Постанова

від 23.03.2021 по справі 908/1639/20

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.03.2021 року м. Дніпро Справа № 908/1639/20

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Вечірко І.О. (доповідач), судді Парусніков Ю.Б., Чередко А.Є., розглянувши без повідомлення учасників провадження у справі за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Галанцева Валерія Володимировича на рішення Господарського суду Запорізької області від 02.12.2020р. (повний текст складено 14.12.2020р.)

у справі № 908/1639/20 (суддя - Проскуряков К.В., м. Запоріжжя)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Монгус Телеком", м. Київ

до Фізичної особи-підприємця Галанцева Валерія Володимировича, м. Запоріжжя

про стягнення 97 329,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст рішення суду першої інстанції .

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 02.12.2020р. позовні вимоги задоволено. Стягнуто з Фізичної особи - підприємця Галанцева Валерія Володимировича на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Монгус Телеком" грошові кошти в розмірі 97 329,00 грн. та судовий збір у розмірі 2 102,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з того, що в матеріалах справи відсутні належні і допустимі докази на підтвердження укладення між позивачем та відповідачем договору, як у спрощений спосіб із погодженням таким чином всіх істотних умов, так і в письмовій формі. При поданні скриншотів електронних листів на папері, відповідач не дотримався порядку подання електронних доказів, встановленого ст. 96 ГПК України, а саме не подав або безпосередньо електронний доказ, або його електронну копію, або засвідчену електронним цифровим підписом паперову копію електронного документа. При досягненні домовленості між учасниками про можливість укладення договорів в електронній формі чи шляхом обміну електронними листами, електронні поштові адреси мають належати сторонам. Відповідачем не доведено, що електронні адреси, за якими здійснювалось листування, належать позивачу. Також, відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження того, що укладення договору шляхом обміну повідомленнями у мессенджері, а також засобами електронної пошти було узгоджено сторонами, як і доказів того, що складений договір був надісланий відповідачем на офіційну електронну адресу позивача.

2. Підстави, з яких порушено питання про перегляд судового рішення та узагальнені доводи учасників справи .

Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 02.12.2020р., відмовити в задоволенні позовних вимог.

2.1. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу .

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт посилається на те, що в силу вимог ст. ст. 11, 202, 207, 837 ЦК України та ст. 181 ГК України між сторонами виникли договірні зобов`язання і ними відповідно до вимог законодавства було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору, зокрема, ціни послуг та була здійснена оплата товару. Електронний лист прирівняний до спрощеної форми, але доказом укладення правочину стали конклюдентні дії сторін (оплата рахунку). В матеріалах справи наявна переписка сторін та докази скерування на адресу відповідача БРИФів, технічного завдання, заповнення анкет/опитувальників (за формами виконавця). Крім того, в договорі зазначено, що документи надсилаються в формі листів на електронну скриньку. В договорі, з боку виконавця чітко прописана електронна адреса, на яку такі документи і приходили, проте судом навіть не робилося спроби реального дослідження листів, які надходили на цю адресу. Відповідач погоджується із тим, що за відсутності оригіналу договору є проблема визначення реальних правовідносин сторін. Вказаний недолік був викликаний як тим, що договір виправлявся сторонами після дати його підписання, так і тим, що відповідач не наполіг на безумовному отриманні оригіналу договору до моменту закінчення оплачених робіт. На думку відповідача, реальним підтвердженням виникненням договірних відносин є оплата позивачем робіт. Посилання позивача на те, що вказана оплата була здійснена помилково не може відповідати дійсності, оскільки позивач не звертався до банку для повернення помилково сплачених коштів. Окрім того, такі кошти були сплачені на рахунок відповідача, який вказаний в договорі.

2.2. Узагальнені доводи інших учасників провадження у справі .

