Постанова

від 25.03.2021 по справі 408/211/20-ц

ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Головуючий суду 1 інстанції - Булгакова Г.В.

Доповідач -Коновалова В.А.

Справа № 408/211/20-ц

Провадження № 22-ц/810/241/21

ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

25 березня 2021 року м. Сєвєродонецьк

Луганський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Коновалової В.А.,

суддів: Карташова О.Ю., Луганської В.М.,

за участю секретаря судового засідання Василович Г.Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю Редакція газети Время Станично-Луганського району ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Луганського апеляційного суду в порядку спрощеного провадження справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , від імені якої діє представник ОСОБА_2

на рішення Біловодського районного суду Луганської області від 02 лютого 2021 року, ухвалене у складі судді Булгакової Г.В. в смт Біловодськ Луганської області,

за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю Редакція газети Время Станично-Луганського району про зміну формулювання причини звільнення, стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

в с т а н о в и в:

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю Редакція газети Время Станично-Луганського району про зміну формулювання причини звільнення, стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, в обґрунтування якої зазначила, що з 26 лютого 2018 року по 13 вересня 2019 року перебувала у трудових відносинах з товариством з обмеженою відповідальністю Редакція газети Время Станично-Луганського району . У зв`язку із невиконанням директором товариства з обмеженою відповідальністю Редакція газети Время Станично-Луганського району законодавства про працю, нею 30 серпня 2019 року подано заяву про звільнення за власним бажанням відповідно до ч.3 ст. 38 КЗпП України.

ОСОБА_3 вважає, що всупереч вимогам КЗпП України, директором товариства з обмеженою відповідальністю Редакція газети Время Станично-Луганського району на підставі наказу № 15 від 13 вересня 2019 року її незаконно звільнено з займаної посади за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП України, про що здійснено запис в трудовій книжці за № 4, хоча запис повинен бути внесений за № 6.

При звільненні відповідно до ст. 44 КЗпП України не виплачено вихідну допомогу у розмірі тримісячного середнього заробітку та середній заробіток за час затримки розрахунку по заробітній платі за період з 08 липня 2019 року по день подання заяви до суду 15 січня 2020 року.

Позивачка просила суд зобов`язати товариство з обмеженою відповідальністю "Редакція газети "Время" Станично-Луганського району" змінити формулювання причини звільнення з за власним бажанням, ст. 38 КЗпП України на за власним бажанням, у зв`язку із невиконанням власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору, відповідно до ч. 3 ст. 38 КЗпП України та внести відповідні зміни до наказу про звільнення № 15 від 13 вересня 2019 року та до її трудової книжки; стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю Редакція газети "Время" Станично-Луганського району" на її користь вихідну допомогу при звільненні за ч. 3 ст. 38 КЗпП України в розмірі 15600,00 грн, середній заробіток за період затримки розрахунку з виплати заробітної плати та вихідної допомоги за період з 08 липня 2019 року по 15 січня 2020 року в сумі 33736,78 грн та середній заробіток за період затримки розрахунку з виплати вихідної допомоги з 16 січня 2020 року та по день розгляду справи судом.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Біловодського районного суду Луганської області від 02 лютого 2021 року у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю Редакція газети Время Станично-Луганського району про зміну формулювання причини звільнення, стягнення вихідної допомоги, середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати/вихідної допомоги при звільненні відмовлено.

Суд першої інстанції обґрунтував рішення тим, що заборгованість по заробітній була виплачена шляхом зарахування на картковий рахунок ОСОБА_1 10 жовтня 2019 року у сумі 6372 грн та 21 жовтня 2019 року у сумі 3447,55 грн, що підтверджується довідкою товариства з обмеженою відповідальністю Редакція газети Время Станично-Луганського району від 30 листопада 2020 року та списками зарахувань від 10 жовтня 2019 року № 18 та від 21 жовтня 2019 року №19.

