Постанова

від 28.03.2021 по справі 520/12331/2020

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 березня 2021 р.Справа № 520/12331/2020Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Перцової Т.С.,

Суддів: Русанової В.Б. , Жигилія С.П. ,

за участю секретаря судового засідання Губарєвої В.А.

представників сторін : позивача - Єрмолаєва В.В.. відповідача - Хряка О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Офісу Генерального прокурора на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.11.2020, головуючий суддя І інстанції: Панов М.М., м. Харків, по справі № 520/12331/2020

за позовом ОСОБА_1

до Офісу Генерального прокурора

про визнання протиправними та скасування довідки і наказу, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_1 (далі по тексту ОСОБА_1 , позивач), звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Офісу Генерального прокурора (далі відповідач, Офіс), в якому просив суд:

- визнати протиправною та скасувати довідку про результати спеціальної перевірки щодо ОСОБА_1 , який претендує на зайняття посади прокурора Офісу Генерального прокурора від 28.08.2020;

- визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора Венедіктової Ірини Валентинівни №2241ц від 31.08.2020 про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора третього відділу організації процесуального керівництва управління організації процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіальних підрозділів Державного бюро розслідувань Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням органів Державного бюро розслідувань та нагляду за його оперативними підрозділами Офісу Генерального прокурора;

- зобов`язати Офіс Генерального прокурора поновити ОСОБА_1 на посаді на посаді, що є рівнозначною тій посаді, яку ОСОБА_1 займав раніше;

- стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу, розрахувавши її розмір за методикою, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 № 100.

В обґрунтування позову зазначив, що наказом Генерального прокурора Венедіктової І.В. №2241ц від 31.08.2020 позивача протиправно було звільнено з посади прокурора третього відділу організації процесуального керівництва управління організації процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіальних підрозділів Державного бюро розслідувань Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням органів Державного бюро розслідувань та нагляду за його оперативними підрозділами Офісу Генерального прокурора на підставі довідки про результати спеціальної перевірки щодо ОСОБА_1 , який претендує на зайняття посади прокурора Офісу Генерального прокурора від 28.08.2020.

Позивач не згоден з обставинами, встановленими у вказаній довідці, зокрема, що за результатами спеціальної перевірки виявлено інформацію, що перешкоджає зайняттю ОСОБА_1 посади, яка передбачає зайняття відповідального або особливо відповідального становища, або посади з підвищеним корупційним ризиком, а саме у поданій позивачем до Національного агентства з питань запобігання корупції (далі НАЗК) декларації було зазначено недостовірні відомості, зокрема, щодо невідображення в останній наявність корпоративних прав у ТОВ «Харків-Конструктів-2012». Пояснив, що дійсно є одним із засновників вказаного товариства, однак враховуючи, що підприємство жодного дня будь-якої діяльності не здійснювало, відсутність у товаристві сформованого статутного фонду, а також наявність рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.10.2013 по справі №820/8662/13-а, яким задоволено позов податкового органу та припинено юридичну особу Товариства з обмеженою відповідальністю «Харків-конструктів-2012», посилаючись на роз`яснення НАЗК щодо заповнення декларацій, вважає, що не мав обов`язку декларувати корпоративні права в ТОВ «Харків-Конструктів-2012». Також позивач вказав на порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» в частині порядку проведення спеціальної перевірки, зокрема, щодо строку її проведення та не надання позивачу часу для ознайомлення з її результатами.

Вважає, що звільнення з посади становило втручання в його приватне життя, позбавлення права на працю, оскільки відповідно до приписів ст. 26 Закону України «Про запобігання корупції» після звільнення позивачу заборонено протягом року з дня припинення відповідної діяльності представляти інтереси будь-якої особи у справах, в яких стороною є орган, підприємство, установа, організація, в якому вони працювали на момент припинення зазначеної діяльності, що, з огляду на його адвокатську діяльність, яку він здійснював до призначення на посаду прокурора, позбавляє його на рік права на отримання заробітку.

Враховуючи вищевикладене, посилаючись на приписи ст. 235 КЗпП України, просив суд в разі визнання незаконними та скасування вказаного наказу, поновити його на посаді, що є рівнозначною тій посаді, яку позивач займав раніше та стягнути на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 24.11.2020 адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Офісу Генерального прокурора (вул. Різницька, буд. 13/15, м. Київ, 01011, ЄДРПОУ 00034051) про визнання протиправними та скасування довідки і наказу, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задоволено.

Визнано протиправною та скасовано довідку про результати спеціальної перевірки щодо ОСОБА_1 , який претендує на зайняття посади прокурора Офісу Генерального прокурора від 28.08.2020.

Визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора Венедіктової Ірини Валентинівни №2241ц від 31.08.2020 про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора третього відділу організації процесуального керівництва управління організації процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіальних підрозділів Державного бюро розслідувань Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням органів Державного бюро розслідувань та нагляду за його оперативними підрозділами Офісу Генерального прокурора.

Зобов`язано Офіс Генерального прокурора поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора третього відділу організації процесуального керівництва управління організації процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіальних підрозділів Державного бюро розслідувань Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням органів Державного бюро розслідувань та нагляду за його оперативними підрозділами Офісу Генерального прокурора або на рівнозначній посаді.

Стягнуто з Офісу Генерального прокурора (ЄДРПОУ 00034051) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Звернуто до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на посаді прокурора третього відділу організації процесуального керівництва управління організації процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіальних підрозділів Державного бюро розслідувань Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням органів Державного бюро розслідувань та нагляду за його оперативними підрозділами Офісу Генерального прокурора або на рівнозначній посаді.

Звернуто до негайного виконання рішення суду в частині стягнення з Офісу Генерального прокурора (ЄДРПОУ 00034051) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць.

