Постанова

від 16.03.2021 по справі 914/334/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2021 року

м. Київ

Справа № 914/334/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,

за участю представників:

позивача - не з`явилися,

відповідача - не з`явилися,

третьої особи - не з`явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Торгово-Будівельна компанія "Валган"

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 21.12.2020 (судді: Кордюк Г. Т. - головуючий, Кравчук Н. М., Скрипчук О. С.) і рішення Господарського суду Львівської області від 15.09.2020 (суддя Юркевич М. В.) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Торгово-Будівельна компанія "Валган"

до Трускавецької міської ради,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача, - ОСОБА_1 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, - Товариство з обмеженою відповідальністю "Ком`юніті Інвестмент",

про скасування торгів та визнання протоколу і договору купівлі-продажу недійсними,

В С Т А Н О В И В:

1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1.1. У лютому 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю Торгово-Будівельна компанія "Валган" (далі - ТОВ ТБК "Валган") звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Трускавецької міської ради (далі - Трускавецька міськрада) про скасування земельних торгів у формі аукціону № 18815 із реалізації лоту № 36220 - земельної ділянки, кадастровий номер 4611500000:01:014:0106, площею 0,0720 га, категорія земель - землі житлової та громадської забудови, цільове призначення - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, вид використання земельної ділянки - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі; про визнання недійсним протоколу земельних торгів у формі аукціону з продажу земельної ділянки від 24.07.2019 № 366; та про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки кадастровий номер 4611500000:01:014:0106, укладеного 24.07.2019 між Трускавецькою міськрадою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ком`юніті Інвестмент" (далі - ТОВ "Ком`юніті Інвестмент").

Позовні вимоги обґрунтовано незаконністю проведених спірних земельних торгів і договору купівлі-продажу, укладеного за їх результатами, та порушенням інтересу позивача щодо земельної ділянки, яка була об`єктом зазначених торгів. Позивач посилався, зокрема, на те, що спірна земельна ділянка згідно з містобудівною і проєктною документацією є частиною житлово-готельного комплексу, розташованого на суміжній земельній ділянці, забудовником і замовником якого є позивач, і продаж такої земельної ділянки призвів до того, що затверджена діюча містобудівна і проєктна документація не відповідає вимогам державних будівельних норм та правил, відповідно позивач змушений вносити зміни до проєктної документації та затверджувати її, а отже, нести нові витрати; до того ж внаслідок продажу спірної земельної ділянки змінилася економічна привабливість об`єкта забудови.

1.2. Трускавецька міськрада у відзиві на позовну заяву, заперечуючи проти її задоволення, наголосила на безпідставності та необґрунтованості заявлених позовних вимог та відсутності правових підстав для їх задоволення, зокрема, через відсутність порушених прав позивача у наведеному випадку та дотримання відповідачем вимог законодавства під час проведення спірних земельних торгів.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Львівської області від 15.09.2020, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 21.12.2020, у позові відмовлено.

Аргументуючи судове рішення, господарський суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, виходив із того, що спірна земельна ділянка до проведення торгів з її відчуження перебувала у комунальній власності, була вільна від прав на неї третіх осіб, у тому числі і позивача; Трускавецька міськрада, виставивши на продаж спірну земельну ділянку, реалізувала своє право, визначене законом, від імені територіальної громади розпоряджатися землями, що перебувають у комунальній власності, та вчинила усі дії згідно з процедурою щодо законного продажу спірної земельної ділянки, а ТОВ "Ком`юніті Інвестмент" (третя особа у справі) як переможець торгів, правомірно набуло право власності на земельну ділянку, уклавши договір купівлі-продажу та провівши державну реєстрацію прав на нерухоме майно. Позивач, заявляючи про свій потенційний інтерес до спірної земельної ділянки, не вчинив жодних дій на можливе набуття такої ділянки у власність чи користування, не взяв участі у земельних торгах щодо її продажу.