Також суд врахував той факт, що наказом № 15 від 13 вересня 2019 року ОСОБА_1 звільнено згідно з ч. 1 ст. 38 КЗпП України на підставі заяви, але враховуючи висновки дисциплінарної комісії нарахування заробітної плати у період з 30 серпня 2019 року по 13 вересня 2019 року не здійснювалося.

Суд вважав, оскільки позивачкою не доведено невиконання відповідачем вимог законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору, відповідно до ч. 3 ст. 38 КЗпП України, тому вимоги про зміну формулювання причини звільнення, стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не підлягають задоволенню.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , від імені якої діє представник ОСОБА_2 просить скасувати рішення Біловодського районного суду Луганської області від 02 лютого 2021 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити в повному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, які мають значення для справи, порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Позивач вказує на те, що судом першої інстанції не взято до уваги довідку Пенсійного фонду України форми ОК-5, а також не надано належну оцінку виписці з карткового рахунку позивачки щодо виплаченої заробітної плати за період з 06 грудня 2018 року по 05 грудня 2019 року, які підтверджують порушення відповідачем законодавства про працю щодо несвоєчасної виплати заробітної плати, а тому суд дійшов хибного висновку щодо відсутності підстав для звільнення позивачки за власним бажанням відповідно до ч.3 ст. 38 КЗпП України.

Також зазначає, що суд першої інстанції, констатуючи в рішенні факт наявності у товариства з обмеженою відповідальністю Редакція газети Время Станично-Луганського району заборгованості по заробітній платі перед ОСОБА_1 , яка також була визнана відповідачем та підтверджена довідкою від 30 листопада 2020 року № 19 та списками зарахувань, наданими відповідачем від 10 жовтня 2019 року № 18 та від 21 жовтня 2019 року № 19, помилково дійшов висновку щодо недоведеності позивачкою порушення відповідачем норм законодавства про працю.

Крім того, судом під час розгляду справи для повного з`ясування всіх обставин справи не вирішено клопотання позивача про виклик свідка ОСОБА_4 .

(2) Позиція інших учасників справи

Ухвалою Луганського апеляційного суду від 02 березня 2021 року товариству з обмеженою відповідальністю Редакція газети Время Станично-Луганського району роз`яснювалося право подання до апеляційного суду відзиву на апеляційну скаргу у письмовій формі та заперечень щодо клопотання ОСОБА_1 про виклик свідка ОСОБА_4 .

Копію ухвали Луганського апеляційного суду від 02 березня 2021 року та апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю Редакція газети Время Станично-Луганського району отримало 05 березня 2021 року, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 246).

У відзиві на апеляційну скаргу товариство з обмеженою відповідальністю Редакція газети Время Станично-Луганського району зазначило, що даючи оцінку Довідці Управління пенсійного фонду України форми ОК-5, суд правильно дійшов висновку стосовно хибності даного доказу, оскільки зазначена довідка не містить інформації щодо предмета доказування.

Також вважає, що суд вірно робив висновок про відсутність заборгованості по заробітній платі ОСОБА_1 , оскільки на момент звернення до суду всі належні їй суми були виплачені відповідачем, що підтверджується довідкою від 30 листопада 2020 року.

ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 копію ухвали Луганського апеляційного суду від 02 березня 2021 року отримали 04 березня 2021 року, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень (а.с. 218,219).

Позивач в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційну скаргу не визнав.

ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що підстав для звільнення ОСОБА_1 за власним бажанням з причин невиконання власником або уповноважений ним органом законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору, відповідно ч.3 ст. 38 КЗпП України, не було.

Проаналізувавши встановлені судом першої інстанції обставини у справі апеляційний суд вважає, що рішення суду не відповідає вимогам закону та обставинам справи.

Статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Судом першої інстанції встановлено, що 26 лютого 2018 року ОСОБА_1 прийнято на роботу до КП Редакція газети Время Станично-Луганського району на посаду кореспондента, що підтверджується копією трудової книжки НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_1 та наказом КП Редакція газети Время Станично-Луганського району № 1 к від 23 лютого 2018 року.

У жовтні 2018 року КП Редакція газети Время Станично-Луганського району перетворено в товариство з обмеженою відповідальністю Редакція газети Время Станично-Луганського району , яке є правонаступником усіх його прав та обов`язків (п. 1 Статуту товариства з обмеженою відповідальністю Редакція газети Время Станично-Луганського району ).

Згідно наказу товариства з обмеженою відповідальністю Редакція газети Время Станично-Луганського району № 6 від 04 березня 2019 року ОСОБА_1 переведено на посаду відповідального секретаря з 01 березня 2019 року, на підставі її заяви.

Із матеріалів справи вбачається, що 30 серпня 2019 року ОСОБА_1 звернулась із заявою на ім`я директора товариства з обмеженою відповідальністю Редакція газети Время Станично-Луганського району про звільнення з роботи за власним бажанням відповідно до ч.3 ст. 38 КЗпП України з 30 серпня 2019 року, у зв`язку із невиконанням підприємством вимог законодавства про працю, умов колективного і трудового договору, а саме: неодноразове порушення строків виплати заробітної плати, примусове відправлене у відпустку без збереження заробітної плати, систематичне залучення до виконання робіт не передбачених функціональними обов`язками, систематичне залучення до надурочних робіт, зміна розрядів і найменування посад без попередження за два місяці.

Наказом товариства з обмеженою відповідальністю Редакція газети Время Станично-Луганського району № 15 від 13 вересня 2019 року ОСОБА_1 звільнено з роботи згідно з ч.1 ст. 38 КЗпП України на підставі заяви, але враховуючи висновки дисциплінарної комісії про відсутність останньої на робочому місці з 30 серпня 2019 року по 13 вересня 2019 року нарахування заробітної плати не здійснювати.

Проте, позивач не звертався до директора товариства з обмеженою відповідальністю Редакція газети Время Станично-Луганського району із заявою про звільнення за власним бажанням по ч. 1 ст. 38 КЗпП України.

Згідно частини 3 ст. 38 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

При вирішенні трудового спору щодо припинення трудового договору на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України визначальним є те, чи мали місце порушення трудового законодавства зі сторони роботодавця стосовно працівника на момент подання таким працівником заяви про звільнення на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України.

Відповідно до частини третьої статті 235 КЗпП України у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті.

У статті 115 КЗпП України визначено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Із матеріалів справи вбачається, що у період роботи ОСОБА_1

відповідачем допускалося невиконання вимог трудового законодавства і порушення прав та законних інтересів позивача у сфері трудових відносин, а саме: виплата заробітної плати не здійснювалася в строки відповідно до вимог чинного законодавства в робочі дні двічі на місяць.

Згідно довідки товариства з обмеженою відповідальністю Редакція газети Время Станично-Луганського району № 19 від 30 листопада 2020 року заборгованість по заробітній платі ОСОБА_1 станом на 13 вересня 2019 року становила 9819,55 грн, яка складається: 2186 грн - за червень 2019 року, 4186 грн - липень 2019 року, 1993,33 грн - за серпень 2019 року, 1454,22 грн - за вересень 2019 року.

Зазначені обставини свідчать про порушення відповідачем вимог трудового законодавства щодо своєчасності виплати заробітної плати на час звернення позивача із заявою про звільнення.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Як передбачено вимогами статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Проте, позивачем на підтвердження обставин примусового відправлення у відпустку без збереження заробітної плати, систематичного залучення до виконання робіт не передбачених функціональними обов`язками, систематичного залучення до надурочних робіт, зміна розрядів і найменування посад без попередження за два місяці не надано суду належних, достатній та достовірних доказів.