Відповідач, не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність, неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні обставинам справи, просить суд апеляційної інстанції рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.11.2020 по справі № 520/12331/2020 скасувати, ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач вказує, що відповідно до статей 56-58 Закону України «Про запобігання корупції» (далі Закон №1700-VII) та Порядку проведення спеціальної перевірки стосовно осіб, які претендують на зайняття посад, які передбачають зайняття відповідального або особливо відповідального становища, та посад з підвищеним корупційним ризиком, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.02.2015 № 171 (далі Порядок №171), Офісом Генерального прокурора організовано проведення спеціальної перевірки щодо ОСОБА_1 , за результатами якої встановлено інформацію, яка перешкоджає зайняттю позивачем такої посади, оскільки в декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2019 рік, поданій до НАЗК, у порядку визначеному ч.1 ст. 45 Закону №1700-VII, ОСОБА_1 було зазначено недостовірні відомості, а саме у розділі 8 «Корпоративні права» позивач не зазначив наявність корпоративних прав у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Харків-Конструктів-2012», розмір внеску до статутного фонду 500 грн, чим порушив вимоги п.5 ч.1 ст. 46 Закону України «Про запобігання корупції». Вказані обставини підтверджуються інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, з якої вбачається, що позивач є керівником та головою комісії з припинення ТОВ «Харків-Конструктів-2012» та наданою за результатами спеціальної перевірки інформацією Міністерства юстиції України, відповідно до якої ОСОБА_1 є засновником ТОВ «Харків-Конструктів-2012». Враховуючи вищевикладене, апелянт вказує, що відповідно до вимог ст.9 Закону України «Про прокуратуру», пункту 20 розділу ІІ Закону №113-ІХ, в порядку і спосіб, визначений законодавством, видано наказ Генерального прокурора від 31.08.2020 №224ц про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора.

Також зазначив про помилковість висновків суду в частині відсутності у ОСОБА_1 повноважень учасника ТОВ «Харків-Конструктів-2012», корпоративних прав або фінансових зобов`язань з огляду на неперевищення статутним фондом ТОВ «Харків-Конструктів-2012» 50 прожиткових мінімумів, відсутність обов`язку декларувати такий внесок, незвітування вказаним підприємством з моменту реєстрації 23.08.2011 та по теперішній час, відсутність рахунків у фінансових установах, інформації щодо найманих працівників, голосу на підприємстві, а також ліквідацію підприємства за рішенням суду.

Так, на переконання апелянта, в силу приписів ч.13 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців» для державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті її ліквідації на підставі, зокрема, судового рішення про припинення юридичної особи, не пов`язаного з її банкрутством, після закінчення процедури припинення, але не раніше закінчення строку заявлення вимог кредиторами, подаються такі документи: 1)заява про державну реєстрацію припинення юридичної особи в результаті її ліквідації; 2) довідка архівної установи про прийняття документів, що відповідно до закону підлягають довгостроковому зберіганню. Однак, як вказує відповідач, вказаних дій позивач не вчиняв.

Крім того, згідно з роз`ясненням НАЗК, на яке у оскаржуваному рішенні посилається і сам суд, навіть якщо юридична особа перебуває у стані припинення, відомості про корпоративні права потрібно зазначати, оскільки, відповідно до ч. 5 ст. 104 ЦК України юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про її припинення.

Зауважив, що твердження позивача про те, що він не знав про наявність у нього корпоративних прав є помилковим, оскільки він, як особа, яка працює в галузі права близько 20 років, зобов`язаний вірно розуміти вимоги законів, тим більше коли вони написані доступною мовою та прийняті в установленому законодавством порядку, і не допускати вільне, всупереч встановленим вимогам закону трактування його норм.

Вважає, що суд першої інстанції, вірно зазначивши, що у разі невнесення вкладу до статутного капіталу чи внесення лише його частини, у суб`єкта декларування або члена його сім`ї виникає фінансове зобов`язання і, у разі перевищення порогу декларування (50 ПМ), воно повинно бути задеклароване у розділі 13 «Фінансові зобов`язання» декларації, дійшов помилкового висновку, вказавши, що оскільки статутний фонд ТОВ «Харків-Конструктів-2012» не перевищує 50 прожиткових мінімумів, то його не потрібно було декларувати, оскільки, у разі перевищення порогу декларування воно відображається не у розділі 8 «Корпоративні права», а в іншому розділі декларації, що також підтверджується правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним в постанові від 24.06.2020 у справі №9901/764/18.

З приводу рішення суду в частині визнання протиправною та скасування довідки про результати спеціальної перевірки щодо ОСОБА_1 , який претендує на зайняття посади прокурора Офісу Генерального прокурора від 28.08.2020, апелянт, посилаючись на правові позиції, викладені у постановах Верховного Суду від 05.04.2019 у справі № 817/3305/15, від 10.09.2019 у справі №826/13810/16, від 29.11.2019 у справі №808/965/17, від 02.10.2019 у справі №821/2137/15-а, стверджує, що довідка про результати спеціальної перевірки не породжує обов`язкових юридичних наслідків, а зафіксовані в ній обставини можуть бути підтверджені або спростовані судом у разі спору про законність рішень суб`єкта владних повноважень, в основу яких покладені зазначена в ній інформація. Таким чином, правова природа оскаржуваної довідки унеможливлює здійснення судового розгляду вимог про визнання протиправним і скасування довідки про результати спеціальної перевірки щодо ОСОБА_1 , у зв`язку із чим ці позовні вимоги не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, що в силу приписів п.1 ч.1 ст. 238 КАС України є підставою для закриття провадження в цій частині.

Стосовно висновків суду першої інстанції щодо порушення Офісом Генерального прокурора порядку та строків проведення спеціальної перевірки, вказує, що передбачене абз. 2 ч. 3 ст. 58 Закону, право на ознайомлення з довідкою про результати спеціальної перевірки та в разі незгоди з результатами перевірки право подати відповідному органу державної влади, органу місцевого самоврядування свої зауваження у письмовій формі, відповідачем не порушено, а зауваження з вказаного приводу ОСОБА_1 у письмовій формі взагалі не надавались.

Щодо недотримання строків проведення спеціальної перевірки зазначив, що спеціальна перевірка розпочалась 09.07.2020, а 27.07.2020 (тобто через 18 календарних днів після початку спеціальної перевірки), позивачем надавались пояснення з приводу розбіжностей, виявлених в декларації, що свідчить про дотримання встановленого законом терміну. Визначені частиною першою статті 57 Закону №1700-УІІ строки розповсюджуються на спеціальну перевірку щодо прокурора, а не для складання довідки про її результати та прийняття Генеральним прокурором рішення, а відтак посилання суду першої інстанції, як на підставу для скасування довідки про спеціальну перевірку, на порушення Офісом Генерального прокурора встановлених частиною першою статті 57 Закону № 1700-VII строків спеціальної перевірки, з 09.07.2020 по 28.08.2020, тобто понад двадцять п`ять календарних днів, є хибним. Окрім того, строк на складання довідки про результати спеціальної перевірки, (на відміну від строків проведення), чинним законодавством не визначено.

