Постанова

від 18.03.2021 по справі 640/10074/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/10074/19 Суддя (судді) суду 1-ї інст.:

Качур І.А.

ПОСТАНОВА

Іменем України

18 березня 2021 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Сорочка Є.О.,

суддів Єгорової Н.М.,

Коротких А.Ю.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СМАРТ МЕДІКАЛ ЦЕНТР" на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 грудня 2020 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СМАРТ МЕДІКАЛ ЦЕНТР" до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС в м. Києві від 11.02.2019 № 0005811409.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.12.2020 у задоволенні позову відмовлено.

Позивач в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу просить відмовити у її задоволенні, посилаючись на необґрунтованість доводів скаржника.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що Головним управління ДФС в м. Києві на підставі направлень від 09.01.2019 № 44/26-15-14-09-01 та № 45/26-15-14-09-01, та на підставі наказу № 18570 від 29.12.2018, Головним управлінням ДФС в місті Києві проведено фактичну перевірку ТОВ СМАРТ МЕДІКАЛ ЦЕНТР .

За результатами перевірки складено акт від 23.01.2019 №0111/26/15/14/41186484, згідно висновків якого за позивачем встановлені порушення пункту 11 розділу II Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України №148 від 29.12.2017 (далі - Полження №148), а саме: неоприбуткування готівки в касі підприємства 09.09.2018 шляхом формування, друкування та підклеювання фіскального звітного чеку та вчинення запису до касової книги підприємства на загальну суму 22 197,70 грн.

На підставі висновків акта перевірки відповідачем 11.02.2019 прийнято податкове повідомлення - рішення №000581 про застосування штрафних санкцій (штрафів) та/або пені, у тому числі за порушення строку розрахунку у сфері зовнішньоекономічної діяльності у розмірі 110 988,50 грн.

За результатами адміністративного оскарження висновки акта перевірки та податкове повідомлення-рішення залишені без змін.

Не погодившись з таким рішенням, позивач звернувся до суду з позовом.

Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про те, що прибутковий касовий ордер було сформовано з порушеннями, оскільки документи, на підставі яких він має бути сформований, роздруковано 10.09.2018, а тому готівкові кошти, які надходили до каси, оприбутковувалися позивачем на наступний день після їх фактичного надходження, дії по формуванню та друку фіскальних звітів чеків та підклеїв ці звіти до відповідних сторінок КОРО відбулись в порушення приписів пункту 11 розділу II Положення №148.

Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого.

Відповідно до статті 25 Конституційного Договору між Верховною Радою України та Президентом України Про основні засади організації функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України від 08.06.1995 № 1к/95-ВР (далі - Конституційний Договір) Президент України в межах своїх повноважень видає укази і розпорядження, які є обов`язковими для виконання на всій території України, дає їх тлумачення. Президент України видає укази з питань економічної реформи, не врегульованих чинним законодавством України, які діють до прийняття відповідних законів.

Положеннями абзаца третього 3 статті 1 указу Президента України Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки від 12.06.1995 №436 (далі - Указ № 436), який втратив чинність згідно з указом Президента України від 20.06.2019 № 418/2019, визначено, що у разі порушення юридичними особами всіх форм власності, фізичними особами - громадянами України, іноземними громадянами та особами без громадянства, які є суб`єктами підприємницької діяльності, а також постійними представництвами нерезидентів, через які повністю або частково здійснюється підприємницька діяльність, норм з регулювання обігу готівки у національній валюті, що встановлюються Національним банком України, до них застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу: за неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки - у п`ятикратному розмірі неоприбуткованої суми.

Верховною Радою України 06.07.1995 прийнятий Закон України Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг №265/96 (далі - Закон №265/95), у преамбулі якого вказано, що він визначає правові засади застосування РРО у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг. Дія його поширюється на всіх суб`єктів господарювання, їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) суб`єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі. Встановлення норм щодо незастосування РРО у інших законах, крім ПК, не допускається.

Пунктом 3 розділа ІІ Прикінцеві положення цього Закону визначено, що до приведення чинного законодавства у відповідність із цим Законом чинні закони та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Згідно з пунктом 13 статті 3 Закону №265/95 суб`єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу зобов`язані забезпечувати відповідність сум готівкових коштів на місці проведення розрахунків сумі коштів, яка зазначена в денному звіті РРО, а у випадку використання розрахункової книжки - загальній сумі продажу за розрахунковими квитанціями, виданими з початку робочого дня. Такі вимоги не поширюються на фізичних осіб - підприємців, які є платниками єдиного податку та не зареєстровані платниками податку на додану вартість.

Пунктом 11 розділу II Положення № 148, готівка, що надходить до кас, оприбутковується в день одержання готівки в повній сумі.

Оприбуткуванням готівки в касах установ/підприємств та їх відокремлених підрозділів, які проводять готівкові розрахунки з оформленням їх касовими ордерами і веденням касової книги, є здійснення обліку готівки в повній сумі її фактичних надходжень у касовій книзі на підставі прибуткових касових ордерів.

Оприбуткуванням готівки в касах відокремлених підрозділів установ/підприємств, а також у касах фізичних осіб-підприємців, які проводять готівкові розрахунки із застосуванням РРО та/або КОРО без ведення касової книги, є здійснення обліку готівки в повній сумі її фактичних надходжень на підставі даних розрахункових документів шляхом формування та друку фіскальних звітних чеків і їх підклеювання до відповідних сторінок КОРО/занесення даних розрахункових квитанцій до КОРО.

