Рішення

від 17.03.2021 по справі 120/7012/20-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

17 березня 2021 р. Справа № 120/7012/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Вільчинського О.В.,

за участю:

секретаря судового засідання: Драло В.О.,

представника позивача: Зубаня О.О.,

представника відповідача: Вербицької Н.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом: Уланівської сільської ради

до: Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області; третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_1

про: визнання протиправними та скасування наказу,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулася Уланівська сільська рада (далі - Уланівська СР, позивач) з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (далі - ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області, відповідач). За змістом позовних вимог позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області від 11.06.2020 № 2-11941/15-20-СГ про надання дозволу громадянам ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок із земель державної власності сільськогосподарського призначення на території Уланівської сільської ради Хмільницького району Вінницької області з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства площею по 2,0 га на кожного;

- визнати протиправним та скасувати наказ ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області від 05.06.2020 № 2-11736/15-20-СГ про надання дозволу громадянам ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок із земель державної власності сільськогосподарського призначення на території Уланівської сільської ради Хмільницького району Вінницької області з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства площею по 2,0 га на кожного.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 12.07.2018 звернувся із клопотанням до ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області про надання дозволу на розробку документації з землеустрою. 10.12.2018 відповідачем видано наказ № 2-16973/15-18-СГ про надання Уланівській СР дозволу на розробку документації із землеустрою для відведення земельних ділянок загальною площею 141,7251 га із земель державної власності сільськогосподарського призначення, на території Уланівської сільської ради, з метою передачі у комунальну власність для створення громадських пасовищ. Проте, у 2020 році посадовими особами позивача з відомостей з Публічної кадастрової карти України виявлено формування окремих земельних ділянок на території Уланівської СР за межами населеного пункту з масиву пасовища, на яке 10.12.2018 відповідачем вже було видано наказ № 2-16973/15-18-СГ. 06.11.2020 на адвокатський запит позивача відповідачем надана відповідь, якою повідомлено, що наказом від 11.06.2020 ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області №2-11941/15-20-СГ надано громадянам ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок із земель державної власності сільськогосподарського призначення на території Уланівської сільської ради Хмільницького району Вінницької області з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства площею по 2,0 га на кожного; наказом від 05.06.2020 № 2-11736/15-20-СГ надано громадянам ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок із земель державної власності сільськогосподарського призначення на території Уланівської сільської ради Хмільницького району Вінницької області з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства площею по 2,0 га на кожного.

На переконання позивача, у ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області не було повноважень, передбачених статтею 122 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), на передачу земельної ділянки у власність вказаним особам, оскільки відповідачем виданий наказ про надання Уланівській СР дозволу на розробку документації із землеустрою для відведення земельних ділянок загальною площею 141,7251 га із земель державної власності сільськогосподарського призначення, на території Уланівської СР, з метою передачі у комунальну власність для створення громадських пасовищ, тобто відповідач не мав права повторно надавати дозвіл на розробку документацій із землеустрою щодо тієї ж земельної ділянки іншим особам. При цьому Уланівська СР звертає увагу, що жоден із семи громадян, яким надано дозвіл на розробку проекту землеустрою, не є жителем Уланівської СР та не використовує земельні ділянки для випасу худоби. Крім того, позивач вважає, що відповідач не мав права приймати оскаржувані накази у зв`язку з фактичним переходом земельної ділянки на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України від 31.01.2018 № 60-р. Також в обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що спірна земельна ділянка належить до категорії земель сільськогосподарського призначення з цільовим призначенням для сінокосіння і випасання худоби, що унеможливлює передачу її у власність, та порушує права жителів Уланівської СР, оскільки така земельна ділянка виділена для об`єктивної необхідності - загального випасання худоби.

Таким чином, позивач не погоджується із вищезазначеними рішеннями (наказами) відповідача, вважає їх незаконними та протиправним, а тому звертається до суду з цим позовом.

25.11.2020 ухвалою суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі. Ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження, судовий розгляд призначено на 16.12.2020. Залучено у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 . Крім того, встановлені сторонам та третім особам строки для подання заяв по суті справи.

