Рішення

від 31.03.2021 по справі 826/14309/18

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 березня 2021 року м. Київ № 826/14309/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кармазіна О.А., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю УБК Будінжиніринг доГоловного управління Державної фіскальної служби у м. Києві провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов позов товариства з обмеженою відповідальністю УБК Будінжиніринг (02222, м. Київ, вул. Градинська, буд. 9, кв. (офіс) 120, код ЄДР: 39545320) (далі - позивач, ТОВ УБК Будінжиніринг ) до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19 код ЄДР: 43141267) (далі - відповідач, ГУ ДФС у м. Києві), в якому просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 04.05.2018 №2242615147, №2232615147.

Позиція позивача.

Позивач наголошує, що дії відповідача, які полягають, зокрема, у фактично встановлені в акті перевірки недійсності угод між ТОВ УБК Будінжиніринг та ТОВ Житлобудмонтаж , та прийняття на підставі акту перевірки, оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, не відповідають нормам чинного законодавства України та порушують законні інтереси підприємства, оскільки відповідач не мав права визнавати правочини недійсними.

За твердженнями позивача, в акті перевірки відповідачем не зазначено жодного доведеного факту, підтвердженого належними доказами, який би підтверджував припущення перевіряючих, що договори укладалися без мети реального настання правових наслідків, обумовлених ними, а також, що вони були спрямовані на порушення публічного порядку.

Позивач наголошує, що висновки контролюючого органу зазначені в акті перевірки спростовуються належним чином оформленими договорами, платіжними дорученнями про оплату, що повністю відповідає умовам укладених договорів і підтверджує саме направлення викладених у договорах умов на реальне настання правових наслідків.

Також, позивач зазначає, що на момент укладення спірних договорів з ТОВ Житлобудмонтаж було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов, які передбачені законодавством для таких видів договорів, дотримано вимог щодо письмової форми правочину, а господарські операції за такими договорами були реальними, фактично здійснені та за результатами їх виконання сторонами було досягнуто певного запланованого та фактичного господарського ефекту та наслідків.

Позивач відхиляє твердження зазначені контролюючим органом в акті перевірки щодо того, що його контрагент не має відповідних адміністративно-господарських засобів для виконання укладених договорів, оскільки акт не містить аналізу обсягу та характеру ресурсів контрагента, які з урахуванням обставин виконання спірних господарських операцій, зокрема, з урахуванням їх змісту та обсягу, були необхідні для виконання спірних операцій.

За доводами позивача, відповідач акцентуючи в акті перевірки на обмеженій кількості трудових ресурсів ТОВ Житлобудмонтаж , залишив поза увагою, що контрагентом не здійснювались роботи, що потребують залучення до роботи на постійній основі кваліфікованого персоналу, транспортних засобів, обладнання чи виробничих і складських приміщень, оскільки залучення фізичних осіб до виконання відповідних робіт контрагентами може здійснюватися за договорами цивільно-правового характеру.

Позивач стверджує, що операції з постачання товарів ТОВ Житлобудмонтаж на адресу ТОВ УБК Будінжиніринг на підставі чинних та дійсних договорів підряду є об`єктом оподаткування для податку на прибуток.

Також, позивач стверджує, що податкові накладні отримані ТОВ УБК Будінжиніринг в Єдиному реєстрі податкових накладних, належним чином оформлені та зареєстровані ТОВ Житлобудмонтаж , тому жодних порушень податкового законодавства допущено не було.

Відтак позивач просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Позиція відповідача.

Головне управління ДФС у м. Києві подало відзив на позовну заяву (т.2, а.с. 1-12), в якому просила відмовити ТОВ УБК Будінжиніринг в задоволенні позовних вимог у повному обсязі, з наступних підстав.

Відповідач наголошує, що контролюючим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ УБК Будінжиніринг з питань дотримання вимог податкового законодавства при проведенні фінансово-господарських взаємовідносин із ТОВ Житлобудмонтаж (попередня назва ТОВ Будівельна компанія Альтор ) за червень 2016 року, серпень 2016 року, за результатами якої складено акт від 23.03.2018 №67/26-15-14-07-01-10/39545320, в якому встановлено порушення позивачем вимог п.44.1 ст. 44, пп.134.1.1 п.134.1 ст. 134, п. 135.1 ст. 135 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на 315 741,00 грн.; п. 44.1 ст. 44, п. 198.1, п. 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на 350 823,00 грн.

