Постанова

від 24.02.2021 по справі 310/5140/14

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

24 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 310/5140/14

провадження № 61-1842св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О.,

Яремка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

заявник - державний виконавець Бердянського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області Тислицький Юрій Володимирович,

стягувач - ОСОБА_1 ,

боржник - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 23 вересня 2019 року у складі судді Стручкової Л. І. та постанову Запорізького апеляційного суду від 17 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Крилової О. В., Кухар С. В., Полякова О. З.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У вересні 2019 року державний виконавець Бердянського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області (далі - Бердянський МВ ДВС ГТУЮ у Запорізькій області) Тислицький Ю. В. звернувся до суду із заявою про надання уповноваженому державному виконавцю дозволу на звернення стягнення та подальшу реалізацію нерухомого майна.

Заява мотивована тим, що на виконанні у Бердянському МВ ДВС ГТУЮ у Запорізькій області перебуває рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 01 жовтня 2014 року у справі № 310/5140/14-ц, яким із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто безпідставно набуті грошові кошти в сумі 1 579 800,57 грн та 3 654 грн судового збору. Після відкриття виконавчого провадження № 47474537 державним виконавцем з`ясовано, що за ОСОБА_2 було зареєстровано право власності на нерухоме майно, що знаходиться на АДРЕСА_1 , та на земельну ділянку під цим майном, кадастровий номер 2310400000:07:010:0023. Під час підготовки до примусової реалізації зазначеного майна з`ясувалося, що зазначені нежитлова будівля та земельна ділянка стали предметом неодноразових судових спорів про поділ майна подружжя між ОСОБА_2 та його колишньою дружиною. Внаслідок цього, вже після відкриття провадження у справі, право власності на земельну ділянку, належну боржнику, кадастровий номер 2310400000:07:010:0023, було перереєстровано на підставі рішення суду від 21 червня 2016 року у справі № 310/2867/16 за ОСОБА_3 . Це рішення було скасовано постановою Запорізького апеляційного суду від 26 червня 2019 року. Згідно з витягом з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 17 липня 2019 року № 170484244 право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку, кадастровий номер 2310400000:07:010:0023, скасовано. З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 13 серпня 2019 року № 177254933, яка отримана державним виконавцем Тоцькою Н. А., випливає, що на сьогодні право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 2310400000:07:010:0023, не відновлено попри її приналежність боржнику, оскільки ним добровільно не виконуються дії щодо поновлення запису у реєстрі прав власності на вказане нерухоме майно. Відсутність у реєстрі запису про право власності боржника на земельну ділянку, кадастровий номер 2310400000:07:010:0023, перешкоджає державному виконавцю скласти акт опису нерухомого майна боржника, що знаходиться на земельній ділянці на АДРЕСА_1 . Отже, не отримання інформації про внесення до реєстру прав власності відомостей про право власності боржника на земельну ділянку, кадастровий номер 2310400000:07:010:0023, об`єктивно перешкоджає державному виконавцю примусово реалізувати нерухоме майно (нежитлову будівлю) боржника, що знаходиться на земельній ділянці на АДРЕСА_1 , оскільки в акті опису майна зазначаються відомості як про реєстрацію права власності за боржником на нерухоме майно, так і відомості про його право власності щодо земельної ділянки, на якій це майно розташоване.

Посилаючись на те, що такі дії боржника можуть свідчити про намагання боржника уникнути примусового стягнення на майно, заявник просив надати уповноваженому державному виконавцю Бердянського МВ ДВС ГТУЮ у Запорізькій області дозвіл на звернення стягнення та подальшу реалізацію нерухомого майна, зареєстрованого на праві власності за боржником ОСОБА_2 , розташованого на АДРЕСА_1 , яке знаходиться на земельній ділянці, належній боржнику ОСОБА_2 , кадастровий номер 2310400000:07:010:0023, право власності на яку не зареєстроване за боржником в установленому законом порядку.

