Постанова

від 19.03.2021 по справі 813/969/18

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2021 року

м. Київ

справа №813/969/18

адміністративне провадження №К/9901/11285/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Шарапи В.М.,

суддів: Єзерова А.А., Чиркіна С.М.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11.03.2019 у складі колегії суддів: Пліша М.А. (суддя-доповідач), Шинкар Т.І., Судової-Хомюк Н.М. у справі №813/969/18 за позовом ОСОБА_1 до Чайковицької сільської ради Самбірського району Львівської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_2 , Рудківської міської ради Самбірського району Львівської області, про скасування рішення

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

1. ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Чайковицької сільської ради Самбірського району Львівської області (надалі - відповідач, Чайковицька сільрада), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: ОСОБА_2 (надалі - ОСОБА_2 ), Рудківська міська рада Самбірського району Львівської області про скасування рішення від 06.09.2017 за №201 "Про затвердження меж земельної ділянки" (надалі - Рішення №201).

2. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 21.11.2018 позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано Рішення №201.

3. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11.03.2019 скасовано рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21.11.2018, а провадження у справі закрито.

4. Судами попередніх інстанцій під час судового розгляду справи встановлено, що:

4.1. Рішенням Чайковицької сільради від 11.04.2017 №169 ОСОБА_2 було надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для обслуговування житлового будинку, площею 0,11 га в АДРЕСА_1 .

4.2. ОСОБА_2 звернулась до Товариства з обмеженою відповідальністю "Західземлепроект" для виготовлення проекту землеустрою щодо відведення вказаної вище земельної ділянки у власність

4.3. З листа Товариства з обмеженою відповідальністю "Західземлепроект" за №116-с від 31.07.2017 вбачається, що з метою визначення меж та для формування меж земельної ділянки 16.05.2017 інженером - землевпорядником була проведена кадастрова зйомка землі, яка включає зокрема і погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами. Водночас, суміжний землекористувач гр. ОСОБА_1 висловив претензії до встановленої спільної межі та відмовився її погоджувати, оскільки вважає, що спільна межа повинна проходити інакше.

4.4. У зв`язку з цим, ОСОБА_2 звернулася в Чайковицьку сільраду із заявою про вирішення зазначеного земельного спору.

4.5. 29.08.2017 земельною комісією Чайковицької сільради був складений акт про обстеження земельної ділянки в АДРЕСА_1 , що належить гр. ОСОБА_2 , згідно з яким: "під час обстеження ніяких порушень зі сторони ОСОБА_2 не виявлено, заміри земельної ділянки проводились згідно огорожі, яку сам ОСОБА_1 встановив".

4.6. 06.09.2017 відповідачем прийнято Рішення №201, яким за наслідками розгляду акту про затвердження меж земельної ділянки між сусідами гр. ОСОБА_2 та гр. ОСОБА_1 (який відмовився підписувати акт про погодження меж), виявлено, що гр. ОСОБА_2 при приватизації своєї земельної ділянки під ОЖБ ніяких межових знаків не порушила, заміри земельної ділянки проводились згідно огорожі, яку сам ОСОБА_1 встановив і керуючись статтею 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" вирішено затвердити акт про погодження меж між сусідами гр. ОСОБА_2 та гр. ОСОБА_1 .

4.7. Внаслідок прийняття оспорюваного Рішення №201, на замовлення ОСОБА_2 було виготовлено проект землеустрою, який було затверджено рішенням Рудківської міської ради Самбірського району Львівської області від 23.04.2018 №272 .

4.8. У відповідності до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності індексний номер 122549515 від 02.05.2018, право власності на дану земельну ділянку зареєстроване за ОСОБА_2 .

5. Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що оспорюване рішення про затвердження акту про погодження меж земельної ділянки прийняте поза межами повноважень та не у спосіб, що передбачені законодавством, а відтак є протиправним та підлягає скасуванню.

6. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та закриваючи провадження у справі, покликався на те, що спір у даній справі виник між фізичною особою та сільською радою як суб`єктом владних повноважень з приводу оскарження, на думку позивача, протиправного рішення про затвердження акту погодження меж земельної ділянки. Підстави для визнання такого рішення протиправним обґрунтовані позивачем не порушенням відповідачем владних управлінських функцій, а порушенням права власності (користування) позивача нерухомим майном. З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що розгляд цього спору повинен здійснюватися у порядку цивільного судочинства.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:

7. Позивач - ОСОБА_1 , подав касаційну скаргу на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11.03.2019, в якій просить оскаржуване судове рішення скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

7.1. Аргументи скаржника на обґрунтування доводів касаційної скарги зводяться до неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права. Зокрема, судом апеляційної інстанції не був врахований правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №346/4408/15-ц, згідно з яким відмова від підписання акту погодження меж земельних ділянок не порушує права на отримання земельної ділянки у власність. Крім того, скаржник наголошує, що третя особа ОСОБА_2 не мала права на оскарження в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції, оскільки останній не вирішував питання про її права, свободи та інтереси. Вважає, що відповідач у справі, вирішуючи спір, що виник між позивачем та третьою особою, діяв саме як суб`єкт владних повноважень, а тому цей спір підлягав розгляду лише в порядку адміністративного судочинства.

7.2. У подальшому позивач подав доповнення до касаційної скарги, в яких просив додатково врахувати висновки, наведені у рішенні Конституційного Суду України від 01.04.2010 №10-рп/2010.