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечення на неї

3.1. ТОВ ТБК "Валган", не погоджуючись з ухваленими у справі судовими рішеннями, подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 15.09.2020 і постанову Західного апеляційного господарського суду від 21.12.2020, а справу передати на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Підставами касаційного оскарження є пункти 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 363/3786/17, від 27.06.2018 у справі № 362/3134/14-ц, від 09.09.2020 у справі № 308/9895/16-ц, від 27.03.2020 у справі № 278/607/17, а також недослідження судами доказів у справі. Так, зокрема, скаржник вважає незаконним продаж спірної земельної ділянки та наголошує на тому, що відповідач порушив земельне та містобудівне законодавство під час організації та продажу спірної земельної ділянки; така земельна ділянка була відведена для облаштування паркомісць у житлово-готельному комплексі "Лазурний", забудовником якого є позивач; на час прийняття рішення щодо зміни цільового призначення спірної земельної ділянки та затвердження проєкту її відведення план зонування території м. Трускавця було визнано нечинним і скасовано згідно з постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.02.2019 у справі № 20.02.2019.

3.2. 01.03.2021, 02.03.2021 Трускавецькою міськрадою подано відзиви на касаційну скаргу.

Відповідно до частини 1 статті 295 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право подати до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом касаційної інстанції в ухвалі про відкриття касаційного провадження.

Згідно зі статтею 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Ухвалою Верховного Суду від 09.02.2021 визначено строк для подання відзиву на касаційну скаргу з доказами про надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи до 22.02.2021.

Оскільки відзиви на касаційну скаргу подані відповідачем з порушенням строку, визначеного Верховним Судом відповідно до положень частини 2 статті 295 Господарського процесуального кодексу України, причин пропуску такого строку у відзивах не наведено, клопотання про продовження строку на їх подання не заявлено, Суд залишає ці відзиви без розгляду.

4. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши в межах заявлених вимог наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ТОВ ТБК "Валган", відкрите в частині підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, необхідно закрити, а касаційну скаргу в частині підстави, передбаченої у пункті 4 цієї норми, - залишити без задоволення з таких підстав.

4.2. Як свідчать матеріали справи та установили суди попередніх інстанцій, згідно з рішенням Трускавецької міськради від 20.12.2017 № 775 було надано дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0720 га, розташованої у м. Трускавці (в межах населеного пункту) на вул. Воробкевича, зі зміною цільового призначення (з "будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку" на "для будівництва та обслуговування будівель торгівлі)" з метою продажу її у власність на земельних торгах у формі аукціону, а також надано дозвіл на виготовлення експертної грошової оцінки земельної ділянки для продажу її на земельних торгах у формі аукціону.

Стосовно зазначеної земельної ділянки складено проєкт землеустрою щодо зміни цільового призначення для продажу у власність на земельних торгах у формі аукціону, управлінням містобудування, архітектури та землекористування Трускавецької міськради видані відповідні висновки від 22.06.2018 № 70-з, №71-з.

Згідно з рішенням Трускавецької міськради від 28.02.2019 № 1228 затверджено Трускавецькій міськраді проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки зі зміною цільового призначення, кадастровий номер 4611500000:01:014:0106, площею 0,0720 на вул. Воробкевича для продажу у власність на земельних торгах (аукціоні); змінено цільове призначення цієї земельної ділянки з "будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку" на "для будівництва та обслуговування будівель торгівлі", категорія земель - землі житлової та громадської забудови, за рахунок земель, що перебувають у власності Трускавецької міськради.

Рішенням Трускавецької міськради від 16.05.2019 № 1296 погоджено звіт про експертну грошову оцінку земельної ділянки, кадастровий номер 4611500000:01:014:0106, площею 0,0720 на вул. Воробкевича у м. Трускавці, для будівництва та обслуговування будівель торгівлі; затверджено стартову ціну продажу у власність зазначеної земельної ділянки в розмірі 586 000 грн; доручено міському голові укласти договір з виконавцем робіт на проведення земельних торгів та договір купівлі-продажу земельної ділянки з переможцем земельних торгів.

