Ухвала

від 22.03.2021 по справі 922/2513/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

22 березня 2021 року

м. Київ

Справа № 922/2513/20

Верховний Суд у складі судді Касаційного господарського суду Малашенкової Т.М.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України

на рішення Господарського суду Харківської області від 27.10.2020 та

постанову Східного апеляційного господарського суду від 02.02.2021

у справі № 922/2513/20

за позовом Комунального підприємства "Харківські теплові системи" (далі - КП "Харківські теплові системи", позивач)

до Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (далі - АМК України, скаржник, відповідач)

про визнання недійсним рішення

ВСТАНОВИВ:

АМК України 01.03.2021 (згідно з відмітками на поштовому конверті) звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Харківської області від 27.10.2020 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 02.02.2021 у справі № 922/2513/20, яка зареєстрована Судом 04.03.2021.

У відповідності до вище зазначеної касаційної скарги, АМК України просить Суд скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 27.10.2020 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 02.02.2021 у справі №922/2513/20 (повний текст складено 08.02.2021) та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Перевіркою щодо форми та змісту касаційної скарги на відповідність вимогам статті 290 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) вбачається, що касаційна скарга не містить посилань на підставу (підстави) для відкриття касаційного провадження, передбачених статтею 287 ГПК України, а отже Суд вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без руху з огляду на таке.

Згідно з пунктом 5 частини 2 статті 290 ГПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).

Відповідно до частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

- якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

- якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

- якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

- якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

Приписами частини 3 статті 311 ГПК України передбачено, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України у касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

У разі оскарження судового рішення суду на підставі пунктів 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України , скаржник має зазначити про відсутність такого висновку щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; та/або зазначити підставу касаційного оскарження з урахуванням частини першої, третьої статті 310 ГПК України .

Верховний Суд звертає увагу скаржника , що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися .

Якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо не дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення , на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі на підставі пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів, та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права .

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень, наведений в частині другій статті 287 ГПК України, є вичерпним.

Отже, системний аналіз наведених положень ГПК України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої статті 287 ГПК України у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини другої статті 287 ГПК України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення .

З урахуванням змін до ГПК України, які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження , а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.

Таким чином, процесуальний закон покладає на скаржника обов`язок зазначати у касаційній скарзі про неправильне застосування яких конкретно норм матеріального та/або порушення норм процесуального права припустилися суди нижчих інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень та чітко визначити конкретну підставу (підстави) касаційного оскарження судового рішення, передбаченої (передбачених) статтею 287 ГПК України, з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Крім того, скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях, або наявність пунктів 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до приписів ГПК України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.

Верховний Суд звертає увагу, що у касаційній скарзі скаржник:

- на обґрунтування своєї правової позиції із посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України зазначає, що у подібних правовідносинах в яких аналогічним є предмети спору, підстави позову та фактичні обставини справи, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання відсутній правовий висновок Верховного Суду, проте чітко не вказує, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також не обґрунтовує у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися;

- зазначає, що суд апеляційної інстанції не здійснив дослідження наданої АМК України належним чином завіреної копії рішення Виконавчого комітету Харківської міської ради від 05.02.2020 № 62 у повному обсязі, а також не звернув уваги, що у жодному рішенні про встановлення тарифу на постачання теплової енергії не міститься слово "послуги", відтак, відсутність слова "послуга" у рішенні Виконавчого комітету Харківської міської ради від 05.02.2020 № 62 не виключає той факт, що зазначеним органом місцевого самоврядування на виконання статті 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлювання тариф на послугу з постачання теплової енергії, крім того, на переконання скаржника, судами попередніх інстанцій порушено норми процесуального права такі як: статті 76, 77, 78, 79, 86 ГПК України, про АМК України у касаційній скарзі не визначає підстави (підстав) передбаченої (передбачених) статтею 287 ГПК України.

За таких обставин, Верховний Суд доходить висновку, що касаційна скарга оформлена з порушенням вимог статті 290 ГПК України, оскільки не містить чіткого визначення підстав, на яких подається касаційна скарга.

Згідно з частиною другою статті 292 ГПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 290 цього Кодексу, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.

Відповідно до частини другої статті 174 ГПК України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Отже, Верховним Судом встановлено, що касаційна скарга не відповідає вимогам пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України, оскільки у порушення цього пункту, у ній не зазначено, передбачені статтею 287 цього Кодексу конкретні підстави касаційного оскарження з належним обґрунтуванням , у чому конкретно полягало неправильне застосування норм матеріального та/або порушення норм процесуального права судами попередніх інстанцій з посиланням на конкретний пункт (пункти), передбачений частиною другою статті 287 ГПК України (див. стор. 3).

Згідно з частиною четвертою статті 174 та частиною другою статті 292 ГПК України, якщо скаржник не усунув недоліки касаційної скарги у строк, встановлений судом, така касаційна скарга вважається неподаною і повертається особі, що звернулась із касаційною скаргою.

Керуючись статтями 169, 174, 234, 235, 290, 292 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України на рішення Господарського суду Харківської області від 27.10.2020 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 02.02.2021 у справі № 922/2513/20 - залишити без руху.

2. Надати Східному міжобласному територіальному відділенню Антимонопольного комітету України строк для усунення недоліків касаційної скарги тривалістю 10 днів з дня вручення цієї ухвали. Документи про усунення недоліків направляти до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду за адресою: м. Київ, вул. О. Копиленка,6.

3. Роз`яснити Східному міжобласному територіальному відділенню Антимонопольного комітету України, що у разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційну скаргу буде повернуто.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова