Постанова

від 05.04.2021 по справі 922/3354/20

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" квітня 2021 р. Справа №922/3354/20

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Ільїн О.В., суддя Россолов В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю Транссєрвіс , м.Харків, (вх.№291Х/1-40) на рішення Господарського суду Харківської області від 21.12.2020 року у справі №922/3354/20,

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Політег мет , м.Дніпро,

до Товариства з обмеженою відповідальністю Транссєрвіс , м.Харків,

про стягнення 86001,27 грн.,-

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю Політег мет звернулось до Господарського суду Харківської області з позовом, в якому просило стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Транссєрвіс на свою користь заборгованість за договором поставки №К-3123/18 від 01.02.2018 року в сумі 86001,27 грн., яка складається з: 71000,00 грн. - основна заборгованість; 11271,51 грн. - пені; 2381,74 грн. - відсотки річних; 1348,02 грн. - інфляційні втрати. Судові витрати просив покласти на відповідача.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 21.12.2020 року у справі №922/3354/20 (повний текст рішення складено та підписано 28.12.2020 року, суддя Шарко Л.В.) позов задоволено.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Транссєрвіс на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Політег мет 71000,00 грн. основного боргу, 11271,51 грн. пені, 2381,74 грн. відсотків річних, 1348,02 грн. інфляційних втрат та 2102,00 грн. судового збору.

Відповідач з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до суду апеляційної інстанції зі скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм права, на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 21.12.2020 року та прийняти нове судове рішення, яким у позові відмовити. Судові витрати апелянт просить покласти на позивача.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції винесено з порушенням норм процесуального права, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступу до правосуддя та рівності сторін. Апелянт вказує, що він не був належним чином повідомлений про призначене у справі судове засідання і не мав можливості бути присутнім у судовому засіданні у зв`язку з оголошеним у країні карантином, переводом усіх працівників на дистанційну роботу та знаходженням деяких працівників у відпустках за свій рахунок. Також доступ до документів та доказів, які належать до цієї справи відсутній до закінчення карантину в Україні. Скаржник зазначає, що в нього не було можливості належним чином захистити свої права.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 04.02.2021 року відкрито апеляційне провадження за скаргою відповідача; встановлено строк позивачу для подання відзиву на апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня вручення йому ухвали про відкриття провадження у справі, а також встановлено учасникам справи строк на протязі якого вони мають право подати до суду клопотання, заяви та документи в обґрунтування своїх вимог і заперечень по справі. Враховуючи, що ціна позову в даній справі є меншою від ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, судом попереджено сторони, що апеляційна скарга буде розглядатися за правилами ч. 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України без повідомлення учасників справи - за відсутності клопотань учасників справи про розгляд справи з їх повідомленням (викликом).

Згідно з ч.13 ст.8 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

За приписами ч.10 ст.270 Господарського процесуального кодексу України, апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Відповідно до ч.7 ст.252 Господарського процесуального кодексу України, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Згідно з ч.2 ст.270 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п`ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.

Як вбачається з долучених до матеріалів справи повідомлень відділення зв`язку, копію ухвали суду від 04.02.2021 року отримано позивачем - 11.02.2021 року та відповідачем - 09.02.2021 року.

Клопотань від учасників справи про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням не надійшло.

За таких обставин, не вбачаючи підстав для розгляду апеляційної скарги в даній справі у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи з власної ініціативи, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги в порядку спрощеного письмового провадження, в межах встановленого чинним процесуальним законодавством строку, без проведення судового засідання.

22.02.2021 року від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№2297), в якому зазначає, що згоден з рішенням господарського суду першої інстанції, вважає його обґрунтованим та законним, прийнятим при об`єктивному та повному досліджені всіх матеріалів справи, без порушення матеріального чи процесуального права, у зв`язку з чим просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

У ході апеляційного розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено письмові докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи в суді першої інстанції - у відповідності до приписів ч.1 ст.210 Господарського процесуального кодексу України, а також з урахуванням положень ч.2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм права при винесенні оскаржуваного рішення, а також проаналізувавши докази, котрі стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в обґрунтування своїх вимог та заперечень, колегія суддів апеляційної інстанції встановила наступне.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

У відповідності зі ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконати її обов`язок.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст.174 Господарського кодексу України).

Згідно ч.7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох чи більше осіб, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

Так, 01.02.2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Політег мет (постачальник, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю Транссєрвіс (покупець, відповідач у справі) укладено договір поставки №К-3123/18, згідно п. 1.1. якого постачальник зобов`язався передати у власність покупця товар, номенклатура, кількість, строки поставки і вартість якого визначаються згідно відповідних накладних, рахунків-фактур, які є невід`ємною частиною цього договору, а покупець зобов`язався прийняти і оплатити товар (пункт 1.2).

За умовами договору оплата за поставлений товар здійснюється в національній валюті України (пункт 3.1.) Оплата здійснюється прямим банківським переказом грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника на умові відстрочення платежу протягом 10-ти банківських днів з дати поставки товару покупцю (пункт 3.2.).

Поставка товару здійснюється протягом 3-х календарних днів з моменту заявки на умовах FСА, Дніпропетровська обл., Дніпропетровський р-н, смт. Слобожанське, вул. Нижньодніпровська, 1 (якщо інше не вказано у відповідному рахунку-фактурі (пункт 4.1 договору).

Право власності на товар переходить від постачальника до покупця з моменту фактичної передачі покупцю товару і товарно-супровідних документів: товарно-транспортної накладної, товарної накладної, паспорта якості (сертифіката якості), рахунку-фактури, податкова накладна надається покупцю в електронній формі (пункт 6.2.).

Договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2020 року, а в частині взаєморозрахунків - до повного виконання сторонами прийнятих зобов`язань (пункт 10.1.).

Матеріали справи свідчать, що договір поставки №К-3123/18 підписано сторонами та скріплено печатками підприємств.

За своєю правовою природою, договір по даній справі є договором поставки.

Статтею 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж; якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності зі ст. 265 Господарського кодексу України, до відносин поставки, не врегульованим цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 691 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Згідно з нормою ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивач свої зобов`язання відповідно до договору №К-3123/18 від 01.02.2018 року виконав, а саме, здійснив поставку відповідачу товару 16.09.2019 року на загальну суму 85458,60 грн., що підтверджується видатковою накладною від 16.09.2019 року №1108, яка підписана сторонами та товарно-транспортною накладною №Р1108 від 16.09.2019 року. Представником відповідача товар отримано на підставі довіреності №2104 від 13.09.2019 року.

Проте, як вказує позивач, відповідачем не обґрунтовано, а матеріали справи не містять доказів того, що ним виконано в повному обсязі та належним чином взятий на себе обов`язок, а саме здійснено сплату за договором №К-3123/18 від 01.02.2018 року. Так відповідач здійснив оплату за поставлений товар26.02.2020 року у розмірі 14458,60 грн. Тобто з боку відповідача має місце просторочення обов`язку по сплаті у належні строки та розмірі, а непогашеною залишилась сума боргу 71000,00 грн.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Положення статті 525 Цивільного кодексу України визначають, що одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст.ст. 611, 612 Цивільного кодексу України).

Колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду погоджується із висновком суду першої інстанції, що матеріалами справи підтверджено факт невиконання відповідачем прийнятого на себе зобов`язання по сплаті за товар у належні строки та розмірі за договором поставки товару №К-3123/18 від 01.02.2018 року. Таким чином, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку, з яким погоджується колегія суддів апеляційної інстанції, що позовні вимоги про стягнення 71000,00 грн. заборгованості за товар є обґрунтованими, підлягають задоволенню, а вказана сума стягненню з відповідача на користь позивача.

Правові наслідки порушення зобов`язання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Крім того, частина 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлює, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Стаття 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань встановлює, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, а згідно із статтею 3 зазначеного Закону розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

У пункті 7.3. договору сторони передбачили, що за несвоєчасну оплату поставленого товару покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період за який нараховується пеня, від суми простороченого платежу за кожен день просторочення.

Позивачем здійснено розрахунок та заявлено до стягнення пеню в розмірі 11271,51 грн. на підставі п. 7.3 договору за загальний період з 01.10.2019 року по 12.10.2020 року.

Суд першої інстанції, перевіривши розрахунок позивача заявленої до стягнення пені, з урахуванням норм чинного законодавства України та умов договору, дійшов вірного висновку з яким погоджується колегія суддів апеляційної інстанції про задоволення позовних вимог і стягнення з відповідача на користь позивача 11271,51 грн.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

На підставі вищевказаної норми Закону позивачем зроблений розрахунок та заявлено до стягнення 3% річних у розмірі 2381,74 грн. та інфляційних втрат у розмірі 1348,02 грн. за загальний період з 01.10.2019 року по 12.10.2020 року.

Суд першої інстанції, з яким погоджується колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, перевіривши розрахунок позивача заявлених до стягнення інфляційних втрат та 3% річних, з урахуванням норм чинного законодавства України і наявних між сторонами правовідносин (строків оплат і розміру заборгованості), дійшов обґрунтованого та правомірного висновку про задоволення позовних вимог і стягнення з відповідача на користь позивача 1348,02 грн. інфляційних втрат та 2381,74 грн. 3% річних.

