Рішення

від 05.04.2021 по справі 200/11786/20-а

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 квітня 2021 р. Справа№200/11786/20-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Куденкова К.О.,

секретар судового засідання: Притула С.С.;

за участю:

позивача: ОСОБА_1 ,

представника відповідача-1: не з`явився,

представника відповідача-2:не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні позовну заяву ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Корольовської районної ради м. Житомира, Житомирської міської ради про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення коштів, -

У С Т А Н О В И В:

У грудні 2020 року ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Виконавчого комітету Корольовської районної ради м. Житомира (далі Виконавчий комітет Корольовської районної ради м. Житомира, відповідач-1) (в особі ліквідаційної комісії з ліквідації виконавчих органів Корольовської районної ради м. Житомира), Житомирської міської ради (далі Житомирська міська рада, відповідач-2), в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просить:

- визнати протиправною бездіяльність Виконавчого комітету Корольовської районної ради м. Житомира в особі Ліквідаційної комісії з ліквідації виконавчих органів Корольовської районної ради м. Житомира щодо не нарахування і невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної відпустки за стаж роботи, що дає право на відпустку з 27 лютого 2015 року по 11 листопада 2020 року, виходячи із заробітної плати станом на день звільнення 11 листопада 2020 року;

- зобов`язати Виконавчий комітет Корольовської районної ради м. Житомира в особі Ліквідаційної комісії з ліквідації виконавчих органів Корольовської районної ради м. Житомира виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної відпустки за стаж роботи, що дає право на відпустку з 27 лютого 2015 року по 11 листопада 2020 року, у розмірі 131 565,75 грн;

- стягнути з Виконавчого комітету Корольовської районної ради м. Житомира в особі Ліквідаційної комісії з ліквідації виконавчих органів Корольовської районної ради м. Житомира на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11 листопада 2020 року по день ухвалення судом рішення у цій справі;

- стягнути з Житомирської міської ради, як з правонаступника Корольовської районної ради м. Житомира, на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної відпустки за стаж роботи, що дає право на відпустку з 27 лютого 2015 року по 11 листопада 2020 року у розмірі 131 565,75 грн;

- стягнути з Житомирської міської ради, як з правонаступника Корольовської районної рада м. Житомира, на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11 листопада 2020 року по день ухвалення судом рішення у цій справі.

Обґрунтовуючи позов ОСОБА_1 посилається на те, він за період часу звільнення (увільнення) від роботи у Виконавчому комітеті Корольовської районної ради м. Житомира із збереженням місця роботи, посади і середнього заробітку на час проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період (прийняттям на військову службу за контрактом під час дії особливого періоду) з 27.02.2015 по 11.11.2020 має право на 263 календарні дні щорічної відпустки (з яких 173 дні основної та 90 днів додаткової відпустки). Крім того посилається на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 25 липня 2019 року у справі № 2140/1471/18.

Відповідач-1 надав відзив на позовну заяву, яким просить відмовити в задоволенні позовних вимог. Зазначає, що дія Закону України «Про державну службу» не поширюється на посадових осіб місцевого самоврядування. Нарахування і виплата грошової компенсації за невикористані відпустки позивачу з 27 лютого 2015 року по 11 листопада 2020 року (на день звільнення) не здійснювались, оскільки відповідно до ст. 119 Кодексу законів про працю України до дня фактичного звільнення за ним лише зберігались місце роботи, посада і середній заробіток. Зазначає, що Державною прикордонною службою України забезпечені відповідно до законодавства належні умови для проходження військової служби, а саме на щорічну основну, а за наявності підстав - додаткову відпустку, а також днів відпочинку за виконання службових обов`язків у вихідні, святкові і неробочі дні та часу відпочинку за виконання службових обов`язків в робочі дні понад установлену тривалість службового часу. Посилається на те, що відповідно до статті 119 Кодексу законів про працю України за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються тільки місце роботи, посада і середній заробіток. Крім того зазначає, що позивач і мав законне право на щорічні відпустки у Державній прикордонній службі України.

Позивачем надана відповідь на відзив в якій він наполягає на задоволенні позовних вимог. Посилається на те, що дія Закону України «Про державну службу» поширюється на органи і посадових осіб місцевого самоврядування в частині, що не суперечить Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». Зазначає також про те, що в нормі ст. 119 Кодексу законів про працю України відсутнє посилання на вичерпний перелік прав, тобто слово «лише (тільки)», яким аргументує свою правову позицію відповідач-1, відсутнє. Також зазначає, що аргументи відповідача спростовуються рішенням Верховного Суду від 25 липня 2019 року у справі № 2140/1471/18.

