Рішення

від 25.03.2021 по справі 553/1322/19

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ПОЛТАВИ

Ленінський районний суд м.Полтави

Справа № 553/1322/19

Провадження № 2/553/80/2021

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

25.03.2021м. Полтава

Ленінський районний суд м. Полтави в складі:

головуючої судді - Крючко Н.І.,

при секретарі - Іжик А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного науково - виробничого підприємства АВІСТА про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, компенсації втрат частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати та компенсації за невикористану відпустку,-

ВСТАНОВИВ:

Згідно ухвали Ленінського районного суду м. Полтави від 27 травня 2020 року заочне рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 20 грудня 2019 року скасовано призначено справу у порядку загального позовного провадження.

При зверненні ОСОБА_1 до суду позовом у червні 2019 року останнім ставилась вимогам про стягнення з Приватного науково - виробничого підприємства АВІСТА середнього заробітку за час затримки розрахунку, компенсації втрат частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати та компенсації за невикористану відпустку, в якому просив стягнути з Приватного науково - виробничого підприємства АВІСТА код за ЄДРПОУ 22523052 на користь ОСОБА_1 , середній заробіток за час затримки розрахунку, станом на 31.05.2019 в розмірі 151630,13 грн., компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати станом на 01.05.2019 у розмірі 37694,76 грн. та компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 12894,87 грн., а всього 202219,76 грн..

01 червня 2020 року позивачем подано заяву про збільшення позовних вимог , в якій останнім ставилась вимога про стягнення з Приватного науково - виробничого підприємства АВІСТА в частині стягнення грошових кошів в розмірі 96 884,92 грн. та позивач прохав стягнути з Приватного науково - виробничого підприємства АВІСТА середній заробіток за час затримки розрахунку, станом на 01.06.2020 року у розмірі 246162,63 грн., компенсацію за втрату частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати станом на 01.05.2019 року у розмірі 40047,18 грн., та компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 12894,87 грн., всього 299104,68 грн..

В судове засідання позивач ОСОБА_1 не з`явився, але надав на адресу суду заяву, в якій прохав проводити судовий розгляд справи у його відсутність, збільшені позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача Приватного науково - виробничого підприємства АВІСТА в судове засідання не з`явився, про причини своєї неявки суд не повідомив, хоча про день та час слухання справи був повідомлений належним чином, про що в матеріалах справи мається рекомендоване повідомлення про отримання поштового відправлення особито , та оголошення про виклик відповідача опубліковане на сайті Судова влада .

При цьому, явка представника відповідача у судове засідання у відповідності до ухвал суду від 18 листопада 2020 року, 15 грудня 2020 року, 11 лютого 2021 року, визнавалась обов`язковою. В свою чергу стороною відповідача вказані вище ухвали суду, а саме вимога суду щодо явки представника у судове засідання для об`єктивного з`ясування обставин справи та заслуховування пояснень представника відпоаідача залишилася без виконання останніми.

Суд звертає увагу на те, що у відповідності до ухвали суд у від 27 травня 2020 року у порядку та строк визначений статтею 191 ЦПК України, стороною відповідача не подано відзив на позовну заяву.

У відповідності до ч.2 ст. 191 ЦПК України у разі ненаданння відпоаідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суж має право вирішити спрі за наявними матеріалами справи.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає позов ОСОБА_1 таким, що підлягає до задоволення за наступних обставин.

Статтею 13 ЦПК України визначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч.3 ст. 200 ЦПК України визначено, що за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує зокрема: чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини випливають зі встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Отже суд розглядає справу за наявними у справі доказами, які надані сторонами.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 відповідно до наказу № 28-К1 від 22.02.2016 працював у ПРИВАТНОМУ НАУКОВО-ВИРОБНИЧОМУ ПІДПРИЄМСТВІ АВІСТА , код за ЄДРПОУ 22523052, на посаді начальника відділу департаменту біржових торгів з 22.02.2016 року.

В подальшому 07.06.2016 на підставі наказу № 35-К1 від 07.06.2016 року позивач був переведений на посаду Директора департаменту біржових торгів ПНВП Авіста .

З 07 червня 2016 року по день звільнення - 22 жовтня 2017 року ОСОБА_1 не виплачувалась заробітна плата, про що наголошувалось останнім в позові.