24.07.2019 проведені земельні торги у формі аукціону № 18815 із реалізації лоту № 36220 щодо продажу земельної ділянки, кадастровий номер 4611500000:01:014:0106, площею 0,0720 га, із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування будівель торгівлі. Організатором земельних торгів була Трускавецька міськрада (відповідач), у власності якої перебувала така земельна ділянка.

На підставі проведених торгів та відповідно до протоколу № 366 переможцем став учасник № 1 - ТОВ "Ком`юніті Інвестмент".

24.07.2019 між Трускавецькою міськрадою та ТОВ "Ком`юніті Інвестмент" укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки та проведено державну реєстрацію прав на неї.

4.3. Предметом позову у цій справі є вимоги ТОВ ТБК "Валган" до Трускавецької міськради про скасування земельних торгів у формі аукціону щодо реалізації земельної ділянки, кадастровий номер 4611500000:01:014:0106; визнання недійсним протоколу земельних торгів у формі аукціону з продажу земельної ділянки від 24.07.2019 № 366 та договору купівлі-продажу зазначеної земельної ділянки, укладеного 24.07.2019 між Трускавецькою міськрадою та ТОВ "Ком`юніті Інвестмент".

4.4. Рішенням місцевого господарського суду, залишеним без змін згідно з постановою суду апеляційної інстанції, у задоволенні позову у цій справі було відмовлено.

4.5. У статті 15 Цивільного кодексу України унормовано, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (стаття 16 зазначеного Кодексу).

Разом і цим за змістом статті 20 Господарського кодексу України кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб`єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов`язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16). Іншими словами, це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (пункт 14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Таким чином, суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 04.10.2017 у справі № 914/1128/16, в постанові Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 912/1856/16, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі № 210/5659/18.

Верховний Суд звертає увагу на те, що суди розглядають справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених Господарським процесуальним кодексом України випадках.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Колегія суддів зазначає, що, вирішуючи спір по суті, господарський суд має встановити наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу для захисту якого звернувся позивач, тобто встановити чи є особа, за позовом якої порушено провадження у справі, належним позивачем. При цьому відсутність права на позов в матеріальному розумінні тягне за собою прийняття рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин, оскільки лише наявність такого права обумовлює виникнення в інших осіб відповідного обов`язку перед особою, якій таке право належить і яка може вимагати виконання такого обов`язку (вчинити певні дії) від зобов`язаних осіб. Встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення прав і, відповідно, приймає рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Згідно із частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України).

Порушення права/інтересу пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити/реалізувати своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Прийняття судом рішення покликане усунути цю невизначеність, відновити порушене право, створити можливість для реалізації інтересу. Тому застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права (інтересу) позивача.

Отже, з наведеного убачається, що однією з основних передумов для задоволення позову є наявність саме реального порушення відповідачем прав та охоронюваних законом інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

У статті 19 Конституції України унормовано, що органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною 1 статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради (частина 5 статті 16 зазначеного Закону).

За змістом статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до виключної компетенції міських рад віднесено, зокрема, прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна; вирішення відповідно до закону питань щодо регулювання земельних відносин.

Згідно зі статтею 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад та організація землеустрою.

Наведена норма кореспондується з положенням частини 1 статті 127 Земельного кодексу України, якою визначено, що органи державної влади, органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, здійснюють продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) громадянам, юридичним особам та іноземним державам на підставах та в порядку, встановлених цим Кодексом.

У статті 116 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, або за результатами аукціону.

Положеннями статей 135 - 137 Земельного кодексу України унормовано порядок проведення земельних торгів (аукціону), зокрема врегульовано питання щодо форми проведення, підготовки лотів до продажу, оголошення про проведення земельних торгів.

Згідно із частиною 1 статті 138 Земельного кодексу України земельні торги за лотом вважаються такими, що відбулися, після укладення договору купівлі-продажу, оренди, суперфіцію, емфітевзису земельної ділянки.

