Постанова

від 15.03.2021 по справі 554/9613/19

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 554/9613/19 Номер провадження 22-ц/814/50/21Головуючий у 1-й інстанції Савченко Л. І. Доповідач ап. інст. Бондаревська С. М.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 березня 2021 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Бондаревської С.М.

суддів: Кривчун Т.О., Пилипчук Л.І.

секретар: Зеленська О.І.,

з а участю позивача - ОСОБА_1

представника позивача - адвоката Яресько Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 17 вересня 2020 року, з урахуванням ухвали цього ж суду від 28 вересня 2020 року про виправлення описки,

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання майна спільною сумісною власністю та розподіл спільного сумісного майна, -

В С Т А Н О В И В :

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання майна спільною сумісною власністю та розподіл спільного сумісного майна.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що 27 вересня 2003 року між нею та ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб, в якому народилася донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Після народження доньки, відповідач почав періодично зловживати спиртними напоями, в присутності дитини вчиняти сварки із застосуванням фізичної сили, у зв`язку з чим у 2016 році вона змушена була ініціювати розірвання шлюбу та стягнення із відповідача аліментів.

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 15 листопада 2016 року шлюб між ними розірвано. Також даним рішенням районного суду задоволені позовні вимоги про стягнення аліментів.

Вказувала, що деякий час вони проживали окремо, однак з метою збереження сім`ї та недопущення завдання моральної травми дитині, вирішили примиритися та з 2017 року почали проживати разом як чоловік та дружина без реєстраціі шлюбу та прожили разом до грудня 2018 року.

За час шлюбу ними було придбано спільне майно, а саме квартира АДРЕСА_1 , дві земельні ділянки площею по 0,10 га, які розташовані: Полтавська область, Полтавський район, Новоселівська сільська рада, кадастрові номери: 5324084000:00:001:0075 та 5324084000:00:001:0076, цільове призначення для індивідуального дачного будівництва, а також квартира АДРЕСА_2 , яка була придбана з метою збільшення житлової площі на підставі договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру, укладеного з ТЗОВ Полтаватрансбуд 19 липня 2016 року, право власності на яку відповідач зареєстрував на своє ім`я 09 липня 2018 року.

Однак наприкінці 2018 року відносини між ними погіршилися та з грудня 2018 року вони проживали окремо.

Зазначила, що з початку 2017 року по грудень 2018 року вони вели спільне господарство, разом проводили час, відпочивали, мали спільний бюджет, підтримували інтимні стосунки, тобто проживали разом як чоловік та дружина.

05 квітня 2019 року вона надіслала листа відповідачу з пропозицією про позасудове врегулювання спору з розподілу спільного майна та отримала відповідь від 26 квітня 2019 року, в якій відповідач не заперечував факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з середини квітня 2017 року по грудень 2018 року та почав діалог щодо розподілу майна.

На її повторний лист від 03 травня 2019 року, відповідач відповіді не надав.

Отже, встановлення факту проживання однією сім`єю її з відповідачем без шлюбу за період з січня 2017 року по грудень 2018 року необхідне для визнання квартири АДРЕСА_2 їх спільною сумісною власністю.

З цих підстав, звернулася до суду з позовом та просила встановити факт проживання однією сім`єю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 без шлюбу у період з квітня 2017 року по грудень 2018 року,

- визнати квартиру, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_3 , квартиру, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_4 , земельну ділянку площею 0,10 га, яка розташована: Полтавська область, Полтавський район, Новоселівська сільська рада, кадастровий номер 5324084000:00:001:0075, цільове призначення для індивідуального дачного будівництва, земельну ділянку площею 0,10 га, яка розташована: Полтавська область, Полтавський район, Новоселівська сільська рада, кадастровий номер 5324084000:00:001:0076, цільове призначення для індивідуального дачного будівництва - спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

В порядку розподілу спільного сумісного майна розділити його наступним чином:

-визнати право власності за ОСОБА_2 на 3/4 частини квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 72,9 кв.м, житлова площа 42,9 кв.м,

-визнати право власності за ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 48,3 кв.м, житловою площею 29,1 кв.м,

-визнати право власності за ОСОБА_1 на 1/4 частини квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 72, 9 кв.м, житлова площа 42,9 кв.м,

-визнати право власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,10 га, яка розташована: Полтавська область, Полтавський район, Новоселівська сільська рада, кадастровий номер 5324084000:00:001:0075, цільове призначення для індивідуального дачного будівництва,

-визнати право власності за ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,10 га, яка розташована: Полтавська область, Полтавський район, Новоселівська сільська рада, кадастровий номер 5324084000:00:001:0076, цільове призначення для індивідуального дачного будівництва,

стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у сумі 5763 грн. та витрати на правову допомогу у сумі 13 000 грн.