Ухвалою Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 23 вересня 2019 року, залишеною без змін постановоюЗапорізького апеляційного суду від 17 грудня 2019 року, у задоволенні заяви відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні заяви , суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, щозвернення стягнення на нерухоме майно, є крайнім заходом, який може бути застосований лише після вчинення державним виконавцем усіх можливих дій, спрямованих на виконання рішення суду за рахунок інших джерел. Крім того, вказане майно (нежитлова будівля) було зареєстроване за боржником та його право на майно було поновлене після скасування судового рішення, на підставі якого таке майно тимчасово вибувало з власності боржника.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У січні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення заяви державного виконавця.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не взято до уваги, що виконавче провадження здійснюється вже понад п`ять років, більша частина суми боргу за цей час так і не сплачена, що явно свідчить про порушення усіх розумних строків виконання рішення суду та відсутності належного судового контролю за виконанням судового рішення з боку суду. Державним виконавцем у повному обсязі вчинені виконавчі дії щодо встановлення наявності у боржника рухомого чи нерухомого майна, коштів, дотримані вимоги Закону України Про виконавче провадження , а саме проведено розшук нерухомого майна боржника, іншого, окрім арештованого, не виявлено, звернено стягнення на заробітну плату, з`ясовано відомості щодо наявності чи відсутності транспортних засобів, обмежено боржника у праві виїзду за кордон. Проте, з огляду на значну суму заборгованості, вжитих державним виконавцем заходів недостатньо для повного виконання рішення суду про стягнення боргу, що підтверджується, у тому числі п`ятирічним строком, впродовж якого виживаються дії з виконання судового рішення про стягнення суми боргу. Зазначаючи, що звернення стягнення на нерухоме майно є крайнім заходом, до вчинення державним виконавцем всіх можливих дій, спрямованих на виконання рішення суду, суди не навели та не зазначили, які заходи щодо примусового виконання рішення суду вжив державний виконавець та повинен ще виконати, тим самим обмежилися лише формальними твердженнями.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали.

Ухвалою Верховного Суду від 22 жовтня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у січні 2020 року , а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.

Частиною першою статті 402 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення суду першої та апеляційної інстанцій не відповідають.

Суди встановили, що на виконанні у Бердянському МВ ДВС ГТУЮ у Запорізькій області знаходиться виконавче провадження № 47474537 з примусового виконання виконавчого листа № 310/5140/14-ц, виданого 30 квітня 2015 року Бердянським міськрайонним судом Запорізької області, про стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 безпідставно набутих грошових коштів у сумі 1 579 800,57 грн та 3 654 грн судового збору (т. 3, а. с. 166, 167).

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 21 червня 2016 року позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано за ОСОБА_3 право власності на земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер: 2310400000:07:010:0023, яка розташована на АДРЕСА_1 .

Постановою Запорізького апеляційного суду від 26 червня 2019 року рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 21 червня 2016 року скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні майном, визнання права власності на земельну ділянку відмовлено.

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна щодо земельної ділянки кадастровий номер 2310400000:07:010:0023, відомості про право власності, про реєстрацію іншого речового права, про державну реєстрацію іпотеки відсутні. Проте є запис про арешт вказаного нерухомого майна (т. 3, а. с. 162-164).

З витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності випливає, що право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 2310400000:07:010:0023, що розташована на АДРЕСА_1 , за ОСОБА_3 скасовано на підставі постанови Запорізького апеляційного суду від 26 червня 2019 року, серія та номер: 22-Ц/807/257/19 (т. 3, а. с. 165).

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Пунктом 9 частини другої статті 129 Конституції України передбачено, що однією з основних засад судочинства є обов`язковість судового рішення.

Відповідно до статті 1 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ Про виконавче провадження (далі - Закон № 1404-VІІІ) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з частиною першою статті 5 Закону № 1404-VІІІ примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів .

Статтею 10 Закону № 1404-VІІІ встановлено, що заходами примусового виконання рішень є звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Відповідно до частини першої, другої статті 18 Закону № 1404-VІІІ виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний: здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і Законом України Про виконавче провадження ; надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; роз`яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов`язки.

Пунктом 1 частини першої статті 26 Закону № 1404-VІІІ встановлено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Згідно з частиною першою статті 48 Закону № 1404-VІІІ звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 50 Закону № 1404-VІІІ у разі звернення стягнення на об`єкт нерухомого майна виконавець здійснює в установленому законом порядку заходи щодо з`ясування належності майна боржнику на праві власності, а також перевірки, чи перебуває це майно під арештом. Після документального підтвердження належності боржнику на праві власності об`єкта нерухомого майна виконавець накладає на нього арешт та вносить відомості про такий арешт до відповідного реєстру у встановленому законодавством порядку. Про накладення арешту на об`єкт нерухомого майна, заставлене третім особам, виконавець невідкладно повідомляє таким особам. У разі якщо право власності на нерухоме майно боржника не зареєстровано в установленому законом порядку, виконавець звертається до суду із заявою про вирішення питання про звернення стягнення на таке майно.