Під час вирішення цього спору попередні судові інстанції установили, що спірна земельна ділянка, кадастровий номер 4611500000:01:014:0106, площею 0,0720 га на час проведення земельних торгів перебувала в комунальній власності територіальної громади м. Трускавця, від імені якої діє Трускавецька міськрада; із 23.01.2008 до 23.01.2011 зазначена земельна ділянка перебувала в користуванні ОСОБА_1 на підставі договору оренди землі від 23.01.2008, проте після закінчення дії договору оренди та станом на час проведення спірних земельних торгів зазначена земельна ділянка не була ніким зайнятою та не використовувалася.

Отже, як установили попередні судові інстанції, Трускавецька міськрада, виставивши на продаж спірну земельну ділянку, яка була вільна від прав інших осіб на неї, реалізувала своє право, визначене законом, від імені територіальної громади розпоряджатися землями, які є комунальною власністю.

Суди також установили, що відповідач вчинив усі дії згідно з процедурою продажу спірної земельної ділянки; рішення органу місцевого самоврядування щодо проведення земельних торгів є чинними та не оскаржувалися у встановленому законом порядку; ТОВ ТБК "Валган" (позивач) є забудовником-замовником готельно-житлового комплексу, який будується на сусідній земельній ділянці з кадастровим номером 4611500000:02:014:0052 площею 0,3669 га, яка належить на праві власності ОСОБА_1 на підставі державного акта від 16.10.2007 серії ЯД № 463524; належних та допустимих доказів на підтвердження наявності у позивача будь-яких прав на спірну земельну ділянку у матеріалах справи немає.

Водночас апеляційний господарський суд відхилив за необґрунтованістю посилання позивача на те, що спірна земельна ділянка відповідно до генерального плану м. Трускавця та технічної документації на будівництво житлово-готельного комплексу " Лазурний " є частиною такого комплексу, наголосивши, що генеральний план населеного пункту та технічна документація на об`єкт не є документами, що підтверджують право особи на земельну ділянку, а заявляючи про свій інтерес до спірної земельної ділянки, позивач участі у земельних торгах щодо її продажу не взяв, а отже, не реалізував своє право набути у власність таку земельну ділянку.

Крім цього, суд апеляційної інстанції відхилив і твердження позивача про скасування в судовому порядку згідно з постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.02.2019 у справі № 826/4630/18 рішення органу місцевого самоврядування про затвердження плану зонування території м. Трускавця (зонінг), зазначивши, що спір у зазначеній справі наразі не вирішено, розгляд справи триває; до того ж спір у справі № 826/4630/18 не стосується спірної земельної ділянки.

4.6. За змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції не приймає і не розглядає доводи скаржника, пов`язані з переоцінкою доказів та встановленням обставин справи.

4.7. Як свідчить зміст касаційної скарги, її подано на підставі пунктів 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, за змістом яких підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (пункт 1); якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу (пункт 4).

Верховний Суд, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, а також матеріали справи, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстави, зазначеної в пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, і в справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Велика Палата Верховного Суду виходить із того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. При цьому зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16; пункт 38 постанови від 25.04.2018 у справі № 925/3/7, пункт 40 постанови від 25.04.2018 у справі № 910/24257/16).

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц).

Стосовно наведених у касаційній скарзі посилань скаржника на постанову Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 363/3786/17 (за позовом ОСОБА_2 до Новопетрівської сільської ради про зобов`язання усунути перешкоди у здійсненні права власності на належну їй земельну ділянку шляхом визнання недійсним рішення сільради від 31.07.2017 № 846 "Про затвердження детального плану села Нові Петрівці" у частині затвердження детального плану території на належну їй на праві власності земельну ділянку), колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що предметом касаційного перегляду була постанова Апеляційного суду Київської області від 07.09.2018, якою скасовано ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 07.05.2018 про закриття провадження у справі через те, що спір підлягає розгляду Київським окружним адміністративним судом у порядку адміністративного судочинства, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду. При цьому суд апеляційної інстанції керувався тим, що спірні правовідносини стосуються права власності позивачки на земельну ділянку; предметом спору є усунення перешкод у реалізації права власності на земельну ділянку, а тому спір має приватноправовий характер та підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.

