Постанова

від 23.03.2021 по справі 440/1813/20

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 березня 2021 р.Справа № 440/1813/20

Другий апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,

Суддів: П`янової Я.В. , Спаскіна О.А. ,

за участю секретаря судового засідання Мироненко А.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Північного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великим платниками податків на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 28.09.2020 (ухвалене суддею Кукоба О.О., повний текст якого складено 05.10.2020 р.)

по справі № 440/1813/20

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецмехсервіс"

до Північного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великим платниками податків

про визнання дій протиправними, визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Спецмехсервіс звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Офісу великих платників податків ДПС, в якому просив: визнати протиправними дій податкового органу щодо проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ "СПЕЦМЕХСЕРВІС" з питання дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ "ВЕЛМАКС ПЛЮС" за березень 2019 року, які відображені у податковій декларації з ПДВ за березень 2019 року та з податку на прибуток за півріччя 2019 року; визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 26.03.2020р. № 0001305412 про збільшення суми грошового зобов`язання зі сплати податку на додану вартість загалом у розмірі 373980 грн; визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 26.03.2020 р. № 0001325412 про збільшення суми грошового зобов`язання зі сплати податку на прибуток підприємств загалом у розмірі 336582 грн.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 28.09.2020 р. позов задоволено частково.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 28.09.2020 р. та прийняти рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: вимог Податкового кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи.

Позивач подав до суду апеляційної інстанції письмовий відзив на апеляційну скаргу, згідно якого просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 23.03.2021 р., постановленою без виходу до нарадчої кімнати замінено відповідача Офіс великих платників податків ДПС правонаступником Північним міжрегіональним управлінням ДПС по роботі з великими платниками податків.

У судовому засіданні представник апелянта підтримав вимоги апеляційної скарги та просив їх задовольнити.

У судовому засіданні представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечував та просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судовим розглядом встановлено, що відповідачем 12.07.2019 р. позивачу надіслано запит про надання інформації № 34692/10/28-10-50-14 щодо документального підтвердження взаємовідносин з ТОВ "ВЕЛМАКС ПЛЮС" у березні 2019 року.

Листом від 01.08.2019 р. № 801 позивач повідомив податковий орган про документальне оформлення господарських правовідносин з ТОВ "ВЕЛМАКС ПЛЮС" з додаванням копії договору, актів приймання-передачі наданих послуг, податкових накладних, платіжних доручень, оборотно-сальдової відомості.

Листом від 22.10.2019 р. № 1060 позивач фактично відмовив податковому органу у наданні додаткових документів на підтвердження фактичного виконання ТОВ "ВЕЛМАКС ПЛЮС" договірних зобов`язань, додатково запитаних згідно листа від 26.09.2019 р. №3209/10/28-10-54-12.

15.11.2019 р. ОВПП ДПС видано наказ № 439 "Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ "СПЕЦМЕХСЕРВІС", яким, з посиланням на підпункт 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, приписано провести документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питання дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ "ВЕЛМАКС ПЛЮС" за березень 2019 року, які відображені у податковій декларації з ПДВ за березень 2019 року та з податку на прибуток за півріччя 2019 року.

За результатами проведеної перевірки контролюючим органом складено акт №134/28-10-54-12/33660476 від 20.02.2020 р., за висновками якого встановлено порушення позивачем вимог: підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пункту 135.1 статті 135 Податкового кодексу України, пункту 11, підпункту 15.4 пункту 15, пункту 16 ПСБО 16 "Витрати" в частині заниження податку на прибуток за І квартал 2019 року у розмірі 224388,00 грн.; пунктів 198.1, 198.3 статті 198, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість за березень 2019 року у розмірі 249320 грн.

На підставі висновків вищезазначеного акта перевірки відповідачем прийнято 26.03.2020 р. податкові повідомлення рішення: № 0001325412, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств загалом у розмірі 336582 грн., в тому числі за основним платежем - 224388 грн. та за штрафними санкціями - 112194 грн.; №0001305412 про збільшення суми грошового зобов`язання зі сплати податку на додану вартість у загальному розмірі 373980 грн., з яких : основний платіж - 249320 грн, штрафні (фінансові) санкції - 124660 грн.

