Рішення

від 24.03.2021 по справі 186/1670/20

ПЕРШОТРАВЕНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження номер № 2/0186/85/21

Справа № 186/1670/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 березня 2021 року м.Першотравенськ.

Першотравенський міський суд Дніпропетровської області в складі

головуючого - судді Янжули С.А.

при секретарі - Лиман Н.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Першотравенську в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Першотравенської міської ради Дніпропетровської області, ОСОБА_3 , третя особа: приватний нотаріус Першотравенського міського нотаріального округу Баден Анна Євгенівна про визнання дійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна та визнання права власності в порядку спадкування,

ВСТАНОВИВ:

18 грудня 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_2 , Першотравенської міської ради Дніпропетровської області, ОСОБА_3 , третя особа: приватний нотаріус Першотравенського міського нотаріального округу Баден А.Є. про визнання дійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна та визнання права власності в порядку спадкування.

28 грудня 2020 року позивач подав уточнену позовну заяву.

В обґрунтування своїх уточнених позовних вимог посилається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його бабуся - ОСОБА_4 . Його матір - донька спадкодавця ОСОБА_4 - ОСОБА_5 , померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після смерті бабусі відкрилася спадщина у вигляді квартири АДРЕСА_1 , яка належить їй на підставі договору купівлі-продажу, зареєстрованого Павлоградською Товарною Біржею 12 квітня 1996 року за реєстраційним номером №4/25-НДП. На випадок смерті, бабуся - ОСОБА_4 , залишила заповіт, яким належну їй квартиру заповіла позивачу. На момент смерті бабуся він був неповнолітнім, тому для отримання свідоцтва про право на спадщину за заповітом звернувся його батько - ОСОБА_6 .

29 серпня 2018 року приватний нотаріус Першотравенського міського нотаріального округу - Баден А.Є. видала йому постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, якою відмовила йому в отриманні спадщини на цілу квартиру в зв`язку з тим, що ОСОБА_4 була власником лише 1/2 частки спірної квартири, а інша 1/2 частка квартири належить ОСОБА_3 ; документ, що підтверджує право власності на квартиру не відповідає вимогам законодавства, оскільки договір купівлі-продажу зареєстрований на Павлоградській Товарній Біржі, укладений з участю особи, яка не досягла 15 років та не може бути членом товарної біржі, не могла приймати участі в біржовій операції. Однак, від імені ОСОБА_3 , який на момент укладання договору купівлі-продажу, був неповнолітнім, діяла його мати - ОСОБА_4 , вимоги діючого законодавства були дотримані, сторони договору виконали всі його умови, була здійснена державна реєстрація права власності.

Незважаючи на те, що у відповідності до змісту договору купівлі-продажу нерухомого майна ОСОБА_4 діяла від свого імені та як законний представник неповнолітнього ОСОБА_3 , 1982 року народження, право власності на житло було зареєстроване в БТІ саме за ОСОБА_4 . Відповідно до Інформаціє з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності, право власності зареєстроване 21 квітня 2005 року за ОСОБА_4 , частка власності 1/1. Право власності на 1/1 частку квартири ніким не оскаржувалося з 2005 року.

Позивач є єдиним спадкоємцем спадкового майна ОСОБА_4 за заповітом.

Просить суд визнати дійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 12 квітня 1996 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 на Павлоградській Товарній Біржі та зареєстрований в КП "Павлоградське МБТІ" 21 квітня 1999 року; визнати за ним право власності в порядку спадкування за заповітом на вказану квартиру.

Позивач в судове засідання не з`явився, надав заяву про розгляд справи в його відсутність, позовні вимоги підтримав, просить їх задовільнити.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, відзив на позовну заяву не надав, про дату розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суд не сповістив, заяву про розгляд справи в його відсутність не надав.

Представник відповідача - Першотравенської міської ради Дніпропетровської області в судове засідання не з`явилася, відзив на позовну заяву не надала, надала заяву про розгляд справи в її відсутність, просить винести рішення згідно діючого законодавства.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з`явився, відзив на позовну заяву не надав, про дату розгляду справи повідомлений належним чином через оголошення на офіційному веб-сайті "Судова влада України" за останнім відомим місцем реєстрації, про причини неявки суд не сповістив, заяви про розгляд справи в його відсутність, не надходило.

Третя особа - приватний нотаріус Першотравенського міського нотаріального округу в судове засідання не з`явився, надав заяву про розгляд справи в його відсутність.

Враховуючи вимоги ст.247 ЦПК України та ст.6 Конвенції "Про захист прав людини та основних свобод", ратифікованої Законом України 17 липня 1997 року, з метою недопущення затягування розгляду справи, суд вважає за необхідне розгляд справи провести без фіксування судового засідання технічними засобами.