Дані обставини були встановлені рішенням Ленінського районного суду м. Полтави в провадженні якого перебувала цивільна справа № 553/287/18 за позовом ОСОБА_1 до ПНВП Авіста . 19.12.2018 року судом ухвалено заочне рішення у вищезазначеній справі.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 18 квітня 2019 року апеляційну скаргу Приватного науково - виробничого підприємства Авіста - задоволено частково, а саме заочне рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 19 грудня 2018 року змінено в частині суми заробітної плати, що підлягає стягненню. Суд постановив на заміну записати: Стягнути з Приватного науково-виробничого підприємства АВІСТА , код за ЄДРПОУ 22523052 на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі у сумі 135 751, 95 грн. (сто тридцять п`ять сімсот п`ятдесят одна тисяча) грн., 95 коп..

В іншій частині заочне рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 19.12.2018 року, залишено без змін.

Згідно постанови Полтавського апеляційного суду встановлено строк обіймання ОСОБА_1 вказаної посади, а саме з 07 червня 2016 року по день звільнення - 22 жовтня 2017 року , розмір посадового окладу, що становив 8130 грн. та середньоденний заробіток, який складав 378,13 грн.

У відповідності до ч.4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Суд констатує, що встановлені наведені вище обставини щодо перебування позивача у трудових відносинах з відповідачем та щодо характеру трудових правовідносин, факту порушення роботодавцем трудових прав ОСОБА_1 , що стосуються незаконного звільнення та не виплати заробітної плати у строк та розмір середньоденного заробітку рішенням суду від 19.12.2018 року, яке було перевірено апеляційною інстанцією доказуванню не підлягають.

Судом встановлено, станом на день подання позову та збільшених позовних вимог ОСОБА_1 , відповідач не здійснив розрахунку по заробітній платі у відповідності до рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 19 грудня 2018 з врахуванням постанови Полтавського апеляційного суду від 18 квітня 2019 року у справі № 553/287/18 та рішення суду не виконав.

Статтею 116 Кодексу законів про працю України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.

Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 Кодексу законів про працю України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, вказаними нормами, які мають пряму дію та трактуванню не підлягають на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбачена ст. 117 КЗпП України.

Так, Верховний Суд у Постанові від 05 березня 2021 року у справі № 120/3276/19а, відзначив, що метою такого законодавчого регулювання захисту майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Верховний судом зазначено, що за змістом частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 Кодексу законів про працю України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 Кодексу законів про працю України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Таким чином, з урахуванням фактичних обставин справи та норм матеріального права саме, щодо непроведення повного розрахунку при звільненні позивача, тобто бездіяльність відповідача у такій формі є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України.

Враховуючи вищезазначене, в силу ст. 117 КЗпП України відповідач повинен виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку.

Розрахунок середнього заробітку здійснюється відповідно до вимог постанови КМУ № 100 від 08.02.1995 року Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати.

Відповідно до п.8 розділу III Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Даний розрахунок викладений у постанові Полтавського апеляційного суду відповідно до якої розмір мого середньоденного заробітку складав 378,13 грн.

З матеріалів справи вбачається, що позивач в рамках зазначеної вище цивільної справи № 553/287/18 просив стягнути заробітну плату за період з 07 червня 2016 року по день звільнення - 22 жовтня 2017 року, затримка розрахунку по заробітній платі почалась з 22 жовтня 2017 року.

Суд приходить до висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку до дня подачі позову обчислюється за формулою:

Середній заробіток за час затримки розрахунку = середньоденний заробіток * кількість робочих днів у відповідному проміжку часу.

Кількість робочих днів з 22.10.2017 року по 31.05.2019 року з урахуванням встановлених законом святкових і неробочих днів в Україні становить 401. (перелік додається до позовної заяви).

Таким чином, середній заробіток за час затримки розрахунку складає:

378,13грн./день * 401день = 151630,13 грн.

При цьому, приймаючи до уваги заяву позивача про збільшення позовних вимог датовано 01 червня 2020 року , попередньо наведений розрахунок станом на дату подання першочергово позову 31.05.2019 року. Позивачем збільшено позовні вимоги , саме зазначено розрахунковий період з 01 червня 2019 року по 01 червня 2020 року, та кількість робочих днів з урахуванням встановлених законом святкових і неробочих днів в Україні становить 250.

Таким чином, розмір середнього заробітку за наведений вище період становить 94 532,5 грн., з розрахунку: 378,13 грн./день *250 днів = 94532,5 грн.

Приймаючи до уваги, той факт, що відповідач не виконав своє зобов`язання, передбачене ст.116 КЗпП України, рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 19.12.2018 року та постановою Полтавсь, повинен виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки розрахунку, який станом на 01.06.2020 року становить 246162,63 грн. з урахуванням збільшених позовних вимог та у відповідності до розрахунку наданого позивачем та який міститься в матеріалах справи.