Не погодившись з діями контролюючого органу щодо проведення перевірки, а також прийнятими за її результатами податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права шляхом визнання протиправними дій контролюючого органу щодо проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ "СПЕЦМЕХСЕРВІС" не призведе до відновлення такого права, оскільки податкова перевірка фактично відбулась та за її наслідками контролюючим органом прийняті податкові повідомлення-рішення про донарахування платнику податків грошових зобов`язань. Таким чином, належним способом захисту порушених прав позивача є саме оскарження податкових повідомлень-рішень.

Стосовно правомірності прийняття оскаржуваних в даній справі податкових повідомлень - рішень, суд першої інстанції виходив з того, що доводи податкового органу щодо наявності певних порушень вимог податкового законодавства у діяльності контрагентів контрагента позивача як підстави для донарахування ТОВ "СПЕЦМЕХСЕРВІС" грошових зобов`язань є безпідставними, а, відтак, за відсутності інших належних доказів, поданих на обґрунтування порушення позивачем вимог податкового законодавства в даній справі, такі висновки податкового органу зроблено відповідачем при помилковому розумінні норм діючого на час виникнення спірних відносин законодавства України та фактичних обставин справи.

Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (абзац "а" пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України).

Згідно із пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно із підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Судовим розглядом встановлено, що ТОВ "Спецмехсервіс" є великим платником податків за видами господарської діяльності: надання допоміжних послуг у сфері добування нафти та природного газу (09.10), підготовчі роботи на будівельному майданчику (43.12), розвідувальне буріння (43.13), вантажний автомобільний транспорт (49.41), ремонт і технічне обслуговування машин і устаткування промислового призначення (33.12), будівництво трубопроводів (42.41). Тобто, підприємство є буровою компанією та виконує роботи з буріння і капітального ремонту газових свердловин та у власності позивача перебувають виробничі будівлі та споруди по вул. Клінкерна, 1 у м. Полтаві, а також земельна ділянка під ними з кадастровим номером 5310136400:01:002:0310, площею 0,9432 га, на підтвердження чого до матеріалів справи залучені копії державного акта на право власності на земельну ділянку, свідоцтва про право власності та витягу з Державного реєстру прав на нерухоме майно.

На підставі договору оренди від 01.11.2014 р. № 01-ОР отримав від ТОВ "Полтавське підприємство бурових робіт" у користування складські території та виробничі приміщення, загальною площею 8420 кв.м., розташовані у м. Полтаві по вул. 9 Січня, 19, умовами якого встановлено, що орендар (ТОВ "Спецмехсервіс") проводив за свій рахунок поточний ремонт майна.

Станом на березень 2019 року позивач використовував складські території та виробничі приміщення, загальною площею 1840 кв.м., у тому числі складський майданчик - 865 кв.м., вкритий бетонними плитами, що використовувався для складування бурового обладнання.

Судовим розглядом встановлено, що оскаржувані податкові повідомлення - рішення винесені, у зв`язку з відсутністю реального характеру договору з контрагентом позивача - ТОВ "ВЕЛМАКС ПЛЮС" від 04.03.2019 р. № 04-03-2019 БР, предметом якого є виконання на користь позивача, як замовника, робіт з поточного ремонту улаштування плитами: складського майданчика площею 572,00 кв.м., розташованого у м. Полтаві по вул. 9 Січня, 19, а також майданчика площею 1268,00 кв.м. по вул. Клінкерна, 1 у м. Полтаві.

При цьому відповідач зазначав про відсутність доказів придбання плит для улаштування майданчиків, наявності певних порушень вимог податкового законодавства у діяльності контрагентів контрагента позивача, а також про те, що складені учасниками спірних відносин акти приймання-передачі наданих послуг не розкривають змісту господарських операцій.

04.03.2019 р. між позивачем (замовник) та ТОВ "ВЕЛМАКС ПЛЮС" (підрядник) укладено договір № 04-03-2019 БР, умовами якого визначено виконання робіт з поточного ремонту улаштування плитами: складського майданчика площею 572,00 кв.м., розташованого у м. Полтаві по вул. 9 Січня, 19, а також майданчика площею 1268 кв.м. по вул. Клінкерна, 1 у м. Полтаві.

