Постанова

від 27.07.2021 по справі 200/11786/20-а

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2021 року справа №200/11786/20-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді доповідача Гаврищук Т.Г., суддів Блохіна А.А., Гайдара А.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 06 квітня 2021 року в справі №200/11786/20-а (головуючий І інстанції Куденков К.О., повний текст рішення складено та підписано 06 квітня 2021 року в м. Слов`янськ Донецької області) за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Корольовської районної ради м. Житомира, Житомирської міської ради про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення коштів, -

УСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до Виконавчого комітету Корольовської районної ради м. Житомира (в особі ліквідаційної комісії з ліквідації виконавчих органів Корольовської районної ради м. Житомира), Житомирської міської ради, в якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив:

- визнати протиправною бездіяльність Виконавчого комітету Корольовської районної ради м. Житомира в особі Ліквідаційної комісії з ліквідації виконавчих органів Корольовської районної ради м. Житомира щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної відпустки за стаж роботи, що дає право на відпустку з 27 лютого 2015 року по 11 листопада 2020 року, виходячи із заробітної плати станом на день звільнення 11 листопада 2020 року;

- зобов`язати Виконавчий комітет Корольовської районної ради м. Житомира в особі Ліквідаційної комісії з ліквідації виконавчих органів Корольовської районної ради м. Житомира виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної відпустки за стаж роботи, що дає право на відпустку з 27 лютого 2015 року по 11 листопада 2020 року, у розмірі 131 565,75 грн.;

- стягнути з Виконавчого комітету Корольовської районної ради м.Житомира в особі Ліквідаційної комісії з ліквідації виконавчих органів Корольовської районної ради м. Житомира на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11 листопада 2020 року по день ухвалення судом рішення у цій справі;

- стягнути з Житомирської міської ради, як з правонаступника Корольовської районної ради м. Житомира на користь позивача грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної відпустки за стаж роботи, що дає право на відпустку з 27 лютого 2015 року по 11 листопада 2020 року у розмірі 131 565,75 грн.;

- стягнути з Житомирської міської ради, як з правонаступника Корольовської районної рада м. Житомира на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11 листопада 2020 року по день ухвалення судом рішення у цій справі (а.с. 203-205).

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 06 квітня 2021 року у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю (а.с. 213-219).

Не погоджуючись з рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що судом першої інстанції не враховано висновки Верховного суду у постанові від 25 липня 2019р. у справі №2140/1471/18 у подібних правовідносинах. Позивач наголошує на тому, що при звільненні йому безпідставно не було виплачено компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку за період проходження ним військової служби в умовах особливого періоду з 27 лютого 2015р. по 11 листопада 2020р., а саме 173 дні щорічної основної оплачуваної відпустки та 90 днів додаткової оплачуваної відпуски за загальний стаж служби в органах місцевого самоврядування. Судом не враховано, що ч. 1 ст. 9 Закону № 504/96-ВР та ч. 1 ст. 82 Кодексу законів про працю України визначено, що до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, зараховуються час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно з законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (в тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу).

Водночас, згідно частини 3 статті 119 Кодексу законів про працю України за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Позивач також зазначає, що оскільки при звільненні з ним було здійснено не повний розрахунок, то він має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку у відповідності до вимог ст.117 КЗпП України (а.с. 224-235).

Справа розглянута у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що позивач має право на пільги, установлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, що підтверджується посвідченням серія НОМЕР_1 , виданого у травні 2020 року (а.с. 18).