Безпідставними на думку відповідача є також висновки суду з приводу того, що допущені порушення при заповненні позивачем декларації, не заслуговують на застосування щодо нього такого суворого заходу як звільнення, оскільки, в силу приписів підпункту 3 пункту 22 розділу II Закону № 113-ІХ, непроходження прокурором спеціальної перевірки, є безальтернативною підставою для прийняття Генеральним прокурором наказу про його звільнення з посади.

Крім того, апелянт вважає безпідставним висновок суду з приводу незаконності наказу Генерального прокурора від 31.08.2020 № 2241ц в частині звільнення позивача з неіснуючої посади, оскільки внаслідок видання наказу Генерального прокурора від 28.08.2020 № 77шц, яким було ліквідовано департамент та у тому числі посаду прокурора у якому обіймав ОСОБА_1 , правовий статус останнього не змінився, він продовжував обіймати посаду прокурора третього відділу організації процесуального керівництва управління організації процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіальних підрозділів Державного бюро розслідувань, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням органів Державного бюро розслідувань та нагляду за його оперативними підрозділами Офісу Генерального прокурора, перебуваючи у трудових відносинах з Офісом Генерального прокурора, на іншу посаду переведений не був.

Щодо рішення суду в частині поновлення на рівнозначній посаді в Офісі Генерального прокурора, посилаючись на приписи ст. 235 КЗпП України та практику Верховного Суду та правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 22.05.2018 у справі №П/9901/101/18, вказує, що у разі визнання незаконним та скасування акту суб`єкта владних повноважень, відповідно до якого особу було звільнено із займаної посади, ефективних способом захисту та поновлення порушених прав в даному випадку буде поновлення позивача на посаді, з якої його було незаконно звільнено.

За таких обставин вимога ОСОБА_1 про поновлення на посаді, що є рівнозначною тій посаді, які він займав раніше, є безпідставною та задоволенню не підлягає.

Також апелянт вказує, що судом першої інстанції в порушення присів п.1 ч.6 ст. 12 КАС України, ст. 50 Закону України «Про запобігання корупції», призначено та розглянуто справу у порядку спрощеного провадження та безпідставно відмовлено у задоволенні заяви відповідача про розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

З огляду на вищевказані порушення, допущені судом першої інстанції, відповідно до приписів ст.ст. 315, 317, 319 КАС України, вважає, що наявні підстави для скасування судового рішення, закриття провадження в частині позовних вимог про скасування довідки про результати спеціальної перевірки щодо ОСОБА_1 та відмови у задоволенні інших позовних вимог.

Позивач, в надісланому відзиві на апеляційну скаргу, просить у задоволенні апеляційної скарги відповідача відмовити в повному обсязі, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.11.2020 по справі №520/12331/2020 залишити без змін. В обґрунтування своєї позиції наводить доводи аналогічні тим, що вказані в позовній заяві. Зауважує, що Офісом Генерального прокурора з моменту винесення рішення суду першої інстанції від 24.11.2020, яким було звернуто до негайного виконання рішення в частині поновлення позивача на посаді, так і не виконано рішення суду в цій частині по теперішній час, та не поновлено ОСОБА_1 на посаді, що на думку позивача, свідчить про недотримання відповідачем норм законодавства та зневажливе ставлення до покладених на нього обов`язків.

В надісланих до суду додаткових поясненнях, позивач наводить доводи аналогічні, що і в позовній заяві та відзиві на апеляційну скаргу, про відсутність у нього обов`язку декларувати наявність корпоративних прав в ТОВ "Харків-Конструктів-2012". Зауважив, що в силу приписів абз. 3 ст. 58 Закону України "Про запобігання корупції", при виявленні недостовірних відомостей є обов`язковим звернення до правоохоронних органів, то ці недостовірні відомості мають свідчити про скоєння адміністративного або кримінального правопорушення. Однак, виявлені в його декларації розбіжності були, як вказує позивач, допущені ним помилково та, відповідно, не є ані адміністрративним ані кримінальним правопорушенням, що підтверджується тим, що Офіс Генерального прокурора не передавав матеріали щодо його спеціальної перевірки до правоохоронних органів.

Від представника відповідача до суду, на виконання вимог протокольної ухвали суду від 04.03.2021, надійшла довідка про середньоденну та середньомісячну заробітну плату ОСОБА_1 від 20.03.2021 №21-244зн.

В судовому засіданні позивач просив суд апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги залишити без задоволення, а рішення суду першої інстнації - без змін, підтримав правову позицію, викладену у відзиві та поясненнях.

Представник відповідача у судовому засіданні просив суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.11.2020 з підстав та мотивів, викладених в апеляційній скарзі.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та представника відповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено, що наказом Генерального прокурора Венедіктової Ірини Валентинівни №1685ц від 08.07.2020 ОСОБА_1 був призначений на посаду прокурора третього відділу організації процесуального керівництва управління організації процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіальних підрозділів Державного бюро розслідувань Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням органів Державного бюро розслідувань та нагляду за його оперативними підрозділами Офісу Генерального прокурора.

Наказом Генерального прокурора Венедіктової Ірини Валентинівни № 2241ц від 31.08.2020 ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора третього відділу організації процесуального керівництва управління організації процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіальних підрозділів Державного бюро розслідувань Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням органів Державного бюро розслідувань та нагляду за його оперативними підрозділами Офісу Генерального прокурора, у зв`язку з непроходженням спеціальної перевірки з 01.09.2020.

Підставою для винесення наказу про звільнення стала довідка про результати спеціальної перевірки щодо ОСОБА_1 , який претендує на зайняття посади прокурора Офісу Генерального прокурора від 28.08.2020.

Вважаючи вказану довідку про результати спеціальної перевірки від 28.08.2020 та наказ Генерального прокурора Венедіктової Ірини Валентинівни №2241ц від 31.08.2020 незаконними та необґрунтованими позивач звернувся до суду з цим позовом.

Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання протиправною та скасування довідки про результати спеціальної перевірки та визнання протиправним та скасування наказу Генерального прокурора Венедіктової Ірини Валентинівни №2241ц від 31.08.2020 про звільнення ОСОБА_1 з посади, суд першої інстанції виходив з того, що порушення, які допустив ОСОБА_1 при заповненні декларації, не заслуговують на застосування щодо нього такою суворого заходу як звільнення. При цьому суд зазначив, що сам по собі факт допущення помилок при поданні декларацій не є безумовною підставою для звільнення з органів прокуратури, що підтверджується тим, що протягом 2020 року принаймні відносно двох співробітників Офісу Генерального прокурора Національним агентством з питань запобігання корупції було складено адміністративні протоколи щодо порушення порядку подачі декларацій, що підтверджується інформацією, яка міститься на офіційному сайті Національного агентства з питань запобігання корупції.