Тобто, як норма пункта 13 статті 3 Закону №265/95, так і норма пункта 2.6 Положення № 148 встановлюють для суб`єкта підприємницької діяльності, який здійснює розрахункові операції готівкою із застосуванням РРО, обов`язок забезпечення обліку отриманих готівкових коштів в повній сумі надходжень від розрахункових операцій. При цьому такий облік згідно з пунктом 13 статті 3 Закону №265/95 здійснюється в денному звіті, а згідно з пунктом 11 розділу II Положення № 148 - у книзі обліку розрахункових операцій на підставі фіскальних звітних чеків РРО.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, позивачем фіскальний звітний чек за 09.09.2018 сформовано та роздруковано лише 10.09.2018 о 09:59 год. Отже, мало місце неоприбутковання готівки в касі 09.09.2018, оскільки фіскальний звітній чек та х-звіт, на підставі чого було сформовано прибутковий касовий ордер, роздруковано 10.09.2018.

Позивач в апеляційній скарзі вказує про те, що сформувати касовий ордер та оприбуткувати готівку у касі 09.09.2018 не було можливості з огляду на відсутність електропостачання.

Проте, колегія суддів наголошує на тому, що будь-яких доказів наведеним обставинам позивач не надав, а також і не вказав часових меж відсутності електропостачання, що унеможливило оприбуткування готівки до кінця дня 09.09.2018.

Посилання на закриття зміни 10.09.2018 та можливість її тривалості не більше 24 годин, не відміняє обов`язку, визначеного пунктом 11 розділу II Положення № 148, щодо здійснення оприбуткування в повній сумі готівки, що надходить до кас, у день її одержання.

Водночас, надаючи оцінку правомірності притягнення позивача до відповідальності за згідно абзацу третього статті 1 Указа № 436/95, колегія суддів зазначає, що вказаною нормою встановлювалась відповідальність за порушення суб`єктами підприємницької діяльності норм з регулювання обігу готівки у національній валюті у вигляді штрафу за неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки - у п`ятикратному розмірі неоприбуткованої суми.

Разом з тим, прийнятим 06.07.1995 Законом №265/95 також установлена відповідальність за порушення вимог цього Закону до суб`єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги). Перелік таких порушень та санкції визначені розділом V Відповідальність за порушення вимог цього Закону.

Так, статтею 17 Закону № 265/95-ВР передбачено застосування за рішенням контролюючих органів фінансових санкцій за порушення вимог цього закону, а саме, відповідно до пункту 1 частини першої статті 17 Закону № 265/95-ВР у разі встановлення протягом календарного року в ході перевірки факту: проведення розрахункових операцій з використанням реєстраторів розрахункових операцій або розрахункових книжок на неповну суму вартості проданих товарів (наданих послуг); непроведення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій з фіскальним режимом роботи; невідповідності у юридичних осіб на місці проведення розрахунків суми готівкових коштів сумі коштів, зазначеній у денному звіті, більше ніж на 10 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, а в разі використання юридичною особою розрахункової книжки - загальній сумі продажу за розрахунковими квитанціями, виданими з початку робочого дня; нероздрукування відповідного розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункової операції, або проведення її без використання розрахункової книжки на окремому господарському об`єкті такого суб`єкта господарювання - вчинене вперше - 1 гривня.

Отже, об`єктивна сторона обох порушень, як того, що визначено абзацом третім статті 1 Указу № 436/95, так і того, що визначене пунктом 1 частини першої статті 17 Закону № 265/95-ВР, фактично полягає у одних і тих самих діях.

Питання застосування наведених вище норм було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду (постанова від 20.05.2020 у справі № 1340/3510/18).

У зазначеному судовому рішенні викладено правовий висновок про те, що оскільки шляхом прийняття Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" ці правовідносини врегулював законодавчий орган, то Указ № 436/95 припинив дію як у частині визначення складу такого правопорушення як неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки, так і в частині встановлених за таке правопорушення санкцій, його положення уже не могло застосовуватися.

Частиною першою статті 36 Закону України Про судоустрій і статус суддів передбачено, що Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з частини шостої статті 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Від наведених вище правових висновків щодо застосування абзацу третього пункту 1 Указу № 436/95 у подібних правовідносинах Велика Палата Верховного Суду не відступала, а тому підстав для їх неврахування при вирішенні даного спору немає.

У свою чергу, як вказав Верховний Суд у постанові від 15.03.2021 по справі №580/649/19 суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймаючи замість акта індивідуальної дії, яке визнається протиправним та скасовується, інше податкове повідомлення-рішення про застосування штрафних санкцій, яке б відповідало закону, або давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, що належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.

Відтак, колегія суддів дійшла висновку, що відповідач безпідставно застосував до позивача санкції, визначені абзацом 3 статті 1 Указа № 436/95, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв помилкове рішення про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Hirvisaari v. Finland від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Ruiz Torija v. Spain від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Доводи відзиву на апеляційну скаргу висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Враховуючи скасування судового рішення, суд апеляційної інстанції здійснює новий розподіл судових витрат відповідно до статті 139 КАС.

Керуючись статтями 34, 243, 311, 316, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СМАРТ МЕДІКАЛ ЦЕНТР" задовольнити.

Скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 грудня 2020 року та ухвалити нове судове рішення, яким позов Товариства з обмеженою відповідальністю "СМАРТ МЕДІКАЛ ЦЕНТР" до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення задовольнити .

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 11 лютого 2019 року № 0005811409.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю СМАРТ МЕДІКАЛ ЦЕНТР (04212, м. Київ, вул. Маршала Тимошенка, 19-А, ЄДРПОУ 41186484) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС в м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, ЄДРПОУ 39439980) сплачений судовий збір у розмірі 4 802 (чотири тисячі вісімсот дві) грн 50 коп.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. В інших випадках постанова не підлягає касаційному оскарженню.

Головуючий суддя Є.О. Сорочко

Суддя Н.М. Єгорова

Суддя А.Ю. Коротких