Рішення

від 26.03.2021 по справі 910/18107/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

26.03.2021Справа № 910/18107/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Маринченка Я.В. розглянувши матеріали справи

за позовом Акціонерного товариства комерційного банку Приватбанк

до Товариства з обмеженою відповідальністю Айті-Компані

про стягнення 24380,84 грн,

Без виклику представників сторін

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2020 року Акціонерне товариство комерційний банк Приватбанк звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Лізингова компанія Еталон про стягнення 24380,84 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем порушено умови укладеного між АТ КБ Приватбанк та ТОВ Айті-Компані Договору фінансового лізингу №К300А@0000663592 від 04.09.2015 в частині своєчасної сплати лізингових платежів, у зв`язку з чим, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за невиконання зобов`язань за вищевказаним договором у розмірі 24380,84 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.11.2020 позовну заяву Акціонерного товариства комерційного банку Приватбанк залишено без руху та надано позивачеві строк для усунення недоліків позовної заяви протягом 5 днів з дня вручення даної ухвали.

10.12.2020 через загальний відділ діловодства Господарського суду міста Києва позивачем на виконання вимог ухвали Господарського суду міста Києва від 25.11.2020 подано заяву щодо усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.12.2020 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

11.01.2021 через загальний відділ діловодства Господарського суду міста Києва відповідачем подано відзив на позовну заяву в якому останній зазначив, що між Акціонерним товариством комерційний банк Приватбанк та Товариством з обмеженою відповідальністю Айті-Компані не було досягнуто згоди з усіх істотних умов договору, у зв`язку з чим, останній вважає, що спірний договір між позивачем та відповідачем відповідно до ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України не створює юридичних наслідків, а тому позивач не має права вимагати зазначені в позові платежі.

Окрім того, відповідач зазначив, що автомобіль який відповідно до умов договору є об`єктом фінансового лізингу не належав позивачу.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 04.09.2015 Товариством з обмеженою відповідальністю Айті-Компані (відповідач, лізингоодержувач) подано заяву про приєднання до умов та правил надання фінансового лізингу №300А@0000663592 відповідно до якої, керуючись ст. 634 Цивільного кодексу України, лізингоодержувач надав згоду надав свою згоду на приєднання до умов та правил надання банківських послуг на умовах, визначених Умовами та правилами надання банківських послуг, що розміщені на офіційному веб-сайті Банку www.privatbank.ua. ця заява разом з умовами та тарифами складає договір фінансового лізингу.

Відповідно до п. 1. договору лізингодавець передає лізингоодержувачу в лізинг: предмет лізингу та його вартість: автомобіль згідно з специфікації, викладеної у Додатку 1; строку лізингу 60 місяців з моменту підписання Додатку 2 (Графік лізингових платежів); щомісячні платежі, та порядок їх сплати: щомісячно, згідно Графіку, та включають в себе: платіж по відшкодуванню частини вартості предмету лізингу у розмірі згідно Додатку 2; винагорода за користування предметом лізингу в розмірі згідно Додатку 2 якщо інше не зазначено в умовах та правилах надання банківських послуг; винагорода за проведення щомісячного моніторингу предмету лізингу в розмірі згідно Додатку 2 якщо інше не зазначено в умовах та правилах надання банківських послуг.

Відповідно до п. 1.1.4. договору період сплати з 18 по 22 число кожного місяця.

Пунктом 1.1.7. договору визначено, що після прийняття лізингодавцем позитивного рішення про надання фінансового лізингу лізингоодержувач вносить аванс у розмірі 27250 грн на транзитний рахунок, вказаний в п. 1.1.5. договору.

Згідно з п. 1.3. договору щомісячно в період сплати лізингоодержувач сплачує щомісячний платіж в розмірі 2670 грн та відшкодовує лізингодавцю всі витрати лізингодавця, що пов`язані з виконанням договору, та які виникли у лізингодавця протягом місяця, який передує поточному місяцю.

22.09.2015 відповідно до Додатку №1 до договору фінансового лізингу позивачем передано, а відповідачем прийнято транспортний засіб Богдан 211040, 2013 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 .

Як зазначає позивач, внаслідок порушення відповідачем норм Закону України Про фінансовий лізинг та умов вищезазначеного договору 11.08.2015 останнім повернуто предмет лізингу позивачу.

У зв`язку із вищезазначеними обставинами, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за договором фінансового лізингу у розмірі 24380,84 грн.

Згідно з п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Статтею 1 Закону України Про фінансовий лізинг визначено, що Фінансовий лізинг (далі - лізинг) - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов`язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Положеннями ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

На підтвердження неналежного виконанням відповідачем умов вищезазначеного договору, в частині внесення лізингових платежів, позивачем долучено до позовної заяви Розрахунок заборгованості за договору №300А@0000663592 від 04.09.2015 відповідно до якого загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту) складає 23681,05 грн в тому числі: залишок простроченої заборгованості за наданим кредитом 19922,09 грн; загальний залишок заборгованості за процентами - 677,52 грн, в тому числі залишок заборгованості за простроченими процентами - 603,99 грн; заборгованість по комісії - 22,27 в тому числі залишок заборгованості за простроченою комісією - 22,27 грн; погашено пені в тому числі списано - 1120,87 грн; загальна сума нарахованої пені - 0 грн; всього заборгованість за кредитом - 24380,84 грн.

Проте, з вищезазначеного розрахунку неможливо встановити підстави нарахування кредитної заборгованості відповідача, оскільки звертаючись із відповідним позовом позивач зазначає про порушення зобов`язань за договором лізингу, проте долучені розрахунки стосуються кредитних відносин, які не є предметом розгляду у даній справі,

Окрім того, долучені позивачем розрахунки не можна вважати обґрунтованого оскільки вони містять арифметичні неточності та дозволяють встановити підстави виникнення заборгованості у зазначеному позивачем розмірі - 24380,84 грн.

Таким чином, вищезазначений розрахунок, який містить відомості щодо заборгованості по кредиту, що не є предметом розгляду даної справи, не може бути прийнятий судом, як належний та допустимий доказ, що підтверджує наявність заборгованості відповідача перед позивачем за спірним договором, що є предметом розгляду у даній справі.

Таким чином, з огляду на природу та характер правовідносин, зміст заявлених вимог позивача, є питання наявність (розмір) заборгованості відповідача за Договором лізингу, стягнення якої є предметом даного позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 1 ст. 74 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ст. 76 Господарського кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 77 Господарського кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 86 Господарського кодексу України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Позивач як особа, яка вважає, що її право порушено самостійно визначає докази, які на його думку підтверджують заявлені вимоги. Проте, обов`язок надання правового аналізу заявлених вимог, доказів на їх підтвердження та спростування доводів учасників справи, покладений на суд.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Таким чином, суд дійшов висновку, що долученими позивачем до позовної заяви доказами не підтверджено наявності у відповідача заборгованості за спірним договором у зазначеному розмірі, к зв`язку з чим відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.

Враховуючи вкладене та керуючись ст.ст.13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, ст.ст.232, 233, 237, 238, 240, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено: 26.03.2021

Суддя Я.В. Маринченко