За змістом статті 38 КЗпП України розірвання трудового договору з ініціативи працівника і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до розірвання цього договору і які працівник визначає самостійно. У разі якщо вказані працівником причини звільнення - порушення роботодавцем трудового законодавства (частина третя статті 38 КЗпП України) - не підтверджуються або роботодавцем не визнаються, останній не вправі самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору.

При незгоді роботодавця звільнити працівника із підстав, передбачених частиною третьою статті 38 КЗпП України, останній може відмовити у розірванні трудового договору, але не вправі розірвати цей договір з інших підстав, які працівником не зазначалися.

Аналогічний висновок зазначений у постановах Верховного Суду України від 22 травня 2013 року в справі № 6-34цс13, Верховного Суду від 13 березня 2019 року в справі № 754/1936/16-ц (провадження № 61-28466св18).

Звільняючи позивача за власним бажанням, ч. 1 ст. 38 КЗпП України з 13 вересня 2019 року, товариство з обмеженою відповідальністю Редакція газети Время Станично-Луганського району самостійно змінило підставу звільнення, визначену позивачем у заяві про звільнення з роботи.

При цьому, товариством з обмеженою відповідальністю Редакція газети Время Станично-Луганського району не враховано, що для визначення правової підстави розірвання трудового договору на підставі частини 3 статті 38 КЗпП України значення має лише сам факт порушення законодавства про працю, що спонукало працівника припинити трудовий договір з відповідачем, а не поважність чи неповажність такого порушення та його істотності. Істотність характеру порушень роботодавцем умов трудового законодавства та їх поважність не можуть бути підставою для відмови працівнику у звільненні за ч.3 ст.38 КЗпП України, оскільки такі критерії цією нормою не передбачені. Роботодавець не має права самостійно змінювати визначену працівником у заяві причину звільнення з роботи. Самостійне змінення відповідачем, визначених позивачем у заяві від 30 серпня 2019 року причин звільнення, без посилання на частину 3 статті 38 КЗпП України, призвело до порушення прав позивача.

Враховуючи викладені обставини, апеляційний суд вважає, що звільнення позивача відбулося з порушенням вимог ч. 3 ст. 38 КЗпП України.

Суд першої інстанції в повній мірі не врахував зазначених вище норм права, та дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для звільнення ОСОБА_1 за власним бажанням з причин невиконання власником або уповноважений ним органом законодавства про працю, за ч.3 ст. 38 КЗпП України.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що позивачем пропущено строк звернення до суду, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Відповідно до положень ст. 234 КЗпП України в разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

В пункті 4 постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 року № 9 зазначено, що встановлені статтями 228, 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити пропущений строк. Передбачений статтею 233 КЗпП України місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору.

Згідно п. 13 Правових позицій Верховного Суду України щодо розгляду судами окремих категорій цивільних справ, передбачений ст. 233 КЗпП України місячний строк звернення до суду за вирішенням спору про звільнення застосовується незалежно від підстав припинення трудового договору й обчислюється з дня видачі працівникові копії наказу про звільнення чи трудової книжки або з дня відмови від їх отримання.

Як зазначалось вище, 13 вересня 2019 року наказом товариства з обмеженою відповідальністю Редакція газети Время Станично-Луганського району № 15 від 13 вересня 2019 року ОСОБА_1 звільнено з роботи згідно з ч.1 ст. 38 КЗпП України.

Трудову книжку позивач отримав 25 - 28 вересня 2019 року, що не заперечувалось сторонами.

Оскільки при вимогах як про зміну формулювання причин звільнення, так і про поновлення на роботі предметом позову є наказ про звільнення працівника, тому із позовом працівник повинен звернутися в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Початок перебігу місячного строку звернення позивача до суду для вирішення трудового спору щодо зміни формулювання причини звільненнярозпочався з 29 вересня 2019 року.

З позовними вимогами в порядку вирішення трудового спору про зміну формулювання причини звільненняпозивач звернувся до суду 15 січня 2020 року, про що свідчить штамп на потовому конверті, тобто з пропуском строку, встановленого частиною першою статті 233 КЗпП України.