Позивач також надав додаткові письмові пояснення, в яких зазначив, що звернувся з позовом до Донецького окружного адміністративного суду з дотриманням строків звернення до суду. Крім того, позивач зазначив, що не спростовує того, що за час проходження військової служби в Державній прикордонній службі України з лютого 2015 року по листопад 2020 рік він отримував належні щорічні відпустки відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». При цьому, позивач вважає, що право на отримання грошової компенсації за невикористані дні відпустки за місцем роботи, на якій зберігся середній заробіток, не пов`язане з отриманими відпустками за місцем проходження військової служби.

Відповідач-2 не надав відзив на позовну заяву.

Ухвалою суду від 21.12.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі.

Ухвалою суду від 15.02.2020 вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 15 березня 2021 року.

Ухвалою суду від 15.03.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 6 квітня 2021 року.

Позивач у судовому засіданні просив позов задовольнити повністю.

Представники відповідачів до судового засідання не з`явилися, про дату, час і місце судового розгляду були повідомлені належним чином. Не повідомили суд про причини неявки в судове засідання.

Суд, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи адміністративного позову, дійшов наступних висновків.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорта громадянина України НОМЕР_1 , виданого 27 червня 1998 року.

Позивач має право на пільги, установлені законодавством України для ветеранів війни учасників бойових дій, що підтверджується посвідченням серія НОМЕР_2 , виданого у травні 2020 року.

До суду надана копія трудової книжки позивача НОМЕР_3 , в якій наявні записи: № 1 щодо проходження служби у внутрішній військах МВС України: запис № 1.1 позивач з 15.07.1999 проходив навчання в Харківському вищому військовому училищі Національної гвардії України (з 30.12.1997 Військовий інститут Національної гвардії України, з 21.02.2000 Військовий інститут внутрішніх військ МВС України), запис № 1.2 позивач з 23.07.2003 проходив службу на офіцерських посадах у внутрішніх військах МВС України з 23.07.2003 по 13.12.2004; № 2 щодо роботи позивача в УМВС України в Житомирській області: запис № 2.1 позивач 13.12.2004 прийнятий на службу в органи внутрішніх справ, запис № 2.1 позивач 30.11.2011 звільнений з органів внутрішніх справ; № 3 щодо роботи позивача в Виконавчому комітеті Корольовської районної ради м. Житомира Житомирської області з 01.03.2012 на посаді головного спеціаліста-юрисконсульта апарату ради та виконкому, тимчасово за строковими трудовими договорами; № 4 щодо роботи позивача в Виконавчому комітеті Корольовської районної ради м. Житомира Житомирської області з 19.07.2012 (прийнятий на службу в органи місцевого самоврядування та призначений на посаду головного спеціаліста-юристконсульта апарату ради та виконкому. Присвоєний 15 ранг посадової особи місцевого самоврядування у межах сьомої категорії посад); № 5 щодо прийняття Присяги посадової особи місцевого врядування 19.07.2012; № 6 щодо переведення позивача з 31.12.2013 за його згодою на посаду головного спеціаліста апарату виконкому тимчасово на період відсутності основного працівника; № 7 щодо переведення позивача з 15.01.2014 на посаду завідувача сектору юридичного забезпечення і з питань запобігання та виявлення корупції районної ради (присвоєно 13 ранг посадової особи місцевого самоврядування); № 8 щодо звільнення позивача з 27.02.2015 від роботи на час несення військової служби за призивом під час мобілізації, на особливий період, на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації; № 9 позивача 20.04.2016 увільнено від роботи на час проходження військової служби за контрактом, на строк дії контракту; № 10 позивача 29.08.2016 увільнено від роботи на час проходження військової служби за контрактом, на строк дії контракту, терміном 6 місяців; № 11 позивача 01.03.2017 увільнено від роботи на час проходження військової служби за контрактом, терміном 6 місяців; № 12 позивача 01.09.2017 увільнено від роботи на час проходження військової служби за контрактом, на строк дії контракту, терміном 6 місяців; № 13 позивача 01.03.2018 увільнено від роботи на час проходження військової служби за контрактом, на строк дії контракту, терміном на 6 місяців; № 15 позивача 01.09.2018 увільнено від роботи на час проходження військової служби за контрактом, на строк дії контракту, терміном на 1 (один) рік; № 16 позивача 01.09.2019 увільнено від роботи на час проходження військової служби за контрактом, на строк дії контракту, терміном на 1 рік; № 18 позивача 01.09.2020 увільнено від роботи на час проходження військової служби за контрактом, на строк дії контракту, терміном на 1 (один) рік; № 19 щодо звільнення позивача 11.11.2020 у зв`язку з ліквідацією, п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Позивачем надана до суду копія заяви від 22.10.2020 до голови Корольовської районної ради м. Житомира, в якій просить виплати йому грошову компенсацію за всі дні невикористаної відпустки починаючи з дня роботи у Виконавчому комітеті Корольовської районної ради м. Житомира (01.03.2012) закінчуючи днем звільнення. Також просить вважати цю заяву вимогою про виплату йому в день звільнення всіх сум, що йому належать при звільненні.

