Постанова

від 11.03.2021 по справі 420/6412/20

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 березня 2021 р.м. ОдесаСправа № 420/6412/20

Категорія: 113020000 Головуючий в 1 інстанції: Левчук О.А.

Місце ухвалення: м. Одеса

Дата складання повного тексту: 17.11.2020 р.

Судова колегія П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - Бітова А.І.

суддів - Лук`янчук О.В.

- Ступакової І.Г.

при секретарі - Рощіній К.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И Л А :

У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної міграційної служби (далі ГУДМС) України в Одеській області про:

- визнання протиправним та скасування рішення ГУДМС України в Одеській області від 05 березня 2020 року №366065 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Азербайджану ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- зобов`язання ГУДМС України в Одеській області здійснити обмін або поновити дію посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 20 березня 2018 року.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказував, що рішення від 05 березня 2020 року №366065 про скасування дозволу на імміграцію в Україну є протиправним та таким, що порушує його права, оскільки відповідачем не надано жодних доказів про існування підстав для скасування наданого дозволу, які передбачені ст. 12 Закону України "Про імміграцію". Позивачем не допущено порушень при подачі документів для отримання дозволу та не було надано свідомо неправдивих відомостей, документи не містять недостовірних даних та не є підробленими. Факт видачі посвідки на постійне проживання в Україні у 2018 році свідчить про те, що відповідач проводив перевірку законності залишення на постійне проживання на території України та підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію не було виявлено.

Відповідач позов не визнав, вказуючи, що законність свого перебування на території України на момент подачі клопотання про надання дозволу на імміграцію (14 лютого 2017 року) іноземець підтвердив копією посвідки на тимчасове проживання серії НОМЕР_2 , виданою 25 квітня 2016 року терміном дії до 24 квітня 2017 року, проте згідно перевірки за обліками Інтегрованої міжвідомчої автоматизованої системи обміну інформацією з питань контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон "Аркан", вказаний громадянин в`їзд на територію України здійснив 21 серпня 2015 року (знаходився на території України на момент звернення із заявою про надання дозволу на імміграцію в України 14 лютого 2017 року) на момент документування посвідкою на тимчасове проживання в України знаходився з перевищенням строку перебування, але надав паспортний документ з відмітками про перетин державного кордону виїзд 05 січня 2016 року та в`їзд 13 квітня 2016 року, яка відповідно до обліків Інтегрованої міжвідомчої автоматизованої системи обміну інформацією з питань контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон "Аркан" не значиться та відповідно до інформації наданої листом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 24 квітня 2019 року №52/693 позивач перетин кордону не здійснював, тобто іноземець незаконно перебував на території України, та подав про себе свідомо неправдиві відомості та порушив законодавство України з питань перебування на території України іноземців та осіб без громадянства. Отже, він отримав дозвіл на імміграцію в Україну в порушення Закону України "Про імміграцію" та документований посвідкою на постійне проживання безпідставно. Крім того, вирішення питання щодо обміну та видачі посвідки на постійне проживання належить до дискреційних повноважень ГУ ДМС України в Одеській області.

Представником позивача до суду надано відповідь на відзив, в якій представник позивача вказує, що відповідачем порушено процедуру розгляду питання про скасування дозволу, оскільки відповідачем не надано доказів повідомлення позивача про розгляд питання щодо скасування дозволу. Крім того, така підстава для скасування дозволу на імміграцію як незаконне перебування на території України під час подання заяви про видачі дозволу на імміграцію відсутня в ст. 12 Закону України "Про імміграцію". При цьому, ГУ ДМС України в Одеській області не має права встановлювати факт свідомого чи несвідомого надання заявником неправдивих відомостей та надання підроблених документів, оскільки це встановлюється в рамках кримінального провадження.

Справу розглянуто за правилами загального позовного провадження в порядку письмового провадження.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2020 року адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ) до ГУДМС України в Одеській області (код ЄДРПОУ: 37811384, адреса місцезнаходження: вул. Преображенська, 44, м. Одеса, 65045) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, - задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення ГУДМС України в Одеській області від 05 березня 2020 року №366065 про скасування дозволу на імміграцію в Україні громадянину Азербайджану ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Зобов`язано ГУДМС України в Одеській області поновити посвідку на постійне проживання громадянина Азербайджану ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ГУДМС України в Одеській області (код ЄДРПОУ: 37811384, адреса місцезнаходження: вул. Преображенська, 44, м. Одеса, 65045) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень 80 копійок).

В апеляційній скарзі ГУ ДМС України в Одеській області ставиться питання про скасування судового рішення в зв`язку з тим, що воно постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, а також у зв`язку з тим, що висновки суду не відповідають обставинам справи.

