Рішення

від 26.03.2021 по справі 280/411/21

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

26 березня 2021 року Справа № 280/411/21 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сіпаки А.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )

до Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Шевченківському району (вул. Чарівна, 16, м. Запоріжжя, 69068, код ЄДРПОУ 37573780)

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Шевченківському району (далі - відповідач), в якому позивач просить суд:

визнати протиправною бездіяльність Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Шевченківському району щодо перерахування та невиплати ОСОБА_1 , суми разової щорічної грошової допомоги до 05 травня 2016 року, 05 травня 2017 року, 05 травня 2018 року, 05 травня 2019 року, 05 травня 2020 року у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком на перше січня 2018, 2019, 2020 рр. відповідно з урахуванням вже виплачених сум;

зобов`язати Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Шевченківському району нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , здійснити перерахунок та виплату суми разової щорічної грошової допомоги до 05 травня 2016 року, 05 травня 2017 року, 05 травня 2018 року, 05 травня 2019 року, 05 травня 2020 року у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком на перше січня 2016, 2017, 2018, 2019 2020 рр. відповідно з урахуванням вже виплачених сум.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що він має право на пільги встановлені законодавством України для учасників бойових дій, визначені Законом України «Про статус ветеранів війни гарантії їх соціального захисту» . Відповідно до статті 12 цього Закону йому має щорічно до 5 травня виплачуватись разова грошова допомога у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком. Однак, не зважаючи на прийняття Конституційним Судом України рішення від 27.02.2020 №3-р/2020, відповідачем, протягом 2016 - 2020 років, щорічна разова грошова допомога до 5-го травня була виплачена позивачу в розмірі меншому, ніж це передбачено законом. У зв`язку з цим, позивач звернувся до суду про захист порушеного права.

Ухвалою суду від 25.01.2021 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Сторонам повідомлено про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні), протягом шістдесяти днів з дня вікриття провадження. Відповідачу запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву.

Відповідач позов не визнав, надав до суду відзив на адміністративний позов (вх.№8338 від 10.02.2021), відповідно до якого зазначає, що виплата щорічної разової грошової допомоги здійснювалась позивачу протягом 2016-2020 років відповідно до вимог чинного законодавства. Також зазначає, що зміни внесені до Бюджетного кодексу України, згідно рішення Конституційного суду №3-р/2020 від 27.02.2020, діють з дня винесення рішення, тобто з 27.02.2020. Вказує на пропуск позивачем шестимісячного строку звернення до адміністративного суду. У зв`язку з наведеним, просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Згідно ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Статтею 258 КАС України передбачено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до п. 10 ч.1 ст. 4 КАС України, письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 243 КАС України, у виняткових випадках залежно від складності справи складення рішення, постанови у повному обсязі може бути відкладено на строк не більш як десять, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - п`ять днів з дня закінчення розгляду справи.

Згідно з ч. 4 ст. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Отже, відповідно до вищевказаних приписів КАС України, справу розглянуто судом в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у межах строку, встановленого ст. 258 КАС України.

Розглянувши наявні матеріали та фактичні обставини справи, дослідивши і оцінивши надані докази в їх сукупності, суд з`ясував наступне.

Позивач має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 від 26.07.2016.

Так, судом встановлено та сторонами не заперечувалось, що позивачу як учаснику бойових дій виплачено разову грошову допомогу до 05 травня в розмірі: за 2016 рік - 920 грн., за 2017 рік - 1200 грн., за 2018 рік - 1265 грн., за 2019 рік - 1295 грн., за 2020 рік - 1390 грн.

26.10.2020 позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив здійснити перерахунок та виплату разової грошової допомоги до 05 травня у розмірі, який передбачений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» з 2016 по 2020 роки.

Листом від 24.11.2020 №К-1665 відповідач повідомив позивача про відсутність підстав для виплатити останньому допомоги у збільшеному розмірі

Не погодившись з нарахуванням та виплатою йому щорічної разової грошової допомоги у меншому розмірі, ніж передбачено частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» , позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Правовий статус ветеранів війни визначає та створення належних умов для їх життєзабезпечення забезпечує Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» №3551-XII від 22.10.1993 (далі - Закон №3551-XII).

Пільги учасникам бойових дій встановлені статтею 12 вказаного Закону №3551-XII.

Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону №3551-XII (в редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998 №367-XIV) щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком.

Підпунктом «б» підпункту 1 пункту 20 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №107-VI від 28.12.2007 (набрав чинності 01.01.2008) частину п`яту статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» викладено у такій редакції: «Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України» .

Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 №10рп/2008 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, положення підпункту «б» підпункту 1 пункту 20 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 107-VI від 28.12.2007.

