Постанова

від 16.03.2021 по справі 707/2417/17

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2021 року

м. Черкаси

Справа № 707/2417/17 Провадження № 22-ц/821/354/21 категорія: 302000000

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Василенко Л. І.,

суддів: Бородійчука В. Г., Карпенко О. В.,

секретаря: Винник І. М.,

учасники справи:

позивач: Черкаська місцева прокуратура,

відповідачі: Свидівоцька сільська рада Черкаського району Черкаської області, ОСОБА_1 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача: Черкаське регіональне управління водних ресурсів,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача: ОСОБА_2 , приватний нотаріус Черкаського міського нотаріального округу Левицька Елеонора Антонівна,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу Черкаської обласної прокуратури на рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 15 грудня 2020 року у справі за позовом заступника керівника Черкаської місцевої прокуратури до Свидівоцької сільської ради Черкаського району Черкаської області, ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача: Черкаське регіональне управління водних ресурсів, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача: ОСОБА_2 , приватний нотаріус Черкаського міського нотаріального округу Левицька Елеонора Антонівна, про визнання незаконним та скасування рішення Свидівоцької сільської ради Черкаського району Черкаської області, рішення державного реєстратора, витребування земельної ділянки, у складі головуючого судді: Смоляра О. А., повний текст рішення складено 18 грудня 2020 року,

в с т а н о в и в :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року заступник керівника Черкаської місцевої прокуратури звернувся в суд з позовом до Свидівоцької сільської ради Черкаського району Черкаської області, ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Черкаське регіональне управління водних ресурсів, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_2 , приватний нотаріус Черкаського міського нотаріального округу Левицька Е. А., про визнання незаконним та скасування рішення Свидівоцької сільської ради Черкаського району, рішення державного реєстратора, витребування земельної ділянки.

Позовна заява мотивована тим, що рішенням Свидівоцької сільської ради Черкаського району № 42-4 від 29.08.2014, надано дозвіл ОСОБА_2 на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_1 , за кадастровим номером 7124986000:04:007:0090, загальною площею 0,0965 га для ведення особистого селянського господарства.

Рішенням сесії Свидівоцької сільської ради Черкаського району № 47-5 від 23.12.2014 Про затвердження проектів із землеустрою та надання земельних ділянок у власність громадянам , затверджено проект землеустрою та надано ОСОБА_2 у власність земельну ділянку за кадастровим номером 7124986000:04:007:0090 загальною площею 0,0965 га для ведення особистого селянського господарства.

Вважає, що рішення сесії Свидівоцької сільської ради Черкаського району № 47-5 від 23.12.2014 підлягає визнанню протиправним та скасуванню, оскільки не відповідає вимогам чинного земельного законодавства, зокрема, в частині неможливості перебування земель, зайнятих прибережними захисними смугами у приватній власності, в частині порушення порядку встановлення цільового призначення земельної ділянки, відсутності погодження проекту землеустрою центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства, відсутності погодження проекту землеустрою структурним підрозділом обласної державної адміністрації у сфері охорони навколишнього природного середовища, не проведення обов`язкової експертизи землевпорядної документації.

Зазначає, що на підставі розпорядження голови Черкаської РДА № 320 від 18.07.1996 Черкаському колективному сільськогосподарському рибопромисловому підприємству імені Шевченка (в подальшому приватному акціонерному товариству імені Шевченка) видано Державний акт на право постійного користування серії ЧР №17-79 від 18.07.1996.

На підставі договору купівлі-продажу від 07.11.2007, укладеного між акціонерним товариством імені Шевченка та громадянами: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , посвідченого приватним нотаріусом Черкаського районного нотаріального округу Веліковим А. І. нерухоме майно, розташоване по АДРЕСА_2 перейшло у спільну часткову власність, в рівних частках до вказаних фізичних осіб.

В подальшому, на підставі договору дарування від 04.12.2013, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 , у власність останнього, безоплатно, передано частку нерухомого майна ОСОБА_6 за адресою АДРЕСА_1 .

Рішенням державного реєстратора Черкаського районного управління юстиції

№ 13914234 від 20. 06.2014 за Свидівоцькою сільською радою Черкаського району зареєстроване право власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 7124986000:04:007:0086, загальною площею 0,61 га та за результатами її поділу сформовано 7 земельних ділянок, які відведено у власність громадянам, у тому числі і ОСОБА_2 .

Вказує, що ВБН 33-4759129-03-05-92 Проектування, упорядкування та експлуатація водоохоронних зон водосховищ надають визначення прибережних смуг, як природотехнічного елементу водоохоронної зони, що включає: пляжі, відмілини, берегові уступи, мілководдя і прибережні острови, зсувні ділянки, осипи, непридатні для використання землі.

При цьому, п. 2.5 норм визначає, що внутрішньою межею прибережної смуги є акваторіальний рубіж мілководної зони. В свою чергу, мілководною зоною відповідно до ВБН є акваторія водоймища, що обмежена лінією нормального підпірного рівня (НПР) і глибиною до 2м.

Нормальний підпірний рівень Кременчуцького водосховища, відповідно до його водогосподарського паспорту, встановлений на позначці 81,00 мБс.

Для встановлення обставин перебування спірних земельних ділянок в межах прибережної-захисної смуги Кременчуцького водосховища ДП Черкаський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою здійснено всі необхідні обміри та визначено фактичну відстань земельних ділянок від урізу води та визначено розміри та межі прибережної захисної смуги.

