтавській області від 14.02.2020 № Ф-7190-50 на суму 8262,54 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що є найманим працівником ТОВ «ПромоСтар Україна» , яке сплачує за нього єдиний внесок, як роботодавець за працівника, а тому не повинен сплачувати подвійно єдиний внесок, оскільки не веде господарську діяльність (не займається підприємницькою діяльністю, звіти не подавав та вважав, що не має статусу фізичної особи-підприємця та знятий з обліку платника податків) та доходи не отримує. Посилаючись на висновки Верховного Суду, сформовані, зокрема, у постанові від 27.11.2019 року у справі №160/3114/19 стверджує, що у зв`язку зі сплатою роботодавцем єдиного внеску за нього, як за працівника, були відсутні підстави для винесення відповідачем спірних вимог про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску, що зумовлює їх скасування в судовому порядку. Також зауважив, що оскаржувані вимоги про сплату боргу (недоїмки), які сформувані поза межами строків визначених пунктом 3 розділу VІ Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України 20.05.2015 року № 449, не отримував та про їх існування дізнався 27.08.2020 року від керівництва ТОВ «ПромоСтар Україна» після звернення стягнення на його заробітну плату виконавчою службою на підставі постанов від 13.08.2020 року ВП № 5848377 та ВП № 62661669.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 24.11.2020 по справі №440/4952/20, прийнятим в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Полтавській області, Головного управління ДФС у Полтавській області про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки) задоволено.

Визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДФС у Полтавській області від 29 листопада 2018 року № Ф-7190-50 на суму 15819,54 грн.

Визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Полтавській області від 14 лютого 2020 року №Ф-7190-50 на суму 29293,44 грн.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Полтавській області на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 735,70 грн.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Полтавській області на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 735,70 грн.

Відповідач, не погодившись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуалього права, неповне з`ясуваня обстави справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.11.2020 по справі №440/4952/20, ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову, розгляд справи здійснювати за участю представника податкового органу у відкритому судовому засіданні.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказав, що внаслідок неподання заяви про припинення підприємницької діяльності та перебування ОСОБА_1 на загальній системі оподаткування, обліку та звітності в ГУ ДПС у Полтавській області з 21.02.2001 по теперішній час, як фізичної особи-підприємця, позивач має обов`язок зі сплати єдиного внеску незалежно від отримання доходу та сплати за нього роботодавцем єдиного внеску, а тому правомірним є формуваня оскаржуваних вимог на підставі даних інформаційних систем органу доходів і зборів, що в свою чергу відповідає позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 13.11.2018 року у справі №813/4686/16. Вважає, що судом першої інстанції не було враховано відсутність законодавчо визначених положень щодо звільнення від оподаткування особи, яка не отримує прибуток від підприємницької діяльності та її не здійснює, та помилково вказано про подвійну сплату єдиного внеску у спірних відносинах, оскільки фізична особа-підприємець має обов`язок сплати за себе єдиного внеску незалежно від сплати єдиного внеску юридичною особою, роботодавцем, у якого вона працює найманим працівником. Посилаючись на ч.16 ст.25 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування стверджує, що строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується.

У надісланих додаткових поясненнях зазначив, що оскаржувані вимоги сформовані на виконання п.4 ст.25 Закону №2464- VІ, згідно з п.4 розділу VІ Інструкції №449 та на підставі облікових даних з інформаційної системи контролюючих органів нарахування позивачу єдиного внеску та узгоджується також із вимогами п.2 ч.1 ст.7 Закону №2464-VІ.

