Постанова

від 30.03.2021 по справі 300/1602/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2021 рокуЛьвівСправа № 300/1602/20 пров. № А/857/967/21

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді Шавеля Р.М.,

суддів Улицького В.З. та Кузьмича С.М.,

з участю секретаря судового засідання - Галаз Ю.А.,

а також сторін (їх представників):

від позивача - не з`явився;

від відповідача - не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Західполіремкомплект на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12.10.2020р. в адміністративній справі за позовом Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю Західполіремкомплект про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів (суддя суду І інстанції: Остап`юк С.В., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 12.10.2020р., м.Івано-Франківськ; дата складання повного тексту рішення суду І інстанції: не зазначена),-

В С Т А Н О В И В:

03.07.2020р. позивач Івано-Франківське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернувся до суду із позовною заявою, в якій просив стягнути з відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю /ТзОВ/ Західполіремкомплект на його користь адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2019 році в розмірі 29876 грн. 67 коп. та пеню за порушення строків самостійної сплати адміністративно-господарських санкцій в розмірі 206 грн. 08 коп., а всього 30082 грн. 75 коп. (а.с.2-4).

Розгляд справи здійснений судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи (а.с.17-18).

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12.10.2020р. заявлений позов задоволено; стягнуто з ТзОВ Західполіремкомплект на користь Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте такою особою за 2019 рік, в розмірі 29876 грн. 67 коп. та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій в сумі 206 грн. 08 коп. (а.с.27-31).

Не погодившись із винесеним судовим рішенням, його оскаржив відповідач ТзОВ Західполіремкомплект , який покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що в своїй сукупності призвело до неправильного вирішення спору, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та прийняти нову постанову, якою в задоволенні заявленого позову відмовити (а.с.44-51).

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що відповідачем було помилково подано звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2019 рік, в якому невірно відображено кількість працевлаштованих осіб з інвалідністю за спірний період. Для усунення вказаного недоліку апелянтом було скеровано 10.07.2020р. на адресу позивача уточнення до поданого звіту, згідно якого в 2019 році була працевлаштована одна особа з інвалідністю, через що дотримано норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Зокрема, згідно наказу від 07.11.2018р. було прийнято з 08.11.2018р. на роботу ОСОБА_1 , яка є особою з ІІІ групою інвалідності. В липні 2019 року вказана особа була звільнена з роботи. Факт вказаного працевлаштування стверджується поданими до органів державної податкової служби звітами про суми нарахованої заробітної плати з листопада 2018 року по липень 2019 року.

Таким чином, відповідач вжив всіх належних заходів для створення робочого місця для особи з інвалідністю, а також працевлаштував таку, через що на нього не може бути покладена відповідальність, що передбачена ст.20 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні .

Інший учасник справи не подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

У зв`язку з неявкою в судове засідання учасників справи фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до вимог ч.4 ст.229 КАС України не здійснювалося. Також в порядку ч.2 ст.313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

29.03.2021р. за допомогою засобів електронного зв`язку до апеляційного суду надійшла письмова заява відповідача ТзОВ Західполіремкомплект про відкладення розгляду справи із покликанням на запровадження карантину та віднесення Івано-Франківської обл. до червоної зони (а.с.168-169).

За результатами розгляду вказаного клопотання колегія суддів ухвалила його відхилити, оскільки поверхневі та загальні покликання на запровадження карантину не можуть вважатися достатньою підставою для відкладення розгляду справи. Також рекомендація Ради суддів України (лист № 9рс-186/20 від 16.03.2020р.) не вказує на припинення судами розгляду справ, а лише встановлює особливий режим судів України, який включає в себе, зокрема, розгляд справ в режимі відеоконференції, по можливості здійснення розгляду справи без участі сторін, в порядку письмового провадження, рекомендацію учасникам судових засідань подавати до суду заяви про розгляд справи у їхній відсутності за наявними у справі матеріалами.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність в судовому засіданні учасників справи (їх представників), а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності сторін (їх представників).