В подальшому Законом України від 28.12.2014 №79-VІІІ «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» (набрав чинності 01.01.2015) розділ VІ «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким встановлено, що норми і положення, зокрема статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На виконання зазначених приписів Бюджетного кодексу України з метою забезпечення виплати разової грошової допомоги ветеранам війни, особам, на яких поширюється дія Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» , Кабінетом Міністрів України щороку приймалися відповідні щодо окремого бюджетного року постанови, а саме: №147 від 31.03.2015, №141 від 02.03.2016, №223 від 05.04.2017, №170 від 14.03.2018, №237 від 20.03.2019 та №112 від 19.02.2020, якими визначався, зокрема, розмір та порядок виплати разової грошової допомоги учасникам бойових дій.

Постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання виплати у 2016 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» №141 від 02.03.2016 визначено розмір виплати разової грошової допомоги до 05 травня учасникам бойових дій - 920 гривень.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання виплати у 2017 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» №223 від 05.04.2017 розмір виплати разової грошової допомоги до 05 травня учасникам бойових дій визначено у розмірі 1200 гривень.

Так, у постанові Кабінету Міністрів України «Деякі питання виплати у 2018 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» № 170 від 14.03.2018 визначено розмір виплати разової грошової допомоги до 05 травня учасникам бойових дій - 1265 гривень.

У постанові Кабінету Міністрів України «Деякі питання виплати у 2019 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» № 237 від 20.03.2019 визначено розмір виплати разової грошової допомоги до 05 травня учасникам бойових дій - 1295 гривень.

Таким чином, на час виникнення спірних правовідносин діяли два нормативно-правові акти, які мають однакову юридичну силу, проте встановлювали різний розмір щорічної допомоги до 05 травня учасникам бойових дій, а саме: пункт 26 розділу VІ «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України в редакції Закону України від 28.12.2014 № 79-VІІІ «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» (яким уповноважено Кабінет Міністрів України встановлювати розмір виплати щорічної разової грошової допомоги до 05 травня учасникам бойових дій), та частина п`ята статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (яка в силу рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 №10-рп/2008 з 22.05.2008 діяла в редакції: «Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком» ).

Суд зауважує, що закони є актами єдиного органу законодавчої влади України - Верховної Ради України. Конституція України не встановлює пріоритету в застосуванні того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Чинним законодавством України не врегульовано питання подолання колізії норм законів, які мають однакову юридичну силу.

Конституційний Суд України в пункті 3 мотивувальної частини рішення від 03.10.1997 у справі за № 4-зп (справа про набуття чинності Конституцією України) зазначив: «Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акту, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше» .

Отже, за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах слід застосовувати положення закону з урахуванням дії закону у часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше та залишається чинною на час перебігу правовідносин.

Зважаючи на те, що норма пункту 26 розділу VІ «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України в редакції Закону України від 28.12.2014 № 79-VІІІ «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» прийнята пізніше ніж норма частини п`ятої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» , то у такому випадку при визначенні розміру щорічної разової грошової допомоги до 05 травня учасникам бойових дій слід враховувати саме норму пункту 26 розділу VІ «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України в редакції Закону України від 28.12.2014 № 79-VІІІ «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» .

Суд звертає увагу на те, що на момент проведення позивачу виплат щорічної разової грошової допомоги до 05 травня учаснику бойових дій у 2016-2019 роках норма пункту 26 розділу VІ «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України (в редакції Закону України від 28.12.2014 № 79-VІІІ) неконституційною не визнавалась, а положення постанов Кабінету Міністрів України №141 від 02.03.2016, №223 від 05.04.2017, № 170 від 14.03.2018 та № 237 від 20.03.2019 були чинними.

Таким чином, суд дійшов висновку, що положення пункту 26 розділу VІ «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України (в редакції Закону України від 28.12.2014 № 79-VІІІ) та постанов Кабінету Міністрів України №141 від 02.03.2016, №223 від 05.04.2017, № 170 від 14.03.2018 та № 237 від 20.03.2019 підлягали застосуванню відповідачем при визначені позивачу розміру щорічної разової грошової допомоги до 05 травня учасникам бойових дій у 2016-2019 роках.

Вказана правова позиція суду узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, яка неодноразово висловлювалась ним, зокрема, у постановах від 07.03.2018 у справі №348/2100/16-а, від 19.06.2018 у справі №459/2783/17, від 22.08.2018 у справі №550/1131/17, від 13.06.2019 у справі №564/189/17 та від 31.07.2019 у справі №348/2005/16-а.