До суду надана копія трудової книжки позивача НОМЕР_2 , в якій наявні записи: № 1 щодо проходження служби у внутрішній військах МВС України: запис № 1.1 позивач з 15.07.1999 проходив навчання в Харківському вищому військовому училищі Національної гвардії України (з 30.12.1997 Військовий інститут Національної гвардії України, з 21.02.2000 Військовий інститут внутрішніх військ МВС України), запис № 1.2 позивач з 23.07.2003 проходив службу на офіцерських посадах у внутрішніх військах МВС України з 23.07.2003 по 13.12.2004; № 2 щодо роботи позивача в УМВС України в Житомирській області: запис № 2.1 позивач 13.12.2004 прийнятий на службу в органи внутрішніх справ, запис № 2.1 позивач 30.11.2011 звільнений з органів внутрішніх справ; № 3 щодо роботи позивача в Виконавчому комітеті Корольовської районної ради м. Житомира Житомирської області з 01.03.2012 на посаді головного спеціаліста-юрисконсульта апарату ради та виконкому, тимчасово за строковими трудовими договорами; № 4 щодо роботи позивача в Виконавчому комітеті Корольовської районної ради м. Житомира Житомирської області з 19.07.2012 (прийнятий на службу в органи місцевого самоврядування та призначений на посаду головного спеціаліста-юрисконсульта апарату ради та виконкому. Присвоєний 15 ранг посадової особи місцевого самоврядування у межах сьомої категорії посад); № 5 щодо прийняття Присяги посадової особи місцевого врядування 19.07.2012; № 6 щодо переведення позивача з 31.12.2013 за його згодою на посаду головного спеціаліста апарату виконкому тимчасово на період відсутності основного працівника; № 7 щодо переведення позивача з 15.01.2014 на посаду завідувача сектору юридичного забезпечення і з питань запобігання та виявлення корупції районної ради (присвоєно 13 ранг посадової особи місцевого самоврядування); № 8 щодо звільнення позивача з 27.02.2015 від роботи на час несення військової служби за призивом під час мобілізації, на особливий період, на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації; № 9 позивача 20.04.2016 увільнено від роботи на час проходження військової служби за контрактом, на строк дії контракту; № 10 позивача 29.08.2016 увільнено від роботи на час проходження військової служби за контрактом, на строк дії контракту, терміном 6 місяців; № 11 позивача 01.03.2017 увільнено від роботи на час проходження військової служби за контрактом, терміном 6 місяців; № 12 позивача 01.09.2017 увільнено від роботи на час проходження військової служби за контрактом, на строк дії контракту, терміном 6 місяців; № 13 позивача 01.03.2018 увільнено від роботи на час проходження військової служби за контрактом, на строк дії контракту, терміном на 6 місяців; № 15 позивача 01.09.2018 увільнено від роботи на час проходження військової служби за контрактом, на строк дії контракту, терміном на 1 (один) рік; № 16 позивача 01.09.2019 увільнено від роботи на час проходження військової служби за контрактом, на строк дії контракту, терміном на 1 рік; № 18 позивача 01.09.2020 увільнено від роботи на час проходження військової служби за контрактом, на строк дії контракту, терміном на 1 (один) рік; № 19 щодо звільнення позивача 11.11.2020 у зв`язку з ліквідацією, п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Позивачем надана до суду копія заяви від 22.10.2020 до голови Корольовської районної ради м. Житомира, в якій просить виплати йому грошову компенсацію за всі дні невикористаної відпустки починаючи з дня роботи у Виконавчому комітеті Корольовської районної ради м. Житомира (01.03.2012) закінчуючи днем звільнення. Також просить вважати цю заяву вимогою про виплату йому в день звільнення всіх сум, що йому належать при звільненні (а.с. 24-25).

Також до суду позивачем надані копії розпоряджень голови Корольовської районної ради м. Житомира щодо звільнення позивача від роботи на час несення військової служби за призивом під час мобілізації, на особливий період, не більше одного року від дати призиву, із збереженням займаної посади і середньої заробітної плати і копії розпоряджень щодо увільнення позивача від роботи на час проходження військової служби за контрактом, на строк дії контракту, із збереженням займаної посади і середньої заробітної плати, зокрема: від 26.02.2015 № 17-к, від 26.02.2016 №08-к, від 20.04.2016 № 28-к, від 26.08.2016 № 64-к, від 27.02.2017 № 12-к, від 31.07.2017 № 33-к, від 16.01.2018 № 03-к, від 27.08.2018 № 118-к, від 25.07.2019 № 15-к, від 27.08.2020 № 18-к (а.с. 29-38).

