Постанова

від 18.03.2021 по справі 914/754/20

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" березня 2021 р. Справа №914/754/20

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючої судді Орищин Г.В.

суддів Галушко Н.А.

Желіка М.Б.

секретар судового засідання Федорів Н.В.

розглянув апеляційні скарги Приватного малого підприємства Гал Тор від 30.12.2020 та Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради від 05.01.2021

на рішення Господарського суду Львівської області від 09.12.2020 (повний текст рішення складено 16.12.2020, суддя Запотічняк О.Д.)

у справі № 914/754/20

за позовом Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, м. Львів,

до відповідача Приватного малого підприємства Гал Тор , м. Львів

про зобов`язання повернути об`єкт оренди та стягнення заборгованості в сумі 7249,90 грн.

представники сторін:

від позивача - Карасюк Марта Володимирівна,

від відповідача - Мочернюк Микола Васильович (керівник).

27.03.2020 до Господарського суду Львівської області звернулося Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (надалі - УКВ ДЕР ЛМР) до відповідача Приватного малого підприємства (надалі - ПМП) Гал Тор із позовом про зобов`язання відповідача повернути об`єкт оренди шляхом виселення з нежитлового приміщення загальною площею 108,2 кв.м, що знаходиться за адресою: м.Львів, вул.Лобачевського, 23 та стягнення заборгованості в сумі 7249,90 грн.

Позовні вимоги мотивовано наступним:

- 13.10.2019 закінчився строк дії укладеного між сторонами договору оренди нерухомого майна № 4244 від 13.10.1994;

- у зв`язку з цим позивач надіслав на адресу відповідача повідомлення № 2302-вих-4951 від 29.10.2019 про припинення договірних відносин, про необхідність повернення протягом 15 днів орендованого приміщення у належному санітарно-технічному стані по акту приймання-передачі, а також про проведення повного розрахунку по сплаті орендної плати;

- у період дії договору оренди відповідач неналежним чином виконував свої обов`язки зі сплати орендної плати, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем на загальну суму 7249,90 грн. (період нарахування з 01.01.2012 до 31.01.2020);

- станом на день звернення до суду відповідач ухиляється від виконання своїх зобов`язань, зокрема, жодним чином не приступив до передачі об`єкта оренди позивачу незважаючи на факт припинення договірних відносин.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 09.12.2020 позов у даній справі задоволено в частині зобов`язання відповідача повернути об`єкт оренди шляхом виселення з орендованих нежитлових приміщень, а в частині стягнення заборгованості в сумі 7249,90 грн. - відмовлено.

Ухвалюючи рішення, місцевий господарський суд виходив з наступного:

1) договір оренди був припинений в порядку, що передбачений ст.17 Закону України Про оренду державного та комунального майна , оскільки після закінчення терміну дії договору, позивач протягом одного місяця звернувся до відповідача із заявою про його припинення. Відповідна заява була надіслана відповідачу 29.10.2019, що підтверджується відбитком штемпеля поштових відправлень на списку згрупованих рекомендованих відправлень. Ця обставина відповідачем не спростована належними доказами;

2) позивач належним чином виконав вимоги закону щодо своєчасного повідомлення відповідача про припинення договору оренди свідчить також правові позиції Верховного Суду, викладені у постанові від 09.07.2019 у справі №906/745/18 та у постанові Великої Палати у справі №910/719/19 від 19.05.2020, а також правова позиція Верховного Суду України, викладена у постанові від 20.04.2016 у справі № 3-266гс16;

3) позивачем не доведено факту існування заборгованості ПМП Гал-Тор перед Управлінням комунальної власності у розмірі 7249,90 грн. Відповідно до доказів, що наявні у матеріалах справи, вбачається що нарахування орендної плати за спірний період складає 73204,58 грн., в той же час відповідачем за вказаний період було сплачено 74165,83 грн., що свідчить про те, що у відповідача існує переплата, у зв`язку з чим у позовній вимозі про стягнення заборгованості слід відмовити.

Не погодившись з вказаним рішенням місцевого господарського суду, обидві сторони подали апеляційні скарги.

Сторони також подали відзиви на апеляційні скарги одне одного, у яких заперечили відповідні вимоги та доводи цих апеляційних скарг.