Посилання позивача на рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020 №3-р/2020 у справі №1-247/2018(3393/18) суд вважає безпідставним, виходячи з наступного.

Рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 № 3-р/2020 у справі №1-247/2018(3393/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 45, ст. 425) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

У цьому ж рішенні зазначено, що окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 45, ст. 425) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Отже, лише з 27.02.2020 положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України вважається неконституційним, а тому прийняття Конституційним Судом України рішення від 27.02.2020 №3-р/2020 у справі №1-247/2018(3393/18) не змінює правових відносин між сторонами, що мали місце у 2016-2019 роках.

На підставі вищевикладеного, суд доходить висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в цій частині.

Щодо позовних вимог в частині визнання дій відповідача протиправними, які полягають у виплаті позивачу грошової допомоги до 05.05.2020 як учаснику бойових дій у розмірі який не відповідає статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та зобов`язання здійснити таку виплату у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком у відповідності до статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", суд зазначає наступне.

Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону №3551-XII (в редакції Закону України від 25.12.1998 №367-XIV «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» ) щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком.

Пунктом 20 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 № 107-VI абзац 5 частини двадцять другої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» викладено у такій редакції «Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.» .

Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 №10рп/2008 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, положення пункту 20 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 № 107-VI.

В подальшому, Законом України від 28.12.2014 № 79-VІІІ «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» , який набув чинності 01.01.2015, розділ VІ Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким встановлено, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На виконання зазначених приписів Бюджетного кодексу України Кабінетом Міністрів України прийнято постанову Кабінету Міністрів України від 19.02.2020 №112 «Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» , підпунктом 1 пункту 1 якою визначено, що у 2020 році виплату до 5 травня разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» (далі - грошова допомога), проводить Міністерство соціальної політики шляхом перерахування коштів на зазначені цілі структурним підрозділам з питань соціального захисту населення обласних, Київської міської державних адміністрацій (далі - регіональні органи соціального захисту населення), які розподіляють їх між структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад (далі - районні органи соціального захисту населення), центрами по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, що відповідають вимогам пункту 47 частини першої статті 2 Бюджетного кодексу України (далі - центри по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат).

Зокрема, у постанові Кабінету Міністрів України «Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» №112 від 19.02.2020 (набрала чинності 25.02.2020) визначено розмір виплати разової грошової допомоги учасникам бойових дій - 1390 гривень.

Водночас рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 у справі № 1-247/2018(3393/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 №3551-ХІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно тексту вказаного рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020 судом встановлено, що в Основному Законі України встановлено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою (стаття 1); права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, держава відповідає перед людиною за свою діяльність, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (частина друга статті 3).

В Україні визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу, закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частини перша, друга статті 8 Основного Закону України).

Відповідно до Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу (частина перша статті 17); захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов`язком громадян України (частина перша статті 65); держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей (частина п`ята статті 17).

Згідно з Основним Законом України Державний бюджет України і бюджетна система України встановлюються виключно законами України (пункт 1 частини другої статті 92). Такими законами є закони України про Державний бюджет України на кожний рік і Кодекс.

У преамбулі Кодексу зазначено, що Кодексом визначаються правові засади функціонування бюджетної системи України, її принципи, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства. Кодексом регулюються відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їх виконання та контролю за дотриманням бюджетного законодавства, і питання відповідальності за порушення бюджетного законодавства, а також визначаються правові засади утворення та погашення державного і місцевого боргу (стаття 1 Кодексу).

Відповідно до підпункту 5 пункту 63 розділу І Закону № 79 розділ VI «Прикінцеві та перехідні положення» Кодексу було доповнено, зокрема, пунктом 26, яким передбачено, що окремі положення ряду законів України, в тому числі й Закону № 3551, застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Вказаними положеннями Закону № 3551 передбачено пільги учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них (стаття 12), особам з інвалідністю внаслідок війни (стаття 13), учасникам війни (стаття 14), особам, на яких поширюється чинність Закону № 3551 (стаття 15), особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною (стаття 16).