При цьому, позивач, як на причину пропуску строку звернення до суду із вимогами про зміну формулювання причин звільнення зазначив, щозвертався до Головного управління Держпраці у Луганській області та Станично-Луганського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Луганській області.

Однак, як вбачається із матеріалів справи, позивач в вересні 2019 року звертався до Головного управління Держпраці у Луганській області та Станично-Луганського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Луганській області з приводу невиплати заборгованості по заробітній платі, розрахункових коштів належних при звільненні та не видачі трудової книжки.

11 жовтня 2019 року Головним управлінням Держпраці у Луганській області позивачу надавалась відповідь на звернення, а 08 жовтня 2019 року Станично-Луганським відділом поліції Головного управління Національної поліції в Луганській області надавалась відповідь стосовно звернення позивача.

З приводу незаконності звільнення позивач ні до Головного управління Держпраці у Луганській області, ні до Станично-Луганського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Луганській області не звертався.

Зазначені обставини свідчать про те, що з часу отримання трудової книжки 28 вересня 2019 року позивач не був позбавлений права та можливості звернутися до суду із відповідним позовом, звернення у вересні 2019 року до Головного управління Держпраці у Луганській області, та Станично-Луганського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Луганській області з приводу не отримання заробітної плати, не є тією обставиною, яка об`єктивно перешкоджала чи створювала позивачу труднощі для своєчасного звернення до суду із цим позовом про зміну формулювання причин звільнення. Однак, позов був поданий лише 15 січня 2020 року.

Враховуючи викладені обставини колегія судів вважає, що вимоги ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю Редакція газети Время Станично-Луганського району про зміну формулювання причини звільнення не підлягають задоволенню у зв`язку з пропуском позивачем, визначеного статтею 233 КЗпП України місячного строку звернення до суду, та відсутністю підстав для його поновлення.

Вимоги позивача про стягнення вихідної допомоги, внесення змін до наказу про звільнення та трудової книжки не підлягають задоволенню, оскільки є похідними від позовної вимоги про зміну формулювання причин звільнення, яка не підлягає задоволенню.

Щодо вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Із системного аналізу вказаної норми права вбачається, що законодавець пов`язує право працівника на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у разі наявності складу порушення, а саме: порушення власником строку розрахунку при звільненні та його вини в затримці розрахунку при звільненні.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18) зазначено, що: закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України положення ЦК України застосовуються до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин. Такої ж за суттю позиції дотримувався і Верховний Суд України, зокрема, у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 234/7936/14-ц (провадження № 6-2159цс15) та у постанові від 31 травня 2017 року у справі № 759/7662/15-ц (провадження № 6-1185цс16). Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні .

Із матеріалів справи вбачається, що станом на 13 вересня 2019 року заборгованість по заробітній платі ТОВ Редакція газети Время Станично-Луганського району перед ОСОБА_1 становила 9 819,55 грн., в тому числі: за червень 2019 року в сумі 2186 грн - виплачена 10 жовтня 2019 року, за липень 2019 року в сумі 4186 грн - виплачена 10 жовтня 2019 року, за серпень 2019 року в сумі 1993,33 грн - виплачена 21 жовтня 2019 року, за вересень 2019 року в сумі 1454,22 грн - виплачено 21 жовтня 2019 року, що підтверджується довідкою ТОВ Редакція газети Время Станично-Луганського району від 30 листопада 2020 року за вих. № 19, списками зарахувань від 10 жовтня 2019 № 18 та від 21 жовтня 2019 № 19.

Зазначені обставини свідчать про те, що відповідачем при звільненні позивача не було проведено розрахунок в день звільнення. Остаточно розрахунок із позивачем здійснено 22 жовтня 2019 року.

Порядок обчислення середньої заробітної плати при стягненні середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні встановлений постановою Кабінетом Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Відповідно до п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

В пункті 8 вказаного Порядку зазначено, що середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Аналіз наведеної норми права дає підстави для висновку про те, що середньомісячна заробітна плата за час затримки розрахунку при звільненні працівника обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, із якою пов`язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи.

