Рішення

від 17.03.2021 по справі 200/1009/21-а

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 березня 2021 р. Справа№200/1009/21-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Мозгової Н.А.

при секретарі Зурабашвілі А.О.

за участю:

позивача не з`явився

представника відповідача: не з`явився

представника третьої особи не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Головне управління Державної казначейської служби України в Донецькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

27 січня 2021 року позивач, ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 ), звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області (код ЄДРПОУ:02895900, місцезнаходження: Донецька область, м. Слов`янськ, вулиця Добровольського, 2), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Головне управління Державної казначейської служби України в Донецькій області (код ЄДРПОУ:37967785, місцезнаходження: Донецька область, м. Маріуполь, пр.Миру, б.68) про визнання протиправними дії щодо нарахування та виплати суддівської винагороди за період з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року (за винятком днів відпустки) із застосуванням ст.29 Закону України Про державний бюджет України на 2020 рік , зобов`язання провести перерахунок суддівської винагороди за період з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року (за винятком днів відпустки), обчисливши її відповідно до ст.130 Конституції України та ст.135 Закону України Про судоустрій і статус суддів та виплатити недоотриману частину.

Позивач в обґрунтування адміністративного позову посилається на те, що Указом Президента України Про призначення суддів від 18.10.2013 року №571/2013 її призначено на посаду судді Володарського районного суду Донецької області строком на п`ять років. З 29.10.2013 року вона приступила до виконання обов`язків судді Володарського районного суду Донецької області, про що видано наказ голови суду Про призначення судді №96-к від 29.10.2013 року. Наказом голови Володарського районного суду Про встановлення доплати за вислугу років ОСОБА_1 №29-к від 24.10.2018 року їй встановлено щомісячну доплату за вислугу років в розмірі 20% посадового окладу за стаж роботи понад 5 років. Указом Президента України Про призначення суддів від 12.12.2019 року №899/2019 її призначено на посаду судді Володарського районного суду Донецької області. Отримавши суддівську винагороду за квітень - серпень 2020 року вона дізналась про те, що розмір її виплати не відповідає розміру, який встановлено Законом та суперечить Конституції України. Вказала, що вона не погоджується із виплаченою сумою суддівської винагороди та вважає, що відповідачем порушено їїправо на належне матеріальне забезпечення.

Ухвалою суду від 01.02.2021 року відкрито провадження у справі №200/1009/21-а та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 01.03.2021 року о 14 год. 00 хв.

Ухвалою суду від 01.03.2021 року у задоволенні клопотання представника відповідача про залучення у якості співвідповідачів Верховну Раду України та Кабінет Міністрів України - відмовлено. Закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 17.03.2021 року о 08 год. 30 хв.

23.02.2021 року представник відповідача через відділ діловодства та документообігу суду надав відзив на адміністративний позов, у якому просив відмовити у задоволенні адміністративного позову. Свою позицію обґрунтував тим, що відповідно до абзацу 1 ч. 1 ст. 48 Бюджетного кодексу України розпорядники бюджетних коштів приймають бюджетні зобов`язання та здійснюють видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов`язань минулих років. Згідно з положеннями ч. 2 ст. 4 Бюджетного кодексу України виключно законом про Державний бюджет України визначаються надходження та витрати Державного бюджету України. Верховною Радою України 13 квітня 2020 року прийнято Закон України № 553-ІХ Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік , який набрав чинності 18 квітня 2020 року. Цим Законом встановлені обмеження нарахування, у тому числі суддівської винагороди - у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. Таким чином, нарахована суддівська винагорода обмежується максимальним розміром 47 230 грн. (4 723 х 10) на місяць. Зазначене питання було предметом розгляду Ради суддів України, результати якого відображені у рішенні від 24 квітня 2020 року № 22. В ньому зазначено, що обмеження, встановлені вказаним Законом, слід застосовувати виключно до частини суддівської винагороди, заробітної плати, грошового забезпечення, розрахованих, починаючи з 18 квітня 2020 року, пропорційно до кількості відпрацьованих у місяці робочих днів, виходячи з фактично відпрацьованого часу з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу та інших надбавок і доплат). Також, Рада суддів України звернула увагу на те, що оскільки складові суддівської винагороди, визначені ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" окремо скороченню не підлягають, а Законом від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ не визначено відповідної процедури, розрахунок суддівської винагороди слід здійснювати на загальних підставах, а обмеження максимального її розміру - застосовувати до загальної суми розрахованої суддівської винагороди. Як зазначає відповідач, статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" та п.10 Прикінцевих положень Закону України від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ не внесені зміни до умов оплати праці, тому попередження працівників про запровадження нових або про зміну діючих умов оплати праці у бік погіршення не застосовується. Зміни в законодавстві України, зокрема прийняття Закону України від 13 квітня 2020 року №553-ІХ, зумовлені економічним становищем держави та спрямовані на досягнення фінансової стабілізації в умовах карантину. Вважає, що як розпорядник коштів нижчого рівня не мало правових підстав для нарахування та виплати суддівської винагороди поза межами видатків державного бюджету та без застосування обмежень, встановлених Законом України Про Державний бюджет України на 2020 рік (у редакції Закону України від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ).

Представники сторін у судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Позивач, ОСОБА_1 є громадянином України, працює на посаді судді Володарського районного суду Донецької області, що підтверджується Указом Президента України від 12.12.2019 року №899/2019 Про призначення суддів та наказом Володарського районного суду Донецької області від 12.12.2019 року №27-к Про призначення судді ОСОБА_1 (а.с.16-20).

Відповідач, Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області (ЄДРПОУ: 26288796) є суб`єктом владних повноважень - територіальним органом державного органу у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, встановлених законом (ч.1 ст. 151 Закону України Про судоустрій і статус суддів ).

Судом встановлено, що за період з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року (за винятком днів відпустки) суддівську винагороду позивачеві нараховано та виплачено в обмеженому розмірі, який не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року, що пояснюється вимогами ст. 29 Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік .

Зазначене підтверджується довідкою відповідача від 12.02.2021 року за період з квітня 2020 року по серпень 2020 року (включно) (а.с.34).

Відомості про нараховану винагороду судді, що зазначені у вказаній довідці, відповідають даним розрахункових листів позивача (а.с.35), з яких слідує факт нарахування винагороди у зменшеному розмірі та відсутність заборгованості перед позивачем.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд доходить наступного висновку.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.

Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Таким законом є Закон України Про судоустрій і статус суддів від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі - Закон № 1402). Цей Закон також визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

Статтею 135 Закону №1402 визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Дана норма носить імперативний характер, адресована необмеженому колу осіб як вказівка на виключне положення Закону №1402 в ієрархії нормативно-правових актів, якими регулюється питання визначення розміру суддівської винагороди.

Положеннями цього Закону визначено, що суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 55 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Згідно ч. 5 - 8 ст. 135 вказаного Закону суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

При цьому обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків (ч. 9 ст. 135 Закону №1402). Фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України (ч.1 та 2 ст.148 Закону № 1402).

Положеннями ст.149 того самого Закону передбачено, що суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Наведене правове регулювання свідчить про встановлення особливого порядку фінансування виплати суддівської винагороди, зрозумілого та сталого порядку визначення її розміру Законом.

12 березня 2020 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 , якою з 12 березня 2020 року на усій території України установлено карантин, кінцева дата якого з урахуванням внесених до вказаної Постанови змін неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину.

Законом України Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік від 13 квітня 2020 року № 553-IX внесено зміни до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", зокрема, доповнено статтями 28-32.

Статтею 29 Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік передбачено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, встановлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.

Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).

При цьому, зміни щодо розміру винагороди судді до Закону № 1402 не вносились.

З наведеного вбачається наявність колізії між нормами Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік та Закону № 1402, щодо якої суд зазначає наступне.

У рішенні від 08.04.2016 № 4-рп/2016 у справі №1-8/2016 Конституційний Суд України вкотре зазначив, що конституційний принцип незалежності суддів забезпечує важливу роль судової влади в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина та є запорукою реалізації права на судовий захист, передбаченого частиною першою статті 55 Основного Закону України; положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід`ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов`язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу й права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової влади; гарантії незалежності суддів як необхідні умови здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом встановлені у базових законах з питань судоустрою, судочинства, статусу суддів, мають конституційний зміст і разом з визначеними Основним Законом України складають єдину систему гарантій незалежності суддів та повинні бути реально забезпечені; конституційний статус судді дає підстави ставити до судді високі вимоги і зберігати довіру до його компетентності та неупередженості, передбачає надання йому в майбутньому статусу судді у відставці, що також є гарантією належного здійснення правосуддя.