За юридичною позицією Конституційного Суду України, встановлення пільг ветеранам війни, особам, на яких поширюється чинність Закону № 3551, є одним із засобів реалізації державою конституційного обов`язку щодо забезпечення соціального захисту осіб, які захищали Батьківщину, її суверенітет і територіальну цілісність, та членів їхніх сімей. Держава не може в односторонньому порядку відмовитися від зобов`язання щодо соціального захисту осіб, які вже виконали свій обов`язок перед державою щодо захисту її суверенітету і територіальної цілісності. Невиконання державою соціальних зобов`язань щодо ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону №3551, підриває довіру до держави. Соціальний захист ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону №3551, спрямований на забезпечення їм достатнього життєвого рівня. Обмеження або скасування пільг для ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону № 3551, без рівноцінної їх заміни чи компенсації є порушенням зобов`язань держави щодо соціального захисту осіб, які захищали Вітчизну, та членів їхніх сімей. У разі зміни правового регулювання набуті вказаними особами пільги чи інші гарантії соціального захисту повинні бути збережені із забезпеченням можливості їх реалізації. Обмеження або скасування таких пільг, інших гарантій соціального захисту можливе лише у разі запровадження рівноцінних або більш сприятливих умов соціального захисту» (абзаци другий, третій пункту 5 мотивувальної частини Рішення від 18.12.2018 № 12-р/2018).

Конституційний Суд України звернув увагу, що предмет регулювання Кодексу, так само як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, обумовленим положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України.

Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 22.05.2008 № 10-рп/2008 наголошував на тому, що «законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об`єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони» (абзаци третій, четвертий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини).

Таким чином, виходячи з того, що предмет регулювання Кодексу, так само як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, обумовленим положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України.

Конституційний Суд України прийшов до висновку, що встановлення пунктом 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Кодексу іншого, ніж у статтях 12, 13, 14, 15 та 16 Закону № 3551, законодавчого регулювання відносин у сфері надання пільг ветеранам війни спричиняє юридичну невизначеність при застосуванні зазначених норм Кодексу та Закону № 3551, що суперечить принципу верховенства права, встановленому статтею 8 Конституції України.

Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

З резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020 №3-р/2020 вбачається, що окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

Отже, з 27.02.2020 ані приписи пункту 26 розділу VI Бюджетного кодексу України у частині дії статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» , ані приписи статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у редакції пункту 20 Розділу ІІ Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік» об`єктивно не можуть запроваджувати правил призначення та виплати допомоги до 5 травня для осіб з інвалідністю внаслідок війни.

Тому, з 27.02.2020 у позивача виникло право на соціальне забезпечення у порядку редакції Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998 №367-ХІV, яка передбачала розмір допомоги до 5 травня для осіб - учасникам бойових у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком.

При цьому, суд наголошує, що норми будь-яких підзаконних нормативно-правових актів, у тому числі і постанов Кабінету Міністрів України, на які посилається відповідач, не можуть змінювати приписів закону України, і не позбавляють позивача цього права, відсутність встановленого механізму їх виплати не звільняє державу в особі уповноваженого органу від обов`язку здійснити таку виплату та не може позбавляти права особи на отримання належних їй сум допомоги.

Відповідно до частини першої статті 28 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Статтею 7 Закону України від 14.11.2019 № 294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» установлено у 2020 році прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з 1 січня 2020 року - 1638 гривень.

Отже, з прийняттям Конституційним Судом України рішення від 27.02.2020 №3-р/2020 розмір разової грошової допомоги до 5 травня учаснику бойових дій у 2020 році становить 8190,00 грн. (1638,00 грн. х 5). Сума недоотриманих позивачем коштів становить 6800,00 грн. Виплата позивачу разової грошової допомоги у сумі 1390,00 грн. не відповідає статті 12 Закону №3551-ХІІ та свідчить про порушення його прав на отримання такої допомоги у належному розмірі.

Статтею 17-1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» передбачено, що щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12-16 цього Закону, здійснюють органи праці та соціального захисту населення через відділення зв`язку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача) пенсіонерам - за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання.

Особи, які не отримали разової грошової допомоги до 5 травня, мають право звернутися за нею та отримати її до 30 вересня відповідного року, в якому здійснюється виплата допомоги.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Відповідно до частини першої статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною першою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

У частині другій статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено правомірність та законність своїх дій в частині виплати позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5-го травня у 2020 році в розмірі меншому, ніж це передбачено законом.

За таких обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню частково.

Що стосується вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 3500,00 грн., то суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст.16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частин 1-3 статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» , договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» , гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду України від 22.12.2018 у справі №826/856/18.

Як вбачається з матеріалів справи між позивачем та адвокатом ОСОБА_2 укладено договір про надання правничої допомоги №200914-01 від 14.09.2020.

Відповідно до п.1.1 договору Клієнт (позивач) доручає, а Адвокат приймає на себе зобов`язання надавати правову допомогу:

Надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань.

Складання звернень (заяв, скарг, пропозицій) та інших документів правового характеру.

Складання процесуальних документів (заперечень, клопотань, претензій, заяв, позовних заяв, апеляційних і касаційних скарг, заяв про вжиття заходів забезпечення позову та інших документів відповідно до вимог процесуального законодавства).