В обґрунтування апеляційної скарги ГУДМС України в Одеській області зазначає, що для отримання дозволу на імміграцію в Україну, громадянин Азербайджану ОСОБА_1 подав свідомо неправдиві відомості та порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, що було підставами для скасування дозволу на імміграцію, відповідно до п.п.1, 5 ч.1 ст. 12 Закону України "Про імміграцію".

Апелянт зазначає, що, як на момент подачі клопотання про надання дозволу на імміграцію, так і на момент надання такого дозволу, ОСОБА_1 не здійснював перетин кордону, про що свідчить перевірка за обліками Інтегрованої міжвідомчої автоматизованої системи обміну інформацією з питань контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон "Аркан".

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 зазначає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги не містять у собі підстав для його скасування.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги ГУДМС України в Одеській області, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, судова колегія приходить до наступного.

Обставини встановлені судом першої інстанції, підтверджені судом апеляційної інстанції та неоспорені учасниками апеляційного провадження:

25 квітня 2016 року ГУДМС України в Одеській області громадянину Азербайджану ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 видано посвідку на тимчасове проживання в Україні (а.с. 87-88).

14 лютого 2017 року громадянин Азербайджану ОСОБА_1 звернувся до ГУДМС України в Одеській області із заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну (а.с. 39-40).

30 жовтня 2017 року начальником ГУДМС України в Одеській області затверджено висновок про надання громадянину Азербайджану ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , дозволу на імміграцію в Україну, відповідно до п.1 ч.3 ст. 4 Закону України "Про імміграцію" (а.с. 72).

30 жовтня 2017 року ГУДМС України в Одеській області громадянину Азербайджану ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , надано дозвіл на імміграцію в Україні №366065 (а.с. 73).

20 березня 2018 року ОСОБА_1 до ГУДМС України в Одеській області подано заяву для оформлення посвідки на постійне проживання, за результатами розгляду якої прийнято рішення про видачу посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_1 (а.с. 74-75).

20 березня 2018 року ГУДМС України в Одеській області громадянину Азербайджану ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 видано посвідку на постійне проживання в Україні (а.с. 89).

05 березня 2020 року начальником ГУДМС України в Одеській області затверджено висновок про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Азербайджану ОСОБА_1 , 05.06.1990 року (а.с. 91 -93).

05 березня 2020 року ГУДМС України в Одеській області прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну, виданого 30 жовтня 2017 року та посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 20 березня 2018 року (а.с. 90).

Також, судом першої інстанції встановлено наступне.

Рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну, виданого 30 жовтня 2017 року та посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 20 березня 2018 року прийнято ГУДМС України в Одеській області на підставі висновку про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Азербайджану ОСОБА_1 .

05 березня 2020 року начальником ГУДМС України в Одеській області затверджено висновок про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Азербайджану ОСОБА_1 .

З висновку про скасування дозволу на імміграцію в Україну вбачається, що до ГУ ДМС України в Одеській області надійшов лист з Департаменту у справах іноземців та осіб без громадянства ДМС України від 06 червня 2019 року №8.1-2166/8.51-19 за результатами перевірки справ іноземних громадян щодо законності надання дозволу на імміграцію та документування посвідками на постійне проживання. В ході перевірки справ про оформлення дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання громадянина Азербайджану ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , було здійснено перевірку штампів перетину державного кордону за обліками Інтегрованої міжвідомчої автоматизованої системи обміну інформацією з питань контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон "Аркан" та відповідно до інформації, наданої листом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 24 квітня 2019 року №52/693 за результатами перевірки штампів про в`їзд - виїзд, поставлені до паспортного документу зазначеного іноземця, не підтверджуються відомостями, отриманими з вказаної системи. Законність свого перебування на території України на момент подачі клопотання про надання дозволу на імміграцію (14 лютого 2017 року) іноземець підтвердив копією посвідки на тимчасове проживання серії НОМЕР_2 , виданою 25 квітня 2016 року терміном дії до 24 квітня 2017 року, проте згідно перевірки за обліками Інтегрованої міжвідомчої автоматизованої системи обміну інформацією з питань контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон "Аркан", вказаний громадянин в`їзд на територію України здійснив 21 серпня 2015 року (знаходився на території України на момент звернення із заявою про надання дозволу на імміграцію в України 14 лютого 2017 року) на момент документування посвідкою на тимчасове проживання в України знаходився з перевищенням строку перебування, але надав паспортний документ з відмітками про перетин державного кордону виїзд 05 січня 2016 року та в`їзд 13 квітня 2016 року, яка відповідно до обліків Інтегрованої міжвідомчої автоматизованої системи обміну інформацією з питань контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон "Аркан" не значиться та відповідно до інформації наданої листом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 24 квітня 2019 року №52/693 вказаний громадянин перетин кордону не здійснював, тобто іноземець незаконно перебував на території України, та подав про себе свідомо неправдиві відомості та порушив законодавство України з питань перебування на території України іноземців та осіб без громадянства (а.с. 91-93).

