Ухвала

від 17.03.2021 по справі 120/7012/20-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

про закриття провадження у справі в частині позовних вимог

м. Вінниця

17 березня 2021 р. Справа № 120/7012/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Вільчинського О.В.,

за участю:

секретаря судового засідання: Драло В.О.,

представника позивача: Зубаня О.О.,

представника відповідача: Вербицької Н.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження питання про закриття провадження щодо частини позовних вимог у справі

за позовом: Уланівської сільської ради

до: Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області; треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7

про: визнання протиправними та скасування наказів,

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Вінницького окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа за позовом Уланівської сільської ради до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області; треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 . За змістом позовних вимог позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області від 11.06.2020 № 2-11941/15-20-СГ про надання дозволу громадянам ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок із земель державної власності сільськогосподарського призначення на території Уланівської сільської ради Хмільницького району Вінницької області з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства площею по 2,0 га на кожного;

- визнати протиправним та скасувати наказ ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області від 05.06.2020 № 2-11736/15-20-СГ про надання дозволу громадянам ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок із земель державної власності сільськогосподарського призначення на території Уланівської сільської ради Хмільницького району Вінницької області з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства площею по 2,0 га на кожного.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 12.07.2018 звернувся із клопотанням до ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області про надання дозволу на розробку документації з землеустрою. 10.12.2018 відповідачем видано наказ № 2-16973/15-18-СГ про надання Уланівській сільській раді дозволу на розробку документації із землеустрою для відведення земельних ділянок загальною площею 141,7251 га із земель державної власності сільськогосподарського призначення, на території Уланівської сільської ради, з метою передачі у комунальну власність для створення громадських пасовищ. Проте у 2020 році посадовими особами позивача з інформації з Публічної кадастрової карти України були виявлені відомості про формування окремих земельних ділянок на території Уланівської сільської ради Хмільницького району Вінницької області за межами населеного пункту з масиву пасовища, на яке 10.12.2018 відповідачем вже було видано наказ № 2-16973/15-18-СГ про надання Уланівській сільській раді дозволу на розробку документації із землеустрою. 06.11.2020 на адвокатський запит позивача, відповідачем було надано відповідь, якою повідомлено, що наказом від 11.06.2020 ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області № 2-11941/15-20-СГ надано громадянам ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок із земель державної власності сільськогосподарського призначення на території Уланівської сільської ради Хмільницького району Вінницької області з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства площею по 2,0 га на кожного; та наказом від 05.06.2020 № 2-11736/15-20-СГ надано громадянам ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок із земель державної власності сільськогосподарського призначення на території Уланівської сільської ради Хмільницького району Вінницької області з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства площею по 2,0 га на кожного.

З такими наказами позивач не погоджується та вважає їх протиправними. Зокрема, позивач переконаний, що у ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області не було повноважень на передачу земельної ділянки у власність третім особам, оскільки на таку земельну ділянку наказом № 2-16973/15-18-СГ надано Уланівській сільській раді дозвіл на розробку документації із землеустрою для відведення земельних ділянок загальною площею 141,7251 га із земель державної власності сільськогосподарського призначення, на території Уланівської сільської ради, з метою передачі у комунальну власність для створення громадських пасовищ.

Разом із тим після відкриття провадження у справі на підставі документів, наданих представником відповідача, судом встановлено, що в подальшому по спірним наказам земельні ділянки були передані 23.10.2020 у власність третім особам у справі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 . У зв`язку з чим в судовому засіданні 17.03.2020 судом поставлено на розгляд питання щодо закриття провадження у справі в частині позовних вимог про визнання протиправними та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 05.06.2020 № 2-11736/15-20-сг та наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 11.06.2020 № 2-11941/15-20-сг в частині надання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок із земель державної власності сільськогосподарського призначення на території Уланівської сільської ради Хмільницького району для ведення особистого селянського господарства площею по 2 га.

Представник позивача проти закриття провадження у справі в частині позовних вимог заперечив. Представник відповідача підтримала поставлене судом на розгляд питання щодо закриття провадження у справі в частині позовних вимог.

Треті особи в судове засідання не прибули, про дату, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином.

Щодо повернення на адресу суду невручених конвертів, то суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 3 ст. 124 КАС України судовий виклик або судове повідомлення учасників справи здійснюється, зокрема, шляхом надсилання повістки рекомендованою кореспонденцією (листом, телеграмою), кур`єром із зворотною розпискою за адресами, вказаними цими особами, або шляхом надсилання тексту повістки в порядку, визначеному статтею 129 цього Кодексу.

Частиною одинадцятою статті 126 КАС України передбачено, що розписку про одержання повістки (повістку у разі неможливості вручити її адресату чи відмови адресата її одержати) належить негайно повернути до адміністративного суду. У разі повернення поштового відправлення із повісткою, яка не вручена адресату з незалежних від суду причин, вважається, що така повістка вручена належним чином.

З огляду на зазначене, на переконання суду, треті особи вважаються належним чином повідомлені про розгляд справи.

