Постанова

від 23.03.2021 по справі 344/8013/17

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 344/8013/17

Провадження № 22-ц/4808/283/21

Головуючий у 1 інстанції Пастернак І. А.

Суддя-доповідач Василишин

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 березня 2021 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

судді-доповідача Василишин Л.В.

суддів: Девляшевського В.А., Максюти І.О.

секретаря Пацаган В.В.

за участю представника апелянта ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_1 на заочне рішення Івано-Франківського міського суду від 01 жовтня 2020 року у складі судді Пастернак І.А., ухвалене в м. Івано-Франківську, у справі за позовом Комунального підприємства Теплий дім Івано-Франківської міської ради до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за надані послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій,

в с т а н о в и в:

У червні 2017 року Комунальне підприємство Івано-Франківської міської ради Муніципальна інвестиційна управляюча компанія (яке згідно рішення Івано-Франківської міської ради від 27 грудня 2019 року №413-35 перейменовано на Комунальне підприємство Теплий дім Івано-Франківської міської ради) звернулося в суд з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за надані послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач є власником квартири АДРЕСА_1 . Після прийняття зазначеного будинку на баланс, позивач надає відповідачу послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, перелік яких затверджений рішенням Івано-Франківської міської ради а отже, відповідач є споживачем таких послуг. Однак, свого обов`язку щодо оплати отриманих послуг відповідач не виконує, внаслідок чого за період з листопада 2011 року по травень 2017 року в нього утворилася заборгованість в розмірі 4 063,98 грн, яку позивач просив стягнути з відповідача.

07 лютого 2019 року позивач збільшив позовні вимоги та просив стягнути з відповідача заборгованість за надані послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, в тому числі заборгованість за грудень 2018 року, в загальній сумі 7 056,80 грн за увесь період.

Заочним рішенням Івано-Франківського міського суду від 01 жовтня 2020 року позов Комунального підприємства Теплий дім Івано-Франківської міської ради задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь Комунального підприємства Теплий дім Івано-Франківської міської ради заборгованість за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій в розмірі 7 056,80 грн та 1 600 грн витрат по оплаті судового збору.

ОСОБА_3 , від імені якого діє представник ОСОБА_1, на рішення суду подав апеляційну скаргу, в якій посилається на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Зазначає, що суд помилково дійшов висновку про належність позивача, оскільки КП Теплий дім Івано-Франківської міської ради до нього з позовом не зверталось. Позов був пред`явлений Комунальним підприємством Івано-Франківської міської ради Муніципальна інвестиційна управляюча компанія , що не є тотожним. В Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутні відомості щодо правонаступництва, а тому суд ухвалив рішення на користь неналежного позивача. Судом зазначено, що рішенням Івано-Франківської міської ради від 27 грудня 2019 року №413-35 Комунальне підприємство Івано-Франківської міської ради Муніципальна інвестиційна управляюча компанія перейменовано на Комунальне підприємство Теплий дім Івано-Франківської міської ради, однак даний факт не отримав належної правової оцінки. Судом не було витребувано правовстановлюючі документи та не враховано, що зміна організаційно-правової форми позивача (зміна назви) не перереєстрована ні в державних контролюючих органах, ні в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Апелянт вказує, що суд допустив фальсифікацію його правової позиції, зазначивши, що сторонами не оспорюється факт його проживання в квартирі АДРЕСА_1 . Такий висновок суду суперечить його фактичному проживанню в США з 2007 року, що підтверджується копією його посвідчення особи та довіреністю від 07 листопада 2017 року, виданими саме там. Тому висновки суду ґрунтуються на припущеннях, а не на фактичних доказах.

Також суд не дав належної правової оцінки тій обставині, що до вересня 2016 року позивач мав правовідносини з ОСОБА_4 , на ім`я якої і були виписані всі квитанції, що додані до матеріалів справи як докази. Він повідомляв суду, що вказана особа не зареєстрована у його квартирі, не проживає там і тому жодного відношення до його нерухомості не має. Дана обставина є суттєвою, оскільки спростовує всі позовні вимоги до нього, так як жодних послуг від позивача він не отримував.