Задовольняючи позовні вимоги в частині поновлення позивача на посаді прокурора третього відділу організації процесуального керівництва управління організації процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіальних підрозділів Державного бюро розслідувань Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням органів Державного бюро розслідувань та нагляду за його оперативними підрозділами Офісу Генерального прокурора або на рівнозначній посаді, суд першої інстанції виходив з того, що позивача було звільнено з посади, яку він вже не займав, оскільки наказом Генерального прокурора № 77шц від 28.08.2020 було ліквідовано в структурі та штатному розписі Офісу Генерального прокурора Департамент організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням органів Державного бюро розслідувань та нагляду за його оперативними підрозділами. Його загальна штатна чисельність 162 одиниці з відповідним фондом заробітної плати зараховано до резерву Офісу Генерального прокурора.

У зв`язку з чим, застосувавши до спірних відносин положення ст. 235 КЗпП України, та керуючись Порядком № 100, суд першої інстанції вирішив стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини другоїстатті 19 Конституції Україниоргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Відповідно достатті 222 КЗпП Україниособливості розгляду трудових спорів суддів, прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини, встановлюється законодавством.

За загальним правилом, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Аналогічна правова позиція неодноразово висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 31.01.2018 у справі № 803/31/16, від 30.07.2019 у справі № 804/406/16, від 08.08.2019 у справі № 813/150/16.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначено Законом України від 14.10.2014, № 1697-VII "Про прокуратуру" (далі по тексту - Закон № 1697-VII).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 16 Закону № 1697-VII незалежність прокурора забезпечується особливим порядком його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Згідно з частиною третьою статті 16 № 1697-VII прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених законом.

Положеннями статті 7 Закону № 1697-VII визначено, що систему прокуратури України становлять: Офіс Генерального прокурора; обласні прокуратури; окружні прокуратури; Спеціалізована антикорупційна прокуратура.

Статтею 9 Закону № 1697-VII передбачено, що Генеральний прокурор призначає на посади та звільняє з посад прокурорів Офісу Генерального прокурора у випадках та порядку, встановлених цим Законом.

Загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді визначені статтею 51 Закону № 1697-VII, яка передбачає, що прокурор звільняється з посади у разі: 1)неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров`я; 2) порушення ним вимог щодо несумісності, передбачених статтею 18 цього Закону; 3) набрання законної сили судовим рішенням про притягнення прокурора до адміністративної відповідальності за корупційне правопорушення, пов`язане з порушенням обмежень, передбачених Законом України "Про запобігання корупції"; 4) неможливості переведення на іншу посаду або відсутності згоди на це у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі; 5) набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо нього; 6) припинення громадянства України або набуття громадянства іншої держави; 7) подання заяви про звільнення з посади за власним бажанням; 8) неможливості подальшого перебування на тимчасово вакантній посаді; 9) ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в раз скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

25 вересня 2019 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" № 113-IX (далі по тексту - Закон № 113-IX), яким запроваджено реформування системи органів прокуратури.

Так, відповідно до пункту 20 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ХІІ особи, які не займали посаду прокурора на день набрання чинності цим Законом, мають право, за умови відповідності вимогам, визначенимстаттею 27Закону України "Про прокуратуру", взяти участь у доборі на вакантні посади прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах, які з`явилися після звільнення прокурорів за власним бажанням, неуспішного проходження прокурорами атестації або з інших підстав.

Для участі у доборі кандидати подають документи, передбаченістаттею 30Закону України "Про прокуратуру". Порядок проведення добору затверджується Генеральним прокурором.

Так, наказом Генерального прокурора від 10.01.2020 №11 «Про затвердження Порядку проведення добору на зайняття вакантної посади прокурора» затверджено Порядок проведення добору на зайняття вакантної посади прокурора в Офісі Генерального прокурора (далі Порядок).

На підставі наказу Генерального прокурора від 16.01.2020 №30 «Про проведення добору на зайняття вакантної посади прокурора в Офісі Генерального прокурора» з 20.01.2020 розпочато проведення добору на зайняття вакантних посад прокурора в Офісі Генерального прокурора.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами ОСОБА_1 брав участь у визначеному вказаними наказами доборі, пройшов всі етапи та рішенням кадрової комісії визнаний таким, що успішно пройшов добір, у зв`язку з чим, наказом Генерального прокурора ОСОБА_2 №1685ц від 08.07.2020 позивача було призначено на посаду прокурора третього відділу організації процесуального керівництва управління організації процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіальних підрозділів Державного бюро розслідувань Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням органів Державного бюро розслідувань та нагляду за його оперативними підрозділами Офісу Генерального прокурора з 09.07.2020 (а.с. 39).

Відповідно до підпункту 3 пункту 22 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ХІІ установлено, що тимчасово, до 1 вересня 2021 року після призначення особи на посаду прокурора стосовно такої особи, у випадках, передбачених законом, Генеральним прокурором невідкладно організовується спеціальна перевірка.

Відомості про особу, які підлягають спеціальній перевірці, а також порядок її здійснення визначаютьсяЗаконом України"Про запобігання корупції".

У разі якщо прокурор не пройшов спеціальної перевірки, він підлягає негайному звільненню з посади особою, уповноваженою законом приймати рішення про звільнення прокурора.

Прокурор, щодо якого за результатами спеціальної перевірки встановлено обставини, які є підставою для відмови у призначенні на посаду, вважається таким, що не пройшов спеціальної перевірки, та підлягає негайному звільненню з посади особою, уповноваженою законом приймати рішення про звільнення прокурора, із зазначенням підстави звільнення - непроходження спеціальної перевірки.

Частиною першоюстатті 4 Закону України «Про запобігання корупції»(далі - Закон № 1700-VІІ)встановлено, що НАЗК є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який забезпечує формування та реалізує державну антикорупційну політику.

Відповідно до ч. 1 ст. 56 Закону № 1700-VІІ стосовно осіб, які претендують на зайняття посад, які передбачають зайняття відповідального або особливо відповідального становища, а також посад з підвищеним корупційним ризиком, перелік яких затверджується Національним агентством, проводиться спеціальна перевірка, у тому числі щодо відомостей, поданих особисто.