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Запорізької області від 02.12.2020р. - без змін. Посилається на те, що доводи відповідача відносно того, що позивач мав звернутися до банку є безпідставними, оскільки банк не уповноважений повертати помилково переказані кошти, якщо переказ був не з його вини. Для такого випадку передбачена ст. 1212 ЦК України, на підставі якої подано даний позов. Відповідач не надав суду оригіналу чи засвідченого електронним підписом договору ВМ121219 від 20.12.2019р., додатків №№ 1.1 і 2.1, а також рахунків № 1. Також, відповідач не надав суду доказів належності сторонам електронних адрес. Відповідач не пояснив, хто такі "Володимир Лещищак" та "Олександр Сабанюк", що вказані в нібито переписці, наданій відповідачем, і яке вони мають відношення до відповідача чи позивача. Відсутні докази направлення позивачем відповідачу договору. Також відповідач не надав доказів того, що ним було надано послуги чи виконані роботи по договору. У відповідності до приписів п. 6 ст. 91 ГПК України суд правомірно відхилив подану відповідачем копію договору. Оскільки відповідач у відповіді на претензію стверджував, що договору не отримував, у відзиві на позовну заяву стверджує, що договір отримував, але оригіналу немає, не надав доказів і не пояснив суттєві обставини щодо ідентифікації емейлів та осіб з нібито переписки, недоліки відбитки печатки, не надав електронного листа, в якому він нібито отримав договір, суд правомірно відхилив доводи відповідача, оскільки вони не підтверджені доказами. Якщо відповідач посилається на те, що ним нібито було отримано електронний лист з договором, він був зобов`язаний надати суду цей електронний лист у відповідності до вимог ч. 2 ст. 96 ГПК України. У відзиві на апеляційну скаргу також зазначено, що позивач попередньо (орієнтовно) очікує понести 4 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

3. Апеляційне провадження.

3.1. Процедура апеляційного провадження в апеляційному господарському суді .

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 18.01.2021р. відкрито апеляційне провадження у справі, постановлено розгляд апеляційної скарги здійснювати в письмовому провадженні без повідомлення учасників провадження у справі за наявними у справі матеріалами.

3.2. Фактичні обставини справи, встановлені судом апеляційної інстанції та оцінка апеляційним господарським судом доводів учасників справи і висновків суду першої інстанції .

Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи, наведені в апеляційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку про наступне.

Звертаючись із даним позовом до місцевого господарського суду, позивач посилався на те, що помилково, внаслідок необачності з рахунку позивача двома платежами (платіжне доручення № 318 від 18.11.2019р. на суму 26 829,00 грн. з призначенням платежу: за розробку технічної документації зг. рах. №1 від 14.11.2019р. без ПДВ та платіжне доручення № 392 від 21.12.2019р. на суму 70 500,00 грн. з призначенням платежу: за розробку мобільного додатку зг. № 1 від 20.12.2019р., без ПДВ ) було перераховано на рахунок відповідача грошові кошти у загальному розмірі 97 329,00 грн. Позивач не має договірних відносин з відповідачем і жодних договорів з відповідачем не укладав, а також в будь-який спосіб не замовляв у відповідача жодних послуг чи товарів. Позивач не має жодних зобов`язань перед відповідачем і жодних правових підстав для переказу коштів відповідачу. Позивач звернув увагу, що звертався до відповідача про повернення помилко переказаних коштів, але відповідач кошти не повернув.

Відповідно до ст. 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

Згідно з чинним законодавством України зобов`язання за підставами виникнення поділяються на договірні та позадоговірні. Позадоговірні зобов`язання можуть бути деліктними або безделіктними.

Відсутність у період перерахування спірних грошових коштів укладеного між сторонами договору, виключає наявність договірних зобов`язань між сторонами.

Відсутність неправомірних дій відповідача або інших осіб (не доведено вину відповідача) означає відсутність господарського правопорушення (протиправних дій), і, як наслідок, виключає деліктні зобов`язання.

Відсутність деліктних зобов`язань у спірних правовідносинах виключає можливість захисту прав позивача як постраждалої сторони шляхом стягнення збитків (в тому числі упущеної вигоди), оскільки необхідною умовою стягнення збитків є саме делікт (господарське правопорушення).

Статтями 22, 1166 ЦК України встановлено, що необхідною умовою відповідальності у вигляді стягнення шкоди є саме неправомірні рішення, дії чи бездіяльність відповідача. Аналогічно ст.ст. 216, 224, 225 ГК України визначено, що необхідною умовою відшкодування збитків є господарське правопорушення.

При цьому, за приписами ст. ст. 11 та 509 ЦК України безпідставне отримання чужого майна є підставою виникнення особливого позадоговірного зобов`язання.

Відповідно до ст. ст. 1212, 1213 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Виходячи зі змісту зазначеної норми можна виокремити особливості змісту та елементів кондиційного зобов`язання.

Характерною особливістю кондиційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так неправомірних. Крім того, у кондиційному зобов`язанні не має правового значення чи вибуло майно, з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним.

Кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Аналіз ст. 1212 ЦК України свідчить про необхідність установлення так званої "абсолютної" безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Ознаки, характерні для кондиції, свідчать про те, що пред`явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі.

Таким чином, можна дійти висновку про те, що кондиція - позадоговірний зобов`язальний спосіб захисту права власності або іншого речового права, який може бути застосований самостійно. Кондиція також застосовується субсидіарно до реституції та віндикації як спосіб захисту порушеного права у тому випадку, коли певна вимога власника (титульного володільця) майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб`єктним складом підпадає під визначення зобов`язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.

З урахуванням викладеного, права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, установленого ст. 1212 ЦК України у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна.

Такий спосіб захисту можливий шляхом застосування кондиційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені ст. 1212 ЦК України, які дають право витребувати в набувача це майно.

Як вбачається з матеріалів справи, з рахунку позивача двома платежами було перераховано на рахунок відповідача грошові кошти у загальному розмірі 97 329,00 грн.

Необхідною умовою для встановлення того факту, що мало місце зобов`язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави, є обов`язкова відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи.

Таким чином, позивач повинен довести, що мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження спірного майна відповідачем, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, передбачених статтею 11 ЦК України.

Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не є безпідставним і не підпадає під регулювання ст.1212 ЦК України.

За змістом ч. 1 ст. 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, договору або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Таким чином, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Щодо доводів відповідача на про те, що договір є укладеним та між сторонами виникли договірні відносини колегія суддів апеляційного господарського суду враховує наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч. 1 ст. 639 ЦК України).

За загальним правилом відповідно до ст. 208 ЦК України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

При цьому, відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Частиною 1 ст. 181 ГК України також допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно зі ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Відповідно до ч. 2 ст. 640 ЦК України, якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

У свою чергу, згідно із ст. 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Статтею 642 ЦК України встановлено, що відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Аналіз зазначених норм права свідчить, що процес укладення договору в спрощений спосіб складається із пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) та прийняття пропозиції укладення договору другою стороною (акцепт), тобто вчинення уповноваженими особами відповідних осіб дій, які засвідчують їх волю щодо виникнення взаємних прав та обов`язків, натомість в даному випадку в матеріалах справи відсутні належні докази наявності волевиявлення сторін на укладення договору, а отже між сторонами господарських правовідносин не виникло.

З урахуванням наведеного, належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей) є чинний договір чи інший правочин.

Таким чином, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень ч. 1 ст. 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов`язання повернути майно (кошти).

До події, за результатами якої можуть виникнути зобов`язання передбачені ст. 1212 ЦК України, відноситься, зокрема, перерахування грошових коштів іншій особі, з якою платник не знаходиться в договірних зобов`язаннях.

Матеріали справи не містять належні та допустимі докази підтвердження укладення між сторонами договору, як у спрощений спосіб із погодженням таким чином всіх істотних умов, так і в письмовій формі.

