Постанова

від 31.03.2021 по справі 328/19/20

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 31.03.2021 Справа № 328/19/20

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 328/19/20 Головуючий у 1 інстанції: Курдюков В.М.

провадження № 22-ц/807/54/21 Суддя-доповідач: Маловічко С.В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 березня 2021 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого: Маловічко С.В., суддів Гончар М.С., Подліянової Г.С.

при секретарі: Остащенко О.В.

за участю прокурора Євтушок Ю.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу заступника прокурора Запорізької обласної прокуратури в інтересах держави в особі Молочанської міської ради, Запорізької обласної державної адміністрації на рішення Токмацького районного суду Запорізької області від 25 лютого 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарське виробниче підприємство Агрофірма Дружба про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна дійсним та визнання права власності на нерухоме майно,

В С Т А Н О В И В:

У січні 2020 року ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ТОВ Сільськогосподарське виробниче підприємство Агрофірма Дружба про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна дійсним та визнання права власності на нерухоме майно.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 25.03.2004р. ОСОБА_1 придбав у СПК Агрофірма Дружба міст-дамбу ставка с. Курушани, балансовою вартістю 4860 грн. Для підтвердження вчинення правочину між позивачем та відповідачем укладено простий письмовий договір без нотаріального посвідчення. Зазначений договір був підписаний особисто позивачем та керівником СПК Агрофірма Дружба Кліменком А.П. Відповідно до п.2 договору позивач повинен сплатити кошти протягом 2004-2008 року.

Згідно довідки, виданої Товариством з обмеженою відповідальністю СВП "Агрофірма "Дружба" від 07.08.2014р., останнє є правонаступником СПК Агрофірма Дружба у зв`язку з реорганізацією відповідно до рішення загальних зборів пайщиків №1 від 13.03.2006р.

Кошти за продане нерухоме майно -міст-дамбу були отримані Товариством з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське виробниче підприємство "Агрофірма "Дружба" у повному обсязі, що у загальній сумі становить 4860 грн., що підтверджується копією довідки №190 від 14.07.2014р.Актом приймання-передачі від 14.09.2011р. відповідач передав позивачу відповідно до договору від 24.03.2004р. міст-греблю вартістю 4860 грн., який знаходиться в с. Курушани.

17.12.2019 року позивач звернувся до державного реєстратора прав на нерухоме

майно Токмацької РДА для проведення державної реєстрації права власності на міст-дамбу, розташований на території Новомиколаївської сільради Токмацького району Запо-

різької області, кадастровий номер земельної ділянки 2325281600:01:001:1010. Але у цей же день, 17.12.2019р. державним реєстратором відмовлено у проведенні реєстрації прав та їх обтяжень у зв`язку з недотриманням вимог ст.657 ЦК України щодо обов`язковості нотаріального посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна.

Відповідно до звіту про незалежну експертну оцінку нерухомого майна вартість нерухомого майна - дамби (гідротехнічної споруди) станом на 04.12.2019р. складає 539300 грн.

ТОВ "Сільськогосподарське виробниче підприємство "Агрофірма "Дружба" ніяких претензій не пред`являє, проте від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу нерухомого майна ухиляється.

Тому, визначивши відповідачем по справі ТОВ "Сільськогосподарське виробниче підприємство "Агрофірма "Дружба" як сторону договору купівлі-продажу, позивач просив визнати дійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна, укладений між ОСОБА_1 та СПК Агрофірма Дружба 24.03.2004р. про придбання моста-дамби ставка с. Курушани балансовою вартістю 4860 грн.; визнати за ОСОБА_1 право власності на нерухоме майно - дамбу, що розташована на території Новомиколаївської сільради, Токмацького району Запорізька область, за межами населеного пункту, кадастровий номер земельної ділянки - 2325281600:01:001:1010.

Рішенням Токмацького районного суду Запорізької області від 25 лютого 2020 року позов задоволено.

Визнано дійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна, укладений між ОСОБА_1 та СПК Агрофірма Дружба 24.03.2004р. про придбання моста-дамби ставка с. Курошани балансовою вартістю 4860 грн.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на нерухоме майно - дамбу, що розташована на території Новомиколаївської сільради, Токмацького району Запорізька область, за межами населеного пункту, кадастровий номер земельної ділянки - 2325281600:01:001:1010.

Апеляційну скаргу подано заступником прокурора Запорізької області в інтересах держави в особі Новомиколаївської сільської ради, Запорізької обласної державної адміністрації у відповідності до положень статті 131-1 Конституції, ст. 23 ЗУ Про прокуратуру , ст. 56 ЦПК України в порядку представництва інтересів держави в суді.

В апеляційній скарзі заступник прокурора Запорізької області вказує, що Запорізька обласна держана адміністрація, Токмацька районна державна адміністрація та Новомиколаївська сільська рада до участі у справі не залучені.

Між тим, рішенням Токмацького районного суду Запорізької області від 25.02.2020 територіальну громаду Новомиколаївської сільської ради фактично позбавлено права власності на гідротехнічну споруду - дамбу. Перебування гідроспоруди у власності приватної особи позбавляє Новомиколаївську сільську раду оформити право власності на зазначену гідроспоруду та в подальшому отримувати кошти від надання її в оренду. Апеляційна скарга подана з метою попередити набуття приватною особою права приватної власності на гідротехнічну споруду вартістю 539300 грн., а також земельної ділянки водного фонду, на якій вона розміщена, у незаконний спосіб, оскільки відчужувач за договором не є її власником, а договір укладено з порушенням норм чинного законодавства. Наведене свідчить про порушення інтересів держави, що є підставою для втручання прокурора у спірні правовідносини.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду в особі судді-доповідача Маловічко С.В. від

21 серпня 2020р. заступнику прокурора Запорізької області поновлено строк на апеляційну оскарження рішення Токмацького районного суду Запорізької області від 25 лютого 2020 року. Апеляційну скаргу залишено без руху ( а.с. 100-101).

Ухвалою Запорізького апеляційного суду в особі судді-доповідача Маловічко С.В. від 11 вересня 2020р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою заступника прокурора Запорізької області в інтересах держави в особі Новомиколаївської сільської ради, Запорізької обласної державної адміністрації на рішення Токмацького районного суду Запорізької області від 25 лютого 2020р. ( а.с. 107).

Ухвалою Запорізького апеляційного суду у складі колегії суддів Маловічко С.В., Гончар М.С., Подліянової Г.С. від 17 вересня 2020р. справу призначено до розгляду в судовому засіданні на 11 листопада 2020р. ( а.с. 109).

У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Кірічок В.В. як представник позивача ОСОБА_1 вказує, що апеляційну скаргу подано та підписано неповноважною особою, а також не зазначені підстави для представництва інтересів держави прокурором. Вказується, що ЗУ Про прокуратуру не передбачено можливості керівника обласної прокуратури делегувати повноваження щодо представництва обласної прокуратури у взаємовідносинах з органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, особами, підприємствами, установами, організаціями, окремі випадків, передбачених статтею 11 цього Закону, а тому заступник прокурора області Даниляк О. не мав процесуальних прав підписувати апеляційну скаргу без набуття статусу виконуючого обов`язки керівника обласної прокуратури. Також вказується, що заступником прокурора не виконані вимоги статті 23 ЗУ Про прокуратуру .

Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури № 113-ІХ, який набрав чинності 25.09.2019р., впроваджено реформування системи органів прокуратури.

Відповідно до п. 4 розділу Прикінцеві та перехідні положення Закону № 113-ІХ, день початку роботи офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур визначається рішенням Генерального прокурора стосовно Офісу Генерального прокурора, усіх обласних прокуратур, усіх окружних прокуратур. Вказані рішення публікуються у газеті Голос України .

Наказом Генерального прокурора від 03.09.2020 № 410 Про окремі питання забезпечення початку роботи обласних прокуратур передбачено перейменування юридичної особи Прокуратура Запорізької області у Запорізьку обласну прокуратуру без зміни ідентифікаційного коду в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань ( а.с. 213-214).

З огляду на зміст вказаних нормативно-правових актів, відбулась лише зміна найменування апелянта з прокуратура Запорізької області на Запорізьку обласну прокуратуру без зміни його організаційно-правової форми, у зв`язку із чим вчинення процесуальної дії апеляційним судом відповідно до приписів статті 55 ЦПК України не потребується.

У такому разі лише змінюється у подальшому розгляді найменування органу прокуратури, посадовою особою якого подано апеляційну скаргу.

