Постанова

від 18.03.2021 по справі 160/10461/20

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

18 березня 2021 року м. Дніпросправа № 160/10461/20

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Семененка Я.В. (доповідач),

суддів: Бишевської Н.А., Добродняк І.Ю.,

розглянувши в порядку письмового провадженні в м.Дніпрі апеляційну скаргу Дніпровської митниці Держмитслужби

на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2020 року (суддя Ніколайчук С.В.) у справі №160/10461/20 за позовом Приватного підприємства ДК Євротранс до Дніпровської митниці Держмитслужби про визнання протиправним та скасування рішення,-

ВСТАНОВИВ:

ПП ДК Євротранс звернулося до суду з позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів від 14.07.2020р. №UA110080/2020/100005/1.

Підставами позову визначено те, що надані для митного оформлення документи були достатніми для застосування основного методу визначення митної вартості, а також дозволяли обчислити та перевірити митну вартість, заявлену декларантом. Митниця, без достатніх для цього підстав, при коригуванні митної вартості товару, застосувала другорядний (резервний) метод визначення митної вартості товару.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2020 року позов задоволено.

Рішення суду мотивовано тим, що відповідач під час розгляду справи не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач в декларації митної вартості зазначив не всі складові числового значення митної вартості, неправильно здійснив розрахунок, вніс до декларації недостовірні або неточні відомості, або що надані митному органу документи містили розбіжності, ознаки підробки або не всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості задекларованих товарів. З цих підстав, суд першої інстанції вказав на те, що митний орган безпідставно визначив митну вартість за іншим методом та прийняв рішення про коригування митної вартості товару.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, просила скасувати рішення суду та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що позивачем до митного оформлення надано документи на підставі яких неможливо достовірно стверджувати про правильність визначення митної вартості товару, Митниця не мала достатніх підстав для здійснення митного оформлення товару за митною вартістю заявленою позивачем. У зв`язку із неможливістю застосування основного методу визначення митної вартості товарів посадовою особою Митниці було послідовно застосовано другорядний метод визначення митної вартості товару, що і стало підставою для прийняття рішення про коригування митної вартості товарів. Відповідач вказує на те, що суд

першої інстанції не врахував наявність розбіжностей в документах, наданих на підтвердження митної вартості, а також те, що надані позивачем документи не містили всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару. Вказуючи на те, що митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості, відповідач, з посиланням на обставини, які встановлені під час митного контролю та яким, на його думку, судом першої інстанції не надано належної правової оцінки, зазначає про правомірність оскарженого у межах цієї справи рішення митного органу.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить рішення суду першої інстанції залишити без змін з огляду на його законність і обґрунтованість.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження з підстав, передбачених п.2 ч.1 ст.311 КАС України.

Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, правову оцінку досліджених судом доказів по справі, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на таке.

Встановлені обставини справи свідчать про те, що між приватним підприємством «ДК Євротранс» і компанією SHANGHAI WINSUN AUTO PARTS CO., LTD (Китай) 16.01.2020 р. було укладено контракт №U003 купівлі-продажу гальмівних дисків для автомобілів (далі по тексту Контракт). Згідно з п.2.1 вищевказаного контракту, ціна кожної партії товару визначаються у відповідних інвойсах.

Згідно з п.п.4.2 контракту оплата товару, що поставляється, здійснюється на наступних умовах: 30% передоплата, оплата останніх 70% перед відправкою.

В червні 2020 р згідно з контрактом та специфікацією №1 від 16.01.2020 р. до нього у м.Кривий Ріг змішаним перевезенням морським та автомобільним транспортом надійшов зазначений у контракті товар - 15 найменувань гальмівних дисків для автомобілів.

Для декларування даного товару позивачем до Дніпровської митниці Держмитслужби 07.07.2020 р. було подано митну декларацію UA110080/2020/002799.

Митна вартість товару була визначена декларантом за ціною контракту (основний метод) відповідно до статей 49, 57, 58 Митного кодексу України №4495-VI від 13.03.2012 р.

Згідно зі ст. 53 Митного кодексу України для підтвердження заявлених відомостей про митну вартість товарів декларантом (позивачем) надано -контракт №U003 від 16.01.2020 р. зі специфікацією №1 від 16.01.2020 р.; -рахунок (invoice) продавця №WS-7-191230 від 28.04.2020 р.;-технічна специфікація на товар б/н; -сертифікат якості на товар б/н; -сертифікат походження на товар №С200608888221006; -платіжні доручення в іноземній валюті від 03.03.2020 р. та 15.04.2020 р.; -договір про надання транспортно-експедиційних послуг №36 від 20.03.2020 р. з ТОВ «МД Транс» ; -заявка до договору на ТЕО №3 від 24.04.2020 р.; -коносамент № EURFLQ2040643ODS від 01.05.2020 р.; -рахунки експедитора №86,№87 від 23.06.2020 р.; -довідка про вартість транспортування від 23.06.2020 №23/06-1; -прайс-лист виробника на імпортовану партію товару; -митна декларація країни відправлення (експортна митна декларація).