Згідно проведених ДП Черкаський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою геодезичних обмірів, спірні земельні ділянки у повному обсязі входять до нормативно визначеної законодавством 100-метрової зони прибережної захисної смуги Кременчуцького водосховища.

З огляду на викладене, земельна ділянка, що відведена у приватну власність на підставі спірного розпорядження має у своєму складі землі водного фонду - прибережено захисну смугу Кременчуцького водосховища.

Тому вважає, що затвердження проекту та передача у приватну власність земельної ділянки ОСОБА_2 порушує вимоги Земельного та Водного кодексів України в частині неможливості перебування таких земель у приватній власності. Вказане твердження має самостійне значення з точки зору визнання незаконним та скасування акта органу державної влади в порядку ст. 21 ЦК України.

Крім того, при розробці проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у приватну власність за рахунок земель, які знаходяться в межах прибережної захисної смуги, необхідна наявність висновку Департаменту екології та природних ресурсів Черкаської обласної державної адміністрації.

Водночас, рішення Свидівоцькою сільською радою Черкаського району щодо затвердження будь-якої проектної документації із встановлення розмірів та меж прибережної захисної смуги Кременчуцького водосховища, в межах спірної земельної ділянки, не приймалось. Вказане підтверджується листом Свидівоцької сільської ради

№ 525/02-75 від 25.07.2017.

Також зазначає, що на підставі договору купівлі-продажу № 6485 від 01.01.2017, посвідченого приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Левицькою Е. А., речове право на спірну земельну ділянку перейшло до

ОСОБА_1 .

На посвідчення переходу відповідного речового права від ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , державним реєстратором реєстру речових прав на нерухоме майно, в особі приватного нотаріусу Черкаського міського нотаріального округу

Левицькою Е. А. винесено рішення № 35940763 від 01.07.2017 із одночасним внесенням відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Оскільки спільна земельна ділянка загальною площею 0,0965 га, розташована в адміністративних межах Свидівоцької сільської ради Черкаського району, в межах населеного пункту, за кадастровим номером 7124986000:04:007:0090 вибула з власності держави в особі територіальної громади не з її волі, остання має бути витребувана із незаконного володіння ОСОБА_1 , як добросовісного набувача на користь територіальної громади с. Свидіок, в особі Свидівоцької сільської ради.

Щодо права звернення в суд із даним позовом, прокуратурою було зазначено, що а ні Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області, а ні Черкаська обласна державна адміністрація не уповноважені на розпорядження спірною земельною ділянкою, як такою, що містить у своєму складі землі водного фонду, а Свидівоцька сільська рада Черкаського району, уповноважена державою на здійснення відповідних функцій щодо розпорядження спірною земельною ділянкою від імені територіальної громади, має процесуальний статус відповідача, тому прокурор має підстави для здійснення представництва інтересів держави у якості позивача у справі.

Просив суд визнати незаконним та скасувати рішення Свидівоцької сільської ради Черкаського району № 47-5 від 23.12.2014 Про затвердження проектів із землеустрою та надання земельних ділянок у власність громадянам , в частині: відведення ОСОБА_2 земельної ділянки, розташованої в адміністративних межах Свидівоцької сільської ради Черкаського району, в межах населеного пункту за кадастровим номером 7124986000:04:007:0090, загальною площею 0,0965 га.

Визнати недійсним Свідоцтво на право власності на земельну ділянку площею 0,0965 га серії НОМЕР_2 від 30.12.2014, видане ОСОБА_2 .

Визнати недійсним договір купівлі-продажу № 6485 від 01.07.2017 укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Левицькою Е. А.

Скасувати рішення державного реєстратора Черкаського районного управління юстиції № 35940763 від 01.07.2017 про реєстрацію прав власності на земельну ділянку, розташовану в адміністративних межах Свидівоцької сільської ради Черкаського району, в межах населеного пункту за кадастровим номером 7124986000:04:007:0090, загальною площею 0,0965 га на підставі договору купівлі-продажу № 6486

від 01.07.2017.

Витребувати у ОСОБА_1 земельну ділянку, розташовану в адміністративних межах Свидівоцької сільської ради Черкаського району, в межах населеного пункту за кадастровим номером 7124986000:04:007:0090, загальною площею 0,0965 га, що належить їй на підставі договору купівлі-продажу № 6486 від 01.07.2017, посвідченого приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Левицькою Е. А. на користь громади с. Свидівок, в особі Свидівоцької сільської ради Черкаського району.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 15 грудня 2020 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що оскільки спірна земельна ділянка знаходиться у межах населеного пункту с. Свидівок, надана сільською радою за рахунок раніше сформованої земельної ділянки, яка перебувала у постійному користуванні юридичної особи, а проект землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги на час винесення оскаржуваного рішення не розроблений, неможна виходити з того, що безперечно розмір захисної смуги становить 100 метрів від урізу води, оскільки у даному разі цей розмір повинен бути встановлений з урахуванням конкретних умов забудови. На спірній земельній ділянці коли існувала рибартіль знаходились нежитлові комплекси, які згодом перейшли у власність відповідача.

