Постанова

від 25.03.2021 по справі 914/2499/19

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" березня 2021 р. Справа №914/2499/19

Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:

Головуючого (судді-доповідача) Якімець Г.Г.,

Суддів: Бонк Т.Б., Матущак О.І.,

за участю секретаря судового засідання Кришталь М.Б.,

та представників сторін:

від позивача (скаржника) - не з`явився

від відповідача - не з`явився

розглядаючи апеляційну скаргу Релігійної організації Релігійна громада Української греко-католицької церкви парафії покрову пресвятої Богородиці у с. Комарів Сокальського району Львівської області, б/н від 15 листопада 2020 року

на рішення Господарського суду Львівської області від 26 жовтня 2020 року (підписане 04.11.2020 року), суддя Бортник О.Ю.

у справі №914/2499/19

за позовом Релігійної організації Релігійна громада Української греко-католицької церкви парафії покрову пресвятої Богородиці у с. Комарів Сокальського району Львівської області , с. Комарів, Сокальський район, Львівська область

до відповідача Волицької сільської ради Сокальського району Львівської області, с. Волиця, Сокальський район, Львівська область

третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Львівська обласна рада, м. Львів

третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Державна архітектурно-будівельна інспекція України в особі її структурного підрозділу Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Львівській області, м. Львів

про визнання права власності на нежитлове приміщення (церковну споруду) за набувальною давністю

в с т а н о в и в :

28 листопада 2019 року Релігійна організація Релігійна громада Української греко-католицької церкви парафії покрову пресвятої Богородиці у с. Комарів Сокальського району Львівської області звернулась до Господарського суду Львівської області з позовом до Волицької сільської ради Сокальського району Львівської області про визнання права власності за набувальною давністю на нерухоме майно - будівлю храму, а саме: нежитлову будівлю літ.А-1 загальною площею 105,4 кв. м, що складається: по першому поверсі: з приміщення площею 75,2 кв. м, приміщення площею 7,3 кв. м та приміщення 8,7 кв. м; по балкону площею 14,2 кв. м, яка знаходиться за адресою: 80081, Львівська область, Сокальський район, село Комарів, вул. Грушевського, будинок 36.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 26 грудня 2019 року у справі №914/2499/19 залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Львівську обласну раду.

Ухвалою суду від 24 лютого 2020 року залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Державну архітектурно-будівельну інспекцію України в особі її структурного підрозділу Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Львівській області.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 26 жовтня 2020 року у справі №914/2499/19 в задоволенні позову відмовлено у повному обсязі.

Рішення суду мотивоване тим, що матеріали справи не містять доказів, які б засвідчувати факт добросовісного заволодіння позивачем чужим майном. Суд у рішенні зазначив, що акт обстеження нежитлового приміщення від 16.12.2019р. та відзив відповідача містять інформацію про те, що спірне нерухоме майно побудоване приблизно у 1920 році польською громадою села, яка використовувала будівлю як католицький костел та проводила там обряди, при цьому, докази, які б підтверджували, що позивач у законний спосіб заволодів будівлею, яка ним не була побудована, суду не надані; доказів того, що позивач в момент заволодіння спірним майном не знав і не повинен був знати про незаконність такого заволодіння, матеріали справи не містять. Крім цього, суд у рішенні послався на норми ЗУ Про свободу совісті та релігійні організації , відповідно до норм якого, культові будівлі і майно, які становлять державну власність, передаються організаціями, на балансі яких вони знаходяться, у безоплатне користування або повертаються у власність релігійних організацій безоплатно за рішеннями обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Республіці Крим - Уряду Республіки Крим. Разом з тим, суд дійшов висновку, що матеріали справи не містять доказів того, що позивач заволодів спірним майном у спосіб, який не є самовільним зайняттям будівлі, споруди тощо, у зв`язку з чим, за наведених обставин, суд не знайшов підстав для визнання встановленим факту добросовісного заволодіння позивачем чужим нерухомим майном.

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, Релігійна організація Релігійна громада Української греко-католицької церкви парафії покрову пресвятої Богородиці у с. Комарів Сокальського району Львівської області звернулась до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 26 жовтня 2020 року у справі №914/2499/19 та прийняти нове рішення, яким позов задоволити та визнати за позивачем право власності на спірне нерухоме майно за набувальною давністю. Зокрема, зазначає, що суд першої інстанції дійшов неправильного висновку про недобросовісне заволодіння позивачем спірним майном. Скаржник наголошує, що попереднього власника у споруди немає, а остання знаходиться на території Волицької сільської ради Сокальського району Львівської області, у зв`язку з чим, остання є відповідачем у справі. Поряд з тим, зазначає, що спірне нежитлове приміщення не є самочинним будівництвом, а користування позивачем таким приміщенням є безперервним, відкритим та добросовісним понад 10 років - з моменту створення релігійної громади (1991 р.). Також звертає увагу, що відповідач визнав позов та просив суд такий задоволити.

У відзиві на апеляційну скаргу (вих.№287/02-18 від 01 грудня 2020 року) Волицька сільська рада визнає апеляційну скаргу позивача та просить суд таку задоволити: скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 26 жовтня 2020 року у справі №914/2499/19 і прийняти нове рішення про задоволення позову. Вказаний відзив підписано сільським головою - Н. Білик.

01 березня 2021 року до суду надійшла заява Сокальської міської ради Львівської області (вих.№409 від 26 лютого 2021 року), в якій остання повідомила, що є правонаступником Волицької сільської ради. Поряд з тим, зазначає, що не заперечує проти задоволення апеляційної скарги, а розгляд справи просить проводити за відсутності її представника. Вказана заява підписана міським головою С. Касян, надіслана на електронну адресу суду, однак, не містить кваліфікованого цифрового підпису, що підтверджується довідкою провідного спеціаліста відділу документального забезпечення суду від 26.02.2021 року, відтак, така заява залишена судом без розгляду.

Представники сторін в судове засідання не з`явилися, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи.

Оскільки явка представників сторін в судове засідання не визнавалась обов`язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за їх відсутності.

Відповідно до ч.4 ст.240 ГПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч.5 ст.240 ГПК України).

Враховуючи наведене, у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, датою ухвалення постанови є 25 березня 2021 року (тобто дата складення повної постанови), зважаючи на тимчасову непрацездатність головуючого судді Якімець Г.Г. з 11 по 24 березня 2021 року та члена колегії - судді Матущака О.І. - з 09 по 19 березня 2021 року.

Західний апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного:

Як встановлено апеляційним судом та вбачається з матеріалів справи, позивач -Релігійна організація Релігійна громада Української греко-католицької церкви парафії покрову пресвятої Богородиці у с. Комарів Сокальського району Львівської області звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом до Волицької сільської ради Сокальського району Львівської області про визнання права власності за набувальною давністю на будівлю храму, а саме: нежитлову будівлю літ А-1 загальною площею 105,4 м. кв., що складається по першому поверху 1. приміщення площею 75,2 м. кв., 2. приміщення 7,3 м. кв., 3. приміщення 8,7 м. кв., по балкону 14,2 м. кв., яка знаходиться за адресою: 80081, Львівська область, Сокальський район, с. Комарів, вул. Грушевського, буд. 36.

Релігійна організація Релігійна громада Української греко-католицької церкви парафії покрову пресвятої Богородиці у с. Комарів Сокальського району Львівської області зареєстрована 17 вересня 1991 року.

За даними Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна за адресою: Львівська область, Сокальський район, с. Комарів, вул. Грушевського, 36, №189067768, сформованої 17 листопада 2019 року, будь-які відомості відсутні.

Відповідно до технічного паспорту на будівлю храму, виготовленого на замовлення позивача, КП ЛОР Червоноградське міжміське бюро технічної інвентаризації 15 листопада 2019 року, будівля храму, що знаходиться за адресою: Львівська область, Сокальський район, с. Комарів, вул. Грушевського, загальною площею 105,4 м. кв., складається по першому поверху: приміщення площею 75,2 м. кв.; приміщення площею 7,3 м. кв.; приміщення площею 8,7 м. кв.; по балкону: 14,2 м. кв. Згідно з характеристикою нежитлової будівлі рік спорудження храму будівлі храму - 1920.