Велика Палата Верховного Суду згідно з постановою від 15.05.2019 у справі № 363/3786/17 скасувала постанову Апеляційного суду Київської області від 07.09.2018 та залишила в силі ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 07.05.2018 про закриття провадження у справі. При цьому спірним питанням було саме визначення юрисдикції правовідносин, що виникли між сторонами. Як свідчить зміст зазначеної постанови, Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для закриття провадження у справі, зазначивши, що суд першої інстанції правильно вважав спір публічно-правовим і таким, що підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а тому обґрунтовано закрив провадження у справі з тих підстав, що спір не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства. Суд виходив із того, що спір щодо оскарження рішення органу місцевого самоврядування, яким затверджено детальний план населеного пункту, підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Позовні вимоги, сформульовані позивачкою як зобов`язання відповідача усунути перешкоди у здійсненні права власності на належну земельну ділянку шляхом визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування про затвердження детального плану населеного пункту, є оскарженням нормативно-правового акта органу місцевого самоврядування; оспорюване рішення є нормативно-правовим актом, дія якого поширюється на необмежену кількість суб`єктів і застосовується багаторазово.

Згідно з постановою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 362/3134/14-ц (за позовом виконуючого обов`язки Васильківського міжрайонного прокурора Київської області до Васильківської районної державної адміністрації Київської області, реєстраційної служби Васильківського міськрайонного управління юстиції Київської області, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 про скасування розпорядження і рішень), на яку послався скаржник у касаційній скарзі, було залишено без змін рішення Апеляційного суду Київської області від 16.06.2016, який скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове рішення про задоволення позову, а саме скасував розпорядження Васильківської районної державної адміністрації Київської області від 04.02.2014 № 25 про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, цільове призначення яких змінюється із земель для ведення особистого селянського господарства на землі для індивідуального садівництва, 9 громадянам України на території Митницької сільської ради Васильківського району Київської області; скасував рішення реєстраційної служби Васильківського міськрайонного управління юстиції Київської області щодо реєстрації за частиною відповідачів права власності на спірні земельні ділянки. Суд касаційної інстанції зазначив, що апеляційний суд обґрунтовано виходив із того, що висновок суду першої інстанції про неможливість зміни виду використання земель у межах одного цільового призначення, є помилковим та таким, що не ґрунтується на законі. Водночас апеляційний суд дійшов правильного висновку, що проєкт зміни цільового призначення земельних ділянок відповідачів підлягав обов`язковій державній експертизі; проєкт землеустрою щодо відведення відповідачам земельних ділянок, цільове призначення яких змінюється із земель для ведення особистого селянського господарства на землі для індивідуального садівництва, затверджений розпорядженням Васильківської районної державної адміністрації Київської області не містить відомостей про проходження обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації, що, у свою чергу, свідчить про порушення державною адміністрацією встановленого законом порядку для зміни цільового призначення земель.

У цивільній справі № 308/9895/16-ц (за позовом керівника Ужгородської місцевої прокуратури до Ужгородської міської ради, ОСОБА_11 про визнання незаконним та скасування у частині рішення Ужгородської міської ради та скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку) Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду згідно з постановою від 09.09.2020 залишив без змін судові рішення попередніх судових інстанцій про задоволення позову. Суд касаційної інстанції зазначив, що суди попередніх інстанцій, установивши, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 2110100000:67:001:0156 відповідно до чинного генерального плану м. Ужгорода належала до земель з цільовим призначенням - багатоквартирна житлова забудова, дійшли обґрунтованого висновку про визнання незаконними та скасування рішень Ужгородської міської ради від 07.11.2014, від 09.11.2015 про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою, його затвердження та передачу у приватну власність ОСОБА_11 зазначеної земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Як свідчить зміст постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 27.03.2020 у справі № 278/60/17 (за позовом прокурора Житомирської місцевої прокуратури в інтересах держави до Новогуйвинської селищної ради Житомирського району Житомирської області, ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 про визнання незаконними рішень селищної ради, скасування права власності та витребування земельних ділянок), посилання на яку також містяться у касаційній скарзі, суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позову, які, ухвалюючи судові рішення у справі, виходили, зокрема, із того, що згідно із частинами 3, 4 статті 24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" у разі відсутності плану зонування або детального плану території, затвердженого відповідно до вимог цього Закону, передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб забороняється; відповідач не надав доказів про наявність складеного плану зонування або детального плану території, затвердженого відповідно до вимог цього Закону, отже, оспорювані рішення ради є незаконними.