Відповідно до частини 1 статті 205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про можливість вирішення питання щодо закриття провадження у справі в частині позовних вимог за відсутності третіх осіб.

При вирішенні вказаного питання суд виходив з такого.

Частиною другою статті 124 Конституції України встановлено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 20.07.2006 у справі "Сокуренко і Стригун проти України" зазначив, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "суд, встановлений законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Юрисдикцію та повноваження адміністративних судів, порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає та встановлює Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Згідно з пунктом першим, другим частини 1 статті 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - це спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Частиною першою статті 19 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Суд враховує, що критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Окрім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Разом із тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі №685/1346/15-а.

Згідно з частиною 1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Виходячи з положень статті 13 Конституції України, статей 177, 181, 324 ЦК України, земля та земельні ділянки є об`єктами цивільних прав, а держава та територіальні громади через свої органи беруть участь у земельних відносинах з метою реалізації цивільних та інших прав у приватноправових відносинах, тобто прав власників земельних ділянок.

За змістом статті 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Частиною 2 статті 4 ЗК України передбачено, що завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Статтею 5 ЗК України передбачено, що земельне законодавство базується, в тому числі, на принципі забезпечення рівності прав власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави.

Таким чином, якщо в результаті прийняття уповноваженим органом рішення особа набуває речове право на земельну ділянку, то спір стосується приватноправових відносин і підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін цього спору.

Правова позиція аналогічного змісту була викладена у постанові Верховного Суду України від 09.12.2014 у справі №21-308а14 і Велика Палата Верховного Суду в постановах від 18.04.2018 у справі №369/13240/14-а, від 12.06.2019 у справі №359/3132/16-а дійшла висновку про відсутність підстав відступати від неї.

Схожих висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла, зокрема, у постановах від 05.06.2018 у справі № 826/13628/16 (провадження № 11-538апп18), 13.06.2018 у справі №522/5668/17 (провадження № 11-417апп18), 20.06.2018 у справі № 727/10968/17 (провадження № 11-524апп18), 03.04.2019 у справі № 727/1002/17 (провадження № 11-1492апп18) та 16.10.2019 № 504/1438/14-а (провадження № 11-900апп19).

Крім того, постановою Великої Палати Верховного суду від 12.02.2020 у справі №712/10439/16-а провадження № 11-842апп19 було закрито провадження у справі, ухвала апеляційної інстанції в частині закриття провадження у справі залишена без змін. Велика Палата Верховного суду погодилася із висновками апеляційної інстанції, що позов, предметом якого є перевірка правильності формування волі однієї зі сторін стосовно розпорядження землею та передачі відповідних прав щодо неї, не може бути розглянуто за правилами КАС України. При цьому апеляційний суд керувався правовою позицією, викладеною Верховним Судом України в постанові від 17.02.2015 у справі № 21-551а14, відповідно до якої у разі прийняття суб`єктом владних повноважень рішення про передачу земельних ділянок у власність чи оренду (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації) подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки має вирішуватись у порядку цивільного (господарського) судочинства, оскільки виникає спір про цивільне право.

Разом із тим, Велика Палата Верховного Суду вважала помилковим висновок судів попередніх інстанцій щодо можливості розгляду вимог в частині скасування рішення Міськради від 19.04.2016 № 2-546 "Про надання ПАТ "Черкаське хімволокно" дозволу на розроблення документації із землеустрою на АДРЕСА_39 та АДРЕСА_39" стосовно частини спірної земельної ділянки площею 0,0122 га, а також висновків, що спір у цій справі є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративних судів, з огляду на те, що рішення Міськради про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою є одним з етапів процесу отримання права власності чи користування земельної ділянки, а реалізація права користування відбулась на підставі рішення відповідача про надання ПАТ "Черкаське хімволокно" земельної ділянки в оренду шляхом укладення відповідного договору.

Вирішуючи питання юрисдикційної належності спору, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11.09.2019 у справі №826/4509/17 (провадження №11-81апп19) щодо дослідження спору з тих підстав, що земельна ділянка розташована за тією ж адресою, що й житловий будинок позивачки, зазначила, що оскаржуване рішення міськради про виділення земельної ділянки у власність третьої особи є ненормативним актом органу місцевого самоврядування, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання. Скасування такого акта не породжує наслідків для власника земельної ділянки, оскільки в такої особи виникло право власності на земельну ділянку, і це право ґрунтується на правовстановлюючих документах. Отже, обраний позивачкою спосіб захисту порушеного права не забезпечує його реального захисту. Беручи до уваги наведене і враховуючи заявлені позовні вимоги та характер спірних правовідносин, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що цей спір не належить до юрисдикції адміністративних судів, а тому висновок суду апеляційної інстанції про закриття провадження у справі є обґрунтованим, оскільки правовідносини в цій справі мають вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

Згідно із висновками Великої Палати Верховного Суду постанові від 16.10.2018 (справа №914/870/17) під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, обставин у справі. Рішення суб`єкта владних повноважень у сфері оформлення права власності може оспорюватися з точки зору його законності, а вимога про визнання рішення незаконним розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку позовну вимогу про визнання рішення незаконним можна розглядати як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 Цивільного кодексу України та пред`являти до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред`явлення такої позовної вимоги є оспорювання цивільного речового права особи, що виникло в результаті та після реалізації рішення суб`єкта владних повноважень.

