Постанова

від 18.03.2021 по справі 813/3797/16

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 березня 2021 року

м. Київ

справа № 813/3797/16

адміністративне провадження № К/9901/37830/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДФС у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2017 року (суддя Гавдик З.В.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2017 року (головуючий суддя Сапіга В.П., судді: Нос С.П., Кухтей Р.В.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СІ ЕФ ТІ УКРАЇНА" до Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

В жовтні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "СІ ЕФ ТІ УКРАЇНА" (далі - Товариство, позивач) звернулось до суду з позовом до Головного управління ДФС у Львівській області (далі - Управління, відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 29 липня 2016 року за №0002781411, №0002791411, №0002801411.

Обґрунтовуючи позовну заяву, Товариство вказувало, що у відповідача не було підстав для донарахування йому за результатами перевірки ввізного мита, додаткового імпортного збору та ПДВ, адже ввезені ним з метою переробки товари (продукти їх переробки) були в подальшому повністю вивезені за межі митної території України; при цьому позивачеві надавались відповідні дозволи їх на реекспорт.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2017 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2017 року, позов задоволено.

Приймаючи такі рішення, суди виходили з того, що товари, ввезені Товариством за митною декларацією від 19 березня 2015 року №209140000/2015/008407, були в повному обсязі вивезені за межі митної території України згідно митних декларацій №209140000/2015/10065 від 31 березня 2015 року, №201940000/2015/12776 від 24 квітня 2015 року, №209140000/2015/019540 від 23 червня 2015 року, №209140000/2015/020385 від 30 червня 2015 року, №209140000/2015/020908 від 04 липня 2015 року, при цьому лише за останньою з порушенням строку переробки товарів; водночас на підставі наявних в матеріалах справи доказів (в тому числі акту перевірки) неможливо здійснити розрахунок грошового зобов`язання позивача з врахуванням встановлених судом обставин.

Не погоджуючись з прийнятими судами рішеннями, Управління звернулось до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на залишення судами поза увагою обставин, викладених в акті перевірки (щодо порушення Товариством наданого йому строку на розміщення товарів у митному режимі переробки на території України), просило їх скасувати і прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Позивач своїм правом на подання письмових заперечень (відзиву) на касаційну скаргу не скористався.

В подальшому справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Переглянувши судові рішення та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд приходить до наступного висновку.

Судами встановлено, що в період з 04 липня 2016 року по 08 липня 2016 року посадовими особами Управління проведено документальну невиїзну перевірку Товариства з питань дотримання законодавства України з питань державної митної справи щодо правильності визначення бази оподаткування, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів, обґрунтованості та законності надання (отримання) пільг і звільнення від оподаткування за митною декларацією від 19 березня 2015 року №209140000/2015/008407, за результатами якої складено акт №183/14-11/34814005 від 15 липня 2016 року.

Перевіркою встановлено недотримання Товариством вимог та обмежень, визначених главою 23 Митного Кодексу України (далі - МК України), в частині невивезення за межі митної території України товарів, які переміщувались через митний кордон України за МД №209140000/2015/008407 від 19 березня 2015 року з метою переробки та/або продуктів їх переробки, після закінчення строку переробки, чим порушено статтю 58, частину 1 статті 151, частину 1 статті 160, статті 276, 278, частину 1 статті 279, частину 4 статті 280, пункт 1 частини 1 статті 284, частину 12 статті 286, частину 1 статті 289, частину 4 статті 296 МК України, підпункт в пункту 185.1 статті 185, пункт 187.8 статті 187, пункт 190.1 статті 190, пункти 206.12, 206.16 статті 206 Податкового кодексу України (далі - ПК України), статтю 3 Закону України Про заходи щодо стабілізації платіжного балансу України відповідно до статті XII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року , що призвело до заниження бази оподаткування товарів, та, як наслідок, до несвоєчасного, недостовірного та неповного нарахування та сплати митних платежів в сумі 279719,88 грн, в тому числі: ввізне мито - 5426,23 грн, додатковий імпортний збір - 52540,08 грн, податок на додану вартість - 221753,57 грн.