Щодо тверджень скаржника, викладених у апеляційній скарзі, колегія суддів зазначає наступне.

Після ратифікації Верховною радою України Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, остання, відповідно до статті 9 Конституції України набула статусу частини національного законодавства.

З прийняттям у 2006 році Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.

Відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод справи про цивільні права та обов`язки осіб, а також справи про кримінальне обвинувачення мають бути розглянуті у суді впродовж розумного строку. Ця вимога спрямована на швидкий захист судом порушених прав особи, оскільки будь-яке зволікання може негативно відобразитися на правах, які підлягають захисту. А відсутність своєчасного судового захисту може призводити до ситуацій, коли наступні дії суду вже не матимуть значення для особи та її прав.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах Ryabykh v.Russia від 24.07.2003 року, Svitlana Naumenko v. Ukraine від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 року у справі Смірнова проти України , рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 року у справі Фрідлендер проти Франції ). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення ЄСПЛ від 30.11.2006 року у справі Красношапка проти України ).

Матеріали справи свідчать, що провадження у даній справі відкрито 21.10.2020 року, про що судом першої інстанції винесено відповідну ухвалу, якою розгляд справи призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, а відповідачу встановлено 15-денний строк з дня отримання ухвали для подання відзиву на позовну заяву з нормативно-правовим та документальним обґрунтуванням своєї правової позиції щодо предмета спору. У подальшому, за заявою ТОВ Транссєрвіс від 09.11.2020 року, ухвалою Господарського суду Харківської області від 13.11.2020 року відповідачу поновлено строк для звернення до суду з запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, задоволено його заяву про продовження строку для подання відзиву до 08.12.2020 року, судове засідання по справі призначено на 08.12.2020 року.

Таким чином, судом першої інстанції було надано достатньо часу для подання до суду відзиву на позовну заяву та доказів на підтвердження заперечень проти позову, останній був належним чином повідомлений про дату та час слухання справи, а також не був позбавлений можливості самостійно відстежувати рух справи за допомогою Єдиного державного реєстру судових рішень та інтернет-ресурсу Судова влада , відомості яких є загальнодоступними. Натомість, матеріали справи свідчать, що відповідач наданими йому права не скористався, зокрема, відсутній відзив на позовну заяву як відсутні будь-які заяви з приводу неможливості надання доказів відповідно до ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

У апеляційній скарзі ТОВ Транссєрвіс зазначає, що не має доступу до документів та доказів по цій справі у зв`язку з оголошеним карантином, однак не вказує, які саме документи та докази у нього наявні, а також які саме обставини ці документи та докази підтверджують. Також в апеляційній скарзі відповідач в порушення п. п. 5, 6 ч. 2 ст. 258 ГПК України не вказує, в чому саме полягає незаконність чи необґрунтованість оскаржуваного рішення, які саме обставини справи судом не були враховані, не зазначено нових обставин, які підлягають встановленню, та доказів, які їх підтверджують, апеляційна скарга не містить заперечень проти доказів, які використані судом першої інстанції при прийнятті рішення.

Вказане спростовує посилання скаржника, що в нього не було можливості належним чином захистити свої права, оскільки захист прав пов`язаний не тільки з діями суду, а й з суб`єктивною поведінкою сторони, яка наразі як свідчать матеріали справи була пасивною.

Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15,16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 86 цього ж кодексу визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Колегія суддів зазначає, що апелянтом всупереч приписів ст. 73 та ст. 74 Господарського процесуального кодексу України не доведено факту, а також не надано належних та допустимих доказів у підтвердження належного виконання умов договору поставки №К-3123/18 від 01.02.2018 року щодо своєчасного розрахунку у встановленому порядку та розмірі.

Статтею 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв`язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм права. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів, у зв`язку з чим апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю Транссєрвіс не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення Господарського суду Харківської області від 21.12.2020 року у справі №922/3354/20, яке відповідає вимогам статті 236 Господарського процесуального кодексу України, має бути залишене без змін.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, колегія суддів зазначає, що оскільки в задоволенні апеляційної скарги відмовлено, то судові витрати понесені заявником апеляційної скарги, у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 77, 86, 129, 240, 269, 270, п.1, ч.1 ст.275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Транссєрвіс залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 21.12.2020 року у справі №922/3354/20 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки її оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя В.С. Хачатрян

Суддя О.В. Ільїн

Суддя В.В. Россолов