Апелянт вважає, що виписані на ім`я ОСОБА_4 квитанції підтверджують, що послуги надавалися не йому, а їй, однак її адреса зазначена в квитанціях помилково. Крім того, суд не дослідив факту правомірності пред`явлення з вересня 2016 року вимог до нього, на якій підставі відбулася заміна власника особового рахунку № НОМЕР_1 з ОСОБА_4 на нього та на якій підставі суми з квитанцій ОСОБА_4 позивач пред`явив йому.

При цьому, суд дійшов помилкового висновку, що позивач не пропустив загальний трирічний строк позовної давності, оскільки у 2014 році вже звертався до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення заборгованості з ОСОБА_4 , але у видачі судового наказу було відмовлено. Однак, ОСОБА_4 не є та не може бути одним із боржників, до якого раніше вже пред`являлися боргові претензії, а тому суд зобов`язаний був застосувати строк позовної давності.

На думку апелянта, суд неправильно застосував норми матеріального права, що регулюють договірні правовідносини (ст.ст. 509, 526, 530, 901, 902 ЦК України), оскільки жодних договірних правовідносин між ним та позивачем не існує, а це, згідно вимог ч. 1 ст.12 Закону України Про житлово-комунальні послуги , є обов`язковою умовою для вимог щодо оплати комунальних послуг.

Апелянт зауважує, що з 2007 року він постійно проживає у Нью-Йорку (США), в квартирі АДРЕСА_1 ніхто не зареєстрований та не проживає, квартира пустує. Позивачем жодними доказами не доведено надання йому будь-яких послуг, а тому вимоги стосовно будь-якої заборгованості є безпідставними та незаконними. Крім того, позивачем заявлено вимоги про стягнення заборгованості за період з листопада 2011 року, в той час як будинок АДРЕСА_2 передано на баланс позивача з 01 квітня 2012 року, чого судом не враховано.

Посилаючись на вказані обставини, апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким в позові КП Теплий дім Івано-Франківської міської радивідмовити.

Представник КП Теплий дім Івано-Франківської міської ради в порядку ст. 360 ЦПК України подала відзив на апеляційну скаргу, в якому доводи скарги заперечила, вважаючи їх необґрунтованими та такими, що не відповідають чинному законодавству. Просила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

В засіданні апеляційного суду представник апелянта вимоги скарги підтримала в повному обсязі, просила її задоволити.

Представник позивача скаргу не визнала,просила залишити її без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з таких підстав.

Відповідно до ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Статтею 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення наведеній нормі в повній мірі не відповідає.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач, будучи належним балансоутримувачем, надавав різного роду послуги з утримання будинку АДРЕСА_2 , в якому знаходиться квартира відповідача, проте останній свого обов`язку щодо оплати наданих послуг не виконував, внаслідок чого за період з листопада 2011 року по грудень 2018 року утворилася заборгованість в розмірі 7 056,80 грн, яка підлягає стягненню на користь позивача.

Також суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування позовної давності, оскільки в листопаді 2014 року КП Єдиний розрахунковий центр зверталося до Івано-Франківського міського суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення заборгованості за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій з боржника ОСОБА_4 , яка згідно електронної бази даних стягувача була власником квартири АДРЕСА_1 , та ухвалою судді Івано-Франківського міського суду від 25 листопада 2014 року у видачі судового наказу було відмовлено. Отже, позивач скористався своїм правом на захист, звернувшись до суду із заявою про видачу судового наказу, у прийнятті якої було відмовлено, що призвело до звернення за захистом порушених прав в порядку позовного провадження.

Однак повністю погодитися з таким висновком суду не можна.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що будинок АДРЕСА_2, в якому знаходиться квартира НОМЕР_2 , що належить на праві власності відповідачу (а.с. 6, 32), віднесено до переліку будинків, щодо яких позивач надає послуги з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій, що підтверджується актом приймання-передачі об`єкта в управління (а.с. 30).

Отже, позивач у даній справі є належним балансоутримувачем, а тому він користується правами, передбаченими ч. 2 ст. 24 Закону України Про житлово-комунальні послуги .

Факт вжиття позивачем всіх залежних від нього дій, необхідних для укладення договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій у спосіб, передбачений ст. 634 ЦК України, як договору приєднання, підтверджується тим, що позивачем перед початком надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, та після цього здійснено публікацію суті житлово-комунальної реформи та даного договору в офіційному виданні Західний кур`єр від 29 вересня 2011 року та на сайті www.domivka.if.ua.