Згідно з актом обстеження нежитлового приміщення від 16 грудня 2019 року, складеним комісією у складі: сільського голови, секретаря, землевпорядника та депутатів сільської ради, за участю керівника позивача, встановлено, що спірна будівля храму побудована польською громадою приблизно в 1920 році, яка використовувала таку будівлю як католицький костел та проводила там обряди; у 1944-1946 роках будівля була покинута, у зв`язку з переселенням поляків із УРСР та ніким не використовувалась; позивач добросовісно заволодів та безперервно з 2000 року користується будівлею храму; спірне майно є чужим та не належить позивачу, при цьому, власник майна - відсутній; позивач є фактичним власником спірного майна, оскільки виключно позивач користується таким майном, проводить в будівлі храму обряди та підтримує за власні кошти громади храм в належному стані постійно та безперервно з 2000 року.

У відповідності до звіту про проведення технічного обстеження спірної будівлі храму, виконаного на замовлення позивача експертом Юдицькою Я.М. ПП Багенбор 12 лютого 2020 року, встановлено можливість надійної та безпечної експлуатації такої будівлі.

Довідкою Управління майном спільної власності Львівської обласної ради (вих.№292 від 19 лютого 2020 року) повідомлено, що будівля храму у с. Комарів до спільної власності територіальних громад Львівської області та на балансі Львівської обласної ради не перебуває.

Листом за вих.№199/01-10 від 20 лютого 2020 року Сокальська районна рада Львівської області повідомила, що у останньої відсутня інформація: про користувача спірної будівлі, чи є така будівля самочинним будівництвом, чи є спірна будівля пам`яткою історії або архітектури.

Листом за вих.№8/14-14 від 20 лютого 2020 року Відділ містобудування та архітектури Сокальської районної державної адміністрації Львівської області щодо спірної будівлі храму повідомив, що в затвердженому переліку пам`яток архітектури дана пам`ятка відсутня.

У поясненнях по справі третьої особи - Департаменту архітектурно-будівельної інспекції України, останній повідомив, що у департаменті відсутня будь-яка інформація стосовно спірної споруди храму.

У листопаді 2019 року Релігійна організація Релігійна громада Української греко-католицької церкви парафії покрову пресвятої Богородиці у с. Комарів Сокальського району Львівської області звернулась до суду з цим позовом до Волицької сільської ради Сокальського району Львівської області про визнання права власності за набувальною давністю на нерухоме майно - будівлю храму, а саме: нежитлову будівлю літ.А-1 загальною площею 105,4 кв. м, що складається: по першому поверсі: з приміщення площею 75,2 кв. м, приміщення площею 7,3 кв. м та приміщення 8,7 кв. м; по балкону площею 14,2 кв. м, яка знаходиться за адресою: 80081, Львівська область, Сокальський район, село Комарів, вул. Грушевського, будинок 36.

Як зазначалось вище, місцевий господарський суд відмовив у задоволенні позовних вимог, проте, колегія суддів з таким висновком суду першої інстанції не погоджується, з огляду на наступне:

Відповідно до положень ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з положеннями ч.1 ст.344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у ч.1 ст.344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Так, набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістом статті 2 ЦК України є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до ст.344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Звідси йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.

Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий).

Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.

Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац 2 частини 3 статті 344 ЦК України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина 2 статті 344 ЦК України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.

Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у ЦК України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.

Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому, право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду.

Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

При вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. Наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому, безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем доведено сукупність обставин, які є достатніми для визнання за ним права власності на спірну будівлю за набувальною давністю.

Судом встановлено, що спірна будівля храму не є пам`яткою історії чи архітектури, оскільки, така відсутня у затвердженому переліку пам`яток архітектури, що підтверджується також листом Відділу містобудування та архітектури Сокальської районної державної адміністрації Львівської області (вих.№8/14-14 від 20 лютого 2020 року).

Також судом встановлено, що спірна будівля не належить до спільної власності територіальних громад Львівської області та не перебуває на балансі Львівської обласної ради (лист Управління майном спільної власності Львівської обласної ради, вих.№292 від 19 лютого 2020 року).

Одночасно судом встановлено, що спірна будівля не належить до комунальної чи державної власності, у зв`язку з чим, право власності на таку може бути визнано за позивачем як юридичною особою. Матеріали справи не містять будь-яких доказів, що таке майно обліковується чи знаходиться на балансі відповідних органів державної влади чи органів місцевого самоврядування.