Отже, оскаржуване рішення Свидівоцької сільської ради № 47-5 від 23.12.2014 Про затвердження проектів із землеустрою та надання земельних ділянок у власність громадянам , в частині: відведення ОСОБА_2 земельних ділянок, розташованих в адміністративних межах Свидівоцької сільської ради Черкаського району, в межах населеного пункту, сільською радою прийнято у межах повноважень, у відповідності до вимог статей 186, 186-1 ЗК України, з урахуванням відомостей, викладених у висновках про погодження проекту землеустрою органів, на які державою покладено функції щодо здійснення контролю за використанням земель. Крім того, за таких обставин відсутні підстави і для визнання недійсним свідоцтва про право власності та скасування рішення державного реєстратора, на підставі якого зареєстровані речові права на спірну земельну ділянку.

А враховуючи відмову в цій частині позову, суд дійшов висновку, що інші позовні вимоги, як похідні, теж не підлягають задоволенню.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі, поданій 16 січня 2021 року, Черкаська обласна прокуратура, вважаючи рішення суду таким, що ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального та порушенням норм процесуального права, просила його скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

Стягнути з відповідачів на користь Черкаської обласної прокуратури судові витрати за подачу позову та апеляційної скарги.

Апеляційна скарга мотивована тим, що спірна земельна ділянка перебувала у постійному користуванні Черкаського колективного сільськогосподарського рибпромислового підприємства імені Шевченка на підставі Державного акта на право постійного користування землею Серії ЧР №17-79 від 18.07.1996.

20.06.2014 за Свидівоцькою сільською радою Черкаського району зареєстроване право власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 7124986000:04:007:0086, загальною площею 0,61 га та за результатами її проділу, зокрема, сформовано земельну ділянку, яка в подальшому передана ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства.

Тобто, на думку скаржника, відбулась неправомірна зміна цільового призначення земельних ділянок із земель водного фонду Кременчуцького водосховища на землі сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства, оскільки законодавством України не передбачено можливості надання у приватну власність громадянам земель водного фонду для особистого селянського господарства.

Зазначає, що факт віднесення спірної земельної ділянки до земель сільськогосподарського призначення не спростовує факту перебування її в межах прибережної захисної смуги.

В даному випадку проект землеустрою для встановлення прибережної захисної смуги не розроблявся і не погоджувався компетентними органами, отже і її межі, окрім нормативно встановлених, визначені чи виділені не були.

Вказує, що для встановлення обставин перебування спірних земельних ділянок в межах прибережно-захисної смуги Кременчуцького водосховища, в ході досудового розслідування кримінального провадження № 12016250270000855 від 06.07.2016 проведено комплексну судову земельно-технічну та оціночну експертизу вказаних земельних ділянок, відведених ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,

ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства.

Пунктом 2 висновку судової експертизи № 19/13-3/279-СЕ/17 від 06.06.2018, визначено, що земельна ділянка площею 0,0965 га, кадастровий номер 7124986000:04:007:0090 повністю потрапляє до меж прибережної захисної смуги Кременчуцького водосховища.

Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції

Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 25 січня 2021 року відкрито провадження у справі.

Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 04 лютого 2021 року розгляд справи призначено на 03 березня 2021 року на 14:00 год. з повідомленням учасників справи про дату, час та місце розгляду справи. В подальшому розгляд справи відкладено на 16 березня 2021 року на 14:00 год.

Фактичні обставини справи

Згідно з рішенням виконкому Черкаської районної ради народних депутатів від 10.06.1969 затверджено акт на право користування землею Черкаській рибартилі

ім. Шевченка. Вважати, що землекористування рибартилі ім. Шевченка розміщується на 8-ми окремих земельних ділянках (т.1 а.с. 30 зворот).

Відповідно до довідки Земельних ресурсів Черкаського району № 76а/2, в постійному користуванні рибколгоспу ім. Шевченка, згідно земельно-облікових документів, станом на 01.01.1995, знаходиться 623,0 га земель, з них: на території Свидівоцької сільської ради народних депутатів - 0,6 га (т.1 а.с. 32 зворот).

З акту погодження на місцевості зовнішньої межі земельної ділянки рибколгоспу ім. Шевченка від серпня 1995 року вбачається, що фактична загальна площа земельної ділянки розташованої у с. Дахнівка становить 0,61 га. Суміжним землекористувачем є Черкаське РУВР (т.1 а.с. 33 зворот).

Згідно висновків про погодження місцерозташування, розміру і цільового використання земельних ділянок рибколгоспу ім. Шевченка, відділ архітектури і будівництва Черкаського району, відділ земельних ресурсів Черкаського району, районна санітарно-епідеміологічна станція, інспекція екологічної безпеки в Черкаському району, Свидівоцька сільська рада та Черкаське регіоналне управління водних ресурсів погодили місцерозташування земельних ділянок рибколгоспу ім. Шевченка загальною площею 710,0 га. З них на території Свидівоцької сільської ради народних депутатів розташовано - 0,61 га (т.1 а.с. 34-36).

Розпорядженням голови Черкаської районної державної адміністрації від 18.07.1996 № 320 затверджено матеріали справи про встановлення зовнішніх меж землекористування для підготовки та видачі державного акта на право постійного користування землею Черкаському колективному сільськогосподарському рибопромисловому підприємству ім. Шевченка, загальною площею 710,21 га, в тому числі: в адмінмежах Свидівоцької сільської ради народних депутатів - 0,61 га (т. 1, а.с. 37).

Згідно Державного акта на право постійного користування землею Серія ЧР 17-79 від 5 серпня 1996 року Черкаському колективному сільськогосподарському рибопромисловому підприємству ім. Шевченка с. Червона Слобода у постійне користування надано 710,21 га земельних ділянок (т.1 а.с. 38).

