Постанова

від 06.04.2021 по справі 804/12126/15

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 квітня 2021 року

м. Київ

справа №804/12126/15

касаційне провадження №К/9901/26999/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф.,

розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Виробниче об`єднання агросвіт (далі - Товариство) на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.12.2015 (суддя Коренев А.О.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15.02.2016 (головуючий суддя - Олефіренко Н.А., судді - Шальєва В.А., Білак С.В.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Виробниче об`єднання агросвіт (далі - Товариство) до Криворізької північної об`єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Дніпропетровській області (далі - Інспекція), правонаступником якої є Головне управління ДПС у Дніпропетровській області (далі - Управління), про визнання скасування податкових повідомлень-рішень, актів перевірки,

У С Т А Н О В И В:

У серпні 2015 року Товариство звернулось до суду із позовом до Інспекції, у якому, з урахуванням уточнення позовних вимог, просило: скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000351500 від 03.04.2015 в частині основного платежу на суму 1377309,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) на суму 1726251,00 грн.; скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000951500 від 19.06.2015 в частині основного платежу на суму 1377309,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) на суму 1726150,83 грн.; скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000371500 від 03.04.2015 у повному обсязі; частково скасувати акт перевірки № 37/22-01/31271300 від 17.03.2015, за виключенням висновків про нарахування штрафної санкції у розмірі 20250,00 грн. з нарахованих відповідно до пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України санкцій за використання не за призначенням суми податку на додану вартість у розмірі 20250,00 грн., які були направлені на спеціальний рахунок та використані у якості передплати 20250,00 грн. за оренду жатки ТОВ АГ Імпекс із загальної суми санкцій 1746501,00 грн.; скасувати у повному обсязі акт від 03.04.2015 № 44/04-83-22-03/31271300 Про ненадання до перевірки оригіналів документів Товариством при здійснення податкового контролю .

На обґрунтування зазначених позовних вимог Товариство послалося на те, що: неврахування Інспекцією врожаю, зібраного з придбаних посівів незавершеного виробництва, право власності на які перейшло до Товариства на підставі договорів купівлі-продажу предмету незавершеного виробництва у рослинництві, при розрахунку питомої ваги сільськогосподарських товарів є протиправним та суперечить правовій позиції, висловленій Вищим адміністративним судом України у інформаційному листі від 28.12.2012 № 2614/12/13-12, оскільки вказані договори купівлі-продажу предмету незавершеного виробництва у рослинництві і є тими договорами, які не потребують державної реєстрації, але дають усі права використовувати земельні ділянки під біологічними активами, які придбані у власність та розташовані на них, для доведення біологічного активу до стану сільськогосподарська продукція (вирощений врожай) ; завищення Товариством податкового кредиту, відображеного у спеціальній декларації (28 аркуш акту перевірки), та заниження податкового кредиту по загальній декларації на таку ж саму суму (20 аркуш акту перевірки) не відбувалось, оскільки право на використання спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість позивач не втрачав, оскільки фактично ніяких порушень Товариством не було допущено; Інспекції були надані до перевірки усі оригінали документів (з яких були зроблені копії), які підтверджують факт придбання техніки у ТОВ Одесліфт згідно договору купівлі-продажу № 12 від 11.11.2013, а також копії документів, що стосуються продавця - ТОВ Одесліфт , щодо факту придбання продавцем техніки та процедури його реорганізації, які могли бути і фактично були у Товариства лише в копіях, наданих продавцем техніки, з огляду на що твердження Інспекції про ненадання позивачем оригіналів, є безпідставними, оскільки у позивача не може бути їх оригіналів, а їх витребування у ТОВ Одесліфт могло бути організоване контролюючим органом шляхом проведення зустрічної звірки ТОВ Одесліфт ; транспортувати сільськогосподарську техніку та транспортні засоби від продавця до Товариства не було необхідності, оскільки зазначена техніка знаходилась у користуванні позивача ще з 2011 року на підставі договорів оренди, укладених між Товариством та ТОВ Одесліфт ; фактична наявність придбаної у ТОВ Одесліфт підтверджується також документами інвентаризації за 2013-2014 роки; акт про ненадання оригіналів документів від 03.04.2015 надійшов до Товариства поштою лише 10.04.2015 разом із повідомленням-рішенням № 000037150 від 03.04.2015, тобто після розгляду Інспекцією заперечень Товариства на акт перевірки, до яких були додані копії усіх документів щодо всіх контрагентів; податкові повідомлення-рішення, акт про ненадання оригіналів документів та акт перевірки підлягають скасуванню як такі, що прийняті за наслідками проведення перевірки без повного з`ясування всіх обставин господарської діяльності Товариства та на підставі неналежного і неповного вивчення бухгалтерських та договірних документів Товариства у їх сукупності.

Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 15.12.2015, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15.02.2016, у задоволенні позову відмовив.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що: продукція, віднесена Товариством в податкових деклараціях за 2013 та 2014 рік до обсягів постачання сільськогосподарських товарів у спірному розмірі, не є вирощеною позивачем на власних, орендованих чи таких, що перебувають у користуванні позивача з інших підстав земельних ділянках, оскільки такі земельні ділянки знаходяться у постійному користуванні КП СП Широківське , з огляду на що така продукція не може вважатись сільськогосподарською продукцією для цілей глави 2 розділу XIV Податкового кодексу України; Товариством не було надано документів, які б підтверджували факт реального придання ним товарів та послуг у ТОВ Одесліфт , оскільки наявність у Товариства таких товарів та послуг не є беззаперечним свідченням їх придбання саме у ТОВ Одесліфт , з урахуванням того, що вид діяльності ТОВ Одесліфт також не дозволяє дійти такого висновку; Товариством не спростований належними та допустимими доказами факт ненадання до контролюючого органу оригіналів первинних документів щодо взаємовідносин з ТОВ Одесліфт ; акт про ненадання документів та акт перевірки не можуть самі по собі спричиняти жодних негативних наслідків для платника податків, у тому числі бути достатньою підставою для зобов`язання останнього сплатити грошові зобов`язання з податків у зв`язку з виявленими контролюючим органом в ході перевірки порушення податкового законодавства, у зв`язку з чим такі документи не є такими, що порушують права та інтереси позивача.

Товариство оскаржило рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанцій до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 03.03.2016 відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою Товариства та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник вказує на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи не надали належної правової оцінки тому, що: договори купівлі-продажу предмету незавершеного виробництва у рослинництві ні у якій мірі не суперечать чинному законодавству України, не визнавались неукладеними, протиправними або недійсними, а їх визнання у якості підстави для обробітку землі, на які розташоване придбане Товариством незавершене виробництво, розтлумачено Вищим адміністративним судом України з урахуванням чинних норм Податкового кодексу України (інформаційний лист від 28.12.2012 № 2614/12/13-12), відповідно до якого будь-яке право користування земельною ділянкою, на якій розташовані сільськогосподарські угіддя, хоч би з яких підстав не виникало таке право, є належним для підтвердження частки сільськогосподарського товаровиробництва для цілей справляння фіксованого сільськогосподарського податку; договори купівлі-продажу предмету незавершеного виробництва у рослинництві і є тими договорами, які не потребують державної реєстрації (про це вказано у їх текстах), але дають власнику незавершеного виробництва право доступу до земельних ділянок із засіяним на них насіннєвим матеріалом для доведення його до стану урожай ; акт № 44/04-83-22-03/31271300 Про ненадання до перевірки оригіналів документів Товариством при здійсненні податкового контролю був складений після закінчення проведення перевірки - 17.03.2015, а терміни проведення перевірки ніяким розпорядчим документом Інспекції не продовжувались, з огляду на що податкове повідомлення-рішення № 0000371500 від 03.04.2015 є повністю незаконним, оскільки прийняте на підставі акту, складеного поза межами цієї перевірки, результати якої оформлені актом від 17.03.2015 № 37/04-83-22-03/31271300; Товариством під час проведення перевірки були надані усі документи щодо придання у ТОВ Одесліфт техніки, яка раніше використовувалась Товариством на правах оренди; оригінали документів, згідно яких ТОВ Одесліфт придбавало техніку, обладнання та матеріали, про ненадання яких твердить Інспекція, знаходяться у ТОВ Одесліфт , у зв`язку з чим не можуть бути надані Товариством, а їх вивчення з боку контролюючого органу мало бути організоване шляхом проведення зустрічної звірки господарської діяльності контрагента; від ТОВ Одесліфт були надані усі засновницькі документи, які пояснюють низку його перетворень, витяги з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Інспекція не скористалась своїм процесуальним правом на подання відзиву на касаційну скаргу.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 15.03.2021 прийняв касаційну скаргу Товариства до провадження, закінчив підготовку справи до касаційного розгляду та визнав за можливе проведення касаційного розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами з 16.03.2021.

У відповідності до положень частини першої статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) у справі здійснено заміну відповідача - Інспекції його процесуальним правонаступником, а саме - Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Суди попередніх інстанцій встановили, що з 2012 по 2014 рік включно Товариство було платником фіксованого податку, зареєстроване як суб`єкт спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість. Питома вага доходу сільськогосподарського товаровиробника, отриманого від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки, у загальній сумі його доходу за попередній податковий (звітний) рік складала: за 2012 рік - 97,63%, за 2013 рік - 76,52%, за 2014 рік - 94,83%.

Інспекція провела планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2012 по 31.12.2014, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 по 31.12.2014, результати якої оформлені актом від 17.03.2015 № 37/04-83-22-03/31271300, за висновками якого Товариством були порушені, зокрема, вимоги: пункту 185.1 статті 185, пункту 186.1 статті 186, пункту 187.1 статті 187, пунктів 198.1-198.3 статті 198, пункту 201.1 статті 201, пунктів 209.6, 209.11 статті 209 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість по загальній податковій декларації з податку на додану вартість на загальну суму 1923571,00 грн. (у тому числі по періодах: жовтень 2013 року - 68269,00 грн., січень 2014 року - 2945,00 грн., березень 2014 року - 189963,00 грн., серпень 2014 року - 65379,00 грн., вересень 2014 року - 162423,00 грн., жовтень 2014 року - 386913,00 грн., листопад 2014 року - 473183,00 грн., грудень 2014 року - 574496,00 грн.); статей 209, 301, 309 Податкового кодексу України, внаслідок чого Товариство неправомірно використовувало статус платника фіксованого сільськогосподарського податку у 2014 році та неправомірно використовувало статус платника спеціального режиму оподаткування діяльності у сфері сільського та лісового господарства, а також рибальства, починаючи з листопада 2013 року; пункту 123.2 статті 123 Податкового кодексу України, внаслідок отримання (застосування) Товариством податкової пільги не за призначенням та/або всупереч умовам чи цілям її надання, сума пільги у розмірі 1948336,00 грн., яка підлягає стягненню до бюджету; пункту 185.1 статті 185, пункту 186.1 статті 186, пункту 187.1 статті 187, пунктів 198.1-198.3 статті 198, пункту 201.1 статті 201, підпункту 209.15.1 пункту 209.15 статті 209 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість по податковій декларації з податку на додану вартість зі спеціальним режимом оподаткування діяльності у сфері сільського господарства на загальну суму 232384,00 грн. (у тому числі по періодах: вересень 2013 року - 5900,00 грн., грудень 2014 року - 226484,00 грн.).