Позивач, у надісланому відзиві на апеляційну скаргу, посилаючись на законність рішення суду першої інстанції, винесеного з дотриманням норм матеріального та процесуального права, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Доводи апелянта про те, що фізичні особи-підприємці, які і є одночасно найманими працівниками, за яких роботодавцем сплачується єдиний внесок, не звільняються від сплати єдиного соціального внеску окремо за себе як фізичних осіб-підприємців незалежно від здійснення підприємницької діяльності та отримання доходу, вважає такими, що суперечать правовим висновкам, які сформовані та викладені у постановах Верховного Суду від 27.11.2019 по справі № №160/3114/19, від 04.12.2019 по справі № 440/2149/19, від 27.02.2020 по справі № 0440/5632/18, від 05.03.2020 по справі № 824/509/19-а, які є обов`язковими для врахування судом в силу ч.5 ст.242 КАС України. З огляду на сплату, починаючи з березня 2017 року, єдиного внеску за позивача його роботодавцем, вважає вірними висновки суду першої інстанції про відсутність у позивача обов`язку зі сплати єдиного внеску та безпідставність формування відповідачем вимог про сплату боргу (недоїмки) від 29.11.2018 № Ф-7190-50 та від 14.02.2020 № Ф- 7190-50.

Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 17.03.2021 року задоволено клопотання Головного управління ДФС в Полтавській області про заміну сторони. Замінено відповідача - Головне управління ДФС у Полтавській області на правонаступника - Головне управління ДПС у Полтавській області.

Сторони про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) зареєстрований в якості фізичної особи-підприємця 16.02.2001 року, дата та номер запису про включення до ЄДР відомостей про державну реєстрацію 13.08.2007 року № 25880170000016091 (а.с. 14-15).

З 15.03.2017 року за особистою заявою ОСОБА_1 від 14.03.2017 року, останнього прийнято на посаду менеджера ТОВ «ПромоСтар Україна» (ідентифікаційний код 39499201) з оплатою праці відповідно до штатного розкладу, про що винесено наказ №8-17 від 14.03.2017 року (а.с. 23).

Наказом ТОВ «ПромоСтар Україна» від 12.07.2019 року №12/07-5 ОСОБА_1 з його згоди переведено на посаду (професію) оператора автозаправних станцій з 15.07.2019 з оплатою праці відповідно до штатного розпису (а.с. 24).

Нарахування та виплата ТОВ «ПромоСтар Україна» заробітної плати ОСОБА_1 з відрахуванням відповідних платежів, починаючи з березня 2017 року по січень 2020 року включно, підтверджується довідкою товариства від 03.09.2020 року №03/09-1 (а.с. 25).

29.11.2018 року контролюючим органом відносно ОСОБА_1 сформовано вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-7190-50У та №Ф-7190-50У на суми 15819,54 грн (а.с. 70-71).

20.12.2018 на адресу позивача контролюючим органом направлено вимогу від 29.11.2018 року №Ф-7190-50, яка повернулася з відміткою пошти «за закінченням терміну зберігання» (а.с. 71 зі звороту).

14.02.2020 року контролюючим органом відносно позивача винесено вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-7190-50 на суму 29293,44 грн та № Ф-7190-50У на суму 8262,54 грн (а.с. 66, 69).

Вимога від 14.02.2020 року № Ф-7190-50 була направлена на адресу позивача, однак повернулася до контролюючого органу з відміткою пошти «за закінченням терміну зберігання» (а.с. 68).

До спірних вимог включені нарахування позивачу мінімального єдиного внеску за 2017-2019 роки (а.с. 65).

В результаті направлення вимог про сплату боргу (недоїмки) від 29.11.2018 року №Ф-7190-50У та від 14.02.2020 року №Ф-7190-50У на примусове виконання до виконавчої служби постановою Шевченківського ВДВС у м. Полтаві Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) від 13.08.2020 року ВП№62661669 звернуто стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника ОСОБА_1 (а.с. 19).

Не погодившись із винесеними вимогами контролюючого органу від 29.11.2018 року №Ф-7190-50 та від 14.02.2020 року №Ф-7190-50, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з відсутності у позивача обов`язку зі сплати єдиного внеску з огляду на те, що сплата єдиного внеску позивачем, який одночасно перебуває у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску, а також допущення контролюючим органом порушення приписів пункту 3 розділу VІ Інструкції № 449.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства врегульовані нормами Податкового кодексу України, а в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку - нормами Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (надалі - Закон № 2464-VI).