Відповідно до Свідоцтва на право власності на нерухоме майно від 19.09.2007, комплекс по АДРЕСА_2 належить акціонерному сільськогосподарському риболовецько-промисловому товариству закритого типу ім. Шевченка на підставі рішення виконавчого комітету Свидівоцької сільської ради від 29.08.2007 (т.1 а.с. 42).

Згідно договору купівлі-продажу від 07.11.2007, акціонерне сільськогосподарське риболовецько-промислове товариство закритого типу ім. Шевченка продало ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , комплекс, який розташований на земельній ділянці Свидівоцької сільської ради, яка надана продавцю в постійне користування, згідно Державного акта на право постійного користування, серії ЧР №17-79 (т.1 а.с. 44-46).

З витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 20.12.2007 вбачається, що комплекс по АДРЕСА_2 на праві приватної власності, в частках по 1/5 належав: ОСОБА_12 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (т.1 а.с. 47).

На підставі висновку КП ЧООБТІ щодо технічної можливості виділу в натурі частки з об`єкта нерухомого майна від 28.10.2013 ОСОБА_12 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 провели виділення в натурі часток з об`єкта нерухомого майна (т.1 а.с. 48-49).

Згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно за ОСОБА_12 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 зареєстроване вказане майно за окремими адресами АДРЕСА_2 , а саме: 5/1, 5/2, 5/3, 5/4 (т.1 а.с. 49 зворот).

На підставі договору дарування від 04.12.2013, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 , у власність останнього, безоплатно, передано нежитлові приміщення, а саме: складське приміщення з прибудовою під літерами Е-1, с - приміщення за номерами з 10-1 по 18-1, 18-2, загальною площею 114,1 м2, будинок відпочинку з відкритою верандою під літерами К-1, к , загальною площею 51,6 м2, огорожу під № 1 , свердловину під № 5, колодязь під № 6. Нежитлові приміщення, що перейшли у власність ОСОБА_2 розташовані по АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 59 (зворот)-60).

Згідно заяви від 04.04.2014 року ПАТ ім. Шевченка, яке є правонаступником акціонерного сільськогосподарського риболовецько-промислового товариства закритого типу ім. Шевченка, в особі директора, посвідченої нотаріусом, директор ознайомлений з рішенням Свидівоцької сільської ради за №31-12 від 30.08.2013 та не заперечує щодо оформлення Свидівоцькою сільською радою земельної ділянки № ІІ загальною площею 0,61 га (т. 1 а. с. 59).

Відповідно до рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 20.06.2014 року 13914243, Свидівоцька сільська рада зареєструвала за собою право комунальної власності на земельну ділянку 712498600:04:007:0086, площею 0,61 га, з цільовим призначенням - для сільськогосподарського використання, що розташована на території Свидівоцької сільської ради, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 20.06.2014 року (т.1 а.с. 53-54).

Згідно з рішенням Свидівоцької сільської ради від 29.08.2014 №42-4 надано дозвіл ОСОБА_2 , на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність площею 0,0965 га для ведення особистого селянського господарства в АДРЕСА_1 . Пунктом 8 даного рішення вирішено, що рішення сесії сільської ради від 24.122013 №34-9 Про надання дозволу громадянам на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для обслуговування об`єктів нерухомості вважати таким, що втратило чинність (т.1 а.с. 52 зворот).

15.12.2014 року відділом регіонального розвитку, містобудування та архітектури Черкаської районної державної адміністрації погоджено відведення земельної ділянки площею 0,0965 га, що розташована у АДРЕСА_1 , у власність ОСОБА_2 (т.1 а.с. 57 зворот).

На підставі Договору № 278 від 03.11.2014 розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_2 , площею 0,0965 га, для ведення особистого селянського господарства в АДРЕСА_1 (т.1 а.с. 50-51).

Згідно висновку Управління Держземагенства у Черкаському районі Черкаської області від 23.12.2014 погоджено проект із землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_2 , площею 0,0965 га, для ведення особистого селянського господарства в АДРЕСА_1 (т.1 а.с. 58).

Рішенням Свидівоцької сільської ради Черкаського району № 47-5 від 23.12.2014 Про затвердження проектів із землеустрою та надання земельних ділянок у власність громадянам , затверджено проект та надано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , розташовану в адміністративних межах Свидівоцької сільської ради Черкаського району, в межах населеного пункту (т.1 а.с. 23).

04.12.2014 державним реєстратором реєстру речових прав на нерухоме майно, в особі приватного нотаріусу Черкаського міського нотаріального округу Левицької Е. А., проведено державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_2 на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , розташовану в адміністративних межах Свидівоцької сільської ради Черкаського району (т.1 а.с. 83-84).

Згідно договору купівлі-продажу № 6485 від 01.01.2017, посвідченого приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Левицькою Е. А., речове право на спірну земельну ділянку перейшло до ОСОБА_1 (т.1 а.с. 70).

01.07.2017 державним реєстратором реєстру речових прав на нерухоме майно, в особі приватного нотаріусу Черкаського міського нотаріального округу Левицької Е. А., проведено державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку (т.1 а.с. 68).

Згідно з листом ДП Черкаський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою від 17.10.2017 № 3036, зокрема, земельна ділянка площею 0,0965 га, кадастровий номер 7124986000:04:007:0090, розташована по

АДРЕСА_2 , за геодезичними обмірами в натурі (на місцевості) по визначенню геодезичних координат точок зовнішньої межі, розташована на відстані меншій ніж 100 м. від лінії нормального підпірного рівня (відмітка 81,00 мБС) Кременчуцького водосховища (т.1 а.с. 62).