29 липня 2016 року відповідачем на підставі вказаного акту перевірки прийнято спірні податкові повідомлення-рішення:

- №0002781411, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з мита на товари, що ввозяться суб`єктами підприємницької діяльності (код платежу 15010100), на суму 6782,79 грн, в тому числі: 5426,23 грн. - за податковим зобов`язанням та 1356,56 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями;

- №0002791411, яким донараховано грошове зобов`язання з додаткового імпортного збору (код платежу 15011100) на суму 65675,10 грн., в тому числі: 52540,08 грн. - за податковим зобов`язанням та 13135,02 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями;

- №0002801411, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість із ввезених на територію України товарів (код платежу 14070100) на 277191,96 грн., в тому числі: 221753,57 грн. - за податковим зобов`язанням та 55438,39 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Не погоджуючись із прийнятими Управлінням податковими повідомленнями-рішеннями, Товариство звернулось до суду з позовом у даній справі.

В частині 2 статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Пунктом 206.12 статті 206 ПК України визначено, що до операцій із ввезення товарів на митну територію України в митному режимі переробки на митній території застосовується умовне повне звільнення від оподаткування за умови дотримання вимог та обмежень, встановлених главою 23 Митного кодексу України.

Пунктом 62 статті 4 МК України передбачено, що умовне звільнення від оподаткування митними платежами - звільнення від сплати нарахованого податкового зобов`язання у разі поміщення товарів у митні режими, що передбачають звільнення від оподаткування митними платежами за умови дотримання вимог митного режиму.

Отже, обов`язковою підставою умовного звільнення від оподаткування митними платежами є дотримання вимог та обмежень, встановлених законодавством - главою 23 МК України Переробка на митній території .

Відповідно до статті 147 глави 23 МК України переробка на митній території - це митний режим, відповідно до якого іноземні товари піддаються у встановленому законодавством порядку переробці без застосування до них заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, за умови подальшого реекспорту продуктів переробки.

Згідно із частинами 1, 4 статті 149 МК України поміщення товарів у митний режим переробки на митній території допускається з письмового дозволу органу доходів і зборів за заявою власника цих товарів або уповноваженої ним особи. Якщо зовнішньоекономічний договір, на підставі якого здійснюватиметься переробка, передбачає ввезення товарів з метою переробки окремими партіями протягом певного періоду часу на однакових умовах, дозвіл видається на обсяг товарів і строк, визначені зовнішньоекономічним договором, але не більше ніж на один рік.

За змістом частини 1 статті 151 МК України строк переробки товарів на митній території України встановлюється органом доходів і зборів у кожному випадку під час видачі дозволу підприємству, виходячи з тривалості процесу переробки товарів та розпорядження продуктами їх переробки. Зазначений строк обчислюється, починаючи з дня завершення митного оформлення органом доходів і зборів іноземних товарів для переробки. За заявою підприємства, якому видано дозвіл на переробку товарів, з причин, підтверджених документально, строк переробки товарів на митній території України продовжується зазначеним органом, але загальний строк переробки не може перевищувати 365 днів.

Частиною 1 статті 160 МК України визначено, що митний режим переробки на митній території завершується шляхом реекспорту продуктів переробки чи поміщення їх в інший митний режим, а також у випадках, передбачених частиною другою цієї статті.

Згідно зі статтею 276 МК України платниками мита є:

1) особа, яка ввозить товари на митну територію України чи вивозить товари з митної території України у порядку та на умовах, встановлених цим Кодексом;

2) особа, на адресу якої надходять товари, що переміщуються (пересилаються) у міжнародних поштових або експрес-відправленнях, несупроводжуваному багажі, вантажних відправленнях;

3) особа, на яку покладається обов`язок дотримання вимог митних режимів, які передбачають звільнення від оподаткування митом, у разі порушення таких вимог;

4) особа, яка використовує товари, митне оформлення яких було здійснено з умовним звільненням від оподаткування, не за цільовим призначенням та/або всупереч умовам чи цілям такого звільнення згідно з цим Кодексом, іншими законами України, а також будь-які інші особи, які безпідставно використовують звільнення від оподаткування митом (податкову пільгу);

5) особа, яка реалізує або передає у володіння, користування чи розпорядження товари, що були випущені у вільний обіг на митній території України із звільненням від оподаткування митними платежами, до закінчення строку, визначеного законом;

6) особа, яка реалізує товари, транспортні засоби відповідно до статті 243 цього Кодексу.

