Рішення

від 23.03.2021 по справі 456/2739/20

СТРИЙСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 456/2739/20

Провадження № 2/456/17/2021

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" березня 2021 р. Стрийський міськрайонний суд Львівської області в складі:

головуючого - судді Яніва Н. М.

за участю секретаря Сунак Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Стрий цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на земельну ділянку за набувальною давністю,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, згідно якої просить, визнати за ним право власності за набувальною давністю, на земельну ділянку кадастровий номер 4625388800:01:007:0003, площею 0,1188 га., та стягнути з відповідача судові витрати та витрати на правову допомогу.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що відповідач по справі доводиться йому братом. У 1997 році між ним та відповідачем було укладено усний попередній договір про продаж земельної ділянки по АДРЕСА_1 площею 0,1188 га. у зв`язку з чим відповідачем була надана довіреність на його ім`я з метою оформлення технічної документації на вищевказану земельну ділянку. Він провів всі дії, що стосувались виготовлення правовстановлюючих документів за які сплатив власні кошти. В подальшому передав відповідачу завдаток за землю у розмірі 1000 євро за продаж земельної ділянки.

Окрім того, з 1996 року він відкрито, безперервно та безперешкодно користується вказаною земельною ділянкою, оплачує земельний податок, обгородив її, на що затратив значні кошти, а також висадив зелені насадження. Відповідач сам запропонував забрати вказану земельну ділянку так як йому вона не потрібна. Він звертався до відповідача з заявою про переоформлення права власності у нотаріальному порядку, однак такий не реагує, не висловлює ні заперечень ні згоди.

У зв`язку з вищенаведеним, вважає, що набув право власності на вказаний об`єкт нерухомого майна - земельну ділянку, за набувальною давністю у порядку ст. 344 ЦК України.

Позивач ОСОБА_2 у судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав викладених у позовній заяві та просив суд такі задоволити. Додатково пояснив, що в 1991р. йому та брату, відповідачу по справі, у с. Заплатин Стрийського району виділили суміжні земельні ділянки. Однак з того часу, брат нічого не робив на своїй земельній ділянці, не цікавився нею та передав її у користування йому. Він облаштував вказані земельні ділянки та огородив такі огорожою на яку затратив значні кошти. Згодом брат неодноразово позивач у нього грошові кошти та у рахунок погашення боргу говорив, що передасть йому земельну ділянку. У 2015 році відповідач видав на його ім`я доручення для того щоб оформити технічну документацію на спірну земельну ділянку, що ним було зроблено на ім`я брата.

Ствердив, що безперешкодно користується цією земельною ділянкою більше 20 років та протягом цього часу сплачує земельний податок правда на ім`я брата. Також вказав, що відповідач не звертався ні у сільську раду, ні у правоохоронні органи з приводу захоплення його земельної ділянки. При цьому не заперечив той факт, що на вказаній земельній ділянці відповідачем було

збудовано фундамент під будинок, однак вказав, що такий на даний час зруйнувався.

Представник позивача адвокат Дмитрович Н.В. в судовому засіданні позовні вимоги підтримала, просила суд їх задоволити, оскільки такі підтверджені належними та допустимими доказами. Вважає, що беззаперечним фактом безперервного та безперешкодного володіння нерухомим майном протягом десяти років є визнання відповідачем того факту, що йому було відомо про користування його братом земельною ділянкою і спорудження огорожі, при цьому останній у сільську раду чи у правоохоронні органи з відповідними заявами про захоплення земельної ділянки не звертався.

Відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні позовні вимоги заперечив, просив відмовити у їх задоволенні. Зокрема пояснив, що протягом 1988 -1994 р.р. працював на посаді водія у товаристві Укртрансгаз , що в с. Пятничани, Стрийського району. У 1991р. йому надали земельну ділянку під будівництво площею 0,24 га. Проте, у 1992р на прохання брата ОСОБА_2 , позивача по справі, він оформив половину вказаної земельної ділянки 0,12 га. на того. Іншу половину земельної ділянки він залишив за собою та виготовив на таку будівельний паспорт. Того ж року він завіз на ділянку будматеріали та спорудив фундамент під житловий будинок, який не добудував у зв`язку з специфікою своєї роботи (далекобійник) та постійними відрядженнями. Щодо доручення яке він оформив на брата, то вказав, що таке було видано позивачу, оскільки в них з власниками сусідніх земельних ділянок виник спір, а він в силу вищенаведеного не мав можливості брати участь в судових засіданнях. При цьому, він ніколи не уповноважував брата на переоформлення належної йому земельної ділянки, не давав йому жодних обіцянок та не позичав гроші у брата. Оформленням права власності на спірну землю займалась його дружина так як він перебував за кордоном. Земельний податок також сплачувала дружина. На даний час, земельна ділянка дійсно огороджена, однак частково з його матеріалів, та за його кошти, роботою по огородженню допомагали його сини.

Представник відповідача адвокат Ярмощук Н.В. у судовому засіданні позовні вимоги заперечила вказавши, що такі є безпідставними. Вважає, що позов про визнання права власності за набувальною давністю не може заявляти особа яка володіє ним за волею власника, і завжди знала хто є власником цього майна. Позивач добре знав, чого не заперечував, хто є власником земельної ділянки. Саме на ім`я відповідача він виробляв технічну документацію на спірну земельну ділянку. Також вказав, що мав намір купити вказану земельну ділянку у відповідача, та звертався з метою переоформлення спірної земельної ділялнки і до нотаріуса. Дані факти підтверджують, що позивач не є добросовісним володільцем. Окрім цього, позивач не заперечив, що на спірній земельній ділянці відповідач почав будувати будинок, однак у силу своєї роботи не добудував будинок, а будівельні матеріали забрав позивач.

Суд, заслухавши пояснення осіб, що брали участь в справі, показання свідків, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, прийшов до переконання, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч.1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до п.1 ч.2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Судом встановлено, що відповідачу на підставі рішення Заплатинської сільської ради № 43 від 31.07.1996 у приватну власність було передано земельну ділянку площею 0,1200 га. для будівництва та обслуговування житлового будинку у с. Заплатин про що видано державний акт про право приватної власності на землю серії 1-ЛВ № 000596 від 30.09.1997. Згідно плану зовнішніх меж земельної ділянки вбачається, що вказана земельна ділянка межує з земельною ділянкою позивача ОСОБА_2 .. В подальшому земельній ділянці було присвоєно кадастровий

номер 4625388800:01:007:0003, що стверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку.

У відповідності до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності індексний номер 36494196 вбачається, що 20.04.2015 земельна ділянка площею 0,1188 га. з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку господарських будівель та споруд, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 була зареєстрована на праві власності за відповідачем ОСОБА_2 .

Окрім цього, у матеріалах справи містится рішення Стрийської міської ради № 380 від 22.08.1991 згідно якого відповідачу ОСОБА_2 надано дозвіл на будівництво індивідуального житлового будинку та видачу будівельного паспорту на забудову ділянки пл.1200 кв.м. у с. Заплатин, копію будівельного паспорта на ім`я забудовника ОСОБА_2 , проект індивідуального житлового будинку погодженого головним архітектором м.Стрия та проект господарської будівлі.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Доказами є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів) що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.

Так, у судовому засідання був допитаний свідок ОСОБА_3 , який показав що з 2006 по 2019 працював на посаді голови Заплатинської сільської ради Стрийського району. Ствердив, що благоустроєм спірної земельної ділянки займався саме позивач. Він утримував її у належному стані та сплачував за таку земельний податок, у 2018 -2019 р.р. спорудив огорожу довкруг земельної ділянки. Відповідач у сільську раду з заявами про захоплення його земельної ділянки не звертався.

Свідок ОСОБА_4 у судовому засіданні показав, що доводиться братом сторонам по справі. Спірною земельною ділянкою більше 20 років користується ОСОБА_5 , який огородив її за власні кошти. Відповідач ніколи нічого не робив на вкзаній земельній ділянці, нічого не будував та не завозив будматеріали.

Свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні пояснила, що є сусідом сторін, її будинок побудований навпроти спірної земельної ділянки. Зі слів позивача знає, що його брат ОСОБА_7 , який є відповідачем по справі, передав йому належну земельну ділянку, і цією ділянкою той користується близько 20 років. Особисто бачила як він там підсипав землю, робив огорожу.

Свідок ОСОБА_8 у судовому засіданні показав, що доводиться швагром позивачу. Ствердив, що спірною земельною ділянкою користується більше 20 р. ОСОБА_1 . Він особисто допомагав тому у споруджені огорожі навколо земельної ділянки.

Правові підстави набуття права власності або користування на земельну ділянку до 01 січня 2002 року визначалися Земельним кодексом України від 18 грудня 1990 року № 561-ХІІ (далі - ЗК України 1990 року), який був чинним на час виділення ОСОБА_2 земельних ділянок.

Правові підстави набуття права власності або користування на земельну ділянку після 01 січня 2002 року регулюються ЗК України ухвалений 25.10.2001.

Ознаки володіння, які є необхідними для набуття права власності на майно за набувальною давністю, визначені у ст. 344 ЦК України.

Так, частиною першою статті 344 ЦК України визначено, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Правові висновки про особливості набуття права власності на майно у такий спосіб, як набувальна давність, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18), які суд у силу ч. 4 ст. 263 ЦПК України враховує при виборі та застосування норм права до спірних правовідносин.

Виникнення права власності за набувальною давністю ґрунтується на сукупності обставин, зазначених у ч.1 ст. 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю.

Набуття права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності усіх зазначених умов у сукупності.

Добросовісність передбачає, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном.

За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено (постанова Верховного Суду від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц (провадження № 61-19156св18)). Крім того, позивач, як володілець майна, повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для набуття права власності на нього.

Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником. Тобто, виключено набуття права власності на майно, яке знаходиться у володінні власника і ніколи не вибувало з його володіння. Вказана позиція, висловлена Верховним судом в постанові № 175/4741/16 від 29.03.2018, та Постанові, від 06.09.2018, по справі № 205/1178/16-ц.

Зазначені висновки узгоджуються з роз`ясненнями, викладеними у постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав . Зокрема у п. 5,9 вказаної постанови роз`яснено що вирішуючи питання про правомірність набуття права власності, суд має враховувати, що воно набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема на підставі правочинів. При цьому діє презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ст. 328 ЦК).

При вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке:

- володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності;

- володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна;

- володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. У разі втрати не із своєї волі майна його давнісним володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування, набувальна давність не переривається (ч.3 статті 344 ЦК).

Згідно з абз. 2 ч. 1 ст. 344 ЦК набуття права на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом і має свою специфіку. Таким спеціальним законом є Земельний кодекс України.

Відповідно до ст. 119 ЗК України громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою протягом п`ятнадцяти років, але не мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на цю земельну ділянку, можуть звернутися до органу державної влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність або надання в користування.

Передання земельної ділянки на підставі ст. 119 ЗК України здійснюється у порядку передбаченому ст. 118 ЗК України.

Конструкція ст. 119 ЗК України значно відрізняється від конструкції ст. 344 ЦК України та не передбачає жодних переваг для осіб, зазначених у ч. 1 цієї статті, оскільки, навіть, дотримання всіх умов набувальної давності не приводить до виникнення права власності на землю та фактично відсилає до загального порядку надання земельних ділянок у власність або в користування (ст. ст. 118, 123 ЗК). Ця норма надає таким особам лише право звернення до органу державної влади або місцевого самоврядування з клопотанням про передання земельної ділянки у власність чи користування і не передбачає обов`язкової передачі земельної ділянки у власність чи користування таким особам при дотриманні передбаченої законом процедури звернення та подання необхідних документів.