Водночас, як уже зазначалося, ухвалюючи у справі, що розглядається, оскаржені судові рішення, суди попередніх інстанцій не встановили порушень прав та охоронюваних законом інтересів позивача у наведеному випадку та вимог законодавства під час проведення спірних земельних торгів, тому дійшли висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову про скасування торгів та визнання протоколу і договору купівлі-продажу, укладеного за результатами таких торгів, недійсними.

З викладеного вбачається, що судові рішення у зазначених цивільних справах ухвалені за інших предмета і підстав заявлених позовних вимог, інших фактичних обставин, які формують зміст правовідносин, та зібраних у таких справах доказів, іншого матеріально-правового регулювання, а також іншого суб`єктного складу учасників судового процесу, ніж у справі, що розглядається, тобто зазначені справи і справа, судові рішення в якій переглядаються, є відмінними за істотними правовими ознаками, що свідчить про неподібність правовідносин у них; аналіз висновків, зроблених судами попередніх інстанцій у судових рішеннях у справі, в якій подано касаційну скаргу, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у зазначених постановах, а отже, висновки цих судів у таких справах не підлягають застосуванню у справі, що наразі розглядається судом касаційної інстанції.

З огляду на викладене підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу, не знайшла підтвердження.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

Основним елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії. Відповідно, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

У рішенні ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі "Monnell and Morris v. the United Kingdom" (§ 56) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.

Таким чином, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай запроваджуються для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (схожий висновок викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

4.8. Стосовно підстави касаційного оскарження, передбаченої у пункті 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, за змістом якого підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу, Верховний Суд зазначає таке.

Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

Таким чином, за змістом пункту 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у виді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

Отже, саме лише посилання скаржника на те, що господарський суд не в повному обсязі дослідив докази та не з`ясував дійсні обставини справи, без належного обґрунтування та підтвердження підстав касаційного оскарження, передбачених у пунктах 1- 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не є достатніми та не можуть ставити під сумнів судове рішення.

Оскільки, як уже зазначалося, підстава касаційного оскарження, наведена скаржником у касаційній скарзі - застосування судами попередніх інстанцій в оскаржених судових рішеннях норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду (пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України), у цьому випадку не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, тому, зважаючи на викладене, Верховний Суд залишає без задоволення касаційну скаргу ТОВ ТБК "Валган" в частині підстави, передбаченої у пункті 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а постанову Західного апеляційного господарського суду від 21.12.2020 і рішення Господарського суду Львівської області від 15.09.2020 у справі № 914/334/20 залишає без змін.

4.9. Відповідно до положень статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

4.10. Ураховуючи, що Верховний Суд з підстави касаційного оскарження, визначеної у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про закриття касаційного провадження, а з підстави, визначеної у пункті 4 частини 2 статті 287 цього Кодексу, - про залишення оскаржуваних судових рішень без змін, судові витрати за розгляд касаційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 296, 300, 301, пунктом 1 частини 1 статті 308, статтями 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційне провадження у справі № 914/334/20 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Торгово-Будівельна компанія "Валган", відкрите в частині підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Торгово-Будівельна компанія "Валган" в частині підстави, передбаченої у пункті 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.

Постанову Західного апеляційного господарського суду від 21.12.2020 і рішення Господарського суду Львівської області від 15.09.2020 у справі № 914/334/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Т. Б. Дроботова

Судді Н. О. Багай

Ю. Я. Чумак