Так, приміткою до статті 56 Закону № 1700-VІІ визначено перелік посад, які передбачають зайняття відповідального або особливо відповідального становища, серед яких, вказано посаду прокурора.

Відповідно до абзацу 9 ч.1 ст. 56 Закону №1700-VІІ у разі якщо призначення особи на посаду прокурора відбувається відповідно до розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», спеціальна перевірка проводиться у встановленому цим Законом порядку стосовно призначеної особи на посаду прокурора.

У разі якщо така особа не пройде спеціальної перевірки або не надасть згоди на проведення спеціальної перевірки, вона підлягає негайному звільненню з посади особою, уповноваженою законом приймати рішення про звільнення прокурора.

Так, матеріалами справи підтверджено, що відповідно до статей 56-58 Закону України «Про запобігання корупції» та Порядку проведення спеціальної перевірки стосовно осіб, які претендують на зайняття посад, які передбачають зайняття відповідального або особливо відповідального становища, та посад з підвищеним корупційним ризиком, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 №171 Офісом Генерального прокурора організовано проведення спеціальної перевірки щодо ОСОБА_1 .

За результатами вказаної перевірки складено довідку про результати спеціальної перевірки щодо ОСОБА_1 , який претендує на зайняття посади прокурора Офісу Генерального прокурора від 28.08.2020, в якій зазначено, що виявлено інформацію, що перешкоджає зайняттю ОСОБА_1 посади, яка передбачає зайняття відповідального або особливо відповідального становища, або посади з підвищеним корупційним ризиком.

Зокрема, для проведення спеціальної перевірки особи, яка претендує на зайняття посади, подано до Національного агентства з питань запобігання корупції декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2019 рік у порядку, визначеному частиною першою статті 45 Закону України «Про запобігання корупції», в якій ОСОБА_1 було зазначено недостовірні відомості.

Так, згідно з інформацією Національного агентства з питань запобігання корупції (лист від 20.07.2020 №49-01/33229/20) у розділі 8 «Корпоративні права» декларації ОСОБА_1 не зазначив наявність корпоративних прав у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Харків-Конструктів-2012» (ТОВ «Харків-Конструктів-2012») (ЄДРПОУ 37762400), розмір внеску до статутного фонду 500 грн, відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, чим порушив вимоги пункту 5 частини першої статті 46 Закону України «Про запобігання корупції».

Крім того, зазначено, що вказані обставини підтверджуються наданою за результатами спецперевірки інформацією Міністерства юстиції України (лист від 20.07.2020 №32000/14696-26-20/19.1.2), згідно з якою в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 , є засновником ТОВ «Харків-Конструктів-2012».

Також відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 є керівником ТОВ «Харків-Конструктів-2012» та головою комісії з припинення ТОВ «Харків-Конструктів-2012».

З приводу встановлених у вказаній довідці обставин щодо порушення позивачем вимог пункту 5 частини першої статті 46 Закону України «Про запобігання корупції», шляхом незазначення у розділі 8 «Корпоративні права» декларації наявності корпоративних прав у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Харків-Конструктів-2012», розмір внеску до статутного фонду 500 грн., колегія суддів зазначає наступне.

За правилами пункту 5 частини першоїстатті 46 Закону України «Про запобігання корупції»у декларації відображаються відомості про інші корпоративні права, що належать суб`єкту декларування або членам його сім`ї, із зазначенням найменування кожного суб`єкта господарювання, його організаційно-правової форми, коду Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України, частки у статутному (складеному) капіталі товариства, підприємства, організації у грошовому та відсотковому вираженні.

НАЗК рішенням від 11 серпня 2016 року № 3 затвердила Роз`яснення щодо застосування окремих положеньЗакону України «Про запобігання корупції»стосовно заходів фінансового контролю (далі - Роз`яснення).

За пунктом 41 цих Роз`яснень у розділі «Корпоративні права» зазначаються всі корпоративні права, що належать суб`єкту декларування або члену його сім`ї на праві власності, крім тих, що вже були зазначені в розділі «Цінні папери» (наприклад, акції). Такими правами можуть бути частки (паї) у статутному (складеному) капіталі чи в будь-якому іншому еквіваленті статутного капіталу товариства, підприємства, організації, що зареєстровані в Україні або за кордоном, у тому числі пайові внески в кредитній спілці.

Вартість корпоративних прав відображається у декларації у відсотковому та грошовому вираженні. У грошовому вираженні вартість зазначається станом на дату набуття прав або - якщо проводилася грошова оцінка таких прав і результати оцінки відомі суб`єкту декларування - відповідно до результатів такої оцінки.

Корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно дозакону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Як вбачається з наявного в матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_1 на час заповнення декларації був одним із засновників ТОВ «Харків-Конструктів-2012». У цьому ж витягу зазначено, що статутний фонд підприємства дорівнює 1000 грн, розмір внеску до статутного фонду ОСОБА_1 - 500,00 грн.

Отже, враховуючи наявність у позивача на час заповнення декларації частки у ТОВ «Харків-Конструктів-2012», колегія суддів вважає, що сам факт членства в зазначеній організації, яка зареєстрована в порядку встановленому законодавством, свідчить про наявність обов`язку суб`єкта декларування вказати відомості про таке членство у розділі 8 «Корпоративні права» декларації.

Щодо посилань позивача на відсутність у нього обов`язку декларувати корпоративні права у вказаному підприємстві, з огляду на те, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 15.10.2013 по справі №820/8662/13-а, яке набрало законної сили 09.12.2013 задоволено адміністративний позов Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Харків-конструктів-2012» про припинення юридичної особи задоволено, припинено юридичну особу Товариства з обмеженою відповідальністю «Харків-конструктів-2012», колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини 13 статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», для державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті її ліквідації на підставі рішення про припинення юридичної особи, прийнятого учасниками юридичної особи або відповідного органу юридичної особи, а у випадках, передбачених законом, - рішення відповідних державних органів, або судового рішення про припинення юридичної особи, не пов`язаного з її банкрутством, після закінчення процедури припинення, але не раніше закінчення строку заявлення вимог кредиторами, подаються такі документи: заява про державну реєстрацію припинення юридичної особи в результаті її ліквідації; довідка архівної установи про прийняття документів, що відповідно до закону підлягають довгостроковому зберіганню.