Крім того судом першої інстанції встановлено, та не заперечується відповідачем, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , отримав дозвіл на імміграцію як особа, що є батьком громадянина України (п.1 ч.3 ст. 4 Закону України "Про імміграцію").

Як вбачається з матеріалів особової справи громадянина Азербайджану ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , під час надання позивачу дозволу на імміграцію в Україну ГУДМС України в Одеській області проведено перевірку підстав залишення на постійне проживання в Україні позивача, зокрема направлялись запити до Управління СБУ в Одеській області, Українського бюро Інтерполу ГУ НП в Одеській області, та Адміністрації Державної прикордонної служби України, проте під час проведеної перевірки не встановлено, що подані позивачем документи разом з заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну були не достовірними або нечинними, у зв`язку із чим було надано позивачу дозвіл на імміграцію в Україну.

Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що надаючи громадянину Азербайджану ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 дозвіл на імміграцію в Україну, ГУ ДМС України в Одеській області підтверджено відсутність підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію.

Будь-яких доказів на підтвердження того, що відмітки в паспортному документі громадянина Азербайджану ОСОБА_1 про перетин державного кордону виїзд 05 січня 2016 року та в`їзд 13 квітня 2016 року є підробленими, відповідачем, суб`єктом владних повноважень, суду також не надано.

Крім того, вирішуючи питання про скасування дозволу на імміграцію громадянину Азербайджану ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ГУ ДМС України в Одеській області всупереч приписам п.23 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень від 26 грудня 2002 року №1983, не запитано додаткової інформації та не запрошено для надання пояснень безпосередньо ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , щодо якого розглядалось питання про скасування дозволу на імміграцію.

Судова колегія вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 6-12, 77 КАС України, ст.ст. 1, 4, 12 Закону України "Про імміграцію", п.12 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2002 року №1983.

Судова колегія не приймає до уваги доводи апелянта, виходячи з наступного.

Частина 2 ст. 19 Конституції України зобов`язує органи державної влади та органи місцевого самоврядування, а також їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 1 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" встановлює, що іноземець це - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав, а посвідка на постійне проживання це - документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні.

Згідно ст. 1 Закону України "Про імміграцію" імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання.

Іммігрантом є - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання.

Відповідно до ч.1 ст. 4 Закону України "Про імміграцію" дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції.

Пункт 6 ч.2 ст. 4 цього закону передбачає, що квота імміграції встановлюється Кабінетом Міністрів України у визначеному ним порядку по категоріях іммігрантів: батьки, чоловік (дружина) іммігранта та його неповнолітні діти.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач отримав дозвіл на імміграцію в Україну на підставі того, що він є чоловіком іммігранта.

Стаття 12 Закону України "Про імміграцію" передбачає, що дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо:

1) з`ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність;

2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили;

3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні;

4) це є необхідним для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України;

5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства;

6) в інших випадках, передбачених законами України.

Аналіз зазначеної норми свідчить, що вона може бути застосована до іноземця, зокрема, у випадку, якщо останній для отримання дозволу на імміграцію, свідомо надав неправдиві відомості, підроблені документи чи документи, що втратили чинність та (або) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства.

Порядок провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2002 року №1983 (далі Порядок №1983).

Пункт 12 Порядку №1983 передбачає, що територіальні підрозділи за місцем проживання, до яких подано заяви про надання дозволу на імміграцію, зокрема, формують справи, перевіряють підстави, законність перебування в Україні іммігрантів, справжність поданих документів та відповідність, їх оформлення вимогам законодавства, у разі потреби погоджують це питання з органами місцевого самоврядування, у межах своєї компетенції з`ясовують питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію.

В апеляційній скарзі представник ГУ ДМС України в Одеській області наполягає на тому, що позивач незаконно перебував на території України, подав про себе завідомо неправдиві відомості та порушив законодавство України з питань перебування на території України іноземців та осіб без громадянства.

Аналізуючи такий довід апелянта, колегія суддів дійшла висновку про його необґрунтованість, виходячи з такого.

На час прийняття рішення щодо видачі позивачу дозволу на імміграцію в Україну, суб`єктом владних повноважень здійснено відповідну перевірку законності перебування позивача на території України та, відповідно, не було встановлено підстав відмови у наданні дозволу на імміграцію в Україну. Понад те, на момент прийняття рішення про надання дозволу на імміграцію, уповноважений державний орган, перевіряв надані позивачем документи та будь-яких порушень законодавства не виявив.

