Постанова

від 16.03.2021 по справі 476/112/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

16 березня 2021 року

м. Київ

справа № 476/112/19

провадження № 61-20821св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Русинчука М. М. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Крата В. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Єланецький районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Миколаївського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Коломієць В. В., Данилової О. О., Шаманської Н. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , Вознесенського управління Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області (далі - Вознесенське управління ГУ ДФС у Миколаївській області) про визнання права власності на майно та про зняття арешту з майна.

Позовні вимоги мотивувала тим, що вироком Єланецького районного суду Миколаївської області від 17 березня 2017 року її чоловіка ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України, та призначено йому покарання в вигляді п`яти років позбавлення волі з позбавленням права займатися діяльністю чи обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та фінансово-господарських обов`язків на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності на строк три роки, з конфіскацією належного йому майна. Залишено без змін для забезпечення конфіскації майна та судових витрат арешт, накладений ухвалою Єланецького районного суду Миколаївської області від 06 березня 2016 року на майно, належне ОСОБА_2 , а саме: житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами загальною площею 82,1 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; земельну ділянку площею 0,1828 га, кадастровий номер 4823081700:03:017:0001, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; земельну ділянку площею 5,68 га, кадастровий номер 4823081700:01:000:0720, яка знаходиться у межах Калинівської сільської ради Єланецького району Миколаївської області; земельну ділянку площею 1,00 га, кадастровий номер 4823081700:01:000:0207, яка знаходиться у межах Калинівської сільської ради Єланецького району Миколаївської області; автомобіль Chevrolet Aveo , 2010 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , номер двигуна НОМЕР_2 , сірого кольору; мопед Sabur Alfa Sport 70 , 2013 року випуску, номер двигуна НОМЕР_3 , номер шасі НОМЕР_4 , чорного кольору.

Позивач зазначала, що хоча вказане майно було набуто у період шлюбу з ОСОБА_2 та зареєстровано на його ім`я, проте житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 та прибудинкова земельна ділянка площею 0,1828 га, кадастровий номер 4823081700:03:017:0001, за цією ж адресою, автомобіль Chevrolet Aveo та мопед Sabur Alfa Sport 70 були придбані за кошти її батьків, які подарували гроші їй особисто. Тому, позивач вважає спірне майно своєю особистою власністю, до якого не може бути застосована конфіскація за рішенням суду.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд визнати за нею право особистої власності на вказані житловий будинок із земельною ділянкою, автомобіль та мопед.

Зареєстровані на праві власності за ОСОБА_2 земельні ділянки площею 5,68 га, кадастровий номер 4823081700:01:000:0720, та 1,00 га, кадастровий номер 4823081700:01:000:0207, що знаходяться у межах Калинівської сільської ради Єланецького району Миколаївської області, позивач вважала спільною сумісною власністю подружжя, та просила визнати за нею право власності на 1/2 частину цього майна.

Також ОСОБА_1 просила зняти арешт з усього майна, зареєстрованого на ім`я відповідача ОСОБА_2 , накладеного ухвалою слідчого судді Приморського районного суду міста Одеси від 07 червня 2016 року та ухвалою слідчого судді Єланецького районного суду Миколаївської області від 06 березня 2016 року.

Надалі ОСОБА_1 змінила позовні вимоги, доповнивши їх вимогою про виділення їй її частки у спільному майні подружжя (земельні ділянки площею 5,68 га та 1,00 га) у натурі. Вимог про зняття арешту зі спірного майна в уточненій позовній заяві ОСОБА_1 не заявляла та просила виключити Вознесенське управління ГУ ДФС у Миколаївській області як неналежного співвідповідача.

Ухвалою Єланецького районного суду Миколаївської області від 04 липня 2019 року прийнято до розгляду заяву ОСОБА_1 про зміну предмету позову та виключено зі складу учасників справи Вознесенське управління ГУ ДФС у Миколаївській області як неналежного співвідповідача.

Ухвалою Єланецького районного суду Миколаївської області від 04 вересня 2019 року до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, залучено Єланецький районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області (далі - Єланецький РВ ВДВС ГТУЮ у Миколаївській області) .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Єланецького районного суду Миколаївської області від 11 вересня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими, тому задоволенню не підлягають.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Єланецького районного суду Миколаївської області від 11 вересня 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено з підстав, викладених у мотивувальній частині постанови.

Апеляційний суд дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено передчасно, оскільки суд першої інстанції не звернув уваги на те, що спірне майно знаходиться під обтяженням, арешт цього майна накладено з метою забезпечення конфіскації на користь держави. Разом з цим, відповідний територіальний орган Державної фіскальної служби України не був залучений до участі у справі. Суд апеляційної інстанції вказав, що відповідно повноважень, передбачених ЦПК України, апеляційний суд позбавлений можливості на стадії апеляційного перегляду справи залучити вказаний орган до участі у справі. Таким чином, на переконання апеляційного суду, зазначені порушення судом першої інстанції норм процесуального права призвели до неправильного вирішення справи, тому відповідно до статті 376 ЦПК України рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у позові ОСОБА_1 .