Судом враховуються також висновки, викладені в Постанові від 18.12.2019 у справі №826/13961/17 (провадження №11-190апп19). Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що позовні вимоги у справі заявлено на поновлення порушеного цивільного права позивача, на момент звернення до суду право власності на спірні об`єкти нерухомого майна перейшло до третьої особи у справі, Велика Палата Верховного Суду, незважаючи на участь у спорі суб`єкта владних повноважень, дійшла висновку про те, що цей спір не є публічно-правовим, а має вирішуватися судами за правилами ЦПК України. При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі з обов`язком суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні частини першої статті 6 Конвенції. Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних відносинах викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 та 17.04.2018 (справи № 826/366/16 (провадження № 11-96апп18) та № 815/6956/15 (провадження № 11-192апп18) відповідно).

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №826/240/16, від 26.02.2020 у справі № 810/2938/17 (провадження № 11-935апп19).

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини 3 статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. Тим самим Верховний Суд за допомогою загальної правозастосовчої діяльності дозволяє досягнути індивідуального блага з урахуванням того, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 242 КАС України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.

Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, формування обґрунтованої правової позиції стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і спрямування у такий спосіб судової практики в єдине і правильне правозастосування (вказівка напрямку, у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснення змісту акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізація на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав`язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.

Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.

Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов`язковим для всіх судів та суб`єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень частини 5 статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.

Як зазначено вище, предметом позову є визнання протиправними та скасування наказів Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 05.06.2020 № 2-11736/15-20-сг та від 11.06.2020 № 2-11941/15-20-сг, якими громадянам ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 надані дозволи на розроблення проектів землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок із земель державної власності сільськогосподарського призначення на території Уланівської сільської ради Хмільницького району Вінницької області з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства площею по 2,0 га на кожного.

Зазначені накази про надання дозволів на виготовлення вказаними фізичними особами проектів землеустрою на земельну ділянку, як перший етап процесу передачі ділянки у власність, відповідачем було реалізовані та вичерпали свою дію, оскільки земельні ділянки наказами відповідача від 23.10.2020 за №№ 2-15128/15-20-СГ, 2-15134/15-20-СГ, 2-15123/15-20-СГ, 2-15131/15-20-СГ, 2-15124/15-20-сг, 2-15135/15-20-СГ передані у власність, за винятком ОСОБА_3 , третім особам у справі.

А відтак, наявний спір в цій частині не пов`язаний безпосередньо із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, оскільки існує спір про право, що виключає розгляд справи у порядку адміністративного судочинства. Спірні правовідносини стосуються дослідження судом набутого фізичними особами права власності на земельні ділянки та в разі прийняття рішення про задоволення позову у даному випадку таке не матиме наслідком поновлення порушеного права позивача, не дозволить остаточно вирішити спір між позивачем та цими особами щодо права на земельні ділянки, а відтак не буде виконаним основне завдання судочинства. Суд наголошує, що у випадку задоволення позову будуть порушеними майнові права фізичних осіб, яким було надано у власність земельні ділянки.

Зважаючи на те, що вимоги адміністративного позову в цій частині фактично направлені на поновлення прав позивача у сфері земельних відносин, а також беручи до уваги факт існування права власності на спірні земельні ділянки інших осіб, з огляду на суб`єктний склад сторін, суд дійшов висновку, що спір в цій частині не є публічно-правовим, має вирішуватися за правилами цивільного судочинства, а тому на підставі п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України, суд закриває провадження в частині позовних вимог щодо визнання протиправними та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 05.06.2020 № 2-11736/15-20-СГ та наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 11.06.2020 № 2-11941/15-20-СГ в частині надання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок із земель державної власності сільськогосподарського призначення на території Уланівської сільської ради Хмільницького району для ведення особистого селянського господарства площею по 2 га. Також суд роз`яснює позивачу, що його вимоги в цій частині підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.

Керуючись ст.ст. 238, 248, 256, 294 КАС України, -

УХВАЛИВ:

Закрити провадження у справі № 120/7012/20-а в частині позовних вимог про визнання протиправними та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 05.06.2020 № 2-11736/15-20-СГ та наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 11.06.2020 № 2- 11941/15-20-СГ в частині надання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок із земель державної власності сільськогосподарського призначення на території Уланівської сільської ради Хмільницького району для ведення особистого селянського господарства площею по 2 га.

Роз`яснити позивачу, що спір у цій частині підпадає під юрисдикцію місцевого загального суду та має розглядатись за правилами цивільного судочинства.

Ухвала суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Повний текс ухвали виготовлений 23.03.2021

Суддя Вільчинський Олександр Ванадійович