Так, позивач оскаржив вказане рішення в частині відмови у позовній вимозі про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 7249,90 грн., пославшись на те, що вирішуючи спір, місцевий господарський суд в цій частині неповно з`ясував обставини справи, не дослідив всіх необхідних доказів, дійшов висновків, що не відповідають фактичним обставинам справи, а також неправильно застосував норми матеріального права, у зв`язку з чим просив оскаржуване рішення скасувати в цій частині та ухвалити нове, яким позов задоволити повністю.

У своїй апеляційній скарзі позивач зазначив наступне:

1) згідно довідки про заборгованість з орендної плати №4-2302-7023 від 04.03.2020 (наявна у матеріалах справи), станом на 31.09.2019 у відповідача існувала заборгованість в сумі 3162,72 грн.

2) оскільки договір оренди припинив свою дію 13.10.2019, то у позивача виникло право на стягнення неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення (ч.2 ст.785 ЦК України). Зважаючи на це, нарахування орендної плати за період з 14 до 31.10.2019 позивач здійснив відповідно до ч.2 ст.785 ЦК України (1340,18 грн.). При цьому, розмір орендної плати за період з 01 до 13.10.2019 становив 483,95 грн. Надалі, за трьохмісячний період (з листопада 2019 року до січня 2020 року), позивач нарахував відповідачу наступні суми орендної плати - 2310,38 грн., 2305,76 грн. та 2310,37 грн. відповідно;

3) матеріали справи свідчать про часткове виконання відповідачем умов договору. Так, у жовтні 2019 року відповідач сплатив 1162,20 грн. в рахунок погашення заборгованості зі сплати орендної плати та 22,80 грн. в рахунок погашення пені згідно п.5 договору, у листопаді - 1163,04 грн. та 21,96 грн. пені, у грудні - 1165,64 грн. та 19,36 грн. пені, січні - 1172,58 грн. та 12,42 грн. пені. Такий розподіл сплачених коштів на сплату основної заборгованості та пені позивач здійснив самостійно на підставі ст. 534 ЦК України та п.5 договору оренди;

4) детальне відображення нарахувань орендної плати та оплат відповідача містяться в акті звірки взаємних розрахунків від 25.09.2020. Крім цього, із довідки про заборгованість з орендної плати №4-2302-7023 від 04.03.2020(наявна у матеріалах справи) випливає, що відповідачу за період з 01.01.2012 до 31.01.2020 сукупно було нараховано орендну плату в розмірі 78546,82 грн. а за вищевказаний період ним було сплачено 71296,92 грн.

Вищенаведене в сукупності, на думку позивача, свідчить про те, що місцевий господарський суд не взяв до уваги норми законодавства, які підлягають застосуванню у випадку неповернення об`єкта оренди після закінчення строку дії договору, зокрема, не застосував до спірних правовідносин норми ч.2 ст. 785 ЦК України.

Відповідач у своєму відзиві на апеляційну скаргу позивача звернув увагу на таке:

1) відповідач під час розгляду справи у суді першої інстанції належним чином спростував позовну вимогу про сплату заборгованості орендної плати, яка базується лише на формальній довідці про розмір заборгованості, складеній орендодавцем. При цьому, позиція відповідача ґрунтується на оригіналах банківських платіжних доручень за весь спірний період;

2) контррозрахунок заборгованості, здійснений відповідачем, базується на розмірі орендної плати, який був встановлений в додатку до договору станом на липень 1996 року (58,81 грн. із необхідністю подальшого корегування на індекс інфляції за попередній місяць) та враховує інфляційне збільшення орендної плати протягом всього спірного періоду;

З огляду наведене в сукупності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що станом на 31.01.2020 у відповідача була відсутня заборгованість, у зв`язку з чим прийняв справедливе рішення про відмову в позові у відповідній частині.

Водночас, відповідач у своїй апеляційній скарзі послався на те, що місцевий господарський суд неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права, задоволивши позов в частині зобов`язання відповідача повернути об`єкт оренди шляхом виселення з орендованих нежитлових приміщень. Рішення у цій частині відповідач вважає незаконним та необґрунтованим, у зв`язку з чим просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити повністю.

У своїй апеляційній скарзі відповідач зазначив, що місцевий господарський суд припустився помилкового висновку про те, що з 13.10.2019 договір оренди припинив свою дію, оскільки:

- орендар (відповідач) не отримував жодних поштових відправлень від орендодавця в період з 13 жовтня 2019 року до 31 березня 2020 року - ні заяви про припинення договору оренди, ні позовної заяви у даній справі;

- таким чином, договір оренди був поновлений за мовчазною згодою орендодавця, оскільки останній не заперечував щодо користування орендарем вказаним майном та не вимагав повернути орендоване майно протягом одного місяця після закінчення терміну дії вказаного договору;

- сторонами вчинялися дії, які свідчать про продовження дії договору, а саме: орендарем сплачувалися, а орендодавцем приймалися орендні платежі за вказаним договором;

- аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14 травня 2018 року у справі № 910/20664/17, від 31 травня 2018 року у справі № 910/6490/17 та від 26 листопада 2018 року у справі № 910/22172/17. Верховний Суд, зокрема, зазначив, що заява про припинення договору оренди подається сторонами протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору, крім цього, істотними обставинами, які враховуються у таких правовідносинах є факт вчинення сторонами певних дій, а саме сплати орендних платежів і їх приймання позивачем.

Позиція позивача з приводу апеляційної скарги відповідача зводиться до такого:

1) спірний договір оренди неодноразово пролонговувався на той самий термін і на тих самих умовах у зв`язку із відсутністю заперечень з обох сторін щодо його продовження. Востаннє така пролонгація відбулась на термін до 13.10.2019;

2) надалі, відповідно до ч.2 ст.17 Закону України Про оренду державного та комунального майна , орендодавець в межах місячного терміну повідомив орендаря про припинення договірних відносин на підставі повідомлення №2302-вих-4951 від 29.10.2019. Вказане повідомлення було надіслано ПМП Гал Тор на адресу: м.Львів, вул. Лобачевського, 23, що підтверджується списком згрупованих рекомендованих відправлень від 29.10.2019, який містить відбиток календарного штемпеля відділення поштового зв`язку, та фіскальним чеком від 29.10.2019, копії яких знаходяться у матеріалах справи та є належними, допустимими і достовірними доказами у розумінні статей 76, 77, 78 ГПК України. Відповідачем не надано належних доказів для спростування цієї обставини. Таким чином, договір оренди було припинено у зв`язку із закінченням терміну його дії 13.10.2019 і продовження цього договору не відбулось;

3) норми ЦК України та Закону України "Про оренду державного та комунального майна" не містять вказівки ні про необхідність отримання орендарем відповідного повідомлення про припинення договору оренди, ні про обов`язок орендодавця перевіряти вчасність надходження кореспонденції до адресата, а зазначають лише про обов`язок орендодавця здійснити письмове попередження орендаря, що і було ним зроблено (правова позиція Верховним Судом України, викладена у постанові від 20.04.2016 у справі №909/794/15/3-266гс16). Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі №910/719/19 вказано, що негативні наслідки неодержання орендарем звернення до нього, якщо таке звернення здійснене добросовісно і розумно, покладаються на орендаря, а факт наявності відповідної заяви орендодавця та доказів її належного надсилання орендарю свідчить про добросовісне звернення орендодавця до орендаря, а відтак і про припинення договірних відносин між сторонами відповідно до приписів чинного законодавства;

4) відповідач неодноразово ухилявся і від виконання інших договорів оренди нерухомого майна, укладених із УКВ ДЕР ЛМР, що вбачається із судових рішень у господарській справі №914/1799/19.

У додаткових поясненнях на апеляційну скаргу відповідач наголосив на тому, що повідомлення про припинення договірних відносин було направлено на поштову адресу, яка не має жодного відношення до ПМП Гал Тор чи засновника підприємства, а саме: 79053, м.Львів, вул. Володимира Великого, 44/54. Відтак, лист, на який покликається позивач, не можна вважати належним повідомленням про припинення договору і не можна його оцінювати, як юридично значиму дію.

Ухвалами Західного апеляційного господарського суду від 04.01.2020 та від 11.01.2020 було відкрито апеляційне провадження за обома апеляційними скаргами, а ухвалою від 19.01.2020 - обидві апеляційні скарги призначено до спільного розгляду.