Розпорядженням голови Корольовської районної ради м. Житомира від 05.11.2020 № 33-к звільнено позивача, посадову особу місцевого самоврядування 13 рангу, з посади завідувача сектору юридичного забезпечення та кадрових питань Корольовської районної ради м. Житомира з 11 листопада 2020 року у зв`язку з ліквідацією, п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України (а.с. 27).

Листом відповідача-1 від 11.11.2020 № 8-13/357, адвоката позивача повідомлено про те, що нарахування та виплата грошової компенсації за невикористані відпустки позивачеві з 27 лютого 2015 року по 11 листопада 2020 року не здійснювалась, відповідно до ст. 119 Кодексу законів про працю України до дня фактичного звільнення за ним зберігались місце роботи, посада і середній заробіток, оскільки він з 27 лютого 2015 року був звільнений на час несення військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, відповідно до розпорядження голови Корольовської районної ради м. Житомира від 26.02.15 №17-к, а з 29 лютого 2016 року по 11 листопада 2020 року був увільнений від роботи на час проходження військової служби за контрактами, на строк, дії контрактів, відповідно до розпоряджень голови Корольовської районної ради м. Житомира, а саме від 20.04.16 № 28-к, від 26.08.16 № 64-к, від 27.02.17 № 12-к, від 31.07.17 № 33-к, від 16.01.18 № 03-к, від 27.08.18 № 118-к, від 25.07.19 № 15-к, від 27.08.20 №18-к, тому мав право на грошову компенсацію лише за невикористану частину основної щорічної оплачуваної відпустки, до дня мобілізації, за період з 19 липня 2014 року по 27 лютого 2015 року терміном 17 календарних днів. ОСОБА_1 здійснювалось нарахування відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати , розрахунковим періодом для нарахування середнього заробітку були останні два місяці, а саме грудень 2014 року - заробітна плата 3266,13 грн. та січень 2015 року - заробітна плата 3056,46 грн. (оклад, ранг, вислуга, надбавка, премія та індексація заробітку у зв`язку з інфляцією), розрахована середньоденна заробітна плата в сумі 150,54 грн., яка в подальшому корегувалась (а.с. 28).

Листом Виконавчого комітету Корольовської районної ради м.Житомира від 11.11.2020 № Г-09/25 позивачу на його заяву від 22 жовтня 2020 року повідомлено, що відповідно ст. 119 Кодексу законів про працю України до дня фактичного звільнення за ним зберігалось місце роботи, посада і середній заробіток, оскільки його з 27 лютого 2015 року було звільнено на час несення військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, відповідно до розпорядження голови Корольовської районної ради м. Житомира від 26.02.15 №17-к, а з 29 лютого 2016 року по теперішній час його увільнено від роботи на час проходження військової служби за контрактами, на строк дії контрактів (а.с. 26).

У копії довідки Виконавчого комітету Корольовської районної ради м.Житомира від 11.11.2020 № Б1-10/26 зазначено, що на день звільнення позивача нарахована заробітна плата 20 787,10 грн., а саме:

- нараховано середній заробіток за 8 робочих днів листопада 2020 року в сумі 5 922,88 грн.;

- нараховано вихідну допомогу при звільненні в сумі 5 999,91 грн;

- нараховано грошову компенсацію за невикористану частину основної щорічної відпустки за період роботи з 19 липня 2014 року по 27 лютого 2015 року терміном 17 календарних днів у сумі 8 864,31 грн. (а.с. 39).

У довідці-розрахунку Виконавчого комітету Корольовської районної ради від 11.11.2020 № Б1-10/27 середньоденного заробітку мобілізованого працівника ОСОБА_1 з 27.02.2015, який продовжив військову службу за контрактом зазначено, що:

- розрахунок середнього заробітку мобілізованого працівника ОСОБА_1 зарплата грудня 2014 року 3266,13 + січень 2015 року 3056,46/робочі днів за графіком (23 (грудень) + 19 (січень) =150,54 грн. - середньоденна зарплата * фактично відпрацьованих днів (23+19) = 6322,59;