Короткий зміст вимог та доводи касаційної скарги

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду, ухвалити нове судове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити, а саме визнати за ОСОБА_1 право особистої власності на майно:

житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами загальною площею 82.1 кв. м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 ;

земельну ділянку площею 0,1828 га, кадастровий номер 4823081700:03:017:0001, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

автомобіль Chevrolet Aveo , 2010 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , номер двигуна НОМЕР_2 , сірого кольору;

мопед Sabur Alfa Sport 70 , 2013 року випуску, номер двигуна НОМЕР_3 , номер шасі НОМЕР_4 , чорного кольору.

Касаційна скарга мотивована тим, що жодним нормативно-правовим актом не передбачено, що під час вирішення спору щодо майна, яке підлягає конфіскації, участь у справі повинен брати відповідний територіальний орган Державної фіскальної служби України. Під час проведення конфіскації майна орган Державної фіскальної служби України жодним чином не може набувати права власності на конфісковане майно. Тому, залучення територіального органу Державної фіскальної служби України до участі у цій справі як співвідповідача було б зловживанням процесуальним правом відповідно до пункту 4 частини другої статті 44 ЦПК України.

На переконання позивача, відповідно до статті 12 Кримінально-виконавчого кодексу України єдиним державним органом, на інтереси якого буде впливати рішення суду по цій справі є Єланецький РВ ВДВС ГТУЮ у Миколаївській області. Цей орган був залучений до розгляду справи як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору. При цьому, залучення цього органу як співвідповідача також не є можливим, оскільки він не набуває і не може набувати права власності на майно, що є предметом спору.

Таким чином, висновок апеляційного суду щодо необхідності залучення як співвідповідача територіального органу Державної фіскальної служби України та скасування рішення суду першої інстанції з підстав його незалучення до участі у справі є помилковим. Позивач наголошує, що ухвалою Єланецького районного суду Миколаївської області від 04 липня 2019 року Вознесенське управління ГУ ДФС у Миколаївській області виключено із складу учасників справи як неналежного співвідповідача.

Суди попередніх інстанцій проігнорували існування права позивача на майно, що є предметом спору, та яке набуте під час шлюбу. Суди свідомо зайняли позицію держави і безпідставно відмовили у захисті права власності позивача. Такі дії та рішення судів попередніх інстанцій порушують норми Конституції України, Цивільного кодексу України, Сімейного кодексу України, які закріплюють пріоритет захисту прав і обов`язків людини, а також захисту спільної сумісної власності. Позивач зазначає, що вона жодним чином не ставить за мету уникнути виконання судового рішення, а лише намагається захисти свої законні права та інтереси на майно, яке набуте під час шлюбу.

Позивач вважає, що жодних переконливих аргументів на підтвердження того, що вона сприяє ухиленню від виконання рішення суду, апеляційний суд не навів. Крім того, необґрунтованим є посилання суду апеляційної інстанції на висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі

№ 726/831/15-ц, оскільки у вказаній справі спірні правовідносини стосувались іпотеки та права власності на майно, тоді як у цій справі - спільної сумісної власності на майно, яке набуте під час шлюбу, та конфіскації майна. При цьому поділ майна направлений лише на захист її права власності на майно.

Додатково позивач зазначає, що інститут права власності та інститут виконання покарання є різними за своєю природою. Інститут права власності базується на приватно-правових принципах, таких як диспозитивність, а інститут виконання покарання є публічно-правовим, головним принципом є імперативність. Конфіскація майна у виконавчому провадженні не повинна розумітись як можливість держави в особі певних державних органів за її позовом до відповідача претендувати на частину майна. У справі, що розглядається спірні правовідносини виникли з приводу права власності на майно, яке набуте під час шлюбу з відповідачем, а не конфіскації майна відповідача.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 25 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 та витребувано справу із суду першої інстанції.

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ , який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що підстав для її задоволення немає.

Суди встановили, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 з 22 вересня 1990 року перебувають у шлюбі.