18 січня 2021р. до Запорізького апеляційного суду від Запорізької обласної прокуратури надійшло клопотання про здійснення процесуального правонаступництва Новомиколаївської сільської ради на Молочанську міську раду, оскільки повноваження Новомиколаївської сільської ради припинились у зв`язку з реформуванням, а її повнова-

ження перейшли до Молочанської міської ради, яка є правонаступником усього майна, прав та обов`язків.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 20 січня 2021р. залучено Молочанську міську раду як правонаступника Новомиколаївської сільської ради, в інтересах держави в особі якої було подано апеляційну скаргу заступником прокурора ( т. 2 а.с. 24-25).

Молочанська міська рада та Запорізька обласна державна адміністрація направили заяви про підтримання апеляційної скарги заступника прокурора, але своїх представників до судових засідань апеляційного суду не направили, прохаючи розглянути справи за відсутності їх представників.

ТОВ СВП Агрофірма Дружба , отримавши копію апеляційної скарги та судові повістки, до судових засідань апеляційного суду не з`являлось.

Тому справу у відповідності до приписів ч. 2 статті 372 ЦПК України розглянуто за відсутності вказаних осіб.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення представника прокуратури та адвоката Кірічок В.В. як представника позивача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, урахувавши відзив сторони позивача, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Насамперед, колегія зазначає, що слід перевірити доводи, що викладені у відзиві адвоката Кірічок В.В. як представника позивача ОСОБА_1 про подання апеляційної скарги неповноважною особою та порушення при її поданні вимог ст. 23 ЗУ Про прокуратуру .

Так, прокурор може брати участь у розгляді судом цивільної справи як представник органу прокуратури, яка має статус відповідача, позивача або третьої особи, а також як представник держави, виконуючи конституційну функцію представництва інтересів держави в суді.

Статтею 131-1 Конституції України на прокуратуру України покладається, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Межі повноважень прокурора передбачені як Цивільним процесуальним кодексом України, так і Законом України Про прокуратуру .

Відповідно до вимог ст. 23 Закону України Про прокуратуру прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Повноваження прокурора передбачені ст. 56 ЦПК України, згідно з якою у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до пункту 2 частини першої статті 2 Закону № 1697-VII у відповідній редакції на прокуратуру покладається, зокрема, функція представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом. Повноваження прокурора з виконання покладених на нього функцій закріплені у розділі IV Закону № 1697-VII у відповідній редакції, до якого включена стаття 24, на яку скаржник покликається на обґрунтування наявності у заступника прокурора Запорізької області повноважень на підписання апеляційної скарги.

Згідно з частинами першою, четвертою статті 23 Закону № 1697-VII у відповідній редакції представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Абзац перший частини третьої статті 24 Закону № 1697-VII у відповідній редакції, що регулює особливості здійснення окремих форм представництва інтересів громадянина або держави в суді, визначає, що право подання апеляційної чи касаційної скарги на судове рішення в цивільній, адміністративній, господарській справі надається прокурору, який брав участь у судовому розгляді, а також незалежно від участі в розгляді справи прокурору вищого рівня: Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам обласних та окружних прокуратур, першим заступникам та заступникам керівників обласних прокуратур , керівнику, заступникам керівника, керівникам підрозділів Спеціалізованої антикорупційної прокуратури.

Отже, закріплені частиною третьою статті 24 Закону № 1697-VII повноваження щодо підписання заступником керівника обласної прокуратури, зокрема, апеляційної скарги повинні реалізовуватись у чітко визначених законом випадках, а саме, у разі здійснення прокурором представництва інтересів громадянина або держави в суді.

Апеляційна скарга в межах цієї справи була подана на виконання прокурором функції щодо представництва інтересів держави в суді у порядку, передбаченому статтею 56 ЦПК України, а посада особи, що підписала апеляційну скаргу підтверджена наказом Генерального прокурора № 522к від 13.12.2019р., згідно з яким ОСОБА_3 призначено на посаду заступника прокурора Запорізької області з 16.12.2019р. ( а.с. 96).

Зважаючи на наведене, колегія суддів зазначає, що до спірних відносин належить застосовувати норму частини третьо їстатті 24 Закону № 1697-VII у відповідній редакції.

Натомість, у відзиві адвокат Кірічок В.В. висвітлює питання про неприйнятність апеляційної скарги заступника прокурора Запорізької області згідно з положеннями пункту 1 частини першої статті 11 Закону № 1697-VII у відповідній редакції, що призвело до помилкового висновку про наявність підстав для повернення прокурору його апеляційної скарги, оскільки зазначена норма визначає коло посадових осіб, уповноважених здійснювати представництво обласної прокуратури у відносинах з органами державної влади та не регламентує питання здійснення прокурором окремих форм представництва інтересів громадянина або держави в суді.