Як вбачається із вищевказаного витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Товариство з обмеженою відповідальністю «Харків-конструктів-2012» перебуває у стані припинення, підстава рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.10.2013, дата набрання чинності: 09.12.2013. Головою комісії з припинення, відповідно до даних Реєстру є ОСОБА_1 .

Отже, позивач, маючи рішення суду, яке набрало чинності в кінці 2013 року, будучи головою комісії з припинення Товариства з обмеженою відповідальністю «Харків-конструктів-2012», в силу наведених вище приписів ч. 13 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», повинен був звернутися до державного реєстратора із заявою для державної реєстрації припинення юридичної особи, однак вказаних дій не вчинив.

Крім того, колегія суддів зауважує, що відповідно до п. 78 Роз`яснень НАЗК, навіть якщо юридична особа перебуває в стані припинення потрібно зазначати відомості про корпоративні права, оскільки відповідно до частини п`ятої статті 104 ЦК України юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про її припинення.

Помилковим також є твердження позивача, з яким погодився суд першої інстанції, про те, що враховуючи, що статутний фонд ТОВ «Харків-Конструктів-2012» не перевищує 50 ПМ, позивач не мав їх декларувати, оскільки роз`ясненнями НАЗК передбачено наявність підстав для відображення корпоративних прав за певних умов (невнесення вкладу до статутного капіталу чи внесення лише його частини, у суб`єкта декларування або члена його сім`ї, у разі перевищення порогу декларування (50 ПМ)) саме у графу 13 декларації «Фінансові зобов`язання». В той час як у графі 8 «Корпоративні права» мають відображатися всі наявні у декларанта корпоративні права, незалежно від їх вартості.

З огляду на викладене, враховуючи, що станом на час заповнення декларації у позивача були наявні корпоративні права у ТОВ «Харків-конструктів-2012», які відповідно до наведених вище обставин не припинено, у встановленому законодавством порядку, колегія суддів приходить до висновку про наявність у ОСОБА_1 обов`язку за спірний період відображати у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування у графі 8 «Корпоративні права» відповідні відомості.

З приводу доводів позивача, з якими погодився суд першої інстанції про порушення відповідачем порядку та строків проведення спеціальної перевірки щодо ОСОБА_1 , ненадання позивачу можливості ознайомитися з довідкою складеною за результатами спеціальної перевірки для надання пояснень та заперечень, та порушення вимог ст. 57 Закону України "Про запобігання корупції" та пункту 7 Порядку №171, відповідно до яких спеціальна перевірка проводиться за письмовою згодою особи, яка претендує на зайняття посади, у строк, що не перевищує двадцяти п`яти календарних днів з дня надання згоди на проведення спеціальної перевірки, колегією суддів встановлено наступне.

Так, відповідно до абз. 2 ч. 3 ст. 58 Закону №1700-VII особи, щодо яких проведена спеціальна перевірка, мають право на ознайомлення з довідкою про результати спеціальної перевірки та в разі незгоди з результатами перевірки можуть подати відповідному органу державної влади, органу місцевого самоврядування свої зауваження у письмовій формі. Ці зауваження підлягають розгляду у семиденний строк з дня їх надходження.

З аналізу наведеної норми вбачається, що надання можливості ознайомитися з довідкою про результати спеціальної перевірки є правом органу державної влади, а не обов`язком. При цьому, слід зазначити, що в матеріалах справи відсутні докази відмови з боку Офісу Генерального прокурора надати йому для ознайомлення вказану довідку. Не надано таких доказів і до суду.

Щодо тверджень про порушення відповідачем строку проведення спеціальної перевірки, встановленого ст.57 Закону України "Про запобігання корупції", що з урахуванням дати надання письмової згоди позивача на проведення спеціальної перевірки (09.07.2020) та дати складання вказаної довідки відповідачем (28.08.2020) становить більше ніж 25 календарних днів, слід зауважити, що нормами чинного законодавства не встановлено строку для складання довідки про результати спеціальної перевірки.

Положеннями частини першої статті 57 Закону № 1700-VІІ встановлено строк для проведення спеціальної перевірки, яка проводиться за письмовою згодою особи, що претендує на зайняття посади, у строк, що не перевищує двадцяти п`яти календарних днів з дня надання згоди на проведення спеціальної перевірки, а не строк складання за результатами її проведення довідки та прийняття Генеральним прокурором рішення на її підставі.

З матеріалів справи вбачається, що Офісом Генерального прокурора 09.07.2020 (в день надання позивачем згоди на проведення спеціальної перевірки), на виконання вимог ч.3 ст. 57 Закону № 1700-VІІ було надіслано до відповідних державних органів, до компетенції яких належить проведення спеціальної перевірки відомостей, передбачених участині третійстатті 56, або до їх територіальних органів (за наявності)запитипро перевірку відомостей щодо ОСОБА_1 , та на наступний день після отримання останньої відповіді, зокрема, від Харківського обласного військового комісаріату було складено довідку за результатами проведеної перевірки.

Отже, враховуючи вищевикладене, направлення відповідачем запитів про перевірку відомостей щодо ОСОБА_1 до відповідних державних органів, у строки, передбачені приписами ч.3 ст. 57 Закону № 1700-VІІ, колегія суддів відхиляє доводи позивача про порушення відповідачем строку проведення спеціальної перевірки.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що довідка про результати спеціальної перевірки щодо ОСОБА_1 , складена відповідачем в порядку, передбаченому чинним законодавством.

З огляду на встановлення судом апеляційної інстанції не виконання обов`язку позивачем в частині відображення у графі 8 «Корпоративні права» декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2019 рік, у порядку визначеному ч.1 ст. 45 Закону № 1700-VІІ, наявних корпоративних прав у ТОВ «Харків-Конструктів-2012», слід вважати підтвердженим наявність інформації, що перешкоджає зайняттю останнім посади, яка передбачає зайняття відповідального або особливо відповідального становища, або посади з підвищеним корупційним ризиком.

Разом з цим, колегія суддів зазначає, що згідно із частиною другоюстатті 2 КАС Українизавданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч.1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для якихзакономустановлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим і відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Спір набуває ознак публічно-правового за умов здійснення органом публічної влади та/або його посадовими особами в цих відносинах владних управлінських функцій.

Для цілей і завдань адміністративного судочинства владну управлінську функцію необхідно розуміти як діяльність суб`єкта владних повноважень із виконання покладених на нихКонституцієючи законами України завдань.