Митницею під час перевірки наданих декларантом документів на підтвердження числового значення заявленої митної вартості виявлені розбіжності та невідповідності, а саме: -не надано переклади деяких документів з англійської на українську мову; -до митної вартості не включені витрати на страхування товару продавцем, яке можливо було здійснено за умовами зовнішньоекономічного контракту; -до митної вартості не включені додаткові витрати продавця на перевантаження товару під час морського перевезення у порту Гон-Конгу, про яке є відмітка у коносаменті; -не надано відомостей про вартість транспортно-експедиційних послуг за кордоном України; а також зроблено зауваження що прайс-лист виробника товару має суб`єктивний характер.

Також митницею були запитані додаткові документи:каталоги виробника товару та висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями

В період з 08.07.2020 р. по 13.07.2020 р. між позивачем та митницею проходило листування щодо визначених митницею розбіжностей та зауважень щодо наданих документів.

Листом б/н від 10.07.2020 р. разом з поясненнями митниці додатково були надані наступні документи для підтвердження заявленої митної вартості переклади інвойсу, прайс-листа, технічної специфікації, митної декларації країни відправлення, лист продавця/виробника товару з перекладом про те, що страхування товару ним не здійснювалося, лист продавця/виробника товару з перекладом щодо відсутності у нього повного прайс-листа, каталог виробника (продавця) товару.

У листі зазначено, що експертний висновок не надається, оскільки підприємство вважає що надало достатньо документів, які містять числове значення заявленої митної вартості і які прямо підтверджують заявлену митну вартість визначену декларантом за основним методом, вказано, що інші документи надаватися не будуть, та просило здійснити митне оформлення товару у найкоротші встановлені Митного кодексу України строки.

13.07.2020 р. від відповідача надійшло повідомлення №116258, в якому зазначено що митницею не були прийняті до уваги надані позивачем документи та пояснення, і знову запропоновано підтвердити задекларовану митну вартість товарів.

Позивач листом від 13.07.2020 р. повідомив відповідача, що не може додати до митної вартості витрати яких не здійснював, що не отримував від продавця виняткових знижок, що митниця порушила строк митного оформлення, встановлений ст.255 Митного кодексу України - 4 години з моменту подачі документів, та повторно зазначив, що інші додаткові документи додаватися не будуть.

Митницею було відмовлено позивачу у здійсненні митного оформлення задекларованих товарів за заявленою митною вартістю, та 14.07.2019 р. було прийняте рішення про коригування митної вартості товарів № UA110080/2020/100005/1, вимога про скасування якого є предметом даного позову.

Вищевказаним рішенням митну вартість товарів скориговано митним органом із застосуванням другорядного резервного методу визначення митної вартості (ст. 64 Митного кодексу України).

Внаслідок коригування заявленої митної вартості товарів митна вартість була збільшена з 1,1527 до 4,2333 дол.США за кг.

Правомірність та обґрунтованість рішення відповідача про коригування митної вартості є предметом спору, який передано на вирішення суду.

Так, суд апеляційної інстанції погоджується з доводами відповідача про те, що митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості. Саме з таких повноважень Митниці виходив і суд першої інстанції, який, при цьому, вірно вказав на те, що такі повноваження митного органу мають реалізовуватися виключно на підставі та у спосіб, що передбачені Митним кодексом України.

Відповідно до ст..49 МК України, митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Статтею 52 Митного кодексу України передбачено, що заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VІІІ цього Кодексу та цією главою.

Пунктом 2 частини 2 статті 52 Митного кодексу України визначено, що декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.

Згідно із ч.54 МК України, контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

З метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів, орган доходів і зборів, відповідно до ч.5 ст.54 МК України має право: 1) упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості; 2) письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені ст..53 МК України додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості; 3) здійснювати коригування митної вартості товарів.

Згідно із ч.2 ст.53 МК України, документами, які підтверджують митну вартість товарів, є:

1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості;

2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;

3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу);

4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;

5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;

6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;

7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню;

8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Частиною 3 статті 53 Митного кодексу України передбачено, що у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи:

1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається;

2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом);

3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту);

4) виписку з бухгалтерської документації;

5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів;

6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару;

7) копію митної декларації країни відправлення;

8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Відповідно до ч.5 ст.53 МК України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

Отже, вказаними нормами матеріального права визначено повноваження органу доходів і зборів щодо контролю за правильністю визначення митної вартості, а також порядок та спосіб реалізації таких повноважень. Так, орган доходів і зборів зобов`язаний перевіряти складові числового значення митної вартості, правильність розрахунку, здійсненого декларантом, упевнитись в достовірності та точності заяв, документів чи розрахунків, поданих декларантом. При цьому, митний орган має право відійти від наведених вище законодавчих обмежень, що пов`язують з перевіркою основного переліку документів, які підтверджують митну вартість, та витребувати від декларанта додаткові документи, лише якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни.

