Головуючий суду 1 інстанції - Максименко О.Ю.
Доповідач -Карташов О.Ю.
Справа № 409/797/20
Провадження № 22-ц/810/915/20
ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 березня 2021 року місто Сєвєродонецьк
Луганський апеляційний суд у складі колегії суддів Судової палати у цивільних справах:
головуючий суддя Карташов О.Ю.
судді Коновалова В.А., Луганська В.М.
за участю секретаря судового засідання Семенової М.О.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Луганського апеляційного суду в м. Сєвєродонецьку
апеляційну скаргу
ОСОБА_1
на заочне рішення Білокуракинського районного суду Луганської області від 19 жовтня 2020 року, ухвалене у складі судді Максименко О.Ю., в залі судових засідань Білокуракинського районного суду Луганської області в смт. Білокуракине
за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав, -
ВСТАНОВИВ:
У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав, третя особа - Служба у справах дітей Новопсковської районної державної адміністрації Луганської області.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що з відповідачем по справі вона перебувала в цивільному шлюбі з лютого 2014 року по травень 2018 року. Вони мають неповнолітню дитину - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Після припинення шлюбних відносин в травні 2018 року дитина залишилася проживати разом з матір`ю та знаходиться на повному її утриманні. На теперішній час позивачка разом з дитиною проживає у її батьків в смт Білолуцьк.
Причиною розтавання стало те, що під час проживання на тимчасово окупованій території в м. Луганську відповідач став зловживати спиртними напоями, вчиняти сварки і бійки, чим наносив моральну шкоди дитині. Батько дитини не приймає участі у вихованні сина, ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків, не цікавиться життям дитини, не відвідує його та не надає матеріальної допомоги.
Враховуючи вищевказане позивачка просила суд позбавити відповідача батьківських прав відносно малолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Білокуракинського районного суду Луганської області від 19 жовтня 2020 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено в повному обсязі за необґрунтованістю.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами, як це передбачено ст. 81 ЦПК України і є процесуальним обов`язком, ухилення відповідача від участі у вихованні малолітньої дитини - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що давало б підстави для можливості застосування до нього такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить задовольнити апеляційну скаргу, скасувати рішення Білокуракинського районного суду Луганської області від 19 жовтня 2020 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 у відношенні сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Апеляційна скарга мотивована тим, що під час прийняття оскаржуваного рішення, судом першої інстанції не було у повному обсязі досліджено матеріали справи, а висновки суду не відповідають обставинам справи. Судом не взято до уваги, що свідоме нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками, є підставою для позбавлення останнього батьківських прав відносно їх сина. При ухваленні рішення суд не врахував інтересів дитини.
У судовому засіданні адвокат Куліш Б.М., представник особи, яка подала апеляційну скаргу, надав усні пояснення по суті справи, доводи скарги підтримав, зазначивши при цьому, що рішення суду першої інстанції є помилковим, а також прийнятим з порушенням норм матеріального права.
Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явився, про дату та час розгляду справи був повідомлений належно на підставі п.19 Перехідних Положень ЦПК України та Законів України Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України та Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв`язку з проведенням антитерористичної операції через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України. Причин неявки суду не повідомив, заяви про розгляд справи без його участі до суду не надходило.
Представники Служба у справах дітей Новопсковської районної державної адміністрації Луганської області у судове засідання не з`явилися, про час та місце судового розгляду повідомлені належним чином.
Перевіряючи юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх повноту, апеляційний суд, заслухавши суддю - доповідача, представника позивачки, перевіривши матеріали справи, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, - суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, - кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом встановлено, що батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 (а.с.10).
Відповідно до довідок № 1361 від 14.05.2018 року про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 та ОСОБА_3 фактично проживають за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 8,12).
Як вбачається з довідки, наданої виконавчим комітетом Білолуцької селищної ради Новопсковського району вих. № 3421 від 31.102019 року, ОСОБА_1 проживає за адресою: АДРЕСА_1 разом з сином ОСОБА_3 . Батько дитини за даною адресою не проживає і участі в утриманні не приймає (а.с.16).