Враховуючи положення Порядку обчислення середньої заробітної плати та беручи до уваги, що позивача звільнено 13 вересня 2019 року, а повністю відпрацьовані два календарні місяці роботи є червень - липень 2019 року, тому середньоденна заробітна плата позивача складає 253,66 грн, виходячи із наступного розрахунку: 5200 грн (заробітна плата за червень 2019 року) + 5200 грн (заробітна плата за липень 2019) / 41 день (кількість відпрацьованих робочих днів).

Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14 вересня 2019 року по 22 жовтня 2019 року складає 6341,50 грн, виходячи з наступного розрахунку 253,66 грн (середньоденна заробітна плата) х 25 робочих днів.

Апеляційний суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи та критеріям визначеним Великою Палатою Верховного Суду (розмір заборгованості, період затримки), визначення в сумі 5000 грн розміру відповідальності відповідача за прострочення ним виплати належних при звільненні позивачу коштів,при цьому питання вирішення сплати з цієї суми обов`язкових платежів у вигляді податку, зборів та інших обов`язкових платежів є обов`язком сторін при виплаті вказаної суми.

Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику застосування судами законодавства про оплату праці від 24.12.1999 року справляння та сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08 липня 2019 року по 13 вересня 2019 року, то колегія суддів вважає, оскільки позивач в період з 08 липня 2019 року по 13 вересня 2019 року перебував у трудових відносинах з товариством з обмеженою відповідальністю Редакція газети Время Станично-Луганського району , то положення статті 117 КЗпП України не розповсюджуються на вказані правовідносини.

Оскільки позовні вимоги про стягнення вихідної допомоги не підлягають задоволенню, то і вимога про стягнення середнього заробітку за період затримки розрахунку з виплати вихідної допомоги з 16 січня 2020 року та по день розгляду справи судом не підлягає задоволенню.

Щодо суті апеляційної скарги

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України).

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції слід скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю Редакція газети Время Станично-Луганського району про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задовольнити частково. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю Редакція газети Время Станично-Луганського району , на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 5000 грн, при цьому питання вирішення сплати з цієї суми обов`язкових платежів у вигляді податку, зборів та інших обов`язкових платежів є обов`язком сторін при виплаті вказаної суми.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю Редакція газети Время Станично-Луганського району про зміну формулювання причини звільнення, стягнення вихідної допомоги, внесення змін до наказу про звільнення та трудової книжки відмовити.

Щодо судових витрат

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України).

Як вбачається із матеріалів справи, позивачем при поданні позовної заяви сплачено судовий збір в сумі 1681,60 грн, що підтверджується квитанцією (а.с. 1).

Згідно квитанції № 134 від 22 лютого 2021 року позивачем понесені витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 2522,40 грн.

Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню частково, колегія суддів вважає, що з товариства з обмеженою відповідальністю Редакція газети Время Станично-Луганського району на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 213,03 грн.

Керуючись ст.ст. 367, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. 376, 384 ЦПК України, Луганський апеляційний суд у складі колегії суддів,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє представник ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Біловодського районного суду Луганської області від 02 лютого 2021 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю Редакція газети Время Станично-Луганського району про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю Редакція газети Время Станично-Луганського району , код ЄДРПОУ 02476801, місцезнаходження: Луганська область, Станично-Луганській район, селище міського типу Станиця Луганська, вул. Центральна, буд. 12 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 5000 грн та судовий збір в сумі 213,03 грн.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю Редакція газети Время Станично-Луганського району про зміну формулювання причини звільнення, стягнення вихідної допомоги, внесення змін до наказу про звільнення та трудової книжки відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 29 березня 2021 року.

Головуючий В.А. Коновалова

Судді О.Ю. Карташов

В.М. Луганська