Аналіз цих правових норм дає підстави для висновку про те, що змістом ч. 1 ст. 344 ЦК України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності. За правовою позицією Верховного Суду сама по собі наявність визначеного ст.. 119 ЗК України 15-річного строку набувальної давності не є єдиною та безпосередньою підставою для виникнення у особи права власності або права користування земельною ділянкою. Вона є лише умовою для застосування інших способів встановлення цих прав. Набувальна давність користування земельною ділянкою згідно з вказаною статтею є лише підставою для звернення до органу державної влади або органу місцевого самоврядування з відповідним клопотання щодо оформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку.

При цьому, земельна ділянка, яка вже була передана у власність одній особі на підставі рішення відповідного органу, не може бути передана у власність іншій особі лише в силу права, яке виникло у неї у зв`язку з набувальною давністю.

Проаналізувавши вищенаведені норми чинного законодавства, а також врахувавши висновки щодо застосування відповідних норм права до спірних правовідносин, викладені в постановах Верховного Суду, суд прийшов до висновку, що позивач не довів того факту, що він є доборосовісним володільцем, оскільки володів земельною ділянкою за волею власника цієї ділянки, а саме відповідача ОСОБА_2 .. Жодних належних та допустимих доказів того, що відповідач відмовився від земельної ділянки, яка належить йому на праві власності матеріали справи не містять.

Отже в даному випадку відсутня така ознака набувальної давності, як добросовісне володіння, що виключає можливість набуття права власності за набувальною давністю позивачем на спірну земельну ділянку у порядку передбаченому ч. 1 ст. 344 ЦК України.

Не заслуговують на увагу твердження позивача про наявність у нього довіреності від 10.03.2015, згідно якої відповідач ОСОБА_2 уповноважив його бути представником у всіх підприємствах, установах, організаціях, судових органах, оскільки така не підтверджує доводів позивача про відмову відповідача від права власності, а також факту наявності між сторонами

домовленості щодо визнання права власності на земельну ділянку кадастровий номер 4625388800:01:007:0003 за ним у рахунок погашення боргів та не може бути підставою для набуття права власності на спірну земельну ділянку за набувальною давністю. Аргументи позивача про те, що він 20 років користується земельною ділянкою, сплачує за неї земельной податок, а також те що відповідач не звертався у сільську раду та правоохоронні органи з приводу захоплення земельної ділянки також не підтверджують факту набуття ним права власності на земельну ділянку за набувальною давністю, яка вже була надана у власність відповідача на підставі відповідного рішення компетентного органу.

Покази свідків, про те, що відповідач не користувався земельною ділянкою, не появлявся та не цікавився нею, не є та не можуть бути підставою для позбавлення його права власності, так як це не передбачено діючими нормами матеріального права.

За змістом ст. ст. 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч.2 ст. 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Враховуючи викладене, суд приходить до переконання, що посилання ОСОБА_1 на те, що він тривалий час понад 20 років користувався спірною земельною ділянкою, не свідчить про порушення його прав відповідачем ОСОБА_2 , який 20.09.1997 отримав державний акт на землю, розробив технічну документацію та оформив 20.03.2015 право власності на земельну ділянку площею 0,1188 га., яка знаходиться у АДРЕСА_1 , кадастровий номером 4625388800:01:007:0003.

На підставі вищенаведеного, повністю, всебічно та об`єктивно проаналізувавши матеріали справи, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, дослідивши та оцінивши наявні докази за своїм внутрішнім переконанням, зокрема врахувавши те, що спірна земельна ділянка площею 0,1188 га., яка знаходиться у АДРЕСА_1 , кадастровий номером 4625388800:01:007:0003 рішенням компетентного органу виділялась саме відповідачу та зареєстрована на праві власності за відповідачем ОСОБА_2 , суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову в повному обсязі у зв`язку з його безпідставністю.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог судові витрати у відповідності до ст. 141 ЦПК України слід залишити за позивачем.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 89, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на земельну ділянку за набувальною давністю -відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду через Стрийський міськрайонний суд Львівської області шляхом подачі в 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Повний текст рішення виготовлено - 1.04.2021

Суддя: Н. М. Янів