Суд, дослідивши матеріали справи, надані сторонами докази, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги та заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

У ст. 3 ЦК України передбачено, що загальними засадами цивільного законодавства є: 1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; 2) неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; 3) свобода договору; 4) свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; 5) судовий захист цивільного права та інтересу; 6) справедливість, добросовісність та розумність.

Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи та захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Отже об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес і саме воно є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Такі способи захисту передбачені статтею 16 ЦК України.

Згідно ст.ст. 15, 16 ЦК України, ст. 3 ЦПК України кожна особа має право на захист своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, у тому числі й у судовому порядку.

Способами захисту цивільних прав та інтересів, можуть зокрема бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п`ятої статті 13 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту.

Відповідно до Конституції України усі суб`єкти права власності рівні перед законом (частина четверта статті 13); кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю; право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом (частини перша, друга статті 41); правовий режим власності визначається виключно законами України (пункт 7 частини першої статті 92).

Судом встановлено, що 12 квітня 1996 року ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , яка діяла від свого імені та як законний представник неповнолітнього ОСОБА_3 , уклали договір купівлі-продажу нерухомого майна. За вказаним договором ОСОБА_2 продав, а ОСОБА_4 , , яка діяла від свого імені та як законний представник неповнолітнього ОСОБА_3 , купила однокімнатну квартиру, житловою площею 15 кв.м, загальною площею 29,90 кв.м, розташовану по АДРЕСА_2 , яка належала продавцю на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 05 листопада 1993 року Першотравенською державною нотаріальною конторою за №2189 та зареєстрованого Павлоградським БТІ від 29 листопада 1993 року за №5-41.

Вказаний договір купівлі-продажу нерухомого майна укладений на виконання біржового контракту, зареєстрований Павлоградською Товарною Біржею 12 квітня 1996 року за №4/25. На підставі ст.15 Закону України "Про товарну біржу" від 10 грудня 1991 року, вказаний договір зареєстрований Павлоградською Товарною Біржею не підлягає нотаріальному посвідченню.

Згідно довідки КП "Павлоградське міжміське бюро технічної інвентаризації" від 08 грудня 2017 року, право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстроване станом на 21 квітня 1999 року за ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу, зареєстрованого 12 квітня 1996 року Павлоградською товарною біржею за р.4/25-НДП.

ОСОБА_4 за життя, 11 вересня 2014 року, склала заповіт, яким належну їй квартиру АДРЕСА_1 заповіла ОСОБА_1 , 2002 року народження. Заповіт посвідчено приватним нотаріусом Петропавлівського районного нотаріального округу за №1203 від 11 вересня 2014 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла, що підтверджується копією свідоцтва про смерть НОМЕР_1 від 19 квітня 2017 року.

Матеріалами спадкової справи №168/2017 щодо майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , належним чином завірену копію якої долучено до матеріалів справи, встановлено, що 04 грудня 2017 року ОСОБА_1 , що діяв за згодою законного представника (батька) ОСОБА_7 , звернувся до приватного нотаріуса Першотравенського міського нотаріального округу із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом, в якій просив видати йому свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 .

29 серпня 2018 року ОСОБА_1 , що діяв за згодою законного представника (батька) ОСОБА_7 , звернувся до приватного нотаріуса Першотравенського міського нотаріального округу із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом, в якій просив видати йому свідоцтво про право на спадщину за заповітом на всю квартиру АДРЕСА_1 , оскільки, згідно відомостей з Реєстру прав власності на нерухоме майно №1055546 від 29 серпня 2018 року, право власності на спірну квартиру зареєстровано в Реєстрі прав власності на нерухоме майно 21 квітня 2005 року за ОСОБА_4 , в розмірі 1/1 частка, згідно договору купівлі-продажу №4/25-НДП від 12 квітня 1996 року, укладеного Павлоградською товарною біржею.

29 серпня 2018 року приватний нотаріус Першотравенського міського нотаріального округу виніс постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, оскільки ОСОБА_4 була власником лише 1/2 частки спірної квартири, інша 1/2 частка належить ОСОБА_3 ; договір купівлі-продажу спірної квартири укладений за участю особи, яка не досягла 15 років та, отже, не могла бути членом товарної біржі, не могла брати участь у біржовій операції.

Вирішуючи позовні вимоги в частині визнання договору купівлі-продажу №26 в будинку АДРЕСА_3 , укладений 12 квітня 1996 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 на Павлоградській Товарній Біржі та зареєстрований в КП "Павлоградське МБТІ" 21 квітня 1999 року - дійсним, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Згідно з ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (ст. 317 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

З урахуванням положень частини першої статті 15 та статті 392 ЦК власник майна має право пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Виходячи зі змісту наведених норм права, потреба в такому способі захисту права власності виникає тоді, коли наявність суб`єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або ними оспорюється.

Відповідно до вимог частини першої статті 227 ЦК УРСР, чинного на час виникнення спірних правовідносин, договір купівлі-продажу квартири повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією із сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (ст. 47 цього Кодексу).

Статтею 47 ЦК УРСР передбачена обов`язковість нотаріальної форми угоди і наслідки недотримання такої форми.

Відповідно до роз`яснень, які містяться у п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", при розгляді справ про визнання правочинів дійсними суди повинні з`ясувати чи підлягає правочин обов`язковому нотаріальному посвідченню, чому він не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи не втрачена така можливість.

Згідно із частиною другою статті 15 Закону України "Про товарну біржу" (чинного на час укладення спірного договору купівлі-продажу квартири від 12 квітня 1996 року) угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню.

З матеріалів справ вбачається, що при укладенні договору купівлі-продажу нерухомого майна від 12 квітня 1996 року на Павлоградській Товарній Біржі, між сторонами: ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , яка діяла від свого імені та як законний представник неповнолітнього ОСОБА_3 , було досягнуто згоди з усіх істотних умов - предмету і ціни зазначеного договору, що слідує з його тексту.

Зазначений договір зареєстровано згідно чинного законодавства, а саме: 12 квітня 1996 року вказаний договір купівлі-продажу був зареєстрований в Павлоградською Товарною Біржею за номером 4/25-НДП.

Також, відповідно довідки КП "Павлоградське міжміське бюро технічної інвентаризації" від 08 грудня 2017 року, згідно матеріалам інвентаризаційної справи право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_4 та ОСОБА_3 . Дані по реєстрації права власності надані станом на 01 січня 2013 року.

Відповідно до ст. 224 ЦК Української РСР (в редакції 1963 року) за договором купівлі-продажу продавець зобов`язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти майно та сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 153 ЦК Української РСР, було передбачено, що договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.

Згідно зі ст. 227 ЦК Української РСР договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу). Договір купівлі-продажу жилого будинку підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів.

Відповідно до ч. 2 ст. 47 ЦК Української РСР, якщо одна з сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається.

Як зазначалося вище, згідно положень статті 15 Закону України Про товарну біржу біржовою операцією визнається угода, що відповідає сукупності зазначених нижче умов: а) якщо вона являє собою купівлю-продаж, поставку та обмін товарів, допущених до обігу на товарній біржі; б) якщо її учасниками є члени біржі; в) якщо вона подана до реєстрації та зареєстрована на біржі не пізніше наступного за здійсненням угоди дня.

Угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню.

Угода вважається укладеною з моменту її реєстрації на біржі.

Вирішуючи питання про правомірність набуття права власності, суд має враховувати, що воно набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема на підставі правочинів. При цьому діє презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК).

Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Проте, якщо права на нерухоме майно підлягають державній реєстрації, то право власності у набувача виникає з дня такої реєстрації відповідно до закону (стаття 334 ЦК) та з урахуванням положення про дію закону в часі на момент виникнення спірних правовідносин (стаття 5 ЦК).

Оскільки сторони виконали всі умови договору купівлі-продажу нерухомого майна, його дійсність сторонами договору не оспорюється з 1996 року, договір зареєстровано в КП ""Павлоградське міжміське бюро технічної інвентаризації", відомості про укладений договір внесено в Реєстр прав власності, позивач не є стороною договору, однак зареєстрований у спірному житловому приміщенні та користується ним, суд вважає, що договір купівлі-продажу нерухомого майна від 12 квітня 1996 року є дійсним з моменту його укладання та реєстрації КП ""Павлоградське міжміське бюро технічної інвентаризації", визнання його дійсності судом не потребується, тому в задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

Що стосується посилань позивача на те, що згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності №216550350 від 16 липня 2020 року, право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано в розмірі 1/1 частки за ОСОБА_4 , а тому вся квартира належить останній, на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 12 квітня 1996 року, суд вважає їх необґрунтованими, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Пункт 1 частини першої статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначає, що державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката.

Згідно зі статтею 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За змістом наведеної норми державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.

Подібний висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року в справі N 911/3594/17, а також у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі N 925/1121/17, від 17 квітня 2019 року в справі N 916/675/15 та в постанові Верховного Суду N 910/10987/18 від 27 лютого 2019 року.

Судом встановлено, що договір купівлі-продажу нерухомого майна укладено 12 квітня 1996 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , яка діяла від свого імені та як законний представник неповнолітнього ОСОБА_3 .

Як зазначалося вище, згідно довідки КП "Павлоградське міжміське бюро технічної інвентаризації" від 08 грудня 2017 року, право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстроване станом на 21 квітня 1999 року за ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу, зареєстрованого 12 квітня 1996 року Павлоградською товарною біржею за р.4/25-НДП.

Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно (частина четверта статті 355 ЦК), тобто діє презумпція спільної часткової власності. Частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом. Отже, якщо розмір часток у такій власності не було визначено і учасники спільної власності при придбанні майна не виходили з рівності їх часток, розмір частки кожного з них визначається з урахуванням вкладу кожного із співвласників у придбання (виготовлення, спорудження) майна.

Частка суб`єкта права спільної сумісної власності визначається, зокрема, при поділі майна, виділі частки зі спільного майна, зверненні стягнення на майно учасника спільної власності за його боргами, відкритті після нього спадщини.

Державна реєстрація прав в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.

Таким чином, співвласниками вказаної квартири, за договором купівлі-продажу нерухомого майна від 12 квітня 1996 року, на праві приватної спільної часткової власності, по 1/2 частці кожний, є ОСОБА_4 та її син - ОСОБА_3 .

Суду не надано доказів, з яких правових підстав та на підставі яких правовстановлюючих документів, державним реєстратором внесено запис в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно та реєстр прав власності на нерухоме майно про право власності ОСОБА_4 на 1/1 частку спірної квартири, в Реєстрі вказується, що підставою виникнення права власності є договір купівлі-продажу від 12 квітня 1996 року №4/25-НДП, однак, згідно вказаного договору власниками квартири по 1/2 частки кожний, є ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , оскільки ОСОБА_4 є стороною договору та діяла від свого імені та як законний представник неповнолітнього ОСОБА_3 .

Що стосується позовних вимог в частині визнання за позивачем права власності в порядку спадкування за заповітом на квартиру АДРЕСА_1 , суд вважає, що вони підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що спадкодавець ОСОБА_4 є власником 1/2 частки вказаної квартири на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 12 квітня 1996 року. За життя нею складено заповіт, за яким вказану квартиру вона заповіла позивачу - ОСОБА_1 .

Позивач звертався до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом, однак отримав відмову.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно зі статтею 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. (стаття 1218 ЦК України).

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (стаття 1268 ЦК України). Спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину (стаття 1296 ЦК України).

Відповідно до Розділу ІІ глави 10 пунктів 4.12, 4.15 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом міністерства юстиції України №296/5 від 22 лютого 2012 року, свідоцтво про право на спадщину видається за наявності у спадковій справі всіх необхідних документів; видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає реєстрації, проводиться нотаріусом після подання правовстановлюючих документів щодо належності цього майна спадкодавцеві та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна.

Пунктом 23 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30 травня 2008 року Про судову практику у справах про спадкування судам роз`яснено, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

У статті 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а норми Конституції України є нормами прямої дії.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.

Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Україна як учасниця Конвенції повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя та ефективного вирішення порушених прав особи як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 16 січня 2019 року № 487/9435/15-ц

З 12 квітня 1996 року КП "Павлоградське міжміське бюро технічної інвентаризації" за ОСОБА_4 та ОСОБА_3 було зареєстровано право власності на спірну квартиру на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 12 квітня 1996 року.

Ураховуючи встановлені судом обставини щодо укладення договору купівлі-продажу від 12 квітня 1996 року, його реєстрації та виконання сторонами договору його умов, враховуючи, що єдиним спадкоємцем майна померлого співвласника квартири - ОСОБА_4 за заповітом є ОСОБА_1 , суд вважає, що у даній справі спадкові права ОСОБА_1 підлягають судовому захисту, оскільки, враховуючи фактичні обставини даної справи, останній позбавлений права захистити відповідні права у позасудовому порядку та вважає за можливе визнати за позивачем ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за заповітом на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 , оскільки інша 1/2 частка вказаного житлового приміщення належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_3 .

В задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Питання про судові витрати у справі суд вирішує відповідно до положень ст. 141 ЦПК України. Оскільки позивач не просить стягнути з відповідачів судові витрати по справі, то судові витрати, які складаються із судового збору, сплаченого позивачем при пред`явленні позову до суду, слід залишити за позивачем.

Керуючись ст.ст.2,3,4,6,9,18,76,77,78,79,80,89,258,263,264 ЦПК України, ст.ст.1220,1222,1269,1270 ЦК України, - суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Першотравенської міської ради Дніпропетровської області, ОСОБА_3 , третя особа приватний нотаріус Першотравенського міського нотаріального округу Баден Анна Євгенівна про визнання дійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна та визнання права власності в порядку спадкування - задовільнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженцем м.Першотравенська, Дніпропетровської області, РНОКПП НОМЕР_2 , право власності в порядку спадкування за заповітом на 1/2 частку однокімнатної квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 29,90 кв.м, житловою площею 15,0 кв.м, яка належить на праві приватної спільної часткової власності, на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 12 квітня 1996 року, зареєстрованого Павлоградською Товарною Біржею за №4/25-НДП, ОСОБА_4 , померлій ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Судові витрати залишити за позивачем - ОСОБА_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи через Першотравенський міський суд Дніпропетровської області.

Суддя: С.А.Янжула.