Вироком Єланецького районного суду Миколаївської області від 17 березня 2017 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України, та призначено йому покарання у вигляді п`яти років позбавлення волі з позбавленням права займатися діяльністю чи обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та фінансово-господарських обов`язків на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності на строк три роки, з конфіскацією належного йому майна. Крім того, цим вироком суду для забезпечення конфіскації майна та судових витрат залишено без змін арешт, накладений ухвалою Єланецького районного суду Миколаївської області від 06 березня 2016 року на майно, належне ОСОБА_2 , а саме: житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами загальною площею 82,1 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; земельну ділянку площею 0,1828 га, кадастровий номер 4823081700:03:017:0001, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; земельну ділянку площею 5,68 га, кадастровий номер 4823081700:01:000:0720, яка знаходиться у межах Калинівської сільської ради Єланецького району Миколаївської області; земельну ділянку площею 1,00 га, кадастровий номер 4823081700:01:000:0207, яка знаходиться у межах Калинівської сільської ради Єланецького району Миколаївської області; автомобіль Chevrolet Aveo , 2010 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , номер двигуна НОМЕР_2 , сірого кольору; мопед Sabur Alfa Sport 70 , 2013 року випуску, номер двигуна НОМЕР_3 , номер шасі НОМЕР_4 , чорного кольору.

Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 21 листопада 2018 року апеляційне провадження за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_2 та його захисника Семенової С. М. на вирок Єланецького районного суду Миколаївської області від 17 березня 2017 року відносно ОСОБА_2 , обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України, закрито у зв`язку з відмовою осіб, які подали апеляційні скарги, від апеляційних скарг.

19 грудня 2018 року начальником Єланецького РВ ДВС ГТУЮ у Миколаївській області відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа від 11 грудня 2018 року № 476/523/16-к про конфіскацію всього майна ОСОБА_2 .

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Відповідно до статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі

і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) зроблено висновок, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження .

Тобто, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

У постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 521/5435/16-ц (провадження № 61-24103св18) зазначено, що аналіз статей 69-71, 74 СК України дозволяє зробити висновок, що поділ спільного майна та визнання права на частку в спільному майні як приватно-правова категорія, покликана забезпечити визначеність в приватних відносинах та захист прав та інтересів або ж їх відновлювати. Натомість ініціювання спору про поділ спільного майна та визнання права на частку в спільному майні не для захисту прав та інтересів є недопустимим. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси власне порушені, а учасники цивільного обороту використовують цивільне судочинство для такого захисту. Приватно-правовий інструментарій (зокрема, поділ спільного майна та визнання права на частку в спільному майні) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для невиконання публічних обов`язків, звільнення майна з під арешту в публічних відносинах або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин .

У постанові Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 299/2931/17 (провадження № 61-35013св18) вказано, що позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно). Відповідачами у справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів (орган фіскальної служби), банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення. У випадках, коли арешт майна проводився для забезпечення конфіскації чи стягнення майна на користь держави, як відповідач до участі у справі у встановленому законом порядку також залучається відповідний територіальний орган Державної фіскальної служби України .

У справі, що переглядається в касаційному порядку, ОСОБА_1 заявила вимоги про визнання за нею права особистої власності на нерухоме майно (житловий будинок, земельну ділянку) і рухоме майно (автомобіль і мопед), поділ нерухомого майна (двох земельних ділянок), яке зареєстроване за засудженим ОСОБА_2 та підлягає конфіскації і зверненню в дохід держави за вироком суду.

Установивши, що спірне майно знаходиться під обтяженням, арешт цього майна проводився для забезпечення конфіскації на користь держави, до участі у справі як співвідповідача не залучено особу, на чиї права та обов`язки впливає рішення у цій справі - Вознесенське управління ГУ ДФС у Миколаївській області (орган, який представляє інтереси держави у питаннях конфіскації майна), апеляційний суд дійшов правильного висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову через неналежний склад відповідачів.

Доводи касаційної скарги про те, що територіальний орган Державної фіскальної служби України не повинен бути залучений до участі у справі, що розглядається, є безпідставними, оскільки заявлені ОСОБА_1 вимоги про визнання за нею права особистої власності на майно та поділ майна, яке зареєстроване за засудженим ОСОБА_2 та підлягає конфіскації і зверненню в дохід держави, безпосередньо стосуються прав держави, представником інтересів якої в цьому випадку є Вознесенське управління ГУ ДФС у Миколаївській області (орган, який представляє інтереси держави у питаннях конфіскації майна), оскільки у випадку задоволення позову обсяг майна, яке може бути звернуте в дохід держави, істотно зменшиться.

Суд апеляційної інстанції помилково послався на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 03 квітня 2019 року, оскільки він стосується правовідносин, які не є подібними до тих, які виникли у справі, що розглядається. Однак таке порушення не вплинуло на правильність висновків суду, у зв`язку з чим відповідно до положень частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване чи змінене з цих формальних міркувань.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскаржена постанова апеляційного суду ухвалена з правильним застосуванням норм матеріального права та з додержанням норм процесуального права, доводи касаційної скарги є необґрунтованими.З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскарженої постанови апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 400 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової

палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Миколаївського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді М. М. Русинчук

Н. О. Антоненко

В. І. Крат