Суд першої інстанції досліджуючи заперечення ГУ ДМС України в Одеській області щодо незаконного перебування позивача на території України обґрунтованого зазначив, що за наявності відповідного штампу перетину кордону, за відсутності доказів його підроблення, не свідчить про надання заявником неправдивих відомостей чи підроблених документів, а також про порушення законодавства України з питань перебування на території України іноземців та осіб без громадянства.

На думку колегії суддів, така ситуація могла виникнути у зв`язку з недбалим виконанням службової особи своїх обов`язків, що виразилося у невнесенні в базу даних Інтегрованої міжвідомчої автоматизованої системи обміну інформацією з питань контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон "Аркан" інформації про перетин кордону.

Європейський суд з прав людини зазначає, що державні органи мотивували скасування рішення 1992 року тим, що його було прийнято помилково, без урахування попередньої обіцянки про виділення цієї ж землі третім особам.

Аналізуючи відповідність цього мотивування Конвенції, Суд підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах "Беєлер проти Італії", заява №33202/96, "Онер`їлдіз проти Туреччини", заява №48939/99, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови", заява №21151/04 і "Москаль проти Польщі", заява №10373/05.

Також зазначено, що на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (рішення у справах "Лелас проти Хорватії", заява №55555/08 і "Тошкуце та інші проти Румунії", заява №36900/03.

Колегія суддів вважає, оцінку правової ситуації, що склалася у цій справі необхідно провести з урахуванням критерію "необхідності у демократичному суспільстві", а саме - принципу пропорційності. Даний принцип вимагає встановлення балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване оскаржуване рішення суб`єкта владних повноважень, що призвело до негативних наслідків для позивача за відсутності будь-якої, доведеної у встановленому законом порядку, вини останнього.

У своїй практиці Європейський суд з прав людини неодноразово робив визначення критерію "необхідності у демократичному суспільстві". Так, при визначенні питання "необхідності у демократичному суспільстві" держави користуються певною свободою розсуду, межі якої залежать від сфери, що вступає в конфлікт з гарантованим правом.

ЄСПЛ оцінює пропорційність обмежень, застосованих до права на повагу до сімейного життя, по відношенню до легітимної мети, якої прагнуть досягти сторони при застосуванні таких обмежень. А тому, будь-яке непропорційне втручання з боку держави у фундаментальне право передбачене ст. 8 Конвенції не буде вважатися необхідним у демократичному суспільстві.

Так, громадянин Азербайджану ОСОБА_1 одружений з громадянкою України ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_4 , та має трьох спільних дітей, що підтверджується свідоцтвами про народження серії НОМЕР_5 , серії НОМЕР_6 , серії НОМЕР_7 (а.с. 11-15).

Відповідно до ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

У контексті практики Європейського суду з прав людини, за ст. 8 Конвенції, видворення особи з країни, де проживають її близькі родичі, становить порушення права на повагу до сімейного життя, яке гарантується положеннями зазначеної статті. У кожному такому випадку питання повинне розглядатися пропорційно меті, яка ставиться, відповідно до вимог конвенції. Право на сім`ю потребує гарантій від усіх випадків утручання, незалежно від того, ким воно ініційоване - органами державної влади, фізичними чи юридичними особами. При розв`язанні спірних правовідносин ураховано правову позицію ЄСПЛ, викладену в рішенні від 18 лютого 1991 року у справі "Moustaquim v. Belgium". ЄСПЛ підкреслив, що у випадках, коли відповідні рішення (про депортацію) являли собою втручання у права, захищені ст. 8 Конвенції, слід обґрунтувати суттєву суспільну необхідність. Крім того, рішення повинні бути співмірні цілям, яких прагнуть досягти за допомогою закону.

У ст. 8 Конвенції не йдеться про право проживати або залишатися в конкретній державі. Проте вислання є втручанням у право на сімейне життя, якщо близькі члени родини депортованої особи проживають у країні, з якої цю особу вислали. У таких випадках депортація повинна бути виправданою (рішення у справі "Moustaquim v. Belgium").

Колегія суддів вважає, що в даній справі, суб`єкт владних повноважень, скасовуючи дозвіл на імміграцію позивача, мав би також виходити з правових та фактичних наслідків такої дії, а тому був зобов`язаний обґрунтувати суттєву суспільну необхідність прийняття такого рішення та врахувати право позивача на сім`ю, інтереси для добробуту дітей позивача та міцність соціальних, культурних і родинних зв`язків у сім`ї позивача.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 , та відповідно, необхідність їх задоволення.

Судова колегія не змінює розподіл судових витрат відповідно ст. 139 КАС України.

Враховуючи все вищевикладене, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, відповідно, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 308, 310, п.1 ч.1 ст. 315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, судова колегія, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2020 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 23 березня 2021 року.

Головуючий: Бітов А.І.

Суддя: Лук`янчук О.В.

Суддя: Ступакова І.Г.