На думку колегії суддів місцевий господарський суд помилково посилається на відповідні положення ЗУ Про свободу совісті та релігійні організації , оскільки зазначені у рішенні норми закону регулюють відносини щодо культових будівель та майна, які становлять державну власність, та/або історичну, художню або іншу культурну цінність, в той час, як судом першої інстанції не доведено належними доказами, що спірне майно є державною власністю, а з матеріалів справи вбачається протилежне.

Колегією суддів враховано, що до спірних правовідносин не підлягають застосуванню положення статті 366 Адміністративного кодексу Української РСР 1927 року (втратив чинність згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 21 серпня 1985 року №807-XI), відповідно до якої молитовні спеціального типу й культове майно, що є на облікові органів радянської влади, становлять державне майно, оскільки, спірне майно, право власності на яке просить визнати позивач, знаходиться у с.Комарів, Сокальського району, Львівської області, та згідно з доказами, що є у матеріалах справи було побудоване у 1920 році польською громадою. При цьому, відсутні докази перебування спірного майна на обліку у відповідних органах.

Відтак, у цьому випадку спірне майно має статус безтитульного, власник такого майна відсутній та наявні підстави для віднесення такого майна до безхазяйного.

Разом з цим, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що наявні у матеріалах справи докази не підтверджують добросовісності заволодіння позивачем чужим майном, зважаючи на відсутність власника такого майна та те, що спірна будівля побудована ще у 1920 році польською громадою села, яка використовувала таку як католицький костел та проводила там обряди.

З матеріалів справи вбачається, що позивач використовує спірну будівлю та ставиться до такого майна як його власник. Одночасно судом враховано, що відповідачем визнано позов у повному обсязі та не зазначено про будь-яких третіх осіб, чиї права та/або законні інтереси може порушити рішення у цій справі. Натомість всі листи, довідки чи пояснення, що знаходяться у матеріалах справи, свідчать про відсутність власника спірного майна та добросовісність позивача щодо заволодіння, та відкритості і безперервності володіння спірним майном протягом десяти років, що дає підстави для набуття позивачем права власності на це майно.

Статтею 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1 ст.86 ГПК України).

Беручи до уваги все наведене вище, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем доведено належними та допустимими доказами наявність підстав для визнання за ним права власності за набувальною давністю на нерухоме майно - будівлю храму, а саме: нежитлову будівлю літ.А-1 загальною площею 105,4 кв. м, що складається: по першому поверсі: з приміщення площею 75,2 кв. м, приміщення площею 7,3 кв. м та приміщення 8,7 кв. м; по балкону площею 14,2 кв. м, яка знаходиться за адресою: 80081, Львівська область, Сокальський район, село Комарів, вул. Грушевського, будинок 36.

Відповідно до ст.236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з ст.275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Статтею 277 ГПК України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

У зв`язку з наведеним вище, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги, скасування рішення місцевого господарського суду та прийняття нового рішення про задоволення позову.

Керуючись ст.ст.270, 275, 277, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд,

постановив:

Апеляційну скаргу Релігійної організації Релігійна громада Української греко-католицької церкви парафії покрову пресвятої Богородиці у с. Комарів Сокальського району Львівської області задоволити.

Рішення Господарського суду Львівської області від 26 жовтня 2020 року у справі №914/2499/19 скасувати.

Прийняти нове рішення, яким позов задоволити.

Визнати за Релігійною організацією Релігійна громада Української греко-католицької церкви парафії покрову пресвятої Богородиці у с. Комарів Сокальського району Львівської області (80081, Львівська область, Сокальський район, село Комарів, вул. Грушевського, будинок 36; ідентифікаційний код юридичної особи - 26269685) право власності за набувальною давністю на нерухоме майно - будівлю храму, а саме: нежитлову будівлю літ.А-1 загальною площею 105,4 кв. м, що складається: по першому поверсі: з приміщення площею 75,2 кв. м, приміщення площею 7,3 кв. м та приміщення 8,7 кв. м; по балкону площею 14,2 кв. м, яка знаходиться за адресою: 80081, Львівська область, Сокальський район, село Комарів, вул. Грушевського, будинок 36.

Матеріали справи №914/2499/19 повернути до Господарського суду Львівської області .

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до вимог ст.ст.286-291 ГПК України.

Повну постанову складено 25 березня 2021 року

Головуючий (суддя-доповідач) Якімець Г.Г.

Суддя Бонк Т.Б.

Суддя Матущак О.І.