Крім цього, позивач відкрив особовий рахунок № НОМЕР_1 та неодноразово направляв на адресу відповідача претензії про несплату за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, у яких роз`яснено суть укладення договору.

Таким чином, позивачем було вжито всіх заходів щодо укладення договору із споживачем послуг.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 20 Закону України Про житлово-комунальні послуги від 24 червня 2004 року №1875-IV, що діяв на момент виникнення спірних правовідносин, споживач зобов`язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 20 зазначеного Закону було передбачено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідав визначений п. 5 ч. 3 ст. 20 цього Закону обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Аналогічні положення щодо обов`язку споживача укладати договори про надання житлово-комунальних послуг, права споживача одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів, а також його обов`язку оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами, містяться і в статті 7 Закону України Про житлово-комунальні послуги від 09 листопада 2017 року №2189-VIII в чинній редакції.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону, споживач зобов`язаний оплатити житлово-комунальні послуги, якщо він фактично користувався ними. Відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Рішенням Івано-Франківської міської ради Про організацію та забезпечення роботи комунального підприємства Єдиний розрахунковий центр від 02 червня 2011 року №212-Х позивача визначено виконавцем послуг з 01 листопада 2011 року: з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій; з управління будинком, спорудою або групою будинків; з ремонту приміщень, будинків, споруд (а.с. 7).

Рішенням виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 27 грудня 2011 року №842 Про побудинкові тарифи на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій в м. Івано-Франківську було затверджено побудинкові тарифи на послуги з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій, встановлено граничні тарифи на послуги, встановлено граничну місячну вартість послуг (а.с. 19-21).

Згідно довідки про розрахунки за надані послуги за період з листопада 2011 року по травень 2017 року заборгованість ОСОБА_3 становить 4 063,98 грн (а.с. 31).

Відповідно до довідки про розрахунки за надані послуги за період з листопада 2011 року по грудень 2018 року заборгованість ОСОБА_3 становить 7 056,80 грн (а.с. 161).

Рішенням Івано-Франківської міської ради від 27 грудня 2019 року №413-35 Комунальне підприємство Івано-Франківської міської ради Муніципальна інвестиційна управляюча компанія перейменовано на Комунальне підприємство Теплий дім Івано-Франківської міської ради (а.с. 179).

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом ч. 1 ст. 901, ч. 1 ст. 903 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Разом з тим, відповідно до загальних умов виконання зобов`язання, установлених ст. 526 ЦК України, зобов`язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору та вимогами ЦК України, інших актів цивільного законодавства. Недотримання таких вимог призводить до порушення зобов`язань.

Приписами ст. 530 згаданого Кодексу, зокрема, встановлено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Частиною 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем укладалися договори з підрядними організаціями по наданню різного роду послуг, акти приймання-передачі виконаних робіт та довідки про вартість виконаних робіт (а.с. 33-76).

Жодних актів-претензій про ненадання чи неналежне надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, які передбачені ст. 18 Закону України Про житлово-комунальні послуги та Порядком проведення перерахунку розміру оплати за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій у разі перерви в їх наданні, не надання або надання не в повному обсязі, затвердженим постановою КМУ від 11 грудня 2013 року №970, відповідачем не представлено.

Згідно вказаних вище Закону та Порядку, споживач має право викликати представника позивача для складення та підписання акта-претензії споживача, в якому зазначаються строки, види, показники порушень. Для цього представника необхідно повідомити не менше ніж за два дні про складання відповідного акту. Даний акт є підставою для перерахунку тарифу на відповідну послугу.

Таким чином, суд прийшов до правильного висновку про підставність позовних вимог щодо стягнення нарахованої суми боргу. Однак при вирішенні питання про застосування строку позовної давності, судом неправильно застосовано норми, які регулюють дані правовідносини.

Судом першої інстанції враховано, що в листопаді 2014 року КП Єдиний розрахунковий центр зверталося до Івано-Франківського міського суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення з боржника ОСОБА_4 , яка згідно електронної бази даних стягувача була власником квартири АДРЕСА_1 , заборгованості за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, та ухвалою судді Івано-Франківського міського суду від 25 листопада 2014 року було відмовлено у прийнятті заяви про видачу судового наказу Комунального підприємства Єдиний розрахунковий центр про стягнення заборгованості з ОСОБА_4 , суд прийшов до висновку, що таке звернення позивача до суду перервало строк позовної давності.