07.12.2020 до суду надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 41695/20), в якому представник відповідача заперечує проти задоволення позову. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що спірна земельна ділянка розташована за межами населеного пункту і станом на сьогоднішній день відносно неї відсутні будь-які рішення органів виконавчої влади про передачу даної земельної ділянки у комунальну власність під пасовище. Звертає увагу, що до 2020 року Уланівська СР не вчинила будь-яких дій щодо розроблення земельної документації та оформлення пасовища відповідно до вимог законодавства. Наголошує, що позивачу було лише надано дозвіл на розроблення відповідної документації з землеустрою, а не передано земельну ділянку у комунальну власність для пасовища. Під час прийняття оскаржуваних наказів земельна ділянка, на яку претендує позивач, була вільною, речові права чи обмеження на неї не були зареєстровані, а тому ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області вважає позовні вимоги щодо визнання протиправним та скасування наказів від 11.06.2020 № 2-11941/15-20-СГ та від 05.06.2020 № 2-11736/15-20-СГ безпідставними. З огляду на вищевикладене, просить суд відмовити позивачу у задоволенні позовної заяви повністю.

16.12.2020 адміністративна справа знята з розгляду у зв`язку із тимчасовою непрацездатністю головуючого судді. Наступне судове засідання призначено на 13.01.2021.

30.12.2020 на адресу суду від третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 надійшли пояснення (вх. № 46166/20), які вважають, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають. Свою позицію мотивують тим, що надання дозволу на розробку проекту землеустрою має на меті лише формування земельної ділянки як окремого об`єкта, при цьому не суттєво, за чиїм замовленням такий проект буде зроблено, а закон не виключає ситуації, коли проекти одночасно розробляються різними замовниками. Під час розробки проекту визначаються (узгоджуються) її межі та з`ясовується наявність правових та фактичних перешкод для надання її у власність, зокрема спірність прав щодо ділянки. Дані обставини повинні враховуватися органом, що розпоряджається землями, під час затвердження проекту та надання земельної ділянки у власність, а не на стадії надання дозволу на розробку проекту землеустрою. Надання дозволу на розробку проекту відведення не свідчить, що проект буде затверджено, а якщо буде виявлено обставини, що за законом є підставами для відмови у затверджені проекту, уповноваженим органом може бути відмовлено.

На підставі викладеного треті особи вважають, що відповідач, який є суб`єктом владних повноважень, при прийнятті оскаржуваних наказів діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, обґрунтовано, з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а тому просять у задоволенні адміністративного позову відмовити.

12.01.2021 на адресу суду від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_7 також надійшло пояснення (вх. № 1019/21), яка підтримує позицію відповідача, що викладена у відзиві на позовну заяву, а також пояснення третіх осіб. Звертає увагу, що Уланівською СР першу дію на реалізацію наказу від 10.12.2018 вчинено зі спливом майже дворічного терміну. Зазначає, що за своєю суттю та правовою природою надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не обмежується та не вичерпується отриманям такого дозволу лише однією особою. Особа, яка отримала дозвіл на розробку проекту землеустрою, повинна мати очікування, що земельна ділянка буде відведена іншій особі у разі зволікань нею у реалізації отриманого дозволу. Відтак, ОСОБА_7 вважає позов необґрунтованим та просить у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Ухвалами від 13.01.2021, 25.01.2021 розгляд справи відкладався.

Ухвалою, постановленою в судовому засіданні 24.02.2021 без виходу до нарадчої кімнати, оголошено перерву у судовому засіданні до 17.03.2021.

17.03.2021 ухвалою суду закрито провадження у справі в частині позовних вимог про визнання протиправними та скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області від 05.06.2020 № 2-11736/15-20-СГ та наказу ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області від 11.06.2020 № 2-11941/15-20-СГ в частині надання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок із земель державної власності сільськогосподарського призначення на території Уланівської сільської ради Хмільницького району для ведення особистого селянського господарства площею по 2,0 га. Роз`яснено позивачу, що спір у цій частині підпадає під юрисдикцію місцевого загального суду та має розглядатись за правилами цивільного судочинства.

У судовому засіданні 17.03.2021 представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги та просив їх задовольнити у повному обсязі з підстав, наведених у позовній заяві. Представник відповідача у судовому засіданні щодо позову заперечувала, просила у задоволенні заявлених позовних вимог відмовити, посилаючись на мотиви, наведені у відзиві на позовну заяву.

Третя особа в судове засідання не прибула, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином.

Відповідно до частини 1 статті 205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності третьої особи.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відзив на позов відповідача, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

12.07.2018 Уланівська СР звернулася із клопотанням до ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області про надання дозволу на розробку документації із землеустрою для відведення земельних ділянок загальною площею 141,7251 га із земель державної власності сільськогосподарського призначення, на території Уланівської сільської ради, з метою передачі у комунальну власність для створення громадських пасовищ. За результатами розгляду вказаного клопотання 10.12.2018 відповідач видав наказ № 2-16973/15-18-СГ про надання такого дозволу.

