Рішення від 24.02.2021 по справі 915/94/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2021 року Справа № 915/94/20

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області,

головуючий суддя Коваль C.М.,

за участі секретаря судового засідання Сьянової О.С.,

від позивача: Овчарук О.О. - довіреність від 27.12.2020 № 14-533;

від відповідача: Вірченко І.П. - довіреність від 23.12.2019 №09-01/72;

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

За позовом: акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» ,

01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6

до публічного акціонерного товариства «Миколаївська теплоелектроцентраль» ,

54020, Каботажний спуск, буд. 18, м. Миколаїв;

про: стягнення коштів у сумі 3769649грн. 24 коп.,-

ВСТАНОВИВ:

Акціонерним товариством (АТ) «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз Україна» пред`явлено позов до публічного акціонерного товариства (ПАТ) «Миколаївська теплоелектроцентраль» про стягнення з останнього грошових коштів у загальній сумі 3769649грн. 24 коп., з яких: 118935 грн. 14 коп.- 3% річних, 193476 грн. 76 коп. - сума, на яку збільшився борг з урахуванням індексу інфляції, 1744382 грн. 17 коп. - пеня, 1712855 грн. 17 коп., з посиланням на неналежне невиконання відповідачем грошового зобов`язання щодо оплати вартості поставленого природного газу за укладеним між ними договором купівлі продажу природного газу від 17.12.2014 р. № 44/15-ПР, внаслідок чого утворилася заборгованість, яку стягнуто за рішення Господарського суду Миколаївської області у справі № 915/693/16, та на яку у відповідні періоди прострочень здійснено нарахування 3 % річних та індексу інфляції, на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, пені у порядку п. 7.2 договору, а також позивач просить про стягнення грошових коштів на відшкодування судових витрат, зокрема, з оплати позовної заяви судовим збором.

За такими вимогами ухвалою суду від 03.03.2020 року відкрито провадження в даній справі за правилами загального позовного провадження.

У відзиві на позовну заяві від 14.02.2020 року № 09-01/310 з урахуванням заперечень від 05.06.2019 року) відповідач просить суд в позові відмовити. В обґрунтування заперечень відповідач зазначає, що у позивача відсутні правові підстави для нарахування пені, 3 % річних та інфляційних втрат, оскільки відповідач підпадає під дію Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» , оскільки остаточне погашення заборгованості здійснено 12.04.2016 року, тобто до набрання чинності вказаним законом.

Заперечення обґрунтовані положеннями ст. 1-3, 7 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» , Порядком ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання і водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, та користування зазначеним реєстром.

Зокрема, відповідачем зазначено, що застосування положень ч. 3 ст. 7 Закону не ставиться від виконання будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості до набрання чинності законом. Виконання цієї норми не потребує включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості.

У відповіді на відзив від 02.03.2020 № 39/1-185-20 позивач зазначає, що відповідно до п. 1.2 Договору газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для власних потреб. Покупець є кінцевим споживачем. Таким чином, Закон України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» не підлягає застосуванню до правовідносин між сторонами, які виникли на підставі договору купівлі-продажу природного газу № 44/15-ПР від 17.12.2014 року, в зв`язку з тим, що газ, який поставлений за договором, використовується покупцем виключно для власних потреб, а не для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до такого.

Між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (продавець) та Публічним акціонерним товариством «Миколаївська теплоелектроцентраль» (покупець) було укладено договір № 44/15-ПР купівлі-продажу природного газу від 17.12.2014 року, відповідно до умов якого продавець зобов`язався передати у власність покупцю у 2015 році природний газ, ввезений на митну територію України Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов`язався прийняти та оплатити цей природний газ (надалі - газ), на умовах цього договору (п. 1.1 Договору) (арк. 20-25).

Відповідно до п. 11.1 Договору договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін, скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині поставки природного газу з 01 січня 2015 року по 31 грудня 2015 року, а в частині проведення розрахунків за газ та послуг за його транспортування до повного погашення заборгованості.

В подальшому між сторонами було укладено додаткові угоди, якими змінювалась ціна за газ, банківські реквізити сторін (арк. 26-38).

Договір та додаткові угоди підписані та скріплені печатками сторін. Доказів визнання недійсним чи розірвання договору суду не подано.

Згідно п. 1.2 Договору газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для власних потреб. Покупець є кінцевим споживачем.

Відповідно до п. 2.1 Договору продавець передає покупцеві з 01 січня 2015 року по 31 грудня 2015 року газ обсягом до 17 418 тис. куб. м. (сімнадцять чотириста вісімнадцять тисяч куб. м).