- коригування заробітку на коефіцієнт підвищенням окладу з 01.09.2015 1378/1218 = 1,13136. 150,54 грн. - середньоденна зарплата * 1,3136 = 170,31 грн.;

- коригування заробітку на коефіцієнт підвищення окладу з грудня 2015 року 1723/1378 = 1,25. 170,31 - середньоденна зарплата * 1,25 = 212,89 грн.;

- коригування заробітку на коефіцієнт підвищенням окладу з травня 2017 року 3550/1723 = 1,9443. 212,89 грн. - середньоденна зарплата * 1,9443 = 413,92 грн.;

- коригування заробітку на коефіцієнт підвищенням окладу з травня 2018 року 5300/3550 = 1,58. 413,92 грн. - середньоденна зарплата * 1,58 = 653,99 грн.;

- коригування заробітку на коефіцієнт підвищенням окладу з червня 2019 року 5600/5300 = 1,0566. 653,99 - середньоденна зарплата * 1,0566 = 691,00 грн.;

- коригування заробітку на коефіцієнт підвищенням окладу з червня 2020 року 6000/5600 = 1,07143. 691,00 - середньоденна зарплата * 1,07143 = 740,36 грн. (а.с. 40).

Відповідно до копії довідки про нараховану заробітну плату ОСОБА_1 за 2020 рік установлено, що оклад визначений в розмірі 6 000,00 грн. Також зазначено, що позивачу за вересень 2020 року нараховано оплату за мобілізацію - 16 287,92 грн.; за жовтень 2020 нараховано оплату також за мобілізацію - 15 547,56 грн., а в листопаді 2020 року нараховано компенсацію за невикористану відпустку в сумі - 8 864,31 грн., вихідну допомогу в розмірі 5 999,91 грн. і нарахована сума за мобілізацію в розмірі 5 922,88 грн. (а.с. 41).

Відповідач разом з відзивом надав до суду копії розпорядження Голови Корольовської районної ради м. Житомира щодо надання позивачу відпусток, а саме: розпорядженням від 04.03.2014 № 13-В позивачу надана частина додаткової щорічної відпустки терміном 1бдень - 5 березня 2014 року; розпорядженням від 13.03.2014 № 15-В позивачу надана частина додаткової щорічної відпустки терміном 1 день - 14 березня 2014 року; розпорядженням від 25.03.2014 № 22-В позивачу надана невикористана частина додаткової щорічної відпустки терміном 1 день - 28 березня 2014 року; розпорядженням від 02.04.2014 № 23-В позивачу надана невикористана частина додаткової щорічної відпустки терміном 1 день - 4 квітня 2014 року; розпорядженням від 09.04.2014 № 26-В позивачу надана невикористана частина додаткової щорічної відпустки терміном 1 день - 11 квітня 2014 року; розпорядженням від 17.04.2014 № 28-В позивачу надана невикористана частина додаткової щорічної відпустки терміном 1 день - 18 квітня 2014 року; розпорядженням від 23.04.2014 № 31-В позивачу надана невикористана частина додаткової щорічної відпустки терміном 1 день - 25 квітня 2014 року; розпорядженням від 09.07.2014 № 66-В позивачу надана частина основної щорічної відпустки терміном 25 календарних днів з 4 серпня по 29 серпня 2014 року (з урахуванням того, що 24 серпня 2014 - святковий день) з виплатою матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі посадового окладу; розпорядженням від 04.09.2014 № 80-В позивачу надана невикористана частина додаткової щорічної відпустки терміном 1 день - 5 вересня 2014 року; розпорядженням від 17.09.2014 № 85-В позивачу надана частина щорічної додаткової оплачуваної відпустки терміном 1 день - 19 вересня 2014 року; розпорядженням від 25.09.2014 № 88-В позивачу надана невикористана частина додаткової щорічної відпустки терміном 1 день - 26 вересня 2014 року; розпорядженням від 01.10.2014 № 90-В позивачу надана невикористана частина додаткової щорічної відпустки терміном 1 день - 3 жовтня 2014 року; розпорядженням від 09.10.2014 № 95-В позивачу надана невикористана частина додаткової щорічної відпустки терміном 1 день - 10 жовтня 2014 року; розпорядженням від 16.10.2014 № 97-В позивачу надана невикористана частина додаткової щорічної відпустки терміном 1 день - 17 жовтня 2014 року; розпорядженням від 23.10.2014 № 100-В позивачу надана невикористана частина додаткової щорічної відпустки терміном 1 день - 24 жовтня 2014 року; розпорядженням від 30.10.2014 № 104-В позивачу надана невикористана частина додаткової щорічної відпустки терміном 1 день - 31 жовтня 2014 року; розпорядженням від 06.11.2014 № 106-В позивачу надана невикористана частина додаткової щорічної відпустки терміном 1 день - 7 листопада 2014 року; розпорядженням від 13.11.2014 № 108-В позивачу надана невикористана частина додаткової щорічної відпустки терміном 1 день - 14 листопада 2014 року; розпорядженням від 20.11.2014 № 109-В позивачу надана невикористана частина додаткової щорічної відпустки терміном 1 день - 21 листопада 2014 року; розпорядженням від 12.02.2015 №14-В позивачу надана невикористана частина основної щорічної оплачуваної відпустки за період з 19 липня 2013 року по 18 липня 2014 року терміном 5 календарних днів, частину основної щорічної оплачуваної відпустки за період роботи з 19 липня 2014 року по 18 липня 2015 року терміном 1 календарний день та невикористану частину додаткової щорічної оплачуваної відпустки терміном 7 календарних днів з 13 лютого по 25 лютого 2015 року з виплатою матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі посадового окладу (а.с. 72-100).