В травні 2020 року до ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області звернулися ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 з клопотаннями про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок орієнтовною площею по 2,0 га у власність для ведення особистого селянського господарства на території Уланівської сільської ради Хмільницького району Вінницької області. За результатами розгляду поданих клопотань ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області прийняло накази від 11.06.2020 № 2-11941/15-20-СГ та від 05.06.2020 № 2-11736/15-20-СГ про надання відповідних дозволів вищезазначеним громадянам. Так, зокрема наказом від 11.06.2020 № 2-11941/15-20-СГ надано ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок із земель державної власності сільськогосподарського призначення на території Уланівської СР Хмільницького району для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 га.

Восени 2020 року посадовими особами позивача із інформації з Публічної кадастрової карти України були виявлено формування окремих земельних ділянок на території Уланівської СР Хмільницького району Вінницької області за межами населеного пункту з масиву пасовища, на яке 10.12.2018 відповідачем видано наказ № 2-16973/15-18-СГ про надання Уланівській СР дозволу на розробку документації із землеустрою. Зокрема, було виявлено формування земельних ділянок з кадастровими номерами: 0524887400:02:002:0199, 0524887400:02:002:0200, 0524887400:02:002:0201, 0524887400:02:002:0002, 0524887400:02:002:0203, 0524887400:02:002:0204, 0524887400:02:002:0205, 0524887400:02:002:0206 та 0524887400:02:002:0207.

06.11.2020 на адвокатський запит позивача відповідач надав відповідь про те, що наказом від 11.06.2020 ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області № 2-11941/15-20-СГ надано громадянам ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок із земель державної власності сільськогосподарського призначення на території Уланівської СР Хмільницького району Вінницької області з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства площею по 2,0 га на кожного; та наказом від 05.06.2020 № 2-11736/15-20-СГ надано громадянам ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок із земель державної власності сільськогосподарського призначення на території Уланівської СР Хмільницького району Вінницької області з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства площею по 2,0 га на кожного.

Наказ ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області від 11.06.2020 № 2-11941/15-20-СГ в частині надання ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок із земель державної власності сільськогосподарського призначення на території Уланівської сільської ради Хмільницького району для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 га після закриття провадження у справі щодо частини позовних вимог є предметом розгляду у цій справі.

Надаючи оцінку встановленим обставинам справи, суд виходить з таких мотивів.

Статтею 14 Конституції України закріплено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Суб`єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним Кодексом України та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.

Частиною 1 ст. 3 ЗК України визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно із частиною другою статті 4 ЗК України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Положеннями частини третьої статті 22 ЗК України передбачено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування, зокрема, громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Відповідно до статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

За змістом частин першої - третьої та п`ятої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Пунктом "б" частини першої статті 121 ЗК України передбачено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в розмірі не більше 2,0 гектара для ведення особистого селянського господарства.

Повноваження відповідних органів виконавчої влади щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлені статтями 118, 122, 123 ЗК України.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами встановлений статтею 118 ЗК України.

Так, частиною шостою статті 118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

В той же час за змістом частини сьомої статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Надаючи оцінку доводам позивача про те, що спірна земельна ділянка на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України від 31.01.2018 №60-р "Питання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність об`єднаних територіальних громад" відноситься до комунальної форми власності, а тому ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області не наділене повноваженнями щодо розпорядження цими землями, то суд зазначає таке.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 31.01.2018 №60-р "Питання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність об`єднаних територіальних громад" передбачено Державній службі з питань геодезії, картографії та кадастру починаючи з 1 лютого 2018 р. забезпечити, зокрема, здійснення до передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності під час передачі в користування (виключно шляхом проведення аукціонів) або у власність за погодженням з об`єднаними територіальними громадами (шляхом прийняття відповідною радою рішення згідно зі статтею 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Порядок передачі земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи земельних ділянок комунальної власності у державну власність врегульовано ст.117 ЗК України.

Так, ч. 1 ст.117 ЗК України встановлено, що передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом. У рішенні органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність зазначаються кадастровий номер земельної ділянки, її місце розташування, площа, цільове призначення, відомості про обтяження речових прав на земельну ділянку, обмеження у її використанні. На підставі рішення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність складається акт приймання-передачі такої земельної ділянки. Рішення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність разом з актом приймання-передачі такої земельної ділянки є підставою для державної реєстрації права власності держави, територіальної громади на неї.

При цьому, ст. 125 ЗК України визначено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Разом з тим, доказів здійснення державної реєстрації права комунальної власності на спірну земельну ділянку на момент прийняття оскаржуваного наказу позивачем в ході розгляду справи не надано.