Водночас, будь-яких нових доказів або обставин по справі останнім не наведено (окрім тих, які були подані разом з апеляційною скаргою), будь-яких заяв та клопотань, зокрема, про їх витребування/долучення тощо останнім не заявлено.

В протилежному випадку відкладення розгляду справи без пошуку реальних можливостей здійснювати правосуддя в умовах карантину може бути розцінено як самоусунення від виконання обов`язку по здійсненню розгляду справи.

Додатково колегія суддів враховує, що відповідно до ч.5 ст.44 КАС України учасники справи зобов`язані: 1) виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; 2) сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; 3) з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; 4) подавати наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; 5) надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; 6) виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; 7) виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки суду, а й учасників справи.

Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989р. у справі Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Він не буде відповідальним за відкладення, викликані станом його здоров`я, оскільки вони пов`язані з форс-мажорними обставинами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно Звіту відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2019 рік по формі № 10-ПІ, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу в 2019 році становила 12 (дванадцять) осіб; чисельність інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати у відповідача на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст.19 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні , у цей період складає 0 осіб (прочерк у відповідній графі), протягом 2019 року відповідачем не було працевлаштувано 0 осіб (прочерк у відповідній графі), яким встановлено інвалідність (а.с.5).

Відповідно до розрахунку суми позову щодо стягнення заборгованості по сплаті адміністративно-господарських санкцій та пені, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу ТзОВ Західполіремкомплект за 2019 рік становила 12 осіб, з них середньооблікова чисельність інвалідів, які працювали на підприємстві (штатних працівників, яким за висновками медико-соціальних експертних комісій встановлена інвалідність) - 0 осіб, фонд оплати праці штатних працівників становив 717040 грн., середня річна заробітна плата штатного працівника дорівнювала 59753 грн. 33 коп., відповідно сума адміністративно-господарських санкцій за 2019 рік за одне незайняте особою з інвалідністю робоче місце становить 29876 грн. 67 коп., а пеня, нарахована за несвоєчасну сплату адміністративно-господарських санкцій за період з 16.04.2020р. по 08.05.2020р. тривалістю 23 дні складає 206 грн. 08 коп. (а.с.6).

Відповідачем у добровільному порядку вищевказані санкції та пеня не сплачені.

Задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідача складав два штатних працівники за 2019 рік.

Разом з тим, відповідач не виконав всіх обов`язків вжиття заходів, спрямованих на забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування однієї такої особи.

Таким чином, позивачем правомірно заявлені вимоги про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Між тим, такі висновки суду першої інстанції не ґрунтуються на фактичних обставинах справи і не відповідають вимогам чинного законодавства, з огляду на таке.

Із матеріалів справи слідує, що кореспонденція суду, яка стосувалася розгляду справи, не була вручена відповідачу через відсутність адресата, що стверджується довідкою органу поштового зв`язку про причини повернення/досилання (а.с.21).

Отже, фактично вказаний учасник не був обізнаний про розгляд справи, через що не зміг надати відзив та інші докази по справі.

Звертаючись до апеляційного суду із апеляційною скаргою на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12.10.2020р., відповідачем було заявлено клопотання про долучення до матеріалів справи нових доказів.

При цьому, апелянтом наведені вагомі причини, які перешкодили йому подати суду відповідні докази по справі (а.с.52-54).

Відповідно до ч.4 ст.308 КАС України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Оскільки апелянт (відповідач) обґрунтував причини неможливості подання до суду першої інстанції доказів працевлаштування особи з інвалідністю в 2019 році, що стверджується матеріалами справи, а також обраною судом формою позовного провадження для розгляду справи (спрощене провадження), тому колегія суддів в порядку ч.4 ст.308 КАС України вважає за необхідне долучити до справи та прийняти до розгляду подані відповідачем документи.

Такий підхід забезпечить дотримання принципу рівності сторін як одного із складників справедливого судового розгляду, згідно якого кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом (рішення ЄСПЛ від 15.05.2008р. у справі Надточій проти України , заява № 7460/03).