З огляду на зазначене суд апеляційної інстанції правомірно визнав подану та підписану заступником прокурора Запорізької області в інтересах держави апеляційну скаргу прийнятною та відкрив апеляційне провадження.

По суті спору судом першої інстанції було встановлено, що 25.03.2004р. ОСОБА_1 придбав у СПК Агрофірма Дружба міст-дамбу ставка с. Курушани, балансовою вартістю 4860 грн. Для підтвердження вчинення правочину між позивачем та відповідачем укладено простий письмовий договір без нотаріального посвідчення. Зазначений договір був підписаний особисто позивачем та керівником СПК Агрофірма Дружба Кліменком А.П.

Відповідно до п.2 договору позивач повинен сплатити кошти протягом 2004-2008 рр.

Згідно довідки, виданої Товариством з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське виробниче підприємство "Агрофірма "Дружба" від 07.08.2014р., останнє є правонаступником СПК Агрофірма Дружба у зв`язку з реорганізацією, проведеною відповідно до рішення загальних зборів пайщиків №1 від 13.03.2006р.

Кошти за продане нерухоме майно - дамбу були отримані Товариством з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське виробниче підприємство "Агрофірма "Дружба" у повному обсязі, що у загальній сумі становить 4860 грн., що підтверджується копією довідки №190 від 14.07.2014р.

Актом приймання-передачі від 14.09.2011р. відповідач передав позивачу відповідно до договору від 24.03.2004р. міст-греблю вартістю 4860 грн., який знаходиться в с. Курушани.

17.12.2019р. позивач звернувся до державного реєстратора прав на нерухоме майно Токмацької районної державної адміністрації для проведення державної реєстрації права власності на дамбу, що розташована: Запорізька область, Токмацький район Новомиколаївська сільська рада, кадастровий номер земельної ділянки 2325281600:01:001:1010.

17.12.2019р. державним реєстратором відмовлено у проведенні реєстрації прав та їх обтяжень у зв`язку з недотриманням вимог ст.657 ЦК України щодо обов`язковості нотаріального посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна.

Відповідно до звіту про незалежну експертну оцінку нерухомого майна вартість нерухомого майна - дамби (гідротехнічної споруди) станом на 04.12.2019р. складає 539300 грн.

Визнаючи дійсним письмовий договір купівлі-продажу вказаного нерухомого майна, суд входив із того, що продавець - ТОВ СВП Агрофірма Дружба ніяких претензій щодо цього майна ОСОБА_1 не пред`являє, але від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу ухиляється, тому суд вважав, що у даних правовідносинах підлягає застосуванню ч. 2 статті 220 ЦК України. Та, визнавши дійсним договір, суд одночасно визнав право власності за позивачем на міст-дамбу, розташований на земельній ділянці водного фонду.

В апеляційній скарзі вказується на порушення судом інтересів держави, оскільки гідротехнічна споруда, що є предметом договору купівлі-продажу, є комунальною власністю територіальної громади, а земельна ділянка, на якій вона розміщена, належить до водного фонду, розпорядником якої є обласна державна адміністрація. Фактично ж рішенням суду було передано у приватну власність фізичної особи цілий гідротехнічний об`єкт разом з земельною ділянкою водного фонду, що є незаконним та порушує права держави та територіальної громади одночасно.

У відзиві на апеляційну скаргу сторона позивача зазначає про непідтвердженість прокурором підстав для представництва, але колегія визнає ці ствердження необґрунтованими з огляду на наступне.

У рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999 № 3-рп/99 у справі про представництво прокуратурою України інтересів держави, зокрема, з`ясовувалось поняття інтереси держави , та Конституційний Суд висловив з цього приводу свою позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

У апеляційній скарзі заступник прокурора вказує, що інтереси держави України та інтереси певної територіальної громади є частинами одного цілого - інтересів держави , про які зазначено в ч. 3 статті 23 Закону України Про прокуратуру .

Отже, позбавлення територіальної громади права власності на гідротехнічну споруду на підставі рішення суду в обхід законодавчо визначених процедур та незаконний перехід у фактичне розпорядження ОСОБА_1 земельної ділянки водного фонду під спорудою, і створює порушення інтересу держави.