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 17 вересня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 - задоволено частково.

Визнано спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_4 та земельну ділянку площею 0,10 га, яка розташована за адресою: Полтавська область, Полтавський район, Новоселівська сільська рада, кадастровий номер 5324084000: 00:001:0076, цільове призначення для індивідуального дачного будівництва.

В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя розділено його наступним чином:

- визнано за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частину квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_4 ;

- визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_4 ;

- визнано за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частину земельної ділянки площею 0,10 га, яка розташована за адресою: Полтавська область, Полтавський район, Новоселівська сільська рада, кадастровий номер 5324084000:00:001:0076, цільове призначення для індиві-дуального дачного будівництва.

- визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину земельної ділянки площею 0,10 га, яка розташована за адресою: Полтавська область, Полтавський район, Новоселівська сільська рада, кадастровий номер 5324084000:00:001:0076, цільове призначення для індивідуального дачного будівництва.

- визнано за ОСОБА_2 право власності на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 ;

- визнано за ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку площею 0,10 га, яка розташована за адресою: Полтавська область, Полтавський район, Новоселівська сільська рада, кадастровий номер 5324084000:00:001:0076, цільове призначення для індивідуального дачного будівництва.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.

Вирішено питання судових витрат.

Ухвалою цього ж суду від 28 вересня 2020 року виправлено описку у третьому абзаці пункті шостому резолютивної частини рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 17 вересня 2020 року, а саме зазначено вірно кадастровий номер земельної ділянки площею 0,10 га, яка розташована за адресою: Полтавська область, Полтавський район, Новоселівська сільська рада, цільове призначення для індивідуального дачного будівництва, право власності на яку визнано за ОСОБА_2 , а саме: 5324084000:00:001:0075 замість невірно зазначеного 5324084000:00:001:0076 .

Частково не погодившись з рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 17 вересня 2020 року, ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просила рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, після розлучення в період з квітня 2017 року по грудень 2018 року та в частині відмови визнання майна спільною сумісною власністю подружжя квартири АДРЕСА_2 .

Ухвалити в цій частині нове рішення, яким визнати факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу її та відповідача після розлучення, враховуючи те, що саме в цей час відповідач завершив оформлення реєстрації права власності на придбане ними під час перебування у шлюбі майно - кВ. АДРЕСА_2 .

Визнати, що квартира АДРЕСА_2 , є майном, що придбане в шлюбі, визначивши частки в шлюбному майні, відповідно до ст. 70 СК України по Ѕ частині, відповідно до закону, без урахування вимог позовної заяви.

Вважає, що судом першої інстанції не враховано положення ст. 60 СК України, де зазначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

На апеляційну скаргу ОСОБА_1 свій відзив подав ОСОБА_2 , в якому, спростовуючи доводи апеляційної скарги зазначав, що апелянт не довела в суді свої позовні вимоги, тому в їх задоволенні було відмовлено, зміст апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовує, з цих підстав просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, рішення суду залишити без змін.

Зазначає, що факт спільного проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу не може бути встановлено лише за показаннями свідків та світлин.

Також вказував, що апелянт не спростувала висновки суду першої інстанції, та не довела незаконність оскаржуваного нею судового рішення..

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення районного суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції вірно встановлено, підтверджується наявними у справі доказами, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 27 вересня 2003 року перенбували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 15 листопада 2016 року /справа №554/7102/16-ц/.

Під час перебування у шлюбі в подружжя ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася донька ОСОБА_3 .

Згідно договору купівлі-продажу від 05 грудня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Буленко М.М. за №5796, Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №17275470 від 03 січня 2008 року, за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 /а.с. 35-37/.

Згідно звіту №073/03/В/2019 про оцінку двокімнатної квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_4 , виготовленого ПП Оцінювач , вартість вказаної квартири станом на 12 червня 2019 року становить 686 032 грн. /а.с. 33/.

19 липня 2016 року між ОСОБА_2 та ТЗДВ Полтаватрансбуд був укладений договір купівлі-продажу майнових прав на квартиру АДРЕСА_2 /а.с. 20-22/.

Згідно Витягу із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №130609405 від 12 липня 2018 року, право власності на квартиру АДРЕСА_2 , зареєстровано за ОСОБА_2 09 липня 2018 року на підставі договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру від 19 липня 2016 року /а.с. 40/.

Відповідно до звіту №073/04/В/2019 про оцінку трьохкімнатної квартири розташова-ної за адресою: АДРЕСА_5 , виготовленого ПП Оцінювач , вартість вказаної квартири станом на 12 червня 2019 року становить 1 335 740 грн. /а.с. 38/.