Оригіналу спірного договору відповідачем на вимогу суду не було надано.

Наявна в матеріалах справи та надана відповідачем господарському суду копія договору про надання послуг (виконання робіт) у сфері інформаційних технологій № ВМ121219 від 20.12.2019р., укладеного між ТОВ "Монгус Телеком" (замовник) та ФОП Галанцевим В.В. (виконавець), свідчить, що за умовами п. 1.1. договору, замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов`язання надати послуги-виконати роботи у сфері інформаційних технологій та інформатизації, надати інформаційні послуги, опрацювати дані, розмітити інформацію на веб-вузлах, провести навчання (тренінги) у сфері інформаційних технологій та інформатизації, проводити технічну підтримку, виконати науково-дослідні, дослідно-конструкторські, технологічні та інші роботи в обсягах та кількості, визначені додатком № 1.1 до договору та технічним завданням.

Відповідно до п. 2.2. вказаного договору замовник надає всю необхідну графічну, текстову, іншу інформацію, матеріали, дані, розрахунки, технічне завдання, іншу інформацію перед початком виконання замовлення виконавцем у формі БРИФів, технічного завдання, заповнення анкет/опитувальників (за формами Виконавця), листів на електронну скриньку (e-mail), інших документів.

Згідно п. 2.8. договору № ВМ121219 на підтвердження факту виконання замовлення за договором, сторони складають акт приймання-передачі виконаних робіт (надання послуг). Акт приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) складається за кожним окремим виконаним замовленням, частиною замовлення, за відповідний період (декаду, місяць, інший період), після повного виконання замовлення, тощо. Частота складання акту приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) визначається у додатку № 2.1 до договору.

Апеляційний господарський суд погоджується із висновком суду першої інстанції, що відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів того, що позивач відповідно до вказаних вище пунктів договору надавав відповідачу всю необхідну графічну, текстову, іншу інформацію, матеріали, дані, розрахунки, технічне завдання, іншу інформацію перед початком виконання замовлення виконавцем у формі БРИФів, технічного завдання, заповнення анкет/опитувальників (за формами Виконавця), листів на електронну скриньку (e-mail), інших документів, а також що ним фактично виконані вказані замовлення та складені відповідні акти приймання-передачі за кожним окремим замовленням, які були підписані обома сторонами.

Статтею 3 Закону України "Про електронний цифровий підпис" встановлено, що електронний цифровий підпис за правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису (печатки) у разі, якщо: електронний цифровий підпис підтверджено з використанням посиленого сертифіката ключа за допомогою надійних засобів цифрового підпису; під час перевірки використовувався посилений сертифікат ключа, чинний на момент накладення електронного цифрового підпису; особистий ключ підписувача відповідає відкритому ключу, зазначеному у сертифікаті. Електронний підпис не може бути визнаний недійсним лише через те, що він має електронну форму або не ґрунтується на посиленому сертифікаті ключа.

Згідно із ч. ч. 1-3 ст. 4 Закону України "Про електронний цифровий підпис" електронний цифровий підпис призначений для забезпечення діяльності фізичних та юридичних осіб, яка здійснюється з використанням електронних документів. Електронний цифровий підпис використовується фізичними та юридичними особами - суб`єктами електронного документообігу для ідентифікації підписувача та підтвердження цілісності даних в електронній формі. Використання електронного цифрового підпису не змінює порядку підписання договорів та інших документів, встановленого законом для вчинення правочинів у письмовій формі.

Відповідно до ст. 5 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" електронний документ - це документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 6 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, яка використовується для ідентифікації автора та/або підписування електронного документа іншим суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершує створення електронного документа.

Копією документа на папері для електронного документа є візуальне подання електронного документа на папері, яке засвідчене в порядку, встановленому законодавством (ст. 7 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг").

Відповідно до ст. 8 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" юридична сила електронного документа з нанесеними одним або множинними ЕЦП та допустимість такого документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.

Суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що електронне листування між сторонами справи не може вважатись належним письмовим доказом.

Роздруківка електронного листування не є електронним документом (копіями електронних документів) в розумінні ч. 1 ст. 5 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", відповідно до якої електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

Аналогічна правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 11.06.2019р. у справі № 904/2882/18, від 24.09.2019р. у справі № 922/1151/18.

Відповідачем також не надано суду доказів накладання ЕЦП на договір № ВМ121219 від 20.12.2019р., додатки до нього та на відповідні рахунки.

Згідно із ст. 96 ГПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метаданні, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет) (ч. 1). Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис". Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу (ч. 2). Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом (ч. 3). Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу (ч. 4). Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги (ч. 5).

Відповідно до ст. 11 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" електронний документ вважається одержаним адресатом з часу надходження авторові повідомлення в електронній формі від адресата про одержання цього електронного документа автора, якщо інше не передбачено законодавством або попередньою домовленістю між суб`єктами електронного документообігу; якщо попередньою домовленістю між суб`єктами електронного документообігу не визначено порядок підтвердження факту одержання електронного документа, таке підтвердження може бути здійснено в будь-якому порядку автоматизованим чи іншим способом в електронній формі або у формі документа на папері. Зазначене підтвердження повинно містити дані про факт і час одержання електронного документа та про відправника цього підтвердження; у разі ненадходження до автора підтвердження про факт одержання цього електронного документа вважається, що електронний документ не одержано адресатом.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується із висновком суду першої інстанції, що при поданні роздруківки електронного листування, відповідач не дотримався порядку подання електронних доказів, встановленого ст. 96 ГПК України, а саме не надав або безпосередньо електронний доказ, або його електронну копію, або засвідчену електронним цифровим підписом паперову копію електронного документа.

Крім цього, місцевий господарський суд правомірно звернув увагу, що при досягненні домовленості між учасниками про можливість укладення договорів в електронній формі чи шляхом обміну електронними листами, електронні поштові адреси мають дійсно належати сторонам. При цьому, відповідачем не доведено, що електронні адреси, за якими здійснювалось листування, належать позивачу.

Відповідачем також не надано суду жодних доказів на підтвердження того, що укладення договору відбулось шляхом обміну повідомленнями у мессенджері, а також, що засобами електронної пошти його було узгоджено сторонами та надіслано відповідачем на офіційну електрону адресу позивача - mtd@mongoosetele.com.

За приписами ст. ст. 13 та 74 ГПК України обов`язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які данні, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно із ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 78 ГПК України встановлено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку, що у зв`язку із відсутністю в матеріалах справи належних та допустимих доказів підтвердження укладення між сторонами договору, позовні вимоги про стягнення з відповідача помилково перерахованих грошових коштів в розмірі 97 329,00 грн. на підставі ст. ст. 1212, 1213 ЦК України є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи, належними, допустимими, достовірними, достатніми доказами та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі про порушення і неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваного рішення не отримали підтвердження, не спростовують обставин, на які послався місцевий господарський суд.

3.3. Висновки апеляційного господарського суду за результатами розгляду апеляційної скарги .

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно із ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Звертаючись із апеляційною скаргою, скаржник не спростував наведених висновків суду першої інстанції та не довів неправильного застосування судом норм матеріального та процесуального права, як необхідної передумови для зміни чи скасування прийнятого ним судового рішення.

З урахуванням викладеного, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення місцевого господарського суду у даній справі має бути залишено без змін.

3.5. Розподіл судових витрат .

Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на особу, яка подала апеляційну скаргу.

Керуючись ст. ст. 275-282 ГПК України, апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Галанцева Валерія Володимировича - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 02.12.2020р. у справі № 908/1639/20 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та, за загальним правилом, не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Головуючий суддя І.О. Вечірко

Суддя Ю.Б. Парусніков

Суддя А.Є. Чередко