Суд констатує, що стороною відповідача не спростовано у визначений законом спосіб шляхом подання належних та допустимих доказів встановлені вище фактичні обставини справи та не спростовано факт не проведення повного розрахунку з працівником позивачем ОСОБА_1 , що в свою чергу, спричиняє настання відповідальності роботодавця, у відповідності до ст. 117 КЗпП України.

Відповідно до ст.34 ЗУ Про оплату праці компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Згідно ст.1 ЗУ Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати. Приписи ст.2 вказаного закону встановлюють, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - Компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів. Під доходами слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру в тому числі і заробітна плата.

Розрахунок і нарахування Компенсації здійснюється відповідно до постанови КМУ від 21 лютого 2001 p. N 159 Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати .

Відповідно до п. 4 Порядку сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції') у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.

Таким чином, станом на 01.05.2020 року компенсація втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати складає 40047,18 грн. (розрахунок компенсації заборгованості невчасно виплаченої заробітної плати в період з червня 2016 року по жовтень 2017 року відповідно до постанови КМУ від 21 лютого 2001 p. N 159 Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати наведений позивачем суд визнає вірним.

Судом встановлено, що в період роботи позивача на посаді Директора департаменту біржових торгів ПНВП Авіста ним не використовувалась передбачена законом відпустка, а саме з 07 червня 2016 року по день звільнення - 22 жовтня 2017 року, тобто 503 календарні дні.

Згідно ст. 6 Закону України Про відпустки щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

Відповідно до ч. 4 ст. 24 Закону України Про відпустки нарахування компенсації за невикористану відпустку разі звільнення працівника є обов`язком роботодавця .

Компенсація за невикористану відпустку розраховується за формулою ; Компенсація за невикористану відпустку = 24 к. дн. (тривалість щорічної основної відпустки згідно ст. 6 Закону України Про відпустки ) / 365 к. дн. (кількість календарних днів у році) * кількість календарних днів перебування на посаді * середньоденний заробіток.

Таким чином, вимога позивача про стягнення з відповідача компенсації за невикористану відпустку у розмірі 12894,87 грн. є законною та обґрунтованою.

Наведені вище обставини, вказують на те, що позивач ОСОБА_1 в період з 22 червня 2016 року по 22 жовтня 2017 року перебував у трудових відносинах з відповідачем Приватним науково - виробничим підприємством Авіста , та в період з 07.06.2016 року по день звільнення працівнику не була виплачена заробітна плата та більше того, до цього часу рішення суду про стягнення заробітної плати з Приватного науково - виробничого підприємства АВІСТА не виконане. Наведені вище обставини свідчать про протиправну бездіяльність відповідача у справі та наявність вини з боку роботодавця по відношенню до працівника позивача у справі ОСОБА_1 ..

Судом приймається до уваги те, що в ході судового розгляду справи відповідачем не було спростовано наведені вище обставини справи шляхом поданням належних та допустимих доказів.

Таким чином, суд приходить до переконливого висновку про наявність форми вини у

Частиною 1 статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог .

Зважаючи на ті обставини, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені у повному обсязі, тому судові витрати підлягають стягненню з відповідача по справі.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 13, 81, 141, 259 ЦПК України, ст. 116, 117 КЗпП України, ЗУ Про оплату праці , ЗУ Про компенсацію громадянам частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати , ЗУ Про відпустки , суд -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Приватного науково - виробничого підприємства АВІСТА про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, компенсації втрат частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати та компенсації за невикористану відпустку - задовольнити.

Стягнути з ПРИВАТНОГО НАУКОВО-ВИРОБНИЧОГО ПІДПРИЄМСТВА АВІСТА , код за ЄДРПОУ 22523052 на користь ОСОБА_1 , середній заробіток за час затримки розрахунку, станом на 01.06.2020 року в розмірі 246 162,63 грн., компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати станом на 01.05.22020 у розмірі 40047,18 грн. та компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 12894,87 грн., а всього 299104,68 грн. ( двісті дев`яносто дев`ять тисяч сто чотири гривні) 76 коп..

Стягнути з ПРИВАТНОГО НАУКОВО-ВИРОБНИЧОГО ПІДПРИЄМСТВА АВІСТА , код за ЄДРПОУ 22523052 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у сумі 2022,21 грн..

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Полтавського апеляційного суду через Ленінський районний суд м. Полтави протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Ленінського районного суду м. ПолтавиН. І. Крючко