Та колегія повністю погоджується з такими доводами прокурора, виходячи з наведеного вище мотивування.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У відповідності до ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається (ч. 2 ст. 220 ЦК України).

Відповідно до оскаржуваного рішення суду, позивач придбав у відповідача гідротехнічну споруду міст-дамбу ставку с. Курушани за спірним договором купівлі-продажу, який за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу нерухомого майна.

Згідно зі статтею 657 ЦК України (в редакції, що була чинною на час підписання договору) договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Згідно з ч. 3 ст. 640 ЦК України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

У п. 13 постанови Пленуму від 06.11.2009 № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними Верховний Суд Українироз`яснив, що вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма частини другої статті 220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 ЦК України пов`язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов`язків для сторін.

При розгляді таких справ суди повинні з`ясувати, чи підлягає правочин обов`язковому нотаріальному посвідченню, чому він не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість, а також чи немає інших підстав нікчемності правочину.

З аналізу наведених норм права та постанови Пленуму вбачається, що, оскільки договір купівлі-продажу об`єкту нерухомого майна підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, він не може бути визнаний судом дійсним на підставі ч. 2 ст. 220

ЦК України.

До вказаних висновків дійшов Верховний Суд України у постанові від 30.01.2013 по справі № 6-162цс12 та у постанові від 26.02.2020 по справі № 2-3069/2008.

Таким чином, в силу вищенаведеного, договір купівлі-продажу моста-дамби не може бути визнаний судом дійсним.

Водночас, суд першої інстанції, у порушення ч. 4 ст. 263 ЦПК України,в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у наведених постановах Верховного Суду.

Також, суд першої інстанції у порушення вимог ст. ст. 76, 77, 80, 81, 263 ЦПК України не з`ясував, чи був відповідач власником спірного об`єкта нерухомості, і, відповідно, чи мав відповідний обсяг прав на його відчуження.

Частиною 1 ст. 316 ЦК України визначено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Статтею 392 ЦК України встановлено, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Позов про визнання права власності є речово-правовим способом захисту, а позивач, вимоги якого звернені до суду, повинен підтвердити наявність у нього права власності на спірне майно.

Умовами задоволення позову про визнання права власності на майно є наявність у позивача доказів на підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності. Такими доказами можуть бути правовстановлюючі документи, а також будь-які інші докази, що підтверджують приналежність позивачу спірного майна.

Відповідно до положень ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до п. 2.1. Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 № 7/5 (яке діяло на момент укладення договору купівлі-продажу), для реєстрації виникнення, існування, припинення прав власності на нерухоме майно та оформлення прав власності на нерухоме майно до БТІ разом із заявою про реєстрацію прав власності подаються правовстановлювальні документи, відповідно до Додатку № 1, копії (нотаріально засвідчені), а також інші документи, що визначені цим Положенням.

З 01.07.2004р. набув чинності Закон України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , згідно з яким будь-які правочини щодо нерухомого майна (відчуження, управління, іпотека тощо) укладаються, якщо право власності на таке майно зареєстровано згідно з вимогами цього Закону (ч. 6 ст. З Закону).

Великою Палатою Верховного Суду у п. 87 постанови від 04.07.2018 № 653/1096/16-ц зроблено висновок, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання

власника та місцезнаходження майна (стаття 317 ЦК України).

У п. п. 88, 89 Постанови ВП визначено, що права на нерухоме майно, які підлягають

державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону (ч. 4 ст. 334

ЦК України).

Особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правомочності власника. Факт володіння нерухомим майном (роззевзіо) може підтверджуватися, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння).

Таким чином, враховуючи те, що у відповідача відсутні належним чином оформлені документи для проведення нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу нерухомого майна, правові підстави для задоволення позову про визнання договору дійсним на підставі ч. 2 ст. 220 ЦК України та визнання права власності на нерухоме майно - відсутні.

Окрім того, суд першої інстанції не встановив, які дійсні правовідносини випливають із встановлених обставин справи, внаслідок чого не застосував при вирішенні спору положення ст. 31 Закону України Про колективне сільськогосподарське підприємство , наказу Міністерства аграрної політики України від 14.03.2001 № 62, яким затверджено Порядок розподілу та використання майна реорганізованих колективних сільськогосподарських підприємств , в силу яких відповідач не набув право власності на спірний об`єкт нерухомості.

Так, Постановою Кабінету Міністрів України від 13.08.2003 № 1253 затверджено Порядок безоплатної передачі у комунальну власність об`єктів соціальної сфери, житлового фонду, у тому числі незавершеного будівництва, а також внутрішньогосподарських меліоративних систем колективних сільськогосподарських підприємств, що не підлягали паюванню в процесі реорганізації цих підприємств та передані на баланс підприємств-правонаступників , яким визначено механізм безоплатної передачі у комунальну власність об`єктів соціальної сфери, житлового фонду, у тому числі незавершеного будівництва, а також внутрішньогосподарських меліоративних систем колективних сільськогосподарських підприємств, що не підлягали паюванню в процесі реорганізації цих підприємств та передані на баланс підприємств-правонаступників.

Об`єктами передачі згідно з цим Порядком є: внутрішньогосподарські меліоративні системи - внутрішньогосподарська меліоративна мережа з об`єктами інженерної інфраструктури, що не підлягали паюванню в процесі реформування колективних сільськогосподарських підприємств.

Наказом Міністерства аграрної політики України від 14.03.2001 № 62 затверджено Порядок розподілу та використання майна реорганізованих колективних сіль-ськогосподарських підприємств , відповідно до п. 1.4 якого майно, що не підлягає паюванню, зокрема, яке неможливо виділити в натурі в рахунок майнових паїв та поділити його без ушкодження, а саме: дороги, капітальні вкладення на поліпшення земель (меліоративні, осушувальні, іригаційні та інші мережі), гідротехнічні споруди , ставки, багаторічні насадження, лісосмуги, а також об`єкти, які знаходяться в загальному користуванні, передаються на баланс підприємствам-правонаступникам .

Підприємства-правонаступники (користувачі майна) ліквідованих або реорганізованих КСП несуть відповідальність за збереження об`єктів інженерної інфраструктури меліоративної мережі колишніх КСП, їх технологічну цілісність і використання у межах своїх землекористувань до передачі цих об`єктів у комунальну власність.

На час винесення судом оскаржуваного рішення, КСП Дружба , на балансі якого

перебував спірний об`єкт нерухомості, 15.03.2000р. реорганізовано в СПК Агрофірма Дружба , яке, в свою чергу, 07.04.2006р. реорганізовано у ТОВ СВП Агрофірма Дружба .

Але ані СПК Агрофірма Дружба , ані в подальшому ТОВ СВП Агрофірма Дружба не набули права власності на спірну гідротехнічну споруду, а остання підлягала передачі до комунальної власності Новомиколаївської сільської ради (на тепер - Молочанська міська рада як її правонаступник).

Отже, міст-дамба перебував лише на балансі у відповідача, а не у власності, а тому він не міг розпоряджатись ним, зокрема, відчужувати іншим особам. Цим і викликана неможливість укладення нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу та подальше ухилення відповідача від нотаріального посвідчення письмового договору.

Крім того, суд не зважив на приписи ст.ст. 186, 187 ЦК України, ст.ст. 4, 5 Водного кодексу України, ст.ст. 58, 59, 79, 84, 120, 122 Земельного кодексу України, з урахуванням яких вбачається, що суд першої інстанції фактично незаконно розпорядився земельною ділянкою водного фонду площею 32,9 га.

Відповідно до п. 14 Порядку № 62 гідротехнічна споруда нерозривно пов`язана з водним об`єктом та земельною ділянкою, на якій розташована, і не може бути відокремлена від останніх.

У відповідності до ст. 187 ЦК України складовою частиною речі є все те, що не може бути відокремлене від речі без її пошкодження або істотного знецінення. При переході прав на річ її складові частини не підлягають відокремленню.

Відповідно до ст.. 4 Водного кодексу, ст.. 58 ЗК України до земель водного фонду, зокрема, належать землі, зайняті гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них.

Чинним законодавством встановлено особливий правовий режим використання земель водного фонду.

Відповідно до ч. 3 статті 51 ЗК України водні об`єкти надаються у користування за договором оренди земель водного фонду на земельних торгах у комплексі із земельною ділянкою.

Отже, законодавством запроваджено обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність та встановлено можливість їх використання для визначених цілей на умовах оренди.