Відповідно до листа Свидівоцької сільської ради від 25.07.2017 року № 525/02-75 проект землеустрою по встановленню прибережно-захисної смуги на території Свидівоцької сільської ради не розроблявся, межі в натуру не виносилися (т.1 а.с. 65).

Згідно з листом Управління екології та природних ресурсів від 30.06.2017 № 02-45/1939, документація із землеустрою щодо відведення земельних ділянок, розташованих в адміністративних межах Свидівоцької сільської ради за кадастровими номерами 7124986000:04:007:0092; 7124986000:04:007:0091; 7124986000:04:007:0094; 7124986000:04:007:0090 (виділена ОСОБА_2 ); 7124986000:04:007:0093; 7124986000:04:007:0088; 7124986000:04:007:0089, станом на 30.06.2017 не надходила (т.1 а.с. 67).

Відповідно до листа Державного агентства водних ресурсів від 21.08.2017 №167-13391 вих. 17, проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок, розташованих в адміністративних межах Свидівоцької сільської ради Черкаського району, Держводагентством не погоджувалися (т.1 а.с. 72).

Згідно з листом сектору Черкаській області держводагенства від 30.08.2017 № 767/48/30-17, проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок, розташованих в адміністративних межах Свидівоцької сільської ради Черкаського району на погодження до сектору у Черкаській області Держводагенства, за період з 01.12.2015 по 28.08.2017 не надходили (т.1 а.с. 73).

Листом Черкаське регіональне управління водних ресурсів від 28.07.2017 № 563/11 повідомило Черкаську місцеву прокуратуру про те, що, виходячи з наданої копії кадастрової карти, земельні ділянки знаходяться в межах пікетів 62-64 Будище-Свидівської захисної дамби, тобто на відстані 1,1-1,3 км. від Будище-Свидівоцької насосної станції №2 в сторону м. Черкаси. На зазначені у листі земельні ділянки управління висновків та погоджень не надавало. Технічно-експлуатаційна зона дамби має ширину 116,0 м. від гребня дамби в сторону Кременчуцького водосховища, де заборонена будь-яка господарська діяльність. За достовірність інформації управління не несе відповідальність через те, що на публічній кадастровій карті Державною службою України з питань картографії та кадастру здійснюються заходи із виправлення помилок (т.1 а.с. 75).

В листі Управління контролю з використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області від 16.11.2017 зазначено, що відсутність окремого проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри визначені законом. Отже, рішення Свидівоцької сільської ради від 23.12.2014 року № 47-5 про затвердження проектної документації та відведення у власність громадянам земельних ділянок в АДРЕСА_2 , для ведення особистого селянського господарства, прийнято з порушенням вимог ст.ст. 59, 60, 186-1 ЗК, ст. 88 ВК та ст. 50 ЗУ Про землеустрій (т.1 а.с. 80-81).

Згідно з висновком експерта НДЕКЦ від 06.06.2018 №19/13-3/279-СЕ/17? земельна ділянка площею 0,0963 га, кадастровий номер 7124986000:04:007:0090 повністю потрапляє до меж прибережної захисної смуги Кременчуцького водосховища (т. 1 а. с. 216-246).

Мотивувальна частина

Позиція Черкаського апеляційного суду

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Мотиви, з яких виходить Черкаський апеляційний суд, та застосовані норми права

Згідно зі ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу.

Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з принципом диспозитивності (ст. 13 ЦПК України) суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ст. 49 ЦПК України).

Частинами 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції приведеним вимогам закону не відповідає.

Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За загальним правилом, кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч. 1 ст. 15 ЦК України).

Відтак, дана норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес.

Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Статтею 6 Конституції України передбачено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах (ч. 2 ст. 4 ЦПК України).

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 ЗУ Про прокуратуру прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (п. 76)).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) звертав увагу на те, що сторонами цивільного провадження є позивач і відповідач. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (рішення від 15 січня 2009 року в справі Менчинська проти Росії (Menchinskaya v. Russia, заява № 42454/02, § 35)).

Згідно з ч. 4 ст. 23 ЗУ Про прокуратуру наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (ч. 4 та ч. 5 ст. 56 ЦПК України).

Якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 70)).

Прокурор, звертаючись з позовом, зазначив про те, що звернення в суд з окресленим позовом, спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання про безоплатну передачу земельної ділянки з державної власності у приватну та повернення територіальній громаді с. Свидівок, в особі Свидівоцької сільської ради земельної ділянки, яка незаконно вибула з її користування.

Вказував, що спірна земельна ділянка містить у своєму складі землі водного фонду, зокрема прибережну захисну смугу Кременчуцького водосховища, Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області та Черкаська державна адміністрація не уповноважені на розпорядження вказаною категорією земель.

При цьому, зазначав, що особою, уповноваженою державою для здійснення відповідних функцій щодо розпорядження спірною земельною ділянкою від імені територіальної громади є Свидівоцька сільська рада, яка не може бути позивачем у даній справі, оскільки її процесуальний статус визначено у якості відповідача.

З огляду на те, що порушення інтересів територіальної громади відбулося внаслідок прийняття органом місцевого самоврядування, який є одним зі співвідповідачів, незаконних рішень, прокурор звернувся до суду як самостійний позивач в інтересах держави, що виражаються в інтересах частини Українського народу - членів територіальної громади, яка є власником земельної ділянки.