Нормами пп. 14.1.195 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі по тексту - ПК України) законодавець надав визначення поняттю працівник - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За змістом ст. 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з абз. 2 п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

В силу положень п.4 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування;

Виходячи зі змісту абз. 1 п. 1 та п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується:

- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

- для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом не врегульовано.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Отже, особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску, а тому колегія суддів вважає неприйнятними доводи контролюючого органу про те, що фізичні особи-підприємці, які одночасно є найманими працівниками, не звільняються від сплати єдиного внеску та подання обов`язкової звітності та відсутність в такому випадку подвійного оподаткування.

Аналогічного правова позиція міститься у постановах Верховного Суду у справі № 440/2149/19, від 03.12.2020 у справі № 140/2122/19, від 22.09.2020 по справі № 620/2772/19, яка в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України враховується судом апеляційної інстанції.

Колегією суддів встановлено, що заборгованість позивача за оскаржуваними вимогами про сплату боргу (недоїмки) від 29.11.2018 та від 14.02.2020 виникла у зв`язку із несплатою у встановлений строк єдиного внеску за 2017-2019 роки.

Разом з цим, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 у період з 15.03.2017 року по день звернення до суду із цим позовом перебував у трудових відносинах з ТОВ «ПромоСтар Україна» , що підтверджується довідкою про доходи № 03/09-1 від 03.09.2020 року, виданою ТОВ «ПромоСтар Україна» (а.с. 25).

Зокрема, вказаною довідкою підтверджено нарахування та виплату позивачу заробітої плати з березня 2017 року по січень 2020 року ТОВ «ПромоСтар Україна» , а також сплату у зазначений період єдиного соціального внеску.

Колегія суддів відхиляє доводи апелянта про відсутність законодавчо визначених положень щодо звільнення від оподаткування особи, яка не отримує прибуток від підприємницьклї діяльності та її не здійснює, оскільки таке тлумачення норм Закону № 2464-VI, враховуючи сплату за спірний період єдиного внеску ТОВ «ПромоСтар Україна» , як роботодавцем ОСОБА_1 вказаного податку, спричиняє подвійну сплату єдиного соціального внеску (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 27 листопада 2019 року (справа №160/3114/19) та від 05.03.2020 (справа № 824/509/19-а).

За встановлених судами попередніх інстанцій обставин того, що позивач був найманим працівником і роботодавець сплачував за нього єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах, визначених законодавством, що не заперечується відповідачем, доказів отримання позивачем у відповідний період доходів від провадження підприємницької діяльності індивідуально судом апеляційної інстанції не встановлено, а наявність у позивача статусу фізичної особи-підприємця не є доказом здійснення підпиємницької діяльності та отримання від такої діяльності доходу.

Не змінює вищенаведеного і факт перебування особи на обліку в органах фіскальної служби, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.

Зважаючи на те, що в розумінні Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування , позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесені оскаржувані вимоги, нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, у ОСОБА_1 відсутній обов`язок по сплаті за вказаний період єдиного соціального внеску ще і як фізичною особою-підприємцем, яка не отримувала дохід від провадження підприємницької діяльності.

Отже, вірним є висновок суду першої інстанції про те, що оскаржуванні вимоги про сплату боргу (недоїмки) ГУ ДФС у Полтавській області від 29.11.2018 № Ф-7190-50 на суму 15819,54 грн та ГУ ДПС у Полтавській області від 14.02.2020 № Ф-7190-50 на суму 8262,54 грн є протиправними та підлягають скасуванню.

Крім того, колегією суддів встановлено, що відповідачем у спірних відносинах не було виконано обов`язок щодо своєчасного надіслання вимог про сплату боргу (недоїмки).

Так, відповідно до абз. 2 п. 2 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.15 № 449 (далі - Інструкція № 449), у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції.

За змістом п. 3 розділу VI Інструкції № 449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо:

дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів;

платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску;

платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

У випадку, передбаченому абзацом другим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) приймається відповідним органом доходів і зборів протягом 10 робочих днів з дня, що настає за днем вручення платнику акта перевірки, а за наявності заперечень платника єдиного внеску до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки.

Орган доходів і зборів надсилає (вручає) вимогу про сплату боргу (недоїмки) платнику єдиного внеску протягом трьох робочих днів з дня її винесення.