Розпорядником земельної ділянки, на якій розташована гідротехнічна споруда, у відповідності до ч. 5 статті 122 ЗК України, ст.. 51 Водного кодексу України є Запорізька обласна державна адміністрація. Тому оскаржуваним рішення суду зачіпаються інтереси держави в особі цього органу виконавчої влади як розпорядника цих земель.

Також суд, припустившись неповноти в з`ясуванні обставин у справі, не встановив того, що земельна ділянка водного фонду (ставка с. Курушани), з якою нерозривно пов`язана спірна гідротехнічна споруда, на час відчуження мосту-дамби перебувала у оренді ОСОБА_1 відповідно до укладеного з Токмацькою районною адміністрацією договору оренди землі від 17.11.2004р. та додаткової угоди від 24.03.2010р. Згідно з п.п. 2, 8 вказаного договору об`єкт оренди передається орендарю строком на 10 років разом з гідроспорудою, який діє до 16.06.2021р.

Таким чином, в ході апеляційного розгляду справи встановлено, що судом при розгляді цієї справи порушені норми матеріального і процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення, яким порушені інтереси держави в особі органів місцевого самоврядування та виконавчої влади, визначених прокурором в апеляційній скарзі.

Що стосується стверджень адвоката Кірічок В.В. про непідтвердженість заступником

прокурора підстав для захисту інтересів держави, то колегія визнає їх безпідставними з

огляду на таке.

Відповідно до ст.ст. 6, 10 ЗУ Про місцеве самоврядування первинним суб`єктом місцевого самоврядування, основним носієм функцій та повноважень є територіальна громада села, селища, міста. Сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Згідно з ч. 1 статті 143 Конституції України, територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності (стаття 60 Закону).

Однак, зазначені органи місцевого самоврядування та виконавчої влади, в порушення вимог ст. 19 Конституції України, самостійно заходів, спрямованих на відновлення порушених інтересів держави та прав територіальної громади не вживають.

Так, відповідно до листа Новомиколаївської сільської ради від 10.06.2020р. останньою заходи щодо оскарження рішення Токмацького районного суду Запорізької області від 25.02.2020р. не вживались у зв`язку з відсутністю відомостей про нього.

Разом з тим, після звернення прокурора, коли цьому органу місцевого самоврядування стало відомо про рішення, яким порушені інтереси територіальної громади, станом на 06.08.2020р., тобто через два місяці після цього, Новомиколаївська сільська рада ніяких дій з оскарження рішення суду не вчинила.

З листа Запорізької обласної державної адміністрації від 22.06.2020р. вбачається, що остання не планує оскаржувати рішення Токмацького районного суду від 25.02.2020р.

З вказаного вбачається, що зазначені органи не проявили належного урядування . Тому прокуратура в особі заступника керівника прокуратури Запорізької області обґрунтовано вступила у справу, подавши апеляційну скаргу на вказане незаконне рішення суду першої інстанції.

Така позиція прокуратури відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, висловленій у постанові від 15.10.2019р. у справі № 903/129/18, згідно з якою сам факт не звернення до суду сільської ради з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси жителів територіальної громади, свідчить про те, що указаний орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку з чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів територіальної громади, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Зважаючи на все вище викладене, колегія апеляційного суду визнає апеляційну скаргу обґрунтованою, тому у відповідності до вимог пп. 1, 2, 3, 4 ч. 1 статті 376 ЦПК України на її підставі скасовує оскаржуване рішення суду першої інстанції із відмовою в задоволенні позову ОСОБА_1 .

Приймаючи нове судове рішення, колегія відповідно до приписів статті 141 ЦПК України вирішує питання щодо розподілу судових витрат у справі, які підлягають компенсації прокуратурі за рахунок позивача у зв`язку із задоволенням апеляційної скар-

ги в сумі 5 987 грн. ( а.с. 105).

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу заступника прокурора Запорізької обласної прокуратури в інтересах держави в особі Молочанської міської ради, Запорізької обласної державної адміністрації задовольнити.

Рішення Токмацького районного суду Запорізької області від 25 лютого 2020 року у цій справі скасувати.

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Сільськогосодарське виробниче підприємство Агрофірма Дружба про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності на нерухоме майно відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Запорізької обласної прокуратури судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги, в сумі 5 987 (п`ять тисяч дев`ятсот вісімдесят сім) гривень.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 06 квітня 2021 року.

Головуючий: Маловічко С.В.

Судді: Гончар М.С.

Подліянова Г.С.