Ухвала від 22.03.2021 по справі 918/214/20

УХВАЛА

22 березня 2021 року

м. Київ

Справа № 918/214/20

Верховний Суд у складі судді Касаційного господарського суду:

Кондратової І.Д.,

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь Агро Інвест"

на рішення Господарського суду Рівненської області

(суддя Політика Н.А.)

від 09.10.2020

та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду

(головуючий - Гудак А.В., Олексюк Г.Є., Маціщук А.В.)

від 11.02.2021

у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4

до Товариства з додатковою відповідальністю "Клевань-Рембуд"

за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь Агро Інвест", 2. ОСОБА_5 , 3. ОСОБА_6 , 4. ОСОБА_7 , 5. ОСОБА_8 , 6. ОСОБА_9 , 7. ОСОБА_10 , 8. ОСОБА_11 , 9. ОСОБА_12 , 10. ОСОБА_13 , 11. ОСОБА_14 , 12. ОСОБА_15 , 13. ОСОБА_16 , 14. ОСОБА_17 , 15. ОСОБА_18 ;асильовича, 16. ОСОБА_19 , 17. ОСОБА_20 , 18. ОСОБА_21 , 19. ОСОБА_22 , 20. ОСОБА_23 , 21. ОСОБА_24 , 22. ОСОБА_25 , 23. ОСОБА_26 , 24. ОСОБА_27 , 25. ОСОБА_28 , 26. ОСОБА_29 ,

про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників товариства,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 09.10.2020, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.02.2021, у справі № 918/214/20 позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задоволено. Визнано недійсними з моменту їх прийняття рішення загальних зборів учасників ТОВ "Клевань-Рембуд", оформлених протоколом загальних зборів № 7 від 03.05.2019. Провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_4 закрито.

25.02.2021 Товариство з обмеженою відповідальністю "Волинь Агро Інвест" звернулося з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Рівненської області від 09.10.2020 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.02.2021 у справі № 918/214/20. Скаржник просить скасувати зазначені судові рішення та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову. Також просить зупинити виконання оскаржуваних рішень до закінчення перегляду справи у касаційному порядку.

Вивчивши доводи, викладені у касаційній скарзі, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без руху з таких мотивів.

Згідно з пунктом 5 частини 2 статті 290 Господарського процесуального кодексу України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).

Відповідно до частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

- якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

- якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

- якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

- якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

Таким чином, касаційна скарга на рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції має містити:

1) зазначення конкретної норми матеріального та процесуального права (абзац, пункт, частина статті), яку неправильно застосував чи порушив суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

2) посилання на відповідний пункт (пункти) частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України як на підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга, і при цьому, додатково зазначається:

- постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні - у разі оскарження судових рішень з тієї підстави, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду (пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України);

- обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду - у разі оскарження судових рішень з підстави необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні (пункт 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати, у чому полягає неправильне застосування відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися у спірних правовідносинах.

У разі оскарження судового рішення на підставі пункту 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України касаційна скарга має містити зазначення, яке саме процесуальне порушення з передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу призвело до прийняття незаконного судового рішення.

Дослідивши касаційну скаргу на предмет відповідності вищенаведеним вимогам процесуального закону, Верховний Суд установив, що у скарзі скаржник:

- викладає фактичні обставини справи, що встановлені судами попередніх інстанцій та обставини, що були відхилені ними;

- цитує статті 2, 13 Господарського процесуального кодексу України та зазначає, що суди попередніх інстанцій надали перевагу у поданні доказів, пояснень, процесуальних документів виключно позивачу, а також розглянули справу без участі та повідомлення третіх осіб;

- зазначає про умисне невиконання судом першої інстанції вимог частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України через кількаразову неявку позивачів без поважних причин, а також цитує частину 2 статті 43 цього Кодексу та вважає, що спір у справі несе очевидно штучний характер;

- вказує, що позивачі не надали в розпорядження суду документи, зокрема, реєстр учасників, які прибули на збори та брали безпосередню участь, що позбавило суд можливості належним чином та об`єктивно оцінити всі обставини справи;

- цитує частину 1 статті 5, частину 2 статті 29, частини 5, 8 статті 31, частини 3-5 статті 32 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", статті 167 Господарського кодексу України, статті 100, 269 Цивільного кодексу України та зазначає, що висновки судів про неповідомлення учасників зборів є безпідставними, оскільки наявні докази повідомлення учасників зборів та присутності більшості учасників на загальних зборах;