Крім того, прокурор наголошував на особливому режимі прибережних захисних смуг, їх значенні у формуванні водно-екологічного правопорядку та забезпеченні екологічної безпеки населення України, указав на необхідність захисту як інтересів територіальної громади, позбавленої права власності на земельну ділянку, так і публічного, суспільного інтересу як інтересу державного.

Більше того, у збереженні прибережних захисних смуг виражаються загальнодержавні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (ч. 3 ст. 13, ч. 7 ст.41, ч. 1 ст. 50 Конституції України).

У даній справі, Свидівоцька сільська рада Черкаського району Черкаської області є органом, уповноваженим державою за змістом ст. 14 Конституції України та ст. 26 ЗУ Про місцеве самоврядування в Україні на розпорядження спірною земельною ділянкою, та відповідно до ст. 387 ЦК України є особою, яка може витребувати таке майно з чужого незаконного володіння.

З огляду на те, що предметом спору є скасування рішення Свидівоцької сільської ради Черкаського району Черкаської області, то її процесуальний статус у справі визначений у якості відповідача. За таких обставин здійснення представництва у цій справі прокурором у якості позивача є обґрунтованим і узгоджується з нормами ст. 131-1 Конституції України, ст. 45 ЦПК України, ст. 23. ЗУ Про прокуратуру , адже відсутній орган, який може захистити інтереси держави (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (п. 40).

Проте, за певних обставин прокурор може звертатися до суду в інтересах держави і в особі органу місцевого самоврядування, зокрема тоді, коли цей орган є стороною правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. Оскільки таку позовну вимогу вправі заявити, зокрема, будь-яка сторона правочину, відповідний орган як така сторона може бути позивачем. У такій ситуації прокурор для представництва інтересів держави в особі компетентного органу як сторони правочину має продемонструвати, що цей орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист відповідних інтересів, не реагуючи на повідомлення прокурора про наявність підстав для звернення до суду (абзац третій частини четвертої статті 23 Закону України Про прокуратуру ; також висновки, висловлені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (пункти 77-83)).

Аналогічна позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд відхиляє доводи відповідачів та третьої особи ОСОБА_2 щодо відсутності у прокурора повноважень та недоведеності необхідності звернення у суд з цим позовом.

Статтями 13 та 14 Конституції України передбачено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності українського народу, від його імені права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до ст. 12 ЗК України, п. 34 ч. 1 ст. 26 ЗУ Про місцеве самоврядування в Україні рада здійснює передачу у власність або надання у користування земельної ділянки виключно відповідно до закону та у порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

За змістом ст. 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Згідно з ч. 1 ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (ч. 1 ст. 155 ЗК України).

Згідно зі ст. ст. 19, 20 ЗК України, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі й землі водного фонду; віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Подібний порядок встановлено й для зміни цільового призначення земель, що згідно із ч. 2 ст. 20 ЗК України проводиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 58 ЗК України та ст. 4 ВК України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами; землі зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Таким чином, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об`єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню й належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції.

Чинним законодавством установлено особливий правовий режим використання земель водного фонду.

Так, ст. 59 ЗК України передбачає обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність та встановлює можливість використання таких земель для визначених цілей на умовах оренди. Відповідно ж до ч. 4 ст. 84 ЗК України землі водного фонду не можуть передаватись у приватну власність, крім випадків, передбачених законодавством.

Випадки передачі земель водного фонду до приватної власності, зокрема громадян, передбачені положеннями ч. 2 ст. 59 ЗК України.

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми (ч. 2 ст. 59 ЗК України).

Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об`єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об`єктів портової інфраструктури та інших об`єктів водного транспорту. Землі водного фонду можуть бути віднесені до земель морського і річкового транспорту в порядку, встановленому законом (ч. 4 ст. 59 ЗК України).

Отже, за змістом зазначених норм права, землі під водними об`єктами загальнодержавного значення, зокрема зайняті поверхневими водами: водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки) і каналами; іншими водними об`єктами; підземними водами та джерелами; внутрішніми морськими водами та територіальним морем, як землі, зайняті водним фондом України, а також прибережні захисні смуги вздовж річок (у тому числі струмків та потічків), морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм не могли передаватись у власність громадян, оскільки є землями водного фонду України.

За положеннями ст. 60 ЗК України та ст. 88 ВК України (у редакціях, чинних на час виникнення спірних правовідносин) уздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Правовий режим прибережних смуг визначається ст. ст. 60, 62 ЗК України та ст. ст. 1, 88, 90 ВК України.

Відповідно до ст. 61 ЗК України, ст. 89 ВК України, прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. Зокрема, у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; зберігання та застосування пестицидів і добрив; влаштування літніх таборів; для худоби; будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів тощо. Об`єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.

Існування прибережних захисних смуг та їх розмірів передбачене нормами закону (ст. 60 ЗК України, ст. 88 ВК України).

Відповідно до ст. 60 ЗК України, ст. 88 ВК України прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 га - 25 м; для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 га - 50 м; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 м.

Отже, землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які розповсюджується особливий порядок їх використання на надання їх у користування. Такі землі можуть змінювати володільця лише у випадках, прямо передбачених у ЗК України та ВК України.

Крім того, за положеннями ст. 88 ВК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням містобудівної документації.

Містобудівна документація - це затверджені текстові і графічні матеріали, якими регулюється планування, забудова та інше використання територій (ч. 1 ст. 17 ЗУ Про основи містобудування ).