Зокрема, у акті перевірки вказано, що: у 2013 - 2014 роках Товариство придбало у КП СП Широківське об`єкти незвершеного виробництва, а саме - соняшник та ячмінь згідно договорів купівлі-продажу предмету незавершеного виробництва у рослинництві: № 25 від 19.04.2013, № 5 від22.05.2013, № 4 від 20.05.2014, № 7 від 16.06.2014, № 8 від 16.07.2014; вироблена Товариством у 2013 році продукція (соняшник, ячмінь) із продуктів незавершеного виробництва не є виробленою на власних чи орендованих потужностях, оскільки земельні ділянки під таким незавершеним виробництвом належать КП СП Широківське на праві постійного користування, з огляду на що така продукція не може вважатися власновирощеною з метою застосування спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість; у зв`язку з викладеним, реалізація Товариством ячменю в жовтні 2013 року у сумі 341344,00 грн.(крім того податок на додану вартість 68269,00 грн.) та соняшника в листопаді 2013 року у сумі 2145337,00 грн. (крім того податок на додану вартість 429067,00 грн.) фактично є реалізацією продукції не власного виробництва, а тому обсяг реалізації зазначеної продукції підлягає декларуванню в загальній податковій декларації з податку на додану вартість в розділі І Податкові зобов`язання ; в порушення абзацу а пункту 209.11 статті 209 Податкового кодексу України Товариство не визначило податкове зобов`язання з податку на додану вартість за підсумками звітного податкового періоду, в якому було допущене таке перевищення (листопад 2013 року), не сплатило податок до бюджету в загальному порядку; вказані порушення призвели до заниження Товариством податкового кредиту по загальній декларації з податку на додану вартість за період, який перевірявся, на загальну суму 3247356,00 грн. та до завищення податкового кредиту по декларації з податку на додану вартість зі спеціальним режимом оподаткування діяльності у сфері сільського господарства на таку ж суму, а також до завищення податкових зобов`язань по декларації зі спеціальним режимом оподаткування діяльності у сфері сільського господарства на загальну суму 35366209,00 грн. та до заниження податкових зобов`язань з податку на додану вартість по загальній декларації на загальну суму 1923571,00 грн.; оскільки у період з 01.01.2013 по 31.12.2014 Товариство не відповідало критеріям сільськогосподарського підприємства згідно з пунктом 209.6 статті 209 Податкового кодексу України, то те мало законних підстав для застосування спеціального режиму оподаткування з податку на додану вартість, у зв`язку з чим Товариством неправомірно отримано (застосовано) податкову пільгу з податку на додану вартість за вказаний період на загальну суму 1923571,00 грн.; Товариство в порушення вимог пункту 209.2 статті 209, підпункту 209.15.1 пункту 209.15 статті 209 Податкового кодексу України використало суму податку на додану вартість 24764,83 грн., які були направлені на спеціальний рахунок, не за призначенням, а саме - на оплату вартості виробничих факторів , зокрема, 4514,83 грн. - за оренду сільськогосподарської техніки у ТОВ Одесліфт , 20250,00 грн. - в якості передплати за оренду жатки у ТОВ АГ Агроімпекс .

На вказаний акт перевірки Товариством були подані заперечення, за результатами розгляду яких Інспекція надала відповідь № 6474/10/04-83-22-03 від 31.03.2015, згідно якої змінила висновки акту перевірки, внаслідок: встановлення в ході розгляду заперечень порушень по операції придбання Товариством сільськогосподарської техніки у ТОВ Одесліфт ; зміни порядку визначення нарахованого до сплати податку на додану вартість.

З урахуванням зазначеної відповіді висновки акту перевірки було змінено, а саме: встановлено порушення Товариством вимог: пункту 185.1 статті 185, пункту 186.1 статті 186, пункту 187.1 статті 187, пунктів 198.1-198.3 статті 198, пункту 201.1 статті 201, пунктів 209.6, 209.11 статті 209 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість по загальній податковій декларації з податку на додану вартість на загальну суму 1377309,00 грн. (у тому числі за рахунок завищення суми сплати у розмірі 52938,00 грн. та за рахунок заниження суми сплати у розмірі 1430247,00 грн.); статей 209, 301, 309 Податкового кодексу України, внаслідок чого Товариство неправомірно використовувало статус платника фіксованого сільськогосподарського податку у 2014 році та неправомірно використовувало статус платника спеціального режиму оподаткування діяльності у сфері сільського та лісового господарства, а також рибальства, починаючи з листопада 2013 року; пункту 123.2 статті 123 Податкового кодексу України, внаслідок отримання (застосування) Товариством податкової пільги не за призначенням та/або всупереч умовам чи цілям її надання, сума пільги у розмірі 1402174,00 грн., яка підлягає стягненню до бюджету; пункту 185.1 статті 185, пункту 186.1 статті 186, пункту 187.1 статті 187, пунктів 198.1-198.3 статті 198, пункту 201.1 статті 201, підпункту 209.15.1 пункту 209.15 статті 209 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість по податковій декларації з податку на додану вартість зі спеціальним режимом оподаткування діяльності у сфері сільського господарства на загальну суму 232384,00 грн. (у тому числі по періодах: вересень 2013 року - 5900,00 грн., грудень 2014 року - 226484,00 грн.).

