Рішення

від 23.03.2021 по справі 938/597/20

ВЕРХОВИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа№938/597/20

Провадження № 2/938/27/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 березня 2021 року селище Верховина, Верховинський район, Івано-Франківська область

Верховинський районний суд Івано-Франківської області

в складі: головуючого судді Бучинського А.Б.,

з участю секретаря судового засідання Ласкурійчук С.І.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за правилами загального позовного провадження за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення інфляційних збитків та 3 % річних, -

в с т а н о в и в:

позивач звернувся до суду з позовом про стягнення інфляційних збитків та 3 % річних в загальному розмірі 357277,76 гривень, за порушення виконання грошового зобов`язання за рішенням суду.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що рішенням Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 06.09.2016 у справі №340/727/15-ц стягнуто з ОСОБА_3 на його користь заборгованість за договором позички у розмірі 145632 грн. та за договором відповідального зберігання у розмірі 269135,00 грн., а всього в розмірі 414767,00 гривень. Крім цього, рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 29.03.2016 у справі №340/78/16-ц змінено рішення Верховинського районного суду та стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 350000,00 грн. за договором позики. На виконання даних рішень судів, ним отримано виконавчі листи, за якими 02.04.2020 відкрито виконавчі провадження. Оскільки рішення судів на даний час не виконані, з урахуванням правового висновку висловленого Великою Палатою Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №910/10156/17, вважає, що має право на стягнення з відповідача інфляційних втрат і трьох відсотків річних відповідно до вимог ст. 625 ЦК України, в якості відповідальності за невиконання присуджених рішеннями судів грошових зобов`язань. Відповідно до розрахунку за час прострочення виконання грошового зобов`язання в сумі 414767,00 грн. просить стягнути інфляційні втрати за період з 30.03.2017 по 20.10.2020 в сумі 173981,86 грн та 3% відсотки річних за період з 07.09.2016 по 20.10.2020 в сумі 51272,00 грн.; за час прострочення виконання грошового зобов`язання в сумі 350000,00 грн. - інфляційні втрати за період з 30.03.2017 по 20.10.2020 в сумі 94624,90 грн. та 3 % річних за період з 30.03.2017 по 20.10.2020 в сумі 37397,00 грн., а всього в сумі 357277,76 грн.

Ухвалою суду від 30.11.2020 прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі, призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження зі стадії підготовчого засідання. Надано відповідачу строк для подання відзиву на позов.

Відповідач у строк встановлений судом, відзив на позов не подав.

На підставі ухвали суду від 04.02.2021 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

Представник позивача ОСОБА_2 , ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав наведених в позовній заяві, однак з врахуванням позиції Верховного Суду щодо строків звернення з аналогічними позовними вимогами, не заперечив щодо часткового задоволення позову в межах трьох річного строку, що передує зверненню до суду. Додатково вказав, що дійсно рішення в цивільній справі №340/78/16-ц ухвалено Апеляційним судом Івано-Франківської області 29.03.2017, а не 29.03.2016. Однак таке непорозуміння виникло внаслідок описки, яка має місце у виконавчому листі, на який він опирався, заявляючи позов до відповідача. Дані обставини йому стали відомі лише зараз, у зв`язку із цим буде звертатися до суду із заявою про виправлення описки у виконавчому листі. В той же час, вважає, що вказана описка у виконавчому документі, а відтак і позовній заяві не впливає істотно на обґрунтованість позовних вимог, оскільки грошове зобов`язання, що виникло на підставі рішення суду, відповідачем не виконано по даний час, відповідних доказів суду не представлено, а тому просить частково задовольнити позов.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з`явився, про розгляд справи повідомлявся у встановленому законом порядку, представник відповідача ОСОБА_4 подав до суду заяву, якою заперечив проти задоволення позову повністю з підстав пропуску позивачем строку звернення з позовом до суду про сплату індексу інфляції та 3% річних, внаслідок невиконання рішень судів. У зв`язку із цим просить застосувати наслідки спливу строку позовної давності та відмовити у задоволенні позову. При цьому, вказав на безпідставність посилань позивача на обставину виникнення грошового зобов`язання із рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 29.03.2016, оскільки вказаної дати рішення судами у справі №340/78/16-ц не ухвалювалося.

Заслухавши пояснення представника позивача, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, дослідивши та перевіривши усі обставини справи, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, суд ухвалює рішення про наступне.

Судом встановлено, що Верховинським районним судом Івано-Франківської області 12.12.2018 видано виконавчий лист в справі №340/727/15-ц на виконання рішення Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 06.09.2016 про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 145632 грн. за договором позички №1/04/13 від 24.04.2013 та 269135 грн. за договором відповідального зберігання укладеного за №1/10/14 від 09.10.2014, а всього в сумі 414767 грн. та судовий збір в сумі 4423,27 грн. (а.с.4).

Крім того, 12.12.2018 Верховинським районним судом Івано-Франківської області також видано виконавчий лист в справі №340/78/16-ц на виконання рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 29.03.2016 про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 борг за договором позики від 05.03.2015 в сумі 350000,00 гривень та судовий збір в сумі 3500,00 гривень (а.с.5).

При цьому, шляхом огляду в судовому засіданні матеріалів цивільної справи №340/78/16-ц, судом встановлено, що такий виконавчий лист містить неточність в зазначенні дати ухвалення рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області, оскільки рішення про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 боргу за договором позики від 05.03.2015 в сумі 350000,00 гривень, ухвалено Апеляційним судом Івано-Франківської області 29.03.2017.

З наведеного випливає, що з моменту набрання цими рішеннями судів законної сили, у відповідача виникло грошове зобов`язання перед позивачем на вказані у рішеннях відповідні грошові суми. При цьому, на переконання суду, сам факт помилкового зазначення у виконавчому документі дати постановлення судом рішення не змінює суті самого грошового зобов`язання та не припиняє право стягувача на отримання його виконання.

В той же час, як встановлено в судовому засіданні, на підставі даних виконавчих листів виданих Верховинським районним судом Івано-Франківської області 12.12.2018, старшим державним виконавцем Верховинського РВ ДВС Південно-Західного міжрегіонального управління юстиції (м.Івано-Франківськ) Томащук А.Я., 02.04.2020 відкрито виконавчі провадження АСВП №61701768 та АСВП №61702023 (а.с.6-7).

Згідно з листом Верховинського РВ ДВС Південно-Західного міжрегіонального управління юстиції (м.Івано-Франківськ) від 15.02.2021 за вих.№20.2-27/1714, що по АСВП №61701768 по виконанню виконавчого листа №340/727/15-ц від 12.12.2018 виданого Верховинським районним судом та АСВП №61702023 по виконанню виконавчого листа №340/78/16-ц від 12.12.2018 виданого Верховинським районним судом, відкритих 02.04.2020, стягнення не проводились. 24 грудня 2020 року винесено постанови про повернення виконавчого документа стягувачу.

Крім цього, відповідачем суду не надано жодних доказів про часткове або повне виконання грошового зобов`язання перед позивачем, не здобуто таких і судом за час розгляду справи в суді.

Таким чином, слід дійти висновку, що ні на час звернення до суду позивача із позовом, ні на час ухвалення рішення суду, відповідачем не виконано перед позивачем грошове зобов`язання, що у нього виникло в силу зазначених рішень судів.

Згідно ч.1 та 2 ст. 18 ЦПК України встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до ч.4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч.1 ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з ч.2 ст. 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.

Так, у ч.5 ст. 11 ЦК України визначено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникнути з рішення суду.

Отже, ухвалення судом рішення породжує зобов`язання між особою на користь якою воно винесене (стягувачем) та боржником. Залежно від змісту такого зобов`язання воно може бути грошовим або не грошовим.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Згідно з ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Тобто нарахування трьох процентів річних та індексу інфляції не є штрафними санкціями, а засобом захисту коштів кредитора від знецінення, оскільки передбачена законом, а не договором.

За змістом цієї норми закону нарахування трьох процентів річних та індексу інфляції входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зазначений висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 01 жовтня 2014 року у справі № 6-113цс14, з якою погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц.

За таких обставин, оскільки, на момент пред`явлення позову, відповідач тривалий час не виконував рішення судів щодо стягнення з нього грошових коштів в сумі 414767 гривень та 350000,00 гривень, що призвело до девальвації (знецінення) грошових коштів, стягнутих з нього судовими рішеннями, та інших втрат,що в свою чергу має наслідком порушення майнового права позивача у зазнанні ним майнових втрат, як кредитором, а тому позивач вправі вимагати від відповідача сплати не тільки суми боргових зобов`язань, а й встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних відповідно до вимог статті 625 ЦК України. У зв`язку із цим позовні вимоги є обґрунтованими.

В той же час, представник відповідача подав до суду заяву, в якій просить застосувати до заявлених позовних вимог наслідки спливу позовної давності, передбачені ст.267 ЦК України.

Так, главою 19 ЦК України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність.

Аналіз змісту наведених норм матеріального права у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених статтею 625 ЦК України, застосовується загальний строк позовної давності тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК України).

Порядок відліку позовної давності наведено у статті 261 ЦК України.

Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

У постанові Верховного Суду (у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду) від 26.10.2018 у справі № 922/4099/17 з огляду на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 26.04.2017 у справі № 918/329/16, наведено висновок про те, що вимоги про стягнення грошових коштів, передбачених статтею 625 ЦК України, не є додатковими вимогами в розумінні статті 266 ЦК України, а тому закінчення перебігу позовної давності за основною вимогою не впливає на обчислення позовної давності за вимогою про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат. Стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов`язання та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову.

Аналогічні за змістом висновки сформульовано у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 справа № 910/16945/14, від 27.04.2018 справа № 908/1394/17, від 21.11.2018 справа № 642/493/17-ц.

Враховуючи, що позивач звернувся до суду з вимогами про стягнення інфляційних втрат і 3% відсотків річних за весь період прострочення платежів, до яких відповідач просить застосувати наслідки спливу позовної давності, а тому суд повинен встановити, чи дотримано позивачем строки звернення до суду.

Як вбачається з матеріалів позовної заяви, позивачем зроблено розрахунок індексу інфляції та 3% річних, згідно якого:

- на суму заборгованості 417767,00 гривень за рішенням Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 06.09.2016, індекс інфляції за період з 30.03.2017 по 20.10.2020 складає 173981,86 гривень, а 3% річних за період з 07.09.2016 по 20.10.2020 складає 51272,00 гривень.

- на суму заборгованості 350000,00 гривень за рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 29.03.2017, за період з 30.03.2017 по 20.10.2020 індекс інфляції складає 94624,90 гривень, а 3% річних - 37397,00 гривень.

Як вже було встановлено судом, грошові зобов`язання, які виникли у відповідача перед позивачем на підставі рішень судів, на час звернення з позовом до суду, 18.11.2020, відповідачем не виконані, а тому право позивача на стягнення 3% річних та інфляційних втрат обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову, тобто починаючи з 18.11.2017.

При цьому, суд враховує, що вимога позивача про стягнення 3% річних та інфляційних втрат обмежується 20.10.2020, а тому суд розглядаючи позов в межах заявлених вимог, приймає кінцеву дату розрахунку стягнення 3% річних та інфляційних втрат саме зазначену дату.

Згідно зробленого судом розрахунку в межах позовної давності та заявлених позовних вимог за період з 18.11.2017 по 20.10.2020, за несвоєчасне виконання рішення суду на суму боргу 414767,00 грн., інфляційні втрати складають 76765,15 грн., 3% річних - 36381,20 грн. та за несвоєчасне виконання рішення суду на суму боргу 350000,00 грн., інфляційні втрати складають 64778,06 грн., 3% річних - 30700,18 грн. При цьому, суд зазначає про те, що судом зроблено розрахунок 3% річних та інфляційних витрат в межах останніх 3 років, які передували подачі позову та в межах заявлених позовних вимог, тобто з 18.11.2017 по 20.10.2020.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, задоволенню підлягають вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних збитків з врахуванням існуючих індексів інфляції в сумі 141543 грн. 21 коп. та 3% річних у сумі 67081 грн. 38 коп., а всього в загальній сумі 208624 грн. 59 коп., нарахованих в межах загальної позовної давності за період з 18.11.2017 по 20.10.2020 за несвоєчасне виконання рішень суду. У стягненні індексів інфляції за період з 30.03.2017 по 17.11.2017, а також 3 % річних за періоди з 07.09.2016 по 17.11.2017 та з 30.03.2017 по 17.11.2017 слід відмовити, застосувавши наслідки спливу позовної давності.

У зв`язку з частковим задоволенням позовних вимог з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати по оплаті судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у сумі 2072 гривні 22 копійки.

Керуючись ст.ст.10-13, 76-81, 141, 259, 263-265, 268, 354, 355, Розділу ХІІІ Перехідні положення ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

позов ОСОБА_2 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 за несвоєчасне виконання рішень суду за період з 18.11.2017 по 20.10.2020, інфляційні збитки з врахуванням існуючих індексів інфляції в сумі 141543 гривні 21 копійка та 3% річних у сумі 67081 гривня 38 копійок, а всього в загальній сумі 208624 гривні 59 копійок (двісті вісім тисяч шістсот двадцять чотири гривні п`ятдесят дев`ять копійок).

В задоволенні решти позовних вимог відмовити за спливом позовної давності.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 сплачений ним судовий збір, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, в сумі 2072 гривні 22 копійки (дві тисячі сімдесят дві гривні двадцять дві копійки).

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Івано-Франківського апеляційного суду через Верховинський районний суд Івано-Франківської області або безпосередньо до Івано-Франківського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_3 , місце проживання: с. Замагора, Верховинський район, Івано-Франківська область; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

Повний текст рішення суду складено 30 березня 2021 року.

Суддя: Бучинський А.Б.