Згідно п. 3.1 Договору продавець передає покупцю газ у пунктах приймання-передачі газу на вхідній запірний/відключаючій арматурі покупця.

Право власності на газ переходить від продавця до покупця в пунктах приймання передачі. Після переходу права власності на газ покупець несе всі ризики і приймає на себе всю відповідальність, пов`язану з правом власності на газ.

Відповідно до п. 3.3 Договору приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг використання газу покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу покупця.

Згідно п. 3.4 Договору (в редакції додаткової угоди № 9 від 22.10.2015 року) не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу, покупець зобов`язується надати продавцеві підписані та скріплені печатками покупця та газотранспортного/газовидобувного/газотранспортного підприємства три примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа повертає покупцю та газотранспортному/газовидобувному/газотранспортному підприємству по одному примірнику оригіналу акту, підписаного уповноваженим представником та скріплений печаткою, або надає в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Відповідно до п. 5.4 Договору загальна сума вартості природного газу за цим договором складається із сум вартості місячних поставок газу.

Відповідно до п. 6.1 Договору оплата за газ з врахуванням вартості транспортування територією України проводиться покупцем виключно грошовими коштами в такому порядку:

- оплата в розмірі 30% (тридцять відсотків) від вартості запланованих місячних обсягів проводиться не пізніше ніж за 5 (п`ять) банківських днів до початку місяця поставки газу;

- оплата в розмірі 35% (тридцять п`ять відсотків) від вартості запланованих місячних обсягів проводиться до 5 числа та до 15-го числа поточного місяця поставки.

Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Пунктом 7.1 Договору передбачено, що за невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених чинним законодавством України, а також цим договором.

Відповідно до п. 7.2 Договору у разі невиконання покупцем пункту 6.1. цього договору він у безспірному порядку повинен сплатити продавцю, крім заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від сумипростроченого платежу за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 (тридцять) днів додатково сплатити штраф у розмірі 7 (семи) відсотків від суми простроченого платежу.

Згідно п. 9.3 Договору строк, у межах якого сторони можуть звернутись до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у 5 (п`ять) років.

Судом встановлено, що позивачем на виконання умов договору передано, а відповідачем прийнято у власність природний газ на загальну суму 122570271 грн. 49 коп. за періоди з січня по квітень 2015 року, а також з жовтня по грудень 2015 року, що підтверджується Актами приймання - передачі природного газу (арк.39-45).

Акти підписані та скріплені печатками сторін.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 16.08.2016 у справі № 915/693/16 стягнуто з публічного акціонерного товариства «Миколаївська теплоелектроцентраль» на користь публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» :15 145 906, 06 грн. - суми, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів; 1 618 416, 92 грн.- 3 % річних; 11 003 263, 79 грн.- пені; 3433 531, 92 грн. - штрафу; 88534, 33 грн.- витрат по сплаті судового збору.

Відповідачем ОКП «Миколаївоблтеполоенерго» в повному обсязі проведено оплату за отриманий в 2015 році природний газ (остаточну оплату проведено 12.04.2016 року), що не заперечується учасниками справи та підтверджується довідками по операціям по підприємству ОКП «Миколаївоблтеполоенерго» (т.1 а.с 46-100).

Проте, відповідачем ОКП «Миколаївоблтеполоенерго» оплата за поставлений природний газ проводилась з порушенням строку, встановленого п. 6.1 Договору, що стало підставою для нарахування позивачем пені, штрафу, 3 % річних та інфляційних втрат.

Зазначені обставини і стали підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

На підставі ст. 11, 202, 509 ЦК України між сторонами на підставі договору виникло господарське зобов`язання, яке в силу ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, судом встановлено, що відповідач ОКП «Миколаївоблтеполоенерго» здійснює діяльність з виробництва теплової енергії, а АК «Нафтогаз України» є постачальником природного газу.

З 30.11.2016 року набрав чинності Закон України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» у преамбулі якого зазначено, що цей Закон визначає комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення (далі - Закон).

Статтею 2 Закону передбачено, що дія цього Закону поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.

Відповідно до ст. 1 Закону процедура врегулювання заборгованості - це заходи, спрямовані на зменшення, списання та/або реструктуризацію заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиту електричну енергію шляхом проведення взаєморозрахунків, реструктуризації та списання заборгованості.

Відповідно до ч. 3 ст. 7 Закону на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.

Отже, даною нормою законодавець передбачив можливість уникнення боржником відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання у сфері теплопостачання як у спосіб ненарахування йому неустойки, інфляційних втрат, відсотків річних на кредиторську заборгованість, так і у спосіб списання цих нарахувань.