За твердженнями відповідача, в акті перевірки контролюючий орган здійснив аналіз баз даних ДФС України, даних податкової звітності ТОВ Житлобудмонтаж та інформацію з зовнішніх джерел та встановив:

- остання декларація по податку на додану вартість була подана за липень 2016 року, починаючи з серпня 2016 року не звітує;

- податкова декларація з податку на прибуток за 2016 не подавалась;

- згідно фінансового звіту від 25.07.2016 №9129223249 за півріччя 2016 року - основні засоби відсутні, за 2016 рік фінансовий звіт не подавався;

- інформація щодо власних та орендованих складських приміщень та наявності основних засобів в тому числі власного чи орендованого транспорту - відсутня.

Відповідач вказує на протоколи допиту свідка від 07.06.2017 та від 10.06.2017 засновника, директора та головного бухгалтера ТОВ Житлобудмонтаж , в одній особі, гр. ОСОБА_1 , згідно яких остання зареєструвала ТОВ Будівельна компанія Альтор за винагороду у розмірі 4000 грн., проте до фінансово-господарської діяльності підприємства відношення не має, де знаходяться реєстраційні документи, звітні документи, документи фінансово-господарської діяльності та печатка товариства їй невідомо, документи, які відображають фінансово-господарські операції з контрагентами-продавцями або з контрагентами-покупцями не підписувала.

Також, відповідач вказує на протоколи допиту свідка від 02.03.2017 та від 11.04.2017 засновника, директора та головного бухгалтера ТОВ Житлобудмонтаж , в одній особі, гр. ОСОБА_2 , згідно яких останній за винагороду реєстрував підприємства, і в тому числі зареєстрував ТОВ Будівельна компанія Альтор , проте всі зареєстровані ним підприємства є фіктивними, оскільки ним не велась фінансово-господарська діяльність.

Відповідач стверджує, що фінансово-господарські операції між ТОВ УБК Будінжиніринг та ТОВ Житлобудмонтаж документально оформлювались проте фактично не виконувались, оскільки враховуючи об`єми задекларованих операцій, різноплановість послуг, відсутність основних засобів та достатньої кількості трудових ресурсів по контрагенту позивача - ТОВ Житлобудмонтаж , відсутній факт реального здійснення господарських операцій, оскільки відсутнє реальне джерело походження послуг, що не дає можливість відстежити постачальників по ланцюгу всіх платників податків, які брали участь у здійсненні взаємопов`язаних нереальних господарських операцій до ТОВ УБК Будінжиніринг .

За доводами відповідача, реальність вчинення господарських операцій між ТОВ УБК Будінжиніринг та ТОВ Житлобудмонтаж відсутня, а наслідком для податкового обліку є лише фактичний рух активів, а не задекларованість на папері, відтак у позивача не було підстав для податкового обліку вказаних операцій.

Додатково відповідач наголошує, що рахунок ТОВ Будівельна компанія Альтор на який зараховувалися кошти від позивача був відкритий 10.03.2016, в той час як договір був підписаний 01.02.2016.

З урахуванням викладеного в акті перевірки, відповідач вважає спірні податкові повідомлення-рішення законними та обґрунтованими.

Процесуальні дії, вчинені у справі.

Ухвалою суду від 25.09.2018 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній адміністративній справі. Вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.

Ухвалою суду від 07.11.2018 позовну заяву на підставі п.4 ч.1 ст. 240 КАС України залишено без розгляду.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.12.2018 скасовано ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 07.11.2018, а справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Ухвалою суду від 25.01.2018 продовжено розгляд адміністративної справи у підготовчому провадженні.

За результатами проведення підготовчого провадження, у підготовчому засіданні 07.03.2019 закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду (по суті).

За результатами судового засідання 28.03.2019 на підставі ч. 9 ст. 205 КАС України ухвалено про продовження розгляду справи в порядку письмового провадження.

Встановлені судом обставини.

Розглянувши наявні в матеріалах справи документи, враховуючи пояснення представників сторін, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, дослідивши та оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ГУ ДФС у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ УБК Будінжиніринг (код 39545320) з питань дотримання вимог податкового законодавства при проведенні фінансово-господарських взаємовідносин із ТОВ Житлобудмонтаж , попередня назва ТОВ Будівельна компанія Альтор (код 39140922) за червень 2016 року, серпень 2016 року, за результатами якої складено акт від 23.03.2018 №67/26-15-14-07-01-10/39545320(т.2 а.с.49-66).

В акті перевірки зазначено, що при проведенні перевірки встановлено порушення позивачем вимог п.44.1 ст. 44, пп.134.1.1 п.134.1 ст. 134, п. 135.1 ст. 135 Податкового кодексу України, а саме:

- до складу Доходів від будь-якої діяльності (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку рядок 01 Декларації з податку на прибуток за 2016 рік, не включено безоплатно отримані товари від третіх осіб на загальну суму 2 104 938,00 грн., що свідчить про заниження доходів за перевіряємий період на загальну суму 2 104 938,00 грн .;

- при перевірці повноти декларування позивачем показників рядка 02 декларацій Фінансовий результат до оподаткування (прибуток або збиток), визначений у фінансовій звітності відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності встановлено їх заниження на суму 1 754 115,00 грн.

В акті встановлено наявність фінансово-господарських відносин між ТОВ УБК Будінжиніринг та ТОВ Житлобудмонтаж , які вплинули на визначення суми фінансового результату до оподаткування.

Так, під час перевірки контролюючим органом були досліджені наступні документи: договори підряду від 01.02.2016 №4, від 14.06.2016 №12-06/16, від 16.06.2016 №13-06/16, від 02.08.2016 №22-08/16, від 02.08.2016 №23-08/16, додаткові угоди до договорів, довідки про вартість виконаних робіт та витрат форми КБ-2в, акти приймання виконаних будівельних робіт форми КБ-2в, договірні ціни на будівництво, локальні кошториси, податкові накладні, платіжні доручення.

Також, в акті перевірки зафіксовані порушення п. 198.1, п. 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит на суму у розмірі 350 823,00 грн.

На підставі акту перевірки винесено податкові повідомлення-рішення:

- від 04.05.2018 №2242615147, яким збільшено грошове зобов`язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 526 235,00 грн., за податковим зобов`язанням у розмірі 350 823,00 грн. та за штрафними санкціями - 175 412,00 грн.;

- від 04.05.2018 №2232615147, яким збільшено грошове зобов`язання за платежем податок на прибуток у розмірі 394 676,00 грн., за податковим зобов`язанням у розмірі 315 741,00 грн. та за штрафними санкціями - 78 935,00 грн.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.

Відповідно до норм підпунктів 14.1.27, 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України, витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником), а господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Об`єкт оподаткування податком на прибуток визначений у статті 134 ПК України як прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

В силу приписів абзацу 1 пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Тобто, наведені правові норми ПК України дозволяють платнику податку формувати витрати у зв`язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

В свою чергу за визначенням, наведеним у підпункті 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту а пункту 198.1, пунктів 198.2, 198.3 статті 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У даній податковій накладній зазначаються в окремих рядках обов`язкові реквізити, перелік яких наведений у пункту 201.1 статті 201 ПК України. Правовий статус податкової накладної закріплений в положеннях норм статті 201 цього Кодексу.

Виходячи з аналізу наведених норм в сукупності суд приходить до висновку, що ПК України визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема, це: відсутність зв`язку з господарською діяльністю, фіктивність операцій (відсутність реальних поставок), відсутність податкової правосуб`єктності, відсутність на момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником податку додану вартість. Таким чином, із зазначеного вище також випливає й те, що при дослідженні факту здійснення господарської операції, оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

За приписами норм пунктів 44.1, 44.2, 44.3 статті 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платники податків мають право вносити відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу.

Для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Платники податку, які відповідно до Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні застосовують міжнародні стандарти фінансової звітності, ведуть облік доходів і витрат та визначають об`єкт оподаткування з податку на прибуток за такими стандартами з урахуванням положень цього Кодексу. Такі платники податку при застосуванні положень цього Кодексу, в яких міститься посилання на положення (стандарти) бухгалтерського обліку, застосовують відповідні міжнародні стандарти фінансової звітності.

Юридичні особи - платники єдиного податку, які відповідають критеріям, визначеним підпунктом 3 пункту 291.4 статті 291 цього Кодексу, ведуть спрощений бухгалтерський облік доходів та витрат з метою обрахунку об`єкта оподаткування за методикою, затвердженою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Платники податків зобов`язані забезпечити зберігання документів, визначених пунктом 44.1 цієї статті, а також документів, пов`язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом не менш як 1095 днів (2555 днів - для документів та інформації, необхідної для здійснення податкового контролю за трансфертним ціноутворенням відповідно до статті 39 цього Кодексу) з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а в разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

Визначення первинного документу та загальні вимоги до оформлення первинних документів містяться в Законі України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16 липня 1999 року №996-ХІV (далі - Закон України від 16 липня 1999 року №996-ХІV) та в Положенні про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88 та зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за №168/704.

Згідно частини 1 статті 9 Закону України від 16 липня 1999 року №996-ХІV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 статті 9 Закону України від 16 липня 1999 року №996-ХІV).

В свою чергу, інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов`язаних рахунках бухгалтерського обліку (частина 3 статті 9 цього Закону).

При цьому, податкове законодавство не встановлює перелік первинних документів, складенням яких мають оформлюватися ті чи інші операції. Разом з тим, відповідні первинні документи повинні містити усі необхідні реквізити, визначені частинами 1, 2 статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , повну інформацію про виконану господарську операцію та виступати носіями достовірних відомостей про таку операцію та її учасників.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Дана правова позиція суду відповідає висновкам Верховного Суду України, які викладені у його постановах від 27 червня 2017 року у справі №808/1062/14, від 14 березня 2017 року у справі №826/757/13-а, Верховного Суду, зокрема у постанові від 06 лютого 2018 року №К/9901/5042/17.

Як вбачається з акту перевірки, що позивач мав взаємовідносини з ТОВ Житлобудмонтаж .

Так, щодо взаємовідносин позивача з ТОВ Житлобудмонтаж , суд зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що між ТОВ УБК Будінжиніринг та ТОВ Житлобудмонтаж укладено договори підряду від 01.02.2016 №4, від 14.06.2016 №12-06/16, від 16.06.2016 №13-06/16, від 02.08.2016 №22-08/16, від 02.08.2016 №23-08/16.

З акту перевірки вбачається, що на підтвердження взаємовідносин із вказаним контрагентом позивачем надано копії таких документів: договорів підряду від 01.02.2016 №4, від 14.06.2016 №12-06/16, від 16.06.2016 №13-06/16, від 02.08.2016 №22-08/16, від 02.08.2016 №23-08/16, додаткових угод до договорів, довідок про вартість виконаних робіт та витрат форми КБ-2в, актів приймання виконаних будівельних робіт форми КБ-2в, договірних цін на будівництво, локальних кошторисів, податкових накладних, платіжних доручень.

Водночас, в акті перевірки контролюючий орган посилається на протоколи допиту свідків ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які є засновниками, директорами та головними бухгалтерами ТОВ Житлобудмонтаж в одній особі.

Суд, в контексті останнього нагадує, що відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відтак, оскільки Акт перевірки є носієм доказової інформації, щодо фіктивності якого як і показів вказаних осіб позивачем не зроблено відповідної заяви (ч. 3 ст. 180 КАС України), слід зазначити, що за свідченнями вказаних осіб вони зареєстрували ТОВ Житлобудмонтаж за винагороду, проте фінансово-господарську діяльність вказаного товариства не займались (т.2 а.с. 57-58).

Таким чином вбачається, що зазначене підприємство-контрагент зареєстровано на підставну особу, яка не мала наміру та не здійснювала фактичної господарської діяльності (дій) та будь-яких операцій від імені вказаного контрагента, свої повноваження як керівник вказана особа не реалізовувала, договори та первинні документи не складав та не підписував.

У даному випадку підприємство знаходилось поза межами контролю формального (номінального) директора, а від імені контрагента невідомими особами лише оформлювались документи без фактичного здійснення господарських операцій від імені підприємства. При цьому, як вбачається з вироку суду, номінальний директор нікого не уповноважував на вчинення дій від імені товариства в частині проведення господарської діяльності, складання первинних та звітних документів, та відсутні відомості щодо уповноваження інших осіб на вчинення дій від імені товариства. Матеріалами справи, відомостями з ЄДР щодо товариства - контрагента позивача також спростовується наявність таких осіб. Підприємство-контрагент створювалось та діяло з метою прикриття незаконної діяльності, є фіктивним підприємством.

Виходячи з наведеного спростовуються доводи позивача щодо виконання на користь позивача спірних операцій зазначеним підприємством-контрагентом, за відносинами з яким сформовано спірні суми податкових вигод, та доводи щодо юридичної значимості первинних документів.

Наведене, у свою чергу, вказує на юридичну дефектність первинних/облікових/ податкових документів для цілей формування даних бухгалтерського та податкового обліку та, в сукупності, відповідно, свідчить про відсутність підстав для формування спірних сум податкових вигод, що, у свою чергу, свідчить про законність та обґрунтованість висновків відповідача та оскаржуваних рішень.

Таким чином, за результатами аналізу наявної інформації щодо взаємовідносин між ТОВ УБК Будінжиніринг та ТОВ Житлобудмонтаж встановлено: неможливо підтвердити операції стосовно врахування реального часу здійснення операцій, наявності трудових ресурсів, а також основних засобів, що економічно необхідні для виконання такої діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності; не підтвердження поставки ТМЦ по ланцюгу постачання.

Таким чином, перевіркою не підтверджено легального джерела походження послуг придбаного позивачем у ТОВ Житлобудмонтаж .

Суд вважає такі висновки контролюючого органу законними та обґрунтованими, з огляду на таке.

Умовами реалізації права платника на формування об`єкта оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту з податку на додану вартість є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах власної господарської діяльності платника податку та наявність первинних документів оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства, на підтвердження факту понесення витрат на їх придбання.

При цьому, наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Необґрунтована податкова вигода характеризується відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійсненням операцій без ділової мети та обліком операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженістю дій покупця та постачальника для штучного створення умов бюджетного відшкодування.

Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку. З`ясовуючи обставини реальності вчинення господарської операції, слід ретельно перевіряти доводи контролюючого органу про фактичне нездійснення господарської операції, викладені в актах перевірки або зафіксовані іншими доказами.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема, якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні враховувати, що, обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи.

Також платник податків при виборі контрагента та укладенні з ним договорів має керуватись і належною обачністю, оскільки від цього залежить подальше фактичне виконання таких договорів, отримання прибутку та права на отримання певних преференцій, зокрема, формування витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість.

Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити, зокрема, наявність таких обставин: неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

На підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, платник повинен мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами та, які в сукупності з встановленими обставинами справи, зокрема, і щодо можливостей здійснення господарюючими суб`єктами відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для виконання умов, обумовлених договорами, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податкового обліку.

Недоведеність фактичного здійснення господарської операції позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди, а покупця - права на формування цієї податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв`язку з цим юридично дефектних первинних документів, та незважаючи на наявність у платника податку доказів сплати продавцеві вартості товарів/послуг, якщо рух коштів не забезпечений зв`язком з господарською діяльністю учасників цих операцій. При цьому, відсутність ділової мети також є підставою для відмови у наданні податкової вигоди.

Вищевикладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною в постанові від 15.05.2020р. у справі № 823/1538/16, адміністративне провадження №К/9901/37781/18.

Наявність у платника податкової накладної є обов`язковою, але не вичерпною підставою для визначення правильності формування податкового кредиту, адже правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів (послуг) із метою використання таких товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства, а не саме лише оформлення відповідних документів.

Формальна наявність договору, податкової накладної та інших документів, за встановлених у справі обставин, не є достатнім та беззаперечним документальним підтвердженням фактичного виконання договірних відносин, і не дає можливості суду дійти обґрунтованого й переконливого висновку про фактичне проведення господарських операцій. Первинні документи, зокрема, податкові накладні, не можуть бути свідченням фактичного виконання операцій з поставки за наявності у справі обставин, які виключають можливість такої поставки між суб`єктами.

Вищевикладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною в постанові від 15.05.2020 у справі №823/1538/16, адміністративне провадження №К/9901/37781/18.

Суд наголошує, що відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 20.01.2016 у справі за позовом ПАТ МТС Україна до Міжрегіонального головного управління Міністерства доходів і зборів України - Центрального офісу з обслуговування великих платників про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень, надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

При цьому, висловлюючи позицію щодо оцінки доданих до матеріалів справи пояснень посадових осіб платника податків - постачальника товарів (послуг), Верховний Суд України вказав, що сам факт того, що на момент розгляду справи щодо офіційних осіб контрагентів не було постановлено вироків, не може спростовувати достовірність їх пояснень відносно характеру укладених угод і фактичного здійснення за цими угодами операцій.

Суд зазначає, що згідно правового висновку Верховного суду України, податкові накладні, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатись належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами.

Більше того, слід зазначити, що на момент розгляду адміністративної справи судами не було постановлено вироків щодо офіційних осіб контрагентів позивача, однак це не може спростовувати достовірність пояснень таких осіб відносно характеру укладених угод і фактичного здійснення за цими угодами операцій.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26.03.2020 у справі №826/9563/17.