Зокрема, у зазначеній відповіді Інспекцією крім порушень, викладених у акті перевірки, було вказано про неправомірне включення Товариством до складу податкового кредиту податку на додану вартість у сумі 1114997,00 грн., сплаченого у складі вартості сільськогосподарської техніки, придбаної у ТОВ Одесліфт згідно договору купівлі-продажу № 12 від 11.11.2013, оскільки з наданих Товариством до перевірки документів неможливо встановити, яким чином здійснювалась поставка зазначеної техніки, хто виступив перевізником, її якісні характеристики (сертифікати заводу-виробника, паспорти не надано), походження техніки, її технічний стан, а також неможливо встановити факт придбання цієї техніки саме у ТОВ Одесліфт , оскільки станом на дату перевірки ТОВ Одесліфт (код 38925761) має стан 16 - припинено (ліквідовано) 28.04.2014.

Також, 03.04.2015 Інспекцією був складений акт від 03.04.2015 № 44/04-83-22-03/31271300 Про ненадання до перевірки оригіналів документів Товариством при здійсненні податкового контролю , в якому вказано про ненадання в ході перевірки та під час розгляду заперечень оригіналів документів при здійсненні податкового контролю (без зазначення переліку документів, які не було надано).

На підставі висновків вказаного акта перевірки (з урахуванням відповіді на заперечення), акта про ненадання оригіналів документів та з урахуванням процедури адміністративного оскарження Інспекція прийняла податкові повідомлення-рішення: № 0000371500 від 03.04.2015, яким застосувала до Товариства штрафні (фінансові) санкції (штраф) у сумі 510,00 грн.; № 0000351500 від 03.04.2015, яким збільшила Товариству суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 1377309,00 грн. - за основним платежем, 1746501,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); № 0000951500 від 19.06.2015, яким збільшила Товариству суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 1377309,00 грн. - за основним платежем, 1746400,83 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Відповідно до абзацу 1 пункту 301.1 статті 301 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) платниками податку з урахуванням обмежень, встановлених пунктом 301.6 цієї статті, можуть бути сільськогосподарські товаровиробники, у яких частка сільськогосподарського товаровиробництва за попередній податковий (звітний) рік дорівнює або перевищує 75 відсотків.

За визначенням, наведеним у підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 2 розділу XIV цього Кодексу - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.

Згідно з пунктом 302.1 статті 302 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) об`єктом оподаткування податком для сільськогосподарських товаровиробників є площа сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ і багаторічних насаджень) та/або земель водного фонду (внутрішніх водойм, озер, ставків, водосховищ), що перебуває у власності сільськогосподарського товаровиробника або надана йому у користування, у тому числі на умовах оренди.

Виходячи з аналізу наведених вище законодавчих норм, кваліфікаційною вимогою для особи, яка претендує на набуття статусу платника фіксованого сільськогосподарського податку, є частка сільськогосподарського товаровиробництва, яка повинна перевищувати 75 відсотків загального обсягу доходу суб`єкта господарювання.

Порядок набуття та підтвердження статусу платника фіксованого сільськогосподарського податку встановлений у статті 308 Податкового кодексу України, пунктом 308.1 якої (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що сільськогосподарські товаровиробники для набуття і підтвердження статусу платника податку щороку, до 20 лютого, подають станом на 1 січня поточного року: загальну податкову декларацію з податку на поточний рік щодо всієї площі земельних ділянок, з яких справляється податок (сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ, багаторічних насаджень), та/або земель водного фонду внутрішніх водойм (озер, ставків та водосховищ), - контролюючому органу за своїм місцезнаходженням (місцем перебування на податковому обліку); звітну податкову декларацію з податку на поточний рік окремо щодо кожної земельної ділянки - контролюючому органу за місцем розташування такої земельної ділянки; розрахунок частки сільськогосподарського товаровиробництва - контролюючим органам за своїм місцезнаходженням та/або за місцем розташування земельних ділянок за формою, затвердженою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної аграрної політики, за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику; відомості (довідку) про наявність земельних ділянок - контролюючим органам за своїм місцезнаходженням та/або за місцем розташування земельних ділянок. У відомості (довідці) про наявність земельних ділянок зазначаються відомості про кожний документ, що встановлює право власності та/або користування земельними ділянками, у тому числі про кожний договір оренди земельної частки (паю).

Водночас, законодавчо не встановлено вимоги про мінімальну кількість земельних ділянок, які належать на праві власності чи знаходяться в користуванні платника фіксованого сільськогосподарського податку. При цьому, така особа повинна буде підтвердити дотримання критерію щодо мінімальної частки сільськогосподарського товаровиробництва.

Наслідки недотримання особою вимог щодо мінімального обсягу частки сільськогосподарського товаровиробництва встановлені пунктом 308.6 статті 308 Податкового кодексу України, яким (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що реєстрація сільськогосподарського товаровиробника платником податку скасовується: у разі подання платником податку письмової заяви щодо добровільного зняття з такої реєстрації; за рішенням контролюючого органу: а) якщо такий платник податку ліквідується, у тому числі шляхом злиття, приєднання або перетворення; б) у разі встановлення за результатами документальної перевірки недотримання платником податку положень статті 301 цієї глави. При цьому такий платник податку зобов`язаний перейти до сплати податків за загальною системою оподаткування починаючи з наступного місяця після місяця, у якому було встановлено таке порушення.