Датою виникнення податкових зобов`язань із сплати мита у разі ввезення товарів на митну територію України чи вивезення товарів з митної території України є дата подання органу доходів і зборів митної декларації для митного оформлення або дата нарахування такого податкового зобов`язання органом доходів і зборів у випадках, визначених цим Кодексом та законами України (стаття 278 МК України).

Відповідно до частини 1 статті 279 МК України базою оподаткування митом товарів, що переміщуються через митний кордон України, є:

1) для товарів, на які законом встановлено адвалорні ставки мита, - митна вартість товарів;

2) для товарів, на які законом встановлено специфічні ставки мита, - кількість таких товарів у встановлених законом одиницях виміру.

Для товарів, на які законом встановлено комбіновані ставки мита, база оподаткування визначається відповідно до пунктів 1 і 2 цієї частини.

Як встановлено частиною 4 статті 280 МК України ввізне мито на товари, митне оформлення яких здійснюється в порядку, встановленому для підприємств, нараховується за ставками, встановленими Митним тарифом України.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 284 МК України за умови дотримання вимог та обмежень, встановлених розділом V цього Кодексу, застосовується умовне повне звільнення від оподаткування ввізним митом - до товарів, поміщених у митні режими транзиту, тимчасового ввезення, митного складу, вільної митної зони, безмитної торгівлі, переробки на митній території, знищення або руйнування.

За змістом частини 12 статті 286 МК України до товарів, поміщених у митний режим переробки на митній території, застосовується умовне повне звільнення від оподаткування ввізним митом при дотриманні вимог та обмежень, встановлених главою 23 цього Кодексу. У разі випуску у вільний обіг продуктів переробки, отриманих з товарів, поміщених у митний режим переробки на митній території, сплата ввізного мита здійснюється у порядку, визначеному статтею 155 цього Кодексу.

Обов`язок із сплати митних платежів виникає у разі ввезення товарів на митну територію України - з моменту фактичного ввезення цих товарів на митну територію України (пункт 1 частини 1 статті 289 МК України).

У разі нецільового використання товарів, щодо яких було надано умовне звільнення від оподаткування, а також порушення умов митних режимів, поміщення в які передбачає умовне звільнення від оподаткування, застосовуються ставки митних платежів, що діють на день прийняття органом доходів і зборів митної декларації для митного оформлення. Митна вартість товарів, їх кількість чи інші характеристики, що використовуються для визначення бази оподаткування, визначаються на день застосування ставок митних платежів (частина 4 статті 296 МК України).

Згідно з підпунктом в пункту 185.1 статті 185 ПК України об`єктом оподаткування є операції платників податку з ввезення товарів на митну територію України.

Відповідно до пункту 187.8 статті 187 ПК України датою виникнення податкових зобов`язань у разі ввезення товарів на митну територію України є дата подання митної декларації для митного оформлення. У випадках, передбачених статтею 191 цього Кодексу, дата виникнення податкових зобов`язань визначається з урахуванням положень статті 191 цього Кодексу. Датою виникнення податкових зобов`язань за операціями з постачання послуг нерезидентами, місцем надання яких є митна територія України, є дата списання коштів з банківського рахунка платника податку в оплату послуг або дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг нерезидентом, залежно від того, яка з подій відбулася раніше.

Пунктом 190.1 статті 190 ПК України встановлено, що базою оподаткування для товарів, що ввозяться на митну територію України, є договірна (контрактна) вартість, але не нижче митної вартості цих товарів, визначеної відповідно до розділу III Митного кодексу України, з урахуванням мита та акцизного податку, що підлягають сплаті і включаються до ціни товарів. При визначенні бази оподаткування для товарів, що ввозяться на митну територію України, перерахунок іноземної валюти у валюту України здійснюється за курсом валюти, визначеним відповідно до статті 39-1 цього Кодексу.

Задовольняючи позовні вимоги у даній справі, суди попередніх інстанцій виходили з того, що 19 березня 2015 року Товариством на виконання контракту №02-2013, укладеного 01 листопада 2013 року з компанією CFT S.p.A. (як замовником), ввезено на територію України згідно митної декларації №209140000/2015/008407 товари, поміщені у митний режим переробка на митній території України (код процедури 5100) й відповідачем на звернення позивача 15 березня 2015 року надано останньому дозвіл на переробку ввезених товарів на митній території України із поміщенням їх у відповідний митний режим строком 90 днів.