- наводить переліки справ, переглянутих Верховним Судом: № 910/22291/16 (постанова від 28.03.2018), № 902/1413/17, № 925/973/17, № 907/167/17 (постанова від 06.03.2018) та цитує пункт 19 та пункт 22 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" №13 від 24.10.2008;

- зазначає, що суди не врахували судових рішень у справі № 918/350/19, а також наводить обставини у справі № 918/360/19;

- цитує частину 1 статті 74, статті 79, 267, 269 Господарського процесуального кодексу України та вважає, що суди не надали об`єктивної можливості третім особам подати належно обґрунтований відзив чи пояснення на позовну заяву та докази, які мають значення для правильного вирішення спору, обмежившись лише доказами позивачів, не перевіривши наявність оригіналів, а також не витребувавши відповідних доказів для перевірки того, чи ці особи підписували позовну заяву.

Водночас скаржник не визначає жодної з підстав касаційного оскарження судових рішень, передбаченої (передбачених) статтею 287 Господарського процесуального кодексу України та чітко не зазначає норми права, які на його думку, неправильно застосовані/порушені судами попередніх інстанцій.

Таке обґрунтування скарги не відповідає вимогам статті 290 Господарського процесуального кодексу України та є підставою для залишення касаційної скарги без руху.

Крім того, відповідно до пункту 2 частини 4 статті 290 Господарського процесуального кодексу України до касаційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Вирішуючи питання щодо обов`язку скаржника сплатити судовий збір у встановлених порядку і розмірі, суд виходить з того, що правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України "Про судовий збір" № 3674-VI від 08.07.2011.

Позивачі звернулися в суд з позовом у 2020 році з однією вимогою немайнового характеру.

Відповідно до підпункту 2 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" ставка судового збору за подання позовної заяви немайнового характеру складає 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" з 1 січня 2020 року встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2102,00 грн.

За подання касаційної скарги на рішення суду ставки судового збору встановлюються у розмірі 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви (підпункт 5 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір").

Отже, скаржник за подання касаційної скарги повинен був сплатити судовий збір у розмірі 4204,00 грн (200 % х 2102,00).

До касаційної скарги скаржник не додав документ, що підтверджує сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі.

Натомість у касаційній скарзі, посилаючись на статтю 8 Закону України "Про судовий збір", заявив клопотання про відстрочення сплати судового збору до ухвалення судового рішення, яке обґрунтоване тим, що третя особа не може здійснювати належним чином господарську діяльність через неправомірні дії позивача - ОСОБА_2 .

Розглянувши клопотання заявника про відстрочення сплати судового збору за подання касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у його задоволенні з таких підстав.

Відповідно до частини 1 статті 8 Закону України "Про судовий збір", враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов:

1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або

2) позивачами є:

а) військовослужбовці;

б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів;

в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю;

г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї;

ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або

3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

З огляду на те, що на скаржника не розповсюджується дія зазначеної норми закону, враховуючи, що до касаційної скарги не було додано документа, що підтверджує сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, касаційна скарга підлягає залишенню без руху для надання строку на усунення встановленого недоліку.

Згідно з частиною 2 статті 292 Господарського процесуального кодексу України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 290 цього Кодексу, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.

Відповідно до частини 2 статті 174 Господарського процесуального кодексу України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Керуючись нормами статей 174, 234, 290, 292 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь Агро Інвест" на рішення Господарського суду Рівненської області від 09.10.2020 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.02.2021 у справі № 918/214/20 залишити без руху.

2. Встановити скаржнику строк десять днів з дня вручення ухвали для усунення недоліків касаційної скарги таким способом:

- подати до суду уточнену редакцію касаційної скарги, в якій зазначити неправильно застосовані/порушені судами попередніх інстанцій норми права з посиланням на відповідний пункт (пункти) частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України як на підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга, з доказами надіслання копій відповідних уточнень (змін) до касаційної скарги іншим учасникам справи;

- надати документ, що підтверджує сплату судового збору у розмірі 4204,00 грн.

3. Роз`яснити скаржнику, що у разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали, касаційна скарга вважатиметься неподаною та буде повернута скаржнику.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.

Суддя І. Кондратова