До суду надано копії контрактів Державної прикордонної служби про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України щодо проходження позивачем служби в Державній прикордонній службі України, зокрема: контракт строком на 6 місяців з 29 лютого 2016 року по 28 серпня 2016 року; контракт строком на 6 місяців з 29 серпня 2016 року по 28 лютого 2017 року; контракт строком на 6 місяців з 1 березня 2017 року по 31 серпня 2017 року; контракт строком на 6 місяців з 1 вересня 2017 року по 28 лютого 2018 року; контракт строком на 6 місяців з 1 березня 2018 року по 31 серпня 2018 року; контракт строком на 1 рік з 1 вересня 2018 року по 31 серпня 2019 року; контракт строком на 1 рік з 1 вересня 2019 року по 31 серпня 2020 року, а також контракт № 734 від 31 серпня 2020 року (а.с. 107-137).

З виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 16.03.2021 № 520588762092 випливає, що Виконавчий комітет Корольовської районної ради м.Житомира припинено (а.с. 198).

Наведені обставини сторонами не оспорюються.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини врегульовані Законом України № 504/96-ВР Про відпустки , Законом України № 2493-III Про службу в органах місцевого самоврядування , Кодексом законів про працю України, Законом України Про військовий обов`язок і військову службу .

Частинами 1 і 3 ст. 2 Закону України 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР Про відпустки (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено, що право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи (далі - підприємство).

Право на відпустки забезпечується: гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом; забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону.

Приписами ч. 1 і ч. 10 ст. 6 Закон № 504/96-ВР передбачено, що щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

Положення цієї статті щодо тривалості щорічної основної відпустки не поширюються на працівників, тривалість відпустки яким установлюється іншими актами законодавства, проте тривалість їх відпустки не може бути меншою за передбачену частинами першою, сьомою і восьмою цієї статті.

Тривалість щорічної відпустки і додаткової оплачуваної відпустки посадових осіб місцевого самоврядування передбачена ст. 21 Закону України від 7 червня 2001 року № 2493-III Про службу в органах місцевого самоврядування , за приписами якої посадовим особам місцевого самоврядування надається щорічна відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законами України не передбачено тривалішої відпустки, з виплатою допомоги на оздоровлення у розмірі посадового окладу.

Посадовим особам, які мають стаж служби в органах місцевого самоврядування понад 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю до 15 календарних днів. Порядок і умови надання додаткових оплачуваних відпусток встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закон № 504/96-ВР до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку (стаття 6 цього Закону), зараховуються, серед іншого, 2) час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно з законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (в тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу).

Частиною 1 ст. 24 Закон № 504/96-ВР установлено, що в разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Аналогічна норма передбачена ч. 1 ст. 82 Кодексу законів про працю України, відповідно до якої до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку (стаття 75 цього Кодексу), зараховуються час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно з законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (в тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу).

У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, про що зазначено в ч. 1 ст. 83 Кодексу законів про працю України.

Частиною 2 ст. 39 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII Про військовий обов`язок і військову службу передбачено, що громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п`ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п`ятою статті 61 Закону України "Про освіту".

Згідно частини 3 статті 119 Кодексу законів про працю України за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Аналіз вказаних норм закону дає суду підстави вважати, що проходження особою військової служби за призовом під час мобілізації або в особливий період в розумінні п. 2 ч. 1 ст. 9 Закону № 504/96-ВР є часом, коли працівник фактично не працює, але за ним згідно з законодавством зберігається місце роботи (посада) та заробітна плата, а тому вказаний період зараховується до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку.

Аналогічні правові висновки викладенні у постанові Верховного Суду від 25 липня 2019 року у справі № 2140/1471/18.

Верховний Суд у постанові від 25 липня 2019 року у справі №2140/1471/18 зазначив, що 51. Під час мобілізації або в особливий період в розумінні п. 2 ч. 1 ст. 9 Закону № 504/96-ВР є часом, коли працівник фактично не працює, але за ним згідно з законодавством зберігається місце роботи (посада) та заробітна плата, а тому вказаний період зараховується до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку та після демобілізації працівник має право на таку відпустку.

52. Надання такої відпустки не пов`язано з відпусткою, яку надано працівнику, як військовослужбовцю, за місцем проходження військової служби. Аналогічні роз`яснення надані позивачу Мінсоцполітикою 14.03.2017 року (а.с. 34).

Частиною 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, позивач у період з 27 лютого 2015р. по 11 листопада 2020р. проходив військову службу за призовом під час мобілізації, на період якої згідно з законодавством зберігалось місце роботи (посада) та заробітна плата, а тому вказаний період зараховується до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку.

Враховуючи викладене суд вважає, що до загального стажу позивача, що дає право на щорічну основну відпустку, має бути зарахований період його фактичної роботи на посаді у Виконавчому комітеті Корольовської районної ради м. Житомира та період проходження ним військової служби з 27 лютого 2015р. по 11 листопада 2020р., а тому загальний період роботи позивача, який дає право на щорічну основну відпустку, повинен становити з 19.07.2012 р. (дати прийняття на службу в органи місцевого самоврядування та призначення на посаду) по 11.11.2020 р. (дати звільнення).

Між сторонами не має спору щодо компенсації щорічної основної відпустки за період з 19.07.2012 р. по 18.07.2014р.

Розпорядженням голови Корольовської районної ради м. Житомира від 05.11.2020р. № 33-к при звільнені позивачеві була виплачена грошова компенсація за невикористану частину основної щорічної відпустки за період роботи 19 липня 2014р. по 27 лютого 2015р. в кількості 17 календарних днів.

Отже, кількість днів щорічної основної оплачуваної відпустки за період з 19.07.2014р. по 11.11.2020р. складає 189 календарних днів:

- у період з 19.07.2014р. по 19.07.2015р. - 30 календарних днів;

- у період з19.07.2015р. по 19.07.2016р. - 30 календарних днів;

- у період з 19.07.2016р. по 19.07.2017р. - 30 календарних днів;

- у період з 19.07.2017р. по 19.07.2018р. - 30 календарних днів;

- у період з 19.07.2018р. по 19.07.2019р. - 30 календарних днів;

- у період з 19.07.2019р. по 19.07.2020р .- 30 календарних днів;

- у період з 19.07.2020р. по 11.11.2020 р.- 9 календарних днів (кількість календарних днів відпустки вирахувана пропорційно відпрацьованому часу).

Проте, при звільнені позивачеві була виплачена грошова компенсація за невикористану частину основної щорічної відпустки за період роботи 19 липня 2014р. по 27 лютого 2015р. в кількості 17 календарних днів.

Відповідно до ст. 24 Закону № 504/96-ВР у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідачем при звільненні позивача та проведенні з ним остаточних розрахунків протиправно не виплачено компенсацію за 172 дні (189 днів - 17 днів) невикористаної щорічної основної відпустки.

Процедура нарахування середнього заробітку працівника визначається за правилами Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100), згідно п.2 якого обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

За приписами п.2 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати для оплати за час відпусток або компенсації за невикористані відпустки, крім зазначених вище виплат, до фактичного заробітку включаються виплати за час, протягом якого працівнику зберігається середній заробіток (за час попередньої щорічної відпустки, виконання державних і громадських обов`язків, службового відрядження, вимушеного прогулу тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

Нарахування виплат за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або компенсації за невикористані відпустки, тривалість яких розраховується в календарних днях провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством). Одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки ( п.7 Порядку).

Згідно довідки про нараховану заробітну плату (а.с. 41-42) заробітна плата позивача за 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю виплати компенсації за невикористані відпустки, складає 177587,28 грн..

Таким чином, сума компенсації за невикористані 172 дня щорічної відпустки, яка підлягала виплаті позивачу при звільненні, становить 86043 грн. (177 587,28 грн.: 355 х 172).

Щодо вимог позивача про стягнення грошової компенсації за додаткову відпустку згідно постанови Кабінету Міністрів України Про затвердження Порядку надання державним службовцям додаткових оплачуваних відпусток за загальний стаж служби в органах місцевого самоврядування в кількості 15 календарних днів на рік за період з 27 лютого 2015р. по 11 листопада 2020р., колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 21 Закону України від 7 червня 2001 року № 2493-III Про службу в органах місцевого самоврядування встановлено, що посадовим особам місцевого самоврядування надається щорічна відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законами України не передбачено тривалішої відпустки, з виплатою допомоги на оздоровлення у розмірі посадового окладу.

Посадовим особам, які мають стаж служби в органах місцевого самоврядування понад 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю до 15 календарних днів.

У відповідності до вимог ч. 1 ст. 9 Закону № 504/96-ВР, ч. 1 ст. 82 Кодексу законів про працю України час проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на період якої згідно з законодавством зберігалось місце роботи (посада) та заробітна плата, зараховується лише до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що відповідачем правомірно не було нараховано грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, а тому вимоги позивача в цій частині задоволенню не підлягають.

Щодо стягнення з відповідача суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені, колегія суддів зазначає наступне.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, розпорядженням голови Корольовської районної ради м. Житомира від 05.11.2020 № 33-к позивача звільнено з 11 листопада 2020 року.

У відповідності до вимог статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки; вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум; відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Згідно частини 2 статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку про те, що статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, в якій зазначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 викладені наступні правові висновки: Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Необхідність застосування судом критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, також викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

За приписами частини 5 статті 242 КАС України при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати (п.5 Порядку № 100).

За правилами пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Відповідно до довідки про нараховану заробітну плату (а.с.41) заробітна плата позивача за 2 календарних місяця роботи, що передують звільненню ( жовтень - вересень 2020 р.) складає 31835,48 грн., середньоденний заробіток позивача становить 740,36 грн. (31835,48 грн.:43 робочих днів).

Згідно довідки від 11.12.2020 року №Б1-10/26 на день звільнення позивачу нарахована заробітна плата 20787,10 грн..

Як встановлено вище, позивачеві при звільненні не було виплачено суму компенсації за невикористані 172 дня щорічної відпустки у розмірі 86043 грн..

Таким чином, загальний розмір сум, які підлягали виплаті позивачу при звільненні становить 106 830,10 грн. (20787,10 грн. + 86043 грн.). Відтак, розмір несвоєчасно сплаченої суми складає 80,54% від загальної суми, що належала виплаті при звільненні (86043грн. / 106830,10 грн. х 100).

Отже, виходячи із кількості днів затримки 176 (з дати звільнення 11.11.2020р. по дату прийняття рішення) компенсація за затримку розрахунку при звільненні становить 104 946 грн. (середньоденний заробіток 740,36 грн. х 176 днів х 80,54%).

Однак, з огляду на встановлені обставини та з метою дотримання балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, колегія суддів вважає за необхідне зменшити розмір відшкодування, визначивши його в загальній сумі 3 000 грн.

Колегія суддів зазначає, що ця ситуація виникла у зв`язку із неналежною якістю Закону, а саме: наявності в різних законодавчих актах неоднозначного правового регулювання спірних правовідносин.

Під час розгляду справи судом не було встановлено, що невиплата відповідачем належних позивачеві сум була обумовлена проявом грубого свавілля.

При аналізі та застосуванні статті 117 Кодексу законів про працю України колегією суддів врахована правова позиція, викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17.

Стосовно доводів апелянта щодо визначення відповідачів, суд зазначає наступне.

Відповідно до рішень Житомирської міської ради від 18.12.2018р. №1259 Про не утворення районних у місті Житомирі рад та Корольовської районної ради від 08.09.2020р. №212 Про ліквідацію виконавчих органів Корольовської районної ради м. Житомира припинено шляхом ліквідації виконавчі органи Корольовської районної ради м. Житомира, як юридичні особи, в тому числі Виконавчий комітет Корольовської районної ради м.Житомира (код ЄДРПОУ 04053499, м. Житомир, пл. Польова, 8).

Створено Ліквідаційну комісію з ліквідації виконавчих органів Корольовської районної ради м. Житомира, якій визначені завдання щодо здійснення заходів, які пов`язані з ліквідацією юридичних осіб - Виконавчого комітету Корольовської районної ради м. Житомира (а.с. 43, 44).

Відповідно до п.7 рішення Житомирської міської ради від 09.10.2020р. №2020 Про управління районами у місті Житомирі правонаступником повноважень Корольовської районної ради м. Житомира визначено Житомирську міську раду (а.с. 199).

Відповідно до Витягу з єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 12 березня 2021 року зареєстровано припинення юридичної особи - Виконавчого комітету Корольовської районної ради м. Житомира (код ЄДРПОУ 04053499, м.Житомир, пл. Польова, 8) (а.с. 198).

Згідно із ч.1 ст. 52 КАС України, у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.

З урахуванням вищенаведеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо необхідності заміни відповідно до приписів ст. 52 КАС України Виконавчого комітету Корольовської районної ради м. Житомира її правонаступником Житомирською міською радою та стягнення вказаних сум саме з цього суб`єкта владних повноважень.

Згідно частини першої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового судового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи та ухвалив судове рішення з порушенням норм матеріального права, тому апеляційну скаргу відповідача необхідно задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції - скасувати.

Позивач, будучи звільненим від сплати судового збору, його не сплачував, а судові витрати суб`єкта владних повноважень за діючим процесуальним законодавством розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 06 квітня 2021 року в справі №200/11786/20-а - задовольнити частково.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 06 квітня 2021 року в справі №200/11786/20-а - скасувати.

Позов ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Корольовської районної ради м. Житомира, Житомирської міської ради про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення коштів - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Виконавчого комітету Корольовської районної ради м. Житомира в особі Ліквідаційної комісії з ліквідації виконавчих органів Корольовської районної ради м. Житомира щодо не нарахування і невиплати грошової компенсації за невикористані 172 дня щорічної відпустки за період з 27 лютого 2015 року по 11 листопада 2020 року.

Стягнути з Житомирської міської ради, як з правонаступника Корольовської районної ради м. Житомира, на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 172 календарних дня щорічної відпустки в розмірі 86043 (вісімдесят шість тисяч сорок три грн.) 00 копійок.

Стягнути з Житомирської міської ради, як з правонаступника Корольовської районної ради м. Житомира, на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11 листопада 2020 року по день ухвалення судом рішення у цій справі, в розмірі 3000 (три тисячі грн.) 00 копійок.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Повне судове рішення - 27 липня 2021 року.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Т.Г. Гаврищук

Судді А.А. Блохін

А.В. Гайдар