Ввезені товари (у виді продуктів їх переробки) в повному обсязі вивезені за межі митної території України на підставі митних декларацій №209140000/2015/10065 від 31 березня 2015 року, №201940000/2015/12776 від 24 квітня 2015 року, №209140000/2015/019540 від 23 червня 2015 року, №209140000/2015/020385 від 30 червня 2015 року, №209140000/2015/020908 від 04 липня 2015 року, при цьому лише за останньою з порушенням строку переробки товарів.

При цьому судами не надано жодної оцінки доводам Управління (викладеним останнім як в запереченнях на позовну заяву, так і в апеляційній скарзі) про те, що дозвіл на переробку на митній території України ввезених товарів із поміщенням їх у відповідний митний режим надавався Товариству 15 березня 2015 року строком 90 днів, тобто до 15 червня 2015 року, й за його продовженням у встановленому законом порядку воно не зверталось, а відтак строк переробки товарів ним було порушено не лише за митною декларацією №209140000/2015/020908 від 04 липня 2015 року.

В той же час, вказуючи на неможливість на підставі наявних в матеріалах справи доказів (в тому числі акту перевірки) здійснити розрахунок грошового зобов`язання позивача, суди, на думку відповідача, не врахували доданий ним до акту перевірки розрахунок донарахованих Товариству грошових зобов`язань і штрафних санкцій.

Водночас залишено поза увагою судів і оцінкою судів й посилання податкового органу на те, що Львівською митницею ДФС 04 липня 2015 року був складений протокол про порушення митних правил №1414/20914/15, яким встановлено порушення ОСОБА_1 (декларантом Товариства) строку вивезення за межі митної території України товарів, що переміщувались через митний кордон України з метою переробки та/або продуктів їх переробки, й відповідно до мирової угоди про припинення справи про порушення митних правил шляхом компромісу вказана особа визнала факт порушення митних правил та сплатила 17000,00 грн. штрафу, передбаченого статтею 480 МК України.

Частинами 4 та 5 статті 11 КАС України (в редакції, чинній на час розгляду справи в судах попередніх інстанцій) передбачалось, що суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

У відповідності до змісту наведених положень суд повинен визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з`ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів.

Загальне правило оцінки доказів сформульоване у частині 1 статті 86 КАС України, згідно з яким суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частиною 1 статті 138 КАС України встановлено, що предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Тобто предметом доказування у кожній справі є факти, які становлять основу заявлених вимог і заперечень проти них або мають інше значення для правильного розгляду справи і підлягають встановленню для прийняття судового рішення. З`ясуванню і перевірці доказами підлягають також причини і умови, які сприяли правопорушенню або виникненню публічно-правового спору.

В статті 163 КАС України викладено вимоги до постанови суду першої інстанції та в її пункті 3 частини 1 передбачено, що в мотивувальній частині постанови зазначаються встановлені судом обставини із посиланням на докази, а також мотиви неврахування окремих доказів й мотиви, з яких суд виходив при прийнятті постанови, і положення закону, яким він керувався.

Такі ж вимоги до ухвал апеляційного суду було викладено і в статті 206 КАС України.

Як передбачалось статтею 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги адміністративного судочинства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до цих правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми.

Аналогічні за змістом положення закріплені і в КАС України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів".

Отже, як вже зазначалось, неповнота при з`ясуванні обставин цієї справи призвела до передчасних висновків судів попередніх інстанцій й зазначені недоліки унеможливлюють формулювання правового висновку, а їх усунення можливе лише у разі відновлення судового розгляду справи судом першої інстанції.

Враховуючи, що допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції, який процесуальним законом позбавлений можливості досліджувати докази і встановлювати нові обставини, судові рішення на підставі статей 349, 353 КАС України підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з`ясувати всі фактичні обставини справи з перевіркою їх належними і допустимими доказами та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Львівській області задовольнити частково.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2017 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіС.С. Пасічник І.А. Васильєва В.П. Юрченко