Згідно з п.5.1 та п.5.2 договору, гонорар - винагорода Адвоката за здійснення захисту, представництва інтересів Клієнта та надання йому інших видів правової/правничої допомоги на умовах і в порядку, що визначені Договором.

Гонорар складається із суми вартості послуг, тарифи яких попередньо узгоджені Сторонами в усній формі та обумовлені Додатковою угодою, яка є невід`ємною частиною Договору. Оплата здійснюється за домовленістю сторін.

Відповідно до додаткової угоди №1 до договору №200914-01 від 14.09.2020, за складання позовної заяви до управління соціального захисту з додатками, направлення її до суду, ведення справи, Клієнт сплачує Адвокату гонорар у розмірі 3500 (три тисячі п`ятсот) гривень.

З детального розрахунку вартості адвокатського гонорару за договором про надання правничої допомоги №200914-01 від 14.09.2020 вбачається, що вартість складання та направлення до УСЗН ЗМР по Шевченківському району щодо перерахування та невиплати частини суми разової грошової допомоги до 05 травня 2016-2020 рр. відповідно з урахуванням вже виплчених сум, 2 адвокатських запитів складає 500,00 грн.; вартість складання позовної заяви із підготуванням додатків до неї становить 3000,00 грн.

Також сторони підписали Акт прийому передачі виконаних робіт і послуг на суму 3500,00 грн.

Факт оплати за надані послуги на вищезазначену суму підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордеру №6 від 14.01.2021.

З матеріалів справи встановлено, що позовна заява складена та підписана адвокатом Кошліченко Н.В. Всі додатки до позову також завірені зазначеним адвокатом.

Таким чином вимоги щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу адвоката за складання позовної заяви із підготуванням додатків до неї у сумі 3000,00 грн., підтверджені вищезазначеними документальними доказами, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Проте суд звертає увагу, що відповідно до ч.1 ст.9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України є частиною національного законодавства України.

Згідно із ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Враховуючи вищевказані вимоги та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 року Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» , суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) у справі «Лавентс проти Латвії» наголосив, що відшкодовуванню підлягають лише витрати, які мають розумний розмір.

Як зазначено ЄСПЛ у п.268 Рішення по справі « East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014 (Заява № 19336/04): «Згідно з практикою Суду, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява №34884/97, п.30, ECHR 1999-V).» .

Аналогічну практику вирішення питання судових витрат застосовано ЄСПЛ у п.95 рішення у справі «Баришевський проти України» від 26.02.2015, пп.34-36 рішення у справі «Гімайдуліна і інших проти України» від 10.12.2009, п.80 рішення у справі «Двойних проти України» від 12.10.2006, п.88 рішення у справі «Меріт проти України» від 30.03.2004.

Як встановлено судом з матеріалів справи, ордером про надання правничої допомоги серії АР № 1028566 від 16.12.2020 чітко визначено, що місцем надання юридичної допомоги є Запорізький окружний адміністративний суд. Відтак, відшкодування витрат на складання та направлення до УСЗН ЗМР по Шевченківському району щодо перерахування та невиплати частини суми разової грошової допомоги до 05 травня 2016-2020 рр. відповідно з урахуванням вже виплчених сум, 2 адвокатських запитів, суд вважає необґрунтованими.

Таким чином вимоги щодо стягнення вартості складання заяви та направлення до УСЗН ЗМР по Шевченківському району щодо перерахування та невиплати частини суми разової грошової допомоги до 05 травня 2016-2020 рр. відповідно з урахуванням вже виплчених сум, 2 адвокатських запитів складає в сумі 500,00 грн. є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

В зв`язку з тим, що в силу приписів п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору, як учасник бойових дій, питання щодо стягнення судового збору судом не вирішувалось.

Керуючись статтями 2, 6, 7, 72-77, 139, 243-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Шевченківському району (вул. Чарівна, 16, м. Запоріжжя, 69068, код ЄДРПОУ 37573780) про визнання дій протиправними та зобов`язати вчинити певні дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Шевченківському району щодо перерахування та невиплати ОСОБА_1 суми разової грошової допомоги до 5 травня 2020 року у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком на перше січня 2020 року, з урахуванням вже виплачених сум.

Зобов`язати Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Шевченківському району здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 суми разової щорічної грошової допомоги до 5 травня 2020 року у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком на перше січня 2020 року, з урахуванням вже виплачених сум.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 3000 (три тисячі) гривень за рахунок бюджетних асигнувань Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Шевченківському району.

В іншій частині вимог щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу адвоката, - відмовити.

Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 Перехідних положень КАС України рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 26.03.2021.

Суддя А.В. Сіпака