Крім цього, про відсутність факту здійснення господарської операції може свідчити, зокрема те, що результати, відображені у даних податкового обліку будь-кого з учасників господарської операції, фактично не настали внаслідок відсутності відповідних дій будь-кого з учасників такої операції (наприклад, відображення отримання послуг без їх фактичного надання або в разі їх надання іншою особою, ніж та, що вказана у даних податкового обліку чи первинних документах; імітація купівлі товару в особи, яка ніколи його не продавала тощо).

Як встановлено приписами Податкового кодексу України, підставами для віднесення до складу сум витрат, понесених на придбання товарів (робіт, послуг), є сукупність таких умов, як реальне (фактичне) придбання товарів (робіт, послуг), використання придбаних товарів (робіт, послуг) у власній господарській діяльності, а також документальне підтвердження понесених витрат.

Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені у разі фактичного здійснення господарської операції, якщо вона спричинила реальні зміни майнового стану платника податків. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Вище викладене узгоджується також з правовою позицією Верховного Суду викладеною в постанові від 19.05.2020 у справі №813/2488/14, адміністративне провадження №К/9901/19273/18.

Також, суд зазначає, що Верховний Суд у постановах від 07.11.2019 у справі №440/422/19 та від 20.12.2019 у справі №826/16776/18 зазначив, що наявність у платника податку первинних документів, які не мають дефекту форми, не є безумовною підставою для визнання за платником податку права на податковий кредит. Обов`язковою умовою є достовірність цих документів. Якщо документи складені від імені суб`єкта підприємницької діяльності (юридичної особи), створеного з метою фіктивного підприємництва, вони не можуть бути підставою бухгалтерського та/чи податкового обліку, оскільки статус нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Відповідно, вчинені під час здійснення нелегальної діяльності операції не можуть бути легалізовані, а їх відображення у бухгалтерському та податковому обліках не може надавати встановлені аконом податкові вигоди.

Що стосується наданого позивачем висновку судово-економічної експертизи (т.2 а.с. 153-175), то суд наголошує на тому, що судовий експерт надав оцінку виключно первинним документам по спірним господарським-операціям, проте не надано оцінку можливостям контрагента позивача в реалізації умов таких договорів.

Також, позивач не спростував посилання відповідача на те, що розрахунковий рахунок контрагента позивача був відкритий пізніше дати укладення договору.

Відтак, оцінивши повноту, характер, об`єктивність та юридичне значення конкретних фактичних обставин справи, врахувавши ненадання усіх документів, які за звичайною діловою практикою супроводжують здійснення такого роду операцій та у сукупності з первинними документами підтверджують їх виконання, відсутність у контрагента матеріально-технічної можливості здійснювати обумовлені домовленістю із позивачем зобов`язання, у сукупності із виявленими фактами фіктивної діяльності контрагента, суд приходить до висновку про те, що надані позивачем документи не підтверджують надання послуг на користь позивача, що унеможливлює розцінювати їх як належні, достатні та достовірні докази придбання позивачем обумовленими господарськими договорами товарів, робіт (послуг).

Таким чином, оскільки позивачем не спростовано належними та допустимими доказами факт реальної зміни матеріального та грошового стану контрагента, а первинні документи, які надані до суду, свідчать лише про факт оформлення господарської операції для заниження бази оподаткування позивача, суд приходить до висновку про правомірність висновків контролюючого органу викладених в акті перевірки.

Враховуючи вищевикладене у сукупності, суд вважає, що відповідач при винесені оскаржуваних податкових повідомлень-рішень діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою ці повноваження надано, обґрунтовано, добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно та своєчасно, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення є таким, що не підлягають скасуванню.

Одночасно, судом враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З огляду на вищевикладене, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч. 2 ст. 76 КАС України питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог та їх обґрунтування, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки досліджених доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на з`ясуванні всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку про відповідність фактичним обставинам та нормам податкового законодавства висновків акту перевірки та, відповідно, оскаржуваного рішення, а відтак підстав для визнання противним та скасування оскаржуваного рішення не має.

Відтак, враховуючи вищевикладене у сукупності, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.

Керуючись положеннями ст. ст. 2, 5 - 11, 14, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 251, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю УБК Будінжиніринг (02222, м. Київ, вул. Градинська, буд. 9, кв. (офіс) 120, код ЄДР: 39545320) відмовити у повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням положень п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону № 2147-VIII).

Суддя О.А. Кармазін