Також до суду позивачем надані копії розпоряджень голови Корольовської районної ради м. Житомира щодо звільнення позивача від роботи на час несення військової служби за призивом під час мобілізації, на особливий період, не більше одного року від дати призиву, із збереженням займаної посади і середньої заробітної плати і копії розпоряджень щодо увільнення позивача від роботи на час проходження військової служби за контрактом, на строк дії контракту, із збереженням займаної посади і середньої заробітної плати, зокрема: від 26.02.2015 № 17-к, від 26.02.2016 № 08-к, від 20.04.2016 № 28-к, від 26.08.2016 № 64-к, від 27.02.2017 № 12-к, від 31.07.2017 № 33-к, від 16.01.2018 № 03-к, від 27.08.2018 № 118-к, від 25.07.2019 № 15-к, від 27.08.2020 № 18-к.

Розпорядженням голови Корольовської районної ради м. Житомира від 05.11.2020 № 33-к звільнено ОСОБА_1 , посадову особу місцевого самоврядування 13 рангу, з посади завідувача сектору юридичного забезпечення та кадрових питань Корольовської районної ради м. Житомира з 11 листопада 2020 року у зв`язку з ліквідацією, п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України (увільнений від роботи на час проходження військової служби за контрактом).

Листом відповідача-1 від 11.11.2020 № 8-13/357 адвоката позивача повідомлено про те, що нарахування та виплата грошової компенсації за невикористані відпустки ОСОБА_1 з 27 лютого 2015 року по 11 листопада 2020 року не здійснювалась, відповідно до ст. 119 Кодексу законів про працю України до дня фактичного звільнення за ним зберігались місце роботи, посада і середній заробіток, оскільки він з 27 лютого 2015 року був звільнений на час несення військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, відповідно до розпорядження голови Корольовської районної ради м. Житомира від 26.02.15 №17-к, а з 29 лютого 2016 року по 11 листопада 2020 року був увільнений від роботи на час проходження військової служби за контрактами, на строк, дії контрактів, відповідно до розпоряджень голови Корольовської районної ради м. Житомира, а саме від 20.04.16 № 28-к, від 26.08.16 № 64-к, від 27.02.17 № 12-к, від 31.07.17 № 33-к, від 16.01.18 № 03-к, від 27.08.18 № 118-к, від 25.07.19 № 15-к, від 27.08.20 № 18-к, тому мав право на грошову компенсацію лише за невикористану частину основної щорічної оплачуваної відпустки, до дня мобілізації, за період з 19 липня 2014 року по 27 лютого 2015 року терміном 17 календарних днів. ОСОБА_1 здійснювалось нарахування відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», розрахунковим періодом для нарахування середнього заробітку були останні два місяці, а саме грудень 2014 року - заробітна плата 3266,13 грн та січень 2015 року - заробітна плата 3056,46 грн (оклад, ранг, вислуга, надбавка, премія та індексація заробітку у зв`язку з інфляцією), розрахована середньоденна заробітна плата в сумі 150,54 грн, яка в подальшому корегувалась.

Листом Виконавчого комітету Корольовської районної ради м. Житомира від 11.11.2020 № Г-09/25 позивачу на його заяву від 22 жовтня 2020 року повідомлено, що відповідно ст. 119 Кодексу законів про працю України до дня фактичного звільнення за ним зберігалось місце роботи, посада і середній заробіток, оскільки його з 27 лютого 2015 року було звільнено на час несення військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, відповідно до розпорядження голови Корольовської районної ради м. Житомира від 26.02.15 №17-к, а з 29 лютого 2016 року по теперішній час його увільнено від роботи на час проходження військової служби за контрактами, на строк дії контрактів.