Різновидом містобудівної документації є генеральний план населеного пункту - містобудівна документація, що визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту (п. 2 ч. 1 ст. 1 ЗУ Про регулювання містобудівної діяльності ).

Згідно з п. 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 05 листопада 2004 року № 434, у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об`єктів природоохоронний орган забезпечує їх збереження шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених ст. 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08 травня 1996 року № 486 Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них , з урахуванням конкретної ситуації.

Отже, землі, зайняті поверхневими водами, природними водоймами (озера), водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки), каналами й іншими водними об`єктами, та землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які поширюється окремий порядок надання й використання.

Таким чином, прибережна захисна смуга являє собою частину водоохоронної зони, визначеної законодавством ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено особливий режим.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2020 року, справа № 14-317цс19 (469/1044/17), зауважувала, що відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не означає відсутність самої прибережної захисної смуги.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року, справа № 372/1684/14-ц дійшла висновку, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених ст. 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення.

Надання у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахування обмежень, зазначених у ст. 59 ЗК України, суперечить нормам ст. 83, 84 цього Кодексу.

Наведений висновок узгоджується із позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постановах від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц (провадження № 14-71цс18), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц(провадження № 14-452цс18) (пункт 44), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18) (пункт 53), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19) (пункт 63.2).

З матеріалів справи вбачається та підтверджувалось в процесі розгляду справи Свидівоцькою сільською радою Черкаського району Черкаської області, що нею не приймалось жодних рішень відповідно до ст. 88 ВК України зі встановлення прибережної захисної смуги та відповідно відображення такої смуги у містобудівній документації (т. 1 а. с. 65-66).

Апеляційним судом було достовірно встановлено, що спірна земельна ділянка перебуває в межах прибережно-захисної смуги Кременчуцького водосховища, що зокрема, встановлено в ході досудового розслідування кримінального провадження № 12016250270000855 від 06.07.2016 шляхом проведення судової експертизи. Відповідно до п. 2 висновку судової експертизи № 19/13-3/279-СЕ/17 від 06.06.2018, земельна ділянка площею 0,0965 га, кадастровий номер 7124986000:04:007:0090 повністю потрапляє до меж прибережної захисної смуги Кременчуцького водосховища.

До того ж, згідно з листом ДП Черкаський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою від 17.10.2017 № 3036, зокрема, земельна ділянка площею 0,0965 га, кадастровий номер 7124986000:04:007:0090, розташована по АДРЕСА_2 , за геодезичними обмірами в натурі (на місцевості) по визначенню геодезичних координат точок зовнішньої межі, розташована на відстані меншій ніж 100 м. від лінії нормального підпірного рівня (відмітка 81,00 мБС) Кременчуцького водосховища (т.1 а.с. 62)

В листі Управління контролю з використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області від 16.11.2017 зазначено, що відсутність окремого проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри визначені законом.

Разом з тим, з рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 20.06.2014 № 13914243 вбачається, що Свидівоцька сільська рада під час реєстрації за собою права комунальної власності на земельну ділянку 712498600:04:007:0086, площею 0,61 га, визначила її цільове призначення, як земля з сільськогосподарського використання.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються, зокрема, на землі сільськогосподарського призначення та землі водного фонду (п. а і п. є ч. 1 ст. 19 ЗК України).

Земельна ділянка водного фонду не може передаватися у приватну власність з іншою метою, ніж визначена у ч. 2 ст. 59 ЗК України, а передання цієї ділянки у приватну власність нібито із земель сільськогосподарського призначення є протиправним.

Отже, всупереч вказаних вимог земельного та водного законодавства України Свидівоцькою сільською радою було змінено цільове призначення земель водного фонду на землі сільськогосподарського призначення, а саме земельну ділянку з кадастровим номером 7124986000:04:007:0090, загальною площею 0,0965 га, яка знаходяться в межах прибережної захисної смуги та передана у власність ОСОБА_2 за рахунок земель водного фонду, що є порушенням вимог чинного законодавства.

Зміна цільового призначення земельної ділянки, в подальшому, призвела до вибуття такої земельної ділянки з власності територіальної громади і набуття прав на неї приватною особою.

Тому вимоги прокурора про визнання рішення Свидівоцької сільської ради Черкаського району № 47-5 від 23 грудня 2014 року Про затвердження проектів із землеустрою та надання земельних ділянок у власність громадянам , в частині незаконним та скасування у частині є ефективним способом захисту правомірного інтересу власника, оскільки усуває стан юридичної невизначеності щодо цільового призначення земельної ділянки.

Такого ж висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2020 року, справа № 14-317цс19 (469/1044/17.

Суд першої інстанції у порушення наведених вище вимог закону належним чином не перевірив тверджень прокурора щодо приналежності спірної земельної ділянки до земель водного фонду та не оцінив подані сторонами докази, хоча однією із підстав позову було посилання на те, що спірна земельна ділянка у повному обсязі входить до нормативно визначеної законодавством 100-метрової зони прибережно-захисної смуги Кременчуцького водосховища (р. Дніпро).

Доводи відповідачів щодо недоведеності віднесення земельної ділянки до категорії земель водного фонду суперечать чинному законодавству, що підтверджується, зокрема, правовими позиціями Верховного Суду при розгляді аналогічних спорів, які, в порушення ч. 4 ст. 263 ЦПК України, не були враховані судом першої інстанції.