За договором купівлі-продажу земельної ділянки серія та №3089 від 09 грудня 2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Полтавського районного нотаріального округу Воронковою О.А., ОСОБА_2 придбав у ОСОБА_4 у власність земельну ділянку площею 0,10 га, яка розташована за адресою: Полтавська область, Полтавський район, Новоселівська сільська рада, кадастровий номер 5324084000:00:001:0076, цільове призначення для індивідуального дачного будівництва. Право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, що слідує із Витягу №30690643 від 09 грудня 2014 року /а.с. 42-43/.

За звітом №073/02/В/2019 про експертну грошову оцінку земельної ділянки площею 0,10 га, кадастровий номер 5324084000:00:001:0076, яка розташована за адресою: Полтавська область, Полтавський район, Новоселівська сільська рада, станом на 12 травня 2019 року вартість вказаної земельної ділянки становить 39 532 грн. /а.с.41/.

Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №9321601 від 12 вересня 2013 року слідує, що ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 0,10 га, кадастровий номер 5324084000:00:001:0075 яка розташо-вана за адресою: Полтавська область, Полтавський район, Новоселівська сільська рада, цільове призначення для індивідуального дачного будівництва, право власності виникло на підставі свідоцтва про право власності, серія та номер: НОМЕР_1 від 12 березня 2013 року.

Зі змісту свідоцтва про право власності серії НОМЕР_2 від 12 вересня 2013 року слідує, що вказана земельна ділянка передана ОСОБА_2 із земель державної форми власності /а.с.46/.

Договір купівлі-продажу майнових прав на квартиру АДРЕСА_2 був укладений між ОСОБА_2 та ТЗДВ Полтаватрансбуд 19 липня 2016 року.

Шлюб між сторонами розірвано 15 листопада 2016 року.

Право власності на вказану квартиру зареєстровано за ОСОБА_2 09 липня 2018 року, тобто в період, коли сторони в шлюбі не перебували.

Прохаючи встановити факт проживання однією сім`єю із відповідачем без шлюбу у період з квітня 2017 року по грудень 2018 року, позивач вказувала, що після розірвання шлюбу вони деякий час проживали окремо, а потім з метою збереження сім`ї та недопущен-ня завдання моральної травми дочці, вирішили примиритися та у вказаний період проживали разом як чоловік та дружина без реєстрації шлюбу.

В той же час, за нормами ч. 2 ст. 3 Сімейного кодексу України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

За змістом п. 6 рішення Конституційного Суду від 03 червня 1999 року №5-рп/99 до членів сім`ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т.п.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Відповідно до частини 1 статті 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Таким чином, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема, права спільної сумісної власності на майно.

Для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню.

Взаємність прав та обов`язків передбачає наявність як у жінки, так і у чоловіка особистих немайнових і майнових прав та обов`язків, які можуть випливати, зокрема, із нормативно-правових актів, договорів, укладених між ними, звичаїв. Для встановлення цього факту важливе значення має з`ясування місця і часу такого проживання. Підтвердженням цього може бути пояснення свідків, представників житлово-експлуатаційної організації. Щодо часу проживання слід зазначити, що за своєю природою проживання однією сім`єю спрямоване на довготривалі відносини.

Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 61-1623св19 (№643/6799/17).

За нормами ст. 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу .

Згідно висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 27 лютого 2019 року у справі №522/25049/16-ц, при застосуванні статті 74 СК України , що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

За правилами ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна особа повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При встановленні факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу суди повинні встановити, що між сторонами склалися усталені відносини, притаманні подружжю.

Суд у рішенні повинен вказати, якими доказами підтверджено, що в указаний період сторони мали спільний бюджет, вели спільне господарство, були пов`язані виконанням взаємних прав і обов`язків та спільним побутом, тобто між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Під час вирішення даного спору по суті, районним судом встановлено, що позивач не навела переконливих доказів, якими беззаперечно було б підтверджено, що в указаний період часу вони мали з ОСОБА_2 спільний бюджет, вели спільне господарство, мали спільні витрати, купували майно для спільного користування, були пов`язані виконанням взаємних прав і обов`язків та спільним побутом, тобто, що між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Так, факт проживання однією сім`єю з відповідачем, позивач обґрунтовує лише спільним проживанням у квартирі АДРЕСА_1 .

При цьому судом враховано, що відповідач є співвласником вказаної квартири, яка придбана подружжям в період шлюбу 05 грудня 2007 року, що підтверджується договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Буленко М.М., за №5796, та був зареєстрований у ній, а тому мав правові підстави проживати у даній квартирі. Крім того, сторони мають неповнолітню доньку, яка також проживає за вказаною адресою, а обов`язок в її утриманні, вихованні та розвитку, згідно ст. ст. 150, 180 СК України, покладено також і на батька ОСОБА_2 , у якого з дитиною склалися доброзичливі стосунки.