Водночас частиною 3 ст. 7 Закону не ставиться право ненарахування (списання) неустойки, інфляційних втрат та відсотків річних у залежність від будь-яких інших умов, крім погашення кредиторської заборгованості до набрання чинності Законом № 1730-VIII. Тобто списання штрафних санкцій не потребує включення підприємства до Реєстру, оскільки вказаний Закон передбачає необхідність обов`язкового включення підприємства до Реєстру для врегулювання питання щодо реструктуризації саме кредиторської заборгованості, а не списання штрафних санкцій.

Судом встановлено, що на момент набрання чинності Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» заборгованість ОКП «Миколаївоблтеполоенерго» за спожитий природній газ була відсутня, а відтак наявні підстави для застосування до спірних правовідносин приписів Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» , в силу яких позовні вимоги про стягнення з ОКП «Миколаївоблтеполоенерго» суми пені, 3% річних, інфляційних втрат та штрафу, заявлених АК «Нафтогаз України» до стягнення, задоволенню не підлягають.

Щодо доводів АК «Нафтогаз України» про те, що відповідно до умов пункту 1.2 Договору переданий ОКП «Миколаївоблтеполоенерго» природній газ використовується ним виключно для власних потреб, а тому не є тим газом, щодо якого можуть бути застосовані норми ч. 3 ст. 7 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» , то суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 2.1.1 Статуту ОКП «Миколаївоблтеполоенерго» підприємство створене з метою забезпечення задоволення потреб населення та інших споживачів у послугах теплопостачання і гарячого водопостачання, належної експлуатації об`єктів теплового господарства, що належить до комунальної власності територіальної громади м. Миколаєва, стабільного функціонування котелень, теплових пунктів і теплових мереж.

Відповідно до п. 1.1 Інструкції щодо заповнення форми звітності № 1-НКРЕ (місячна) "Звіт про використання палива ліцензіатом з виробництва електричної та теплової енергії", затвердженої постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері, енергетики від 04.10.2012 № 1257 (далі - Інструкція), вона поширюється на суб`єктів господарювання, які отримали ліцензію на право здійснення господарської діяльності з виробництва електричної енергії; комбінованого виробництва теплової та електричної енергії; виробництва теплової енергії на теплоелектроцентралях, когенераційних установках та установках з використанням нетрадиційних або поновлюваних джерел енергії.

Оскільки ОКП «Миколаївоблтеполоенерго» є ліцензіатом, відповідно до Інструкції (отримало ліцензії на виробництво теплової енергії, постачання теплової енергії та транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами) та згідно з установчими документами його основною діяльністю є виробництво електричної та теплової енергії, воно щомісячно подає до НКРЕКП звітність за формою № 6-НКРЕ-енерговиробництво «Звіт про ліцензовану діяльність суб`єктів господарювання з виробництва електричної та теплової енергії за 12 місяців 2015 року.

Так, відповідно до звітів № 6-НКРЕ-енерговиробництво відповідачем на інші види діяльності (код рядка 020) газ не використовувався, весь обсяг отриманого газу було використано для виробництва теплової енергії різним категоріям споживачів.

Отже, весь об`єм газу, який постачався позивачем АК «Нафтогаз України» відповідачу ОКП «Миколаївоблтеполоенерго» , був витрачений останнім виключно на виробництво тепла та електричної енергії.

Будь-яких доказів того, що поставлений АК «Нафтогаз України» природній газ був використаний ОКП «Миколаївоблтеполоенерго» для інших потреб у матеріалах справи відсутні.

За таких підстав, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

При розгляді даної справи судом враховано правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 24.04.2018 року по справі № 908/2110/16 за позовом ПАТ "НАК "Нафтогаз України" до ПАТ "ДТЕК Дніпроенерго" про стягнення неустойки, 3 % річних та інфляційних (в предмет доказування входили, зокрема, обставини, аналогічні обставинам у даній справі - поставка природного газу для власних потреб ).

Судом також врахована правова позиція ВС, викладена в інших постановах, яка відповідає вищевказаній, а саме: постанови ВС від 26.02.2019 року по справі № 904/2960/18; від 22.02.2018 по справі № 922/4355/14; від 15.03.2018 по справі № 904/10736/16; від 915/565/19, тощо.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір в розмірі 56544 грн. 74 коп покладається на позивача.

Керуючись ст.ст. 129, 130, 232, 233, 236-238, ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У позові відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Південно-Західного апеляційного господарського суду через Господарський суд Миколаївської області протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Оформлене відповідно до статті 238 цього Кодексу, рішення підписано 22.03.2021 року, у зв`язку із перебуванням судді у відпусці.

Суддя С.М.Коваль.