Однією з гарантій незалежності суддів є їх належне матеріальне та соціальне забезпечення, зокрема, надання суддям за рахунок держави суддівської винагороди, а суддям у відставці - щомісячного довічного грошового утримання або пенсії за вибором. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності суддів.

Конституційний Суд України неодноразово звертав увагу на недопустимість обмеження законом незалежності суддів, зокрема, їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013, від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018, від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020, від 11 березня 2020 року № 4-р/2020).

Проаналізувавши юридичні позиції щодо незалежності суддів, Конституційний Суд України дійшов висновку, що гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя; законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу (абзаци сьомий, восьмий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 11 березня 2020 року № 4-р/2020).

У рішенні від 03.06.2013 №3-рп/2013 у справі №1-2/2013 Конституційний Суд України зазначив, що будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя та права людини і громадянина на захист прав і свобод незалежним судом, оскільки призводить до обмеження можливостей реалізації цього конституційного права, а отже, суперечить частині першій статті 55 Конституції України.

Також, у рішенні від 04.12.2018 №11-р/2018 у справі №1-7/2018 (4062/15) Конституційний Суд України вказав, що обов`язок держави щодо забезпечення фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, закріплений у статті 130 Конституції України, є однією з конституційних гарантій незалежності суддів. Системний аналіз положень Конституції України свідчить про те, що ними встановлено обов`язок держави забезпечити належні умови праці та фінансування для суддів, а отже, сформувати та законодавчо закріпити таку систему фінансування, в тому числі розмір винагороди суддів, яка гарантуватиме їх незалежність.

У вказаному рішенні також наголошувалося на тому, що суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід`ємною складовою його статусу. Зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.

Вищезазначений підхід відрізняє суддівську винагороду від оплати праці інших службових і посадових осіб бюджетних установ. У зв`язку з цим, суд не приймає до уваги заперечення відповідача щодо загального характеру обмежень оплати праці.

Крім того, така позиція суду збігається з рекомендаціями Європейської хартії щодо статусу суддів від 10 липня 1998 року.

Фактичне зменшення винагороди, що вже реально виплачується суддям у грошовому виразі, є недопустимою, оскільки безпосередньо впливає на гарантії незалежності суддів, про що зазначила Велика Палата Верховного суду у п. 80 постанови від 04 листопада 2020 року по справі № 200/9195/19-а.

З огляду на те, що питання визначення розміру суддівської винагороди законодавчо віднесено до сфери регулювання Законом № 1402, спеціальний характер цього закону за предметом правового регулювання у порівнянні із ст. 29 Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік , забезпечену положеннями Конституції України неприпустимість впливу у такий спосіб на зміст гарантій незалежності суддів, суд дійшов висновку про неможливість застосування обмежень суддівської винагороди у спірних правовідносинах.

Суд вважає за необхідне відзначити, що частиною 2 статті 130 Конституції України прямо передбачено, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій. Закон про Державний бюджет не може вважатися законом про судоустрій, а тому встановлення у ньому положень щодо розміру винагороди судді суперечить приписам ч.2 ст. 130 Конституції України.

Частинами 1 та 3 статті 7 КАС України визначено, що суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Керуючись таким правилом вирішення колізій у законодавстві, суд у даній справі сформулював висновки без безпосереднього застосування рішення Конституційного Суду України №10-р/2020 від 28.08.2020. Цим рішенням визнано неконституційним положення частини 1 та 3 статті 29 Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Вказане рішення Конституційного Суду України діє на правовідносини, які виникли після 28.08.2020 року, оскільки визнані неконституційними норми втрачають чинність тільки на майбутнє. Ретроактивна дія рішень Конституційного Суду України законодавством не передбачена. Проте, такий висновок не заважає суду застосовувати інші правила вирішення колізій та застосовувати до спірних правовідносин належні нормативно-правові акти у відповідності до принципу верховенства права.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача на Рішення Конституційного Суду України від 26.12.2011 №20-рп/2011 у якому відображений висновок, що соціально-економічні права громадян не є абсолютними. Дане рішення Конституційного Суду України не стосуються гарантій незалежності суддів, однією з яких є суддівська винагорода, а обставини та питання, які ним розглядались, є відмінними від даної справи.

Щодо посилання на рішення Ради суддів України суд зазначає, що вказані рішення не є нормативно-правовими актами і, відповідно, не носять обов`язкового характеру.