У копії довідки Виконавчого комітету Корольовської районної ради м. Житомира від 11.11.2020 № Б1-10/26 зазначено, що на день звільнення позивача нарахована заробітна плата 20787,10 грн, а саме: - нараховано середній заробіток за 8 робочих днів листопада 2020 року в сумі 5922,88 грн; - нараховано вихідну допомогу при звільненні в сумі 5999,91 грн; - нараховано грошову компенсацію за невикористану частину основної щорічної відпустки за період роботи з 19 липня 2014 року по 27 лютого 2015 року терміном 17 календарних днів у сумі 8864,31 грн.

У довідці-розрахунку Виконавчого комітету Корольовської районної ради від 11.11.2020 № Б1-10/27 середньоденного заробітку мобілізованого працівника ОСОБА_1 27.02.2015, який продовжив військову службу за контрактом зазначено, що: - розрахунок середнього заробітку мобілізованого працівника ОСОБА_1 зарплата грудня 2014 року 3266,13 + січень 2015 року 3056,46/робочі днів за графіком (23 (грудень) + 19 (січень) =150,54 грн середньоденна зарплата * фактично відпрацьованих днів (23+19) = 6322,59; - коригування заробітку на коефіцієнт підвищенням окладу з 01.09.2015 1378/1218 = 1,13136. 150,54 грн середньоденна зарплата * 1,3136 = 170,31 грн; - коригування заробітку на коефіцієнт підвищення окладу з грудня 2015 року 1723/1378 = 1,25. 170,31 середньоденна зарплата * 1,25 = 212,89 грн; - коригування заробітку на коефіцієнт підвищенням окладу з травня 2017 року 3550/1723 = 1,9443. 212,89 грн середньоденна зарплата * 1,9443 = 413,92 грн; - коригування заробітку на коефіцієнт підвищенням окладу з травня 2018 року 5300/3550 = 1,58. 413,92 грн середньоденна зарплата * 1,58 = 653,99 грн; - коригування заробітку на коефіцієнт підвищенням окладу з червня 2019 року 5600/5300 = 1,0566. 653,99 середньоденна зарплата * 1,0566 = 691,00 грн; - коригування заробітку на коефіцієнт підвищенням окладу з червня 2020 року 6000/5600 = 1,07143. 691,00 середньоденна зарплата * 1,07143 = 740,36 грн.

Відповідно до копії довідки про нараховану заробітну плату ОСОБА_1 за 2020 рік установлено, що оклад визначений в розмірі 6000,00 грн. Також зазначено, що позивачу за вересень 2020 року нараховано оплату за мобілізацію 16287,92 грн; за жовтень 2020 нараховано оплату також за мобілізацію 15547,56 грн, а в листопаді 2020 року нараховано компенсацію за невикористану відпустку в сумі 8864,31 грн, вихідну допомогу в розмірі 5999,91 грн і нарахована сума за мобілізацію в розмірі 5922,88 грн.

Відповідач разом з відзивом надав до суду копії розпорядження Голови Корольовської районної ради м. Житомира щодо надання позивачу відпусток, а саме: розпорядженням від 04.03.2014 № 13-В позивачу надана частина додаткової щорічної відпустки терміном 1 день - 5 березня 2014 року; розпорядженням від 13.03.2014 № 15-В позивачу надана частина додаткової щорічної відпустки терміном 1 день - 14 березня 2014 року; розпорядженням від 25.03.2014 № 22-В позивачу надана невикористана частина додаткової щорічної відпустки терміном 1 день - 28 березня 2014 року; розпорядженням від 02.04.2014 № 23-В позивачу надана невикористана частина додаткової щорічної відпустки терміном 1 день 4 квітня 2014 року; розпорядженням від 09.04.2014 № 26-В позивачу надана невикористана частина додаткової щорічної відпустки терміном 1 день 11 квітня 2014 року; розпорядженням від 17.04.2014 № 28-В позивачу надана невикористана частина додаткової щорічної відпустки терміном 1 день 18 квітня 2014 року; розпорядженням від 23.04.2014 № 31-В позивачу надана невикористана частина додаткової щорічної відпустки терміном 1 день 25 квітня 2014 року; розпорядженням від 09.07.2014 № 66-В позивачу надана частина основної щорічної відпустки терміном 25 календарних днів з 4 серпня по 29 серпня 2014 року (з урахуванням того, що 24 серпня 2014 - святковий день) з виплатою матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі посадового окладу; розпорядженням від 04.09.2014 № 80-В позивачу надана невикористана частина додаткової щорічної відпустки терміном 1 день 5 вересня 2014 року; розпорядженням від 17.09.2014 № 85-В позивачу надана частина щорічної додаткової оплачуваної відпустки терміном 1 день 19 вересня 2014 року; розпорядженням від 25.09.2014 № 88-В позивачу надана невикористана частина додаткової щорічної відпустки терміном 1 день 26 вересня 2014 року; розпорядженням від 01.10.2014 № 90-В позивачу надана невикористана частина додаткової щорічної відпустки терміном 1 день 3 жовтня 2014 року; розпорядженням від 09.10.2014 № 95-В позивачу надана невикористана частина додаткової щорічної відпустки терміном 1 день 10 жовтня 2014 року; розпорядженням від 16.10.2014 № 97-В позивачу надана невикористана частина додаткової щорічної відпустки терміном 1 день 17 жовтня 2014 року; розпорядженням від 23.10.2014 № 100-В позивачу надана невикористана частина додаткової щорічної відпустки терміном 1 день 24 жовтня 2014 року; розпорядженням від 30.10.2014 № 104-В позивачу надана невикористана частина додаткової щорічної відпустки терміном 1 день 31 жовтня 2014 року; розпорядженням від 06.11.2014 № 106-В позивачу надана невикористана частина додаткової щорічної відпустки терміном 1 день 7 листопада 2014 року; розпорядженням від 13.11.2014 № 108-В позивачу надана невикористана частина додаткової щорічної відпустки терміном 1 день 14 листопада 2014 року; розпорядженням від 20.11.2014 № 109-В позивачу надана невикористана частина додаткової щорічної відпустки терміном 1 день 21 листопада 2014 року; розпорядженням від 12.02.2015 № 14-В позивачу надана невикористана частина основної щорічної оплачуваної відпустки за період з 19 липня 2013 року по 18 липня 2014 року терміном 5 календарних днів, частину основної щорічної оплачуваної відпустки за період роботи з 19 липня 2014 року по 18 липня 2015 року терміном 1 календарний день та невикористану частину додаткової щорічної оплачуваної відпустки терміном 7 календарних днів з 13 лютого по 25 лютого 2015 року з виплатою матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі посадового окладу.

До суду копії контрактів Державної прикордонної служби про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України щодо проходження позивачем служби в Державній прикордонній службі України, зокрема: контракт строком на 6 місяців з 29 лютого 2016 року по 28 серпня 2016 року; контракт строком на 6 місяців з 29 серпня 2016 року по 28 лютого 2017 року; контракт строком на 6 місяців з 1 березня 2017 року по 31 серпня 2017 року; контракт строком на 6 місяців з 1 вересня 2017 року по 28 лютого 2018 року; контракт строком на 6 місяців з 1 березня 2018 року по 31 серпня 2018 року; контракт строком на 1 рік з 1 вересня 2018 року по 31 серпня 2019 року; контракт строком на 1 рік з 1 вересня 2019 року по 31 серпня 2020 року, а також контракт № 734 від 31 серпня 2020 року.

З виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 16.03.2021 № 520588762092 випливає, що Виконавчий комітет Корольовської районної ради м. Житомира припинено.

Спірні правовідносини виникли з приводу наявності у позивача права на компенсацію за невикористану відпустку за місцем збереження роботи за період проходження військової служби.

Статтею 45 Конституції України встановлено, що кожен, хто працює, має право на відпочинок.

Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час.

Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.

Частинами 1 і 3 ст. 2 Закону України 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі Закон № 504/96-ВР) передбачено, що право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи (далі - підприємство).

Право на відпустки забезпечується: гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом; забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону.

Приписами ч. 1 і ч. 10 ст. 6 Закон № 504/96-ВР передбачено, що щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

Положення цієї статті щодо тривалості щорічної основної відпустки не поширюються на працівників, тривалість відпустки яким установлюється іншими актами законодавства, проте тривалість їх відпустки не може бути меншою за передбачену частинами першою, сьомою і восьмою цієї статті.

Тривалість щорічної відпустки і додаткової оплачуваної відпустки посадових осіб місцевого самоврядування передбачена ст. 21 Закону України від 7 червня 2001 року № 2493-III «Про службу в органах місцевого самоврядування».

Згідно з ч. 1 т. 9 Закон № 504/96-ВР до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку (стаття 6 цього Закону), зараховуються: 1) час фактичної роботи (в тому числі на умовах неповного робочого часу) протягом робочого року, за який надається відпустка; 2) час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно з законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (в тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу); 3) час, коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалося місце роботи (посада) і йому виплачувалася допомога по державному соціальному страхуванню, за винятком частково оплачуваної відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку; 4) час, коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалося місце роботи (посада) і йому не виплачувалася заробітна плата у порядку, визначеному статтями 25 і 26 цього Закону, за винятком відпустки без збереження заробітної плати для догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі якщо дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний) або якщо дитина, якій не встановлено інвалідність, хвора на тяжке перинатальне ураження нервової системи, тяжку вроджену ваду розвитку, рідкісне орфанне захворювання, онкологічне, онкогематологічне захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкий психічний розлад, гостре або хронічне захворювання нирок IV ступеня, - до досягнення дитиною шістнадцятирічного віку, а якщо дитині встановлено категорію "дитина з інвалідністю підгрупи А" або дитина, якій не встановлено інвалідність, отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги - до досягнення дитиною вісімнадцятирічного віку; 5) час навчання з відривом від виробництва тривалістю менше 10 місяців на денних відділеннях професійно-технічних навчальних закладів; 6) час навчання новим професіям (спеціальностям) осіб, звільнених у зв`язку із змінами в організації виробництва та праці, у тому числі з ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємства, скороченням чисельності або штату працівників; 7) інші періоди роботи, передбачені законодавством.

Приписами ч. 5 і ч. 9 ст. 10 Закон № 504/96-ВР установлено, що право працівника на щорічні основну та додаткові відпустки повної тривалості у перший рік роботи настає після закінчення шести місяців безперервної роботи на даному підприємстві.

Щорічні відпустки за другий та наступні роки роботи можуть бути надані працівникові в будь-який час відповідного робочого року.

Частинами 1 і 2 ст. 21 Закон № 504/96-ВР передбачено, що заробітна плата працівникам за час відпустки виплачується не пізніше ніж за три дні до її початку.

Порядок обчислення заробітної плати працівникам за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, відпустки у зв`язку з усиновленням дитини, відпустки для підготовки та участі в змаганнях, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи та компенсації за невикористані відпустки, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Частиною 1 ст. 24 Закон № 504/96-ВР установлено, що в разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Суд звертає увагу на те, що право військовослужбовців на відпустки і порядок надання військовослужбовцям відпусток та відкликання з них урегульовано ст. 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон № 2011-XII).

Частинами 14, 20 ст. 10-1 указаного Закону встановлено, що в рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

У рік звільнення зі служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період та підлягають звільненню з військової служби у порядку і терміни, визначені рішенням Президента України, або у зв`язку з оголошенням демобілізації, у разі невикористання ними щорічної основної відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки.

Також ч. 1 ст. 8 Закон № 2011-XII установлено, що час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Час проходження строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, а також час проходження військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України "Про оборону України", зараховуються до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, якщо на момент призову на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України "Про оборону України", особа навчалася за фахом у професійно-технічному навчальному закладі, працювала за професією або займала посаду, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Час навчання в професійно-технічному навчальному закладі, час проходження строкової військової служби, а також час проходження військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України "Про оборону України", які зараховуються до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, не повинні перевищувати наявного стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах. Час проходження військовослужбовцями військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України "Про оборону України", зараховується до їх вислуги років, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби на пільгових умовах у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

Статтею 74 Кодексу законів про працю України передбачено, що громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.

Відповідно до приписів ст. 75 Кодексу законів про працю України щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

Особам віком до вісімнадцяти років надається щорічна основна відпустка тривалістю 31 календарний день.

Для деяких категорій працівників законодавством України може бути передбачена інша тривалість щорічної основної відпустки. При цьому тривалість їх відпустки не може бути меншою за передбачену частиною першою цієї статті.

Частинами 1 3 ст. 79 Кодексу законів про працю України встановлено, що щорічні основна та додаткові відпустки повної тривалості у перший рік роботи надаються працівникам після закінчення шести місяців безперервної роботи на даному підприємстві, в установі, організації.

У разі надання зазначених відпусток до закінчення шестимісячного терміну безперервної роботи їх тривалість визначається пропорційно до відпрацьованого часу, крім визначених законом випадків, коли ці відпустки за бажанням працівника надаються повної тривалості.

Щорічні відпустки за другий та наступні роки роботи можуть бути надані працівникові в будь-який час відповідного робочого року.

У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, про що зазначено в ч. 1 ст. 83 Кодексу законів про працю України.

Згідно з ч. 1 ст. 82 Кодексу законів про працю України до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку (стаття 75 цього Кодексу), зараховуються: 1) час фактичної роботи (в тому числі на умовах неповного робочого часу) протягом робочого року, за який надається відпустка; 2) час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно з законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (в тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу); 3) час, коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалося місце роботи (посада) і йому надавалося матеріальне забезпечення за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, за винятком відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку; 4) час, коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалося місце роботи (посада) і йому не виплачувалася заробітна плата у порядку, визначеному статтями 25 і 26 Закону України "Про відпустки", за винятком відпустки без збереження заробітної плати для догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку; 5) час навчання з відривом від виробництва тривалістю менше 10 місяців на денних відділеннях професійно-технічних навчальних закладів; 6) час навчання новим професіям (спеціальностям) осіб, звільнених у зв`язку із змінами в організації виробництва та праці, у тому числі з ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємства, установи, організації, скороченням чисельності або штату працівників; 7) інші періоди роботи, передбачені законодавством.

Частиною 1 ст. 46 Кодексу законів про працю України встановлено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 116 Кодексу законів про працю України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно зі ст. 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Частиною 2 ст. 39 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» передбачено, що громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п`ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п`ятою статті 61 Закону України "Про освіту".

Статтею 119 Кодексу законів про працю України, у редакції, чинній станом на 27.02.2015, було передбачено, що на час виконання державних або громадських обов`язків, якщо за чинним законодавством України ці обов`язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.

Працівникам, які залучаються до виконання обов`язків, передбачених законами України "Про військовий обов`язок і військову службу" і "Про альтернативну (невійськову) службу", "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.

За працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року, зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, в яких вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності. Виплата таких компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

За працівниками, які були призвані під час мобілізації, на особливий період та які підлягають звільненню з військової служби у зв`язку з оголошенням демобілізації, але продовжують військову службу у зв`язку з прийняттям на військову службу за контрактом, зберігаються місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форми власності, більше ніж на один рік.

Частинами 3 і 4 ст. 119 Кодексу законів про працю України, у редакції, чинній з 11.06.2015, було передбачено, що за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, в яких вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності. Виплата таких компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

За працівниками, які були призвані під час мобілізації, на особливий період та які підлягають звільненню з військової служби у зв`язку з оголошенням демобілізації, але продовжують військову службу у зв`язку з прийняттям на військову службу за контрактом, але не більше ніж на строк укладеного контракту, зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, в яких вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності. Виплата таких компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Частинами 3 і 4 ст. 119 Кодексу законів про працю України, у редакції, чинній з 06.12.2015, було передбачено, що за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, в яких вони працювали на час призову. Виплата таких компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

За працівниками, які були призвані під час мобілізації, на особливий період та які підлягають звільненню з військової служби у зв`язку з оголошенням демобілізації, але продовжують військову службу у зв`язку з прийняттям на військову службу за контрактом, але не більше ніж на строк укладеного контракту, зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, в яких вони працювали на час призову. Виплата таких компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч. 3 і ч. 4 ст. 119 Кодексу законів про працю України, у редакції, чинній з 01.1.2016, було передбачено, що за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, в яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

За працівниками, які були призвані під час мобілізації, на особливий період та які підлягають звільненню з військової служби у зв`язку з оголошенням демобілізації, але продовжують військову службу у зв`язку з прийняттям на військову службу за контрактом, але не більше ніж на строк укладеного контракту, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, в яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Законом України від 06.12.2016 № 1769-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби» ч. 3 ст. 119 Кодексу законів про працю України викладено в наступній редакції «офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей"», а ч. 4 вказаної статті виключено.

Суд звертає увагу на те, що безпосередньо стаття 119, а також інші приписи Кодексу законів про працю України не містять правового регулювання щодо надання відпусток особам, які призвані (або прийняті) на військову службу (під час дії особливого періоду), за якими збережено місце роботи відповідно до ст. 119 Кодексу законів про працю України.

Верховний Суд у постанові від 25 липня 2019 року у справі № 2140/1471/18 зазначив, що «51. Під час мобілізації або в особливий період в розумінні п. 2 ч. 1 ст. 9 Закону № 504/96-ВР є часом, коли працівник фактично не працює, але за ним згідно з законодавством зберігається місце роботи (посада) та заробітна плата, а тому вказаний період зараховується до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку та після демобілізації працівник має право на таку відпустку.

52. Надання такої відпустки не пов`язано з відпусткою, яку надано працівнику, як військовослужбовцю, за місцем проходження військової служби. Аналогічні роз`яснення надані позивачу Мінсоцполітикою 14.03.2017 року (а.с.34).

53. Враховуючи викладене суд вважає, що до загального стажу державного службовця ОСОБА_1 , що дає право на щорічну основну відпустку, має бути зарахований період його фактичної роботи на посаді провідного спеціаліста управління Херсонського об`єднаного міського військового комісаріату та період проходження ним військової служби з 16.08.2015 р. по 05.10.2016 р., а тому загальний період роботи позивача, який дає право на щорічну основну відпустку, повинен становити з 25.03.2015 р. (дати прийняття на роботу) по 20.04.2017 р. (дати звільнення).».

Частиною 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд ураховує наведені висновки Верховного Суду, але суд також має враховувати ї інші висновки Верховного Суду і Верховного Суду України.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Зазначений висновок був неодноразово підтриманий Верховним Судом, зокрема, у постанові Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі №815/400/16 і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 січня 2021 року у справі № 9901/584/19.

Указані засади правозастосування є загальноприйнятими, відсутні жодні правові позиції, які б спростовували необхідність застосування зазначених висновків Верховного Суду і Верховного Суду України.

Отже, суд першої інстанції ураховує також наведені висновки щодо застосування норм права.

На підставі наведеного, суд дійшов наступних висновків.

Порядок проходження служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях врегульовано спеціальними нормативно-правовими актами, які покладають на громадян, які перебувають на такій службі, додаткові обов`язки і відповідальність, встановлюють гарантії військовослужбовцям.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що позивач користувався передбаченими частиною третьою статті 119 Кодексу законів про працю України гарантіями щодо збереження місця роботи, посади і середнього заробітку. Проте право позивача на відпустки за спірний період і на грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, урегульовано спеціальним законодавством, зокрема Законом № 2011-XII, та застосування до спірних правовідносин загального трудового законодавства та законодавства, що регламентує відпустки посадових осіб місцевого самоврядування, є безпідставним.

З наданих додаткових письмових пояснень позивача і пояснень позивача в судовому засіданні випливає, що він користувався правом на відпустки (отримував відпустки) відповідно до приписів Закону № 2011-XII (як військовослужбовець), тому, ураховуючи те, що право на грошову компенсацію за невикористані дні відпустки є похідним від права на відпустки, відсутні розумні та достатні підстави визнавати за позивачем право на відпустку за загальним трудовим законодавством та за законодавством, що регламентує відпустки посадових осіб місцевого самоврядування, за період, за який він набув право на відпустку за спеціальним законодавством. При цьому, відповідачі не беруть участь у правовідносинах щодо реалізації позивачем права на відпустку як військовослужбовцем або отримання грошової компенсації замість такої відпустки.

Крім того, суд звертає увагу на те, що подвійне нарахування відпустки (грошової компенсації замість відпустки) за один період як за загальним трудовим законодавством так і за спеціальним для військовослужбовців призведе до привілейованого становища осіб призваних (або прийнятих) на військову службу (під час дії особливого періоду), за якими збережено місце роботи відповідно до ст. 119 Кодексу законів про працю України, у порівнянні з військовослужбовцями, які не мають такого збереженого місця роботи.

Відповідно приписів Закону № 2011-XII час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби, який, після звільнення особи з військової служби, ураховується при визначенні тривалості відпустки, якщо тривалість відпустки залежить від стажу.

З огляду на викладене, не підлягають задоволенню заявлені позивачем позовні вимоги, у тому числі похідні щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Керуючись статтями 2, 5-10, 19, 72-77, 90, 132, 139, 143, 241-246, 250, 255, 262, 295, 371, підпунктом 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 ) до Виконавчого комітету Корольовської районної ради м. Житомира (ідентифікаційний код: 04053499, 10009, Житомирська область, м. Житомир, площа Польова, буд. 8), Житомирської міської ради (ідентифікаційний код: 13576954; 10014, Житомирська область, м. Житомир, майдан ім. С.П. Корольова, буд. 4/2) про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення коштів відмовити повністю.

Рішення ухвалене в нарадчій кімнаті, скорочене рішення проголошене в судовому засіданні 6 квітня 2021 року. У повному обсязі рішення буде складене протягом п`яти днів з дня закінчення розгляду справи.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Повне рішення суду складене 6 квітня 2021 року.

Суддя К.О. Куденков