Частиною 6 статті 54 Митного кодексу України визначено випадки коли орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю.

Так, відповідно до п.2 ч.6 ст.54 МК України, орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Як свідчать встановлені обставини справи, фактично підставою для прийняття рішення про коригування митної вартості стали висновки Митниці про те, що подані позивачем до митного оформлення документи містять розбіжності та не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення митної вартості, а також ненадання декларантом витребувані Митницею додаткові документи.

Визначивши повноваження митного органу, підстави прийняття оскаржуваних рішень, суд першої інстанції правильно виходив з того, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.

Наявність у Відповідача обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою умовою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

З`ясувавши обставини, з якими відповідач пов`язує наявність обґрунтованих сумнівів щодо правильності визначення митної вартості автомобіля, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком про те, що за наведених митним органом обставин не можливо стверджувати про правомірність та обґрунтованість оскаржуваного рішення відповідача.

Щодо позиції митного органу про не включення декларантом до митної вартості витрат на страхування.

Така позиція Митниці обґрунтована посиланням на положення п.3.6 Контракту, яким передбачено надання продавцем страхового полісу.

З приводу такої позиції Митниці суд першої інстанції правильно звернув увагу на те, що у межах процедури митного оформлення позивачем надавалися Митниці письмові докази (лист продавця товару від 10.07.2020р.), якими підтверджено те, що страхування товару не здійснювалося, а в п.3.6 зовнішньоекономічного договору вимогу про надання продавцем страхового полісу вказана помилково.

Досліджена судом першої інстанції довідка експедитора про вартість транспортування від 23.06.2020 №23/06-1 також підтверджує, що страхування товару під час морського перевезення ним також не здійснювалося.

З цих підстав суд першої інстанції обґрунтовано не прийняв до уваги такі зауваження Митниці до поданих для митного оформлення документів.

З приводу аргументів Митниці про те, що позивачем не включено до митної вартості витрати на перевантаження, здійснене постачальником у порту Гон-Конгу на шляху до порту відправлення Ціндао, про яке є відмітка в коносаменті № EURFLQ2040643ODS від 01.05.2020 р., суд першої інстанції правильно звернув увагу на те, що згідно з договором на транспортно-експедиційне обслуговування №36 та заявкою до нього, у вартість морського перевезення за межами кордону України входить вартість транспортування з порту Ціндао (Китай) до порту Одеса (Україна) не залежно від того, яким чином експедитор (перевізник) це зробить.

Отже, договором на транспортне - експедиційне передбачено, що в вартість перевезення входить вартість транспортування від порту відправлення до порту призначення.

Судом першої інстанції встановлено та непростовано відповідачем те, що Експедитор виставив рахунок за перевезення товару за межами кордону України 11 882,00 грн., позивач сплатив цей рахунок. Будь-яких інших сум до сплати за перевезення експедитор не виставляв, а позивач не сплачував. Це також підтверджується і довідкою експедитора про вартість транспортування від 23.06.2020р., наданій до митного оформлення разом з декларацією. Тобто витрати на перевантаження у процесі морського перевезення увійшли у заявлену вартість перевезення 11 882,00 грн.

З цих підстав суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції щодо безпідставності аргументів Митниці про не включення до митної вартості витрат на перевантаження.

З приводу позиції Митниці про те, що декларантом не включено митної вартості експедиторських витрат, суд першої інстанції правильно виходив з того, що згідно з заявкою №3 від 24.04.2020 р до договору на ТЕО, рахунку експедитора №86 від та №87 від 23.06.2020р., довідки експедитора до даної заявки щодо розподілу вартості ТЕО до кордону України та по території України, вартість послуг по організації ТЕО складається з вартості перевезення морським транспортом до кордону України 11882,00 грн. за коносаментом № EURFLQ2040643ODS від 01.05.2020 р., які включені підприємством до заявленої митної вартості товару та вартості перевезення автомобільним транспортом 23163,00 грн. і плати експедитору 600,00 грн. за організацію перевезення по території України, які згідно з п.11 ст.58 Митного кодексу України не включаються до митної вартості товару.

В цій частині складових митної вартості Митницею також висловлено сумніви відносно того, що можливо частина з 600,00 грн. це є плата експедитору за ТЕО за кордоном України.

Оскільки дані експедиторські витрати здійснені позивачем в Україні, оплата відбулась українському підприємству, за послуги надані в Україні (що письмово підтверджує сам експедитор), і позивач не поніс будь-яких додаткових витрат на перевезення товару до кордону України, крім заявлених до митного оформлення, то суд першої інстанції обґрунтовано вказав безпідставність таких доводів Митниці.