Суд враховує доводи відповідача, що територіальне управління може проводити нарахування і виплати лише в рамках та межах, визначених законодавством України, за наявності бюджетних асигнувань на поточний фінансовий рік. Однак, ці доводи не повинні нівелювати висновки суду про необхідність виконання державою обов`язків щодо виплаті суддівської винагороди.

З цього приводу слушним вбачається підхід ЄСПЛ, викладений у рішеннях по справам "Кечко проти України" (заява N 63134/00) та "Бурдов проти Росії" (заява N 59498/00), у яких не прийнятий до уваги аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Суд вважає, що обмежуючи розмір суддівської винагороди шляхом внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік , всупереч вимогам статті 130 Конституції України та статті 135 Закону №1402, законодавець зумовив ситуацію, у якій розпорядники бюджетних коштів, виконуючи вимоги Бюджетного кодексу України, вимушені вчиняти протиправні дії, що порушують права та гарантії суддів.

Таким чином, оскаржу вальні дії відповідача визнаються протиправними, оскільки суперечать вимогам ч.2 ст.130 Конституції України та ст.135 Закону №1402-VIII та порушують охоронювані права та інтереси позивача внаслідок істотного зменшення суддівської винагороди, яку позивач отримував до 18.04.2020.

З огляду на викладене вище, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню шляхом визнання протиправними дії щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року (за винятком днів відпустки) із застосуванням ст.29 Закону України Про державний бюджет України на 2020 рік , зобов`язання провести перерахунок ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року (за винятком днів відпустки), обчисливши її відповідно до ст.130 Конституції України та ст.135 Закону України Про судоустрій і статус суддів та виплатити недоотриману частину.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

На підставі викладеного, зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності та з урахуванням того, що позивачем доведено правомірність пред`явленого позову, а відповідачем доводи позовної заяви не були спростовані, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Нормами статті 371 КАС України передбачено, що негайно виконуються рішення, зокрема, про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Таким чином, рішення суду підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.

Щодо клопотання позивача про встановлення судового контролю, суд зазначає наступне.

Встановлення судового контролю за виконанням судового рішення шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення (ч. 1 ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України), про що також просив позивач, є правом суду, а не обов`язком, яке не виключає існування принципу обов`язковості судового рішення, згідно з яким судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України (ст. 129-1 Конституції України, ч. 2 ст. 14 Кодексу адміністративного судочинства України).

Судові витрати не підлягають відшкодуванню, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору за подання даного адміністративного позову.

Керуючись статтями 2, 5-10, 20, 22, 25, 72-77, 90, 132, 139, 143, 241-246, 250, 251, 255, 295, 297, підпунктом 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області (код ЄДРПОУ:02895900, місцезнаходження: Донецька область, м. Слов`янськ, вулиця Добровольського, 2), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Головне управління Державної казначейської служби України в Донецькій області (код ЄДРПОУ:37967785, місцезнаходження: Донецька область, м. Маріуполь, пр.Миру, б.68) про визнання протиправними дії щодо нарахування та виплати суддівської винагороди за період з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року (за винятком днів відпустки) із застосуванням ст.29 Закону України Про державний бюджет України на 2020 рік , зобов`язання провести перерахунок суддівської винагороди за період з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року (за винятком днів відпустки), обчисливши її відповідно до ст.130 Конституції України та ст.135 Закону України Про судоустрій і статус суддів та виплатити недоотриману частину - задовольнити.

Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області (код ЄДРПОУ:26288796, місцезнаходження: Донецька область, м. Слов`янськ, вулиця Добровольського, 2) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 ) суддівської винагороди за період з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року (за винятком днів відпустки) із застосуванням ст.29 Закону України Про державний бюджет України на 2020 рік .

Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області (код ЄДРПОУ:26288796, місцезнаходження: Донецька область, м. Слов`янськ, вулиця Добровольського, 2) провести перерахунок суддівської винагороди ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 ) за період з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року (за винятком днів відпустки), обчисливши її відповідно до ст.130 Конституції України та ст.135 Закону України Про судоустрій і статус суддів та виплатити недоотриману частину.

Звернути до негайного виконання рішення суду у межах суми стягнення за один місяць.

У судовому засіданні 17 березня 2021 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повний текст судового рішення виготовлений та підписаний 26 березня 2021 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Донецький окружний адміністративний суд.

Суддя Н.А. Мозговая