За умовами договору роботи виконуються підрядником із застосуванням плит, наданих замовником; забезпечення робіт матеріалами (за винятком плит), технологічним, електротехнічним обладнанням, апаратурою та інструментом, покладається на підрядника.

Судовим розглядом встановлено, що на підтвердження реальності виконання вищевказаного договору копіями актів здачі-приймання робіт (надання послуг) від 31.03.2019р. №№ 77, 78, податкових накладних від 31.03.2019 р. № № 30, 31, оборотно-сальдових відомостей.

Також позивачем прийнято надані ТОВ "ВЕЛМАКС ПЛЮС" послуги та сплачено за них 1495920 грн, що підтверджено копіями платіжних доручень від 12.04.2019 р. № 178 та від 17.04.2019р. № 1764.

При цьому, стосовно відсутності доказів придбання плит для улаштування майданчиків, судовим розглядом встановлено, що послуги підрядником - ТОВ "ВЕЛМАКС ПЛЮС" виконувались з використанням старих плит, розташованих на майданчиках, та полягали у їх переукладенні, а придбання нових плит не відбувалось.

Згідно із наказу позивача від 21.02.2019 р. № 21/02/Б, яким призначено відповідального за організацію ремонтних робіт за договором 04.03.2019 р. № 04-03-2019 БР. Зазначена особа також здійснювала допуск відповідальних працівників для безпосереднього виконання робіт.

Копією протоколу погодження договірної ціни від 04.03.2019 р., визначено вартість послуг у розмірі 1495920 грн.

Також виконання вищевказаних господарських операцій підтверджується наступними документами: копією актів від 04.03.2019 р. №№ 1, 2 приймання-передачі майна в ремонт та від 31.03.2019 №№ 1/1, 2/2 прийняття-передачі майна з ремонту; копією дозволу № 1 176.18.12, виданого ТОВ "ВЕЛМАКС ПЛЮС" для виконання робіт з монтажу, демонтажу, налагодження, ремонту, технічного обслуговування, реконструкції машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки, газонебезпечних робіт, робіт, що виконуються за допомогою механічних підіймачів та будівельних підйомників тощо, а також копія ліцензії на ведення господарської діяльності з будівництва об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з середніми та значними наслідками.

Відповідно до Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 7.02.2013 №73, витрати - зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілення власниками).

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття в фінансовій звітності визначені Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 16 "Витрати" (надалі - П(С)БО 16), затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 №318, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 за №27/4248.

Пунктом 6 П(С)БО 16 встановлено, що витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Відповідно до пункту 7 П(С)БО 16, витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов`язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Згідно із пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до частини 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно із частиною 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин), підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Наявність або відсутність окремих документів, як і деякі помилки чи неточності у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних випливає, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце (відбулися), а певні недоліки в заповненні первинних документів носять оціночний характер.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що наявними в матеріалах справи доказами підтверджено реальність укладених між позивачем та його контрагентом договорів, доказів того, що первинні документи складені необґрунтовано чи з порушенням чинного законодавства контролюючим органом не надано.

Крім того, норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певним постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог законодавства щодо формування об`єкта оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними.

Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений в постанові Верховного Суду від 22.05.2020 р. (справа № 804/9510/15).

Із врахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення не обґрунтовані та підлягають скасуванню.

Згідно із ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, до суду першої інстанції та при апеляційному перегляді справи не було подано належних та допустимих доказів на обґрунтування законності та відповідності дійсним обставинами справи оскаржуваних податкових повідомлень-рішень. Доводи апеляційної скарги даних висновків не спростовують.

Таким чином, суд переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення відповідно до вимог матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 28.09.2020р. - без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апелянта спростовані приведеними вище обставинами та нормативно-правовим обґрунтуванням.

Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі « Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Однак, згідно із п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі « Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Керуючись ст. ст. 77, 243, 308, 316, 322, 325, 326, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Північного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великим платниками податків залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 28.09.2020 по справі № 440/1813/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. .

Головуючий суддя О.В. Присяжнюк Судді Я.В. П`янова О.А. Спаскін Повний текст постанови складено 29.03.2021 року