Відповідно до частини першоїстатті 5 КАС Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Водночас право на звернення до суду не є абсолютним, а здійснюється на підставах і в порядку, установлених законом. Кожний із процесуальних кодексів установлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур, та осіб, котрі можуть ініціювати їхнє вирішення. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу, що не є порушенням прав на справедливий судовий розгляд та ефективний засіб юридичного захисту, гарантованих статтями 6 та 13Конвенції про захист прав особи й основоположних свобод (далі - Конвенція).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене в статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (mutatis mutandis пункт 33 рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2010 року в справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», заяви №17160/06 та №35548/06; пункт 53 рішення ЄСПЛ від 08 квітня 2010 року в справі «Меньшакова проти України», заява №377/02).

Отже, з метою належного звернення за судовим захистом особа на момент звернення до суду повинна обґрунтувати існування його порушеного права або законного інтересу.

Як зазначалось вище, однією з позовних вимог ОСОБА_1 є вимога про визнання протиправною та скасування довідки про результати спеціальної перевірки щодо ОСОБА_1 , який претендує на зайняття посади прокурора Офісу Генерального прокурора від 28.08.2020.

Разом з цим, колегія суддів зазначає, що вказана довідка, в якій відображено узагальнений опис виявлених порушень норм законодавства, не є рішенням суб`єкта владних повноважень, яке безпосередньо породжує правові наслідків для суб`єктів відповідних правовідносин і має обов`язковий характер.

За своєю правовою природою така довідка є службовим документом, який фіксує факт проведення спеціальної перевірки і є носієм доказової інформації про обставини, що стали підставами для її проведення.

Довідка про результати спеціальної перевірки не породжує обов`язкових юридичних наслідків. Зафіксовані в ній обставини можуть бути підтверджені або спростовані судом у разі спору про законність рішень суб`єкта владних повноважень, в основу яких покладені зазначені в ній висновки.

Отже, довідка про результати спеціальної перевірки є лише носієм певної інформації.

Водночас обов`язковою ознакою рішення дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, які можуть бути оскаржені до суду, є те, що вони безпосередньо породжують певні правові наслідки для суб`єктів відповідних правовідносин і мають обов`язковий характер.

Таким чином, правова природа оскаржуваної довідки унеможливлює здійснення судового розгляду вимог про визнання протиправною і скасування довідки про результати спеціальної перевірки, у зв`язку із чим ці позовні вимоги не можуть розглядатися в порядку адміністративного судочинства.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10 вересня 2019 року у справі № 826/13810/16, Великої Палати Верховного Суду від 15 лютого 2018 року в справі №П/800/526/17, від 22 березня 2018 року в справі №П/9901/135/18, від 10 травня 2018 року в справі №П/9901/385/18, від 17 жовтня 2018 року в справі № 9901/591/18.

Колегія суддів зауважує, що поняття «спір, який підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити в ширшому значенні, тобто воно стосується як спорів, що не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, так і спорів, які взагалі не підлягають судовому розгляду.

За правилом пункту 1 частини першоїстатті 238 КАС Українисуд закриває провадження в справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

З огляду на викладене, враховуючи те, що довідка про результати спеціальної перевірки не створює безпосередньо для позивача жодних юридичних прав та/чи обов`язків спір щодо її оскарження не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, у зв`язку з чим провадження в частині позовних вимог про визнання протиправною та скасування довідки про результати спеціальної перевірки щодо ОСОБА_1 , який претендує на зайняття посади прокурора Офісу Генерального прокурора від 28.08.2020 слід закрити.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 58 Закону № 1700-VII та п. 12 Порядку проведення спеціальної перевірки № 171 визначено, що у разі встановлення за результатами спеціальної перевірки розбіжностей у поданих претендентом на посаду автобіографії та/або декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за минулий рік претендентові на посаду повідомляється про такий факт і йому надається можливість протягом п`яти робочих днів надати письмове пояснення та/або виправити розбіжності.

В матеріалах справи містяться пояснення ОСОБА_1 від 27.07.2020, надані на ім`я Генерального прокурора Венедіктової І.В., в яких позивач щодо виявлених НАЗК розбіжностей у його декларації, посилався на обставини, яким судом апеляційної інстанції було надано оцінку вище, зокрема, щодо відсутності у ОСОБА_1 обов`язку зазначення корпоративних прав у ТОВ «Харків-Конструктів-2012», з огляду на перебування останнього у стані припинення та відсутності сформованого статутного фонду підприємства.

Також у вказаних поясненнях позивач мотивував незазначення вказаних відомостей у декларації, тим, що декларування в електронному вигляді здійснював вперше та мав обмежену кількість часу на подання декларації, подавав її в останній день прийняття документів для участі в доборі до Офісу Генерального прокурора.

Зазначені доводи колегія суддів відхиляє, оскільки вони зумовлені намаганням виправдати свої дії, що з огляду на двадцятирічний стаж роботи позивача в галузі права, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією трудової книжки останнього та посадою, яку він займав, не може бути належною підставою для неврахування відповідачем зазначених вище розбіжностей у декларації під час складання довідки за результатами проведення спеціальної перевірки.

Крім того, ОСОБА_1 не скористався, передбаченою вимогами ч. 2 ст. 58 Закону № 1700-VII та п. 12 Порядку проведення спеціальної перевірки № 171, можливістю виправити виявлені в його декларації розбіжності, зокрема, шляхом, передбаченим ч. 1 ст. 36 Закону № 1700-VII, відповідно до якої особи, зазначені у пункті 1, підпункті "а" пункту 2 частини першої статті 3 цього Закону, зобов`язані протягом 30 днів після призначення (обрання) на посаду передати в управління іншій особі належні їм підприємства та корпоративні права у порядку, встановленому законом.

Натомість, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , після призначення 08.07.2020 на посаду прокурора та до моменту звільнення - 31.08.2020, дієвих заходів для позбавлення від корпоративних прав щодо підприємства, у якому він є засновником та головою ліквідаційної комісії, не вживав.

Відповідно до ч. 2 ст. 58 Закону №1700-VII у разі встановлення за результатами спеціальної перевірки відомостей про претендента на посаду, які не відповідають встановленим законодавством вимогам для зайняття посади, посадова особа (орган), яка (який) здійснює призначення (обрання) на цю посаду, відмовляє претенденту у призначенні (обранні) на посаду.