Окрім цього, кожній стороні має бути забезпечена можливість ознайомитись із зауваженнями або доказами, наданими іншою стороною, та надати власні зауваження з цього приводу. На національні суди покладено обов`язок з`ясувати, чи були судові повістки або інші документи завчасно отримані сторонами, та у разі потреби зафіксувати таку інформацію у тексті рішення (рішення у справі Ганкін та інші проти Росії (Gankin and Others v. Russia), заява № 2430/06 від 31.05.2016р.). У разі невручення стороні належним чином судових документів, вона може бути позбавлена можливості захищати себе у провадженні (рішення у справі Заводнік проти Словенії (Zavodnik v. Slovenia), заява № 53723/13, від 21.05.2015р.).

Під час апеляційного розгляду встановлено, що згідно із наказом № 42 від 07.11.2018р. відповідачем ТзОВ Західполіремкомплект прийнято з 08.11.2018р. на посаду двірника ОСОБА_1 , яка є особою із ІІІ /третьою/ групою інвалідності, що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_1 від 13.04.2017р. (а.с.55, 59).

Факт прийняття на роботу та виплати заробітної плати ОСОБА_1 стверджується також звітністю, що було подано відповідачем до податкового органу (а.с.57-58, 65-135).

Відповідно до наказу № 11 від 19.07.2020р. двірника ТзОВ Західполіремкомплект ОСОБА_1 звільнено з роботи з 19.07.2020р. за п.1 ст.36 КЗпП України за згодою сторін відповідно до поданої заяви (а.с.60).

Водночас, відповідачем подано 10.07.2020р. до Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів уточнений звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2019 рік, згідно якого чисельність інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати у відповідача на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст.19 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні , (код рядка 03) складає 1 (одна) особа; середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність (код рядка 02), становить 1 (одна) особа (а.с.61-63).

Із відповідними листами щодо уточнення поданого звіту за 2019 рік відповідач звертався до позивача 09.11.2020р. та 16.11.2019р. (а.с.137, 138).

Таким чином, ТзОВ Західполіремкомплект упродовж 2019 року був працевлаштований один працівник, якому встановлена інвалідність, а саме ОСОБА_1 .

Наведена обставина під час судового розгляду не спростована, будь-яких доводів в цій частині судового рішення позивачем не наведено.

В частині роботи ОСОБА_1 на підприємстві неповний календарний рік колегія суддів виходить із визначеного порядку заповнення звітності щодо працевлаштування осіб з інвалідністю.

Зокрема, відповідно п.3.4 Інструкції щодо заповнення форми № 10-ПІ (річна) Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів , затв. наказом Міністерства праці та соціальної політики України № 42 від 10.02.2007р. (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), дані щодо середньооблікової кількості штатних працівників облікового складу (рядок 01), середньооблікової кількості штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність (рядок 02 ), та кількості інвалідів, які повинні працювати на робочих місцях (рядок 03), відображаються в цілих одиницях. Якщо при обчисленні виникає дробове число, його необхідно округлити до цілого (якщо після коми число 5 і більше, то воно округлюється в бік збільшення).

Розрахунок середньооблікової чисельності штатних працівників проводиться у відповідності до Інструкції зі статистики кількості працівників, затв. наказом Державного комітету статистики України № 286 від 28.09.2005р. (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно з вказаною Інструкцією в облікову кількість штатних працівників включаються усі наймані працівники, які уклали письмово трудовий договір (контракт) і виконували постійну, тимчасову або сезонну роботу один день і більше, а також власники підприємства, якщо, крім доходу, вони отримували заробітну плату на цьому підприємстві (п.2.1).

В обліковій кількості штатних працівників за кожний календарний день враховуються особи, які фактично працювали, а також відсутні на роботі з будь-яких причин, тобто усі працівники, які перебувають у трудових відносинах, незалежно від виду трудового договору.

В обліковій кількості ці працівники враховуються за кожний календарний день як цілі одиниці.

Також середньооблікова кількість штатних працівників за місяць обчислюється шляхом підсумовування кількості штатних працівників облікового складу за кожний календарний день звітного місяця, тобто з 1 по 30 або 31 число (для лютого - по 28 або 29), включаючи вихідні, святкові та неробочі дні, і ділення одержаної суми на число календарних днів звітного місяця (п.3.2.1 Інструкції).