В свою чергу, вимоги статті 301 Податкового кодексу України стосуються частки сільськогосподарського товаровиробництва, яка повинна перевищувати 75 відсотків загального обсягу доходів сільськогосподарського товаровиробника. Для визначення зазначеної частки враховується дохід від операцій з сільськогосподарською продукцією.

Відповідно до пункту 308.4 статті 308 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) дохід сільськогосподарського товаровиробника, отриманий від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки (крім підакцизних товарів, за винятком виноматеріалів виноградних (коди згідно з УКТ ЗЕД 2204 29 - 2204 30), вироблених на підприємствах первинного виноробства для підприємств вторинного виноробства, які використовують такі виноматеріали для виробництва готової продукції, включає доходи, отримані, зокрема, від реалізації продукції рослинництва, що вироблена (вирощена) на угіддях, які належать сільськогосподарському товаровиробнику на праві власності або надані йому в користування, а також продукції рибництва, виловленої (зібраної), розведеної, вирощеної у внутрішніх водоймах (озерах, ставках і водосховищах), та продуктів її переробки на власних підприємствах або орендованих виробничих потужностях.

В свою чергу, продукція рослинництва може бути вироблена (вирощена) на сільськогосподарських угіддях. При цьому, передбачається, що відповідні угіддя знаходяться у власності чи користуванні особи.

Відповідно до викладеного, для цілей розрахунку частки сільськогосподарського товаровиробництва враховуються доходи від реалізації продукції рослинництва, яка вироблена (вирощена) на угіддях, що належать сільськогосподарському товаровиробнику на праві власності або надані йому в користування.

За визначенням, наведеним у підпункті 14.1.233 пункту 14.1 статі 14 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), сільськогосподарські угіддя - це рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги.

Відповідно, сільськогосподарські угіддя знаходяться на земельних ділянках сільськогосподарського призначення.

Згідно з підпунктом 14.1.77 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) землі сільськогосподарського призначення для цілей глави 2 розділу XIV цього Кодексу - це землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції.

Виходячи з аналізу наведених правових норм, для цілей справляння фіксованого сільськогосподарського податку землі, що використовуються сільськогосподарським товаровиробником для виробництва продукції рослинництва, повинні знаходитися у власності чи користуванні такого виробника.

Водночас, Податковий кодекс України не деталізує вимог до правового титулу, відповідно до якого у особи виникає право користування земельною ділянкою, на якій розташовані сільськогосподарські угіддя, а також до правовстановлюючих документів, якими підтверджуються відповідні права на земельні ділянки.

Отже, за таких обставин будь-яке право користування земельною ділянкою, на якій розташовані сільськогосподарські угіддя, хоч би з яких підстав не виникало таке право, є належним для підтвердження частки сільськогосподарського товаровиробництва для цілей справляння фіксованого сільськогосподарського податку.

Таким чином, як випливає зі змісту пункту 308.4 статті 308 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), для розрахунку доходів від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва як таких, що можуть враховуватися при визначенні частки сільськогосподарського товаровиробництва, можуть включатися доходи від продажу продукції рослинництва, вирощеної (виробленої) на сільськогосподарських угіддях, що знаходяться у користуванні особи на будь-яких умовах.

В свою чергу, земельне законодавство України вимагає державної реєстрації документа, що встановлює право користування земельною ділянкою.

Відповідно до положень статті 5 Закону України Про оренду землі (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі. Право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Таким чином, для цілей регулювання земельних відносин виникнення права оренди земельної ділянки пов`язане із фактом державної реєстрації відповідного договору.

Водночас, податкове законодавство не вимагає державної реєстрації договору оренди земельної ділянки (паю) як обов`язкової ознаки для кваліфікації відповідної ділянки як такої, що знаходиться у користуванні сільськогосподарського товаровиробника.

З огляду на викладене, недотримання норм земельного законодавства щодо реєстрації права оренди земельних ділянок не може бути перешкодою для кваліфікації сільськогосподарських угідь як таких, що знаходяться у користуванні товаровиробника для цілей справляння фіксованого сільськогосподарського податку. Розглядувані угіддя будуть знаходитися у користуванні платника сільськогосподарського податку. При цьому, варто враховувати, що виникнення орендних відносин відповідно до вимог земельного законодавства не є обов`язковою умовою для визнання сільськогосподарських угідь такими, що знаходяться в користуванні платника фіксованого сільськогосподарського податку. Зазначене пояснюється тим, що оренда є лише одним із видів права користування землею.

У свою чергу, Податковий кодекс України не зводить користування сільськогосподарськими угіддями лише до виникнення права оренди на відповідні земельні ділянки. Відповідно, зареєстрований належним чином договір оренди не може вважатися єдиним обов`язковим документом, що підтверджує правомірність перебування особи у статусі платника фіксованого сільськогосподарського податку. Відтак, дефекти оформлення відповідного договору не можуть впливати на правильність врахування доходів від реалізації продукції рослинництва при розрахунку частки сільськогосподарського товаровиробництва.

Виходячи з аналізу наведених вище правових норм, Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що продукція (соняшник та ячмінь), яка була доведена Товариством до стану урожай зі стану насіннєвий матеріал , на земельних ділянках, до яких позивач мав доступ відповідно до умов договорів купівлі-продажу предмету незавершеного виробництва у рослинництві № 25 від 19.04.2013, № 5 від22.05.2013, № 4 від 20.05.2014, № 7 від 16.06.2014, № 8 від 16.07.2014, які не потребують державної реєстрації, є сільськогосподарською продукцією в розумінні глави 2 розділу XIV Податкового кодексу України.

Відповідно, така продукція повинна враховуватися при визначенні частки сільськогосподарського товаровиробництва у розмірі 75 відсотків, необхідної для набуття та підтвердження особою статусу платника сільськогосподарського товаровиробника. За таких обставин відсутні будь-які підстави для розмежування сільськогосподарської продукції на ту, що отримана на належно оформлених земельних ділянках, право оренди яких зареєстровано, та на ту, що вирощена на ділянках, оренда чи інше право користування якими оформлені з недоліками.

Таким чином, перебування особи у статусі платника фіксованого сільськогосподарського податку є правомірним, якщо при цьому дотримано критерій щодо мінімального обсягу частки сільськогосподарського товаровиробництва, встановлений статтею 301 Податкового кодексу України. Цей критерій дотримується в тому разі, якщо продукція рослинництва вирощена на сільськогосподарських угіддях, що знаходяться у користуванні платника податку.

Крім іншого, матеріали справи містять постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.08.2013 у справі № 804/10300/13-а, яка набрала законної сили 19.06.2014, якою позов Товариства Інспекції про визнання недійсною податкової консультації від 12.04.2013 №5247/10/060 та зобов`язання вчинити певні дії був задоволений: визнано недійсною податкову консультацію, надану Інспекцією від 12.04.2013 за №5247/10/060; зобов`язано Інспекцію надати Товариству податкову консультацію на всі запитання, викладені у зверненні від 15.03.2013 за №170, з урахуванням висновків суду, за якими: у податкового органу відсутні підстави для застосування будь-яких негативних наслідків до позивача (платника фіксованого сільськогосподарського податку та особи, що застосовує спеціальний режим оподаткування податком на додану вартість сільськогосподарської діяльності) у разі недотримання ними норм земельного законодавства щодо реєстрації договорів оренди земельних ділянок, якщо при цьому дотримано вимог законодавства податкового; фіксований сільськогосподарський податок сплачується з усіх земель, що фактично використовується платником цього податку для виробництва сільськогосподарської продукції, а відсутність належного оформлення земельних ділянок, зокрема, відсутність державної реєстрації відповідних договорів оренди, не є підставою для звільнення платника фіксованого сільськогосподарського податку від нарахування податку з площі всіх ділянок, що перебувають у його користуванні. Зокрема, у зверненні від 15.03.2013 за вих. №170 про отримання податкової консультації позивачем було зазначено, що Товариство розглядає можливість придбання незавершеного виробництва сільськогосподарської продукції - на стадії посівів. При цьому, право користування (власності) землею під придбання об`єктом незавершеного виробництва залишається у продавця об`єкта незавершеного виробництва. В зв`язку з чим, позивач просив підтвердити, що сільськогосподарська продукція, яка буде до вирощена з придбаного у сторонньої організації незавершеного виробництва та зібрана Товариством власними силами та за власний рахунок, буде вважатись сільськогосподарською продукцією власного виробництва в розумінні підпункту 14.1.234 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України та буде враховуватись в 75% власного сільськогосподарського товаровиробництва (відповідно до статті 301 Податкового кодексу України). Також позивач просив повідомити, чи потрібно Товариству виходячи з фактичного користування землями продавця незавершеного виробництва на час дорощування та збору урожаю збільшити суму фіксованого сільськогосподарського податку на площу таких земель, з одночасним зменшенням продавцем на цей же період суму податку на землю.

З урахуванням викладеного, Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду вказує, що у податкового органу відсутні підстави для застосування будь-яких негативних наслідків до позивача (платника фіксованого сільськогосподарського податку та особи, що застосовує спеціальний режим оподаткування податком на додану вартість сільськогосподарської діяльності) у разі недотримання ним норм земельного законодавства щодо укладення та реєстрації договорів оренди земельних ділянок, якщо при цьому дотримано вимог законодавства податкового.

Щодо правомірності формування Товариством податкового кредиту по операції із придбання сільськогосподарської техніки Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду, виходить із наступного.

Положеннями підпункту а пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За приписами абзацу 1 пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Тобто, у податковому обліку понесені витрати мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення та понесення витрат. І тільки за повної відсутності таких документів, або у разі, коли такі документи є недостовірними, тобто не відображають реальних подій (господарської операції), витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, та податковий кредит можуть вважатися не підтвердженими.

За умови реального здійснення платником податку господарської операції з придбання товарів (робіт, послуг), яка призвела до об`єктивної зміни складу активів такого платника, придбання такого товару (робіт, послуг) з метою використання у господарській діяльності, наявності первинних документів, які підтверджують понесені витрати, платник податку має право на віднесення таких витрат до витрат, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, а податку на додану вартість - до складу податкового кредиту.

Водночас, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів.

Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності. Це однаковою мірою стосується як витрат із податку на прибуток, так і сум податкового кредиту з податку на додану вартість.

