Рішення

від 18.02.2021 по справі 372/2189/19

ОБУХІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 372/2189/19

Провадження № 2-54/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 лютого 2021 року Обухівський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Кравченка М.В.

при секретарі Литвинюк Ю.М.,

за участю представника відповідача ОСОБА_4,

розглянувши у приміщенні Обухівського районного суду Київської області у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави, в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, державного підприємства Київське лісове господарство до Обухівської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_1 , треті особи - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним розпорядження, витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння,

ВСТАНОВИВ:

18.06.2019 року перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Державного підприємства Київське лісове господарство звернувся до суду з позовом до Обухівської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_1 , треті особи - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним розпорядження, витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації Київської області від 06.04.2012 року № 454 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1,4199 га у власність громадянину ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Обухівської міської ради. На підставі вказаного розпорядження ОСОБА_2 28.12.2012 року видано державний акт на право власності серії ЯЙ № 901188 на земельну ділянку площею 1,4199 га з кадастровим номером 3223110100:01:095:0109 в адміністративних межах Обухівської міської ради. В подальшому ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу від 15.01.2014 року № 344 відчужив вищевказану земельну ділянку на користь ОСОБА_3 , який дану земельну ділянку, на підставі договору купівлі-продажу від 22.12.2015 року № 3613, на користь ОСОБА_1 ..

Вищевказане розпорядження Обухівської районної державної адміністрації прийнято поза межами компетенції, у зв`язку з чим набуття права власності на вище вказану земельну ділянку ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства відбулось із порушенням вимог земельного та лісового законодавства. Відповідно до Земельного кодексу України, спірні земельні ділянки відносились до земель державної власності лісогосподарського призначення та використовувались для ведення лісового господарства.

До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі лісогосподарського призначення, крім випадків передбачених законодавством України.

При вирішенні питання, щодо перебування земельної ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства повинні бути враховані прикінцеві положення Лісового кодексі України. Виходячи з цього земельна ділянка з кадастровим номером 3223110100:01:095:0109, площею 1,4199 га, розташована на землях лісогосподарського призначення, згідно планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування 1993, 2003 та 2014 років. Погодження на вилучення вказаної лісової ділянки підприємство не надавало.

Вищенаведені обставини свідчать про те, що Обухівською районною адміністрацією Київської області, передано у приватну власність земельну ділянку лісового фонду, що вказує про перевищення ними передбачених законом повноважень.

Як орган державної влади, уповноважений державою на розпорядження землями лісогосподарського призначення, на захист порушених прав держави до суду не звертався, тому у прокурора виникло право на звернення до суду у зв`язку з бездіяльністю вказаного органу.

18 липня 2019 року винесено ухвалу прийняття позовної заяви до розгляду, відкриття провадження у цивільній справі та призначення підготовчого судового засіданні.

13 грудня 2019 року винесено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні прокурор Тарасенко А.С. позовні вимоги підтримала та просила задовольнити, оскільки набуття у власність відповідачем спірної земельної ділянки було проведено з порушенням норм чинного законодавства та призвело до вибуття з державної власності та користування земельної ділянки значного розміру, просила поновити строки позовної давності, так як державне підприємство Київське лісове господарство дізналось про порушення земельного законодавства від прокуратури лише 01.06.2018 року.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав в повному обсязі та просив відмовити в задоволенні позову, у відзиві на позов зазначив, що Обухівською районною державною адміністрацією встановлено, що дана земельна ділянка, яка надавалась ОСОБА_2 не відноситься до земель державної власності лісогосподарського призначення, та не використовувалась для ведення лісового господарства, також ДП Київське лісове господарство листом від 31.03.2011 року повідомило, що вказана на викопіюванні земельна ділянка не відноситься до земель державного лісового фонду ДП Київський лісгосп , також вказує на те, що ОСОБА_1 є в свою чергу добросовісним набувачем в порядку ст.. 330, 388 Цивільного кодексу України, та в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив застосувати наслідки спливу строків позовної давності.

Представник позивача ДП Київського лісового господарства надав письмові пояснення, в яких зазначив, що погодження на вилучення земельної ділянки із земель лісогосподарського призначення, кварталу 58 Обухівського лісництва законним користувачем земельної ділянки - ДП Київське лісове господарство , не надавалось. Також відсутня згода Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства на зміну цільового призначення спірної земельної ділянки, тож, наведене вище свідчить про те, що спірна земельна ділянка вибула з власності держави за відсутності рішення уповноваженого органу державної влади. Отже, на підставі вищевикладеного позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просить їх задовольнити в повному обсязі, та справу слухати за відсутності їхнього представника.

Представник позивача Київського обласного та по м. Києві управління лісового та мисливського господарства в судове засідання не з`явився, направив до суду заяву про розгляд справи у його відсутність, позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Представник відповідача Обухівської районної державної адміністрації Київської області в судове засідання не з`явився, подав до суду клопотання про розгляд справи у його відсутність. При розгляді позовної заяви та вирішенні судового спору по суті поклався на розсуд суду, просив прийняти рішення відповідно до норм чинного законодавства.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з`явився, подав суду заяву в якій повідомив, про неможливість бути присутнім в судових засіданнях. При вирішенні справи поклався на розсуд суду та просив справу розглядати у його відсутність.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, хоч про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. Заяв, клопотань чи заперечень до суду не направив.

Вислухавши прокурора, представника відповідача, перевіривши та дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації від 06.04.2012 за № 454 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1,4199 га у власність ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Обухівської міської ради Київської області.

На підставі вищевказаного розпорядження громадянину ОСОБА_2 28.12.2012 року видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЙ № 901188, на земельну ділянку площею 1,4199 га з кадастровим номером 3223110100:01:095:0109 в адміністративних межах Обухівської міської ради Київської області.

В подальшому, зазначений громадянин ОСОБА_2 відчужив право власності на вищевказану земельну ділянку на користь ОСОБА_3 , на підставі договору купівлі-продажу від 15.01.2014 року № 344.

В свою чергу на підставі договору купівлі-продажу від 22.12.2015 року № 3613, ОСОБА_3 відчужив вищевказану земельну ділянку на користь ОСОБА_1 .

Відповідно до ст.ст. 19, 57, 84 Земельного кодексу України та ст. 5 Лісового кодексу України спірна земельна ділянка відносились до земель державної власності лісогосподарського призначення та використовувалася для ведення лісового господарства в порядку, визначеному Лісовим кодексом України.

Право постійного користування ДП Київське лісове господарство спірною земельною ділянкою до її вилучення, відповідно до п. 5 Перехідних положень Лісового кодексу України, посвідчувалась планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування 1993, 2003,2014 років.

Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Нормами ст. 6 Лісового кодексу України визначено, що всі ліси в Україні є власністю держави. Ради народних депутатів в межах своєї компетенції надають земельні ділянки лісового фонду у постійне користування або вилучають їх в порядку, визначеному земельним та цим кодексами.

Відповідно до ст. 84 Земельного кодексу України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до закону.

За змістом ст. 3 Земельного кодексу України земельні відносини, що виникають зокрема, при використанні лісів, регулюються цим Кодексом. Інші нормативні акти застосовуються у випадку, якщо вони не суперечать останньому.

За загальним правилом, визначеним у ст. 84 Земельного кодексу України, до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, серед іншого, і землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом. Єдиний можливий такий випадок, передбачений ч. 2 ст. 56 даного Кодексу, за якою громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств.

В той же час, ч. 1 ст. 57 даного Кодексу передбачено, що земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.

Інших випадків, які б передбачали можливість передачі земель лісогосподарського призначення у приватну власність громадянам та юридичним особам законодавство не містить.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 149 Земельного кодексу України земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Згідно ч. 5 ст. 149 Земельного кодексу України районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для:

а) сільськогосподарського використання;

б) ведення водного господарства, крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті;

в) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті.

Відповідно до ст. 8 Лісового кодексу України в державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів АР Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

Відповідно до ст. 21 Закону України Про місцеві державні адміністрації , ст. 31 Лісового кодексу України (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) до повноважень державних адміністрацій у сфері лісових відносин віднесено, зокрема передачу у власність, надання в постійне користування для не лісогосподарських потреб земельних лісових ділянок площею до 1 га, що перебувають у державній власності, на відповідній території, а також у межах міст республіканського (Автономної Республіки Крим) та обласного значення та припинення права користування ними.

Повноваження Кабінету Міністрів України у сфері лісових відносин визначені ст. 27 Лісового кодексу України , до яких, зокрема, належить передача у власність, надання в постійне користування для не лісогосподарських потреб земельних лісових ділянок площею більше як 1 гектар, що перебувають у державній власності.

За ст. 13 Земельного кодексу України до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ст. ст. 317, 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Відповідно до ч. 9 ст. 149 Земельного кодексу України Кабінет Міністрів України Кабінет вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси площею понад 1 гектар для не лісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п`ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

Отже, вилучення земельних лісових ділянок площею більше 1 га, а також зміна їх цільового призначення, відноситься до виключної компетенції Кабінету Міністрів України.

Відповідно до частини другої ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, Розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації від 06.04.2012 за № 454 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1,4199 га, що знаходилась в одному кварталі лісництва та використовувалася для ведення лісового господарства, змінено її цільове призначення на землю сільськогосподарського призначення, яка в подальшому передана у приватну власність.

Згідно інформації ДП Київське лісове господарство спірна земельна ділянка знаходиться в кварталі 58,59 Обухівського лісництва.

Стаття 57 Лісового кодексу України визначає вимоги щодо порядку та умов зміни цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства.

Відповідно до ч. 1 цієї статті (в редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до Земельного кодексу України .

Аналогічне положення міститься й у статті 20 Земельного кодексу України .

Так, відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, проводиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.

В порушення вимог ст. 20 Земельного кодексу України розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації передано у власність відповідачу землі лісогосподарського призначення загальною площею 1,4199 га, що розташовані в кварталі 58,59 Обухівського лісництва.

Статтею 21 Земельного кодексу України передбачено наслідки порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель.

Так, порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель.

Отже, розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 06.04.2012 за № 454 прийнято усупереч ст. 19 Конституції України, ст. ст. 20, 55, 56, 84, 149 ЗК України.

Крім того, надання спірної земельної ділянки у приватну власність для сільськогосподарських потреб відбулась з порушенням порядку зміни цільового призначення земельної ділянки.

Частиною першою статті 155 ЗК України передбачено, що у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Аналізуючи вказані норми закону, суд приходить до висновку, що Обухівська районна державна адміністрація при наданні у власність ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки лісогосподарського призначення площею 1,4199 га в адміністративних межах Обухівського району Київської області вийшла за межі своїх повноважень, а отже її розпорядження від 06.04.2012 за № 454, яким вилучено з постійного користування ДП Київське лісове господарство (Обухівське лісництво, квартал 58, 1993,2003 роки, та 2014 рік квартал 58,59) є незаконним.

Таким чином, позовні вимоги загалом ґрунтуються на законі, обставини, покладені в основу позову знайшли об`єктивне підтвердження під час судового розгляду, дослідженими судом доказами підтверджується незаконність вибуття спірної земельної ділянки із власності держави та незаконність набуття права власності на неї відповідачем, тому позовні вимоги по її суті доведені належними і допустимими доказами.

При цьому заперечення відповідача суд вважає непереконливими і недоведеними в частині доводів щодо законності набуття права власності відповідачем та третіми особами земельних ділянок за рахунок земель лісового фонду, оскільки протилежне доводиться поданими прокурором належними і допустимими доказами, а поданими відповідачем доказами доводи позову не спростовані.

Під час судового розгляду справи представник відповідача просив відмовити в позові в зв`язку з пропущенням строків застосування позовної давності.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку про необхідність застосування строку позовної давності з таких підстав.

Статтею 361 Закону України Про прокуратуру та частиною другою статті 45 ЦПК України передбачено право прокурора з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді в межах повноважень, визначених законом, звертатися до суду з позовною заявою, брати участь у розгляді справ за його позовом тощо.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (абзац 2 частини другої статті 45 ЦПК України ).

Статтею 361 Закону України Про прокуратуру та статтею 56 ЦПК України передбачено право прокурора з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді в межах повноважень, визначених законом, звертатися до суду з позовною заявою, брати участь у розгляді справ за його позовом тощо.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень передбачних ст. 185 цього Кодексу.

Процесуальні права прокурора як особи, якій надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, визначені у статті 57 ЦПК України .

Згідно із частиною першою статті 57 ЦПК України органи та інші особи, які відповідно до статті 56 цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб, мають процесуальні права й обов`язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком права укладати мирову угоду.

Прокурор, який бере участь у справі, має обов`язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Стаття 256 ЦК України визначає позовну давність як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Отже, позовна давність це строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй матеріальне право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред`явлення в належному порядку нею чи іншою уповноваженою особою позову до суду.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України ).

В постанові Верховного суду України від 01.07.2015 року сказано, що: прокурор здійснює представництво органу, в інтересах якого він звертається до суду на підставі закону (процесуальне представництво), а тому положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів, але не наділяє прокурора повноваженнями ставити питання про поновлення строку позовної давності за відсутності такого клопотання з боку самої особи, в інтересах якої прокурор звертається до суду.

Відповідно п. 4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного суду.

Визначення початку відліку позовної давності міститься у статті 261 ЦК України .

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України за загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

За змістом ст. 261 ЦК України для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. При цьому норма частини першої статті 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб`єктивних прав, відтак обов`язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.

В Постанові Верховного суду України від 29 жовтня 2014 року по справі 6-152цс14 говориться про те, що перебіг позовної давності починається з моменту, коли державний орган, дізнався про порушення свого права, а не з моменту проведення прокуратурою перевірки. Посилання прокурора в заяві про те, що трьохрічний строк позовної давності щодо вимог про визнання недійсним вищевказаних рішень органу місцевого самоврядування пропущено з поважних причин, оскільки Київське обласне та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства і ДП Київське лісове господарство на захист порушених прав держави до суду не зверталось, а у прокурора виникло право на звернення до суду у зв`язку з бездіяльністю цих органів, а тому у вказаних правовідносинах строк позовної давності починається, коли державний орган міг дізнався про порушення свого права, тобто з моменту, коли спірна земельна ділянка вибула з державної власності, тобто із моменту видачі Державних актів відповідачу ОСОБА_2 28 грудня 2012 року. Протилежне прокурором під час розгляду справи не доведено.

15.01.2014 року було відчужено вищевказану земельну ділянку за договором купівлі-продажу на користь ОСОБА_3 , який в свою чергу на підставі договору купівлі-продажу від 22.12.2015 року № 3613 відчужив спірну земельну ділянку на користь ОСОБА_1 . Відтак строк позовної давності за цими вимогами сплив у 2015 році.

Відповідно до частини третьої, четвертої ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

На позови прокуратури, які пред`являються від імені держави і направлені на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади поширюється положення ст.257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі частини першої ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб`єктів владних повноважень довідалась або могла довідатись про порушення прав і законних інтересів.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції) наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Терміни позовної давності, що є звичайним явищем в національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконують кілька завдань, у тому числі забезпечують юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (судове рішення від 20 вересня 2011 р. у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Російської Федерації, п.570, та судове рішення від 22 жовтня 1996 р. у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства, п.51).

Таким чином, вищезазначене дає підстави для висновку про те, що здійснення і захист цивільних прав тісно пов`язані з фактором часу. Цивільні правовідносини не існують абстрактно, а виникають, змінюються та припиняються у часі. Обмеження строку для розгляду спору стимулює учасників процесу до надання доказів, підвищує їх достовірність і тим сприяє встановленню судами істини, а відтак - ефективному поновленню порушеного права. Крім того, встановлення строку позовної давності сприяє стабілізації цивільних правовідносин, усуненню невизначеності у відносинах між їх учасниками.

Так, згідно зі ст. 6 Закону України Про державний контроль за використанням та охороною земель (в редакції, що діяла на час прийняття оспорюваного рішення), державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності здійснює центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі. Державний контроль за дотриманням вимог законодавства України про охорону земель здійснює центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів. Моніторинг родючості ґрунтів земель сільськогосподарського призначення та агрохімічну паспортизацію земель сільськогосподарського призначення проводить центральний орган виконавчої влади з питань аграрної політики.

Згідно ч.1 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодекос випадках.

Згідно ч. 1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Оскільки держава зобов`язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку покликані норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Враховуючи, що прокурором при зверненні до суду із позовною заявою пропущено строк позовної давності, а представник відповідача по справі просить застосувати цей строк, суд вважає, що в позові слід відмовити в зв`язку з пропуском строку позовної давності.

Керуючись ст.ст. 19, 121 Конституції України, ст.ст. 4, 10, 12, 13, 19, 76, 81, 89, 259, 263-265, 268, 273, 282, 365 Цивільного процесуального кодексу України, ст.ст. 13, 20-23, 52, 55, 84, 116, 118, 121, 122, 125, 126, 149, 152, 155, 198 Земельного кодексу України, ст.ст. 16, 31, 203, 204, 215, 216, 251-253, 258, 261, 264, 267, 317, 319, 387, 388, 392 Цивільного кодексу України, ст.ст. 3, 5, 7, 8, 11, 27, 31, 34, 46, 48, 51, 57, 63 Лісового кодексу України, ст. 5 Закону України Про державний контроль за використанням та охороною земель , ст. 38 Закону України Про державний земельний кадастр , ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , суд,

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави, в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, державного підприємства Київське лісове господарство до Обухівської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_1 , треті особи - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним розпорядження, витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння, відмовити повністю.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду через Обухівський районний суд Київської області шляхом подачі в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя М.В.Кравченко