Таким чином, середньооблікова чисельність інвалідів, які працювали на підприємстві (штатних працівників, яким за висновками медико-соціальних експертних комісій встановлена інвалідність) в 2019 році складає 1 (одна) особа.

Водночас, чинним законодавством не передбачено стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів протягом частини звітного періоду (в розглядуваному випадку - за період з серпня по грудень 2019 року).

Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про обґрунтованість застосування до ТзОВ Західполіремкомплект санкцій, оскільки підприємством фактично виконаний обов`язок зі створення робочих місць для інвалідів, а також їх працевлаштування.

Допущена помилка у Звіті відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2019 рік по формі № 10-ПІ носить некоректний характер (коди рядків 02, 03), при цьому останній намагався її усунути шляхом подачі уточнених даних, однак такі позивачем не були прийняті та враховані.

Відповідно до ч.8 ст.69 Господарського кодексу /ГК/ України підприємство з правом найму робочої сили забезпечує визначену відповідно до закону кількість робочих місць для працевлаштування, зокрема інвалідів. Відповідальність підприємства за невиконання даної вимоги встановлюється законом.

Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, є Закон України № 875-XII від 21.03.1991р. Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні .

Згідно вимог цього Закону (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин):

ст.19 - для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

ст.20 - підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів, з огляду на приписи Порядку подання підприємствами, установами організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для їх працевлаштування, затв. постановою КМ України № 70 від 31.01.2007р. (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), роботодавці подають до центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття.

При цьому, зарахування кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів до нормативу таких робочих місць здійснюється відповідно до Інструкції щодо заповнення форми № 10-ПІ (річна) Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів , затвердженої наказом Міністерства праці та соціальної політики України № 42 від 10.02.2007р. (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Системний аналіз вищезазначених норм законодавства дає підстави для висновку, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані:

виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця з урахуванням індивідуальних програм реабілітації;

надавати державній службі зайнятості необхідну для організації працевлаштування інвалідів інформацію у порядку, передбаченому Законом України Про зайнятість населення та наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31.05.2013р., яким затверджено Порядок подання форми звітності № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) ;

звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість і працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Законом України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні та Порядком подання підприємствами, установами організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для їх працевлаштування, затв. постановою КМ України № 70 від 31.01.2007р.;

у разі невиконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.

В свою чергу, закон не покладає обов`язок на підприємство здійснювати самостійний пошук працівників - інвалідів.

Як слідує із змісту рекомендацій президії ВАС України № 07.2-10/2 від 14.04.2008р. Про деякі питання практики застосування адміністративними судами законодавства про забезпечення права інвалідів на працевлаштування , при розгляді наведеної справи підлягають встановленню такі обставини як створення відповідачем робочих місць відповідно до встановленого нормативу; інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць (вакантних посад); спрямування центрами зайнятості інвалідів до роботодавців та випадки безпосереднього звернення інвалідів до роботодавців з питань працевлаштування, а також причини непрацевлаштування роботодавцями інвалідів.

Звідси, відповідачем в 2019 році були вжиті необхідні та залежні від нього передбачені законодавством заходи для працевлаштування особи з інвалідністю.

Таким чином, із матеріалів справи та представлених доказів вбачається правомірність дій відповідача, відсутність його вини у непрацевлаштуванні осіб з інвалідністю, що є складовими господарського правопорушення; ним здійснені всі залежні від нього заходи по недопущенню господарського правопорушення, а тому є відсутніми правові підстави для застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

При вирішенні питання щодо правомірності стягнення адміністративно-господарських санкцій колегія суддів виходить із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов`язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

Передбачена ч.1 ст.20 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов`язку здійснити грошовий платіж на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або 1) в разі порушення роботодавцем вимог ч.3 ст.18 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні , а саме: невиділення та нестворення робочих місць, ненадання державній службі зайнятості інформації, незвітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування інвалідів, або 2) в разі порушення роботодавцем вимог ч.3 ст.17, ч.1 ст.18, ч.ч.2, 3 і 5 ст.19 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні , що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні особи з інвалідністю, яка звернулася до роботодавця самостійно чи була направлена до нього державною службою зайнятості.