Згідно довідки, наданої КЗ Дошкільний навчальний заклад ясла-садок Барвінок , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є вихованцем даного закладу з 21.11.2017 року. До дитячого садка мама та бабуся приводять дитину вчасно. Батько дитини до дитячого садка не приходив, сином не цікавився, на батьківських зборах ніколи не був присутнім (а.с.20).
Рішенням Новопсковського районного суду Луганської області від 02.09.2019 року з ОСОБА_2 стягнуто аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання малолітнього сина ОСОБА_3 у розмірі 1/4 частки всіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 07.05.2019 року до досягнення дитиною повноліття (а.с. 23-24).
На підставі виконавчого листа №420/772/19, виданого Новопсковським районним судом Луганської області 04.10.2019 року, було відкрито виконавче провадження № 60280650 (а.с.25-27).
Згідно розрахунку заборгованості станом на 13.11.2019 року розмір заборгованості ОСОБА_2 по аліментам за період з травня 2019 року по жовтень 2019 року складає 10763,25 грн (а.с.28).
Як вбачається з висновку органу опіки та піклування Новопсковської районної державної адміністрації Луганської області від 15.06.2020 року, батько дитини разом з дитиною не проживає, має заборгованість зі сплати аліментів, зі слів ОСОБА_1 батько дитини - ОСОБА_2 під час спільного проживання зловживав спиртними напоями, вживав наркотичні речовини, вчиняв сварки, бив посуд об стіни при дитині, в зв`язку з чим орган опіки та піклування Новопсковської районної державної адміністрації Луганської області вважає за доцільне позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно сина ОСОБА_3 (а.с. 57).
Оцінюючи аргументи учасників справи та висновки суду першої інстанції, апеляційний суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.3 ст. 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Частина 1 ст. 8 Закону України Про охорону дитинства передбачає, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (ч.1 ст. 12 Закону України Про охорону дитинства ).
Відповідно до ч. 7 ст. 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Згідно з ч. ч. 1-4 ст. 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.
Відповідно до ч.1 ст.155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.
Згідно з ч.1 ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.
Стаття 166 СК України передбачає, що позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.
У пунктах 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 (зі змінами) Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав судам роз`яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених статтею 164 СК України.
Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків.
Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у справі Хант проти України від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.
У справі Мамчур проти України (заява № 10383/09) від 16 липня 2015 року Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зав`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зав`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі М. С. проти України , заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зав`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову про позбавлення відповідача батьківських прав, оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено; належних та допустимих доказів свідомого ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків, які б були законною підставою для позбавлення його батьківських прав, позивачем не надано.
Встановивши відсутність свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову.
Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач свідомо ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків щодо виховання своєї дитини, безпідставні, висновку суду не спростовують.
Так, в засіданні апеляційного суду представник позивачки зазначив, що позбавлення батьківських прав відповідає інтересам дитини, оскільки під час зарахування ОСОБА_3 до шкільного закладу та оформлення документів, не потрібно буде питати згоду батька, разом з тим доказів того, що батько відмовив в наданні такої згоди не надано. Такі мотиви для позбавлення батьківських прав, який є крайнім заходом, не є переконливими та обґрунтованими.
Не може свідчити про свідоме ухилення від виконання батьківських обов`язків по утриманню дитини факт стягнення з відповідача на користь позивача аліментів на утримання дитини, оскільки таке є одним із способів захисту прав дитини на належне матеріальне забезпечення та свідчить про спонукання батька до надання дитині належного утримання. Наявність заборгованості по аліментам сама по собі не є підставою для позбавлення батька дитини батьківських прав.
За таких обставин, доводи скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
У відповідності до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384, 390 ЦПК України, Луганський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Заочне рішення Білокуракинського районного суду Луганської області від 19 жовтня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення.
Касаційна скарга може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 22 березня 2021 року.
Головуючий О.Ю. Карташов
Судді В.А. Коновалова
В.М. Луганська
Суд | Луганський апеляційний суд |
Дата ухвалення рішення | 18.03.2021 |
Оприлюднено | 26.03.2021 |
Номер документу | 95788948 |
Судочинство | Цивільне |
Цивільне
Луганський апеляційний суд
Карташов О. Ю.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні