Постанова

від 05.04.2021 по справі 826/10266/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/10266/18 Суддя (судді) першої інстанції: Федорчук А.Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 квітня 2021 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача: Собківа Я.М.,

суддів: Файдюка В.В., Черпіцької Л.Т.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 грудня 2020 року у справі за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства 5-й Київський авторемонтний завод до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство 5-й Київський авторемонтний завод звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві в якому просило визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 14 травня 2018 року №0151711309 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску, яким позивачу нараховано штраф у розмірі 12138,85 грн. та пеню у розмірі 7487,21 грн.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 грудня 2020 року позовні вимоги задоволено повністю.

В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати вказане рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, з посиланням на те, що позивачем належним чином не виконувались норми ст. 9 Закону № 2464, а саме єдиний внесок за березень- липень 2014 року сплачено з порушенням законодавчо встановленого строку.

Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

19 лютого 2021 року позивач подав відзив на апеляційну скаргу в якому просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 14 травня 2018 року відповідачем прийнято оскаржуване рішення, яким до позивача застосовано штраф у розмірі 12138,85 грн за період із 23 квітня 2014 року по 03 вересня 2014 року та нараховано пеню у розмірі 7487,21 грн.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивачем подано скаргу до Державної фіскальної служби України.

Рішенням Державної фіскальної служби України від 20 червня 2018 року №21096/6/99-99-11-02-02-25 скаргу позивача залишено без задоволення, а рішення відповідача від 14 травня 2018 року №0151711309 - без змін.

Вважаючи рішення відповідача від 14 травня 2018 року №0151711309 протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань із задоволення всіх вимог, на які поширюється мораторій (частина 3 статті 19 Закону України №2343-XII).

Колегія суддів, розглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги, дійшла висновку про обґрунтованість та правомірність висновків суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з п. 1 ч.1 ст. 4 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування платниками єдиного внеску є зокрема, підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця. Сплата єдиного внеску здійснюється у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки фіскальних органів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для його зарахування (п. 5, 8 ст. 9 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування ).

Cпірні правовідносини регулюються Конституцією України та Законом України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом (далі по тексту - Закон № 2343-XII) (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Тобто, в даному випадку, необхідно застосувати норми чинного законодавства про банкрутство, зокрема, Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом , який в даному випадку є спеціальним.

Так, відповідно до ч. 4 ст. 12 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом (в редакції чинній на момент порушення справи про банкрутство, тобто від 12.05.2004) мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду.

Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів:

- забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства;

- не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів).

Таким чином, Законом № 2343-XII прямо встановлена абсолютна заборона на застосування під час мораторію всіх санкцій за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), на що неодноразово звертав увагу Верховний Суд України та Верховний Суд під час постановлення відповідних рішень.

Визначаючи редакцію Закону 2343-XII, яка має застосовуватись до спірних правовідносин, необхідно врахувати норму пункту 1-1 Розділу Х Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про внесення змін до Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом від 22 грудня 2011 року № 4212-VI, відповідно до якого положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом.

На момент виникнення спірних правовідносин між позивачем та Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві, Закон 2343-XII діяв у редакції від 04.04.2018 року, де наслідки введення мораторію у процедурі банкрутства визначені в статті 19, що кореспондує зі статтею 12 зазначеного Закону у попередній редакції.

Так, абз. 3 ч. 3 ст. 19 Закону 2343-XII (у редакції від 04.04.2018 року) передбачено, що не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань із задоволення всіх вимог, на які поширюється мораторій.

Тобто, вказана норма встановлює загальну заборону на нарахування штрафу і пені протягом часу дії мораторію на задоволення вимог кредиторів. Зміст цієї заборони не пов`язаний з визначенням поняття мораторію і не обмежений ним. Заборона чинна протягом дії мораторію. Тому неустойка за невиконання грошових зобов`язань не нараховується в силу прямої заборони законом, безвідносно до часу їх виникнення. Крім того, не може розглядатися питання про поширення чи непоширення мораторію на ненараховану неустойку, оскільки законом виключена можливість виникнення та існування відносин нарахування неустойки боржнику, щодо якого діє мораторій, введений при провадженні справи про його банкрутство.

Виходячи із змісту Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом , боржник повинен виконувати зобов`язання, що виникли після введення мораторію, але пеня та штраф за їх невиконання або неналежне виконання не нараховуються, за винятком випадків, які можуть бути встановлені спеціальними нормами законодавства.

Під час розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанції відповідачем не надано доказів відновлення платоспроможності позивача, а останнім зазначено, що провадження у справі про банкрутство триває на стадії розпорядження майном.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що незважаючи на дію мораторію ПАТ 5-й Київський авторемонтний завод зобов`язане виконувати зобов`язання, що виникли після введення мораторію, зокрема, сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця.

Проте, в разі несплати (неперерахування) або несвоєчасної сплати (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на ПАТ 5-й Київський авторемонтний завод пеня та штраф, які передбачені нормами чинного законодавства, не нараховуються, оскільки законом передбачена загальна заборона на нарахування штрафу і пені протягом часу дії мораторію на задоволення вимог кредиторів.

Розгляд справи про банкрутство, за новою редакцією Закону, здійснюється згідно з постановою про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури. При цьому правові підстави прийняття постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури визначаються відповідно до раніше чинної редакції Закону, а правові наслідки введення ліквідації процедури - за його новою редакцією. У зв`язку з здійсненням переходу до застосування нової редакції Закону необхідно привести реєстр вимог кредиторів у відповідність до вимог статті 45 Закону в новій редакції і з урахуванням його вимог вирішити питання щодо переобрання представницьких органів кредиторів (зборів кредиторів та комітету кредиторів).

Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від від 11.09.2018 у справі №823/2240/17.

Водночас, як встановлено судом першої інстанції, постановою Господарського суду міста Києва від 26 березня 2014 року у справі №910/19021/13 ПрАТ 5-й Київський авторемонтний завод визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру. Така постанова набрала законної сили з моменту її прийняття.

Постанову Господарського суду міста Києва від 26 березня 2014 року у справі №910/19021/13 скасовано постановою Київського апеляційного господарського суду від 07 серпня 2014 року.

Вказане свідчить про те, що позивач дійсно був визнаний банкрутом у період із 26 березня 2014 року по 08 серпня 2014 року і відносно нього було відкрито ліквідаційну процедуру.

Оскільки у період із 26 березня 2014 року по 08 серпня 2014 року, протягом якого діяв мораторій на задоволення вимог кредиторів, позивач був визнаний банкрутом згідно з рішенням суду, яке набрало законної сили, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про протиправність застосування Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві до ПАТ 5-й Київський авторемонтний завод штрафу у розмірі 12138,85 грн. та нарахування пені у розмірі 7487,21 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Всі наведені апелянтом доводи не спростовують вірних висновків суду першої інстанції.

Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 грудня 2020 року - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач Собків Я.М.

Суддя Файдюк В.В.

Суддя Черпіцька Л.Т.