У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається):

платникам, зазначеним у підпунктах 1, 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 10 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій);

платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).

З аналізу норм Інструкції № 449 вбачається, що у разі наявності у платника на кінець календарного місяця недоїмки зі сплати єдиного внеску, фіскальний орган на підставі даних звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи фіскального органу формує та надсилає (вручає) платнику податків вимогу про сплату боргу (недоїмки) на суму такої недоїмки.

Відповідач в апеляційній скарзі зазначив, що розрахункову суму єдиного внеску за 2017 рік позивачу нараховано на підставі облікових даних інформаційної системи ГУ ДПС у Полтавській області 09.02.2018, за І квартал 2018 року - 19.04.2018, за ІІ квартал 2018 року - 19.07.2018, за ІІІ квартал 2018 року - 19.10.2018, за IV квартал 2018 року - 21.01.2019 року, за 1 квартал 2019 року - 19.04.2019, за ІІ квартал 2019 року - 19.07.2019, за ІІІ квартал 2019 року - 21.10.2019 року, за IV квартал 2019 року - 20.01.2020 року.

Як встановлено судом першої інстанції за даними інтегрованої картки платника ОСОБА_1 та підтверджено у суді апеляційної інстанції, заборгованість останнього з єдиного внеску в розмірі 15819,54 грн облікована контролюючим органом станом на 19.10.2018, тобто, останній день 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла сума недоїмки зі сплати єдиного внеску, протягом яких відповідач надсилає (вручає) вимогу про сплату боргу (недоїмки), є 22.11.2019.

Разом з цим, оформлення ГУ ДФС у Полтавській області вимоги № Ф-7190-50 на суму 15819,54 грн 29.11.2018 свідчить про допущення контролюючим органом порушення приписів пункту 3 розділу VІ Інструкції № 449.

Також за даними інтегрованої картки платника ОСОБА_1 заборгованість з єдиного внеску в розмірі 29293,44 грн облікована контролюючим органом станом на 20.01.2020, тобто останній день 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла сума недоїмки зі сплати єдиного внеску, протягом яких відповідач надсилає (вручає) вимогу про сплату боргу (недоїмки), є 22.02.2020.

Однак, доказів надіслання позивачу вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-7190-50 на суму 29293,44 грн, яка сформована контролюючим органом 14.02.2020 року, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла сума недоїмки зі сплати єдиного внеску, тобто до 22.02.2020, матеріали справи не містять.

З наявних повідомлень про повернення поштових відправлень за закінченням терміну зберігання та за відсутності встановлення проживання ОСОБА_1 за адресою направлення, не вбачається можливим встановити ані вмісту, ані дати направлення (а.с.68,71).

За даними з офіційної ітернет-сторінки поштового відділення відсутні дані про відправлення за номерами 3650101469820 та 3600806824842, що зазначені на повідомленнях, оскільки не зареєстровані в системі.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про порушення контролюючим органом приписів п. 3 розділу VІ Інструкції №449 щодо дотримання строків формування та надіслання спірних вимог від 29.11.2018 та від 14.02.2020 року.

Недотримання відповідачем зазначених положень податкового законодавства позбавило позивача можливості своєчасно вжити заходів щодо оскарження спірних вимог, та як наслідок призвело до покладення на позивача надмірного тягаря зі сплати єдиного внеску.

Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював особливу важливість принципу належного урядування, згідно з яким державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах Беєлер проти Італії [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, Онер`їлдіз проти Туреччини [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII). Також, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах Лелас проти Хорватії (Lelas v. Croatia), заява №55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і Тошкуце та інші проти Румунії (Toscuta and Others v. Romania), заява №36900/03, п. 37, від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.

З огляду на встановлені у справі обставини, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про задоволення позову ФОП ОСОБА_1 .

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи, що колегія суддів не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ч.4 ст.229, ч.4 ст.241, ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Полтавській області залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 24.11.2020 по справі № 440/4952/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.

Головуючий суддя Т.С. Перцова Судді Л.В. Любчич С.П. Жигилій Повний текст постанови складено 19.03.2021 року