Посилаючись на те, що з метою збільшення житлової площі в інтересах сім`ї, на підставі договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру, укладеного з ТЗОВ Полтава-трансбуд від 19 липня 2016 року, відповідач зареєстрував на своє ім`я 09 липня 2018 року квартиру АДРЕСА_2 , в якій вони спільно проводили ремонт, купували разом меблі та готували квартиру до переїзду, - позивач жодних доказів на підтвердження вказаних обставин суду не надала.

Зокрема судом було встановлено, що позивачем не було надано чеків, квитанцій, товарних накладних тощо на придбання нею будівельних матеріалів, техніки, меблів для облаштування квартири. Останньою також не надано доказів на підтвердження здійснення нею внесків в рахунок оплати придбання майнових прав на квартиру. Більше того, представником самої ж позивачки до справи надано Аналітичну довідку по рахунку №374000 та копії платіжних доручень, з яких слідує, що починаючи з 19 липня 2016 року на виконання умов договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру АДРЕСА_2 і по черевнь 2018 року всі проплати за квартиру на загальну суму 610 320 грн. здійснені саме ОСОБА_2 /а.с.229-233/.

Аналізуючи покази допитаних за клопотанням сторін свідків, судом вірно зазначено, що з пояснень останніх також не вбачається, що сторони разом здійснювали ремонт у квартирі, придбавали меблі, обирали інтер`єр та готувалися до переїзду. Більш того, у судовому засіданні не встановлено, що ОСОБА_1 хоча б одного разу відвідувала спірну квартиру АДРЕСА_2 .

Посилання позивача, як на підтвердження факту її проживання однією сім`єю без шлюбу з відповідачем на лист ОСОБА_2 від 26 квітня 2019 року, в якому він визнав, що проживав сумісно із позивачкою з квітня 2017 року по грудень 2018 року з постійними та періодичними перервами від 1 до 10 днів, суд правомірно не визнав беззаперечним доказом ведення спільного бюджету та спільного господарства, що притаманно подружжю, оскільки в ньому ж відповідач вказує, що кожного місяця перераховував на особистий рахунок ОСОБА_1 від 10 000 до 12 000 грн. Перерахування коштів ОСОБА_1 , починаючи з 01 вересня 2016 року у розмірі від 5 000 до 6 000 грн. двічі в місяць підтверджується також історією по картковому рахунку ОСОБА_2 в АТ Райффайзен Банк Аваль та Витягом з Виписки про перерахування коштів /а.с.112-134, 170-174/.

Окрім того, перерахування вказаних коштів в рахунок аліментів підтверджується матеріалами скарги ОСОБА_2 на дії державного виконавця /а.с.244-266/. Звідси вірним є висновок суду, що встановлені обставини виключають поняття сім`ї у сторін у вказаний період часу, однією із ознак якої є ведення спільного бюджету.

Твердження позивача про проживання із відповідачем однією сім`єю в період з квітня 2017 року по грудень 2018 року спростовується заявою самої ж ОСОБА_1 до Шевченківського ВДВС м. Полтави, поданою у липні 2019 року про прийняття до примусового виконання виконавчого листа №554/1701/15-ц виданого 05 липня 2019 року, про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання доньки, починаючи з 01 вересня 2016 року /а.с.258-261/. В той же час, у разі проживання сторін однією сім`єю з квітня 2017 року по грудень 2018 року, підстав для звернення до виконання виконавчого листа за вказаний період не було б.

Таким чином, встановивши, що позивачем не надано належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження тих обставин, що після розірвання шлюбу у період з квітня 2017 року по грудень 2018 року сторони відновили шлюбно-сімейні відносини та перебували в них, мали спільний бюджет, вели спільне господарство, мали спільні витрати, придбавало майно для спільного користування, проводили в квартирі разом ремонт, були пов`язані виконанням взаємних прав і обов`язків та спільним побутом, - суд дійшов правомірного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 як в частині встановлення факту проживання однією сім`єю після розірвання шлюбу, так і в частині визнання спільною сумісною власністю квартири АДРЕСА_2 , придбаної відповідачем після розіврвання шлюбу з позивачкою, обґрунтовано відмовивши у задоволенні позову ОСОБА_1 в цій частині позовних вимог.

В свою чергу, наведені в апеляційній скарзі доводи, не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, як і не підтверджують належними доказами їх неправомірність.

Суд апеляційної інстанції також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява №65518/01; пункт 89), Проніна проти України (заява №63566/00; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява №4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Рішення суду першої інстанції, в оскаржуваній його частині, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, відповідає критерію обґрунтованості судового рішення та не може бути скасовано з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

В іншій частині позовних вимог рішення суду не оскаржувалось жодною зі сторін, а відтак не є предметом апеляційного розгляду.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 17 вересня 2020 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий: Бондаревська С.М.

Судді: Кривчун Т.О.

Пилипчук Л.І.