Постанова

від 18.03.2021 по справі 640/19313/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/19313/19 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Кузьменко А.І. Суддя-доповідач Шурко О.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 березня 2021 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Шурка О.І.,

суддів Василенка Я.М., Ганечко О.М.,

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 червня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації про визнання протиправними дій, зобов`язати вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до управління праці та соціального захисту населення Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації, в якому просив: визнати протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації щодо відмови позивачу у встановленні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі відповідного посвідчення; зобов`язати Управління праці та соціального захисту населення Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації встановити позивачу статус особи з інвалідністю внаслідок війни та видати позивачу посвідчення "Особи з інвалідністю внаслідок війни".

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 червня 2020 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Управління праці та соціального захисту населення Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації, оформлене листом від 28 лютого 2019 року №3160/35-02/22, щодо відмови ОСОБА_1 у встановленні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни. Зобов`язано Управління праці та соціального захисту населення Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації встановити ОСОБА_1 статус інваліда війни та видати посвідчення "Особи з інвалідністю внаслідок війни". В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, що на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.

Відзив на апеляційну скаргу від позивача до суду апеляційної інстанції не надходив.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, згідно з п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, яким передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (посвідчення 1-ї категорії, серія НОМЕР_1 , видане 16 грудня 2010 року, вкладка № НОМЕР_2 від 16 грудня 2010 року) та інвалідом ІІ групи (довідка до акту огляду МСЕК №013218).

25 лютого 2019 року позивач звернувся до Управління праці та соціального захисту населення Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації із заявою про встановлення статусу інваліда війни та видачу посвідчення інваліда війни.

Листом від 28 лютого 2019 року №3160/35-02/22 Управління праці та соціального захисту населення Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації повідомило позивача, що за результатами розгляду поданих ним документів відсутні підстави для встановлення йому статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", мотивуючи таку відмову відсутністю належних документів, які б засвідчували особисту участь позивача у складі формувань Цивільної оборони.

Вважаючи таке рішення відповідача протиправним, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду з даним адміністративним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що позивач, є ліквідатором наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, та станом на 26 квітня 1986 року працював черговим дозиметристом на Чорнобильській АЕС, отже з урахуванням наказу Чорнобильська АЕС від 19 квітня 1985 року №2с, листа Всесоюзного промислового об`єднання з атомної енергетики Союзатоменерго від 06 грудня 1982 року №672 с позивач був переведеним в структуру Цивільної оборони.

Тому суд першої інстанції доводи відповідача про те, що позивач не був залучений до складу формувань Цивільної оборони вважав безпідставними, а рішення Управління праці та соціального захисту населення Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації, оформленого листом від 28 лютого 2019 року №3160/35-02/22 протиправним.

Колегія суддів погоджується з наведеним висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Законами України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 № 3551-XII (далі - Закон № 3551-XII), Положенням про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 № 302 (далі - Положення № 302).

В силу ст. 4 Закону № 3551-XII, ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.

Перелік осіб, які належать до інвалідів війни, визначений у ст. 7 Закону № 3551-XII.

Пунктом 9 частини другої статті 7 Закону № 3551-XII передбачено, що до інвалідів війни належать також інваліди з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов`язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

Згідно п. 2 Положення № 302, посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни та інших осіб, на яких поширюється чинність Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту , на основі котрого надаються відповідні пільги і компенсації.

Відповідно до п. 10 Положення № 302 Посвідчення інваліда війни видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності.

Інвалідам війни, в яких групу інвалідності встановлено без терміну перегляду, видаються безтермінові посвідчення, іншим - на період встановлення групи інвалідності. У разі продовження медико-соціальною експертною комісією терміну чи зміни групи інвалідності в посвідчення (на правій внутрішній стороні) вклеюється новий бланк, до якого вносяться відповідні записи. Записи в бланку завіряються відповідно до п. 8 цього Положення.

Отже, з наведеного слідує, що статус інваліда війни з підстав, визначених у пункті 9 частини другої статті 7 Закону № 3551-XII, надається за наявності в особи сукупності таких обов`язкових умов:

1) залучення особи до складу формувань Цивільної оборони;

2) отримання інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

При цьому, наділяючи осіб, які приймали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, правом на отримання статусу ветерана війни (інваліда війни), законодавець у Законі № 3551-XII та Положенні № 302 не визначив родових ознак формувань Цивільної оборони, на склад яких поширюються зазначені пільги, та/або переліку документів, які б підтверджували факт участі осіб у складі формувань ЦО. Тому, зазначені обставини підлягають встановленню в кожному випадку індивідуально, з урахуванням обставин справи.