При цьому, наведені норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами - постачальниками, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певним постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту та витрат, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що податкове законодавство ґрунтується, зокрема, на принципі презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

За змістом указаної норми, за умови подання платником податків усіх належним чином оформлених документів, передбачених податковим законодавством, дані податкового обліку вважаються сформованими платником податків правомірно (обґрунтовано).

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15.12.2017) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У разі надання податковим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував суми витрат, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, та податкового кредиту з податку на додану вартість, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи.

Наведене випливає зі змісту частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15.12.2017), згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 72 цього Кодексу.

Відсутність відповідних доказів може бути підставою для відмови в задоволенні позову про скасування податкових повідомлень-рішень як протиправних, прийнятих контролюючим органом з підстав формування платником податків даних свого податкового обліку за наслідками фіктивних господарських операцій.

Тобто, контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам за умови доведення факту, що відомості, які містяться в таких документах, є недостовірними.

Європейський суд з прав людини, розглянувши справу Інтерсплав проти України , вказав на те, що коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування податку на додану вартість, що здійснюються конкретною кампанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування податку на додану вартість за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.

Таким чином, виходячи з принципу індивідуального застосування відповідальності за порушення правил оподаткування, негативні наслідки, зокрема, у вигляді позбавлення права на формування витрат, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, та податкового кредиту можуть бути застосовані саме до того платника податків, який їх припустився, а не до іншої особи.

Висновок суду про реальність господарських операцій для цілей податкового обліку, тобто про відповідність даних, зазначених у первинних документах, об`єктивним обставинам вчинення господарської операції, повинен бути результатом належного аналізу зібраних у справі доказів.

Згідно зі статтею 86 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15.12.2017) суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Як вбачається з матеріалів справи, 11.11.2013 між Товариством (покупцем) та ТОВ Одесліфт (продавцем) був укладений договір купівлі-продажу № 12, відповідно до умов якого продавець зобов`язується передати, а покупець прийняти та оплатити майно для особистих виробничих потреб, асортимент, кількість та ціна якого зазначаються у специфікаціях, які є невід`ємною частиною цього договору (пункту 1.1 статті 1); ціна майна за одиницю та по позиціях указана в специфікаціях до договору. Загальна вартість по цьому договору орієнтовно складає 6600000,00 грн., у тому числі податок на додану вартість, та може бути змінена за згодою сторін (статті 5); вид розрахунку - безготівковий (пункт 6.2 статті 6 договору).

На підтвердження реальності здійснених господарських операцій із придбання техніки у ТОВ Одесліфт Товариством були надані: специфікація до договору, видаткові накладні, податкові накладні, зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних, оборотно-сальдові відомості, свідоцтва про реєстрацію машини, свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, акти прийому-передачі, рахунки, паспорти на техніку, платіжні доручення.

Також, на підтвердження відсутності необхідності транспортування техніки (окрім автомобіля ГАЗ-2705, який був перегнаний з м. Одеса до смт Радушне своїм ходом, що підтверджується шляховим листом від 26.12.2013 серії 02-ААД № 1022) Товариством були надані: договори оренди сільгосптехніки № 328 від 05.12.2011 та № 327 від 04.11.2011 з відповідними додатками, додатковими угодами, актами приймання-передачі, подорожніми листками службового легкового автомобіля. На підтвердження факту використання зазначеної техніки у власній господарській діяльності Товариством були надані облікові листи тракториста-машиніста, інвентаризаційні описи основних засобів, акт контрольної перевірки інвентаризації цінностей.

Крім іншого, Товариством були надані копії документів, які підтверджують факт реорганізації ТОВ Одесліфт (протокол чергових загальних зборів ВАТ Одесліфт № 1/2012 від 17.04.2012, протокол загальних зборів учасників ТДВ Одесліфт від 23.04.2012, передавальний акт та акт приймання-передачі від 23.04.2012, протокол загальних зборів учасників ТОВ Одесліфт від 30.09.2013, розподільчий баланс та акт приймання-передачі від 30.09.2013, протокол позачергових загальних зборів ПАТ ВО Стальканат-Сілур № 22 від 07.03.2014, протокол загальних зборів учасників ТОВ Одесліфт від 07.03.2014, передавальний акт, витяги з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), а також факт придбання ВАТ Одесліфт (правонаступником якого в процесі реорганізації стало ТОВ Одесліфт ) такої техніки у ТОВ Техноторг та ТОВ Техноторг-Дон (договори купівлі-продажу № 269 від 07.09.2011, № 246 від 17.08.2011, № 231 від 25.07.2011, № 232 від 25.07.2011, протокол наглядової ради ВАТ Одеслдіфт від 15.07.2011), а також дилерську угоду № ДС-1/29-12 від 29.12.2009 між ТОВ Торговий дім МТЗ-Білорус-Україна та ТОВ Техноторг-Дон .

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду вказує, що наявними у матеріалах справи первинними бухгалтерськими документами та регістрами бухгалтерського обліку підтверджується рух активів та капіталу Товариства, зокрема, придбання та використання сільськогосподарської техніки у господарській діяльності позивача.

З огляду на викладене, висновки судів першої та апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог щодо скасування податкових повідомлень-рішень: № 0000351500 від 03.04.2015 в частині основного платежу на суму 1377309,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) на суму 1726251,00 грн.; № 0000951500 від 19.06.2015 в частині основного платежу на суму 1377309,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) на суму 1726150,83 грн. не ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права, що призвело до ухвалення рішень, які не відповідають закону, у зазначеній частині.