Водночас ч. 4 ст. 122 ЗК України встановлено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Пунктом 1 Положення про Державну служба України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 №15, визначено, що Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Правовий статус Головних управлінь Держгеокадастру в областях визначено відповідним Положенням про Головне управління Держгеокадастру в області, яке затверджене наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 №333 (далі - Положення №333) та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 25.10.2016 за №1391/29521.

Пунктом 1 Положення №333 визначено, що головне управління Держгеокадастру в області (далі - Головне управління) є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковане.

Відповідно до п.п. 13 п.4 Положення про Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, затвердженого наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 17.11.2016 №308, зі змінами, ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області, відповідно до покладених на нього завдань, передає відповідно до закону земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у власність або користування для всіх потреб в межах Вінницької області.

Отже, ГУ Держгеокадастру У Вінницькій області, яке є територіальним органом центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин - Держгеокадастру України, зокрема, наділене повноваженнями щодо розпорядження землями державної власності в межах, визначених ЗК України.

Натомість, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Таким чином, відповідач у спірних правовідносинах є суб`єктом владних повноважень, на якого ЗК України покладені повноваження передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у власність або у користування для всіх потреб.

Щодо тверджень позивача про те, що відповідачем порушено права Уланівської СР як першого заявника на отримання земельної ділянки, суд зазначає, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою з приводу відведення земельної ділянки ще не означає позитивного рішення про надання її у власність або користування (оренду).

Надання дозволу на розробку проекту відведення не свідчить, що проект буде затверджено.

Велика Палата Верховного Суду та Верховний суд неодноразово викладала правову позицію з питань юрисдикції спорів щодо оскарження рішень про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості), зазначаючи про спір, який підлягає розгляду в адміністративному судочинстві. Надання дозволу на розробку проекту землеустрою, як і надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою, є лише стадіями набуття особою права власності або користування на земельну ділянку. У постанові від 17.10.2018 (№ 380/624/16-ц) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою є стадією процесу отримання права власності чи користування на земельну ділянку. Однак, отримання такого дозволу не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття такого права, оскільки сам по собі дозвіл не являється правовстановлюючим актом.

Зі змісту ч. 7 ст.118 ЗК України випливає, що початковим етапом надання земельної ділянки у власність громадянам у межах норм безоплатної приватизації є розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а дозвіл на виконання таких робіт надається відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування (у даному випадку ГУ Вінницькій у Вінницькій області).

Суд звертає увагу, що абз. 1 ч. 7 ст.118 ЗК України визначений вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформлених клопотань, разом з долученими до них документами, а саме:

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів;

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів;

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.

Аналогічна правова позиція із цього приводу неодноразово була висловлена Верховним Судом у своїх постановах від 25.02.2020 у справі за № 723/1964/14-а, від 15.04.2020 року в справі за № 638/15764/17, від 15.04.2020 у справі за № 638/15764/17, від 22.04.2020 у справі за № 818/1707/16 та від 14.05.2020 у справі за № 360/536/17-а, та інших, яка враховується судом з огляду на приписи частини п`ятої статті 242 КАС України.

Тобто, у разі відсутності таких підстав, відповідний повноважний орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування може прийняти рішення лише про надання такого дозволу.

З наявних в матеріалах справи доказів суд встановив, що ОСОБА_1 звернувся до ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства. Вказане клопотання оформлено відповідно до ст. 118 ЗК України. До клопотання долучено необхідні документи, які дають підстави для їх розгляду та вирішення.

Позивач не надав доказів наявності у відповідача передбачених законом підстав для відмови у наданні третій особі дозволу на розробку проекту землеустрою на спірну земельну ділянку. Не виявлено таких підстав також і судом під час розгляду справи.

Суд звертає увагу на те, що в даному випадку, як позивач, так і третя особа мали рівне право розробити проекти землеустрою, подальше затвердження яких відбувається із кінцевим визначенням особи, що отримає право власності або користування (оренду) на ділянку.

Таким чином, суд вважає, що у ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області не має підстав вважати пріоритетність того чи іншого заявника на стадії надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Крім того, як встановлено судом під час розгляду справи, розроблений третьою особою проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки не був затверджений, оскільки відповідне права третьої особи на безоплатне отримання ним земельної ділянки у власність уже було реалізовано.