В судових засіданнях обидві сторони підтримали свої позиції, викладені у апеляційних скаргах та відзивах.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши подані сторонами докази на відповідність їх фактичним обставинам і матеріалам справи, судова колегія вважає, що відсутні підстави для задоволення апеляційних скарг та скасування оскаржуваного рішення з огляду на наступне:

13 жовтня 1994 року між Управлінням комунального майна (орендодавець), правонаступником якого є Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради та Приватним малим підприємством Гал Тор (орендар) було укладено договір оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) № 4244, згідно якого орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування нерухоме майно нежитлові приміщення загальною площею 108,2 кв. м, що знаходяться за адресою: м. Львів, вул. Лобачевського,23.

Згідно п. 1 договору, такий був укладений на термін з 13.10.1994 до 13.10.1999.

Згідно п. 3 договору місячна орендна плата складає 389520,0 крб.

Відповідно до додатку до договору від 13.10.1994 № 4244 про перерахунок орендної плати відповідно до ухвали Львівської міської ради народних депутатів № 376 від 20.06.1996 (а.с. 82) встановлено, що орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць та розраховувалася у відповідності до постанов Кабінету Міністрів України №786 від 04.10.1995 та №699 від 18.05.1998 в наступних періодах. Орендна плата за місяць станом на липень 1996 року становить 56,81 грн. x індекс інфляції за поточний місяць + ПДВ (20%).

Пунктом 13 договору було встановлено обов`язок орендаря при припиненні або розірванні договору оренди повернути протягом 15-ти днів орендодавцю за актом приймання-передачі об`єкт оренди у стані, обумовленому договором оренди.

Як визнають обидві сторони, договір неодноразово пролонговувався на той самий термін і на тих самих умовах у періоди з 1999 по 2004, з 2004 по 2009, з 2009 по 2014 та з 2014 по 2019 роки. Спір у даній справі стосується, зокрема, питання дії договору після 13.10.2019.

29 жовтня 2019 року УКВ ДЕР ЛМР надіслало на дві адреси ПМП Гал Тор повідомлення №2302-вих-4951 про припинення договору оренди, в якому повідомило про припинення договірних відносин у зв`язку із закінченням терміну дії договору оренди та вказало на обов`язок орендаря відповідно до п. 13 договору повернути протягом 15 днів орендоване приміщення балансоутримувачу у належному санітарно-технічному стані по акту приймання-передачі, а також провести повний розрахунок по сплаті орендної плати, а в разі наявності заборгованості - погасити її в повному обсязі (а.с. 6).

Про вказане свідчить:

- зазначення в тексті повідомлення №2302-вих-4951 від 29.10.2019 двох адрес ПМП Гал Тор : вул. Володимира Великого, 44/54, м.Львів, 79053 (адреса, що зазначена у договорі оренди); вул. М.Лобачевського, 23, м.Львів, 79019 (адреса, за якою відповідач орендує приміщення, а також офіційне місцезнаходження відповідача відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань);

- список згрупованих рекомендованих відправлень від 29.10.2019, у якому міститься інформація про отримувача кореспонденції, адресу отримувачів, а також реквізити листів, які направляються. Вказаний список свідчить про те, що лист №2302-вих-4951 від 29.10.2019 був надісланий УКВ ДЕР ЛМР на дві вищезазначені адреси ПМП Гал Тор . На списку міститься підпис працівника відділення поштового зв`язку та відбиток календарного штемпеля пошти, а також підпис та відбиток печатки структурного підрозділу Львівської міської ради, який безпосередньо здійснював відправлення (а.с. 7);

- список згрупованих рекомендованих відправлень від 29.10.2019, оформлений відділенням поштового зв`язку, у якому додатково вказано номери відправлень (№7900601846515 та №7900601846523). Вказаний список також містить підпис працівника відділення поштового зв`язку та відбиток календарного штемпеля пошти (а.с. 8).

З огляду на вищенаведене, колегія суддів зазначає, що в матеріалах справи наявні належні, допустимі та достовірні докази в розумінні статтей 76, 77 та 78 ГПК України, які підтверджують той факт, що УКВ ДЕР ЛМР надсилало на адресу ПМП Гал Тор повідомлення про припинення договірних відносин №2302-вих-4951 від 29.10.2019.

Цим же спростовуються і відповідні доводи ПМП Гал Тор , на які воно покликається у своїй апеляційній скарзі.

Орендар жодних дій, у зв`язку з закінченням договору не вчинив, що стало підставою для позовної вимоги УКВ ДЕР ЛМР в частині зобов`язання відповідача повернути об`єкт оренди шляхом виселення.