Згідно зі статтею 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-ІV Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - Закон № 1952-ІV) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За змістом статті 3 Закону № 1952-ІV загальними засадами державної реєстрації прав є, зокрема, гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження; обов`язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав. Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Згідно з частиною десятою статті 440 ЦПК України питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, під час виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішуються судом за поданням державного виконавця, приватного виконавця.

Судами встановлено, що боржник добровільно вимоги стягувача не задовольнив, борг не повернув, а державним виконавцем проведені усі можливі заходи за виконавчим провадженням, у тому числі надіслані інформаційні запити до відповідних установ, згідно з відповідями на які у боржника відсутнє зареєстроване за ним майно (т. 3, а. с. 162-164). Проте ці дії не призвели до задоволення вимог стягувача.

Право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 2310400000:07:010:0023 , за ОСОБА_2 не зареєстровано.

Разом з тим судом установлено, що постановою Запорізького апеляційного суду від 26 червня 2019 року рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 21 червня 2016 року скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні майном, визнання права власності на земельну ділянку, кадастровий номер 2310400000:07:010:0023, відмовлено.

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

З огляду на наведене Верховний Суд дійшов висновку про задоволення заяви, оскільки державним виконавцем у повному обсязі вчинені виконавчі дії щодо встановлення наявності у боржника рухомого чи нерухомого майна, коштів, дотримані вимоги Закону України Про виконавче провадження , а саме проведено розшук нерухомого майна боржника, іншого майна, окрім арештованого, не виявлено, звернено стягнення на заробітну плату, з`ясовано відомості щодо наявності чи відсутності транспортних засобів, обмежено боржника у праві виїзду за кордон, проте з огляду на значну суму заборгованості, вжитих державним виконавцем заходів недостатньо для повного виконання рішення суду про стягнення боргу.

Отже, суди попередніх інстанцій неправильно застосували наведені норми матеріального та процесуального права, які регулюють спірні правовідносини, що призвело до неправильного вирішення справи. Суди не врахували, що борг ОСОБА_2 не повернуто, державним виконавцем проведені усі можливі заходи за виконавчим провадженням, а ОСОБА_2 не вчиняє дії щодо поновлення за ним запису про право власності на спірну земельну ділянку.

Суди також помилково виходили з того, що спірне нерухоме майно (нежитлова будівля) було зареєстровано за боржником та його право на майно було поновлене після скасування судового рішення, на підставі якого таке майно тимчасово вибувало з власності боржника.

Тому є підстави для скасування судових рішень та ухвалення нового рішення про задоволення заяви.

Формулюючи зміст заяви, державний виконавець просив надати уповноваженому державному виконавцю Бердянського МВ ДВС ГТУЮ у Запорізькій області дозвіл на звернення стягнення та подальшу реалізацію нерухомого майна, зареєстрованого на праві власності за боржником ОСОБА_2 , розташованого на АДРЕСА_1 , яке знаходиться на земельній ділянці, належній боржнику ОСОБА_2 , кадастровий номер 2310400000:07:010:0023, право власності на яку не зареєстроване за боржником в установленому законом порядку.

Проте відповідно до положень частини десятої статті 440 ЦПК України така заява підлягає задоволенню у спосіб безпосереднього звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За змістом частин першої, другої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Оскільки суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, їх рішення не можуть вважатися законними та обґрунтованими, а тому підлягають скасуванню.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 , скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій, тому з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню сплачений нею за подання апеляційної та касаційної скарг судовий збір у розмірі 804,60 грн (384,20 + 420,40).

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 23 вересня 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 17 грудня 2019 року скасувати, ухвалити нове рішення.

Заяву державного виконавця Бердянського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області Тислицького Юрія Володимировича задовольнити.

Звернути стягнення на нерухоме майно, право власності на яке не зареєстроване в установленому законом порядку, що належить ОСОБА_2 , яке розташоване на АДРЕСА_1 та знаходиться на земельній ділянці, належній ОСОБА_2 , кадастровий номер 2310400000:07:010:0023, з метою виконання виконавчого листа від 30 квітня 2015 року, виданого на виконання рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 01 жовтня 2014 року у справі № 310/5140/14-ц про стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 безпідставно набутих грошових коштів у сумі 1 579 800,57 грн та 3 654 грн судового збору.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 804,60 грн - витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко