Постанова

від 26.03.2021 по справі 343/2162/20

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 343/2162/20

Провадження № 22-ц/4808/344/21

Головуючий у 1 інстанції Тураш В. А.

Суддя-доповідач Бойчук

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2021 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

судді-доповідача Бойчука І.В.,

суддів Фединяка В.Д., Девляшевського В.А.,

секретаря Пацаган В.В.,

з участю представника ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції справу за позовом ОСОБА_1 до Рахинянської сільської ради Долинського району Івано-Франківської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про виділ в натурі частки із спільної часткової власності за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката Малетина Андрія Ярославовича на рішення Долинського районного суду від 29 грудня 2020 року під головуванням судді Тураша В.А. у м. Долині,

в с т а н о в и в:

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Рахинянської сільської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про виділ в натурі частки із спільної часткової власності.

В обґрунтування позову зазначив, що йому належить 41/100 частка майнового комплексу по АДРЕСА_1 , що підтверджується Договором дарування від 15.07.2020 року. Відповідно всім відповідачам разом належить в сукупності 59/100 часток цього комплексу.

Він бажає виділити в натурі приміщення, що становить 41/100 часток вказаного майнового комплексу, припинивши право спільної часткової власності. При цьому, майновий комплекс, який знаходиться в спільній частковій власності сторін по справі, фактично розділений між власниками, оскільки будівлі (приміщення) кожного співвласника є окремими чи мають окремі входи, відсутні місця загального користування. Тому це дає змогу виділити йому в натурі його частку 41/100 як окреме ціле, припинивши право спільної часткової власності.

Належна йому 41/100 частка майнового комплексу складається із зерноскладу, що позначений в технічному паспорті літерою Б та має загальну площу 472,4 кв.м і є окремо стоячою будівлею, що дає змогу виділити його в натурі у даному майні. Вказане підтверджується також висновком щодо технічної можливості виділення в натурі частки з об`єкта нерухомого майна від 21.08.2020 року. Також відповідно до рішенням виконавчого комітету Рахинянської сільської ради від 24.09.2020 року № 15 кожному співвласнику присвоєно на його частку окрему поштову адресу. Належна йому частка отримала поштову адресу: АДРЕСА_2 .

Посилаючись на те, що він має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності, а у разі такого виділу для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється та така особа набуває право власності на виділене майно, просив:

- виділити йому в натурі приміщення зерноскладу, що позначений в технічному паспорті літерою Б та має загальну площу 472,4 кв.м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , що становить 41/100 часток майнового комплексу в АДРЕСА_1 ;

- припинити його право спільної часткової власності на приміщення зерноскладу, що позначений в технічному паспорті літерою Б та має загальну площу 472,4 кв.м, що розташоване за адресою АДРЕСА_2 , яка становила 41/100 часток майнового комплексу в АДРЕСА_1 , у зв`язку з виділенням частки в натурі.

Рішенням Долинського районного суду від 29 грудня 2020 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

У апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду.

Вказує на помилковість висновку суду першої інстанції про те, що позивач звернувся до суду без врегулювання вказаного питання, як це передбачено законом, шляхом укладання нотаріально посвідченого договору про виділ у натурі частки з нерухомого майна, та що ним не доведено порушення, невизнання чи оспорення його прав іншими співвласниками майна - відповідачами по справі, що також вказує на відсутність спору про право.

Суд першої інстанції не врахував, що учасники вправі, а не зобов`язані укладати нотаріальний договір про виділення часток. У випадку, коли інші співвласники не бажають прибути до нотаріуса для укладення такого договору, то останній не може ні посвідчити такий договір, ні надати відмову. Відповідно порушується право позивача. Також у такому випадку неможливо вирішити питання виділу іншим шляхом, ніж як в судовому порядку.

Визнання позовних вимог відповідачами у відзивах не підтверджує того, що вони прибули чи бажали прибути до нотаріуса для укладення договору про виділення часток. Позивач неодноразово в усній формі звертався до відповідачів з проханням прибути до нотаріуса з метою укладення такого договору, однак одні посилаючись на свій похилий вік, а також на те, що введено карантинні заходи у зв`язку з коронавірусною хворобою відмовлялися прибути до нотаріуса. Інші співвласники повідомляли, що інформацію про їхні права на частку не внесено до електронного реєстру речових прав і вони не бажають витрачати кошти на внесення такої інформації до електронного реєстру.

Через не внесення інформації до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно неможливо посвідчити в нотаріуса договір про виділення частки. З інформації з цих реєстрів убачається, що до них не внесена повна інформація про всіх співвласників, тому позивач змушений був звертатися з відповідним позовом до суду.

Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Відзив на апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_4 не містить обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги.

Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 15.03.2021 залучено Товариство з обмеженою відповідальністю Воля та ОСОБА_7 до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.

В судовому засіданні представник ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримав з мотивів, наведених у ній.

Інші сторони в судове засідання не з`явилися, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи.

Враховуючи вищенаведене та необхідність дотримання судом строків розгляду справи в апеляційному порядку, колегія суддів відповідно до статті 372 ЦПК України перешкод у розгляді справи в зв`язку з їх неявкою не вбачає.

Вислухавши суддю-доповідача, представника ОСОБА_1 , перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.

Судом встановлено, що згідно копії договору дарування від 15.07.2020, посвідченого приватним нотаріусом Долинської РНО Барабаш Р.С., реєстровий № 739, ОСОБА_8 безоплатно передала у власність ОСОБА_1 належну їй на праві приватної власності 41/100 частку майнового комплексу за АДРЕСА_1 (а.с.5-6).

Відповідно до копії витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 15.07.2020, індексний номер витягу: 216436038, складовими частинами майнового комплексу за цією адресою з реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна: 212274526220, є: адміністративний будинок, літ А, загальною площею 681,5 кв.м; зерносклад, літ Б, загальною площею 472, кв.м.; огорожа 1; огорожа 2; огорожа 3. За позивачем 15.07.2020 зареєстровано право спільної часткової власності на 41/100 часток вказаного майнового комплексу, номер запису про право власності/довірчої власності: 37329243, на підставі договору дарування від 15.07.2020, посвідченого приватним нотаріусом Долинської РНО Барабаш Р.С., реєстровий № 739 (а.с.7).

Згідно висновку щодо технічної можливості виділу в натурі частки з об`єкта нерухомого майна ФОП ОСОБА_9 від 21.08.2020 видано власнику ОСОБА_1 про те, що на підставі договору дарування від 15.07.2020 року серії НОН № 849089, НОН № 849090 та зареєстрованого в Реєстрі за № 739, витяг з Державного реєстру Речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний номер витягу: 216436038 від 15.07.2020, технічна характеристика: 41/100 часток майнового комплексу загальною площею 472,4 кв.м, яка складається: а саме літера Б зерносклад - площею 472,4 кв.м, розташовано: АДРЕСА_1 вартістю: 91147,00 грн. Право власності (користування) земельною ділянкою підтверджується: на підставі, витягу з державного земельного кадастру про земельну ділянку номер витягу НВ-2600844662014, кадастровий номер, 2622085201:01:005:0273. За технічними показниками частка майнового комплексу є відокремлена, має окремий вихід і може бути виділена в натурі (а.с. 8-12).

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Згідно зі ст. 1 Першого Протоколу від 20.03.1952 року до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Положення ст. 41 Конституції України визначають, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Вказане також відображено в ст. 321 ЦК України, згідно якої ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Зміст права власності, яке полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном, визначено у статті 317 ЦК України.

Згідно ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Поняття спільної часткової власності викладено у ч. 1 ст. 356 ЦК України як власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності. Отже, право спільної часткової власності - це право двох або більше осіб за своїм розсудом володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм у певних частках майном, яке складає єдине ціле. Кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою в праві власності на спільне майно у цілому. Ці частки є ідеальними й визначаються відповідними відсотками від цілого чи у дробному виразі.

Відповідно до ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

Що стосується існуючих у співвласника правомочностей розпорядження спільним майном, то вони передбачені у статтях 364, 367 ЦК України.

Згідно ст. 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (ч. 2 ст. 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання.

У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.

Договір про виділ у натурі частки з нерухомого спільного майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення (ч. 2 ст. 183 ЦК України). Річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення, є подільною (ч. 1 ст. 183 ЦК України).

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Отже, у разі недосягнення згоди спір може бути вирішений судом лише у випадку пред`явлення позову до всіх інших співвласників.

Згідно ч. ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частина 5 цієї статті вказує, що суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи (ч. 1 ст. 47 ЦПК України).