Так, Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18.03.1976 № 1111, та Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим наказом начальника ІДО СРСР від 06.06.1975 № 90, було передбачено, що формування ЦО, у тому числі і невоєнізовані, створювались для виконання заходів з ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також при ліквідації аварій, катастроф, стихійних сил, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на те, що позивачу встановлено інвалідність внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

На підтвердження участі у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі невоєнізованого формування Цивільної оборони позивачем надано, зокрема, довідку Державного спеціалізованого підприємства Чорнобильська АЕС №18/3-3535, витяг з трудової книжки, табель обліку робочого часу Чорнобильська АЕС за квітень 1986 року, наказ Чорнобильська АЕС від 19 квітня 1985 року №2с, лист Всесоюзного промислового об`єднання з атомної енергетики Союзатоменерго від 06 грудня 1982 року №672 с.

З наданих позивачем документів вбачається, що позивач у період з 02 лютого 1981 року по 01 червня 1989 року працював черговим дозиметристом на Чорнобильській АЕС та 26-27 квітня 1986 року здійснював заходи по ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС. При цьому відповідно до наказу Чорнобильська АЕС від 19 квітня 1985 року №2с створено пункт управління цивільної оборони Чорнобильської АЕС та створено формування Цивільної оборони на Чорнобильській АЕС.

Листом Всесоюзного промислового об`єднання з атомної енергетики Союзатоменерго від 06 грудня 1982 року №672с визначено, що переведення роботи персоналу в структуру Цивільної оборони є обов`язковим при виникненні гіпотетичної аварії на атомній станції або введення періоду Загальна готовність ЦО .

Враховуючи те, що позивач, є ліквідатором наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, та станом на 26 квітня 1986 року працював черговим дозиметристом на Чорнобильській АЕС, відповідно до наказу Чорнобильська АЕС від 19 квітня 1985 року №2с, листа Всесоюзного промислового об`єднання з атомної енергетики Союзатоменерго від 06 грудня 1982 року №672 с, табелю обліку робочого часу Чорнобильська АЕС за квітень 1986 року колегія суддів дійшла висновку, що позивач був переведеним в структуру Цивільної оборони.

Отже, з системного аналізу матеріалів цієї справи вбачається, що позивач брав участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.

Таким чином, позивач відповідає наведеним вище обов`язковим умовам, сукупність яких є імперативною правовою підставою для надання статусу інваліда війни.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність у позивача права на встановлення статусу особи з інвалідністю відповідно до пункту 9 частини другої статті 7 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту та видачу відповідного посвідчення.

За таких обставин, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для визнання протиправним та скасування рішення відповідача, оформленого листом від 28 лютого 2019 року №3160/35-02/22.

Крім цього, колегія суддів вважає, що оскільки позивачем надано належні і допустимі докази наявності підстав для встановлення йому статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі відповідного посвідчення, передбачених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту , то наявні підстави щодо зобов`язання відповідача встановити позивачу статус особи з інвалідністю з видачею відповідного посвідчення.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції та не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Наведені доводи апелянта свідчать про надмірний формалізм та правовий пуризм, застосування якого є неприпустимим, тим більше, при вирішенні питання щодо захисту конституційного права особи.

При цьому, колегія суддів приймає до уваги правовий підхід, закладений ЄСПЛ при вирішенні справи Сутяжник проти РФ (рішення від 25.04.2018) та застосований Верховним Судом у справах №№ 826/5575/17, 910/10616/17, відповідно до якого надмірне прагнення до чистоти, переваги форми над змістом є правовим пуризмом.

Відповідно до вимог частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 цього Кодексу передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, який відповідачем в даному випадку не виконаний.

При цьому, у рішення ЄСПЛ по справі "Ґарсія Руіз проти Іспанії" (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, суд зазначив, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 червня 2020 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Головуючий суддя: Шурко О.І.

Судді: Василенко Я.М.

Ганечко О.М.