8. Третя особа - ОСОБА_2 , подала відзив на дану касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

8.1. На обґрунтування відзиву зазначає, що оскаржуване судове рішення ухвалене з дотриманням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги є безпідставними та необґрунтованими. Зокрема, на переконання третьої особи, спір, що виник у даній справі стосується права власності на спірну земельну ділянку, право власності на яку зареєстроване за нею.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд касаційної інстанції:

9. За правилами пунктів 1-2 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

10. Відповідно до вимог пункту 1 частини 1 статті 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

11. Ужитий у цій нормі термін ''суб`єкт владних повноважень'' означає орган державної влади або орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини 1 статті 4 КАС України).

12. Отже, до адміністративного суду можуть бути оскаржені виключно ті рішення, дії та бездіяльність суб`єкта владних повноважень, що виникають у зв`язку із здійсненням ним владних управлінських функцій, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності встановлено інший порядок судового провадження.

13. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

14. Водночас, неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору.

15. Публічно-правовим вважається спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо. Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.

16. До юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній, відповідно, зобов`язаний виконувати вимоги такого суб`єкта владних повноважень. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №914/2006/17.

17. Спір, що розглядається, не є спором між учасниками публічно-правових відносин, оскільки відповідач, приймаючи оскаржуване рішення про затвердження меж земельної ділянки, не мав публічно-правових відносин саме з позивачем. Прийняте відповідачем оскаржуване рішення стосувалось меж земельної ділянки іншої особи, а не позивача.

18. Натомість, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.

19. Позивач фактично обґрунтував позовні вимоги тим, що третя особа, внаслідок затвердження меж земельної ділянки, що планувалася для відведення у власність останньої, у тому вигляді, в якому це передбачено оспорюваним Рішенням №201, порушить його право на користування належним йому житловим будинком, оскільки межа із відповідною земельною ділянкою проходить по стіні цього житлового будинку.

20 . Проте, зі встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи вбачається, що на час розгляду справи судом першої інстанції за третьою особою ОСОБА_2 вже було зареєстроване право власності на спірну земельну ділянку. Отже, на разі існує речове право третьої особи на землю, межі якої затверджено оспорюваним Рішенням №201, а тому вирішення питання правомірності набуття цією особою такого права, як і питання порушення прав позивача внаслідок неправомірного, на його думку, затвердження меж відповідної земельної ділянки, має здійснюватися в порядку цивільного судочинства.

21. Стаття 15 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) надає кожній особі право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

22. У свою чергу, відповідно до частини 4 статті 11 ЦК України, у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. Отже, рішення суб`єктів владних повноважень, до яких належать і органи місцевого самоврядування, можуть бути підставами виникнення цивільних прав та обов`язків.

23. Згідно зі статтею 16 ЦК України, до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (пункт 10 частини другої зазначеної статті).

24. Частина 1 статті 21 ЦК України передбачає, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Таким чином, визнання незаконними рішень суб`єкта владних повноважень може бути способом захисту цивільного права або інтересу.

25. Відтак, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

26. Ураховуючи наведені вище положення законодавства, не є публічно-правовим спір між суб`єктом владних повноважень та суб`єктом приватного права - фізичною чи юридичною особою, в якому управлінські дії суб`єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав фізичної чи юридичної особи. У такому випадку - це спір про право цивільне, незважаючи на те, що у спорі бере участь суб`єкт публічного права, а спірні правовідносини врегульовано нормами цивільного та адміністративного права.

27. З урахуванням наведеного суд вважає, що спір про скасування рішення про затвердження меж земельної ділянки має розглядатися як спір, що пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на користування належним йому нерухомим майном третьою особою. Належним відповідачем у такій справі є особа, яка порушує таке право. Участь органу місцевого самоврядування в якості співвідповідача у такому спорі не змінює його цивільно-правового характеру.

28. Відповідно до частини 1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

29. Юрисдикція цивільних справ визначена статтею 19 цього Кодексу, якою передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

30. Визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі з обов`язком суб`єкта владних повноважень доказувати суду правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін.

31. Зважаючи на суб`єктний склад та характер правовідносин у цій справі, суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що розгляд даного спору має здійснюватися в порядку цивільного судочинства.

32. Правові висновки аналогічного змісту щодо тотожних правовідносин викладені у постанові Верховного Суду від 18.04.2019 у справі №455/589/16-а.

33. Крім того, подібні висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі №583/1352/15-а, від 23.01.2019 у справі №537/6271/14-а, від 30.01.2019 у справі №816/594/14, від 04.06.2019 у справі №826/14015/17.

34. Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.

35. За практикою Європейського Суду з прав людини " фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі "Занд проти Австрії", що згадувалось раніше, Комісія висловила думку, що термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (...) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів" (пункт 24 рішення у справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20.07.2006, заяви №29458/04, №29465/04).

36. Згідно з частиною 1 статті 319 КАС України, судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, встановлених статтею 19, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів апеляційної скарги.

37. Пункт 1 частини 1 статті 238 КАС України передбачає, що суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

38. Враховуючи зазначене, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що даний спір не належить розглядати у порядку адміністративного судочинства та наявні підстави для закриття провадження у справі, що визначені пунктом 1 частини 1 статті 238 КАС України.

39. За змістом частини 1 статті 350 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

40. З огляду на наведене, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - залишенню без змін.

Керуючись пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15.01.2020 №460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", статтями 341, 349, 355, 356, 359 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11.03.2019 у справі №813/969/18 - залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

СуддіВ.М. Шарапа А.А. Єзеров С.М. Чиркін