Також Законом України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні не передбачено будь-яких вимог чи обмежень до вакансій, які повинен створювати роботодавець для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Таким чином, суб`єкт господарювання зобов`язаний створювати робочі місця та звітувати про це, однак створення окремих умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації за висновками МСЕК для окремих осіб з інвалідністю реалізовується за фактом звернення чи направлення таких осіб для працевлаштування.

Оскільки роботодавець вжив усіх необхідних заходів для недопущення господарського правопорушення, під час судового розгляду не виявлено визначених обставин, за яких виникає обов`язок сплатити адміністративно-господарські санкції та пеню за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, тому застосування таких санкцій до нього в розмірі 29876 грн. 67 коп. є незаконним, через що заявлений позов у цій частині не підлягає до задоволення.

З огляду на викладене, колегія суддів також не вбачає правових підстав для нарахування і стягнення пені на суму 206 грн. 08 коп.

Отже, в справі, що розглядається, суд першої інстанції, вирішуючи спір, дійшов помилкового висновку про наявність підстав для притягнення відповідача до відповідальності, оскільки, виходячи із встановлених обставин, останній вжив всіх заходів зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю.

За таких обставин, на думку колегії суддів, відповідач виконав вимоги, покладені на нього Законом України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні , а тому застосування до нього санкцій є неправомірним.

Частиною другою ст.6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України Про судоустрій і статус суддів встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 110 рішення Європейського суду з прав людини Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції (Vastberga taxi Aktiebolag and Vulic v. Sweden № 36985/97) Суд визначив, що …адміністративні справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення штрафних санкцій має саме суб`єкт владних повноважень .

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Таким чином, із матеріалів справи та представлених доказів вбачається правомірність дій відповідача, відсутність його вини у непрацевлаштуванні осіб з інвалідністю, що є складовими господарського правопорушення; ним здійснені всі залежні від нього заходи по недопущенню господарського правопорушення, а тому є відсутніми правові підстави для застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

При вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій колегія суддів виходить із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов`язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

Оцінюючи в сукупності наведене, колегія суддів приходить до переконливого висновку про те, що заявлений позов є безпідставним та необґрунтованим, через що останній не підлягає до задоволення.

В силу приписів ст.139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви не підлягають відшкодуванню Івано-Франківському обласному відділенню Фонду соціального захисту інвалідів.

Водночас, враховуючи результат апеляційного розгляду, належить стягнути на користь ТзОВ Західполіремкомплект за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати за подання до суду апеляційної скарги в розмірі 3153 грн. сплаченого судового збору (а.с.147).

З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права (незастосування закону, який підлягав застосуванню), що у своїй сукупності призвело до невірного вирішення спору, через що рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову у задоволенні заявленого позову, з вищевикладених мотивів.

Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ч.3 ст.243, ст.310, ч.2 ст.313, п.2 ч.1 ст.315, п.п.1, 4 ч.1 ст.317, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Західполіремкомплект задовольнити.

Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12.10.2020р. в адміністративній справі № 300/1602/20 скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю Західполіремкомплект про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, - відмовити.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Західполіремкомплект (юридична адреса: 76019, м.Івано-Франківськ, вул.Крайківського, буд.1Б; код ЄДРПОУ 39639883) за рахунок бюджетних асигнувань Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (юридична адреса: 76007, м.Івано-Франківськ, вул.Гуцульська, буд.9; код ЄДРПОУ 13662300) судові витрати у вигляді сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 3153 (три тисячі сто п`ятдесят три) грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення; у випадку оголошення судом апеляційної інстанції лише вступної та резолютивної частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Р. М. Шавель судді В. З. Улицький С. М. Кузьмич Дата складення повного тексту судового рішення: 31.03.2021р.