Отже, рішення Свидівоцької сільської ради від 23.12.2014 № 47-5, в оскаржуваній частині, прийнято з порушенням вимог ст. ст. 19, 20, 59, 60, 186-1 ЗК, ст. 88 ВК та ст. 50 ЗУ Про землеустрій , тому підлягає визнанню незаконним та скасуванню.

Разом з тим, апеляційний суд зауважує, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим кодексом або за результатами аукціону (ч. 1 ст.116 ЗК України).

Тобто, підставою набуття земельної ділянки у власність із земель державної чи комунальної власності є відповідне рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, а не свідоцтво на право власності на земельну ділянку, яке лише посвідчує відповідне право та не має самостійного юридичного значення.

Враховуючи вказане, а також те, що зміна власника земельної ділянки водного фонду можлива лише у випадку, визначеному у ч. 2 ст. 59 ЗК України, для вирішення питання про належність права власності на земельну ділянку та для повернення цієї ділянки власнику визнання недійсним свідоцтва на право власності на земельну ділянку (державного акта) не є необхідним.

Така вимога не є ефективним способом захисту для усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою водного фонду. А тому в її задоволенні необхідно відмовити.

Такої ж думки дійшов Верховний Суд у Постанові від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17.

Щодо решти позовних вимог, то апеляційний суд виходить з наступного.

Частинами 1, 2 ст. 152 ЗК України передбачено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення

будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані із позбавленням права володіння земельною ділянкою.

Статтею 387 ЦК України передбачено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до ст. 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Згідно зі ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Отже, поняття добросовісного набувача пов`язується у ЦК України (ст. ст. 330, 388) з можливістю захисту від власника у разі набуття (придбання) майна. Добросовісним вважається той набувач, який не знав і не мав знати, що набуває майно в особи, яка не має права його відчужувати.

Під час розгляду позову про витребування майна відповідач згідно зі ст. 388 ЦК України має право заперечити проти позову про витребування майна з його володіння шляхом подання доказів відплатного придбання ним цього майна в особи, яка не мала права його відчужувати, про що він не знав і не міг знати (добросовісний набувач).

Тобто, встановлення обставин добросовісності набуття майна підлягає дослідженню судом лише у випадку розгляду позовних вимог про витребування майна в порядку ст. 388 ЦК України.

Разом з цим, з матеріалів справи вбачається, що відповідачі усвідомлювали і знали про місцерозташування спірної земельної ділянки і про те, що вона знаходиться у безпосередній близькості до водойми, а відтак знали або могли знати про те, що така земельна ділянка входить до прибережної захисної смуги, яка має відповідний правовий режим і обмеження, зокрема щодо передачі її у приватну власть.

Для захисту права власника застосовується інститут усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном. Віндикаційний і негаторний позови є взаємовиключними (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 (пункт 114)).

Зазначене вище, виключає можливість застосування віндикаційного позову, який заявив прокурор, як ефективного і належного способу захисту порушеного права територіальної громади.

Тобто, власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц).

Відмова в позові через обрання неналежного способу захисту не перешкоджає територіальній громаді чи прокурору (у разі, якщо громада не здійснюватиме чи неналежно здійснюватиме повноваження із захисту права комунальної власності на спірну земельну ділянку водного фонду, допускаючи продовження порушення такого права після набрання чинності цією постановою) заявити негаторний позов про повернення земельної ділянки її власникові (постанова Великої Палати Верховного Суду від 7 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (пункт 46), а також від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.28)), застосувавши положення ст. 391 ЦК України.

Аналогічні правові висновки у спірних правовідносинах зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17.

Інші доводи, наведені в апеляційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду першої інстанції з їх оцінкою.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно з ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Оскільки судом першої інстанції рішення постановлено з недостатнім і неповним з`ясування обставин, що мають значення для справи, а також те, що рішення суду першої інстанції прийняте з неправильним застосування норм матеріального права, таке рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи часткове задоволення апеляційної скарги та часткове задоволення позовних вимог до відповідача Свидівоцької сільської ради Черкаського району Черкаської області, із останньої на користь Черкаської обласної прокуратури підлягає стягненню 4000 грн судового збору.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Черкаської обласної прокуратури задовольнити частково.

Рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 15 грудня 2020 року - скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким позов заступника керівника Черкаської місцевої прокуратури до Свидівоцької сільської ради Черкаського району Черкаської області, ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача: Черкаське регіональне управління водних ресурсів, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача: ОСОБА_2 , приватний нотаріус Черкаського міського нотаріального округу Левицька Елеонора Антонівна, про визнання незаконним та скасування рішення Свидівоцької сільської ради Черкаського району Черкаської області, рішення державного реєстратора, витребування земельної ділянки задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати рішення Свидівоцької сільської ради Черкаського району № 47-5 від 23 грудня 2014 року Про затвердження проектів із землеустрою та надання земельних ділянок у власність громадянам , в частині: відведення ОСОБА_2 земельної ділянки, розташованої в адміністративних межах Свидівоцької сільської ради Черкаського району, в межах населеного пункту за кадастровим номером 7124986000:04:007:0090, загальною площею 0,0965 га.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути із Свидівоцької сільської ради Черкаського району Черкаської області на користь Черкаської обласної прокуратури 4000 грн судового збору.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України.

Повний текст постанови складено 22 березня 2021 року.

Головуючий Л. І. Василенко

Судді: В. Г. Бородійчук

О. В. Карпенко