Відносно доводів позивача, що спірна земельна ділянка розміщена на пасовищі, що за своїми природними особливостями і призначенням має використовуватися для сінокосіння та випасання худоби, і не може надаватися для ведення особистого селянського господарства, то суд зазначає таке.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про землеустрій" цільове призначення земельної ділянки - використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.

Частиною 1 статті 19 ЗК України встановлено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на дев`ять категорій, серед яких землі сільськогосподарського призначення.

Відповідно до частин 1, 2 статті 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей. До земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель інших категорій, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

Відтак, цільове призначення бажаної земельної ділянки відповідає тому виду використання (для ведення особистого селянського господарства), для якого позивачка має намір отримати її у власність.

Той факт, що бажана земельна ділянка за своїми природними особливостями і призначенням має використовуватись для сінокосіння та випасання худоби не є підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, оскільки така ділянка відноситься до категорії земель сільськогосподарського призначення.

Також суд зазначає, що норми ст. 37 Закону України "Про охорону земель", на які посилається позивач, не містять заборон щодо передачі у власність для ведення особистого селянського господарства земельних ділянок, на яких розміщені пасовища, а наводить лише певні обмеження щодо діяльності на таких земельних ділянках.

Згідно із ч. 4, 5 ст. 111 ЗК України обмеження у використанні земель (крім обмежень, безпосередньо встановлених законом та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами) підлягають державній реєстрації в Державному земельному кадастрі у порядку, встановленому законом, і є чинними з моменту державної реєстрації.

Обмеження у використанні земель, безпосередньо встановлені законами та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами, є чинними з моменту набрання чинності нормативно-правовими актами, якими вони були встановлені.

Відомості про обмеження у використанні земель зазначаються у схемах землеустрою і техніко-економічних обґрунтуваннях використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектах землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів, проектах землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь, проектах землеустрою щодо відведення земельних ділянок, технічній документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Відомості про такі обмеження вносяться до Державного земельного кадастру.

Водночас, ч. 1 ст. 1 Закону України "Про особисте селянське господарство" від 15.05.2003 № 742-IV (далі - Закон від 15.05.2003 № 742-IV) встановлено, що особисте селянське господарство - це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму.

Земельні ділянки особистого селянського господарства можуть використовуватися для ведення особистого селянського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства (абз. 4 ст. 5 Закону від 15.05.2003 № 742-IV).

Крім того, ст. 33 ЗК України передбачено, що земельні ділянки, призначені для ведення особистого селянського господарства, можуть передаватися громадянами у користування юридичним особам України і використовуватися ними для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства без зміни цільового призначення цих земельних ділянок.

Враховуючи те, що земельна ділянка, призначена для ведення особистого селянського господарства, може використовуватися для будь-якої сільськогосподарської діяльності, у тому числі для сінокосіння й випасання худоби, садівництва, бджільництво тощо, тобто для цілей, які не передбачають розорювання таких земель, тому суд вважає необґрунтованими висновки позивача щодо неможливості передачі цієї земельної ділянки третій особі із посиланням на приписи ст. 37 Закону України "Про охорону земель".

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

В свою чергу, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ч.1 ст.2 КАС України).

Згідно із ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Відтак, завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, що звернулася до суду з позовом.

Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Однак, порушення вимог Закону діями суб`єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх протиправними, оскільки обов`язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушених його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями.

З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Тобто, обов`язковою умовою задоволення позову є доведеність позивачем порушених саме його прав та охоронюваних законом інтересів з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 07.02.2019 у справі №144/1883/15-а, від 01.07.2019 у справі №460/1019/16-а, від 08.11.2019 у справі №№157/1231/15-а.

З урахуванням встановлених судом обставин та доказів на їх підтвердження, суд прийшов до висновку, що оскаржуваний наказ ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області від 11.06.2020 № 2-11941/15-20-СГ в частині надання ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок із земель державної власності сільськогосподарського призначення на території Уланівської сільської ради Хмільницького району для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 га прийнято на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України.

Суд зазначає, що спірний наказ безпосередньо не впливає на права та законні інтереси позивача, не містить владно-управлінських приписів для нього.

Згідно із вимогами статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно із ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

За результатами розгляду адміністративної справи суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Підстави для відшкодування судових витрат у справі також відсутні.

Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: Уланівська сільська рада (22032, Вінницька область, Хмільницький район, с. Уланів, вул. Миру, 9, код ЄДРПОУ 04331834)

Відповідач: Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (21027, м. Вінниця, вул. Келецька, 63, код ЄДРПОУ 39767547)

Третя особа: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )

Рішення у повному обсязі складено 23.03.2021

Суддя Вільчинський Олександр Ванадійович