Проте, відповідно до ч. 2 ст. 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Згідно п. 38 постанови від 07 липня 2020 року у справі №712/8916/17, провадження №14-448цс19, Верховний Суд прийшов до висновку, що подання заяви про видачу судового наказу заявник (стягувач) не може використовувати згідно з частиною другою статті 264 ЦК України з метою переривання позовної давності за відповідною вимогою чи її частиною. На підставі припису частини другої статті 264 ЦК України переривання позовної давності відбувається у разі подання до суду саме позову до належного відповідача з дотриманням вимог процесуального закону щодо форми та змісту позовної заяви , правил предметної та суб`єктної юрисдикції й інших вимог, порушення яких перешкоджає відкриттю провадження у справі (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі №523/10225/15-ц, Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 травня 2018 року у справі №640/2704/16-ц і Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29 травня 2018 року у справі №903/509/17). Новий перебіг позовної давності (після його переривання) починається наступного дня після пред`явлення позову (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 травня 2018 року у справі №663/2070/15-ц). З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку Верховного Суду України, висловленого у постановах від 21 січня 2015 року у справі №6-214цс14 і від 13 січня 2016 року у справі №6-931цс15, та від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, висловленого у постанові від 23 травня 2018 року у справі №216/5756/15-ц, про те, що подання кредитором (зокрема виконавцем послуг) в порядку, передбаченому ЦПК України, заяви про видачу судового наказу перериває перебіг позовної давності.

Таким чином, підстави для врахування звернення позивача із заявою про видачу судового наказу для переривання строку позовної давності у суду були відсутні.

З огляду на те, що представником відповідача було заявлено про застосування строку позовної давності, наявні підстави для стягнення з відповідача суми заборгованості в межах загального строку позовної давності в сумі 5 492,77 грн з врахуванням того, що вимоги про стягнення боргу за 2018 рік позивачем подано в межах строку позовної давності, стягнення слід проводити за період з часу подання позову в межах 3 років, що йому передували, а саме з липня 2014 року.

Щодо інших доводів апеляційної скарги слід зазначити наступне.

Доводи апелянта щодо неналежності позивача апеляційний суд до уваги не приймає, оскільки згідно наведених вище рішень засновника Івано-Франківської міської ради назву юридичної особи Комунальне підприємство Івано-Франківської міської ради Муніципальна інвестиційна управляюча компанія змінено на Комунальне підприємство Теплий дім Івано-Франківської міської ради.

Щодо тверджень про непроживання відповідача в спірній квартирі та неотримання у зв`язку з цим комунальних послуг, слід зазначити, що зазначена обставина не є підставою для ненарахування плати за послуги.

Встановлено, що позивач згідно копії витягу Реєстру правочинів з 14 квітня 2010 року є власником квартири АДРЕСА_1 . Наявність в матеріалах справи копій квитанцій на ім`я ОСОБА_4 наявність боргу ОСОБА_3 не спростовує. Як повідомлено КП Теплий дім на вимогу ухвали апеляційного суду, згідно електронної бази даних підприємства, ОСОБА_4 значилася, як власник квартири і знята з реєстрації - 20 вересня 2016 року в силу відсутності інформації в позивача від власника.

За таких обставин, суд першої інстанції не врахував наведеного при вирішенні спору, тому наявні підстави для скасування рішення суду та ухвалення нового, про часткове задоволення позову з вирішенням питання про перерозподіл судових витрат.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_1 задоволити частково.

Заочне рішення Івано-Франківського міського суду від 01 жовтня 2020 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов Комунального підприємства Теплий дім Івано-Франківської міської ради до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за надані послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій задоволити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 ) на користь Комунального підприємства Теплий дім Івано-Франківської міської ради (м. Івано-Франківськ, вул. Незалежності, 161) заборгованість за надані послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій в розмірі 5 492,77 грн (п`ять тисяч чотириста дев`яносто дві гривні 77 копійок) та витрати по сплаті судового збору в розмірі 713,60 грн (сімсот тринадцять гривень 60 копійок).

В решті позову відмовити.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 29 березня 2021 року.

Суддя-доповідач: Василишин Л.В.

Судді: Девляшевський В.А.

Максюта І.О.