Згідно ст. 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.

Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Відповідно до ст. 50 ЦПК України позов може бути пред`явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно.

Участь у справі кількох позивачів і (або) відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо:

1) предметом спору є спільні права чи обов`язки кількох позивачів або відповідачів;

2) права та обов`язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави;

3) предметом спору є однорідні права і обов`язки.

Таким чином, вимоги позивача до кількох відповідачів можуть бути об`єднані в одне провадження, якщо ці вимоги стосуються обов`язків, що виникли з однієї підстави, зокрема такі, які нерозривно пов`язані між собою, або від вирішення однієї з них залежить вирішення інших.

Згідно ч.ч. 1, 3 ст. 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача.

Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.

Статтею 175 ЦПК України встановлено, що викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.

Відповідач - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами, та на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Вказаний висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц та № 372/51/16-ц.

Суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред`явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Звертаючись з позовом про виділ в натурі частки із спільної часткової власності, що належить позивачу у розмірі 41/100 часток майнового комплексу шляхом припинення права спільної часткової власності, ОСОБА_1 вказав, що майновий комплекс знаходиться в спільній частковій власності сторін по справі, тобто його, Рахинянської сільської ради Долинського району Івано-Франківської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , тобто відповідачам разом належить інша 59/100 частки цього комплексу.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно положень ст. 3 цього Закону державна реєстрація прав є обов`язковою. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Відповідно до ч. 4 вказаної статті Закону будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно із вимогами цього Закону, крім випадків, коли речові права на нерухоме майно, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними згідно з частиною третьою цієї статті та у випадках, визначених статтею 28 цього Закону.

Згідно ч. 3 цієї статті Закону речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов:1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

У постанові від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що для цілей визначення наявності в особи права володіння нерухомим майном має бути застосовано принцип реєстраційного підтвердження володіння, який полягає в тому, що особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі повноваження власника, визначені в частині першій статті 317 ЦК України, у тому числі й право володіння (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19).

Відповідно до практики Великої Палати Верховного Суду відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 2 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), пункт 4.17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18), пункт 6.13постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20).

Із інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 241074218, сформованої через веб-сайт 20.01.2021, вбачається, що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, окрім права спільної часткової власності 41/100 часток позивача, часток відповідачів ОСОБА_2 - 3/100 та ОСОБА_4 - 1/100, зареєстровано право спільної часткової власності ТОВ Воля , код ЄДРПОУ 19393611, на 16/100 часток майнового комплексу за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 212274526220, номер запису про право власності/довірчої власності: 3379652, на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно б/н, виданого 07.05.2008 Рахинянською сільською радою (а.с. 39-41).

Крім того, згідно відомостей з Реєстру прав власності на нерухоме майно, який відповідно до Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 року № 1141, є невід`ємною архівною складовою частиною Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, у такому Реєстрі міститься запис про право спільної часткової власності ОСОБА_7 на 2/100 часток майнового комплексу, дата внесення запису 19.03.2009, на підставі свідоцтва про право власності б/н, виданого 19.03.2009, рішення виконавчого комітету Рахинянської сільської ради від 29.01.2009 за № 7.

З письмових пояснень представника ОСОБА_1 , наданих в апеляційному суді, вбачається, що ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Спадкоємцем ОСОБА_7 є ОСОБА_2 , оскільки померла заповіла їй своє майно, про що складено заповіт № 35, посвідчений 22.12.2015 Рахинянською сільською радою (дублікат заповіту за № 20 Рахинянською сільською радою виданий 07.07.2017), та остання прийняла спадщину, оскільки на день смерті спадкодавця була зареєстрована та проживала разом з нею (а.с. 120-121). При цьому, представник позивача посилається на отримання ОСОБА_2 свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого на спадщину, яка складається з права власності на земельну ділянку площею 0,2457 га, вся під ріллею, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с. 121 зворот).

Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 звернувся до суду без врегулювання виділення частки, як це передбачено законом, шляхом укладання нотаріально посвідченого договору про виділ у натурі частки з нерухомого майна, оскільки судом не встановлено перешкод у вчиненні відповідних дій або ухилення відповідачів від укладання вказаного правочину. Позивачем ОСОБА_1 не доведено порушення, невизнання чи оспорення його прав іншими співвласниками майна відповідачами по справі, якими, як вбачається із їх письмової заяви на адресу суду та відзиву на позов, визнаються позовні вимоги, що не перешкоджає сторонам виконати вимоги закону та добровільно укласти спільний договір про виділ частки спільного майна в натурі, що також вказує на відсутність спору про право.