З приводу позиції Митниці про те, що оскільки прайс-лист продавця товару адресований позивачу, то це може свідчити про отримання позивачем від продавця виняткової знижки, яка повинна бути включена до митної вартості шляхом додавання до ціни рахунку за товар, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що продавець і позивач (покупець) товару надали відповідачу письмове підтвердження, що продавець таким чином пропонує товар всім потенціальним покупцям в умовах повної конкуренції.

З цих підстав суд першої інстанції цілком обґрунтовано зазначив, що товар придбаний позивачем за звичайною конкурентною ціною, без будь-якої виняткової знижки чи іншого зменшення звичайної конкурентної ціни, а інше відповідачем не доведено.

Отже, проаналізувавши підстави прийняття Митницею рішень про коригування митної вартості, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що зазначені Митницею обставини не можуть бути правовою підставою для коригування митної вартості товару, оскільки в документах відсутні розбіжності, або явні ознаки підробки. Відповідач не надав суду доказів того, що документи, які подані позивачем для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації. У свою чергу, надані позивачем до митного оформлення документи містять всі необхідні реквізити та відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, відомостей щодо ціни, що була сплачена за ці товари.

Стосовно аргументів відповідача про ненадання позивачем додатково витребуваних документів слід зазначити те, що хоча митний орган і має повноваження витребувати додаткові документи, але такі повноваження, відповідно до ст..53 МК України, обумовлені необхідністю перевірки правильності визначення митної вартості, що вказує на те, що митний орган може витребувати ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України.

Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Оскільки у спірному випадку позивачем було надано до митного оформлення документи, які дозволяли ідентифікувати поставлений товар, а також дозволяли обчислити та перевірити митну вартість, заявлену декларантом, то сам факт подання декларантом не всіх додаткових документів, не міг бути підставою для відмови в митному оформленні товару.

При цьому слід звернути увагу і на те, що митним органом не було обґрунтовано те, яким чином ненадані позивачем додатково витребувані документи, могли б вплинути на визначену митну вартість товару.

З огляду на викладене, враховуючи аргументи відповідача, які, на його думку, не дозволяли перевірити правильність заявленої митної вартості, приймаючи до уваги вказані обставини прийняття митним органом рішень про коригування митної вартості, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що встановлені у цій справі обставини не дають підстав для висновку про те, що надані декларантом до митного оформлення документи не підтверджували числові значення митної вартості та не дозволяли визначити митну вартість товару за основним методом.

Враховуючи викладене суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо необґрунтованості оскаржуваного рішення Митниці про коригування митної вартості товарів.

Отже, дослідивши встановлені обставини справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим підстав для його скасування не існує.

Щодо витрат на правничу допомогу.

За наслідками розгляду справи судом першої інстанції стягнуто на користь позивача, окрім судового збору, витрати на правничу допомогу у розмірі 6500,0грн.

Не заперечуючи того, що вказані витрати на правничу допомогу пов`язані із розглядом цієї справи, не заперечуючи того, що ці витрати підтверджені належним чином оформленими документами, відповідач зазначає про їх неспівмірність зі складністю справи.

З такими аргументами відповідача суд апеляційної інстанції не може погодитися з огляду на таке.

Так, принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п`ятій статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 6,7 статті 134 КАС України).

Вирішуючи подану позивачем заяву про розподіл судових витрат, суд першої інстанції дослідив зміст наданих позивачем документів, які містять опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, кількість часу, що була затрачена на їх виконання, розмір сплаченого гонорару.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що аргументи скаржника, які наведені ним в апеляційній скарзі, фактично обґрунтовані його думкою про завищення гонорару за наданні послуг адвоката. В той же час, вказуючи на завищення такого гонорару, відповідач не вказує про те, який гонорар є справедливими, на його думку, та які зазвичай застосовуються при визначенні гонорару адвоката, а також буде співмірним із розглядом цієї справи.

Відповідно до статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Отже, суд першої інстанції, дослідивши умови укладеного договору про надання юридичних послуг, оцінивши у контексті названих процесуальним законом критеріїв співмірності, зазначений позивачем розмір витрат на оплату послуг адвоката, дійшов правомірного висновку про наявність підстав для стягнення на користь позивача витрат на правничу допомогу.

На підставі викладеного, керуючись п.1 ч.1 ст.315, ст.ст. 316, 321, 322, 325 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Дніпровської митниці Держмитслужби залишити без задоволення, а рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2020 року по справі №160/10461/20 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та строки, які визначені ст.ст.328, 329 КАС України.

Повне судове рішення складено 18.03.2021р.

Головуючий - суддя Я.В. Семененко

суддя Н.А. Бишевська

суддя І.Ю. Добродняк