Постанова

від 31.03.2021 по справі 400/6225/20

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 березня 2021 р.м.ОдесаСправа № 400/6225/20 Головуючий в 1 інстанції: Мельник О.М.

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача: Зуєвої Л.Є.,

суддів: Коваля М.П., Кравця О.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 04 січня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Корабельного відділу Державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправними та скасування постанов,-

ВСТАНОВИЛА:

В грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до Корабельного відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) про визнання протиправними та скасування п.3 постанови від 24.12.2020р. про відкриття ВП № 63987134, постанови про стягнення виконавчого збору від 24.12.2020р. ВП № 63987134, постанови про арешт коштів від 24.12.2020р. ВП № 63987134.

Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 04 січня 2021 року відмовлено ОСОБА_1 у відкритті провадження у справі.

Не погоджуючись з даною ухвалою суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що Закон України Про виконавче провадження встановлює спеціальний порядок судового оскарження рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця щодо стягнення виконавчого збору та/або витрат на проведення виконавчих дій, згідно з яким відповідні спори відносяться до юрисдикції адміністративних суддів та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Відзив на апеляційну скаргу відповідачем до суду апеляційної інстанції не надано.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернулась до Миколаївського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Корабельного відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) про визнання протиправними та скасування п.3 постанови від 24.12.2020р. про відкриття ВП № 63987134, постанови про стягнення виконавчого збору від 24.12.2020р. ВП № 63987134, постанови про арешт коштів від 24.12.2020р. ВП № 63987134.

Відмовляючи у відкритті адміністративного провадження судом першої інстанції було зазначено, що предметом позову є оскарження дій виконавця (посадових осіб органів державної виконавчої служби), які були допущена при виконанні виконавчого документа, виданого відповідно до норм Цивільного процесуального кодексу України, тому захист порушених прав сторони виконавчого провадження має здійснюватися в порядку, встановленому розділом VII Цивільного процесуального кодексу України.

Суд першої інстанції роз`яснив позивачу, що даний спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Колегія суддів дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги вважає за необхідне зазначити наступне.

У відповідності до статті 1 Закону України Про виконавче провадження № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно зі статтею 3 Закону № 1404-VIII підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.

Відповідно до частини першої статті 13 Закону № 1404-VIII під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

За правилами частини першої статті 26 Закону № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зокрема за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Частиною п`ятою вказаної статті визначено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

За змістом пункту 7 частини другої статті 17 Закону № 1404-VІІІ постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу є виконавчими документами. Якщо виконавче провадження закінчено, а виконавчий збір, витрати на проведення виконавчих дій або штраф не стягнуто, відповідна постанова виділяється в окреме провадження і підлягає виконанню в загальному порядку.

Згідно із частиною другою статті 74 Закону № 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Отже, імперативною нормою - частиною другою статті 74 Закону № 1404-VIII закріплено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані.

Відтак, до юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні.

Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 06 червня 2018 року у справах № 921/16/14-г/15 (провадження № 12-93гс18) та № 127/9870/16-ц (провадження № 14-166цс18) та від 28 листопада 2018 року у справі № 2-01575/11 (провадження № 14-425цс18) та від 10 квітня 2019 р. у справі №766/740/17-ц (провадження № 14-664цс18), від 29 травня 2019 року у справі № 2-1409/11 (провадження №14-137цс19).

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги в частині оскарження позивачем п.3 постанови від 24.12.2020р. про відкриття ВП № 63987134 та постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору від 24.12.2020р., винесені у ВП № 63987134 підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Щодо інших позовних вимог про визнання протиправною та скасування постанови про арешт коштів від 24.12.2020р. ВП № 63987134., слід звернути увагу на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Корабельного районного суду м.Миколаєва від 08.10.2020 р. у справі №488/3130/20 вжито заходів забезпечення позову та накладено арешт на земельну ділянку площею 900 кв.м. з кадастровим номером 4810136600:05:090:0001 за адресою: вул.Гетьмана Сагайдачного (Ватутіна), 4/1 в м.Миколаєві; заборонено органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо цієї земельної ділянки (у тому числі у разі її поділу чи об`єднання з іншими земельними ділянками); вчиняти будь-які дії, спрямовані на зміну цільового призначення спірної земельної ділянки, присвоєння нової адреси, укладення договорів, вчинення інших правочинів щодо неї, а також проведення на них будь-яких будівельних робіт.

24.12.2020 року головним державним виконавцем Корабельного відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Стамат Іриною Вікторівною винесено постанову про відкриття виконавчого провадження у ВП №63987134 з виконання вказаної ухвали про забезпечення позову та встановлено строк для виконання рішення суду протягом 10 робочих днів.

Зокрема, п.3 постанови про відкриття виконавчого провадження передбачено стягнення з боржника (позивача за цим позовом) виконавчого збору у розмірі 10200 грн.

В той же день, 24.12.2020 р. державний виконавець виніс постанову про стягнення з боржника: ОСОБА_1 , виконавчого збору в сумі 10200 грн. у ВП №63987134.

Також, 24.12.2020 року державним виконавцем винесено постанову про арешт коштів боржника у ВП №63987134, в якості забезпечення виконання нарахованого виконавчого збору, на підставі якого банківський рахунок позивача (зарплатна карта) була заблокована банком.

Частиною третьою статті 40 Закону №1404-VIII визначено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Тобто, якщо на виконанні перебуває постанова про стягнення виконавчого збору, вона є таким же самостійним виконавчим документом, що підлягає примусовому виконанню.

За правилами частини першої статті 48 Закону №1404-VIII звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.

Частинами першою та другою статті 56 Закону № 1404-VIII закріплено, що арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.

Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису.

Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.

З аналізу вказаних норм випливає, що у разі примусового виконання виконавчих листів державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, в тому числі щодо накладення арешту на майно, на яке звернуто стягнення та визначення вартості вказаного майна.

Відтак, законність винесеної державним виконавцем постанови про накладенння виконавцем арешту на кошти боржника залежить від наявності підстав для стягнення із позивача виконавчого збору.

У даному випадку, оскаржувана позивачем постанова державного виконавця про арешт коштів від 24.12.2020р. ВП № 63987134. є пов`язаною з вирішенням питання щодо стягнення виконавчого збору, яке не підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства. Ці вимоги повинні розглядатися разом із вимогами про визнання неправомірною та скасування пункту 3 постанови від 24.12.2020р. про відкриття ВП №63987134 та постанови від 24.12.2020 р. про стягнення з позивача виконавчого збору у порядку адміністративного судочинства.

Вказане узгоджується з правовим висновком, викладеним в постанові Великої Палати від 29 травня 2019 року у справі № 2-1409/11 (провадження №14-137цс19).

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувана ухвала про відмову у відкритті провадженні у справі є передчасною та такою, що підлягає скасуванню з огляду на те, що розгляд такої справи віднесено до юрисдикції відповідного адміністративного суду.

При цьому, суд звертає увагу, що питання стосовно доступу особи до правосуддя неодноразово було предметом судового розгляду Європейського суду з прав людини.

Відповідно до вимог ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України - суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно практики Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише і фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги - є порушенням права на справедливий судовий захист.

Зокрема, у рішенні від 04 грудня 1995 року у справі Беллет проти Франції ( Bellet v. France , № 23805/94 п. 36) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

У рішенні від 13 січня 2000 року у справі Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії (Miragall Escolano and others v. Spain, заява № 38366/97) та у рішенні від 28 жовтня 1998 року у справі Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії (Perez de Rada Cavanilles v. Spain) ЄСПЛ вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції.

Отже, виходячи з норм Конституції України, а також з норм міжнародного права, повернення адміністративного позову з формальних підстав може унеможливити доступ позивача до правосуддя для повного захисту своїх прав та інтересів шляхом судового розгляду справи.

Статтею 320 КАС України передбачено право суду апеляційної інстанції за наслідками скасування ухвали суду першої інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, направити справу для продовження розгляду до відповідного суду першої інстанції.

Враховуючи викладене, відповідно до ч.3 статті 312, статті 320 КАС України, оскаржувана ухвала підлягає скасуванню, а справа направленню до Миколаївського окружного адміністративного суду для продовження розгляду з урахуванням висновків, зазначених у цій постанові.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 312, 315, 320, 321, 328 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 04 січня 2021 року - скасувати, справу направити до Миколаївського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуюча суддя: Л.Є. Зуєва

Суддя: М.П. Коваль

Суддя: О.О. Кравець