Однак суд першої інстанції не звернув увагу, що у разі недосягнення згоди між співвласниками спір може бути вирішений судом лише у випадку пред`явлення позову до всіх інших співвласників, та не вирішив питання суб`єктного складу сторін спору, дійшовши висновку про відсутність спору про право, посилаючись на визнання відповідачами позовних вимог та право добровільного укладення спільного договору.

Позовні вимоги ОСОБА_1 безпосередньо стосуються також права спільної часткової власності ТОВ Воля на майновий комплекс за адресою: АДРЕСА_1 , відомості щодо якого містяться в державному реєстрі прав на нерухомість та не спростовані будь-яким чином.

Визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які до цього причетні.

Матеріали справи не містять підтвердження залучення ТОВ Воля в якості співвідповідача у цій справі.

У суду апеляційної інстанції, відповідно до основних принципів цивільного процесу та наданих чинним ЦПК України повноважень, відсутні повноваження щодо залучення співвідповідачів на стадії апеляційного провадження.

Також колегія суддів звертає увагу, що підставою для вступу (залучення) в судовий процес третьої особи є її заінтересованість у результатах вирішення спору - ймовірність виникнення в майбутньому в неї права на позов або пред`явлення до неї позовних вимог зі сторони позивача чи відповідача. Водночас предмет спору повинен перебувати за межами цих правовідносин, інакше така особа може мати самостійні вимоги на предмет спору. Для таких третіх осіб неможливий спір про право з протилежною стороною у зазначеному процесі. Якщо такий спір допускається, то ця особа повинна мати становище співвідповідача у справі, а не третьої особи (п.7.23 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 910/17792/17, провадження № 12-280гс18).

Таким чином,оскільки ОСОБА_1 не заявив позовних вимог до всіх співвласників майнового комплексу які є належними відповідачами у справі, апеляційний суд дійшов висновку про необхідність відмови у позові із зазначених вище підстав пред`явлення його до неналежного кола відповідачів. Водночас колегія суддів звертає увагу, що пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову. Однак позивач не позбавлений права на судовий захист шляхом подання позову до належних відповідачів за своїми позовними вимогами.

Посилання апелянта на те, що до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно не внесена повна інформація про всіх співвласників, є неспроможними, оскільки суперечать вимогам цивільного законодавства і Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Крім того, пояснення голови ліквідаційної комісії ТОВ Воля про відчуження в 2013 році ОСОБА_8 41/100 часток майнового комплексу та в 2012 році Рахинянській сільській раді 9/100 часток майнового комплексу (а.с. 124-128) не спростовують встановлених апеляційним судом обставин щодо права спільної часткової власності ТОВ Воля на 16/100 часток майнового комплексу. Відповідно до відомостей з Реєстру прав власності на нерухоме майно, який є невід`ємною архівною складовою частиною Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, за ТОВ Воля станом на 01.01.2013 було зареєстровано право спільної часткової власності на 67/100 часток спірного майнового комплексу. За наслідками вчинених після 01.01.2013 правочинів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено записи щодо права спільної часткової власності позивача на 41/100 часток, відповідача ОСОБА_4 на 1/100 часток (дата державної реєстрації 29.11.2013) та ТОВ Воля на 16/100 часток (дата державної реєстрації 14.11.2013).

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи вищенаведене та положення ст. 376 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення слід скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову з інших підстав, наведених у цій постанові.

При цьому колегія суддів не дає оцінки обґрунтованості позовних вимог, які є взаємопов`язаними через виникнення обов`язків кількох відповідачів з однієї підстави, оскільки це може бути вчинено під час розгляду справи по суті за участі належних сторін.

Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 141 ЦПК України.

Частиною першою зазначеної статті встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Долинського районного суду від 29 грудня 2020 року скасувати та ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Рахинянської сільської ради Долинського району Івано-Франківської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про виділ в натурі частки із спільної часткової власності відмовити.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 29 березня 2021 року.

Суддя-доповідач: І.В. Бойчук

Судді: В.Д. Фединяк

В.А. Девляшевський