У разі встановлення за результатами спеціальної перевірки та розгляду вищезазначених пояснень претендента на посаду факту подання ним підроблених документів або неправдивих відомостей посадова особа (орган), яка (який) здійснює призначення (обрання) на цю посаду, повідомляє протягом трьох робочих днів про виявлений факт правоохоронні органи та відмовляє претенденту у призначенні (обранні) на посаду.

Особа, щодо якої за результатами спеціальної перевірки встановлено обставини, які є підставою для відмови у призначенні (обранні) на посаду, вважається такою, що не пройшла спеціальну перевірку.

Таким чином, враховуючи наведені норми законодавства, наявність підтвердженого встановленими вище обставинами факту зазначення ОСОБА_1 недостовірних відомостей в декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, колегія суддів приходить до висновку, що позивач вважається таким, що не пройшов спеціальну перевірку.

Відповідно до вимог підпункту 3 пункту 22 розділу II Закону № 113-ІХ у разі якщо прокурор не пройшов спеціальної перевірки, він підлягає негайному звільненню з посади особою, уповноваженою законом приймати рішення про звільнення прокурора.

Прокурор, щодо якого за результатами спеціальної перевірки встановлено обставини, які є підставою для відмови у призначенні на посаду, вважається таким, що не пройшов спеціальної перевірки, та підлягає негайному звільненню з посади особою, уповноваженою законом приймати рішення про звільнення прокурора, із зазначенням підстави звільнення - непроходження спеціальної перевірки.

Отже, в силу вказаних вимог законодавства, не проходження прокурором спеціальної перевірки є безумовною підставою для звільнення його з посади.

З огляду на викладене, враховуючи положення підпункту 3 пункту 22 розділу II Закону № 113-ІХ, наказ Генерального прокурора Венедіктової Ірини Валентинівни №2241ц від 31.08.2020 про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора третього відділу організації процесуального керівництва управління організації процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіальних підрозділів Державного бюро розслідувань Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням органів Державного бюро розслідувань та нагляду за його оперативними підрозділами Офісу Генерального прокурора підставі довідки про результати спеціальної перевірки щодо ОСОБА_1 , є таким, що винесений на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановленийзаконом.

Оскільки доводи позивача, які покладені в основу позову, визнано необґрунтованими, а суд апеляційної інстанції не встановив процедурних порушень із боку Офісу Генерального прокурора під час проведення спеціальної перевірки, складання за її результатами довідки та винесення на її підставі наказу про звільнення ОСОБА_1 , при прийнятті якого відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановленийзаконом, добросовісно та розсудливо, з урахуванням всіх обставин справи, в задоволенні позову слід відмовити.

З огляду на правомірність вказаного вище наказу про звільнення позивача з займаної посади, у зв`язку із встановленням факту не проходження прокурором спеціальної перевірки, відсутні підстави для поновлення позивача на посаді в Офісі Генерального прокурора та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Така правова позиція узгоджується з висновком Верховного Суду, який викладений у постановах від 28 листопада 2019 року справа №120/860/19а, від 04 грудня 2019 року справа № 824/355/17-а.

Доводи відповідача про помилковість розгляду цієї справи судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження є слушними, оскільки зміст позовних вимог щодо скасування рішення про звільнення, поновлення на посаді, а також статус позивача дозволяє зробити висновок, що спір у цій справі виник з приводу проходження публічної служби та звільнення з посади особи, яка підпадає під дію ст.56 Закону України «Про запобігання корупції».

Положеннямистатті 12 КАС Українипередбачено, що адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного).

Спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Для цілей цьогоКодексусправами незначної складності є справи щодо, зокрема, прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенніЗакону України «Про запобігання корупції»займають відповідальне та особливо відповідальне становище.

Згідно з приміткою достатті 56 Закону України «Про запобігання корупції»до посад, які передбачають зайняття відповідального або особливо відповідального становища,віднесено, зокрема, посаду прокурора.

Як зазначалось вище, позивача було звільнено з посади прокурора третього відділу організації процесуального керівництва управління організації процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіальних підрозділів Державного бюро розслідувань Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням органів Державного бюро розслідувань та нагляду за його оперативними підрозділами Офісу Генерального прокурора.

Отже, посада, на якій перебував позивач, відноситься до категорії посад, які передбачають зайняття відповідального або особливо відповідального становища

Частинами 1-3статті 257 КАС Українивстановлено, що за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

При вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) значення справи для сторін; 2) обраний позивачем спосіб захисту; 3) категорію та складність справи; 4) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; 5) кількість сторін та інших учасників справи; 6) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 7) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Виключення щодо можливості розгляду справи у спорах за правилами спрощеного позовного провадження встановлені ч. 4ст. 257 КАС України.

За таких обставин, спір щодо прийняття на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби ОСОБА_1 , як особи, посада якого відноситься до категорії посад, які передбачають зайняття відповідального або особливо відповідального становища, не може вважатися справою незначної складності відповідно до п. 1 ч. 6ст. 12 КАС України.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Суд, у цій справі, також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (п. 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Відповідно до п.п.1, 4 ч.1 ст.317 КАС України неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права є підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення.

Згідно із п. 7 ч. 3 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України, порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення суду, якщо суд розглянув за правилами спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.

За правилом пункту 1 частини першоїстатті 238 КАС Українисуд закриває провадження в справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

З урахуванням викладеного, беручи до уваги, неможливість розгляду в порядку адміністративного судочинства позовних вимог щодо визнання протиправною та скасування довідки про результати спеціальної перевірки, враховуючи, що суд першої інстанції під час вирішення спірних правовідносин дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача, розглянув за правилами спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження, рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.11.2020 по справі № 520/12331/2020 підлягає скасуванню з прийняттям постанови про закриття провадження в частині позовних вимог про визнання протиправною та скасування довідки про результати спеціальної перевірки щодо ОСОБА_1 , який претендує на зайняття посади прокурора Офісу Генерального прокурора від 28.08.2020 та відмову в задоволенні іншої частини позовних вимог.

Керуючись ч.4 ст.229, ч.4 ст.241, ст. ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 319, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора задовольнити.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.11.2020 по справі № 520/12331/2020 скасувати.

Прийняти постанову, якою закрити провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправною та скасування довідки про результати спеціальної перевірки щодо ОСОБА_1 , який претендує на зайняття посади прокурора Офісу Генерального прокурора від 28.08.2020.

В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Т.С. ПерцоваСудді В.Б. Русанова С.П. Жигилій Повний текст постанови складено 02.04.2021 року