Згідно з ч.1 ст.283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Вказані приписи кореспондуються з ч. 1 ст. 759 ЦК України.

Сторони у даній справі не заперечують факту укладення договору оренди №4244 від 13.10.1994 та тієї обставини, що з цієї дати між ними існували орендні правовідносини.

За приписами ст.785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення (ч.2 цієї статті).

Відповідно до приписів частини 2 ст.795 ЦК України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Відповідно до статті 179 ГК України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

У статті 17 Закону України Про оренду державного та комунального майна зазначено, термін договору оренди визначається за погодженням сторін. Термін договору оренди не може бути меншим, ніж п`ять років, якщо орендар не пропонує менший термін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Після закінчення терміну договору оренди орендар, який належним чином виконував свої обов`язки за договором, має переважне право, за інших рівних умов, на укладення договору оренди на новий термін, крім випадків, якщо орендоване майно необхідне для потреб його власника. У разі якщо власник має намір використовувати зазначене майно для власних потреб, він повинен письмово попередити про це орендаря не пізніше ніж за три місяці до закінчення терміну договору.

Відповідно до ст.26 цього ж Закону договір оренди припиняється в разі, зокрема закінчення строку, на який його було укладено.

У разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві об`єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди (ст.26 Закону).

З огляду строк дії договору оренди, встановлений у пункті 1 цього договору, черговий період автоматичної пролонгації завершився 13.10.2019.

Як зазначалося вище, матеріали справи підтверджують факт направлення позивачем 29.10.2019 на адресу відповідача повідомлення про припинення договору. Ця обставина відповідачем не спростована належними доказами ні в суді першої, ні в суді апеляційної інстанції.

У постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №910/719/19 від 19.05.2020 зазначено, що повідомлення орендодавцем орендаря про припинення договору є юридично значимою дією, яка засвідчує наявність такого волевиявлення та забезпечує своєчасну обізнаність з ним іншої сторони, є передумовою для настання обумовлених таким одностороннім правочином наслідків також для іншої особи за правилами абзацу 3 частини третьої статті 202 ЦК України. Чинне законодавство не містить спеціальних вказівок щодо того, коли орендар вважається повідомленим чи способів такого повідомлення; у договорі сторони також не передбачили будь-які домовленості щодо того, коли вважається здійсненим повідомлення сторони про припинення чи зміну договору (пункти 6.13, 6.14 постанови). Наявність відповідної заяви орендодавця та належних доказів її надсилання орендарю за наданими орендарем реквізитами відповідно до встановлених судами обставин справи свідчить про добросовісність звернення позивача до відповідача, вчинення позивачем залежних від його волі необхідних дій у спірних правовідносинах на відміну від відповідача, а відтак і про припинення договірних відносин між сторонами відповідно до приписів чинного законодавства (пункт 6.24 постанови).

Таким чином, істотне значення у спірній ситуації має факт направлення повідомлення згідно ст. 17 Закону України Про оренду державного та комунального майна в межах місячного строку після закінчення терміну дії договору, а також зміст самого повідомлення, оскільки воно обов`язково повинно бути спрямоване на припинення або зміну умов договору оренди, як відповідна форма вираження волевиявлення орендодавця.

Судова колегія погоджується з доводами позивача про те, що чинне законодавство про оренду не пов`язує факт можливого припинення договору з обов`язком орендодавця перевіряти факт отримання такого повідомлення орендарем чи з фактом неотримання такого повідомлення орендарем при умові, що таке повідомлення було належним чином надіслано йому.

Отже, суд констатує, що позивач належним чином виконав вимоги закону щодо своєчасного повідомлення відповідача про припинення договору оренди, у зв`язку з чим доводи відповідача про порушення позивачем процедури пролонгації договору оренди відхиляються.

Стосовно покликання відповідача на те, що він продовжував фактично оплачувати орендну плату, то цей факт не має впливу на висновок суду про належне припинення дії договору з ініціативи позивача відповідно до положень ст. 17 Закону України Про оренду державного та комунального майна .

Відповідно до ст. ст. 525, 526, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Аналогічне положення містить ст. 193 ГК України, де зазначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

В силу статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст.762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму (ч. 2 ст. 762 ЦК України).

Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором (ч. 5 ст. 762 ЦК України).

Згідно ст.286 ГК України орендна плата це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Позивач просить суд стягнути з відповідача 7249,90 грн. заборгованості з орендної плати, що виникла за період з 01.01.2012 по 31.01.2020. Вказана позовна вимога ґрунтується на довідці про заборгованість №4-2302-7023 від 04.03.2020, що була долучена до позовної заяви.

При цьому, в описовій, мотивувальній та резолютивній частинах позовної заяви наявні покликання лише на умови договору та закону, що встановлюють розмір орендної плати та порядок її справляння, а також прохання про стягнення заборгованості без конкретизації її характеру, з чого колегія суддів робить висновок про те, що позовна вимога стосується стягнення основної заборгованості.

Суд апеляційної інстанції відхиляє покликання УКВ ДЕР ЛМР на безпідставне незастосування судом першої інстанції при вирішенні спору у даній справі ч.2 ст. 785 ЦК України, оскільки вказана норма не була наведена позивачем як підстава позову у даній справі. Наявність у довідці про заборгованість, долученій позивачем до позовної заяви, графи Неустойка не дає змоги ідентифікувати, про яку саме неустойку ідеться (зокрема, пункт 5 договору оренди містить також положення, які дають можливість стягувати пеню). З огляду на принцип диспозитивності господарського судочинства, предмет та підстави позову, які випливають з позовної заяви, місцевий господарський суд не міг самостійно приймати рішення про застосування до спірних правовідносин ч.2 ст. 785 ЦК України.

Колегія суддів також відхиляє покликання позивача на акт звірки взаємних розрахунків у період з 01.01.2019 по 25.09.2020, оскільки такий підписано одноособово позивачем і такий не може вважатись доказом наявності певної заборгованості. Додатково, колегія суддів звертає увагу і на те, що сума заборгованості, яку позивач обґрунтовує у даній справі, та сума і спосіб нарахування заборгованості, яку позивач виводить у акті звірки - відрізняються.

Відповідач, у свою чергу, з метою підтвердження факту відсутності боргу з орендної плати, надав банківські виписки по сплаті орендних платежів, платіжні доручення на підтвердження здійснених оплат та власний розрахунок орендної плати за період з 01.01.2012 по 31.01.2020 із врахуванням інфляційного збільшення її розміру.

Відповідно до розрахунку відповідача від 27.10.2020, сумарний розмір нарахованої орендної плати за період з 01.01.2012 по 31.01.2020 становить 73204,58 грн. З долучених відповідачем доказів випливає, що у спірний період ним було сплачено орендну плату на загальну суму 74 165,83 грн. Вказане свідчить про те, що у відповідача перед позивачем існує переплата за спірний період на суму 961,20 грн.

Вказані доводи були перевірені судом першої інстанції, а у своїй апеляційній скарзі УКВ ДЕР ЛМР жодним чином не спростувало розрахунків відповідача та суду, з яких випливає загальна сума нарахованої орендної плати із врахуванням інфляційного збільшення за спірний період. Натомість позивач, як було зазначено вище, безпідставно покликається на ч. 2 ст. 785 ЦК України, та той факт, що сума заборгованості випливає лише з його довідок про заборгованість та акту звірки взаємних розрахунків.

З урахуванням зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає правильним висновок місцевого господарського суду про відсутність підстав для задоволення позову УКВ ДЕР ЛМР в частині стягнення з ПМП Гал Тор 7249,90 грн. заборгованості, оскільки вірогідних доказів існування такої позивачем не наведено.

Відповідно до ч.1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч.3 ст.13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на викладене, судова колегія дійшла висновку про обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, як такого, що ухвалено відповідно до обставин та матеріалів справи з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. 129, 269, 271, 275, 276, 282, 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні апеляційних скарг Приватного малого підприємства Гал Тор та Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради відмовити.

Рішення Господарського суду Львівської області від 09.12.2020 у справі №914/754/20 залишити без змін.

Судові витрати за подання апеляційних скарг покласти на скаржників.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок її оскарження в касаційному порядку визначений ст. 287, 288 ГПК України.

Справу повернути в Господарський суд Львівської області.

Повний текст постанови складено 30.03.2021.

Головуюча суддя Г.В. Орищин

суддя Н.А. Галушко

суддя М.Б. Желік