Щодо податкового повідомлення-рішення № 0000371500 від 03.04.2015, яким до Товариства були застосовані штрафні (фінансові) санкції (штраф) у сумі 510,00 грн., Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду вказує наступне.

Відповідно до абзацу 1 пункту 85.2 статті 85 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) платник податків зобов`язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки. Такий обов`язок виникає у платника податків після початку перевірки.

Згідно з пунктом 85.4 статті 85 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) при проведенні перевірок посадові особи контролюючого органу мають право отримувати у платників податків належним чином завірені копії первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об`єктів оподаткування, несплату податків, зборів, платежів, порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Пунктом 85.6 статті 85 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у разі відмови платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі контролюючого органу така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати. Зазначений акт підписується посадовою (службовою) особою контролюючого органу та платником податків або його законним представником. У разі відмови платника податків або його законного представника від підписання зазначеного акта в ньому вчиняється відповідний запис.

Відповідно до абзацу 1 пункту 86.1 статті 86 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

Положеннями пункту 86.7 статті 86 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що у разі незгоди платника податків або його законних представників з висновками перевірки чи фактами і даними, викладеними в акті (довідці) перевірки, вони мають право подати свої заперечення до контролюючого органу за основним місцем обліку такого платника податків протягом п`яти робочих днів з дня отримання акта (довідки). Такі заперечення розглядаються контролюючим органом протягом п`яти робочих днів, що настають за днем їх отримання (днем завершення перевірки, проведеної у зв`язку з необхідністю з`ясування обставин, що не були досліджені під час перевірки та зазначені у зауваженнях), та платнику податків надсилається відповідь у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень. Платник податку (його уповноважена особа та/або представник) має право брати участь у розгляді заперечень, про що такий платник податку зазначає у запереченнях. Рішення про визначення грошових зобов`язань приймається керівником контролюючого органу (або його заступником) з урахуванням результатів розгляду заперечень платника податків (у разі їх наявності). Платник податків або його законний представник може бути присутнім під час прийняття такого рішення.

Згідно з пунктом 82.1 статті 82 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) тривалість перевірок, визначених у статті 77 цього Кодексу, не повинна перевищувати 30 робочих днів для великих платників податків, щодо суб`єктів малого підприємництва - 10 робочих днів, інших платників податків - 20 робочих днів. Продовження строків проведення перевірок, визначених у статті 77 цього Кодексу, можливе за рішенням керівника контролюючого органу не більш як на 15 робочих днів для великих платників податків, щодо суб`єктів малого підприємництва - не більш як на 5 робочих днів, інших платників податків - не більш як на 10 робочих днів.

Як вбачається з матеріалів справи, планова виїзна перевірка, результати якої оформлені актом № 37/04-83-22-03/31271300 від 17.03.2015, проводилась з 10.02.2015 по 10.03.2015, відповідь про розгляд заперечень Товариства на акт перевірки була надана позивачу 31.03.2015, доказів прийняття керівником Інспекції рішення про продовження строків проведення перевірки Товариства Інспекцією надано не було.

З огляду на викладене, висновки судів першої та апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог щодо скасування податкового повідомлення-рішення № 0000371500 від 03.04.2015 не ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права, що призвело до ухвалення рішень, які не відповідають закону, у зазначеній частині.

Разом з цим, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правомірного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог щодо: часткового скасування акту перевірки № 37/22-01/31271300 від 17.03.2015, за виключенням висновків про нарахування штрафної санкції у розмірі 20250,00 грн. з нарахованих відповідно до пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України санкцій за використання не за призначенням суми податку на додану вартість у розмірі 20250,00 грн., які були направлені на спеціальний рахунок та використані у якості передплати 20250,00 грн. за оренду жатки ТОВ АГ Імпекс із загальної суми санкцій 1746501,00 грн.; скасування у повному обсязі акту від 03.04.2015 № 44/04-83-22-03/31271300 Про ненадання до перевірки оригіналів документів Товариством при здійснення податкового контролю , оскільки висновки, викладені в акті перевірки та у акті про ненадання оригіналів документів, є відображенням дій працівників податкового органу і самі по собі не породжують правових наслідків для платника податків у вигляді зміни або припинення його прав та не породжують для нього обов`язкових юридичних наслідків, з огляду на що ухвалені у даній справі судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у зазначеній частині підлягають залишенню без змін.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Враховуючи зазначене, касаційна скарга Товариства підлягає частковому задоволенню, а постанова Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.12.2015 та ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15.02.2016 підлягають частковому скасуванню із ухваленням нового рішення у відповідній частині. В решті рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають залишенню без змін.

Керуючись ч.1 ст. 52, п.3 ч.1 ст. 349, ст. 351, ч.ч. 1, 5 ст. 355, ст.ст. 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Виробниче об`єднання агросвіт задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.12.2015 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15.02.2016 скасувати в частині відмови у задоволені позовних вимог про: скасування податкового повідомлення-рішення № 0000351500 від 03.04.2015 в частині основного платежу на суму 1377309,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) на суму 1726251,00 грн.; скасування податкового повідомлення-рішення № 0000951500 від 19.06.2015 в частині основного платежу на суму 1377309,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) на суму 1726150,83 грн.; скасування у повному обсязі податкового повідомлення-рішення № 0000371500 від 03.04.2015 із ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог в цій частині.

В іншій частині постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.12.2015 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15.02.2016 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева В.В. Хохуляк Р.Ф. Ханова